Волошин Августин Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Волошин.

Августи́н Іва́нович Воло́шин (17 березня 1874(18740317), Келечин, Волівський округ, Мармароський комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина, нині Хустський район, Закарпаття, Україна — 19 липня 1945, Москва, РРФСР, СРСР) — український релігійний, культурний, політичний діяч, греко-католицький священник Мукачівської єпархії, впродовж 1938—1939 років — прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 році став президентом цієї держави, міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України, депутат Сойму Карпатської України. Герой України (2002, посмертно). Триває його беатифікаційний процес.

Слуга Божий Августин Іванович Волошин
Слуга Божий Августин Іванович Волошин
Президент Карпатської України
15 березня 1939 — 18 березня 1939
Попередник	він сам як Прем'єр-міністр Карпатської України
Наступник	посада скасована
Прем'єр-міністр Карпатської України
26 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник	Андрій Іванович Бродій
Наступник	Юліян Ревай
Міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України
8 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Микола Долинай
Депутат Сойму Карпатської України
12 лютого 1939 — 18 березня 1939
Народився	17 березня 1874(1874-03-17) Келечин, нині Міжгірський район, Закарпаття
Помер	19 липня 1945(1945-07-19) (71 рік) Москва, Російська РФСР
Похований	Ольшанський цвинтар^[1]
Відомий як	політик, священник, педагог
Країна	Угорщина і Чехословаччина
Національність	українець
Політична партія	Християнсько-народна партія Чехословацька народна партія
Релігія	греко-католик
Нагороди	(посмертно)
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Посли Сойму Карпатської України.
По центру: Президент Карпатської України о. Августин Волошин; Перший ряд зліва направо: Микола Долинай, Юлій Бращайко, Юліян Ревай, Августин Штефан, Степан Клочурак; Другий ряд: Федір Ревай, Степан Росоха, Леонід Романюк, Августин Дутка, Михайло Тулик, Дмитро Німчук, Михайло Бращайко, Іван Грига, Микола Мандзюк; Третій ряд: Володимир Комаринський, Микола Різдорфер, Антон Ернест Олдофреді, Мілош Дрбал, Григорій Мойш, Михайло Марущак, Кирило Феделеш, Василь Климпуш, о. Юрій Станинець; Четвертий ряд: Василь Щобей, Іван Ігнатко, Юрій Пазуханич, Іван Перевузник, Адальберт Довбак, Петро Попович, Іван Качала, Василь Лацанич

Походження

Дід, Іван Волошин, був вихідцем із села Великі Лучки, де був священником у 20–30-х рр. XIX століття. Важлива особливість статусу Великих Лучок була в тому, що його жителі перебували у становищі лібертинів, які за виконання певної служби одержували землю, аж до XVIII століття були звільнені від феодальних повинностей^[]. Служба жителів села полягала в тому, що вони перевозили пошту до близьких й далеких країв. Нові господарі домінії Шенборни у XVIII столітті закріпачили лібертинів і примусили їх виконувати повинності. Перша згадка про діяльність о. Івана Волошина у Великих Лучках датується 1830 роком. Своєму синові, батьку Августина Волошина — Івану, він передав естафету — служити людям. У сан священника батько о. Августина Волошина був висвячений у 1867 році, згодом отримав парохію в селі Келечин Волівського округу (нині — Міжгірський район). Подружжя Емілії Замбор-Волошин й Івана Волошина мало, окрім сина, ще трьох дочок — Ольгу, Олену та Елеонору^[].

Життєпис

Августин Волошин (кін. ХІХ ст.)

Народився в с. Келечин (тоді Волівського округу, Мармароський комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина, нині — Міжгірського району на Закарпатті, Україна) в сім'ї сільського священника.

З 1884 до 1892 року навчався в Ужгородській гімназії. Після цього вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через поганий стан здоров'я. 1893 року повернувся до Ужгорода, закінчив теологічні студії. 1897 р. його було висвячено на священника і призначено на парохію в Цегольнянській церкві.

Будинок в Ужгороді, де жив Августин Волошин по вул. Волошина, 36

1900 р. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919 року. 17 грудня 1919 року ввійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

1933 року Папа Пій XII іменував о. Августина Волошина папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.

Активно виступав проти спроб місцевих «москвофілів», передусім Товариства ім. Духновича, спрямованих на поступову заміну місцевих діалектів на російську мову — через школи та книговидання. Піддав гострій критиці так званий «шкільний референдум» 1937 р., який дозволив викладати у карпатських школах граматику Є. Сабова за москвофільсткими стандартами; заради боротьби проти москвофілів об'єднав зусилля з карпатськими комуністами, разом з якими зорганізував спільний мітинг.

26 жовтня 1938 року, після того як празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 року став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, присвятивши себе науковій та педагогічній діяльності. Працював в Українському вільному університеті (УВУ) професором педагогіки, деканом та ректором. В 1945 році наполягав на тому, щоб УВУ продовжив існувати в Празі, проте університет все ж переїхав. Після Августин Волошин очолював відділ УВУ в Празі.

У травні 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ й вивезений до СРСР. Помер у московській Бутирській в'язниці (Лєфортово — напис на надгробку Президента А. Волошина) о 15 годині 20 хвилин 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця.

15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави.

Сім'я, приватний сиротинець

Був одружений із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик — родичкою Будителя русинів греко-католицького священника Мукачівської єпархії О. Духновича. У подружжя не було дітей, тому вони вирішили опікуватися цілим приватним сиротинцем (дитячий будинок сімейного типу), де виховувалися 22-є сиріт. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив отець Августин. Вони були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.

13 березня 1936 року Ірина Волошин після двох днів хвороби несподівано померла. Велелюдний похорон видатної громадської діячки жіночого руху та просто милосердної жінки відбувався в Ужгородському кафедральному соборі. Від різних організацій та діячів краю було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками. Щире співчуття вдівцеві висловив Президент Чехії Томаш Гарріг Масарик.

Наукова, редакторська діяльність

Августин Волошин

Протягом 1899–1944 років написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.

Упродовж 1903–1918 років був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки (1920–1938) вона виходила під назвою «Свобода».

Редагував релігійний журнал «Благовісник» (1922–1938). Був ініціатором заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919), «Учительської громади» (1929) та головою Етнографічного товариства Підкарпатської Русі (1935), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною у березні 1939 року.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична граматика карпато-русского языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витримало кілька перевидань.

Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературивши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.

У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.

У писаній живою мовою «Читанці для руської молодежи», що виходила кілька разів у 20–30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О письменном языцѣ подкарпатских русинов» (1921) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю москвофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языковый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вважав, що літературною мовою на Закарпатті має бути російська.

Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загальноукраїнською (це й сталося в кін. 30-х рр) є природним.

Волошин активно боровся проти намагань угорської влади на початку ХХ ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорською графікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарп[атські] русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).

Після окупації Закарпаття Угорщиною (1939 р.) Августин Волошин емігрував до Праги, де став професором педагогіки в Українському вільному університеті. В 1945 році радянські війська вступили до Праги. В тому ж році ректор УВУ Андрій Яковлів з деякими науковцями університету переїхали до Німеччини, а Волошин перейняв на себе ректорські повноваження УВУ в Празі. Пізніше його затримали радянські спецслужби.

Спогади про Августина Волошина

Зі спогадів В. Марчука з Житомирщини, співкамерника Августина Волошина у Бутирській тюрмі:

До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина... Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, С. Бандерою, А. Мельником... З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки і виводили гуляти... На все життя запам'ятав я цю добру і розумну людину...

Вшанування пам'яті

Пам'ятники

У 2004 році у Ужгороді було відкрито пам'ятник Августину Волошину.

У 2006 році у рідному Келечині було встановлено пам'ятник.

15 березня 2021 року, в 82-у річницю проголошення незалежності Карпатської України, в Києві, на Аскольдовій Могилі Блаженніший Святослав Шевчук освятив пам'ятник о. Августину Волошину.

Меморіальні дошки

Також в Ужгороді розташовано дві меморіальні дошки — на фасаді будівлі юридичного факультету Ужгородського національного університету (вулиця Капітульна), де була учительська семінарія, в якій Августин Волошин працював професором, а потім директором та дошка на будинку, де він жив і працював (вулиця Волошина № 36).

У Мукачеві на початку вулиці Августина Волошина встановлено анотаційну дошку.

У Хусті встановлено меморіальну дошку на його честь.

• Галерея
• Надгробок Авґустина Волошина на Ольшанському цвинтарі у Празі
• Меморіальна табличка на будинку, в якому жив і працював А. Волошин в м. Ужгород по вул. Волошина, 36
• Погруддя А. Волошину в Закарпатському краєзнавчому музеї
• Пам'ятник Августину Волошину на набережній Незалежності в Ужгороді

У березні 2024 року на фасаді Хустської міської ради було встановлено меморіальну дошку.

Вулиці Августина Волошина

Вулиці, названі на честь Августина Волошина, існують у Дніпрі, Львові, Хмельницькому, Ужгороді, Івано-Франківську, Мукачеві, Сваляві, Хусті, Ходорові, Тячеві, Стрию, Буштино, Великому Березному, Кольчино, Королево, Славському, Чинадійово, Шенборні, Павшино, Нове Давидково, Середнє Водяне, .

У 2017 році вулицю Ярослава Галана у Києві, в Солом'янському районі перейменовано на вулицю Августина Волошина. У 2019 році у рідному Келечині центральну вулицю було названо на честь Августина Волошина.

Навчальні заклади

• У Міжгір'ї діє Міжгірський заклад загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів імені Августина Волошина.
• У Хусті діє Хустська школа № 1 імені Августина Волошина
• В Ужгороді на вулиці Гойди, 4 розташований Карпатський університет імені Августина Волошина.

Беатифікаційний процес

Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Августина Волошина до лику блаженних.

Див. також

• Список Героїв України
• Карпатська Україна

Примітки

1. BillionGraves — 2011.
   d:Track:Q37774202
2. . risu.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 19 березня 2021.
3. . Архів оригіналу за 3 січня 2011. Процитовано 22 грудня 2019.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
4. . Ukraїner. 20 жовтня 2020. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
5. Указ Президента України від 15 березня 2002 року № 257/2002 «Про присвоєння звання Герой України»
6. . Ukraїner. 20 жовтня 2020. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 24 жовтня 2020.
7. Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939). Події. Люди. Документи: Нариси історії: Навч. посіб. / Реєнт О. П., Коляда І. А. — К.: Школа, 2004. — 544 с.
8. «Герой змагання українців за своє»: Глава УГКЦ освятив у Києві пам’ятник о. Августину Волошину. Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви (укр.). Процитовано 8 листопада 2022.
9. Глава УГКЦ освятив пам’ятник отцю Августинові Волошину - президентові Карпатської України. Релігійна правда (укр.). 16 березня 2021. Процитовано 8 листопада 2022.
10. . Архів оригіналу за 19 липня 2021. Процитовано 16 грудня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
11. . Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 16 грудня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
12. https://khust-miskrada.gov.ua/https-khust-miskrada-gov-ua-category-news/u-khusti-vidkryly-memorial-nu-doshku-prezydentu-karpats-koi-ukrainy-avhustynu-voloshynu/
13. . Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.
14. . Архів оригіналу за 15 вересня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
15. . Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
16. . Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 16 грудня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

Джерела

• Вибрані твори [Текст]/ А. І. Волошин; упоряд., вступ. стаття та прим. О. В. Мишанич. — Ужгород: Закарпаття, 2002. — 528 с. — (Письменство Закарпаття).
• Памяти Александра Духновича [Текст]: факс. изд. 1923 г./ А. Волошин. — Ужгород: Закарпатське крайове культурно-освітнє т-во «Просвіта», 2003. — 31 с.
• Педагогічні твори [Текст]/ А. І. Волошин; упоряд. та вступ. ст. М. І. Кляп; ред. Д. М. Федака; підгот. текстів та прим. Д. М. Федака. — Ужгород: Закарпаття, 2007. — 576 с. — (Письменство Закарпаття)
• Фабіола [Текст]: історична драма в 4 діях, 6 картинах. (За Виземаном)/ А. Волошин. — Прага: Українське вид-во «Пробоєм», 1942. — 68 с. — (Релігійна бібліотека; 2)

Література

• Августин Волошин: життя і помисли президента Карпатської України/ М. М. Вегеш, М. І. Кляп, В. Ю. Тарасюк, М. Ю. Токар. — 2-ге вид., доп. — Ужгород: Карпати, 2009. — 476 с.
• Августин Волошин як український державник, педагог і релігійний діяч: Матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 130-річчю від дня народження Героя України, о. Августина Волошина і 65-річчю проголошення Карпатської України 16 берез. 2004 р./ Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Центр українознавства, Патріархія Укр. Греко-Католицької церкви; [Упоряд. В. І. Сергійчук]. — Київ, 2004. — 147, [1] с.: портр.
• Беднаржова, Т. Є. Августин Волошин — державний діяч, педагог-мислитель/ Т. Є. Беднаржова; [ред. І. Гургула]. — Львів: Основа; Львів. Богослов. Акад., 1995. — 232, [16] с.
• Беднаршова, Т. Професор, доктор, отець Августин Волошин — останній ректор УВУ в Празі/ Т. Беднаршова// Визвольний шлях. — 1997. — № 5.
• Бірчак, В. Августин Волошин, його життя і діяльність [Текст]: з нагоди ювілею 50-літніх уродин і 25-літньої праці/ Володимир Бірчак. — Ужгород: Вид-во Т-ва Просвіта: т-ва «УНІО», 1924. — 35 с.
• Вегеш, М. Августин Волошин і Карпатська Україна/ Микола Вегеш. — Львів; Хуст: ЗУКЦ, 2004. — 413 с.
• Вегеш, М. Волошин Августин/М. Вегеш, С. Віднянський// Малий словник історії України/ ред. В. А. Смолій. — Київ: Либідь, 1997. — 464 с.; С.97-98. — .
• Вегеш, М. М. Волошин Августин Іванович/ М. М. Вегеш, С. В. Віднянський// Енциклопедія історії України: у 10 т. /; Ін-т історії України НАН України. — Т. 1: А — В.— Київ: Наукова думка, 2003. —. — 688 с. : іл. — С. 625
• Вегеш, М. М. Волошин Августин Іванович/ М. М. Вегеш// Енциклопедія сучасної України: у 30 т. — Т. 5: Вод — Гн/ НАН України. — Київ, 2006. — С. 120
• Волошин Августин// Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 1. — С. 315.
• Гаврош, О. Про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошин/ Олександр Гаврош; художник Ірина Шумова. — Київ: Грані-Т, 2011. — 120, [8] с. : іл. — (Життя видатних дітей)
• Зимомря, М. Августин Волошин/ М. Зимомря, В. Гомоннай, М. Вегеш; Ін-т методики навчання і виховання підвищення кваліфікації пед. кадрів. Закарпат. обл. від-ня пед. т-ва України; [ред. І. Хланта, М. Талапканич]. — Ужгород, 1995. — 99, [2] с.
• Зимомря, М. Герой України — Августин Волошин: [Навч. посіб]/ Микола Зимомря; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. І.Франка. — Дрогобич, 2006. — 133 c. : портр. — (Університетська бібліотека)
• Йосипенко, В. Зимові сутінки червневих днів. Деякі подробиці перебування Августина Волошина в Лефортово [Текст]/ В. Йосипенко// З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. [ ред. Ю. Данилюк] — 1994 — № 1.— С. 140—147.
• Калакура, О. Волошин Августин/ О. Калакура// Політична енциклопедія. — Київ: Парламентське вид-во, 2011. — С. 119. — .
• Німчук, В. В. Волошин Августин Іванович/ В. В. Німчук// Українська мова: енциклопедія. — Київ: Українська енциклопедія, 2000. — .
• Федака, С. Д. Августин Волошин: коротка біографія/ С. Д. Федака. — Ужгород: Гражда, 2005.

Посилання

• Волошин Августин Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.81-83
• Августин Волошин | Пишемо історію
• АВГУСТИН ВОЛОШИН | Програма «Велич особистості» | 2017 (ВІДЕО)
• АВГУСТИН ВОЛОШИН | Програма «Велич особистості» | 2014 (ВІДЕО)
• Августин Волошин. Депутат Сойму Карпатської України, 1939.IN.UA [ 26 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Волошин А. Про шкільне право будучої Української Держави [ 17 серпня 2021 у Wayback Machine.]. Прага: Український Вільний Університет, 1942. 16 с.
• Волошин А. Вибрані твори [ 9 січня 2017 у Wayback Machine.]. Ужгород, 2002. 528 с. .
• Енциклопедія українознавства — II [ 9 травня 2005 у Wayback Machine.].
• Інформація про видання творів
• Цей день в історії
• Той, що вірив у наше воскресіння [ 12 червня 2013 у Wayback Machine.]

Попередник Андрій Бродій

2-й Голова Уряду Підкарпатської Русі (Карпатської України) 26 жовтня 1938 — 15 березня 1939

Наступник Юліян Ревай