Етногенез слов'ян

Етногене́з слов'я́н — процес формування слов'янських народів з конгломерату індоєвропейських племен. У даний час не існує загальновизнаної версії формування слов'янського етносу. Однією з головних є теорія автохтонного походження слов'ян. Пояснення походження слов'ян гіпотетично від людей за назвою «праслов'яни», за твердженням польського археолога Юзефа Костжевського — вони творці лужицької культури. Теорія, що праслов'яни вже жили у добу бронзи підтримується мовознавцями (лінґвістами). Є також версія, що тщинецька культура була колискою протослов'ян.

Мапа з пунктирами сучасної України після заснування міста Києва

Докази на підтвердження теорії автохтонного походження слов'ян з II тисячоліття до нашої ери надані сучасними генетичними дослідженнями гаплогруп мтДНК.

Питання щодо історії слов'ян остаточно ще невирішене. Корінь «слов-» присутній у самоназвах кількох слов'янських народів: словінці, словенці, словаки. Деякі дослідники стверджують, що праслов'ян не існувало як етносу або вони виникли в результаті змішування різних етнічних груп, а в одне ціле їх об'єднують схожість мови, культури і вірувань. Однак існування єдиної праслов'янської мови та культури на великому просторі суперечить цій теорії. Ймовірно експансія слов'ян у IV столітті н. е., була викликана перенаселенням своєї первісної прабатьківщини, що дозволяє припустити наявність їх більшости в Європі.

Археологія

Археологічно можна довести безперервність слов'янської культури від VI-го століття н. е., але їх зв'язки з попередньою культурою в V столітті н. е. й раніше залишаються під питанням. Російська дослідниця Ірина Русанова (1929—1998) запропонувала наступні чотири пункти, характерні для найдавніших слов'янських археологічних пам'яток:

• сільськогосподарський характер регулювання життям;
• поглиблені прямокутні житла, стіни і печі з каменю;
• прикрашена кераміка ручної роботи в Східній Європі;
• кремація, попіл в лунках або урнах без курганів.

Попередником слов'янської культури є пшеворська культура (II-е століття до н. е. — V століття н. е.) на захід від пізнішого розселення слов'ян черняхівської культури на сході (2-го століття — V століття). Мала місце поліетнічність обумовлена впливом германців, сарматів, римлян, що нівелювало локальні відмінності між етнічними групами. Історичний етногенез слов'ян також мав місце в зарубинецькій культурі (III-го століття до н. е. — II століття н. е.). Слов'янські риси зустрічаються в V ст. до н. е. — II ст. до н. е., Борис Рибаков вбачав зв'язок слов'ян з лужицькою культурою (XIV-е століття до нашої ери — IV ст. до н. е.) та тщинецько-комаровською культурою (XV-е ст. до н. е. — XII ст. до н. е.) між Дніпром й Одрою

Антропологічний склад

Мапа «Раси Європи» Жозеф Денікер

Специфіка черепних індексів східних слов'ян у IX—XII ст. (Т. Алексєєва)

Жозеф Денікер відносив слов'янські народи до трьох основних (європейських антропологічних типів):

• східного — світловолосої, світлоокої, суббрахікефальної та низькорослої, поширеної серед білорусів і росіян;
• західного (кельтської) — темноволосої, дуже короткоголової, низькорослої, різновиди якої трапляються в середній смузі Європи від Луари до Дніпра;
• адріатичного (динарської) — темнопігментованої, короткоголової, високорослої, риси якої притаманні слов'янам Балканського півострова, полякам-гуралям і українцям.

У XX—XXI ст. ареали расових комплексів характеризувалися наявністю численних перехідних зон, а в антропологічному складі будь-якого народу присутністю більшої чи меншої кількости морфологічних варіантів (груп). Серед слов'ян даного часу виокремлювали п'ять таких груп, а саме: біломорсько-балтійську, східноєвропейську, понтійську, динарську і дніпровсько-карпатську.

Групи

Біломорсько-балтійська
Біломорсько-балтійська група охоплює значну частину білорусів, північних поляків і росіян, які характеризуються світлим кольором волосся й очей, мезобрахікефалією, середніми розмірами лицевого скелета, середнім і невисоким зростом. Крім того, їм властиве менш виразне випинання носа, спинка якого часто набуває увігнутої форми, ослаблений розвиток бороди.

Східноєвропейська

Східноєвропейська група поширена серед росіян басейну Оки, Клязьми, Москви, берегів Цни і Хопера та верхів'їв Дону, а також серед південних і східних білорусів. Характеризується помірним зростом, мезосуббрахікефалією, відносно темною пігментацією волосся і переважно світлими очима, помірною висотою обличчя, якому властиве середнє горизонтальне профілювання, помірним розвитком бороди та доволі слабким ростом волосся на грудях у чоловіків. На півночі і сході ареалу цього комплексу спостерігається поява т. зв. «лапонощних» рис, а саме: деяке сплощення обличчя, відносно слабке випинання носа, розвинутіша складка верхньої повіки, помітне виступання вилиць, слабкий розвиток третинного волосяного покриву. Вчені вважають, що це пов'язано з впливом фізичних рис давніх фінно-угорських популяцій.

Понтійська
Понтійська група властиві темний колір волосся, середній зріст, видовжена форма голови, середньошироке або вузьке обличчя. Типовими представниками цього антропологічного комплексу серед слов'ян є болгари. Крім того, його риси поширені в росіян середньої течії Дону та Хопру і деяких тюркомовних груп Поволжя.

Динарська
Динарська група поширена на північному узбережжі Адріатичного моря серед південних слов'ян (хорватів, сербів, чорногорців, боснійців), яким властиві високий зріст, брахікефалія, темне та чорне хвилясте волосся, темні очі, доволі високе обличчя, пряма форма спинки носа.

Дніпровсько-карпатська
Дніпровсько-карпатська група охоплює українців, словаків і частину чехів, характеризуючись відносно темною пігментацією, брахікефалією, досить широким обличчям, високим чи середнім зростом.

Антропологія східних слов'ян

Попри те, що через практикування кремації важко простежити походження слов'ян, з використанням генетики та фізичної антропології серед східнослов'янських племен виокремлюють чотири локальні морфологічні варіанти, носіями яких були нащадки літописних полян, сіверян, древлян, волинян, тиверців та уличів. Аналіз зразків з перехідного періоду похоронів до раннього середньовіччя виявив певну різноманітність антропологічних типів^[].

З відзначених ознак часів Київської Руси наявні зокрема зміни черепного індексу — із заходу на схід він мінився з мезокефального широколицого (як-то волиняни, деревляни) до доліхокефального середньолицого (сіверяни). Наявність масивних форм північно-західної групи, на відміну від грациальних східніших, викликана їх належністю до північних європеоїдів близьких до польського племені мазовшан та балтійських племен (латгали, земгали, ятвяги). Процент співвідношення на користь першого типу значно зріс після монгольської навали, коли значна частина населення Київщини та Сіверщини була знищена або мігрувала. Подальші представники доліхокефалів серед етнічних українців містять незначний процент, і переважно є представниками пізніших іноетнічних міграцій. Від XX ст. серед українців переважав центральноукраїнський антропологічний тип.

Лінгвістика

Реконструйоване філогенетичне дерево балто-слов'янських мов.
Сучасне бачення часу поділу різних мовних гілок

Згідно лінгвістичного аналізу найстаріша форма слов'янської мови була у період близько 800 р. до н. е. — 500 р. до н. е., коли потім розділення було у балто-слов'янській мовній групі. Згідно з чеським лінгвістом (1919—1985 рр.ж.) слов'янська мова виникла між південним заходом Балтики та південним сходом Німеччини (на теренах сучасної Польщі), у період контакту з носіями іранських мов. Аналіз лексики припускає, що предки слов'ян у I-му тисячолітті до н. е. жили в лісистій місцевості з великою кількістю річок, озер і боліт, де росли дуб, береза​​, липа, ясен і верба. Ці та інші лінгвістичні дані підтверджують ідею, що протослов'янське поселення було розташоване в басейні р. Вісли.

Історія

У творі «Ґетіка» 551 р. Йордан називає слов'ян венетами, котрі у IV столітті мешкали на північ від Карпат. Зокрема, він писав

Уздовж крутих Альп (уточнення - Норік з м. Норея)… на лівому схилі, який звернений до півночі, від верхів'їв р. Вісли на обширних територіях влаштувалося численне плем'я венето. Хоча їхні назви варіюються залежно від різних родів і поселень, звані в основному як слов'яни та анти. Слов'яни, що живуть у «Новетунум» (у нижній течії р. Дунаю і р. Сави) і озера під назвою «Мурсінське» (місцевина озера Балатону поблизу гирла р. Драви і р. Дунаю) до Дністра, і на північ до Вісли. Живуть де є болота та ліси. Анти найбільш пристосовані до життя там, де Понтійське море виходить, що проходить від р. Дністра до р. Дніпра, вздовж річок мають багато станиць

Те, що вони не були слов'янами, але згадані, ймовірно пов'язано з тим, що жили далеко від римських провінцій, і не наражалися на небезпеку від них.

Крім того, Йордан у «Ґетіці» стверджує, що король остготів, Германаріх, у третій чверті IV століття Н. Е. почав війну проти венетів. Однак слов'яни на той час були мирним народом та не чинили опору. У VI ст., в момент написання роботи, вважалося що слов'яни були войовничими й агресивними та «бушували всюди»^[].

Найперша згадка датується початком VI-го ст. н.е у Псевдокесарія Назіанзіна. Позначення «слов'яни» (Suave, склавіни) в текстах відбулося з середини VI ст. н. е., і використовувалося разом з назвою венетів^[].

У ранньосередньовічних джерелах слов'ян часто ідентифікували з венетами, яких уперше згадує в I-му столітті Пліній Старший, як і населення басейну Вісли, ймовірно, пов'язаних з германцями. Питання про стосунки германців зі слов'янами є невирішеним. Чеський археолог Любор Нідерле вважав предками слов'ян племена будинів, неврів, скіфів-орачів та інших згаданих Геродотом^[].

Див. також

• Східні слов'яни
• Західні слов'яни
• Південні слов'яни
• Само (держава)
• Етногенез українців
• Етногенез білорусів
• Етногенез поляків
• Етногенез росіян
• Етнос
• Гаплогрупа R1a

Примітки

1. , Kultura pradziejowa na ziemiach polskich, Warszawa 1985, str. 163., (пол.)
2. Kazimierz Godłowski, Janusz K. Kozłowski; Historia starożytna ziem polskich, Warszawa 1985, str.89., (пол.)
3. Wstęp. W: Gerard Labuda: Słowiańszczyna starożytna i wczesnośredniowieczna. Poznań: WPTPN, 2003, s. 16. (пол.)
4. «Słowianie byli tu zawsze? Archeolodzy w szoku», Ludwika Tomala: Przodkowie Słowian mogli być w Europie 4 tys. lat temu [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (naukawpolsce.pap.pl) (пол.)
5. Н. С. Трубецкой, А. А. Бычков, В. Б. Егоров, С. Е. Рассадин, А. А. Клёсов и др. / Славяне и балты (славяне, как лингво-культурная парадигма) [ 9 липня 2019 у Wayback Machine.] // Краткая история Беларуси за последнюю 1000 лет (Гісторыя Беларусі. Кратко) (рос.)
6. BERANOVÁ, Magdalena. Slované. Praha: Libri, 2000. 311 s. . S. 30 (чес.)
7. BERANOVÁ, Magdalena. Slované. Praha: Libri, 2000. 311 s. . S. 29 (чес.)
8. KLANICA, Zdeněk. Počátky Slovanů. Praha: Futura, 2009. . S. 11 (чес.)
9. KLANICA, Zdeněk. Počátky Slovanů. Praha: Futura, 2009. . S. 18 (чес.)
10. KLANICA, Zdeněk. Počátky Slovanů. Praha: Futura, 2009. . S. 22 (чес.)
11. Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (251 с. 278—281 с.)
12. Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (251—253 с.)
13. Рудич Т. О.(2014). Населення Середнього Подніпров'я І–ІІ тис. за матеріалами антропології К.: Інститут археології НАН України 298 с. (192 с.) .
14. KLANICA, Zdeněk. Počátky Slovanů. Praha: Futura, 2009. . S. 23 (чес.)
15. BERANOVÁ, Magdalena. Slované. Praha: Libri, 2000. 311 s. . S. 7 (чес.)
16. BERANOVÁ, Magdalena. Slované. Praha: Libri, 2000. 311 s. . S. 8 (чес.)

Джерела

• Синиця Є. В., Терпиловський Р. В. Походження та рання історія слов'ян [ 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 639. — .
• KLANICA, Zdeněk. Počátky Slovanů. Praha: Futura, 2009. (чес.)
• BERANOVÁ, Magdalena. Slované. Praha: Libri, 2000. (чес.)

Посилання

• Алексеева Т. Этногенез восточных славян по данным антропологии [ 20 серпня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
• Кобычев В. П. В поисках прародины славян [ 18 вересня 2017 у Wayback Machine.] [послесл. д.и.н. В. Д. Королюка]. — М.: Наука, 1973. — 167 с. (Научно-популярная серия) (рос.)
• Миграция славян в I тыс. н. э. (по письменным источникам с привлечением данных археологии) // Формирование раннефеодальных славянских народностей. М., 1981. С. 39—51. (рос.)
• Петрухин В. Я. «Дунайская прародина» и расселение славян [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Концепт движения в языке и культуре. М., 1996. С. 371—383. (рос.)
• Седов В. В. // . Т. 73. № 7. С. 594—605 (2003). (рос.)
• Седов В. В. Славяне: Историко-археологическое исследование [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Седов В. В. Славяне в раннем средневековье. М., 1995. 416 c.: ил. [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Трубачев О. Н. Языкознание и этногенез славян [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Трубачёв О. Н. Этногенез и культура древнейших славян М.: Наука, 2002. (рос.)
• Щукин М. Б. Рождение славян [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Вопросы славянского языкознания. Вып. 3. М., 1958. [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] Сборник содержит статьи: (рос.)
  • Балто-славянская языковая общность и проблема этногенеза славян (рос.)
  • Курилович Е. О балто-славянском языковом единстве (рос.)
  • Топоров В. Н. Новейшие работы в области изучения балто-славянских языковых отношений (Библиографический обзор) (рос.)
• М. Б. Щукин (С.-Петербург), РОЖДЕНИЕ СЛАВЯН [ 27 січня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• «Вопрос о времени и месте формирования славян», Супрун А. Е. Введение в славянскую филологию. — г. Минск, 1989. — С. 135—155 (ДРЕВНИЕ СЛАВЯНЕ И ИХ ПРАРОДИНА) [ 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Розповідь доктора філології Костянтина Тищенка про етногенез слов'ян на основі дослідження їх словникового фонду, зокрема топонімів [ 8 жовтня 2016 у Wayback Machine.]. // Фільм 3. «Споконвіку було слово» з циклу українських документальних фільмів «Невідома Україна», «Київнаукфільм», 1993.
• Археологія давніх слов'ян [ 2 березня 2016 у Wayback Machine.], Інститут археології НАН України
• ПЕРШІ СЛОВ'ЯНСЬКІ АРХЕОЛОГІЧНІ КУЛЬТУРИ [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]