Єрвандідське царство вірм Երվանդունիների թագավորություն або Айраратське царство вірменська держава що існувала в північн

Єрвандідське царство (вірм. Երվանդունիների թագավորություն) або Айраратське царство — вірменська держава, що існувала в північно-східній частині Вірменського нагір'я в 570—201 до н. е.

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царство • Велика Вірменія • Мала Вірменія • Цопк • Софена • Марзпанська Вірменія• Вірменський емірат Анійське царство • Сюнік • Васпуракан • Ташир—Дзорагет Арцах • Хачен • Карс • Царство Варажнуні Кесун • • • • Кілікія Шах-Арменіди • • • Чухур-Саад • Карабах • Еріванська губернія Єлизаветпольська губернія • Перша Республіка Вірменська РСР • Республіка Вірменія • НКР

Війни: • Туреччина• Грузія •Азербайджан • Карабах Битви: Тигранакерт • • • Аварайр • • Манцикерт • Гарні • Бітліс • Сардарапат • • Каракіліс
Релігії
Язичництво • Мітраїзм Вірменська апостольська церква Павликіани • • Католицизм
Географія
(Західна • Східна) Вірменське нагір'я • Кілікія

Гайкіди • Єрвандіди • Арташесіди Аршакуні • Арцруніди • Багратуні Рубеніди • Хетуміди • Лузіньяни • Кюрикіди

Арменакан • • Дашнакцутюн • Фідаї Цегакрон • АСАЛА • Міацум
Тематичні статті
Вірмени • • Культура • Мова • Вірменське питання Геноцид • • Амшенці • Столиці • Матенадаран • Вірменознавство • Вірменське Відродження • Шляхта
Хронологія

Виникнення

З 522 року до н.е і до епохи Олександра Македонського Вірменія була частиною Перської імперії. Після падіння Імперії Ахеменідів Александр Македонський передав владу в провінції перському воєначальнику Мітрену, який, імовірно, був сином Оронта. Формально Оронтіди підпорядковувалися Селевкідам, але фактично вони були самостійні у правлінні Вірменією. Правителі Південній Вірменії визнали владу Александра Македонського, але це визнання залишалося формальним: Александр сам не проходив через Вірменію, його воєначальникам також не вдалося проникнути на її територію. Після смерті Александра Македонського 323 року до н. е. створена ним держава розпалася на частини. Сатрап Східної Вірменії Оронт () проголосив себе царем, який заснував династію Єрвандідів.

Кінець існування

Айраратське царство було завойоване Антіохом III близько 200 р. до н. е. і згодом приєднане до Софени. Після поразки Антіоха від римлян місцевий правитель (стратег) Арташес I проголосив себе незалежним царем (189 до н. е..). Його царство отримало назву «Великої Вірменії» на противагу розташованої на захід від Євфрату «Малої Вірменії», де правив родич Антіоха Мітрідат.

Див. також

Примітки

Всесвітня історія. Енциклопедія. Том 2. 1957 р. Вірменія в III—I ст. до н. е. [ 27 грудня 2010 у Wayback Machine.]:
В Айраратському царстві утвердилася династія Оронтідів, або Ервандідів, яка вела своє походження від правителів XVIII сатрапії ахеменідського часу. Представник цієї династії Оронт (вірменською Єрванд) визнав владу Александра, але під час боротьби діадохів у 316 р. до н. е. Айраратське царство стало самостійним. Столицею царства було місто Армавір, розташоване на місці урартського Аргіштіхінілі. 220 року Айраратська область була захоплена Антіохом III і трохи згодом приєднана до власне Вірменії, яка відтепер почала називатися Великою. Таким чином, до кінця III ст. майже всі вірменські землі опинилися під владою Селевкідів.
«История Востока» (Восток в древности). Глава XXIX, ЗАКАВКАЗЬЕ И СОПРЕДЕЛЬНЫЕ СТРАНЫ В ПЕРИОД ЭЛЛИНИЗМА [ 12 липня 2015 у Wayback Machine.]. Часть 1. Независимые государства IV—III вв. до х.э.:
Оригінальний текст (рос.)

... Все это не помешало Антиоху III в 201 г., имея за спиной удачно завершенный восточный поход и победоносную войну с Египтом, устранить Ксеркса при посредничестве Антиохиды и обратить Софену в селевкидскую провинцию. Аналогичная судьба постигла в это же время царство Айрарат и его правителя - последнего Ерванда: Антиох III стремился укрепить свой тыл перед запланированным западным походом в Европу.
«Всемирная история» Том 1. под ред. Ю. П. Францева, Государственное издательство политической литературы, 1953.
Армения // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела

«Історія Сходу». Т. 1 «Восток в давнину». М.: Видавнича фірма «Східна література» РАН, 2000.

[Всесвітня-1] Всесвітня історія. Енциклопедія. Том 2. 1957 р. Вірменія в III—I ст. до н. е. [ 27 грудня 2010 у Wayback Machine.]:
В Айраратському царстві утвердилася династія Оронтідів, або Ервандідів, яка вела своє походження від правителів XVIII сатрапії ахеменідського часу. Представник цієї династії Оронт (вірменською Єрванд) визнав владу Александра, але під час боротьби діадохів у 316 р. до н. е. Айраратське царство стало самостійним. Столицею царства було місто Армавір, розташоване на місці урартського Аргіштіхінілі. 220 року Айраратська область була захоплена Антіохом III і трохи згодом приєднана до власне Вірменії, яка відтепер почала називатися Великою. Таким чином, до кінця III ст. майже всі вірменські землі опинилися під владою Селевкідів.

[Восток-2] «История Востока» (Восток в древности). Глава XXIX, ЗАКАВКАЗЬЕ И СОПРЕДЕЛЬНЫЕ СТРАНЫ В ПЕРИОД ЭЛЛИНИЗМА [ 12 липня 2015 у Wayback Machine.]. Часть 1. Независимые государства IV—III вв. до х.э.:
Оригінальний текст (рос.)

... Все это не помешало Антиоху III в 201 г., имея за спиной удачно завершенный восточный поход и победоносную войну с Египтом, устранить Ксеркса при посредничестве Антиохиды и обратить Софену в селевкидскую провинцию. Аналогичная судьба постигла в это же время царство Айрарат и его правителя - последнего Ерванда: Антиох III стремился укрепить свой тыл перед запланированным западным походом в Европу.

[3] «Всемирная история» Том 1. под ред. Ю. П. Францева, Государственное издательство политической литературы, 1953.

[4] Армения // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)