Антична філософія

Антична філософія — філософія античності. Умовно може бути поділена на давньогрецьку філософію та давньоримську філософію. Першим філософом античності є Фалес, останнім — Боецій.

Усі основні ідеї та інституції, які складають сучасну західну цивілізацію, виникли протягом декількох століть в результаті зусиль давньогрецького народу. Право, демократія, мистецтво, наука, філософія — в тому значенні, як ми їх розуміємо сьогодні, з'явились саме в Давній Греції. Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому в Індії, Китаї і Стародавній Греції. Однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло на західну цивілізацію. Індійська філософія мала епізодичний вплив на європейське мислення: в давнину — імовірно, на Піфагора, в новий час — на Шопенгауера.

У Стародавньому Римі були значні філософи-письменники на зразок Цицерона, Сенеки, Лукреція Кара, але вони не являють руху думки вперед, всі вони повторюють греків. Нарівні з римлянами до римської філософії відносяться також греки — представники римських шкіл.

Західна філософія

Джерело: A Timeline of Western Philosophers [ 27 листопада 2010 у Wayback Machine.]

Легенда

• Позначки приблизно відокремлюють різні періоди в філософії. При цьому поділ не є строгим, деякі римські філософи можуть розглядатися послідовниками еллінізму.
  • (600 − 450 до н. е.) — досократівська філософія.
  • (450 — 300 до н. е.) — класична давньогрецька філософія: Сократ, Платон, Аристотель.
  • (300 — 100 до н. е.) — елліністична філософія.
  • (100 до н. е. — 450 н. е.) — римська філософія.
• На діаграмі не представлені , киренаїки, мегарська школа та перипатетики.
• Для багатьох філософів точні дати народження та смерті не встановлені, тому роки їх життя визначені приблизно.

Давньогрецька філософія

Докладніше: Давньогрецька філософія

Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все походить з води й у воду ж обертається. Цей природний початок виявляє єдину основу всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр вбачав першооснову у першоречовині — апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря.

Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами й тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед таємничими, надприродними силами. Демокріт учив, що світ не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інший завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів.

У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до вчення Платона, лише світ ідей являє собою справжнє буття, а конкретні речі — це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.

Античність створила й перші спроби застосування різноманітних теорій в межах єдиної філософської системи. Однієї з вершин філософської думки Древньої Греції щодо цього є праці Арістотеля. Виходячи з визнання об'єктивного існування матерії, Арістотель вважав її вічною. Матерія не може виникнути з нічого, говорив він, не може також збільшитися або зменшитися у своїй кількості.

Натурфілософи вважали, що основою речей є почуттєво сприймані елементи: кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина — апейрон; піфагорійці бачили її в математичних атомах; елеати вбачали основу світу в єдиному, незримому бутті; Демокрит вважав такою основою неподільні атоми; академія Платона — земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки.

Для ранніх натурфілософів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як ціле, яке беззупинно змінюється, у якому незмінна першооснова з'являється в різних формах. Особливо яскраво представлена діалектика у Геракліта, відповідно до якого все суще треба мислити як рухливу єдність і боротьбу протилежностей. Згідно з Парменідом, буття — це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів відчуттів.

Елліністична філософія

Докладніше: Елліністична філософія та Елліністична цивілізація

В епоху еллінізму продовжували свою діяльність Платонівська академія, аристотелівський ліцей, кініки та киренська школа. У той же час виникають три нові філософські школи: скептицизм, епікуреїзм та стоїцизм. Об'єднувала їх загальна зосередженість на питаннях поведінки індивіда, досягнення ним внутрішньої незалежності від навколишнього світу і пов'язане з цим витіснення онтологічної проблематики.

Школа скептиків, заснована наприкінці 4 століття до н. е. Пірроном, закликала до досягнення незворушності духу на шляху відмови від пошуків неможливого, на їхню думку, об'єктивного знання, утримання від суджень і прямування розумною ймовірності, традицій та звичаїв. Надалі скептицизм зливається із Платонівською академією (це, так звані, друга та третя академії, засновані Аркесілаєм та Карнеадом). У 1 столітті до н. е. скептицизм розвивається .

Епікур, який створив своє вчення на основі атомістичного вчення Демокріта та етики киренаїків, почав викладати 309 до н. е., проповідуючи досягнення щастя і духовного блаженства (безтурботність і спокій душі) через помірність у почуттях, задоволеннях. Школа Епікура, що існувала до середини 4 століття н. е., здійснила значний вплив на світогляд елліністичної епохи.

Діяльність засновників стоїцизму — Зенона з Кітіона, та Хрісіппа протікала у 3-2 століттях до н. е. Відроджуючи концепції досократівської філософії (насамперед Геракліта), стоїки вбачали космос розумним вогненним диханням, яке дробиться на різноманіття логосів, одним з яких є людина. Нескоренністю духу вбачається в повному підпорядкуванні космічного розуму, для чого необхідні безпристрасність та чесність.

З середини 2 століття до н. е. починається процес сакралізації, зближення філософії з релігійно-міфологічними традиціями Греції та Сходу. Філософія стає на шлях еклектичного об'єднання різних систем. Центральною фігурою цього процесу є Посідоній, який синтезував піфагорійський-платонічну та стоіцистську філософію у детально розроблену і велику систему платонічного стоїцизму. Продовжувачами цього були Евдор та Потамон.

Література

1. (рос.) Античная философия: Энциклопедический словарь. — М.: Прогресс-Традиция, 2008. — 896 с.
2. (рос.) Античная философия: Проблемы историографии и теории познания. — М., 1991. − 133 с.
3. (рос.) Асмус В. Ф. Античная философия. — М.: Высшая школа, 1999
4. (рос.) Буряк В. В. Античная философия: Учебник. — Симферополь: ДИАЙПИ, 2009. — 256 с.
5. Буряк В. В. Антична філософія. — Сімферополь: БУК-пресс, 2009. — 264 с
6. (рос.) Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. — М.: Прогресс, 1988. — 221 с.
7. (рос.) Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии, книга 1. Введение.
8. (рос.) Греческая философия. В 2-х томах. Под редакцией М. Канто-Спербер. Том 2, стр. 866—919.
9. (рос.) Гуторов В. А. Античная социальная утопия. Вопросы истории и теории. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989. — 288 с.
10. (рос.) Лосев А. Ф. История античной философии в конспективном изложении. — М, 1989.
11. (рос.) Лосев А. Ф. История античной эстетики. Последние века. — В 2 кн. — М.: Искусство, 1988.
12. (рос.) Мамардашвили М. К. Лекции по античной философии. — М.: Аграф, 1997.
13. (рос.) Надточаев А. С. Философия и наука в эпоху античности. — М.: Издательство Московского университета, 1990. — 286 с.
14. (рос.) Хлебников Г. В. Античная философская теология. — М.: Наука, 2007.
15. (рос.) Целлер Э. Очерк истории греческой философии. Перевод С. Л. Франка. — СПб.: Алетейя. 1996.

Посилання

• Людина, космос, Бог в античній філософії та християнській філософії Середньовіччя [ 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.].