Бень Василь Костьович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бень.

Василь Костьович Бень (29 березня 1885 с. Ременів — 26 червня 1941, за іншими даними 1945,Львів) — старшина Армії УНР, ад'ютант Симона Петлюри, директор державної української школи імені Маркіяна Шашкевича — єдиної державної української школи в Польщі.

Василь Костьович Бень
Підполковник
Загальна інформація
Народження	29 березня 1885(1885-03-29) село Ременів, Королівство Галичини та Володимирії
Смерть	26 червня 1940(1940-06-26) (55 років) Львів
Поховання	Янівський цвинтар^[1]
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-більшовицька війна

Життєпис

В часі навчання у гімназії

Василь Костьович Бень народився 29 березня 1885 року в селянській родині в с. Ременів. Бень закінчив львівську гімназію та філософський факультет Віденського університету. До початку першої світової війни вчителював.

Місце поховання Василя Беня

В австрійському війську

Як старшину резерви його покликали до австро-угорського війська. 1914 року фельдфебель Бень у 19-му Ландверному полку вчив військової грамоти двадцятитрирічного Євгена Коновальця, призваного до армії напередодні Світової війни. Під час одного з боїв потрапив до російського полону.

У службі Україні

Після лютневої революції 1917 року Василеві вдається дістатися Києва. Тут зустрів свого земляка Романа Сушка, Євгена Коновальця, Івана Ющишина, які вже почали творити Галицько-Буковинський курінь.

1918 року Василя Беня, як людину з певним військовим досвідом та знавця кількох європейських мов, Симон Петлюра призначив своїм ад'ютантом, перекладачем і старшиною для особливих доручень. Так, під час переговорів з поляками, Василь Бень у складі української делегації зустрічався з Юзефом Пілсудським. Збереглася фотографія, яка зафіксувала мить, коли Василь Бень доповідав Симонові Петлюрі та Юзефові Пілсудському про початок дефіляди українсько-польських військ напередодні наступу на Київ. 15 січня 1919 року Василь Бень отримав високе призначення — на посаду начальника Окремого залізнично-технічного корпусу i 29 травня того ж року був усунутий з цієї посади.

Міжвоєнний період

Після поразки Армії УНР підполковник Василь Бень повертається до рідної Галичини. В часописі «Червона Калина» з'являються його статті про боротьбу українців за свою державність. У зв'язку з тим, що Юзеф Пілсудський особисто знав Беня, то польська влада його не переслідувала. За рекомендацією митрополита Шептицького Беня призначають директором єдиної в Польщі державної української школи ім. Маркіяна Шашкевича. Невдовзі польське міністерство освіти було змушене визнати, що ця львівська школа стала однією з найкращих у Польщі. У Василя Беня, який жив при школі, не раз гостювали Євген Коновалець, Андрій Мельник, Іван Ющишин, Роман Сушко та багато інших колишніх старшин УСС, а тоді вже членів УВО.

Смерть

1939 року Галичина опинилася в радянській окупації. 1940 року його звільнили з посади директора, а наступного року, 26 червня, арештували і тієї ж ночі закатували українського старшину у львівській тюрмі на Лонцького. Після того, як червона армія відступила зі Львова, то його разом з іншими закатованими було поховано на Янівському цвинтарі, на меморіалі УГА. На початку 1970-х років меморіал був зруйнований. Однією з перших була знищена могила Василя Беня.

І лише у 1992 році, коли відновлювали стрілецький меморіал, могилу підполковника Беня було знайдено. Його тлінні останки ідентифікували. Тепер Василь Бень спочиває поруч із прем'єр-міністром ЗУНР Костем Левицьким і командувачем УГА Мироном Тарнавським.

Вшанування пам'яті

На фасаді львівської школи № 34, де він 10 років був директором, встановлено меморіальну таблицю. У шкільному музеї є відділ, присвячений Василеві Беню.

Примітки

1. http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/14810/1/15_pohovannya.pdf
2. . Архів оригіналу за 5 травня 2008. Процитовано 25 листопада 2011.
3. Архів оригіналу за 29 серпня 2016. Процитовано 10 січня 2012.
4. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — .
• Ігор ФЕДИК. Ад'ютант Симона Петлюри [ 5 травня 2008 у Wayback Machine.]