Микола Юхимович Єфи мов рос Николай Ефимович Ефимов нар 5 травня 1799 Яковлєвка пом 23 вересня 1851 Санкт Петербург росі

Микола Юхимович Єфи́мов (рос. Николай Ефимович Ефимов; нар. 5 травня 1799, Яковлєвка — пом. 23 вересня 1851, Санкт-Петербург) — російський архітектор; академік з 1840 року, почесний вільний общник з 1842 року та професор з 1844 року Петербурзької академії мистецтв. Молодший брат архітектора .

Єфимов Микола Юхимович
рос. Ефимов Николай Ефимович

Народження	24 квітня (5 травня) 1799 ^d, Курська губернія, Російська імперія
Смерть	11 (23) вересня 1851 (52 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання	Новодівочий цвинтар
Країна (підданство)	Російська імперія
Навчання	Петербурзька академія мистецтв (1821)
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Санкт-Петербург
Нагороди
Брати, сестри	^d
Єфимов Микола Юхимович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Єфимов.

Біографія

Народився 24 квітня [5 травня] 1799(17990505) року в селі Яковлевці Курської губернії Російської імперії. Впродовж 1806—1821 років навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де останні 6 років вивчав виключно архітектуру. По випуску отримав атестат 1-го ступеня і велику золоту медаль за проект Музеуму — «Храму зборів трьох знатних мистецтв» у стилі класицизму. Викладав в академії.

У 1826 році президентом Аакадемії мистецтв був направлений до Києва для обміру фундаментів Десятинної церкви, де він зробив першу в Російській імперії спробу відтворення храму на підставі історичних та археологічних матеріалів в формах візантійської, або «стародавньої київської», архітектури: у вигляді однокупольною церкви з великими хорами. Імператор Микола I проект не затвердив, і церква згодом була побудована Василем Стасовим.

Протягом 1826—1827 років побував у Москві і Новгороді, де вивчав стародавньоруське церковне зодчество. У 1827 році Радою Академії мистецтв відправлений до Італії на три роки, але прожив там до 1840 року, займаючись вивченням, замальовкою і реставрацією стародавніх пам'ятників. Брав участь в проектуванні низки будинків і садиб. У 1830 році створив проект соборної православної церкви святого Миколи Чудотворця. З травня по жовтень 1835 року разом з меценатом і художником Карлом Брюлловим був у Греції і Малій Азії, скрізь робив малюнки з місць і будівель, зокрема виконав фасад, розріз і попередні обміри храму Святої Софії в Константинополі, поле і карту Афона з зображеннями монастирів.

У 1840 році повернувся до Росії. Працював головним помічником архітектора Василя Стасова. Помер 11 [23] вересня 1851 року в Санкт-Петербурзі. Похований в Санкт-Петербурзі, на кладовищі Новодівичого монастиря. Надгробний пам'ятник у вигляді мармурового саркофагу встановлений імператорським Санкт-Петербурзьким товариством архітекторів в 1897 році, до сторіччя Миколи Єфімова, за ініціативою архітектора Ієроніма Кітнера (архітектори Стефан Галензовський і Іван Жолтовський).

Роботи

Прикрасив Санкт-Петербург низкою будівель, зокрема ним споруджені:

палацовий манеж;
два будинки міністерства державного майна, що на ;
единовірницька церква святого Миколи, на Захар'євській вулиці (1845—1852);
будівля міської думи;
церква Михайла Архангела, в Коломиї (добудована вже після смерті художника);
Воскресенський жіночий монастир (закінчений після його смерті).

За його проектом відновлений Георгіївський зал в Зимовому палаці. Побудував, за проектом мюнхенського архітектора Леона фон Кленце, будинок .

Спроектував низку православних храмів для Херсонської губернії (1842—1843), Новочеркаська (1844—1845), Ліфляндії (1845—1846) і два лютеранських храми.

У 1848 році переробив в російсько-візантійському стилі складений в 1841 році архітектором проект Сампсонієвської церкви на місці Полтавської битви (будівництво відбулося у 1851—1854 роках).


будівля міської думи	Шуваловський палац	будинок міністра державного майна	будинок Міністерства державного майна	Воскресенський собор Новодівочого монастиря

Примітки

Енциклопедія «Всесвітня історія». [ 16 вересня 2021 у Wayback Machine.](рос.)

Література

Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 242. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]

[ВІ-1] Енциклопедія «Всесвітня історія». [ 16 вересня 2021 у Wayback Machine.](рос.)