Галич-Мерський

Га́лич (рос. Галич, дав.-рус. Галичь Мерьский) — місто (з 1159) в Костромській області Росії, самостійне муніципальне утворення міський округ Галич, адміністративний центр Галицького району. Місто входить до переліку поселень Росії, що мають офіційний статус «історичних». Населення — 16 922 осіб (2017).

місто Галич
Герб Прапор
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації
Код ЗКАТУ:	34408000000
Код ЗКТМО:	34708000001
Основні дані
Площа	17 км²
Поштовий індекс	157202
Телефонний код	+7 49437
Географічні координати:	58°23′ пн. ш. 42°21′ сх. д. / 58.383° пн. ш. 42.350° сх. д. / 58.383; 42.350Координати: 58°23′ пн. ш. 42°21′ сх. д. / 58.383° пн. ш. 42.350° сх. д. / 58.383; 42.350
Вебсторінка	admgalich.ru
Мапа
Галич
Галич у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Галич (значення).

Фізико-географічна характеристика

Місто розташоване на березі Галицького озера (басейн річки Костроми), за 121 км на північний схід від міста Костроми.

У центрі міста протікає річка Кешма, завдовжки приблизно 15 км і шириною в межах міста до 2 м.

Назва

Вважається, що назва міста є вторинною щодо назви давнього (Галича Волинського) в Прикарпатті. Відомі численні приклади перенесення з південного заходу на північний схід багатьох імен міст: Звенигород, Переяславль, , . Відповідно до поширеної гіпотези Ярослава Пастернака, назва прикарпатського Галича походить від грец. άλάς («сіль») і пов'язана з соляними промислами в його районі; Галич у Північно-Східній Русі, теж маючи запаси солі, міг бути названий на честь Галича в Південно-Західній. Місто Сіль Галицька (тепер Солигалич), розташоване неподалік, поєднувало в своїй назві і слов'янську і грецьку складову. Колись вживане означення «Мерський» пов'язане з аборигенами цього краю — фіно-угорським народом меря, і використовувалося для відрізнення від Галича Волинського. За вказанням деяких джерел, первісна назва Галича Мерського була Галивонъ.

Історія

Територія Галича ще з давніх часів була заселена людиною. Про це свідчать такі стародавні палеолітичні стоянки, як Галицька гірка.

Датою заснування вважається 1159 рік, але в письмових джерелах він уперше згадується під 1237 роком, коли в Лаврентіївському літопису вказувалось, що татари «плѣниша все по Волзѣ доже и до Галича Мерьского».

Перші археологічні дослідження міста, здійснені в 1957 році П. О. Раппопортом, показали, що культурний шар з керамікою XII століття заходить під основу валу Нижнього городища — найдавнішої міської фортеці. У самому насипу виявлені кілька фрагментів кераміки, датовані дослідником XI століттям, на підставі чого був зроблений висновок про наявність слов'янського поселення XI—XII століть — попередника наново збудованого міста. У 2009 році дослідження Нижнього Городища продовжив Новиков. Була підтверджена наявність давньоруського шару XII століття. Разом з тим, селище XI століття, що існувало на місці майбутнього городища, хоча і підтверджується як окремими знахідками, так і вперше виявленими поховальними комплексами зі слідами язичницької обрядності, співвіднесене з мерянським населенням.

У лютому 1238 року до Галича підійшли загони монгольського полководця Бурундая, одного з нойонів хана Бату. Лаврентіївський літопис повідомляє, що Татарове поплѣниша Володимерь и поидоша на великого кнѧзѧ Геωргия ωкании ти кровопиици и ови идоша къ Ростову, а ини к Ярославлю, а ини на Волгу на Городець и ти плѣниша все по Волзѣ, доже и до Галича Мерьского… и взѧша городовъ 14…, але нічого не каже про здобуття міста.

У 1246 році Галич став столицею самостійного князівства, що утворилось після смерті великого князя владимирського Ярослава Всеволодовича. Першим князем Галича був  — син Ярослава Всеволодовича, брат Олександра Невського. У 1255 року він помер і Галичем став правити самостійний князь — його син Давид Костянтинович. Никонівський літопис повідомляє, що в 1280 році преставися князь великій Давидъ Константиновичь Галичскій и Дмитровскій. Таким чином, Галич у другій половині XIII століття був центром князівської волості. У другій половині XIII—XV століттях Галицькому князівству належали обширні землі в басейнах Галицького і , по лівобережжю Волги, річці Костромі та її притоках, по середній течії річок Унжі та Ветлуги. Серед населених пунктів того часу відомі Чухлома та Сіль Галицька, які були достатньо багаті і густо заселені. Сам Галич того часу був одним із центрів оборони руських земель. У 1-й половині XIV століття Галич був у складі «купівель» Івана Калити. Галицькі князі й далі правили князівством, але втратили свою незалежність. У 1362 році, за висловом Никонівського літопису, князь великїй Дмитрій Донской съгна съ Галичскаго княженія князя Дмитрія Галицкаго. Галич увійшов до складу великого князівства Московського. Місто безпосередньо підпорядковувалося великому князю, і Дмитро Донський розпоряджався в Галичі, як у своїй вотчині. Наприклад, у 1378 році митрополита Пимена, відкинутого великим князем, відправили на ув'язнення у Галич, а згодом у Чухлому.

Після смерті Дмитра Донського Галич дістався його синові Юрію Дмитровичу. Маючи стратегічно важливе значення — прикриваючи центральні частини Московського великого князівства з північного сходу — Галич зазнавав нашесть його противників. У 1398 році під час війни Новгороду з великим князем Василем Дмитровичем новгородці захопили Великий Устюг і сплюндрували околиці Галича. У 1408 році до Галича доходили загони Едигея. У грудні 1428 році до Галича приходиша Татаровя безвѣстно и стоѧ (вони простояли під стінами міста місяць, але здобути його не змогли).

У XV столітті галицькі князі беруть вельми активну участь у . Зазнавши в ній поразки, галицький князь Дмитро Шем'яка втік до Новгорода, де був отруєний, а сам Галич був у 1450 році остаточно приєднаний до Москви. З цього часу він став центром повіту, до складу якого увійшли Судайська, Чухломська, Солигалицька, Парфеньєвська, Кологривська та Унженська осади. Для управління такою величезною територією в Москві був створений особливий приказ, що називався Галицькою чвертю.

XVI—XVIII століття

Православний хрест на Балчузі

Після приєднання до Москви Галич стає її опорним пунктом у боротьбі з Казанським ханством. У ньому була побудована третя за ліком фортеця.

У жовтні 1523 року казанський хан Сахіб Герай здійснив відповідний рейд на московські землі, взяв в облогу Галич, але здобути не зміг. Він пограбував навколишні села і захопив багато бранців.

Оборонне значення Галич зберігав аж до 1552 року, коли Казанське ханство було приєднане до Москви.

У Смутний час Галич опинився в руках поляків, і каральний загін під керівництвом Лісовського спалив місто і цілком розорив його. Писцева книга по місту Галич засвідчила масштаб зруйнувань: близько 350 дворів у Галичі були визнані злиденними, а з 239 торгових місць п'ята частина стояла пуста.

Оскільки Галич опинився у центрі країни, він втратив оборонне значення, але поступово зміцнів в економічному плані, бо через нього йшла торгівля із Сибіром, місто торгувало з Архангельськом, Вяткою і Москвою, а пізніше і з Санкт-Петербургом. Звідси йшла торговля хутрами із Західною Європою й Азією, також була розвинута торговля рибою. У Галичі з'явилася Рибна слобода, перша згадка про яку належить до 1626 року. У Середньовіччі в околицях міста було 10 монастирів.

XVIII століття — початок XX століття

Галич у 1839 році. Рисунок

За указом Петра I в 1709 році Галич разом з іншими північно-східними містами відійшов до Архангелогородської губернії, а після заснування в 1778 році Костромського намісництва, а згодом і губернії став повітовим містом і отримав свій герб: у червленому полі воїнська арматура, з якої виходить хрест Іоанна Хрестителя. З цього часу змінюються обличчя міста, оскільки воно починає забудовуватися згідно з новим регулярним планом. У першій половині XIX ст. у місті з'являються промислові підприємства. У 1845 році галицькі купці Вакорін і Редькін створили хутровий завод з обробки білочих шкурок, в 1852 році той же Вакорін відкрив завод з обробки лисичих шкур, а в 1854 — рукавичну фабрику. На початку XX століття в Галичі була відкрита залізниця. Особливо ратоборствував за її проведення уродженець Костромської губернії , який вважав, що саме завдяки залізниці Галич зможе перетворитися на значний промисловий центр. На початку XX століття в Галичі було чотири чинбарські заводи, броварський завод Архангельських, ґуральня Громова, три цегельні, казенний горілчаний склад та інші підприємства.

XX—XXI століття

Залізнична станція в Галичі. Початок XX століття

Після Жовтневого перевороту 1917 року Галич продовжує розвиватися як один з великих промислових центрів краю. На базі підприємств Російської імперії і створених у 1920—1930-х виробничих артілей виникло багато сучасних промислових підприємств міста. У 1928 році під час адміністративної реформи Галицький повіт, який існував з XV століття, був перетворений на Галицький район.

Після Другої Світової війни з'явилися швацька, меблева фабрики, завод метвиробів, у 1961 році в Галичі був випущений перший екскаватор, що поклав початок історії Галицького автокранового заводу (випускав автокрани під маркою «Галичанин»). За роки радянської влади в місті збудовано нові райони з типових п'ятиповерхових будинків.

У 2009 році Галич відзначив своє 850-річчя.

Населення

Рік Населення Зміна 1856 5900 — 1877 5600 −5.1% 1897 6200 +10.7% 1913 7400 +19.4% 1926 8900 +20.3% 1931 9200 +3.4% 1959 16 119 +75.2% 1967 19 000 +17.9% 1970 19 374 +2.0% 1979 21 270 +9.8% 1989 21 652 +1.8%

Рік Населення Зміна 1989 21 652 — 1992 21 500 −0.7% 1996 21 200 −1.4% 1998 20 900 −1.4% 2000 20 200 −3.3% 2001 19 900 −1.5% 2002 19 151 −3.8% 2003 19 200 +0.3% 2005 18 500 −3.6% 2006 18 200 −1.6% 2008 17 438 −4.2%

Рік Населення Зміна 2008 17 438 — 2009 17 572 +0.8% 2010 17 346 −1.3% 2011 17 300 −0.3% 2012 16 974 −1.9% 2013 16 825 −0.9% 2014 16 934 +0.6% 2015 16 869 −0.4% 2016 16 927 +0.3% 2017 16 922 −0.0% 2020 16 754 −1.0%

Економіка і промисловість

• 60-тонний автокран КС-65721 «Галичанин» виробництва ГАКЗ на шасі автомобіля Volvo FM 12.
• 25-тонний автокран КС-55713 «Галичанин» на шасі КамАЗ-6520

Основним промисловим підприємством Галича є «Галицький автокрановий завод» (ГАКЗ), який за 74 роки свого існування виготовив понад 10000 автокранів, а так само безліч інших одиниць такої техніки, як ексковатори, крани-маніпулятори, а так само безліч деталей для інших кранобудівних підприємств, у тому числі українських. В даний час завод продовжує працювати і дає зайнятість більш ніж 1500 місцевих жителів.

Так само в Галичі є підприємства харчової, шкіряної та деревообробної промисловості. В місті Галич працюють філії всіх найбільш популярних російських банків, а так само торгових мереж.

Транспорт

Див. також:

У 1903 році почалося будівництво залізничних колій по маршруті Вологда —  — Вятка, що проходив через Галич. Перший поїзд прибув на станцію у 1905 році, офіційно ця ділянка сучасної Північної залізниці відкрита в листопаді 1906 року.

У 1956 році стає до ладу гілка  — протяжністю 127 кілометрів.

Через залізничну станцію Галич пролягають маршрути як приміського, так і далекого прямування. Більшість швидких поїздів, що прямують з Москви і Санкт-Петербурга по Транссибірській магістралі, мають зупинку в Галичі.

Галич сполучений автодорогами з Костромою, Чухломою, Судиславлем, Буєм, Солигаличем, Неєю. Рух містом полегшений завдяки наявності об'їзної дороги.

Внутрішньоміський транспорт представлений автобусами і маршрутними таксі.

Відомі уродженці

•  — православний святий, преподобний.
•  — православний святий, преподобний, засновник .
• (Лопотов) — православний святий, преподобний, засновник .
•  — православний святий, преподобний.
•  — герой війни 1812 року
•  — герой Радянського Союзу з 1945 р.
•  — герой Радянського Союзу з 1945 р.
•  — радянський і російський науковець у галузі космічної балістики, навігації космічних апаратів і планетології, член-кореспондент РАН.
•  — радянський дитячий поет.
• Красовський Феодосій Миколайович — радянський астроном-геодезист, член-кореспондент АН СРСР, що визначив розміри земного референц-еліпсоїда (еліпсоїд Красовського).
• Успенський Федір Іванович — російський візантиніст, академік АН СРСР (1925; академік Російської академії наук з 1917, академік Петербурзької академії наук з 1900). У 1894—1914 роки директор Російського археологічного інституту в Константинополі (Османська імперія). У 1915—1928 роки редактор «Византийского временника». У 1921—1928 роки голова Російського Палестинського Товариства. Головна праця — тритомна «История Византийской империи», над якою він працював понад 25 років.

Галерея

• Введенська церква
• Троїцький собор
• Успенський Паїсієво-Галицький жіночий монастир
• Церква Василя Великого
• Торгові ряди, корпус 2
• Пожежна частина
• Житловий будинок Вікоріних
• Залізничний вокзал

Примітки

1. СССР. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 января 1980 года / Сост. В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М.: Известия, 1980. — 702 с. — С. 149.
2. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2017 года (31 июля 2017). Проверено 31 июля 2017. Архивировано 31 июля 2017 года.
3. . костромские-деревни.рф. Костромские деревни. Архів оригіналу за 30 листопада 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
4. Древній городъ Галичъ Костромской губернии / Собралъ и составилъ С. Сытинъ. — М. : Т-во И. Д. Сытина, 1905.
5. Авдеев А. Г.  ГРАД ГАЛИЧЬ ПЕРВОЙ [ 17 листопада 2018 у Wayback Machine.] // Альманах «Костромская земля». — № 6.
6. . Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 27 листопада 2018.
7. Раппопорт Павло Олександрович. Крепостные сооружения Галича Мерьского // Краткие сообщения о докладах и полевых исследования Института истории материальной культуры. — 1957. — № 77.
8. Новиков А.В., Баранов В.С., Новикова О.В. Археологические исследования исторических городов Костромского края. Вып. 1. Галич-2009, Кострома-2011. — Кострома : Костромская археологическая экспедиция, 2014. — С. 9-19.
9. . merjamaa.ru. Merjamaa — Мерянское наследие России. Архів оригіналу за 1 грудня 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
10. Давид Константинович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
11. Воспоминания о старом вокзале Галича. Архів оригіналу за 14 вересня 2012. Процитовано 27 лютого 2012. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
12. История российских магистралей. РЖД. Архів оригіналу за 14 вересня 2012. Процитовано 27 лютого 2012.
13. История российских магистралей. РЖД. Архів оригіналу за 14 вересня 2012. Процитовано 27 лютого 2012.
14. . Православный Церковный календарь. Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.
15. . Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.
16. Н. В. Сотников. . galich44.ru. Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.
17. galich44.ru Галичане Герои Советского Союза [ 16 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Література

• Галич, уездный город Костромской губернии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)