Дина стія Цін маньчжурська Daicing gurun кит 清朝 піньїнь Qīng Cháo літ Чиста офіційно Вели ка Цін кит 大清 піньїнь Dà Qīng

	大清; ᡩᠠᡳ᠌ᠴᡳᠩ; ᡤᡠᡵᡠᠨ ; Велика Цін
Прапор династії Цін	Імператорська печатка
	Гімн; 《普天樂》; ; (укр. «Пу Тянь Ле»); (1878—1896); 《李中堂乐》; ; (укр. «Мелодія Лі Чжунтана»); (1896—1906); 《颂龙旗》; ; (укр. «Хвала прапору Дракона»); (1906—1911); Імператорський гімн:; 《鞏金甌》; ; (укр. «Кубок твердого золота» або укр. «Золотий кубок»); (1911—1912);
	Династія Цін: історичні кордони на картіІмперія династії Цін у 1760 році
Столиця	Шеньцзін; (1636—1644); Пекін; (1644—1912)
Мови	маньчжурська (офіційна); [en] (офіційна); китайська; монгольська
Релігії	конфуціанство (офіційна); китайська народна релігія; буддизм; даоїзм; іслам; шаманізм; християнство; інши;
Форма правління	абсолютна монархія
	Імператор
- 1626—1643	Хуан Тайцзі
- 1908—1912	Пуї
	Прем'єр-міністр
- 1911	Ікуан
- 1911—1912	Юань Шикай
Історія
- Пізня Цзінь	1616—1636
- Створення Цін	1636
- (Маньчжурське завоювання Китаю)	1644—1662
- (Ойратсько-манчжурські війни)	1687—1757
- Опіумні війни	1839—1842, 1856—1860
- Японсько-цінська війна	1894—1895
- Альянс восьми держав	1900—1901
- Синьхайська революція	1911—1912
- Зречення Пуї	12 лютого 1912
	Площа
- 1700	8 800 000 км2
- 1790	14 700 000 км2
- 1860	13 400 000 км2
- 1908	11 350 000 км2
Попередник	Наступник
	Династія Пізня Цзінь
	Джунгарське ханство
	(Дуннін)
	Династія Шунь
	Династія Північна Юань
Республіка Китай (1912—1949)
Богдо-ханська Монголія
Тибет (1912—1951)
Сьогодні є частиною	Афганістан; Бутан; КНР; Індія; Казахстан; Киргизстан; Монголія; М'янма; Росія; Таджикистан; Тайвань
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Династія Цін

Дина́стія Цін (маньчжурська: Daicing gurun; кит.: 清朝; піньїнь: Qīng Cháo; літ.: 'Чиста') офіційно Вели́ка Цін (кит.: 大清; піньїнь: Dà Qīng) — маньчжурська імператорська династія, що керувала Китаєм у 1636—1912 після ліквідації династії Мін. Заснована родом Айсін Ґьоро. Виникла на базі маньчжурської держави Пізня Цзінь, назва якої була змінена на Цін в 1636 році. Маньчжурські війська захопили майже всю територію Китаю 1646 року, однак пацифікація провінцій та придушення виступів етнічних китайців (хань) тривали до 1683 року.

Не слід плутати з династією Цінь, що правила в Китаї у 221—206 роках до н. е.

За час правління династії Цін, завойовники-маньчжури сильно китаїзувалися, хоча і залишили деякі елементи своєї кочівницької культури. На знак покори імператорський двір змусив чоловіче населення країни голити голови і заплітати волосся у довгі коси на маньчжурський лад.

Занепад Цін почався у 19 столітті. Він супроводжувався зовнішньою інтервенцією держав Заходу, повстаннями хань у центрі та на півдні країни, а також поразками у війнах. Не маючи сил, щоб протистояти тиску ззовні та зсередини, династія була повалена у результаті Сіньхайської революції 12 лютого 1912 року. Останній монарх династії, імператор Пуї, пізніше згодився очолити незалежну Маньчжурську державу (1932—1945), утворену японськими мілітаристами.

Історія

Виникнення

Докладніше: Династія Пізня Цзінь

1616 року хан осілих чжурчженів Нурхаці з роду Айсін Ґьоро об'єднав розрізнені чжурчженські племена і заснував династію Пізня Цзінь в Маньчжурії. Після його смерті престол успадковував син Хуан Тайцзі. В 1629 році була запроваджена китайська екзаменаційна система для майбутніх чиновників і воєначальників, організований Секретаріат, провідне державне діловодство, а в 1631 році — система «шести відомств», аналогічна існуючій на той час у Китаї. На низку посад були призначені китайські чиновники-перебіжчики.

1627 року Хуан Тайцзі підкорив корейську династію Чосон. Корейський ван був змушений укласти мир, сплатити данину і налагодити торгівлю з переможцями.

У зв'язку зі зміцненням китайської оборони, для завоювання північного Китаю потрібно було обійти регіон Ляосі (частина Ляоніна на захід від річки Ляо), а це було можливо тільки через Південну Монголію. Абахай залучив на свою сторону багатьох монгольських правителів і підтримав їх у боротьбі проти (Лігдан-хана) — правителя Чахар, який намагався відновити імперію Чингіз-хана. В обмін на це Хуан Тайцзі зобов'язав монгольських правителів брати участь у війні проти Китаю. Уже в 1629 році кіннота Абахо обійшла фортеці Ляосі із заходу, прорвалася через Велику стіну і виявився біля стін Пекіна, де почалася паніка. З багатою здобиччю війська Абахо пішли геть. Крім того, після розгрому Чахар, Абахай заявив, що він заволодів імператорською печаткою монгольської династії Юань, яка іменувалася «Друк Чингіз-хана».

У 1636 році Абахай дав династії нове ім'я — «Цін», а підданих наказав іменувати не «чжурчженями», а «маньчжурами». Нова держава маньчжурів відтепер стала називатися Цін (Велика Держава — Да Цін-го) — по найменуванню династії. До титулу «імператор» Абахай приєднав його монгольський аналог «богдихан», бо до складу Маньчжурської імперії увійшла частина Південної Монголії. Рокам свого правління він дав девіз «Чунде» 崇德. У 1637 році маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена стати «данником» імперії Цін і розірвати відносини з Китаєм.

Відтоді маньчжурська кіннота стала здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і забираючи в полон, перетворюючи на рабів сотні тисяч китайців. Все це змусило мінських імператорів не просто стягнути війська до (Шаньхайґуаню), а й сконцентрувати тут чи не найкращу, найбільшу і найбоєздатнішу з усіх своїх армій на чолі з У Саньгуєм.

Занепад імперії Мін

Докладніше: (Маньчжурське завоювання Китаю)

Занепад Мін став очевидним у зв'язку з посухами, неврожаями, економічною кризою, корупцією, свавіллям чиновників і війною з маньчжурами (1618—1644). Ці катастрофічні події змусили селян взятись за зброю. У 1628 році в провінції Шеньсі розрізнені ватаги стали створювати повстанські загони та обирати вождів. З цього моменту в північно-східному Китаї почалася селянська війна, яка тривала 19 років (1628—1647).

У 1640-х роках селян більше не лякала ослабіла армія, яка терпіла поразку за поразкою. Регулярні війська потрапили в кліщі між маньчжурськими військами на півночі та повсталими провінціями, в них посилилося дезертирство. Армія, позбавлена грошей і продовольства, зазнала поразки від Лі Цзичена. Столиця була залишена практично без боротьби (облога тривала всього два дні). Зрадники відкрили ворота перед військами Лі, і ті безперешкодно змогли увійти всередину. У квітні 1644 Пекін підкорився повсталим; останній мінський імператор Чунчжень покінчив життя самогубством, повісившись на дереві в імператорському саду.

Цим скористалися маньчжури. Маньчжурська армія під керівництвом князя , з'єднавшись з військами У Саньгуя, розбила повсталих у (Шаньхайгуань) і слідом за тим підійшла до столиці. 4 червня 1644 Лі Цзичен, залишивши столицю, бувши спантеличеним, відступив. Через 2 дні маньчжури разом з генералом У зайняли місто і проголосили імператором юного (Айсіньгеро Фулінь). Військо повстанців зазнало ще однієї поразки від маньчжурської армії у Сіані і змушене було відступити за течією річки Хань аж до Ухані, потім вздовж північного кордону провінції Цзянси. Тут Лі Цзичен помер.

Державний устрій

(Імператор) — верховний суверен, джерело влади.
Відомство військових таємниць — найвищий політичний орган влади з 1737 року.

(Реставрація Тунчжи)

Імператори

Докладніше: Список правителів Династії Цін

Пізня Цзінь（Чжурчженська держава — Велика Маньчжурська держава)
№	Власне Ім'я	Храмове ім'я	Посмертне ім'я	Роки життя	Девіз	Правління	Ім'я за девізом
1	Нурхаці 努爾哈赤	Тайцзу 太祖	Імператор Ґао 高皇帝	1559－1626	(Тяньмін) 天命	1616－1626	(Хан Тяньмін) 天命汗
2	Хуан Тайцзі 皇太极	Тайцзун 太宗	Імператор Вень 文皇帝	1592－1643	Тяньцун 天聰	1626－1636	(Хан Тяньцун) 天聰汗
Династія Цін
2	Хуан Тайцзі 皇太极	Тайцзун 太宗	Імператор Вень 文皇帝	1592－1643	(Чунде) 崇德	1636－1643	Імператор Чунде 崇德帝
3	(Фулінь) 福臨	Шицзу 世祖	Імператор Чжан 章皇帝	1638－1661	(Шуньчжи) 順治	1643－1661	(Імператор Шуньчжи) 順治帝
4	Сюаньє 玄燁	Шенцзу 聖祖	Імператор Жень 仁皇帝	1654－1722	Кансі 康熙	1661－1722	(Імператор Кансі) 康熙帝
5	Іньчжень 胤禛	Шицзун 世宗	Імператор Сянь 憲皇帝	1678－1735	(Юнчжен) 雍正	1722－1735	(Імператор Юнчжен) 雍正帝
6	Хунлі 弘曆	Ґаоцзун 高宗	Імператор Чунь 純皇帝	1711－1799	Цяньлун 乾隆	1735－1796	(Імператор Цяньлун) 乾隆帝
7	Юн'янь 顒琰	Женьцзун 仁宗	Імператор Жуй 睿皇帝	1760－1820	(Цзяцін) 嘉慶	1796－1820	Імператор Цзяцін 嘉慶帝
8	Міньнін 旻寧	Сюаньцзун 宣宗	Імператор Чен 成皇帝	1782－1850	(Даоґуан) 道光	1820－1850	(Імператор Даоґуан) 道光帝
9	Ічжу 奕詝	Веньцзун 文宗	Імператор Сянь 顯皇帝	1831－1861	(Сяньфен) 咸豐	1850－1861	(Імператор Сяньфен) 咸豐帝
10	(Цзайчунь) 載淳	Муцзун 穆宗	Імператор Ї 毅皇帝	1856－1875	(Тунчжи) 同治	1861－1875	(Імператор Тунчжи) 同治帝
11	(Цзайтянь) 載湉	Децзун 德宗	Імператор Цзін 景皇帝	1871－1908	(Ґуансюй) 光緒	1875－1908	(Імператор Ґуансюй) 光緒帝
12	Пуї 溥儀	Ґунцзун 恭宗	Імператор Сюнь 逊皇帝	1908－1967	(Сюаньтун) 宣統	1908－1912	(Імператор Сюаньтун) 宣統帝

Уряд династії Цін

Докладніше: (Уряд династії Цін)

Прем'єр-міністри

Прем'єр-міністри
№	Portrait	Ім'я	На посаді		Імператор
1		Ікуан慶親王(1838—1917)	8 травня 1911	1 листопада 1911	Пуї 溥儀
2		Юань Шикай袁世凱(1859—1916)	2 листопада 1911	10 березня 1912
		Чжан Сюнь張勳(1854—1923)	1 серпня 1917	12 серпня 1917

Війни

1639—1689: Московсько-Цінські війни → перемога Цін (Нерчинський договір).
1673—1681: (Повстання трьох уділів) → перемога Цін.
1690—1759: (Джунгарсько-Цінські війни) → перемога Цін (знищення Джунгарії).
1796—1804: (Повстання секти Білого лотоса) → перемога Цін (початок занепаду династії).
1839—1842: Перша опіумна війна → поразка Цін.
1850—1864: Тайпінське повстання → перемога Цін
1856—1860: Друга опіумна війна → поразка Цін (Пекінський договір 1860)
1874: Тайванський інцидент → поразка Цін.
1894—1895: Японсько-Цінська війна → поразка Цін (Сімоносекський договір).

Міжнародні відносини

Велика Британія

Пекінський договір 1860

Франція

Пекінський договір 1860

Росія

Нерчинський договір (1689)
Айгунський договір (1858) — втрата частини Північної Маньчжурії.
Російсько-китайська конвенція 1898

Японія

(Японсько-цінська угода про дружбу) 1871
Тайванський похід 1874
Сімоносекський договір 1895

Культура

(Літературна інквізиція)
(Шень Децзянь) (1673—1769), поет, редактор декількох антологій
1782: «Повне зібрання книг за чотирма розділами» — найбільша в історії хрестоматія китайської літератури.
Розвиток нових напрямків у каліграфії: спочатку — бей-сюе-пай («напрямок вивчення стел», представниками якого були (Ден Шижу) (1843—1805), (І Біншоу) (1754—1816), а згодом — цзіньшишу-пай («каліграфія на бронзі та камені»), засновником якої був .
(Жень Бонянь) (1840—1896) — ключова фігура Шанхайської школи живопису за часів династії.
(Дін Гуаньпен) — значний придворний художник-портретист.
(Хун Лянцзі) (1746—1809) — автор оригінальної демографічної теорії.
(Чжен Баньцяо) (1693—1766) — один з провідних художників початку династії.
(Мін Чжень) (1730—1788) — один зі значних художників ранньої Цін з гуртках «художників-інтелектуалів».
(Ґао Фенхань) (1683—1749) — різьбяр, художник, поет. Значна частина його картин намальована лівою рукою. Іншим відомим майстром, який працював в напрямках пейзажу й водночас займався різьбленням був (У Чаншо) (1844—1927).
(Вей Юань) (1794—1856) — письменник, мислитель, першим висунув відому тезу — «вчитися у варварів їх передовій техніці, з тим щоб тримати їх під контролем».
(Чжоу Сян) (1871—1933), відкрив першу приватну школу мистецтв

Пам'ять та спадщина

У 1928 році за наказом Бейянського уряду було утворено «Начерк [офіційної] історії Цін» 清史稿: відповідно традиції, досвід династії мав узагальнюватися у — для нащадків. Робота над повною історією була перервана громадянською війною та відповідною нестачею фінансування. Комісію з понад 100 інтелектуалів, які працювали над цим твором, очолював 趙爾巽 (1844—1927).

Див. також

(Китайсько-корейський договір 1882)

Нотатки

Коротко був конституційною монархією після початку Сіньхайської революції в 1911.

Примітки

Söderblom Saarela, (2021).
Norman, (1988), с. 133–134.
Living in the Chinese Cosmos: Understanding Religion in Late Imperial China (1644–1911), What is Popular Religion, Columbia University, оригіналу за 19 January 2015, процитовано 15 June 2021
(Taagepera, Rein) (September 1997). Expansion and Contraction Patterns of Large Polities: Context for Russia (PDF). International Studies Quarterly. 41 (3): 500. doi:10.1111/0020-8833.00053. JSTOR 2600793. (PDF) оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 24 липня 2020.

Джерела та література

Кирилицею

Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — .
(рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цін. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.

Латинкою

Elliot, Mark C. The Manchu Way: The Eight Banners and Ethnic Identity in Late Imperial China. Stanford: Stanford University Press, 2001
Spence, Jonathan. The Search for Modern China. New York: W W Norton & Company, 1990
Spence, Jonathan. God's Chinese Son: The Taiping Heavenly Kingdom of Hong Xiuquan. New York: W W Norton & Company, 1997
Söderblom Saarela, Mårten (2021). Manchu Language. Oxford Research Encyclopedia of Asian History. Oxford University Press. doi:10.1093/acrefore/9780190277727.013.447. ISBN .
Norman, Jerry (1988). Chinese. Cambridge; New York: Cambridge University Press. ISBN .

Посилання

Цін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Цін

Хронологія династії Цін [ 2 січня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
Мистецтво династії Цін^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (англ.)

[4] Коротко був конституційною монархією після початку Сіньхайської революції в 1911.

[FOOTNOTESöderblom_Saarela2021-1] Söderblom Saarela, (2021).

[FOOTNOTENorman1988[httpsbooksgooglecombooksidwOPArZVCk-wCqofficial20language_133–134]-2] Norman, (1988), с. 133–134.

[3] Living in the Chinese Cosmos: Understanding Religion in Late Imperial China (1644–1911), What is Popular Religion, Columbia University, оригіналу за 19 January 2015, процитовано 15 June 2021

[Taagepera1997p500-5] (Taagepera, Rein) (September 1997). Expansion and Contraction Patterns of Large Polities: Context for Russia (PDF). International Studies Quarterly. 41 (3): 500. doi:10.1111/0020-8833.00053. JSTOR 2600793. (PDF) оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 24 липня 2020.