Миро́н Омеля́нович Тарна́вський (29 серпня 1869, с. Барилів, нині Радехівський район — 29 червня 1938, с. Черниця, нині Бродівський район) — український полководець, командир Легіону УСС, генерал-чотар та Начальний вождь (головнокомандувач) УГА.
Мирон Тарнавський | |
---|---|
![]() ![]() | |
![]() | |
Загальна інформація | |
Народження | 29 серпня 1869 с. Барилів, нині Радехівський район |
Смерть | 29 червня 1938 (68 років) с. Черниця, нині Бродівський район |
Поховання | Янівський цвинтар[1] |
Військова служба | |
Роки служби | 1890–1920 |
Приналежність | |
Вид ЗС | ![]() ![]() |
Рід військ | Піхота |
Війни / битви | Перша світова війна Польсько-українська війна Українсько-білогвардійська війна |
Командування | |
Головний командир УГА | |
Нагороди та відзнаки | |
|
Життєпис
Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Радехівський район Львівської області, Україна) на Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна Тарнавського.
Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецькомовну (Бродівську гімназію) (1890), після чого був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, яка включала півроку навчання в старшинській школі у Львові і півроку служби в 10-му Брідському батальйоні польових стрільців. Склавши іспит у старшинській школі у Львові, отримав звання «ляйтнанта в цивілю».
За протекції графа (Станіслава Бадені) 5 місяців прослужив в управі (Краєвого виділу) у Львові, після чого зголосився до військової служби.
В армії Австро-Угорщини
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOW1MMlk1TDBkbGJtVnlZV3hmVlVoQlgwMTVjbTl1WDFSaGNtNWhkM05yZVM1cWNHY3ZNakF3Y0hndFIyVnVaWEpoYkY5VlNFRmZUWGx5YjI1ZlZHRnlibUYzYzJ0NUxtcHdadz09LmpwZw==.jpg)
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2ZFdzdmRHaDFiV0l2WWk5aU55OVVZWEp1WVhaemEzbHFYekl1YW5Cbkx6SXdNSEI0TFZSaGNtNWhkbk5yZVdwZk1pNXFjR2M9LmpwZw==.jpg)
Зразу був скерований на піврічну старшинську практику до 13 Тарнівського батальйону польових стрільців і після здачі іспиту на становище активного старшини у Відні у 1892 зарахований лейтенантом Перемиського 18-го полку ландверу.
У 1899 р. отримав звання оберлейтенанта і скерування до Самбора. Тут 1902 одружився. У 1907 перевівся на службу до Золочева ближче до родини, командантом роти. У 1909 здобув звання гауптмана. Із проголошенням часткової мобілізації у 1912 переведений до Бродів.
Тут зустрів початок Першої світової війни. Перші бої під Радзивиловом та (Олієвом), де цісарсько-королівська армія зазнала поразок, далі 26 серпня під Буськом, де цісарсько-королівська армія зазнала поразок і відступила в Західну Галіцію. Під Санчем захворів на дизентерію, під (Строновичами) отримав наскрізне поранення в обидва стегна. Лікувався у Перемишлі й Будапешті, відтак на курорті в Бадені. У травні 1915 на чолі батальйону повернувся на фронт в район Славського. В той час розвивався австро-німецький наступ після боїв на Маківці.
Наприкінці серпня 1915 в Завалові уперше зустрівся з січовими стрільцями, заприязнившись із Дмитром Вітовським.
Наприкінці січня 1916 — призначений командантом (Вишколу УСС) і (Коша УСС), які тоді базувалися у (Свистільниках), а з травня-червня — в Розвадові (Вишкіл) і Пісочній (Кіш). У Розвадові отримав звання майора. У Розвадові загальне командування Вишколом перейняв оберстлейтенант принц Оскар фон Гогенцоллерн (1888—1958), син кайзера Вільгельма ІІ, а вишкільні підрозділи УСС разом з іншими підпорядковано полякові Бєрнацкому, україножерові, який ініціював введення до УСС німецьких інструкторів, що загалом вийшло на добре. Однак із ним Тарнавський конфліктував. У листопаді командувати Вишколом доручили майорові (Францові Кікалю), переведеному з цісарсько-королівської армії. Також відомо, що в ті роки Кошем УСС орудував (Никифор Гірняк).
У червні 1917 заходами Бєрнацкого усунутий з Вишколу УСС і призначений командантом батальйону 35-го Золочівського стрілецького полку (до березня 1917 іменувався 35-м піхотним полком ландверу) і скерований під Куропатники, де в ході Офензиви Керенського розпочалися гарячі бої.
У жовтні 1917 по стабілізації фронту вздовж старого кордону по Збручі, призначений командантом Куреня УСС.
Надалі в час походу австро-угорської армії в Україну в 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою у Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домб'є; по звільненню переїхав до Станіславова.
В УГА
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2ZFdzdmRHaDFiV0l2Tnk4M01TOVVkV2h2YkhsaExURTVNakF1YW5Cbkx6STFNSEI0TFZSMWFHOXNlV0V0TVRreU1DNXFjR2M9LmpwZw==.jpg)
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2ZFdzdmRHaDFiV0l2TWk4eU5DOVRhR1Z3ZEhsMGMydDVhbDloYm1SZlZHRnlibUYzYzJ0NWFpNXFjR2N2TWpVd2NIZ3RVMmhsY0hSNWRITnJlV3BmWVc1a1gxUmhjbTVoZDNOcmVXb3VhbkJuLmpwZw==.jpg)
17 лютого 1919 перейшов на службу до УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА.
Мирон Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу, в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 5 липня 1919 на вимогу Петлюри звільнив генерала Грекова і призначив М. Тарнавського генерал-четарем і Начальним вождем (головкомом) УГА. Після переходу за Збруч Мирон Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30 серпня 1919), відступ, пошесть тифу.
Рятуючи армію від виснажливих боїв у («трикутнику смерті») та епідемії тифу, коли УГА стала небоєздатною, Мирон Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів про перемир'я з Добровольчою армією генерала А. Денікіна, за що диктатор ЗУНР усунув його з поста Начального вождя і віддав під військовий суд (відбувся 13–14 листопада у Вінниці), який, однак, виправдав М. Тарнавського. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. Після звільнення повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів.
Помер 29 червня 1938 року в одному з львівських шпиталів (за іншими даними, в с. Черниця, (Бродівський повіт), Тернопільське воєводство, нині Бродівський район Львівської області, Україна).
Похорон був організований за сприяння фірми Романа Шухевича («Фама»). Похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.
Родина
Донька Мирона Тарнавського Марія, що надавала лікарську допомогу бійцям УПА, 11 із половиною років провела в таборах Воркути, її чоловік Степан загинув у ГУЛАГу, а їхні доньки Яромира і Зоряна відбували заслання у Читинській області.
Старший син Омелян разом із батьком воював за незалежність України. У 1924 році приїхав до УРСР, здобув в Одесі професію інженера. У 1937 його заарештували й розстріляли.
Молодший син Мирон-Зимовіт навчався у Празькій політехніці, був знаний у «Пласті». Після розгрому дивізії «Галичина» перейшов до УПА. Провів у радянських концтаборах 10 років. Помер у Владимирській області.
Дочка Олена-Ганна в 1940 році вийшла заміж, а в грудні її чоловік пропав у застінках НКВС. У вересні 1945 року радянські окупанти замордували й Ганну — її знайшли зариту в глині з одинадцятьма проколами багнетом.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2ZFdzdmRHaDFiV0l2TXk4ek5pOGxSREFsT1VNbFJEQWxRa1VsUkRBbFFqTWxSREFsUWpnbFJEQWxRa0lsUkRBbFFqQmZKVVF3SlRsREpVUXdKVUk0SlVReEpUZ3dKVVF3SlVKRkpVUXdKVUpFSlVRd0pVSXdYeVZFTUNWQk1pVkVNQ1ZDTUNWRU1TVTRNQ1ZFTUNWQ1JDVkVNQ1ZDTUNWRU1DVkNNaVZFTVNVNE1TVkVNU1U0UXlWRU1DVkNRU1ZFTUNWQ1JTVkVNQ1ZDTXlWRU1DVkNSUzVxY0djdk1qQXdjSGd0SlVRd0pUbERKVVF3SlVKRkpVUXdKVUl6SlVRd0pVSTRKVVF3SlVKQ0pVUXdKVUl3WHlWRU1DVTVReVZFTUNWQ09DVkVNU1U0TUNWRU1DVkNSU1ZFTUNWQ1JDVkVNQ1ZDTUY4bFJEQWxRVElsUkRBbFFqQWxSREVsT0RBbFJEQWxRa1FsUkRBbFFqQWxSREFsUWpJbFJERWxPREVsUkRFbE9FTWxSREFsUWtFbFJEQWxRa1VsUkRBbFFqTWxSREFsUWtVdWFuQm4uanBn.jpg)
Військова кар'єра
- 1891 лейтенант
- 1899 оберлейтенант ландверу
- 1909 гауптман ландверу
- 1916 майор ландверу, отаман УСС
- 1919 полковник УГА
- 5 липня 1919 генерал-четар Начальний вождь УГА
Нагороди
Генерал Мирон Тарнавський мав низку австрійських і німецьких нагород:
- Ювілейна бронзова медаль на честь 50-річчя правління Франца Йосипа.
- Ювілейний хрест для збройних сил на честь 60-річчя правління Франца Йосипа.
- Хрест «За військові заслуги» 3 ступеня з військовими прикрасами і мечами.
- Орден Залізної Корони 3 ступеня з військовими прикрасами.
- Німецький Залізний Хрест 2 ступеня.
- Медаль «За поранення»
Вшанування пам'яті
- Пам'ятники Миронові Тарнавському встановлені в рідних йому селах Барилів (місце народження) і Черниця (місце смерті).
- На фасаді будівлі (Бродівської гімназії ім. Івана Труша) у січні 2000 року встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що у 1889 році цю гімназію закінчив генерал УГА Мирон Тарнавський.
- На честь генерала Мирона Тарнавського названо вулиці у (Львові), Дрогобичі, (Івано-Франківську), Тернополі, Стрию та у багатьох містах і селах Галичини.
- Рішенням виконкому Тернопільської міської ради громадській організації «Комітет з будівництва пам'ятника генералові Мирону Тарнавському» дозволено спорудження пам'ятника громадсько-політичному діячеві та генералу-четару Української Галицької Армії періоду визвольних змагань 1918—1919 років на території природного скверу поряд із будинком за адресою вул. Генерала М. Тарнавського, 2.
- Пам'ятник у селі Черниця
- Меморіальна таблиця генералу УГА М. Тарнавському на фасаді Бродівської гімназії
Примітки
- http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/14810/1/15_pohovannya.pdf
- Гірняк Н. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. — Філадельфія, 1955. — С. 10–11.
- Jahresbericht des K. K. Real und Ober-Gymnasiums in Brody fur das schuljahr 1890. — Brody : Druck von (Feliks West), 1890. — S. 25. (нім.)
- (Шанковський Л). Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
- «Бучач і Бучаччина»
- Інститут історії України. www.history.org.ua (укр.). Процитовано 6 лютого 2017.
- с.264
- . Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 3 грудня 2014.
- . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 червня 2015.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - Меморіальні таблиці Бродів
Джерела
- (Ласовський В). Генерал Тарнавський. — Л., 1935.
- ік. Ґенерал Мирон Тарнавський // Діло. — 1938. — 1 лип.
- Купчинський Р. Смерть ґенерала // Діло. — 1938. — 1 лип.
- Пам'яті вожда. Альбом. — Л., 1938.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
- Яворівський Є. Вождь 100.000-ної армії. Пам’яті Начального Вождя Української Галицької Армії генерала-четаря Мирона Тарнавського. З приводу 20-річчя його смерти. — Вінніпег : Видавець Іван Тиктор, 1958. — 136 с.
- Процес генерала Мирона Тарнавського. — Вінніпеґ, 1976.
- Якимович Богдан. Генерал Мирон Тарнавський — Життя і чин: До 125-річчя від дня народження Начального Вождя Української Галицької Армії. — Л. : ТзОВ «Львівські новини», 1994. — 27 с.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України, Олір, 1995. — 368 с., іл. — .
- Литвин М. Паска Б. Тарнавський Мирон Омелянович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 4: Т - Я. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2021.688 с. С. 18-19.
- Мирон Тарнавський. Спогади. — Л. : Червона калина, 2008. — 168 с.
- Генерал Мирон Тарнавський (1869—1938). Збірник статей і матеріалів (упорядник В. Стрільчук). — Броди: Просвіта, 2011. — 320 с.
- Буравченков А. О. Тарнавський Мирон Омелянович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 33. — .
- Володимир Ящук: За генерала поплатилася родина//ХайВей, Біографії, 8 серпня 2007 16:10:06
Посилання
- Мирон Тарнавський – перший галицький генерал / Ірина Фаріон • Цикл «Ген українців» • Студія #2 // ВІДЕО
- Тарнавський Мирон // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1880. — 1000 екз.
- Тарнавський Мирон // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет