Лаврентіївський літопис один з найдавніших збережених літописів створений в XIV ст Відомий в єдиному пергаментному рукоп

Лаврентіївський літопис — один з найдавніших збережених літописів, створений в XIV ст. Відомий в єдиному пергаментному рукописі. Згідно колофону рукопису, він був написаний в 1377 році монахом Лаврентієм в часи правління князя Суздальського та Нижньогородського Дмитра Костянтиновича. Доведений до 1305 року.

Лаврентіївський літопис

Мова	церковнослов'янська мова
Опубліковано	1377


Цей твір у Вікісховищі

Історія виявлення та публікації

Існує припущення, висловлене Б.М. Клоссом, що рукопис був написаний у Печерському монастирі Нижнього Новгорода. Не пізніше кінця XVI ст. і до початку XVIII ст. Лаврентіївський рукопис зберігався в монастирі міста Володимир-на-Клязьмі. Потім рукопис попав у приватну колекцію. В 1792 році він був куплений графом Мусіним-Пушкіним. Останній подарував його російському імператору Олександру I. В 1811 році імператор передав літопис в Імператорську публічну бібліотеку (зараз Російська національна бібліотека), де рукопис і знаходиться по цей день.

Вперше повністю опублікований в 1846 році в Повному зібранні руських літописів (том 1).
В 1872 году рукопис був частково опублікований фотографічним способом (опублікований літопис тільки до 1110 року, тобто тільки Повість временних літ)

Особливості видання в складі Повного зібрання руських літописів

Видання в складі Повного зібрання руських літописів (ПСРЛ) виконане по трьох рукописах, проте можна вважати кожен з цих рукописів самостійним літописом:

Лаврентіївський рукопис. Пергаментний кодекс, збереглись 173 аркуші, втрачені 12 аркушів. Зараз відсутні між аркушами 9-10 шість аркушів про події 6406-6429 (898—921) років, після арк. 169 — п’ять аркушів про події 6771-6791 (1263—1283) років, після арк. 170 — один аркуш про події 6796-6802 (1288—1293) років. Ці три лакуни у виданнях ПСРЛ заповнюються по тексту Радзивіллівського літопису.

Переписаний двома писарями при незначній участі третього, при цьому другий писар назвав себе в приписці — це монах Лаврентій (від його імені і походить назва літопису), він вказав, що почав роботу 14 січня, а закінчив 20 березня 6885 (1377) року при великому князі Дмитрі Костянтиновичі і по благословенню єпископа Суздальського Діонісія. Лаврентій переписав аркуші 40 об. — 173 об., перший писар — арк. 1 зв. — 40 зв. Трохи пізніше в рукопис вставлені 3 аркуші: арк. 157 і арк. 167 переписані третім писарем, а арк. 161 — другим. Текст рукопису завершується подіями 6813 (1305) року.

Радзивіллівський літопис. Його текст опублікований в томі I ПСРЛ у вигляді різночитань, а в томі XXXVIII ПСРЛ повністю.
Московсько-Академічний рукопис. Співпадаючий текст закінчується описом смерті княгині Марії в 1205 році. Подальший текст опублікований окремо і включає в себе відносно детальне викладення подій 1205—1238 років, а також короткий ростовський літопис 1239—1419 років, остання відомість помічена жовтнем 6927 (1418) року. Його єдиний рукопис датований біля 1498 року. Аналіз різночитань показує, що Московсько-академічний та Радзивіллівський літописи помітно ближчі один до одного, ніж до Лаврентіївського. Лаврентіївський рукопис відображає пізнішу стадію розвитку тексту літопису, ніж попередні два.

Зміст

Короткий опис змісту

«Повість временних літ». Арк. 1 зв.—96, виклад завершується 6618 (1110) роком, в кінці розміщена приписка Сильвестра. Таким чином, ПВЛ займає більше половини літопису.
«Суздальська літопис» з переважно українськими відомостями (1110—1161 роки). Арк. 96—118, далі 1162 и 1163 роки без відомостей (Літопис йде зразу без переходу після Повісті временних літ).
«Суздальська літопис» з переважно відомостями Володимиро-Суздальської землі (1164—1304 роки). Арк. 118—172 зв., 6 аркушів втрачено.

У складі літопису — «Повість временних літ» та наступні літописні статті, що доходять до 1305 року. Початково літопис описував події Київської Русі. Потім, на протязі XII ст., основною темою літописних статей стає життя міста Володимира-на-Клязьмі; з початку XIII ст. велика увага приділена Ростовському князівству.

Розгорнутий опис змісту

Після назви літопису «Це Повість временних літ…» йдуть описи легендарних подій: «Про розділення землі синами Ноя після потопу», «Про вавилонське стовпотворіння і розділення народів…», «Опис шляху „З варяг у греки“», «Про мандрівку апостола Андрія в землі полян і слов’ян», «Про заснування Києва», опис розселення і звичаї слов’янських народів, «Історія про те, як хозари взяли данину з полян мечами».

Під 6360 роком йде перша хронологічна звістка про початок царювання Михайла цезаря (тобто Візантійського імператора). Після цього записи років йдуть підряд, навіть якщо під яким-небудь роком ніякі події не описуються.

Між 9 і 10 аркушами рукопису декілька аркушів втрачено. Через це не закінчена розповідь за 6406 рік і відсутній опис подій за 6407-6429 роки (текст може бути доповнений з інших рукописів «Повісті временних літ»).

Під 1096 роком включений текст Повчання Володимира Мономаха, лист Володимира до Олега і молитва (арк. 78-85), відсутні в інших літописах та взагалі в будь-яких рукописах.

На 96 аркуші між 6618 и 6619 роками присутній колофон, виконаний ігуменом Сильвестром про те, що він «написав книги ці літопис» в 6624 році (писар монах Лаврентій скопіював приписку Сильвестра, як це нерідко бувало в середньовічній писемності). Вважається, що «Повість временних літ» йде саме до цього запису. Проте приписка Сильвестра міститься після обриву розповіді статті 1110 року (згідно Іпатіївського літопису) та відсутня в інших літописах, таких як Іпатіївський та похідні від нього. Відповідно, ця приписка з’явилась в результаті втрати протографом Іпатіївського літопису заключної частини. Приписка присутня тільки у трьох рукописах Лаврентіївської групи: самому Лаврентіївському рукописі, Радзивіллівському та Московсько-Академічному рукописі. Проте в усіх трьох рукописах текст цієї приписка різниться. Всі ці деталі дозволяють стверджувати, що приписка Сильвестра є несправжньою.

Окрім механічних лакун, в Лаврентіївському рукописі є ряд пропусків текстів, що доповнюються у його виданнях:

декілька рядків тексту за 1088—1089 роки.
декілька рядків тексту за кінець 1197 року.
частина тексту за 1203—1205 роки.

Вставні тексти:

Повість про нашестя Батия.
Під 1263 роком вставка з «Життя Олександра Невського».

Дуже коротко викладена Липицька битва.

На аркушах 172зв і 173 приведений колофон, виконаний монахом Лаврентієм, який завершив написання рукопису 20 березня 6885 (1377) року при великому князі Дмитрі Костянтиновичі та єпископі суздальському і нижньо-новгородському Діонісії.

На заключних аркушах 173 і 173 зв також присутні деякі записи.

Хронологія подій

Згідно підрахунків Н. Г. Бережкова, в Лаврентіївському літописі за 1110—1304 роки міститься 101 березневий рік, 60 ультра-березневих, 4 роки нижче березневих, 5 пустих, 26 не збереглись.

Групи 6619-6622 (1110—1113), 6626-6627 (1117—1118), 6642-6646 (1133—1137) років ультра-березневі. 6623-6678 (1115—1170) в цілому березневі. 6679-6714 (1170—1205) в цілому ультра-березневі. Але 6686 (1178), 6688 (1180) березневі.

Третя група років: з повторного 6714 до 6771 (1206—1263) березневі, але серед них 6717 (1208), 6725-6726 (1216—1217), 6740 (1231) — ультра-березневі. Ті роки, що містяться після лакуни 6792-6793 (1284—1285) березневі, 6802-6813 (1293—1304) ультра-березневі.

Видання

Т.1. I. II. Лаврентьевская и Троицкая летописи. — СПб: Типография Эдуарда Праца, 1846. 267 стор.
2-е изд. Летопись по Лаврентьевскому списку. СПб, 1872. 592 стор. (включає Московсько-Академічний літопис)
3-е изд. Летопись по Лаврентьевскому списку. 1897. 534 стор.
Т.1. Лаврентьевская летопись. 2-е изд. / Под ред. И. Ф. Карского.
- Вып.1. Повесть временных лет. Л., 1926. pdf
- Вып.2. Суздальская летопись по Лаврентьевскому списку. Л., 1927. pdf
- Вып.3. Приложения: Продолжение Суздальской летописи по Академическому списку. Указатели. Л., 1928. pdf
(фототипический репринт вып.1-3 = М.,1962).
Т.1. Лаврентьевская летопись. М., ЯРК. 1997. 496 стр. () Допечатка: М., 2001.
Лаврентьевская летопись. (Серия «Русские летописи», т.12). Рязань, Александрия. 2001. 586 стр.

Примітки

Оцінка кількості втрачених аркушів здійснюється по паралельних текстах близьких рукописів; існує також гіпотеза, що остання лакуна пов’язана не з втратою аркуша, а з пропуском в протографі
арк. 157 розповідає про події 1230 року, арк. 161 — частину опису взяття міста Володимира-на Клязьмі татарами в 1238 році, арк. 167 — події 1257—1262 років
ПСРЛ, т. I, ствп. 440.
для переводу на сучасне літочислення треба відняти від березневого року 5508, від ультра-березневого — 5509, див. Бережков Н. Г. Хронологія руського літописання. М., 1963.

Бібліографія

Довідники

Франчук, В. Ю. Лаврентіївський літопис [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 9. — .
«Повість временних літ» початку ХІІ ст. за списком Лаврентіївського літопису 1377 року // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. Житомир: Полісся, 2015. — С. 158. [1] [ 5 липня 2019 у Wayback Machine.]
Лаврентіївський літопис [ 2 червня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — .
Лаврентіївський кодекс (список) // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 543.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лаврентіївський літопис

Повний текст [ 24 листопада 2016 у Wayback Machine.]
Віртуальна Русь [ 17 січня 2008 у Wayback Machine.]

[1] Оцінка кількості втрачених аркушів здійснюється по паралельних текстах близьких рукописів; існує також гіпотеза, що остання лакуна пов’язана не з втратою аркуша, а з пропуском в протографі

[2] арк. 157 розповідає про події 1230 року, арк. 161 — частину опису взяття міста Володимира-на Клязьмі татарами в 1238 році, арк. 167 — події 1257—1262 років

[3] ПСРЛ, т. I, ствп. 440.

[4] для переводу на сучасне літочислення треба відняти від березневого року 5508, від ультра-березневого — 5509, див. Бережков Н. Г. Хронологія руського літописання. М., 1963.