Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Море Спокою лат Mare Tranquillitatis море на видимому боці Місяця Його розмір близько 880 км а площа 420 440 тисяч км2 т

Море Спокою

Море Спокою

Море Спокою (лат. Mare Tranquillitatis) — море на видимому боці Місяця. Його розмір — близько 880 км, а площа — 420–440 тисяч км2 (третє за площею місячне море). Лежить у дуже зруйнованому басейні і примітне численними дрібними вулканами.

Море Спокою
лат. Mare Tranquillitatis
image
Координати центра
 8°18′ пн. ш. 30°48′ сх. д. / 8.3° пн. ш. 30.8° сх. д. / 8.3; 30.8
Розмір
 880 км
Епонім
 спокій
Назву затверджено 1935
image
image

image Море Спокою на Вікісховищі

Море Спокою межує з Морем Ясності (на північному заході), Затокою Суворості (на півдні) та Морем Достатку (на південному сході). На заході від нього відходить невелика Затока Слави, а на сході — затоки Любові та Згоди, між якими лежить Болото Сну. На межі Моря Спокою з Морем Достатку стоять невисокі гори Секкі, а на межі з Морем Ясності знаходяться [en] та гора Аргей. Координати центру моря — 8°18′ пн. ш. 30°48′ сх. д. / 8.3° пн. ш. 30.8° сх. д. / 8.3; 30.8 (Море Спокою).

1969 року Море Спокою стало місцем першої посадки людей на Місяць.

Назва

Сучасну назву цього моря, як і більшості місячних морів, запропонував Джованні Річчолі в 1651 році. 1935 року її затвердив Міжнародний астрономічний союз.

В давнину це море мало кілька інших назв. Разом з морями Ясності, Нектару та Достатку воно утворює фігуру, схожу на чоловічка. Це відмітили, зокрема, Альберт Великий, Томас Герріот, Вільям Шекспір та П'єр Гассенді. Останній називав цю фігуру Homuncio («чоловічок») чи Thersite (Терсіт). 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав це море Бельгійським (лат. Mare Belgicum). 1647 року Ян Гевелій об'єднав його з Морем Ясності під назвою «Чорне море» (Pontus Euxinus).

Загальний опис

На відміну від морів, що лежать у добре збережених басейнах, Море Спокою не оточене кільцевим хребтом чи уступом, має нерівний край і не має маскона. Воно помітно темніше за сусідні моря, а його відтінок дещо більш синюватий. Там розташовані одні з найтемніших та найсиніших морських ділянок Місяця. Це наслідок особливостей хімічного складу лави — зокрема, високого вмісту титану. Ділянки на заході Моря Спокою тримають рекорд за вмістом цього елементу серед усіх регіонів Місяця. Багаті на титан лавові потоки здебільшого молодші за інші.

Море Спокою лежить вище за всі сусідні моря: приблизно на 2 км вище за Море Криз, більш ніж на 0,5 км вище за Море Ясності та на кількасот метрів вище за Затоку Суворості та Море Достатку (на найближчих ділянках). Абсолютна висота його поверхні знаходиться в межах 0,4–2,1 км нижче (нульового рівня). Максимуму вона сягає на південному сході моря. Ця височина шириною близько 560 км і висотою понад 1,8 км багата на прояви вулканізму і деякими авторами розглядається як цілісний великий щитовий вулкан. Товщина лави в Морі Спокою максимальна на заході, де сягає 1,25 км (на це вказують вимірювання напівзатоплених кратерів та деякі інші дані).

  • image
    Зображення з посиленими кольорами, погляд із півночі. Море Спокою (ліворуч угорі) синіше та темніше за сусіднє Море Ясності (праворуч унизу), бо містить більше титану та заліза.
  • image
    Межа Моря Спокою (темне) з Морем Ясності (світле). У центрі — гряда Ніколя, внизу — борозни Плінія. Знімок «Аполлона-17», 1972.

Деталі поверхні

image
Східна частина моря. Видно кратер Коші, борозну Коші та уступ Коші. Нижче — вулканічні куполи Коші τ та Коші ω (другий — із маленьким кратером Донна). Між ними та вище Коші τ видно менш помітні куполи.

Як і в інших великих місячних морях, вздовж берега Моря Спокою тягнуться численні , а ближче до центру — гряди. В цьому морі й ті, й інші трапляються переважно в західній половині.

Борозни простежуються вздовж усього західного берега моря. Це борозни Гіпатії на південному заході, борозни Ріттера та Созігена на заході, борозни Макліра на північному заході, борозни Плінія та кілька дрібних борозен на півночі (на межі з Морем Ясності). На відміну від них, борозна Янсена (на півночі моря) та борозна Коші (на сході) йдуть під значним кутом до берега.

На півночі та заході море перетяте системою гряд, що тягнуться майже на 600 км із північного сходу на південний захід. Її північна частина отримала назву «гряди Барлоу» (Dorsa Barlow). Західні гряди Моря Спокою з'єднуються з незвичайним об'єктом [en] (див. нижче).

На сході моря з північного заходу на південний схід проходить уступ Коші (Rupes Cauchy) довжиною близько 170 км. Із його південного боку висота поверхні на 300 м менша, ніж із північного.

Великих гір у районі Моря Спокою небагато. Вздовж його межі з Морем Достатку тягнуться гори Секкі, а на межі з Морем Ясності розташовані гора Аргей та .

Вулканічні об'єкти

У Морі Спокою чимало куполоподібних та конічних вулканів, що виглядають як невисокі пагорби. На заході моря (біля кратера Араго) розташовані порівняно великі куполи Араго α та Араго β, а на сході (біля кратера Коші) — Коші τ та Коші ω. Перші два належать до найбільших місячних куполів і їх видно навіть у невеликий телескоп. Висота Араго α становить 330±30 м, Араго β — 270±30 м, Коші τ — 190±20 м, Коші ω — 125±15 м.

На північному сході моря (поблизу кратера Лукіан) є 8 маленьких куполів, вишикуваних лацюжком довжиною 100 км. Найвищий із них відомий під ім'ям Грейс (яке, строго кажучи, належить лише його кратеру) і має висоту 140±15 м. Поруч із ними розташована (Mons Esam), що має видовжену форму (бо, ймовірно, утворена виверженнями з розлому), але належить до вулканів конічного типу. Вона вирізняється темним кольором і сягає висоти близько 260 м.

На північному березі моря, поблизу кратера , є набагато більша (діаметром 70 км і висотою близько 1,6 км) округла височина, що має на верхівці западину і теж може бути вулканом.

  • image
    Вулкани поблизу кратера Лукіан. Знімок «Аполлона-17», 1972.
  • image
    Південна частина моря при низькому Сонці. Найбільший кратер — Маскелайн. Знімок «Аполлона-11», 1969.
  • image
    Група «меніскових западин» («неправильних морських ділянок», див. Іна) поблизу Маскелайна. Знімок LRO, 2014.

Кратери

image
Ламонт. Ширина зображення — 200 км.

Найбільший із добре збережених кратерів Моря Спокою — 41-кілометровий Пліній біля межі з Морем Ясності. Крім того, на заході моря лежать кілька кратерів діаметром 20–30 км: Росс, , Ріттер та Себін. На північному сході знаходяться 31-кілометровий та 40-кілометровий . На південному сході моря над його лавовим покривом височіють рештки численних напівзатоплених кратерів.

На заході моря лежить вкрай своєрідний об'єкт, що отримав назву . Це кільце гряд діаметром близько 80 км, оточене дещо більшим переривчастим подібним кільцем. Від них у різні боки розходяться кілька радіальних гряд. Ймовірно, це кратер, цілком вкритий лавою. Згодом лава просіла та зім'ялася в складки, що пролягли, серед іншого, над його валом. Ділянка Моря Спокою навколо Ламонта вирізняється світлим кольором та різкою (але не вираженою в рельєфі) межею з рештою моря.

Геологічна історія

image
Зразок базальту з Моря Спокою, доставлений «Аполлоном-11»

Найімовірніше, Море Спокою лежить у басейні, що з'явився в донектарському періоді. Він старший за басейни всіх сусідніх морів — Ясності, Достатку, Нектару, Криз та Дощів. Тому він настільки зруйнований, що його вік неможливо визначити за підрахунком кратерів і навіть саме його існування є сумнівним. Можливо, деякий внесок до ускладнення рельєфу цього регіону зробило ще й те, що басейн Моря Спокою утворився поверх краю ще більш гіпотетичного басейну Океану Бур.

За одними уявленнями, басейн Моря Спокою має розмір близько 800 км і не має багатокільцевої будови, за іншими — його головне кільце має діаметр 700 км і оточене другим кільцем діаметром 950 км. За давнішою версією, під цим морем може лежати не один, а два басейни — західний і східний, із розмірами 550 та 500 км відповідно. Можливо, однак, що таке враження є наслідком накладання єдиного басейну Моря Спокою на два кільця басейну Океану Бур.

Оскільки басейн Моря Спокою старший за сусідні, він був вкритий їх викидами — товстим шаром викидів сусіднього басейну Моря Нектару, тоншим — басейнів морів Дощів та Ясності і, можливо, деякою кількістю викидів басейнів Моря Криз і навіть Моря Східного. Вплив викидів басейну Моря Дощів добре видно на північно-західному березі Моря Спокою, де від цього басейну тягнуться численні дрібні хребти, утворені при падінні цих викидів («імбрійська скульптура»).

Базальтова лава, що зараз вкриває Море Спокою, з'явилася значно пізніше за його басейн — здебільшого в пізньоімбрійській (частково в ранньоімбрійській) епосі. Можливо, під цими лавовими потоками є і ще древніші. Для зразків, доставлених звідти «Аполлоном-11», радіоізотопне датування дало результати в межах 3,5–3,9 млрд років. Окрім того, вік поверхні можна визначити за підрахунком кратерів, що встигли там накопичитися з моменту її залиття лавою. Такі оцінки віку існують для всієї поверхні Моря Спокою, і вони лежать у межах 3,4–4,2 млрд років, причому майже 90 % лавових потоків мають вік 3,5–3,8 млрд років (для ділянки, де сів «Аполлон-11», така оцінка становить 3,63+0,03
−0,10 млрд років). Отже, виливи лави там скінчилися відносно рано. Наймолодші ділянки поверхні моря переважають у його центрі та на сході.

Лавовий покрив Моря Спокою, як і інших великих місячних морів, після застигання деформувався під дією власної ваги. Його найтовстіша частина просідала і стискалася з утворенням гряд («зморшок»), а крайова — розтягувалася з утворенням борозен (грабенів). Так у морі з'явилися нові форми рельєфу — численні борозни, що тягнуться вздовж його берега, та гряди, в тому числі система гряд , ближче до центру. І борозен, і гряд більше на заході моря, де лава товстіша.

Приземлення космічних апаратів

image
Едвін Олдрін та місячний модуль «Аполлона-11» у Морі Спокою
  • 2 лютого 1964 року на заході Моря Спокою (9°21′29″ пн. ш. 21°28′48″ сх. д. / 9.358° пн. ш. 21.480° сх. д. / 9.358; 21.480 (Рейнджер-6)) після невдалого польоту впав космічний апарат «Рейнджер-6».
  • 20 лютого 1965 року на південному заході Моря Спокою (2°38′17″ пн. ш. 24°47′13″ сх. д. / 2.638° пн. ш. 24.787° сх. д. / 2.638; 24.787 (Рейнджер-8)) після успішної зйомки Місяця впав «Рейнджер-8».
  • 11 вересня 1967 року неподалік від «Рейнджера-8» (1°27′40″ пн. ш. 23°11′42″ сх. д. / 1.461° пн. ш. 23.195° сх. д. / 1.461; 23.195 (Сервеєр-5)) здійснив м'яку посадку «Сервеєр-5».
  • 20 липня 1969 року недалеко від «Сервеєра-5» (0°40′26″ пн. ш. 23°28′23″ сх. д. / 0.674° пн. ш. 23.473° сх. д. / 0.674; 23.473 (Аполлон-11)) сів місячний модуль «Аполлона-11», що стало першою висадкою людей на Місяць. Астронавти доставили звідти 22 кг порід. Знайдений у них новий мінерал назвали на честь моря — [ru].

Карти

Карти Моря Спокою та околиць, видані Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force (1962—1963):

  • image
  • image

Мозаїка знімків та карта висот, складені за даними зонда LRO (ширина зображень — 1100 км):

  • image
  • image

Примітки

  1. Mare Tranquillitatis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 1 листопада 2013. Процитовано 11 червня 2015.
  2. Whitford-Stark J. L. (May 1982). . The Moon and the Planets. 23 (3): 323—338. Bibcode:1982M&P....26..323W. doi:10.1007/BF00928015. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015. (.)
  3. Chu A., Paech W., Weigand M. Mare Tranquillitatis // The Cambridge Photographic Moon Atlas. — Cambridge University Press, 2012. — P. 16, 74–75. — . — DOI:10.1017/CBO9781139095709.006.
  4. Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651)
  5. Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 195–196. — .
  6. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 5–6, 17. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  7. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 25–35. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  9. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 198. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  10. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 234. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Pontus Euxinus — у списку назв на с. 234 [ 6 серпня 2018 у Wayback Machine.])
  11. Stuart-Alexander, D. E.; Howard, K. A. (1970). Lunar Maria and circular basins—a review. Icarus. 12 (3): 440—456. Bibcode:1970Icar...12..440S. doi:10.1016/0019-1035(70)90013-8.
  12. Wood C. A. (14 серпня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 11 червня 2015.
  13. Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // [1] — 1987. — P. 235–238. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 29 вересня 2013
  14. Staid, M. I.; Pieters, C. M.; Head, J. W. (1995). A Multispectral View of Stratigraphy in Mare Tranquillitatis. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference, volume 26, page 1345. Bibcode:1995LPI....26.1345S.
  15. Clementine titanium map of the Moon. The Clementine Mission. Lunar and Planetary Institute. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  16. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
  17. Spudis, P. D.; McGovern, P. J.; Kiefer, W. S. (2013). (PDF). Journal of Geophysical Research: Planets. 118 (5): 1063—1081. Bibcode:2013JGRE..118.1063S. doi:10.1002/jgre.20059. Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2015. Процитовано 1 січня 2019.
  18. Spudis, P. D.; McGovern, P. J.; Kiefer, W. S. (2013). (PDF). 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1367. Bibcode:2011LPI....42.1367S. Архів оригіналу (PDF) за 4 вересня 2018. Процитовано 1 січня 2019.
  19. Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 10–11, 79–89. — . — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7.
  20. Chuck Wood (12 січня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 24 серпня 2012. Процитовано 11 червня 2015.
  21. Grace. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  22. Weitz, C. M.; Head, J. W. (1999). Spectral properties of the Marius Hills volcanic complex and implications for the formation of lunar domes and cones. Journal of Geophysical Research. 104 (E8): 18933—18956. Bibcode:1999JGR...10418933W. doi:10.1029/1998JE000630.
  23. Chuck Wood (26 вересня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 30 січня 2016.
  24. Wood C. (16 серпня 2004). Megadome. Astronet. оригіналу за 1 січня 2019.
  25. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // [2] — 1987. — P. 146, 148. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 14 травня 2013
  26. Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 18–21. — (Geological Society of America Special Paper 477) — . — DOI:10.1130/2011.2477(01). з джерела 29 січня 2013
  27. Hiesinger, H.; Jaumann, R.; Neukam, G.; Head, J. W. (2000). (PDF). Journal of Geophysical Research. 105 (E12): 29239—29276. Bibcode:2000JGR...10529239H. doi:10.1029/2000JE001244. Архів оригіналу (PDF) за 29 січня 2013. Процитовано 15 травня 2015.
  28. Wilhelms D. Plates 09A, 09B. Upper Imbrian series // [3] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) з джерела 8 квітня 2014
  29. (PDF). Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973. Архів оригіналу (PDF) за 31 липня 2010. Процитовано 12 червня 2015.

Посилання

  • image Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Море Спокою
  • Карти з актуальними назвами деталей поверхні: західна частина [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.], східна частина [ 29 березня 2019 у Wayback Machine.]
  • Інтерактивні карти Місяця, центровані на Море Спокою: фотомозаїка, карта висот
  • . The-Moon Wiki. Архів оригіналу за 31 травня 2018.
  • Деяка література в Astrophysics Data System
  • Chuck Wood (18 вересня 2006). Going Extreme. lpod.org. Архів оригіналу за 31 травня 2015. Процитовано 1 січня 2019.
  • Chuck Wood (24 вересня 2004). Tranquil Sunshine. lpod.org. оригіналу за 28 серпня 2008. Процитовано 1 січня 2019.
  • Chuck Wood (12 січня 2004). . lpod.org. Архів оригіналу за 24 серпня 2012. Процитовано 12 червня 2015.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

More Spokoyu lat Mare Tranquillitatis more na vidimomu boci Misyacya Jogo rozmir blizko 880 km a plosha 420 440 tisyach km2 tretye za plosheyu misyachne more Lezhit u duzhe zrujnovanomu basejni i primitne chislennimi dribnimi vulkanami More Spokoyulat Mare TranquillitatisKoordinati centra 8 18 pn sh 30 48 sh d 8 3 pn sh 30 8 sh d 8 3 30 8Rozmir 880 kmEponim spokijNazvu zatverdzheno 1935 More Spokoyu na Vikishovishi More Spokoyu mezhuye z Morem Yasnosti na pivnichnomu zahodi Zatokoyu Suvorosti na pivdni ta Morem Dostatku na pivdennomu shodi Na zahodi vid nogo vidhodit nevelika Zatoka Slavi a na shodi zatoki Lyubovi ta Zgodi mizh yakimi lezhit Boloto Snu Na mezhi Morya Spokoyu z Morem Dostatku stoyat nevisoki gori Sekki a na mezhi z Morem Yasnosti znahodyatsya en ta gora Argej Koordinati centru morya 8 18 pn sh 30 48 sh d 8 3 pn sh 30 8 sh d 8 3 30 8 More Spokoyu 1969 roku More Spokoyu stalo miscem pershoyi posadki lyudej na Misyac NazvaSuchasnu nazvu cogo morya yak i bilshosti misyachnih moriv zaproponuvav Dzhovanni Richcholi v 1651 roci 1935 roku yiyi zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz V davninu ce more malo kilka inshih nazv Razom z moryami Yasnosti Nektaru ta Dostatku vono utvoryuye figuru shozhu na cholovichka Ce vidmitili zokrema Albert Velikij Tomas Gerriot Vilyam Shekspir ta P yer Gassendi Ostannij nazivav cyu figuru Homuncio cholovichok chi Thersite Tersit 1645 roku Mihael van Langren nazvav ce more Belgijskim lat Mare Belgicum 1647 roku Yan Gevelij ob yednav jogo z Morem Yasnosti pid nazvoyu Chorne more Pontus Euxinus Zagalnij opisNa vidminu vid moriv sho lezhat u dobre zberezhenih basejnah More Spokoyu ne otochene kilcevim hrebtom chi ustupom maye nerivnij kraj i ne maye maskona Vono pomitno temnishe za susidni morya a jogo vidtinok desho bilsh sinyuvatij Tam roztashovani odni z najtemnishih ta najsinishih morskih dilyanok Misyacya Ce naslidok osoblivostej himichnogo skladu lavi zokrema visokogo vmistu titanu Dilyanki na zahodi Morya Spokoyu trimayut rekord za vmistom cogo elementu sered usih regioniv Misyacya Bagati na titan lavovi potoki zdebilshogo molodshi za inshi More Spokoyu lezhit vishe za vsi susidni morya priblizno na 2 km vishe za More Kriz bilsh nizh na 0 5 km vishe za More Yasnosti ta na kilkasot metriv vishe za Zatoku Suvorosti ta More Dostatku na najblizhchih dilyankah Absolyutna visota jogo poverhni znahoditsya v mezhah 0 4 2 1 km nizhche nulovogo rivnya Maksimumu vona syagaye na pivdennomu shodi morya Cya visochina shirinoyu blizko 560 km i visotoyu ponad 1 8 km bagata na proyavi vulkanizmu i deyakimi avtorami rozglyadayetsya yak cilisnij velikij shitovij vulkan Tovshina lavi v Mori Spokoyu maksimalna na zahodi de syagaye 1 25 km na ce vkazuyut vimiryuvannya napivzatoplenih krateriv ta deyaki inshi dani Zobrazhennya z posilenimi kolorami poglyad iz pivnochi More Spokoyu livoruch ugori sinishe ta temnishe za susidnye More Yasnosti pravoruch unizu bo mistit bilshe titanu ta zaliza Mezha Morya Spokoyu temne z Morem Yasnosti svitle U centri gryada Nikolya vnizu borozni Pliniya Znimok Apollona 17 1972 Detali poverhniShidna chastina morya Vidno krater Koshi boroznu Koshi ta ustup Koshi Nizhche vulkanichni kupoli Koshi t ta Koshi w drugij iz malenkim kraterom Donna Mizh nimi ta vishe Koshi t vidno mensh pomitni kupoli Yak i v inshih velikih misyachnih moryah vzdovzh berega Morya Spokoyu tyagnutsya chislenni a blizhche do centru gryadi V comu mori j ti j inshi traplyayutsya perevazhno v zahidnij polovini Borozni prostezhuyutsya vzdovzh usogo zahidnogo berega morya Ce borozni Gipatiyi na pivdennomu zahodi borozni Rittera ta Sozigena na zahodi borozni Maklira na pivnichnomu zahodi borozni Pliniya ta kilka dribnih borozen na pivnochi na mezhi z Morem Yasnosti Na vidminu vid nih borozna Yansena na pivnochi morya ta borozna Koshi na shodi jdut pid znachnim kutom do berega Na pivnochi ta zahodi more peretyate sistemoyu gryad sho tyagnutsya majzhe na 600 km iz pivnichnogo shodu na pivdennij zahid Yiyi pivnichna chastina otrimala nazvu gryadi Barlou Dorsa Barlow Zahidni gryadi Morya Spokoyu z yednuyutsya z nezvichajnim ob yektom en div nizhche Na shodi morya z pivnichnogo zahodu na pivdennij shid prohodit ustup Koshi Rupes Cauchy dovzhinoyu blizko 170 km Iz jogo pivdennogo boku visota poverhni na 300 m mensha nizh iz pivnichnogo Velikih gir u rajoni Morya Spokoyu nebagato Vzdovzh jogo mezhi z Morem Dostatku tyagnutsya gori Sekki a na mezhi z Morem Yasnosti roztashovani gora Argej ta Vulkanichni ob yekti U Mori Spokoyu chimalo kupolopodibnih ta konichnih vulkaniv sho viglyadayut yak nevisoki pagorbi Na zahodi morya bilya kratera Arago roztashovani porivnyano veliki kupoli Arago a ta Arago b a na shodi bilya kratera Koshi Koshi t ta Koshi w Pershi dva nalezhat do najbilshih misyachnih kupoliv i yih vidno navit u nevelikij teleskop Visota Arago a stanovit 330 30 m Arago b 270 30 m Koshi t 190 20 m Koshi w 125 15 m Na pivnichnomu shodi morya poblizu kratera Lukian ye 8 malenkih kupoliv vishikuvanih lacyuzhkom dovzhinoyu 100 km Najvishij iz nih vidomij pid im yam Grejs yake strogo kazhuchi nalezhit lishe jogo krateru i maye visotu 140 15 m Poruch iz nimi roztashovana Mons Esam sho maye vidovzhenu formu bo jmovirno utvorena viverzhennyami z rozlomu ale nalezhit do vulkaniv konichnogo tipu Vona viriznyayetsya temnim kolorom i syagaye visoti blizko 260 m Na pivnichnomu berezi morya poblizu kratera ye nabagato bilsha diametrom 70 km i visotoyu blizko 1 6 km okrugla visochina sho maye na verhivci zapadinu i tezh mozhe buti vulkanom Vulkani poblizu kratera Lukian Znimok Apollona 17 1972 Pivdenna chastina morya pri nizkomu Sonci Najbilshij krater Maskelajn Znimok Apollona 11 1969 Grupa meniskovih zapadin nepravilnih morskih dilyanok div Ina poblizu Maskelajna Znimok LRO 2014 Krateri Lamont Shirina zobrazhennya 200 km Najbilshij iz dobre zberezhenih krateriv Morya Spokoyu 41 kilometrovij Plinij bilya mezhi z Morem Yasnosti Krim togo na zahodi morya lezhat kilka krateriv diametrom 20 30 km Ross Ritter ta Sebin Na pivnichnomu shodi znahodyatsya 31 kilometrovij ta 40 kilometrovij Na pivdennomu shodi morya nad jogo lavovim pokrivom visochiyut reshtki chislennih napivzatoplenih krateriv Na zahodi morya lezhit vkraj svoyeridnij ob yekt sho otrimav nazvu Ce kilce gryad diametrom blizko 80 km otochene desho bilshim pererivchastim podibnim kilcem Vid nih u rizni boki rozhodyatsya kilka radialnih gryad Jmovirno ce krater cilkom vkritij lavoyu Zgodom lava prosila ta zim yalasya v skladki sho prolyagli sered inshogo nad jogo valom Dilyanka Morya Spokoyu navkolo Lamonta viriznyayetsya svitlim kolorom ta rizkoyu ale ne virazhenoyu v relyefi mezheyu z reshtoyu morya Geologichna istoriyaZrazok bazaltu z Morya Spokoyu dostavlenij Apollonom 11 Najimovirnishe More Spokoyu lezhit u basejni sho z yavivsya v donektarskomu periodi Vin starshij za basejni vsih susidnih moriv Yasnosti Dostatku Nektaru Kriz ta Doshiv Tomu vin nastilki zrujnovanij sho jogo vik nemozhlivo viznachiti za pidrahunkom krateriv i navit same jogo isnuvannya ye sumnivnim Mozhlivo deyakij vnesok do uskladnennya relyefu cogo regionu zrobilo she j te sho basejn Morya Spokoyu utvorivsya poverh krayu she bilsh gipotetichnogo basejnu Okeanu Bur Za odnimi uyavlennyami basejn Morya Spokoyu maye rozmir blizko 800 km i ne maye bagatokilcevoyi budovi za inshimi jogo golovne kilce maye diametr 700 km i otochene drugim kilcem diametrom 950 km Za davnishoyu versiyeyu pid cim morem mozhe lezhati ne odin a dva basejni zahidnij i shidnij iz rozmirami 550 ta 500 km vidpovidno Mozhlivo odnak sho take vrazhennya ye naslidkom nakladannya yedinogo basejnu Morya Spokoyu na dva kilcya basejnu Okeanu Bur Oskilki basejn Morya Spokoyu starshij za susidni vin buv vkritij yih vikidami tovstim sharom vikidiv susidnogo basejnu Morya Nektaru tonshim basejniv moriv Doshiv ta Yasnosti i mozhlivo deyakoyu kilkistyu vikidiv basejniv Morya Kriz i navit Morya Shidnogo Vpliv vikidiv basejnu Morya Doshiv dobre vidno na pivnichno zahidnomu berezi Morya Spokoyu de vid cogo basejnu tyagnutsya chislenni dribni hrebti utvoreni pri padinni cih vikidiv imbrijska skulptura Bazaltova lava sho zaraz vkrivaye More Spokoyu z yavilasya znachno piznishe za jogo basejn zdebilshogo v piznoimbrijskij chastkovo v rannoimbrijskij eposi Mozhlivo pid cimi lavovimi potokami ye i she drevnishi Dlya zrazkiv dostavlenih zvidti Apollonom 11 radioizotopne datuvannya dalo rezultati v mezhah 3 5 3 9 mlrd rokiv Okrim togo vik poverhni mozhna viznachiti za pidrahunkom krateriv sho vstigli tam nakopichitisya z momentu yiyi zalittya lavoyu Taki ocinki viku isnuyut dlya vsiyeyi poverhni Morya Spokoyu i voni lezhat u mezhah 3 4 4 2 mlrd rokiv prichomu majzhe 90 lavovih potokiv mayut vik 3 5 3 8 mlrd rokiv dlya dilyanki de siv Apollon 11 taka ocinka stanovit 3 63 0 03 0 10 mlrd rokiv Otzhe vilivi lavi tam skinchilisya vidnosno rano Najmolodshi dilyanki poverhni morya perevazhayut u jogo centri ta na shodi Lavovij pokriv Morya Spokoyu yak i inshih velikih misyachnih moriv pislya zastigannya deformuvavsya pid diyeyu vlasnoyi vagi Jogo najtovstisha chastina prosidala i stiskalasya z utvorennyam gryad zmorshok a krajova roztyaguvalasya z utvorennyam borozen grabeniv Tak u mori z yavilisya novi formi relyefu chislenni borozni sho tyagnutsya vzdovzh jogo berega ta gryadi v tomu chisli sistema gryad blizhche do centru I borozen i gryad bilshe na zahodi morya de lava tovstisha Prizemlennya kosmichnih aparativEdvin Oldrin ta misyachnij modul Apollona 11 u Mori Spokoyu 2 lyutogo 1964 roku na zahodi Morya Spokoyu 9 21 29 pn sh 21 28 48 sh d 9 358 pn sh 21 480 sh d 9 358 21 480 Rejndzher 6 pislya nevdalogo polotu vpav kosmichnij aparat Rejndzher 6 20 lyutogo 1965 roku na pivdennomu zahodi Morya Spokoyu 2 38 17 pn sh 24 47 13 sh d 2 638 pn sh 24 787 sh d 2 638 24 787 Rejndzher 8 pislya uspishnoyi zjomki Misyacya vpav Rejndzher 8 11 veresnya 1967 roku nepodalik vid Rejndzhera 8 1 27 40 pn sh 23 11 42 sh d 1 461 pn sh 23 195 sh d 1 461 23 195 Serveyer 5 zdijsniv m yaku posadku Serveyer 5 20 lipnya 1969 roku nedaleko vid Serveyera 5 0 40 26 pn sh 23 28 23 sh d 0 674 pn sh 23 473 sh d 0 674 23 473 Apollon 11 siv misyachnij modul Apollona 11 sho stalo pershoyu visadkoyu lyudej na Misyac Astronavti dostavili zvidti 22 kg porid Znajdenij u nih novij mineral nazvali na chest morya ru KartiKarti Morya Spokoyu ta okolic vidani Aeronautical Chart Information Center United States Air Force 1962 1963 Mozayika znimkiv ta karta visot skladeni za danimi zonda LRO shirina zobrazhen 1100 km PrimitkiMare Tranquillitatis Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 1 listopada 2013 Procitovano 11 chervnya 2015 Whitford Stark J L May 1982 The Moon and the Planets 23 3 323 338 Bibcode 1982M amp P 26 323W doi 10 1007 BF00928015 Arhiv originalu za 13 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Chu A Paech W Weigand M Mare Tranquillitatis The Cambridge Photographic Moon Atlas Cambridge University Press 2012 P 16 74 75 ISBN 9781107019737 DOI 10 1017 CBO9781139095709 006 Karta Misyacya skladena Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Rodionova Zh F Glava 5 Istoriya lunnyh kart Puteshestviya k Lune Red sost V G Surdin Moskva Fizmatlit 2009 S 195 196 ISBN 978 5 9221 1105 8 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 5 6 17 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 25 35 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 198 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Hevelius J Selenographia sive Lunae descriptio Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 234 DOI 10 3931 e rara 238 Pontus Euxinus u spisku nazv na s 234 6 serpnya 2018 u Wayback Machine Stuart Alexander D E Howard K A 1970 Lunar Maria and circular basins a review Icarus 12 3 440 456 Bibcode 1970Icar 12 440S doi 10 1016 0019 1035 70 90013 8 Wood C A 14 serpnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 7 serpnya 2014 Procitovano 11 chervnya 2015 Wilhelms D Chapter 11 Upper Imbrian Series 1 1987 P 235 238 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 29 veresnya 2013 Staid M I Pieters C M Head J W 1995 A Multispectral View of Stratigraphy in Mare Tranquillitatis Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference volume 26 page 1345 Bibcode 1995LPI 26 1345S Clementine titanium map of the Moon The Clementine Mission Lunar and Planetary Institute Arhiv originalu za 4 chervnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine Spudis P D McGovern P J Kiefer W S 2013 PDF Journal of Geophysical Research Planets 118 5 1063 1081 Bibcode 2013JGRE 118 1063S doi 10 1002 jgre 20059 Arhiv originalu PDF za 17 zhovtnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2019 Spudis P D McGovern P J Kiefer W S 2013 PDF 42nd Lunar and Planetary Science Conference held March 7 11 2011 at The Woodlands Texas LPI Contribution No 1608 p 1367 Bibcode 2011LPI 42 1367S Arhiv originalu PDF za 4 veresnya 2018 Procitovano 1 sichnya 2019 Lena R Wohler C Phillips J Chiocchetta M T Lunar Domes Properties and Formation Processes Springer Science amp Business Media 2013 P 10 11 79 89 ISBN 9788847026377 DOI 10 1007 978 88 470 2637 7 Chuck Wood 12 sichnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 24 serpnya 2012 Procitovano 11 chervnya 2015 Grace Gazetteer of Planetary Nomenclature USGS Astrogeology Research Program Weitz C M Head J W 1999 Spectral properties of the Marius Hills volcanic complex and implications for the formation of lunar domes and cones Journal of Geophysical Research 104 E8 18933 18956 Bibcode 1999JGR 10418933W doi 10 1029 1998JE000630 Chuck Wood 26 veresnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 26 chervnya 2015 Procitovano 30 sichnya 2016 Wood C 16 serpnya 2004 Megadome Astronet originalu za 1 sichnya 2019 Wilhelms D Chapter 8 Pre Nectarian System 2 1987 P 146 148 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 14 travnya 2013 Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 18 21 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 DOI 10 1130 2011 2477 01 z dzherela 29 sichnya 2013 Hiesinger H Jaumann R Neukam G Head J W 2000 PDF Journal of Geophysical Research 105 E12 29239 29276 Bibcode 2000JGR 10529239H doi 10 1029 2000JE001244 Arhiv originalu PDF za 29 sichnya 2013 Procitovano 15 travnya 2015 Wilhelms D Plates 09A 09B Upper Imbrian series 3 1987 United States Geological Survey Professional Paper 1348 z dzherela 8 kvitnya 2014 PDF Defense Mapping Agency Aerospace Center edited by Lawrence A Schimerman 1973 Arhiv originalu PDF za 31 lipnya 2010 Procitovano 12 chervnya 2015 PosilannyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu More Spokoyu Karti z aktualnimi nazvami detalej poverhni zahidna chastina 5 bereznya 2016 u Wayback Machine shidna chastina 29 bereznya 2019 u Wayback Machine Interaktivni karti Misyacya centrovani na More Spokoyu fotomozayika karta visot The Moon Wiki Arhiv originalu za 31 travnya 2018 Deyaka literatura v Astrophysics Data System Chuck Wood 18 veresnya 2006 Going Extreme lpod org Arhiv originalu za 31 travnya 2015 Procitovano 1 sichnya 2019 Chuck Wood 24 veresnya 2004 Tranquil Sunshine lpod org originalu za 28 serpnya 2008 Procitovano 1 sichnya 2019 Chuck Wood 12 sichnya 2004 lpod org Arhiv originalu za 24 serpnya 2012 Procitovano 12 chervnya 2015

Дата публікації:
Топ