Понтійське царство (дав.-гр. Πόντος, лат. Pontus) — стародавня держава Понту періоду еллінізму, на північному сході Малої Азії — на узбережжі Чорного моря (дав.-гр. Εὔξενος Πόντος).
Βασίλειον του Πόντου Понтійське царство | ||||
| ||||
Розквіт Понтійського царства: напередодні правління Мітрідата VI (темно-малиновий), після його ранніх завоювань (малиновий), його завоювання в період Першої Мітрідатової війни (рожевий) | ||||
Столиця | Амасія, Синоп | |||
Мови | грецька (офіційна) давньоперська (корінна і регіональна) | |||
Релігії | грецький політеїзм з анатолійськими та перськими богами | |||
Форма правління | Монархія | |||
Басилевс | Мітридат I Ктіст 302 - 266 до н. е. | |||
Аріобарзан 266 - 250 до н. е. | ||||
Мітридат VI Євпатор 120 - 63 до н. е. | ||||
Полемон II 38 - 64 | ||||
Історія | ||||
- заснування Мітрідатом I | 302-281 до н. е. | |||
- Захоплене Римською республікою, відновлене як васальна держава. | 66-65 до н. е. | |||
- анексія Римською імперію під владою Нерона | 62 | |||
Сьогодні є частиною | Болгарії Грузії Греції Росії Туреччини України | |||
|
В окрему сатрапію Понт був перетворений перським царем Дарієм Великим. Призначений нею керувати перс Артабаз II став засновником династії спочатку сатрапів, а згодом — царів. Мітридат II визнав зверхність Александра Великого, але вже діадохи визнавали його незалежним володарем, про що свідчить його прізвиського Ктіст (дав.-гр. Κτίστής — засновник царства).
Його наступники змагалися з Пергамом і Віфінією за контроль над Пафлагонією і Каппадокією. Мітридат VI Євпатор приєднав до Понту не лише їх, але й Боспорське царство з усім узбережжям Чорного моря та воював з римлянами за владу над провінцією Азія і Грецією (так звані Мітридатові війни). Після остаточної поразки у 66 до н. е. під Нікополем, Мітридат VI втратив більшість володінь, а після його смерті більша частина Понту була перетворена на римську провінцію.
Частину земель онукам Мітридата VI повернув Марк Антоній. Остаточно незалежність Понтійське царство втратило у 64 році.
Історія
Заснування
Утворення Понтійського царства датується 302 роком до н. е., коли за підозрою у зраді був убитий сатрап [en] і Аррін Мітридат, син Аріобарзана, а спадкоємцем став його син — Мітридат I Ктіст, якого і називають засновником Понтійської держави. Ховаючись від переслідувань македонського діадоха Антигона, він втік до Каппадокії з шістьма вершниками і закріпився там у якомусь містечку. Оскільки македонці були зайняті міжусобицями, то до Мітридата долучилось багато народу і це дозволило йому швидко заволодіти не лише Каппадокією, а й сусідніми територіями і племенами, що жили біля Понту Евксинського.
Про те, що володіння Ктіста стрімко росли, а влада швидко зміцнювалася, свідчить прийняття ним у 297 році до н. е. одночасно з правителем сусіднього Віфінського царства Зіпойтом царського титулу.
Перемігши Лісімаха у 281/280 роках до н. е., Селевк I розпочав завоювання північних районів Малої Азії. Не бажаючи посилення Мітрідата I, сирійський цар послав у Каппадокію війська на чолі з полководцем Діодором, який був розбитий і повернувся ні з чим. Експансія Селевка I не обмежувалася північно-східними районами Анатолії. Майже одночасно з експедицією Діодора на північний захід Малої Азії був спрямований інший полководець Афродісій, який повідомив царю, що тамтешні елліни не бажають визнавати його владу. Побоюючись можливого нападу Селевка, Гераклея Понтійська, провідний поліс регіону, стала збирати союзників, відправивши послів у Візантій, Калхедонію і до Мітридата I. Це стало початком так званої Північної Ліги — союзу грецьких міст півночі Малої Азії і деяких елліністичних монархів, основною метою якого було протистояти експансії Селевкідів. Понтійське царство фігурувало серед його засновників, оскільки незадовго до цього протистояло нападу Селевка I. Хоча Мітридат I Ктіст входив до складу Північної Ліги, висловлювалася точка зору, що його участь у ній була чисто номінальною, оскільки він претендував на Амастрію, на яку зазіхали і гераклеоти, головні натхненники Північної Ліги. Між 280 і 278 роками до н. е. Мітридат I міг вийти з її складу, що сталося, ймовірно, після укладення e 279 році до н. е. миру і союзу Антіоха I і Антигона Гоната і у зв'язку з посиленням в Малій Азії пергамського правителя Філетера, прихильника Селевкідів.
Мітридат I Ктіст помер у 266 році до н. е . після 36 років правління. До середини III століття до н. е. територія Понтійського царства простягалася на Сході до річки , можливо, до мису Ясон (Генет), на півдні до річок Ірис і Галіс, включаючи міста Коману, Зелу і Газіуру, на заході охоплювала узбережжя Пафлагонії до мису Карамбіс і Амастрії, а також східну її частину — Кіміатену, Доманітіду, Пімолісену. Тільки Синоп і невелика смужка землі, що прилягала до неї, не увійшли до складу Понту. На сході царство межувало з областю халібів, тібаренів, колхів, макронів, моссінойків, на півдні — з володіннями Аріарата II, який, очевидно, визнавав панування Мітридата, але фактично правив самостійно. На Заході Понт межував з Гераклеєю та місцевими пафлагонськими вождями.
Подальший розвиток
Після смерті Мітридата I Ктіста у 266 році до н. е. царем Понту став його син Аріобарзан Понтійський. За правління Аріобарзана Понтійське царство приєднало до своїх володінь важливу гавань — Амастриду. Наприкінці життя Аріобарзан посварився з галатськими племенами, ймовірно, . Як наслідок, галати атакувати його спадкоємця Мітридата II, який зацарював після смерті батька у 250 році до н. е. Конфлікт було залагоджено в результаті посольства, яке очолював історик Німфід. У 241 році до н. е. Мітридат II в союзі з Антіохом Гієраксом і галатами розбив війська Селевка Каллініка в битві при Анкірі. Але потім Селевку II вдалося переманити понтійського царя на свою сторону, скріпивши дружбу шлюбом своєї сестри Лаодіки і Мітрідата II. Як придане Селевк віддав новому союзнику Велику Фригію, чого наполегливо домагався понтійський володар. Цим актом йому вдалося розколоти небезпечну коаліцію Мітрідата і Гієракса, що дало перевагу у війні з братом. В помсту Гієракс здійснив рейд Великою Фригією і зібрав данину з її жителів.
Про ситуацію в державі під час правління четвертого понтійського царя Мітридата III (220–190 рр. до н. е.) практично нічого невідомо. Ймовірно у цей час відбувся конфлікт між Понтійським царством і Синопою, під час якого війська Мітридата III обложили місто, проте зазнали поразки.
Експансія
Після невдалої спроби заволодіти Синопом, Понтійське царство знову згадується в джерелах тільки у II столітті до н. е., коли при владі в ньому знаходився Фарнак I. Безсумнівно, завдання, які стояли перед Понтом в III столітті до н. е., залишалися головними і в наступному.
Наприкінці III — початку II століття до н. е. різко змінилася ситуація в Малій Азії, зросли могутність Антіоха III, агресивність Віфінії і Пергаму. Ситуація погіршувалася постійним втручанням Македонії. У 216 році до н. е. в результаті успішних дій проти [en] Антіох III повернув собі Велику Фригію, яка була об'єктом пильної уваги царів Понту. Проте згодом за Апамейським мирним договором 188 року до н. е. вся Лікаонія, Місія, Іонія, Велика і Мала Фригії були передані римлянами Пергаму.
Незадоволений таким рішенням, Віфінський цар окупував спірні землі, що призвело до Віфіно-пергамської війни 186–183 років до н. е.. На боці Прусія I виступали цар Македонії Філіп V, галатський тетрарх , понтійський цар Фарнак I і карфагенський полководець Ганнібал. Фарнак I був сином і наступником Мітрідата III, проте, час його приходу до влади невідомий. Союз Понту і Віфінії можна пояснити тим, що Віфінія була в поганих відносинах з Пергамом, який, з волі римлян, володів Великою Фригією, а Прусій I захопив Малу Фригію. Тому понтійському царю, який не змирився з втратою володінь своїх предків у Фригії, було вигідно в подібній ситуації вступити в дружбу і союз з Віфінським правителем, який прагнув відвоювати у Атталідів більшу частину їхніх володінь. Тільки таким шляхом можна було зберегти надію на надбання всіх фригійських земель.
Однак незабаром союз Віфінії і Понту розпався. В результаті посольства Т. Квінкція Фламініна у Віфінію, Риму вдалося повернути цю державу до складу дружніх країн. В ситуації істотного поліпшення відносин Віфінії і Пергаму, за спиною яких стояв Рим, Фарнак I втрачав всі надії на повернення Фригії та Галатії дипломатичним шляхом. Справа погіршувалася ще й зближенням Пергаму і Каппадокії.
Все це призвело до війни 183–179 років до н. е. між Понтійським царством і коаліцією Пергаму, Каппадокії і Віфінії. Причини війни полягали в прагненні Фарнака недопустити розширення володінь Пергаму і Віфінії за рахунок земель, які, як він вважав, по праву повинні належати Понту. Йдеться, в першу чергу, про території на заході — Фригію та Галатію, а на східних кордонах анексія земель розглядалася як справа другорядна, до якої збиралися приступити після зміцнення позицій на заході.
У 183 році до н. е. відбулося захоплення Синопу військами Фарнака. Це викликало незадоволення Родосу, який через це відправив посольство до Риму. Дії Риму були спрямовані на затягування війни, а Фарнак намагався цим скористатися. Зокрема на другому році війни він захопив невелике містечко Тій, розташоване на узбережжі Чорного моря. Зрештою римляни вислали посольство для залагодження конфлікту. Однак понтійський цар зірвав мирні переговори і війна продовжилась. Фарнак зазнав поразки і був змушений підписати у 179 році до н. е. мирний договір, який зобов'язував його під жодним приводом не іти на Галатію, а всі попередні договори з галатами визнати недійсними. Він повинен був повернути Пафлагонію разом з виселеними звідти жителями, а також захоплену частину Каппадокії, виплатити противникам 900 талантів контрибуції і ще 300 талантів Евмену на покриття воєнних витрат. Союзник Фарнака Мітридат, цар Малої Вірменії, зобов'язався виплатити Аріарату IV 300 талантів. Крім того, Фарнак змушений був повернути заручників і передати Евмену II місто Тій, яке пергамський цар повернув Прусію II.
Після війни 183–179 років до н. е. Фарнак I перейшов від жорсткої політики до дружніх зв'язків з грецькими містами. Це було наслідком переносу столиці в Синоп, який мав широкі контакти з еллінськими полісами Причорномор'я і Східного Середземномор'я. Зрештою у другій чверті II століття до н. е. політика Понту суттєво змінилась і стала більш лояльною до Риму.
Дата смерті Фарнака I вираховується лише приблизно. Вона сталася між 160/159 роками до н. е., коли був прийнятий декрет афінян на його честь, і 156/155 роками до н. е., коли у війні між Пергамом і Віфінією взяв участь як цар Понту його брат Мітридат IV Філопатор Філадельф. Останній був одружений із своєю сестрою [en]. Ставши царем, Мітридат IV відплатив Риму за підтримку, заключивши з ним договір про дружбу і союз. Проте він не відмовився від мети попередників — відновлення володінь Отана і його наступників під егідою династії Понту. Але порівняно з ними новий цар застосував нову тактику, відмовившись від військової боротьби.
Наступний цар — молодий Мітридат V Евергет деякий час ділив владу зі своєю тіткою-регентом Лаодикою. Вся його діяльність була спрямована на зміцнення зв'язків з Римом і проведення проримської політики. За прикладом свого попередника він намагався максимально використовувати для цього зв'язки Понтійського царства з грецькими полісами Східного Середземномор'я. Після придушення (повстання Аристоніка), в якому брали участь і війська Мітридата V, римський консул Маній Аквілій передав Понтійському царству Велику Фригію. На момент приєднання цієї території Понт уже володів Галатією і Пафлагонією. В ході придушення постання Аристоніка був убитий цар Каппадокії Аріарат V, у якого залишилось шість малолітніх дітей. Мітридат V одразу скористався ситуацією і вторгся в Каппадокію, бажаючи за допомогою воєнної сили підтримати наступника — Аріарат VI. Оскільки цар був малолітнім, Мітридат V, одруживши його зі своєю донькою Лаодикою, фактично перетворився на правителя сусідньої держави, приєднавши її до Понту. Рим цю звістку зустрів негативно і скасував понтійський протекторат над Фригією. Однак правитель Понтійського царства не бажав віддавати частину своїх володінь, що, ймовірно, стало причиною його вбивства внаслідок заколоту.
Перетворення у світову державу
Мітридат VI Євпатор продовжив політику батька. Вже в перші роки свого правління він зіткнувся з величезними труднощами. Найважчою була анексія римлянами у 116 році до н. е. деяких володінь, отриманих при Евергеті. Це насамперед Каппадокія, Галатія, Пафлагонія і Велика Фригія.
Кримська кампанія
В останній чверті II ст. до н. е. грецькі поліси Північно-Західного Причорномор'я потрапили під владу Скіфського царства Скілура. Включивши до складу своєї держави Ольвію, кримські скіфи намагалися встановити протекторат і над Херсонесом Таврійським. Завзяту боротьбу зі скіфами Скілура та його сина Палака херсонесці вели впродовж II століття, в результаті чого їх сили були вичерпані.
Страбон каже, що Херсонес, зазнаючи постійних руйнувань від варварів, вибрав собі покровителя в особі Мітридата Євпатора. Останній відправив посольство у Херсонес Таврійський, основною метою якого, ймовірно, було ознайомлення з тактикою скіфів, місцями майбутніх битв, визначення тактики та визначення позиції Херсонесу і сарматських царів. Спочатку бойові дії йшли не на користь Понту, оскільки скіфи в кінці II століття до н. е. дійшли до стін Херсонесу. Після цього на півострів прибув і прийняв командування талановитий понтійський стратег Діофант. Він одразу здійснив переправу на північну частину сучасної Севастопольської бухти, де несподівано був атакований військом Палака. Тут понтійці вперше завдали скіфам поразки і відігнали їх від міста. Потім, здійснивши рейд і підкоривши довколишніх таврів, Діофант заклав в тих місцях фортецю Євпаторій і відбув на Боспор.
Вернувшись з Боспору, Діофант за допомогою ополчення громадян Херсонесу здійснив похід проти Скіфського царства, захопив царські укріплення Хабеї та Неаполь і зробив скіфів залежними від понтійського царя.
Боспорське царство
Незадоволені понтійським успіхом в ході кримської кампанії скіфи на чолі з Палаком знову розпочали воєнні дії в Криму, в ході яких були повністю розбиті понтійськими військами. Після цього Діофант знову відбув в Боспорське царство. Боспор потерпав від сусідів-варварів і змушений був їм платити данину. За версією Страбона варвари (ймовірно, сармати) збільшили розмір данини і вона стала непосильною для держави. Тоді бездітний цар Боспорської держави Перісад V під тиском Діофанта погодився передати владу Мітридатові VI Євпатору.
Фракія і Західне Причорномор'я
Після того, як на місці колишнього Македонського царства у 146 році до н. е. була утворена римська провінція, скордіски і союзні їм фракійські племена, побоюючись включення до складу римських володінь, почали вторгатися в межі нової провінції. А коли під владу намісників Македонії відійшли володіння колишнього Пергамського царства на Фракійському Херсонесі, взаємини Риму з його північними сусідами ще більше загострилися. У 117 і 114 роках до н. е. об'єднані сили скордісків, [en], дарданців і бессів вторглися в межі римських володінь в Македонії. З цього часу такі напади стали мало не щорічними. Означені військові акції, з одного боку, сприяли союзу ряду племен. З іншого — вони приводили до загострення протиріч і суперництва між окремими фракійськими племенами, зокрема коаліцією племен і одрісами, які проводили проримську політику. Дану обставину не міг не враховувати Мітридат Євпатор, який намагався використовувати антиримські настрої у Фракії для поширення там свого впливу.
Питання про владу Мітридата у Фракії і Західному Причорномор'ї дискусійне: пропоновані дати його протекторату над цією територією коливаються від 106 до 85 року до н. е..
Колхіда і Мала Вірменія
Про час і обставини підкорення Колхіди Понтом збереглися вкрай уривчасті і суперечливі відомості. Страбон двічі згадує про приєднання Колхіди до держави Мітридата Євпатора разом з Малою Вірменією, а також краями [en] і [en]. В іншому місці географ вказує, що Колхіда була приєднана після того, як «влада Мітридата Євпатора значно посилилася». Помпей Трог повідомляє, що Колхіда, подібно до Боспору і Пафлагонії, була отримана Мітридатом шляхом успадкування, тобто мирним законним шляхом. Однак Мемнон стверджує, що Мітридат «підкорив собі царів навколо Фазісу аж до країв за Кавказом шляхом війни», що начебто ставить під сумнів мирний характер переходу колхів під владу Понту. Через це в науці постулюється то мирний, то насильницький шлях приєднання Колхіди Лордкипанидзе Г. А. К истории древней Колхиды. Тбилиси, 1970. С. 19. (рос.)</ref>, хоча зустрічаються спроби примирити суперечливі відомості твердженням, що незалежно від формального права на владу в Колхіді понтійський цар все ж вдався до насильницьких дій.
Конфлікт з Римом
Військовий конфлікт з Римом був неминучим, оскільки обидві сторони зробили все, щоб його розв'язати: римляни через бажання зберегти свої володіння і союзників в Азії перед загрозою їх анексії Понтом, а Мітридат Євпатор через прагнення будь-якою ціною заволодіти історичними, як він вважав, землями. Військові дії між Мітридатом і Римом велися з деякими перервами протягом майже двадцяти шести років. Вони увійшли в історію під назвою Мітридатових воєн і поділяються на Першу (89–85 роки до н. е.), Другу (83–81 роки до н. е.) і [en] (74/73–63 роки до н. е.).
Мітридатові війни стали останньою сторінкою в історії незалежного Понтійського царства. У 63 році до н. е. Мітридат VI Євпатор був змушений капітулювати і покінчити життя самогубством.
Повстання
Здобувши перемогу над Мітридатом VI Євпатором, римляни на чолі з Гнеем Помпеєм зайнялися влаштуванням нових територій на Сході. Так більшість земель Понтійського царства відійшли до новоутвореної римської провінції Віфінія-Понт. Решту було розділено між місцевими підконтрольними династами. Проте на Боспорі зумів зберегти владу син Мітридата Євпатора Фарнак II. Саме він у 48 році до н. е. виступив проти Риму з лозунгом визволення і відновлення батьківського царства. Незважаючи на початковий великий успіх повстання зазнало поразки. Спочатку Фарнак II був розбитий Цезарем при [en] у 47 році до н. е., а потім, повернувшись на Боспор, він зустрівся з повстанням на чолі з намісником Асандром. Зрештою Фарнак II у 46 році до н. е. був переможений військом Асандра.
Васальна держава
У 39 році до н. е. довкола Аміса, Амасії і у Фаземонтіді було відроджене Понтійське царство на чолі з царем Дарієм — сином Фарнака II. Про правління Дарія відомо, що він виплачував данину Риму і карбував монету. Правив Дарій недовго. Уже в 36 році до н. е. на престолі в Понті знаходився Полемон I, син ритора Зенона з Лаодикеї, так як саме в тому році він як цар Понту брав участь в експедиції Антонія проти парфян. Полемон у 40 році до н. е. відбив напад парфян, за що Антоній зробив його спочатку царем Кілікії Трахеї і частини Лікаонії разом з містом Іконієм, а у 37 році до н. е. оголосив царем Понту.
Відтворюючи Понтійське царство, римляни на чолі з тріумвіром Марком Антонієм розраховували отримати опору в особі царів залежних держав. Основною їх метою було оточити свої володіння в Малій Азії і Сирії щільним кільцем васальних «буферних» царств для захисту їх від дедалі частіших з кінця 40-х років до н. е. вторгнень парфян.
Беручи участь у поході Антонія проти парфян у складі колони допоміжного військ, яка була зненацька атаковано і повністю розбитою, Полемон I потрапив у полон. Однак він не зрадив покровителя і його відпустили за викуп, а від Антонія як нагороду Полемон I отримав в керування і Малу Вірменію. Надалі Полемон I став ще й союзником Августа.
Територія Понтійського царства при Полемоні I була такою ж як і при Дарії, за винятком Малої Вірменії. Згодом проримський цар приєднав ще й Колхіду і Боспор (14 рік до н. е.).
Після смерті Полемона I Рим у 3/2 році до н. е. признав за його дружиною Піфородідою царський титул за умови, що вона вийде заміж за Архелая — царя Каппадокії і Малої Вірменії. Так Піфодоріда Філометора офіційно стала царицею Понту, а її син, прямий спадкоємець батька, перетворився на приватну особу, яка допомагала матері керувати понтійською частиною володінь Архелая і Піфодоріди.
Про те, що відбувалося в Понтійському царстві після смерті Піфодоріди і до вступу на престол у 38 році н. е. її внука Полемона II, відомостей немає. Відомо, що політика Полемона II була цілком проримською, про що говорять портрети імператорів на його монетах. Тим паче, що престолом він був зобов'язаний Калігулі, а титулом Клавдію. Під час вірмено-парфянських воєн Корбулона 62 року н. е. Понтійське царство підтримувало римлян і допомагало допоміжними загонами, а також надавало свою територію для розквартирування римських легіонів. За це після розчленування частини території Вірменії Полемону II дісталася західна, прикордонна з Понтом область країни. В результаті цих надбань понтійський цар прийняв титул «Великий цар». Проте у 63/64 році н. е. Нерон ухвалив рішення скасувати царство Понт і приєднати його до провінції Галатія.
Походження династії Мітридаттидів
Першу згадку про походження Мітридатідів наводить Полібій, який каже, що цар Мітридат III (220–185 роки до н. е.) стверджував, ніби веде родовід від одного з «семи персів», які вбили в Персії у VI столітті до н. е. Псевдомердіса (Гаумату), а владу над землями, що примикали до Понту, він отримав в безперервному спадкуванні від предків, яким воно вперше було дароване Дарієм I Гістаспом. В іншому місці Полібій каже, що Мітрідатіди походили від одного з перських царів. Найбільш докладні відомості передає Діодор, за якими можна скласти уявлення про предків царів Понту. Він оповідає, що під час повстання сатрапів проти царя Артаксеркса II Мнемона у 362 році до н. е. найвідомішим серед повсталих був сатрап Фригії Аріобарзан, який після смерті [en] заволодів його царством. Під 337 роком до н. е. у Діодора є повідомлення, що після двадцяти шести років правління помер Аріобарзан, спадкоємцем якого став Мітридат і правив тридцять п'ять років. Розповідаючи про події 317 року до н. е., Діодор передає, що під час зіткнення Евмена з Кардії і Антигона Одноокого на боці першого бився Мітридат, син Аріобарзана, нащадок одного з семи персів, які вбили мага Смердиса, відомий своєю хоробрістю і військовими чеснотами. Автор стверджує, що близько 302 року до н. е. Мітридат, який був підвладний Антигону, але мав намір перейти до його супротивника Кассандра, був убитий в Кіосі після того, як правив в цьому місті тридцять п'ять років. Царство успадкував Мітридат, який був царем Каппадокії і Пафлагонії протягом тридцяти шести років.
Названі автори одностайно свідчать, що рід понтійських царів вів генеалогію від одного з семи персів, які вбили мага Гаумату при Дарії I Гістаспі, який, як відомо, сам був одним з семи. По-друге, безпосередні предки засновника династії правили в Кіосі і Мірлеї в Місії, ведучи рід від сатрапа Аріобарзана, правителя Геллеспонтської Фригії і Даскілеї. По-третє, правитель Кіосу Мітридат служив Евмену з Кардії, а потім Антигону, але у 302 році до н. е. був убитий за підозрою в зраді на користь Кассандра. По-четверте: якийсь Мітридат, за Діодором і Аппіаном, без по-батькові, а за Плутархом — син Аріобарзана, став засновником царства і династії понтійських царів.
Проте слід зазначити, що ведення роду аж до Ахеменідів — офіційна версія, покликана обґрунтувати панування Мітрідаттидів у Каппадокії, тому до неї треба ставитися з обережністю.
Географія
Основу володінь царів Понту складали землі так званої Північної або Понтійської Каппадокії, які безпосередньо прилягали до південно-східного узбережжя Понту Евксинського, від якого держава і дістала назву Понтійської. Вигідне географічне положення царства наклало відбиток на його історію. Перебуваючи на перетині важливих торговельних шляхів з Передньої та Центральної Азії на Балкани і в Причорномор'я, маючи зв'язки з багатими країнами Північної Месопотамії, Закавказзя та Іранського нагір'я, а також у Причорномор'ї, Понтійська держава була у соціально-економічному та етно-культурному відношеннях строкатою сумішшю місцевих малоазійсько-анатолійських, іранських та еллінських традицій. Північна межа Понту як етно-географічного поняття проходила вздовж південного узбережжя Чорного моря від гирла річки Галіс (сучасна Кизил-Ірмак) до гирла річки Офіс (сучасна Іштала-Дере). Річка Офіс була східною границею Понту і Колхіди, а також області міста Трапезунда. Далі межа йшла південніше Північно-Анатолійського гірського кряжа до річки Лік (сучаска Келкіт-Чайі). Ця річка, яка тече з Малої Вірменії, була кордоном Понту і Малої Вірменії до Нікополя (сучасний Ешиль-яйла), заснованого Помпеєм. Далі кордон тягнувся через річку Лік і проходив на схід від витоків річки Ірис (сучасний Єшиль-Ірмак), перетинаючи витоки річки Галіс. Потім лінія кордону йшла паралельно Галісу на захід до гірських відрогів Тавра. Це південна межа між Понтом і Каппадокією, що проходила паралельно Тавру, гірському масиву, який тягнувся від каппадокійської Хаманени до східних районів іншої області Каппадокії — Лавіансени. Точкою відліку тут служить гора Дасменда, яка ймовірно ототожнюється з горою , розташованою на гірському кряжі, що простягається паралельно середньому Тавру з південного сходу на північний схід. На півдні границя Понту простягалася від Ак-Дага (2272 м над рівнем моря) до Гюрлевік-Дага (2676 м), далі на південному заході Понт межував з Великою Каппадокією в тому районі, де жило галатське плем'я [en], причому межа проходила на північний-схід від їхнього міста , відокремлюючи їхній край від Понту. Далі лінія кордону впиралася в гирло річки Капнадокс (сучасна Деліче Ірмак), що впадала в Галіс. Звідси кордон проходив прямо річкою Галіс до моря, відокремлюючи на заході Понт від Пафлагонії. До Понтійського царства відносилася також частина Пафлагонії (область [en]) біля відрогів Ольгаських гір. З плином часу межа змінювалася залежно від експансії понтійських царів.
Понтійська Каппадокія — це гориста країна, перерізана численними річковими долинами. Вона багата на корисні копалини, в античності дуже цінувалися залізні і мідні руди, що добувалися на сході Понту в області Халіб. Сільське господарство активно розвивалося в заплавах і долинах річок, а також в центральних і західних районах у межиріччі Ірису і Галіси, в прибережній смузі на відрогах Паріадру і на кордоні з Пафлагонією. Економічні і торговельні зв'язки здійснювалися річками і дорогами, прокладеними по ущелинах між провідними міськими центрами і фортецями Понту.
Населення
Територію Понту населяли численні племена і народи, які вели сільський спосіб життя. Міст у Понті було мало, в основному це були розташовані на узбережжі грецькі поліси. Основне населення складали левко-сіри (каппадокійці), [en], [en], , пафлагонці, , колхи, [en]. Серед них були нащадки місцевого хетто-лувійського населення і прихідці — фрако-фригійські та менгрело-чанські племена. Значний відсоток становило іраномовне населення. Центральні, східні та південні області Понту були еллінізовані слабо, а прибережна територія, де знаходилися грецькі міста, зазнала значного еллінського впливу. Більш-менш високий ступінь еллінізації спостерігався у центральних районах тільки в околицях досить рідкісних тут міст чи міських центрів, які продовжували існувати ще з часів хетів і грецької архаїки.
Соціально-економічні відносини
Землеволодіння
В Понтійському царстві грецьким полісам доводилося вживатися під царською владою. Для правильного розуміння царського і полісного землеволодінь, взаємовідносин царської адміністрації і грецького полісу в Понті велике значення має так званий «Закон Євпаторія про успадкування», відомий за рескриптами Горгіппії, одного з найбільших міст Боспору. Закон передбачає спадкування насамперед нерухомого майна, в тому випадку, якщо померлий громадянин не залишив заповіту про спадщину. Першочерговим спадкоємцем був старший син покійного, потім, ймовірно, молодші діти. При відсутності дітей у спадок вступали батько або мати померлого. У випадку їх смерті до того, як помер сам власник майна, спадкоємцями ставали його дід чи баба за батьковою лінією, або двоюрідний брат по батьковій лінії. Таким чином, закон вказує суворе спадкування майже виключно за чоловічою лінією (батька чи старшого сина). Однак, у порівнянні з законами вільних грецьких полісів, в «Законі Євпаторія про успадкування» є дуже важлива відмінність: у ньому вказується, що у випадку відсутності зазначених категорій родичів майно передається в царську казну. Така згадка показує, що, хоча громадяни і мали в колективному володінні прилеглу до міста сільськогосподарську територію, особиста власність громадян на земельні ділянки в кінцевому рахунку була верховною власністю царя на землю. Це означало, що громадяни грецьких полісів, що входили до складу Понтійського царства, могли володіти власною землею, але це право залежало від царя як верховного власника землі в державі. Тому при бажанні монарх мав право відібрати у громадян частину землі або, навпаки, приписати її їм.
Храмові об'єднання
В Понтійській Каппадокії, як і інших районах Малої Азії, навколо окремих святилищ формувалися невеликі союзи сіл. Так поступово росли територіальні володіння святилищ, які перетворювалися на центри великих об'єднань. У Каппадокії такими територіальними об'єднаннями храмів були Тіана і Аніса, жерці-правителі яких навіть карбували монету. Земельні володіння в царстві Мітрідатідів сформувалися, ймовірно, аналогічним чином. Понтійські царі, зіткнувшись з проблемою включення великих храмових держав до складу царства, мали будувати політику з урахуванням їх колишньої автономії.
Попри все, царі Понту, ймовірно, намагалися контролювати храмову територію. Незважаючи на те, що дохід з неї йшов у казну храму, Мітрідатіди, як і інші елліністичні правителі, могли вилучати частину доходу на свою користь. Адже і Селевкіди, і Атталіди у разі потреби відбирали жрецьке майно — цар мав право конфісковувати священну власність храму. Царська влада діяла в таких випадках через своїх чиновників.
Система поселень
Військово-адміністративна структура Понтійського царства, заснована на значних царських земельних володіннях, базувалася на системі фортець і укріплень, які можна прирівняти до військових колоній. Дана обставина зумовлена тим, що в ахеменідській державі, до складу якої входила Понтійська Каппадокія, основні земельні володіння знаходилися в царській власності. У місцевих племен Понту і Каппадокії економічне і політичне життя здавна концентрувалася в різних укріпленнях, серед яких були свого роду столиці, що контролювали прилеглу територію.
Однією з головних причин створення фортець слід вважати збереження самоврядування сільських громад — ком в Малій Азії з найдавніших часів. На противагу такому самоврядуванню з метою утримування ком у покорі і для збору податків царі, в тому числі Мітрідатіди, створювали царські фортеці по всій державі, прагнучи пов'язати з ними численні сільські громади хліборобів. Тому військово-адміністративна система в Понті, Каппадокії і Пафлагонії мала міцну політико-економічну основу. Зараз панівна точка зору на причини виникнення військово-господарських поселень зводиться до того, що вони з'являлися не в результаті надання землі воїнам, які відслужили термін, а навпаки, їх надавали землі з метою подальшого залучення поселенців — катойків на військову службу. При цьому понтійські царі переслідували дві головні мети: по-перше, розселяти воїнів у найбільш ненадійних з точки зору лояльності центральної влади районах, по-друге, убезпечити найбільш загрозливі області від вторгнень ззовні, через що мережа військово-господарських поселень створювалася поблизу кордонів чи у приєднаних землях.
Див. також
Примітки
- Meyer Ed. Gesehiehte des Konigreichs Pontos. Leipzig, 1879. S. 39. (нім.)
- Magie D. Roman Rule in Asia Minor. Princeton, 1951. Vol. 1. P. 189 (англ.)
- Meyer Ed. Gesehiehte des Konigreichs Pontos. Leipzig, 1879. S. 42. (нім.)
- McGing В. The Foreign Policy of Mithridates VI Eupator, King of Pontos. Leiden, 1986. P. 17. (англ.)
- Meyer Ed. Gesehiehte des Konigreichs Pontos. Leipzig, 1879. S. 39, 40. (нім.)
- Olshausen E. Notizen zu historischen Geographic von Pontos//Studien zur Religion und Kultur Kleinasiens. 1978. Bd. 1. S. 407. (нім.)
- Reinach Т. Mithridates liupator, Konig von Pontos. Leipzig, 1895. S. 32. (нім.)
- Hansen E.V. The Attalids of Pergamum. Ithaca (N.Y.), 1947. P. 88, 89. (англ.)
- Will E. Histoire politique du monde hellenistique. Nancy, 1967. Vol. II. P. 191. (фр.)
- Olshausen E. Pontos // RE. 1978. Suppl. XV. S. 409. (нім.)
- Stahelin F. Geschichte der kleinasiatischen Galater. Leipzig, 1907. S. 63. (нім.)
- Niese В. Geschichte der Griechischen und Makedonischen Staaten seit der Schlacht bei Chaeronea. Gotha, 1893—1903. Bd. III. S. 326—329. (нім.)
- Glew D. Mithridate Eupator and Rome: A Study of the Background of the First Mithridatic War // Athenaeum. 1977. Vol. 55. P. 388—390. (англ.)
- Белов Г. Д. Античный дом в Херсонесе // ВДИ. 1950. № 2. С. 121. (рос.)
- Соломоник Э. И. Сравнительный анализ свидетельства Страбона и декрета в честь Диофанта о скифских царях // ВДИ. 1977. № 3. С. 56.
- Opperman М. Thraker zwischen Karpatenbogen und Agais. Leipzig, 1984. S. 170. (нім.)
- Shelov О. В. Le royaume pontique de Mithridate Eupator // Journal des Savants. 1982. Juil.-Sept. P. 251. (фр.)
- Meyer Ed. Geschichte des Pontischen Reiches. S. 88. (нім.)
- Шелов Д. Б. Колхида в системе Понтийской державы Митридата VI // ВДИ. 1980. № 1. C. 30-32. (рос.)
- Sullivan R. Near Eastern Royalty and Rome, 100–30 B.C. Toronto; L., 1992. P. 156—158. (англ.)
- von Sallet A. Beitriige zur Geschichte und Numismatik der Konige des Cimmerischen Bosporus und des Pontus. B., 1866. S. 34. (нім.)
- Gardthausen V. Augustus und seine Zeit. Leipzig, 1891. Bd. 1. T. 2. S. 123. (нім.)
- RemyB. Involution administrative de I'AnatoIie aux trois premiers sidcles de notre ere. Lyon. 1986. P. 43. (фр.)
- Блаватская T.B Рескрипты царя Аспурга // СА. 1965. № 2. С. 197—200. (рос.)
- Taubenschlag R. Papyri and Parchments from the Eastern Provinces of the Roman Empire outside Egypt // The Journal of Juristic Papyrology, 1949. Vol. III. P. 56. (англ.)
- Rostovtzeff M.I. Dura-Europos and It's Art. Oxford, 1938. P. 15. (англ.)
- Allen R. The Attalid Kingdom: A Constitutional History. Oxford, 1983. P. 97. (англ.)
- Regling К. Dynastenmünzen von Tyana, Morima und Anisa in Kappadokien // ZfN. 1932/1935. Bd. XI.II. H. 1/2. S. 1-23. (нім.)
- Rostovzeff M. I. Social and Exonomic History of the Roman Empire. 2nd ed. Oxford, 1957, Chap. VII, Not. 6, 9, 27. (англ.)
- Frye R.N. The Heritage of Persia. L.; N.Y., 1966. P. 167—170. (англ.)
- Cohen G. The Seleucid Colonies: Studies in Founding, Administration and Organization. Wiesbaden, 1978. P. 3–5. (англ.)
Джерела та література
- Зубар В. М. Понтійське царство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 418. — .
Література
- Сапрыкин С. Ю. Понтийское царство: Государство греков и варваров в Причерноморье. — М. : Наука, 1996. — 348 с. (рос.)
- Перл Г. Эры Вифинского, Понтийского и Боспорского царств // Вестник древней истории. — 1969. — № 3. — С. 39-69. (рос.)
- Сапрыкин С. Ю. Академик М. И. Ростовцев о Понтийском и Боспорском царствах в свете достижений современного антиковедения // Вестник древней истории. — 1995. — № 1. — С. 201—209. (рос.)
- Гавриленко О. А. Античні держави Північного Причорномор'я: біля витоків вітчизняного права (кінець VII ст. до н. е. — перша половина VI ст. н. е.). Монографія. — Харків: Парус, 2006. — 352 с.
- Талах В. Н. Рожденный под знаком кометы: Митридат Эвпатор Дионис. — Одесса : Ярослав, 2006. — 206 с. — . (рос.)
Посилання
- Сармати та Мітрідатові війни.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Pontijske carstvo dav gr Pontos lat Pontus starodavnya derzhava Pontu periodu ellinizmu na pivnichnomu shodi Maloyi Aziyi na uzberezhzhi Chornogo morya dav gr Eὔ3enos Pontos Basileion toy Pontoy Pontijske carstvo 302 281 do n e 62 Pont istorichni kordoni na kartiRozkvit Pontijskogo carstva naperedodni pravlinnya Mitridata VI temno malinovij pislya jogo rannih zavoyuvan malinovij jogo zavoyuvannya v period Pershoyi Mitridatovoyi vijni rozhevij Stolicya Amasiya Sinop Movi grecka oficijna davnoperska korinna i regionalna Religiyi greckij politeyizm z anatolijskimi ta perskimi bogami Forma pravlinnya Monarhiya Basilevs Mitridat I Ktist 302 266 do n e Ariobarzan 266 250 do n e Mitridat VI Yevpator 120 63 do n e Polemon II 38 64 Istoriya zasnuvannya Mitridatom I 302 281 do n e Zahoplene Rimskoyu respublikoyu vidnovlene yak vasalna derzhava 66 65 do n e aneksiya Rimskoyu imperiyu pid vladoyu Nerona 62 Sogodni ye chastinoyu Bolgariyi Gruziyi Greciyi Rosiyi Turechchini Ukrayini Vikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Pontijske carstvo V okremu satrapiyu Pont buv peretvorenij perskim carem Dariyem Velikim Priznachenij neyu keruvati pers Artabaz II stav zasnovnikom dinastiyi spochatku satrapiv a zgodom cariv Mitridat II viznav zverhnist Aleksandra Velikogo ale vzhe diadohi viznavali jogo nezalezhnim volodarem pro sho svidchit jogo prizviskogo Ktist dav gr Ktisths zasnovnik carstva Jogo nastupniki zmagalisya z Pergamom i Vifiniyeyu za kontrol nad Paflagoniyeyu i Kappadokiyeyu Mitridat VI Yevpator priyednav do Pontu ne lishe yih ale j Bosporske carstvo z usim uzberezhzhyam Chornogo morya ta voyuvav z rimlyanami za vladu nad provinciyeyu Aziya i Greciyeyu tak zvani Mitridatovi vijni Pislya ostatochnoyi porazki u 66 do n e pid Nikopolem Mitridat VI vtrativ bilshist volodin a pislya jogo smerti bilsha chastina Pontu bula peretvorena na rimsku provinciyu Chastinu zemel onukam Mitridata VI povernuv Mark Antonij Ostatochno nezalezhnist Pontijske carstvo vtratilo u 64 roci IstoriyaZasnuvannya Utvorennya Pontijskogo carstva datuyetsya 302 rokom do n e koli za pidozroyu u zradi buv ubitij satrap en i Arrin Mitridat sin Ariobarzana a spadkoyemcem stav jogo sin Mitridat I Ktist yakogo i nazivayut zasnovnikom Pontijskoyi derzhavi Hovayuchis vid peresliduvan makedonskogo diadoha Antigona vin vtik do Kappadokiyi z shistma vershnikami i zakripivsya tam u yakomus mistechku Oskilki makedonci buli zajnyati mizhusobicyami to do Mitridata doluchilos bagato narodu i ce dozvolilo jomu shvidko zavoloditi ne lishe Kappadokiyeyu a j susidnimi teritoriyami i plemenami sho zhili bilya Pontu Evksinskogo Pro te sho volodinnya Ktista strimko rosli a vlada shvidko zmicnyuvalasya svidchit prijnyattya nim u 297 roci do n e odnochasno z pravitelem susidnogo Vifinskogo carstva Zipojtom carskogo titulu Peremigshi Lisimaha u 281 280 rokah do n e Selevk I rozpochav zavoyuvannya pivnichnih rajoniv Maloyi Aziyi Ne bazhayuchi posilennya Mitridata I sirijskij car poslav u Kappadokiyu vijska na choli z polkovodcem Diodorom yakij buv rozbitij i povernuvsya ni z chim Ekspansiya Selevka I ne obmezhuvalasya pivnichno shidnimi rajonami Anatoliyi Majzhe odnochasno z ekspediciyeyu Diodora na pivnichnij zahid Maloyi Aziyi buv spryamovanij inshij polkovodec Afrodisij yakij povidomiv caryu sho tamteshni ellini ne bazhayut viznavati jogo vladu Poboyuyuchis mozhlivogo napadu Selevka Gerakleya Pontijska providnij polis regionu stala zbirati soyuznikiv vidpravivshi posliv u Vizantij Kalhedoniyu i do Mitridata I Ce stalo pochatkom tak zvanoyi Pivnichnoyi Ligi soyuzu greckih mist pivnochi Maloyi Aziyi i deyakih ellinistichnih monarhiv osnovnoyu metoyu yakogo bulo protistoyati ekspansiyi Selevkidiv Pontijske carstvo figuruvalo sered jogo zasnovnikiv oskilki nezadovgo do cogo protistoyalo napadu Selevka I Hocha Mitridat I Ktist vhodiv do skladu Pivnichnoyi Ligi vislovlyuvalasya tochka zoru sho jogo uchast u nij bula chisto nominalnoyu oskilki vin pretenduvav na Amastriyu na yaku zazihali i gerakleoti golovni nathnenniki Pivnichnoyi Ligi Mizh 280 i 278 rokami do n e Mitridat I mig vijti z yiyi skladu sho stalosya jmovirno pislya ukladennya e 279 roci do n e miru i soyuzu Antioha I i Antigona Gonata i u zv yazku z posilennyam v Malij Aziyi pergamskogo pravitelya Filetera prihilnika Selevkidiv Mitridat I Ktist pomer u 266 roci do n e pislya 36 rokiv pravlinnya Do seredini III stolittya do n e teritoriya Pontijskogo carstva prostyagalasya na Shodi do richki mozhlivo do misu Yason Genet na pivdni do richok Iris i Galis vklyuchayuchi mista Komanu Zelu i Gaziuru na zahodi ohoplyuvala uzberezhzhya Paflagoniyi do misu Karambis i Amastriyi a takozh shidnu yiyi chastinu Kimiatenu Domanitidu Pimolisenu Tilki Sinop i nevelika smuzhka zemli sho prilyagala do neyi ne uvijshli do skladu Pontu Na shodi carstvo mezhuvalo z oblastyu halibiv tibareniv kolhiv makroniv mossinojkiv na pivdni z volodinnyami Ariarata II yakij ochevidno viznavav panuvannya Mitridata ale faktichno praviv samostijno Na Zahodi Pont mezhuvav z Gerakleyeyu ta miscevimi paflagonskimi vozhdyami Podalshij rozvitok Karta ellinistichnih derzhav 200 rik do n e Rimska respublika Karfagen Epir Starodavnya Makedoniya Ellinistichnij Yegipet Pont Derzhava Selevkidiv Pergam Vifiniya Parfiya Greko Baktrijske carstvo Pislya smerti Mitridata I Ktista u 266 roci do n e carem Pontu stav jogo sin Ariobarzan Pontijskij Za pravlinnya Ariobarzana Pontijske carstvo priyednalo do svoyih volodin vazhlivu gavan Amastridu Naprikinci zhittya Ariobarzan posvarivsya z galatskimi plemenami jmovirno Yak naslidok galati atakuvati jogo spadkoyemcya Mitridata II yakij zacaryuvav pislya smerti batka u 250 roci do n e Konflikt bulo zalagodzheno v rezultati posolstva yake ocholyuvav istorik Nimfid U 241 roci do n e Mitridat II v soyuzi z Antiohom Giyeraksom i galatami rozbiv vijska Selevka Kallinika v bitvi pri Ankiri Ale potim Selevku II vdalosya peremaniti pontijskogo carya na svoyu storonu skripivshi druzhbu shlyubom svoyeyi sestri Laodiki i Mitridata II Yak pridane Selevk viddav novomu soyuzniku Veliku Frigiyu chogo napoleglivo domagavsya pontijskij volodar Cim aktom jomu vdalosya rozkoloti nebezpechnu koaliciyu Mitridata i Giyeraksa sho dalo perevagu u vijni z bratom V pomstu Giyeraks zdijsniv rejd Velikoyu Frigiyeyu i zibrav daninu z yiyi zhiteliv Pro situaciyu v derzhavi pid chas pravlinnya chetvertogo pontijskogo carya Mitridata III 220 190 rr do n e praktichno nichogo nevidomo Jmovirno u cej chas vidbuvsya konflikt mizh Pontijskim carstvom i Sinopoyu pid chas yakogo vijska Mitridata III oblozhili misto prote zaznali porazki Ekspansiya Moneta Farnaka I Pislya nevdaloyi sprobi zavoloditi Sinopom Pontijske carstvo znovu zgaduyetsya v dzherelah tilki u II stolitti do n e koli pri vladi v nomu znahodivsya Farnak I Bezsumnivno zavdannya yaki stoyali pered Pontom v III stolitti do n e zalishalisya golovnimi i v nastupnomu Naprikinci III pochatku II stolittya do n e rizko zminilasya situaciya v Malij Aziyi zrosli mogutnist Antioha III agresivnist Vifiniyi i Pergamu Situaciya pogirshuvalasya postijnim vtruchannyam Makedoniyi U 216 roci do n e v rezultati uspishnih dij proti en Antioh III povernuv sobi Veliku Frigiyu yaka bula ob yektom pilnoyi uvagi cariv Pontu Prote zgodom za Apamejskim mirnim dogovorom 188 roku do n e vsya Likaoniya Misiya Ioniya Velika i Mala Frigiyi buli peredani rimlyanami Pergamu Shit V im ya Farnaka Nezadovolenij takim rishennyam Vifinskij car okupuvav spirni zemli sho prizvelo do Vifino pergamskoyi vijni 186 183 rokiv do n e Na boci Prusiya I vistupali car Makedoniyi Filip V galatskij tetrarh pontijskij car Farnak I i karfagenskij polkovodec Gannibal Farnak I buv sinom i nastupnikom Mitridata III prote chas jogo prihodu do vladi nevidomij Soyuz Pontu i Vifiniyi mozhna poyasniti tim sho Vifiniya bula v poganih vidnosinah z Pergamom yakij z voli rimlyan volodiv Velikoyu Frigiyeyu a Prusij I zahopiv Malu Frigiyu Tomu pontijskomu caryu yakij ne zmirivsya z vtratoyu volodin svoyih predkiv u Frigiyi bulo vigidno v podibnij situaciyi vstupiti v druzhbu i soyuz z Vifinskim pravitelem yakij pragnuv vidvoyuvati u Attalidiv bilshu chastinu yihnih volodin Tilki takim shlyahom mozhna bulo zberegti nadiyu na nadbannya vsih frigijskih zemel Odnak nezabarom soyuz Vifiniyi i Pontu rozpavsya V rezultati posolstva T Kvinkciya Flaminina u Vifiniyu Rimu vdalosya povernuti cyu derzhavu do skladu druzhnih krayin V situaciyi istotnogo polipshennya vidnosin Vifiniyi i Pergamu za spinoyu yakih stoyav Rim Farnak I vtrachav vsi nadiyi na povernennya Frigiyi ta Galatiyi diplomatichnim shlyahom Sprava pogirshuvalasya she j zblizhennyam Pergamu i Kappadokiyi Vse ce prizvelo do vijni 183 179 rokiv do n e mizh Pontijskim carstvom i koaliciyeyu Pergamu Kappadokiyi i Vifiniyi Prichini vijni polyagali v pragnenni Farnaka nedopustiti rozshirennya volodin Pergamu i Vifiniyi za rahunok zemel yaki yak vin vvazhav po pravu povinni nalezhati Pontu Jdetsya v pershu chergu pro teritoriyi na zahodi Frigiyu ta Galatiyu a na shidnih kordonah aneksiya zemel rozglyadalasya yak sprava drugoryadna do yakoyi zbiralisya pristupiti pislya zmicnennya pozicij na zahodi Davnij Sinop U 183 roci do n e vidbulosya zahoplennya Sinopu vijskami Farnaka Ce viklikalo nezadovolennya Rodosu yakij cherez ce vidpraviv posolstvo do Rimu Diyi Rimu buli spryamovani na zatyaguvannya vijni a Farnak namagavsya cim skoristatisya Zokrema na drugomu roci vijni vin zahopiv nevelike mistechko Tij roztashovane na uzberezhzhi Chornogo morya Zreshtoyu rimlyani vislali posolstvo dlya zalagodzhennya konfliktu Odnak pontijskij car zirvav mirni peregovori i vijna prodovzhilas Farnak zaznav porazki i buv zmushenij pidpisati u 179 roci do n e mirnij dogovir yakij zobov yazuvav jogo pid zhodnim privodom ne iti na Galatiyu a vsi poperedni dogovori z galatami viznati nedijsnimi Vin povinen buv povernuti Paflagoniyu razom z viselenimi zvidti zhitelyami a takozh zahoplenu chastinu Kappadokiyi viplatiti protivnikam 900 talantiv kontribuciyi i she 300 talantiv Evmenu na pokrittya voyennih vitrat Soyuznik Farnaka Mitridat car Maloyi Virmeniyi zobov yazavsya viplatiti Ariaratu IV 300 talantiv Krim togo Farnak zmushenij buv povernuti zaruchnikiv i peredati Evmenu II misto Tij yake pergamskij car povernuv Prusiyu II Pislya vijni 183 179 rokiv do n e Farnak I perejshov vid zhorstkoyi politiki do druzhnih zv yazkiv z greckimi mistami Ce bulo naslidkom perenosu stolici v Sinop yakij mav shiroki kontakti z ellinskimi polisami Prichornomor ya i Shidnogo Seredzemnomor ya Zreshtoyu u drugij chverti II stolittya do n e politika Pontu suttyevo zminilas i stala bilsh loyalnoyu do Rimu Data smerti Farnaka I virahovuyetsya lishe priblizno Vona stalasya mizh 160 159 rokami do n e koli buv prijnyatij dekret afinyan na jogo chest i 156 155 rokami do n e koli u vijni mizh Pergamom i Vifiniyeyu vzyav uchast yak car Pontu jogo brat Mitridat IV Filopator Filadelf Ostannij buv odruzhenij iz svoyeyu sestroyu en Stavshi carem Mitridat IV vidplativ Rimu za pidtrimku zaklyuchivshi z nim dogovir pro druzhbu i soyuz Prote vin ne vidmovivsya vid meti poperednikiv vidnovlennya volodin Otana i jogo nastupnikiv pid egidoyu dinastiyi Pontu Ale porivnyano z nimi novij car zastosuvav novu taktiku vidmovivshis vid vijskovoyi borotbi Nastupnij car molodij Mitridat V Everget deyakij chas diliv vladu zi svoyeyu titkoyu regentom Laodikoyu Vsya jogo diyalnist bula spryamovana na zmicnennya zv yazkiv z Rimom i provedennya prorimskoyi politiki Za prikladom svogo poperednika vin namagavsya maksimalno vikoristovuvati dlya cogo zv yazki Pontijskogo carstva z greckimi polisami Shidnogo Seredzemnomor ya Pislya pridushennya povstannya Aristonika v yakomu brali uchast i vijska Mitridata V rimskij konsul Manij Akvilij peredav Pontijskomu carstvu Veliku Frigiyu Na moment priyednannya ciyeyi teritoriyi Pont uzhe volodiv Galatiyeyu i Paflagoniyeyu V hodi pridushennya postannya Aristonika buv ubitij car Kappadokiyi Ariarat V u yakogo zalishilos shist malolitnih ditej Mitridat V odrazu skoristavsya situaciyeyu i vtorgsya v Kappadokiyu bazhayuchi za dopomogoyu voyennoyi sili pidtrimati nastupnika Ariarat VI Oskilki car buv malolitnim Mitridat V odruzhivshi jogo zi svoyeyu donkoyu Laodikoyu faktichno peretvorivsya na pravitelya susidnoyi derzhavi priyednavshi yiyi do Pontu Rim cyu zvistku zustriv negativno i skasuvav pontijskij protektorat nad Frigiyeyu Odnak pravitel Pontijskogo carstva ne bazhav viddavati chastinu svoyih volodin sho jmovirno stalo prichinoyu jogo vbivstva vnaslidok zakolotu Peretvorennya u svitovu derzhavu Byust Mitridata VI Yevpatora z Luvru Mitridat VI Yevpator prodovzhiv politiku batka Vzhe v pershi roki svogo pravlinnya vin zitknuvsya z velicheznimi trudnoshami Najvazhchoyu bula aneksiya rimlyanami u 116 roci do n e deyakih volodin otrimanih pri Evergeti Ce nasampered Kappadokiya Galatiya Paflagoniya i Velika Frigiya Krimska kampaniya V ostannij chverti II st do n e grecki polisi Pivnichno Zahidnogo Prichornomor ya potrapili pid vladu Skifskogo carstva Skilura Vklyuchivshi do skladu svoyeyi derzhavi Olviyu krimski skifi namagalisya vstanoviti protektorat i nad Hersonesom Tavrijskim Zavzyatu borotbu zi skifami Skilura ta jogo sina Palaka hersonesci veli vprodovzh II stolittya v rezultati chogo yih sili buli vicherpani Strabon kazhe sho Hersones zaznayuchi postijnih rujnuvan vid varvariv vibrav sobi pokrovitelya v osobi Mitridata Yevpatora Ostannij vidpraviv posolstvo u Hersones Tavrijskij osnovnoyu metoyu yakogo jmovirno bulo oznajomlennya z taktikoyu skifiv miscyami majbutnih bitv viznachennya taktiki ta viznachennya poziciyi Hersonesu i sarmatskih cariv Spochatku bojovi diyi jshli ne na korist Pontu oskilki skifi v kinci II stolittya do n e dijshli do stin Hersonesu Pislya cogo na pivostriv pribuv i prijnyav komanduvannya talanovitij pontijskij strateg Diofant Vin odrazu zdijsniv perepravu na pivnichnu chastinu suchasnoyi Sevastopolskoyi buhti de nespodivano buv atakovanij vijskom Palaka Tut pontijci vpershe zavdali skifam porazki i vidignali yih vid mista Potim zdijsnivshi rejd i pidkorivshi dovkolishnih tavriv Diofant zaklav v tih miscyah fortecyu Yevpatorij i vidbuv na Bospor Vernuvshis z Bosporu Diofant za dopomogoyu opolchennya gromadyan Hersonesu zdijsniv pohid proti Skifskogo carstva zahopiv carski ukriplennya Habeyi ta Neapol i zrobiv skifiv zalezhnimi vid pontijskogo carya Bosporske carstvo Nezadovoleni pontijskim uspihom v hodi krimskoyi kampaniyi skifi na choli z Palakom znovu rozpochali voyenni diyi v Krimu v hodi yakih buli povnistyu rozbiti pontijskimi vijskami Pislya cogo Diofant znovu vidbuv v Bosporske carstvo Bospor poterpav vid susidiv varvariv i zmushenij buv yim platiti daninu Za versiyeyu Strabona varvari jmovirno sarmati zbilshili rozmir danini i vona stala neposilnoyu dlya derzhavi Todi bezditnij car Bosporskoyi derzhavi Perisad V pid tiskom Diofanta pogodivsya peredati vladu Mitridatovi VI Yevpatoru Frakiya i Zahidne Prichornomor ya Frakijskij peltast Pislya togo yak na misci kolishnogo Makedonskogo carstva u 146 roci do n e bula utvorena rimska provinciya skordiski i soyuzni yim frakijski plemena poboyuyuchis vklyuchennya do skladu rimskih volodin pochali vtorgatisya v mezhi novoyi provinciyi A koli pid vladu namisnikiv Makedoniyi vidijshli volodinnya kolishnogo Pergamskogo carstva na Frakijskomu Hersonesi vzayemini Rimu z jogo pivnichnimi susidami she bilshe zagostrilisya U 117 i 114 rokah do n e ob yednani sili skordiskiv en dardanciv i bessiv vtorglisya v mezhi rimskih volodin v Makedoniyi Z cogo chasu taki napadi stali malo ne shorichnimi Oznacheni vijskovi akciyi z odnogo boku spriyali soyuzu ryadu plemen Z inshogo voni privodili do zagostrennya protirich i supernictva mizh okremimi frakijskimi plemenami zokrema koaliciyeyu plemen i odrisami yaki provodili prorimsku politiku Danu obstavinu ne mig ne vrahovuvati Mitridat Yevpator yakij namagavsya vikoristovuvati antirimski nastroyi u Frakiyi dlya poshirennya tam svogo vplivu Pitannya pro vladu Mitridata u Frakiyi i Zahidnomu Prichornomor yi diskusijne proponovani dati jogo protektoratu nad ciyeyu teritoriyeyu kolivayutsya vid 106 do 85 roku do n e Kolhida i Mala Virmeniya Pro chas i obstavini pidkorennya Kolhidi Pontom zbereglisya vkraj urivchasti i superechlivi vidomosti Strabon dvichi zgaduye pro priyednannya Kolhidi do derzhavi Mitridata Yevpatora razom z Maloyu Virmeniyeyu a takozh krayami en i en V inshomu misci geograf vkazuye sho Kolhida bula priyednana pislya togo yak vlada Mitridata Yevpatora znachno posililasya Pompej Trog povidomlyaye sho Kolhida podibno do Bosporu i Paflagoniyi bula otrimana Mitridatom shlyahom uspadkuvannya tobto mirnim zakonnim shlyahom Odnak Memnon stverdzhuye sho Mitridat pidkoriv sobi cariv navkolo Fazisu azh do krayiv za Kavkazom shlyahom vijni sho nachebto stavit pid sumniv mirnij harakter perehodu kolhiv pid vladu Pontu Cherez ce v nauci postulyuyetsya to mirnij to nasilnickij shlyah priyednannya Kolhidi Lordkipanidze G A K istorii drevnej Kolhidy Tbilisi 1970 S 19 ros lt ref gt hocha zustrichayutsya sprobi primiriti superechlivi vidomosti tverdzhennyam sho nezalezhno vid formalnogo prava na vladu v Kolhidi pontijskij car vse zh vdavsya do nasilnickih dij Konflikt z Rimom Vijskovij konflikt z Rimom buv neminuchim oskilki obidvi storoni zrobili vse shob jogo rozv yazati rimlyani cherez bazhannya zberegti svoyi volodinnya i soyuznikiv v Aziyi pered zagrozoyu yih aneksiyi Pontom a Mitridat Yevpator cherez pragnennya bud yakoyu cinoyu zavoloditi istorichnimi yak vin vvazhav zemlyami Vijskovi diyi mizh Mitridatom i Rimom velisya z deyakimi perervami protyagom majzhe dvadcyati shesti rokiv Voni uvijshli v istoriyu pid nazvoyu Mitridatovih voyen i podilyayutsya na Pershu 89 85 roki do n e Drugu 83 81 roki do n e i en 74 73 63 roki do n e Mitridatovi vijni stali ostannoyu storinkoyu v istoriyi nezalezhnogo Pontijskogo carstva U 63 roci do n e Mitridat VI Yevpator buv zmushenij kapitulyuvati i pokinchiti zhittya samogubstvom Povstannya Zdobuvshi peremogu nad Mitridatom VI Yevpatorom rimlyani na choli z Gneem Pompeyem zajnyalisya vlashtuvannyam novih teritorij na Shodi Tak bilshist zemel Pontijskogo carstva vidijshli do novoutvorenoyi rimskoyi provinciyi Vifiniya Pont Reshtu bulo rozdileno mizh miscevimi pidkontrolnimi dinastami Prote na Bospori zumiv zberegti vladu sin Mitridata Yevpatora Farnak II Same vin u 48 roci do n e vistupiv proti Rimu z lozungom vizvolennya i vidnovlennya batkivskogo carstva Nezvazhayuchi na pochatkovij velikij uspih povstannya zaznalo porazki Spochatku Farnak II buv rozbitij Cezarem pri en u 47 roci do n e a potim povernuvshis na Bospor vin zustrivsya z povstannyam na choli z namisnikom Asandrom Zreshtoyu Farnak II u 46 roci do n e buv peremozhenij vijskom Asandra Vasalna derzhava U 39 roci do n e dovkola Amisa Amasiyi i u Fazemontidi bulo vidrodzhene Pontijske carstvo na choli z carem Dariyem sinom Farnaka II Pro pravlinnya Dariya vidomo sho vin viplachuvav daninu Rimu i karbuvav monetu Praviv Darij nedovgo Uzhe v 36 roci do n e na prestoli v Ponti znahodivsya Polemon I sin ritora Zenona z Laodikeyi tak yak same v tomu roci vin yak car Pontu brav uchast v ekspediciyi Antoniya proti parfyan Polemon u 40 roci do n e vidbiv napad parfyan za sho Antonij zrobiv jogo spochatku carem Kilikiyi Traheyi i chastini Likaoniyi razom z mistom Ikoniyem a u 37 roci do n e ogolosiv carem Pontu Vidtvoryuyuchi Pontijske carstvo rimlyani na choli z triumvirom Markom Antoniyem rozrahovuvali otrimati oporu v osobi cariv zalezhnih derzhav Osnovnoyu yih metoyu bulo otochiti svoyi volodinnya v Malij Aziyi i Siriyi shilnim kilcem vasalnih bufernih carstv dlya zahistu yih vid dedali chastishih z kincya 40 h rokiv do n e vtorgnen parfyan Beruchi uchast u pohodi Antoniya proti parfyan u skladi koloni dopomizhnogo vijsk yaka bula znenacka atakovano i povnistyu rozbitoyu Polemon I potrapiv u polon Odnak vin ne zradiv pokrovitelya i jogo vidpustili za vikup a vid Antoniya yak nagorodu Polemon I otrimav v keruvannya i Malu Virmeniyu Nadali Polemon I stav she j soyuznikom Avgusta Teritoriya Pontijskogo carstva pri Polemoni I bula takoyu zh yak i pri Dariyi za vinyatkom Maloyi Virmeniyi Zgodom prorimskij car priyednav she j Kolhidu i Bospor 14 rik do n e Pislya smerti Polemona I Rim u 3 2 roci do n e priznav za jogo druzhinoyu Piforodidoyu carskij titul za umovi sho vona vijde zamizh za Arhelaya carya Kappadokiyi i Maloyi Virmeniyi Tak Pifodorida Filometora oficijno stala cariceyu Pontu a yiyi sin pryamij spadkoyemec batka peretvorivsya na privatnu osobu yaka dopomagala materi keruvati pontijskoyu chastinoyu volodin Arhelaya i Pifodoridi Pro te sho vidbuvalosya v Pontijskomu carstvi pislya smerti Pifodoridi i do vstupu na prestol u 38 roci n e yiyi vnuka Polemona II vidomostej nemaye Vidomo sho politika Polemona II bula cilkom prorimskoyu pro sho govoryat portreti imperatoriv na jogo monetah Tim pache sho prestolom vin buv zobov yazanij Kaliguli a titulom Klavdiyu Pid chas virmeno parfyanskih voyen Korbulona 62 roku n e Pontijske carstvo pidtrimuvalo rimlyan i dopomagalo dopomizhnimi zagonami a takozh nadavalo svoyu teritoriyu dlya rozkvartiruvannya rimskih legioniv Za ce pislya rozchlenuvannya chastini teritoriyi Virmeniyi Polemonu II distalasya zahidna prikordonna z Pontom oblast krayini V rezultati cih nadban pontijskij car prijnyav titul Velikij car Prote u 63 64 roci n e Neron uhvaliv rishennya skasuvati carstvo Pont i priyednati jogo do provinciyi Galatiya Pohodzhennya dinastiyi MitridattidivPershu zgadku pro pohodzhennya Mitridatidiv navodit Polibij yakij kazhe sho car Mitridat III 220 185 roki do n e stverdzhuvav nibi vede rodovid vid odnogo z semi persiv yaki vbili v Persiyi u VI stolitti do n e Psevdomerdisa Gaumatu a vladu nad zemlyami sho primikali do Pontu vin otrimav v bezperervnomu spadkuvanni vid predkiv yakim vono vpershe bulo darovane Dariyem I Gistaspom V inshomu misci Polibij kazhe sho Mitridatidi pohodili vid odnogo z perskih cariv Najbilsh dokladni vidomosti peredaye Diodor za yakimi mozhna sklasti uyavlennya pro predkiv cariv Pontu Vin opovidaye sho pid chas povstannya satrapiv proti carya Artakserksa II Mnemona u 362 roci do n e najvidomishim sered povstalih buv satrap Frigiyi Ariobarzan yakij pislya smerti en zavolodiv jogo carstvom Pid 337 rokom do n e u Diodora ye povidomlennya sho pislya dvadcyati shesti rokiv pravlinnya pomer Ariobarzan spadkoyemcem yakogo stav Mitridat i praviv tridcyat p yat rokiv Rozpovidayuchi pro podiyi 317 roku do n e Diodor peredaye sho pid chas zitknennya Evmena z Kardiyi i Antigona Odnookogo na boci pershogo bivsya Mitridat sin Ariobarzana nashadok odnogo z semi persiv yaki vbili maga Smerdisa vidomij svoyeyu horobristyu i vijskovimi chesnotami Avtor stverdzhuye sho blizko 302 roku do n e Mitridat yakij buv pidvladnij Antigonu ale mav namir perejti do jogo suprotivnika Kassandra buv ubitij v Kiosi pislya togo yak praviv v comu misti tridcyat p yat rokiv Carstvo uspadkuvav Mitridat yakij buv carem Kappadokiyi i Paflagoniyi protyagom tridcyati shesti rokiv Nazvani avtori odnostajno svidchat sho rid pontijskih cariv viv genealogiyu vid odnogo z semi persiv yaki vbili maga Gaumatu pri Dariyi I Gistaspi yakij yak vidomo sam buv odnim z semi Po druge bezposeredni predki zasnovnika dinastiyi pravili v Kiosi i Mirleyi v Misiyi veduchi rid vid satrapa Ariobarzana pravitelya Gellespontskoyi Frigiyi i Daskileyi Po tretye pravitel Kiosu Mitridat sluzhiv Evmenu z Kardiyi a potim Antigonu ale u 302 roci do n e buv ubitij za pidozroyu v zradi na korist Kassandra Po chetverte yakijs Mitridat za Diodorom i Appianom bez po batkovi a za Plutarhom sin Ariobarzana stav zasnovnikom carstva i dinastiyi pontijskih cariv Prote slid zaznachiti sho vedennya rodu azh do Ahemenidiv oficijna versiya poklikana obgruntuvati panuvannya Mitridattidiv u Kappadokiyi tomu do neyi treba stavitisya z oberezhnistyu GeografiyaPontijski gori Osnovu volodin cariv Pontu skladali zemli tak zvanoyi Pivnichnoyi abo Pontijskoyi Kappadokiyi yaki bezposeredno prilyagali do pivdenno shidnogo uzberezhzhya Pontu Evksinskogo vid yakogo derzhava i distala nazvu Pontijskoyi Vigidne geografichne polozhennya carstva naklalo vidbitok na jogo istoriyu Perebuvayuchi na peretini vazhlivih torgovelnih shlyahiv z Perednoyi ta Centralnoyi Aziyi na Balkani i v Prichornomor ya mayuchi zv yazki z bagatimi krayinami Pivnichnoyi Mesopotamiyi Zakavkazzya ta Iranskogo nagir ya a takozh u Prichornomor yi Pontijska derzhava bula u socialno ekonomichnomu ta etno kulturnomu vidnoshennyah strokatoyu sumishshyu miscevih maloazijsko anatolijskih iranskih ta ellinskih tradicij Pivnichna mezha Pontu yak etno geografichnogo ponyattya prohodila vzdovzh pivdennogo uzberezhzhya Chornogo morya vid girla richki Galis suchasna Kizil Irmak do girla richki Ofis suchasna Ishtala Dere Richka Ofis bula shidnoyu graniceyu Pontu i Kolhidi a takozh oblasti mista Trapezunda Dali mezha jshla pivdennishe Pivnichno Anatolijskogo girskogo kryazha do richki Lik suchaska Kelkit Chaji Cya richka yaka teche z Maloyi Virmeniyi bula kordonom Pontu i Maloyi Virmeniyi do Nikopolya suchasnij Eshil yajla zasnovanogo Pompeyem Dali kordon tyagnuvsya cherez richku Lik i prohodiv na shid vid vitokiv richki Iris suchasnij Yeshil Irmak peretinayuchi vitoki richki Galis Potim liniya kordonu jshla paralelno Galisu na zahid do girskih vidrogiv Tavra Ce pivdenna mezha mizh Pontom i Kappadokiyeyu sho prohodila paralelno Tavru girskomu masivu yakij tyagnuvsya vid kappadokijskoyi Hamaneni do shidnih rajoniv inshoyi oblasti Kappadokiyi Lavianseni Tochkoyu vidliku tut sluzhit gora Dasmenda yaka jmovirno ototozhnyuyetsya z goroyu roztashovanoyu na girskomu kryazhi sho prostyagayetsya paralelno serednomu Tavru z pivdennogo shodu na pivnichnij shid Na pivdni granicya Pontu prostyagalasya vid Ak Daga 2272 m nad rivnem morya do Gyurlevik Daga 2676 m dali na pivdennomu zahodi Pont mezhuvav z Velikoyu Kappadokiyeyu v tomu rajoni de zhilo galatske plem ya en prichomu mezha prohodila na pivnichnij shid vid yihnogo mista vidokremlyuyuchi yihnij kraj vid Pontu Dali liniya kordonu vpiralasya v girlo richki Kapnadoks suchasna Deliche Irmak sho vpadala v Galis Zvidsi kordon prohodiv pryamo richkoyu Galis do morya vidokremlyuyuchi na zahodi Pont vid Paflagoniyi Do Pontijskogo carstva vidnosilasya takozh chastina Paflagoniyi oblast en bilya vidrogiv Olgaskih gir Z plinom chasu mezha zminyuvalasya zalezhno vid ekspansiyi pontijskih cariv Pontijska Kappadokiya ce gorista krayina pererizana chislennimi richkovimi dolinami Vona bagata na korisni kopalini v antichnosti duzhe cinuvalisya zalizni i midni rudi sho dobuvalisya na shodi Pontu v oblasti Halib Silske gospodarstvo aktivno rozvivalosya v zaplavah i dolinah richok a takozh v centralnih i zahidnih rajonah u mezhirichchi Irisu i Galisi v priberezhnij smuzi na vidrogah Pariadru i na kordoni z Paflagoniyeyu Ekonomichni i torgovelni zv yazki zdijsnyuvalisya richkami i dorogami prokladenimi po ushelinah mizh providnimi miskimi centrami i fortecyami Pontu NaselennyaTeritoriyu Pontu naselyali chislenni plemena i narodi yaki veli silskij sposib zhittya Mist u Ponti bulo malo v osnovnomu ce buli roztashovani na uzberezhzhi grecki polisi Osnovne naselennya skladali levko siri kappadokijci en en paflagonci kolhi en Sered nih buli nashadki miscevogo hetto luvijskogo naselennya i prihidci frako frigijski ta mengrelo chanski plemena Znachnij vidsotok stanovilo iranomovne naselennya Centralni shidni ta pivdenni oblasti Pontu buli ellinizovani slabo a priberezhna teritoriya de znahodilisya grecki mista zaznala znachnogo ellinskogo vplivu Bilsh mensh visokij stupin ellinizaciyi sposterigavsya u centralnih rajonah tilki v okolicyah dosit ridkisnih tut mist chi miskih centriv yaki prodovzhuvali isnuvati she z chasiv hetiv i greckoyi arhayiki Socialno ekonomichni vidnosiniZemlevolodinnya V Pontijskomu carstvi greckim polisam dovodilosya vzhivatisya pid carskoyu vladoyu Dlya pravilnogo rozuminnya carskogo i polisnogo zemlevolodin vzayemovidnosin carskoyi administraciyi i greckogo polisu v Ponti velike znachennya maye tak zvanij Zakon Yevpatoriya pro uspadkuvannya vidomij za reskriptami Gorgippiyi odnogo z najbilshih mist Bosporu Zakon peredbachaye spadkuvannya nasampered neruhomogo majna v tomu vipadku yaksho pomerlij gromadyanin ne zalishiv zapovitu pro spadshinu Pershochergovim spadkoyemcem buv starshij sin pokijnogo potim jmovirno molodshi diti Pri vidsutnosti ditej u spadok vstupali batko abo mati pomerlogo U vipadku yih smerti do togo yak pomer sam vlasnik majna spadkoyemcyami stavali jogo did chi baba za batkovoyu liniyeyu abo dvoyuridnij brat po batkovij liniyi Takim chinom zakon vkazuye suvore spadkuvannya majzhe viklyuchno za cholovichoyu liniyeyu batka chi starshogo sina Odnak u porivnyanni z zakonami vilnih greckih polisiv v Zakoni Yevpatoriya pro uspadkuvannya ye duzhe vazhliva vidminnist u nomu vkazuyetsya sho u vipadku vidsutnosti zaznachenih kategorij rodichiv majno peredayetsya v carsku kaznu Taka zgadka pokazuye sho hocha gromadyani i mali v kolektivnomu volodinni prileglu do mista silskogospodarsku teritoriyu osobista vlasnist gromadyan na zemelni dilyanki v kincevomu rahunku bula verhovnoyu vlasnistyu carya na zemlyu Ce oznachalo sho gromadyani greckih polisiv sho vhodili do skladu Pontijskogo carstva mogli voloditi vlasnoyu zemleyu ale ce pravo zalezhalo vid carya yak verhovnogo vlasnika zemli v derzhavi Tomu pri bazhanni monarh mav pravo vidibrati u gromadyan chastinu zemli abo navpaki pripisati yiyi yim Hramovi ob yednannya V Pontijskij Kappadokiyi yak i inshih rajonah Maloyi Aziyi navkolo okremih svyatilish formuvalisya neveliki soyuzi sil Tak postupovo rosli teritorialni volodinnya svyatilish yaki peretvoryuvalisya na centri velikih ob yednan U Kappadokiyi takimi teritorialnimi ob yednannyami hramiv buli Tiana i Anisa zherci praviteli yakih navit karbuvali monetu Zemelni volodinnya v carstvi Mitridatidiv sformuvalisya jmovirno analogichnim chinom Pontijski cari zitknuvshis z problemoyu vklyuchennya velikih hramovih derzhav do skladu carstva mali buduvati politiku z urahuvannyam yih kolishnoyi avtonomiyi Popri vse cari Pontu jmovirno namagalisya kontrolyuvati hramovu teritoriyu Nezvazhayuchi na te sho dohid z neyi jshov u kaznu hramu Mitridatidi yak i inshi ellinistichni praviteli mogli viluchati chastinu dohodu na svoyu korist Adzhe i Selevkidi i Attalidi u razi potrebi vidbirali zhrecke majno car mav pravo konfiskovuvati svyashennu vlasnist hramu Carska vlada diyala v takih vipadkah cherez svoyih chinovnikiv Sistema poselen Vijskovo administrativna struktura Pontijskogo carstva zasnovana na znachnih carskih zemelnih volodinnyah bazuvalasya na sistemi fortec i ukriplen yaki mozhna pririvnyati do vijskovih kolonij Dana obstavina zumovlena tim sho v ahemenidskij derzhavi do skladu yakoyi vhodila Pontijska Kappadokiya osnovni zemelni volodinnya znahodilisya v carskij vlasnosti U miscevih plemen Pontu i Kappadokiyi ekonomichne i politichne zhittya zdavna koncentruvalasya v riznih ukriplennyah sered yakih buli svogo rodu stolici sho kontrolyuvali prileglu teritoriyu Odniyeyu z golovnih prichin stvorennya fortec slid vvazhati zberezhennya samovryaduvannya silskih gromad kom v Malij Aziyi z najdavnishih chasiv Na protivagu takomu samovryaduvannyu z metoyu utrimuvannya kom u pokori i dlya zboru podatkiv cari v tomu chisli Mitridatidi stvoryuvali carski forteci po vsij derzhavi pragnuchi pov yazati z nimi chislenni silski gromadi hliborobiv Tomu vijskovo administrativna sistema v Ponti Kappadokiyi i Paflagoniyi mala micnu politiko ekonomichnu osnovu Zaraz panivna tochka zoru na prichini viniknennya vijskovo gospodarskih poselen zvoditsya do togo sho voni z yavlyalisya ne v rezultati nadannya zemli voyinam yaki vidsluzhili termin a navpaki yih nadavali zemli z metoyu podalshogo zaluchennya poselenciv katojkiv na vijskovu sluzhbu Pri comu pontijski cari peresliduvali dvi golovni meti po pershe rozselyati voyiniv u najbilsh nenadijnih z tochki zoru loyalnosti centralnoyi vladi rajonah po druge ubezpechiti najbilsh zagrozlivi oblasti vid vtorgnen zzovni cherez sho merezha vijskovo gospodarskih poselen stvoryuvalasya poblizu kordoniv chi u priyednanih zemlyah Div takozhBosporska derzhava Mitridatovi vijni Pergam derzhava Pont Mitridat VI Yevpator Kappadokiya PaflagoniyaPrimitkiMeyer Ed Gesehiehte des Konigreichs Pontos Leipzig 1879 S 39 nim Magie D Roman Rule in Asia Minor Princeton 1951 Vol 1 P 189 angl Meyer Ed Gesehiehte des Konigreichs Pontos Leipzig 1879 S 42 nim McGing V The Foreign Policy of Mithridates VI Eupator King of Pontos Leiden 1986 P 17 angl Meyer Ed Gesehiehte des Konigreichs Pontos Leipzig 1879 S 39 40 nim Olshausen E Notizen zu historischen Geographic von Pontos Studien zur Religion und Kultur Kleinasiens 1978 Bd 1 S 407 nim Reinach T Mithridates liupator Konig von Pontos Leipzig 1895 S 32 nim Hansen E V The Attalids of Pergamum Ithaca N Y 1947 P 88 89 angl Will E Histoire politique du monde hellenistique Nancy 1967 Vol II P 191 fr Olshausen E Pontos RE 1978 Suppl XV S 409 nim Stahelin F Geschichte der kleinasiatischen Galater Leipzig 1907 S 63 nim Niese V Geschichte der Griechischen und Makedonischen Staaten seit der Schlacht bei Chaeronea Gotha 1893 1903 Bd III S 326 329 nim Glew D Mithridate Eupator and Rome A Study of the Background of the First Mithridatic War Athenaeum 1977 Vol 55 P 388 390 angl Belov G D Antichnyj dom v Hersonese VDI 1950 2 S 121 ros Solomonik E I Sravnitelnyj analiz svidetelstva Strabona i dekreta v chest Diofanta o skifskih caryah VDI 1977 3 S 56 Opperman M Thraker zwischen Karpatenbogen und Agais Leipzig 1984 S 170 nim Shelov O V Le royaume pontique de Mithridate Eupator Journal des Savants 1982 Juil Sept P 251 fr Meyer Ed Geschichte des Pontischen Reiches S 88 nim Shelov D B Kolhida v sisteme Pontijskoj derzhavy Mitridata VI VDI 1980 1 C 30 32 ros Sullivan R Near Eastern Royalty and Rome 100 30 B C Toronto L 1992 P 156 158 angl von Sallet A Beitriige zur Geschichte und Numismatik der Konige des Cimmerischen Bosporus und des Pontus B 1866 S 34 nim Gardthausen V Augustus und seine Zeit Leipzig 1891 Bd 1 T 2 S 123 nim RemyB Involution administrative de I AnatoIie aux trois premiers sidcles de notre ere Lyon 1986 P 43 fr Blavatskaya T B Reskripty carya Aspurga SA 1965 2 S 197 200 ros Taubenschlag R Papyri and Parchments from the Eastern Provinces of the Roman Empire outside Egypt The Journal of Juristic Papyrology 1949 Vol III P 56 angl Rostovtzeff M I Dura Europos and It s Art Oxford 1938 P 15 angl Allen R The Attalid Kingdom A Constitutional History Oxford 1983 P 97 angl Regling K Dynastenmunzen von Tyana Morima und Anisa in Kappadokien ZfN 1932 1935 Bd XI II H 1 2 S 1 23 nim Rostovzeff M I Social and Exonomic History of the Roman Empire 2nd ed Oxford 1957 Chap VII Not 6 9 27 angl Frye R N The Heritage of Persia L N Y 1966 P 167 170 angl Cohen G The Seleucid Colonies Studies in Founding Administration and Organization Wiesbaden 1978 P 3 5 angl Dzherela ta literaturaZubar V M Pontijske carstvo Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2011 T 8 Pa Prik S 418 ISBN 978 966 00 1142 7 Literatura Saprykin S Yu Pontijskoe carstvo Gosudarstvo grekov i varvarov v Prichernomore M Nauka 1996 348 s ros Perl G Ery Vifinskogo Pontijskogo i Bosporskogo carstv Vestnik drevnej istorii 1969 3 S 39 69 ros Saprykin S Yu Akademik M I Rostovcev o Pontijskom i Bosporskom carstvah v svete dostizhenij sovremennogo antikovedeniya Vestnik drevnej istorii 1995 1 S 201 209 ros Gavrilenko O A Antichni derzhavi Pivnichnogo Prichornomor ya bilya vitokiv vitchiznyanogo prava kinec VII st do n e persha polovina VI st n e Monografiya Harkiv Parus 2006 352 s Talah V N Rozhdennyj pod znakom komety Mitridat Evpator Dionis Odessa Yaroslav 2006 206 s ISBN 966 8057 73 2 ros PosilannyaSarmati ta Mitridatovi vijni