Прочанин

Пало́мництво, або про́ща — мандрування вірян до святих місць (наприклад, у християн — до Єрусалиму, у мусульман — до Мекки й Медини тощо).

Прочанин до св. місць Києва, 1870-ті рр. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жан Жак Елізе Реклю, 1880

Сучасна православна прочанка, Києво-Печерська лавра, 2011 рік

Етимологія

Термін «паломництво», «паломник» як вважають філологи, походить від слова «пальма» (від лат. palma) — «пальма», «пальмова гілка» — гілки цього дерева (слугували їм у дорозі парасолями) привозили перші християни-паломники, які побували на Святій Землі під час свята «Вхід Господній в Єрусалим», адже під час тріумфального входу Ісуса Христа в Єрусалим віряни усипали Його шлях гілками пальми. В Україні та на Росії це свято отримало найменування «Вербна неділя».

Надалі «паломниками» (або прочанами) стали називати й тих релігійних мандрівників, які не залишали меж своєї країни. Слов'янське слово аналогічне лат. palmarius, palmatus («паломник»), утвореному від palma..

Слово прочанин пов'язане з [про́чка] «чужина; виселення», пріч «геть», і семантично зближене з про́ща «паломництво, богомілля».

Історія

Традиції паломництва йдуть корінням в глибоку стародавність. В Індії люди з давніх часів здійснювали поїздки у святі місця, наповнені енергією того чи іншого божества.

У Стародавній Греції паломники з різних куточків країни приїжджали в Дельфи до віщунки Піфії, що жила в храмі, для отримання прогнозів. В Середні століття паломництво отримало широке поширення. Мандри пілігримів в Палестину почалися вже в III ст. н. е. При імператорі Костянтині були зведені храми в Єрусалимі, наприклад Храм Гробу Господнього.

В XV ст. для паломників з Європи були розроблені спеціальні маршрути, або «дорожники», від берегів Рони до річки Йордан. Однак, найперші путівники для паломників, або , були написані грецькою мовою у Візантії ще в VIII ст. Найпопулярнішим серед пілігримів був ітинерарій «Коротке сказання про міста та країни від Антіохії до Єрусалиму, а також Сирії, Фінікії і про святих місцях Палестини», який написав візантієць ^[en] в XII ст.

Хрестові походи закріпили традицію паломництва на Святу землю.

За даними СОТ, щорічно у світі здійснюють паломництво понад 200 млн осіб.

Сучасність

На території України є величезна кількість релігійних споруд, які вирізняються історико-культурною та сакрально-мистецькою привабливістю. Сакральні об'єкти можна відвідувати протягом цілого року незалежно від погодних умов, віросповідання, політичних амбіцій тощо.

Релігійний туризм, як науковий напрям, потребує теоретичного підґрунтя, розробки методичної бази. Практично вже назріли потреби видання картографічної та сувенірної продукції, буклетів, спеціалізованої літератури про сакральні об'єкти для туристів. Власне тому формування методологічних основ релігійного туризму є актуальними^[].

Про сакральну географію чи географію релігії почали говорити у 90-х роках XX ст. у зв'язку з демократичними змінами в країні: отриманням громадянами свободи слова і зняттям табу з релігійної діяльності. Водночас з огляду на підвищення рівня релігійної свідомості населення, що виражається у дедалі більшій кількості людей, які відвідують сакральні об'єкти, є потреба організації релігійно-туристичної (чи сакрально-туристичної) діяльності. Релігійний туризм на сучасному етапі переживає становлення, і науковці, зокрема А. Ковальчук, зазначають про невеликий доробок науково-теоретичної бази релігійного туризму та паломництва в Україні, необхідність її формування географами і релігієзнавцями, потребу розробки понятійно-термінологічного апарату тощо.

У світі виділяються декілька головних макрорегіонів паломництва:

1. Християнська Європа, яка є головним світовим регіоном паломництва;
2. Північна Америка з домінуванням християнства та численними іншими релігіями;
3. Латинська Америка, де переважає християнство і поширені місцеві традиційні релігії;
4. Північна Африка, де переважає іслам;
5. Західна та Східна Африка, де панує іслам та присутні окремі центри християнства і традиційних місцевих релігій;
6. Західна Азія з домінуванням ісламу й анклавами християнства та юдаїзму;
7. Південна Азія, де отримали поширення індуїзм і буддизм, а також окремі центри християнства, джайнізму, сикхізму та ісламу;
8. Південно-Східна Азія, де переважає буддизм та сформувалися значні осередки ісламу, християнства й анклави індуїзму;
9. Східна Азія з панівними буддизмом, конфуціанством, синтоїзмом та окремим осередками ісламу і християнства;
10. Центральна і Середня Азія з домінуванням буддизму та ісламу.

Духовне паломництво, із філософської постмодерністської точки зору, протиставляється класичній формі наративу, яку передбачено у слові «дорога», що має початок, середину та кінець. Паломництво не має ні визначеного початку, ні визначеного кінця. Воно розпочинається у «середині речей», вказуючи на зв'язки з минулим та майбутнім.

Заохочення паломництва в Україні здійснюють церкви. Багато вірян мріють відвідати священні місця:

• Тарноруда;
• Єрусалим;
• Ватикан;
• Люрд;
• Гошівський монастир;
• Страдч;
• Зарваницький духовний центр;
• ;
• Почаївська лавра;
• Унівська лавра;
• Меджугор'є.
• Києво-Печерську лавру;
• Святогірську лавру та інші

Паломницька галузь

Паломницька галузь (індустрія) дозволяє задовольняти духовно-суспільні потреби населення та є ефективною в економічному плані. Розвиток паломництва досягається через:

• стимулювання підприємницької активності в цій сфері;
• залучення інвестицій;
• забезпечення належного рівня розвитку соціальної та інженерної інфраструктур паломницьких місць;
• підготовку кадрів;
• екологічну безпеку;
• створення належних умов для паломників;
• забезпечення високого комфорту проживання корінних жителів регіону.

Розвиток паломницької галузі дозволяє:

• розширювати зайнятість населення;
• реалізовувати соціальні потреби держави на оздоровлення і відпочинок населення;
• надавати економічні вигоди на рівні територій.

Див. також

• Хадж
• Види туризму

Джерело

• Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — .
• Ших Ю. А., Огірко І. В. Віртуальне паломництво — інтернет технології для задоволення духовних потреб. Поліграфія і видавнича справа. Львів. УАД. № 2 (58). 2012. с.77-81.

Посилання

• Паломництво // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1279. — 1000 екз.
• Пілігрим // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Проща // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1528. — 1000 екз.
• Прочанська література // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 287.

Примітки

1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — С. Паломник. — .
2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — С. Прочанин. — .
3. Смаль, Ігор (2010). Географія туризму та рекреація: Словник-довідник (українська) . Тернопіль: Навчальна книга - Богдан. с. 87. ISBN .