Пря дка предмет народного побуту знаряддя праці на якому пряли нитки За конструкцією виділяють ручні прядки і механічні

Пря́дка — предмет народного побуту, знаряддя праці, на якому пряли нитки. За конструкцією виділяють ручні прядки і механічні (самопрядки).

Ручні прядки, Росія, Архангельська губернія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Прядка (значення).

У сучасних виробництвах прядки замінені прядильними машинами.

Ручна прядка

Ручна прядка призначена для прядіння на веретено і складається з верхньої вертикальної частини — гребеня (кужівки, кужілки, пря́сниці, кужеля, кужелі) і нижньої горизонтальної підставки, де сидить пряха — днища (сідця́, пря́слиці, пря́сниці або присідки). У верхній частині виділяють такі деталі: держівно — нижня частина, кужівни́к — верхня, на яку надівають кужіль; між ними знаходиться дерев'яна каблучка — ко́чало. Прядку, особливо гребінь (кужівку, кужілку), часто прикрашали і розписували.

За конструкцією ручних прядок виділяють цільні (їх робили з кореня і стовбура берези або ялини) і складені (складалася з двох деталей — горизонтальної та вертикальної).

У Західній Європі був поширений більш простий варіант прядки — без підставки, тобто звичайна кужівка завдовжки 90 см (3 фути), яку пряха тримала затиснутою під лівою пахвою. Витягання пасма і зсукування пряжі проводилося лівою рукою, а правою оберталося веретено. У Болгарії найпоширенішими були кужівки, що застромлялися за пояс (болг. поясните хурки).

Існували й так звані «зап'ясткові кужівки» (англ. wrist-distaves). Вони являли собою шнур, складений затяжною петлею і надітий на зап'ясток лівої руки. Кінці шнура звисали донизу і утворювали китицю, кожна сталка якої могла прикрашатися намистиною. Кужіль чи рівниця обмотувалися навколо звисаючого кінця.

Самопрядка

Докладніше: Самопрядка

Самопрядка — прядка з автоматичним зсукуванням нитки і намотуванням пряжі на веретено. Частіше за все споряджається ножним приводом.

У культурі

Кужівка з кужіллю на картині В. А. Тропініна *«Дівчина з веретеном»*

Прислів'я, приказки

Добра пряха й на скіпці напряде
Сім днів пряла, та нічого не дістала
Яка прядка, така і нитка
На топку пряде — близький до смерті
Треба прясти, щоб руб'ям не трясти

Прядка і забобони

Прядки в музею народних промислів Ферапонтова монастиря

Прядка супроводжувала дівчину від народження до шлюбу. У східних слов'ян пуповину новонародженої дівчинки перерізали на прядці або веретені; через прядку передавали новонароджену хрещеній матері; клали прядку в колиску дівчинки. Особисту, підписану прядку не давали в борг, інакше, як вважалося, буде пожежа або загинуть бджоли. На Російській Півночі хлопець, який написав на прядці дівчини своє ім'я, зобов'язаний був на ній одружуватися. Зазвичай жених дарував дівчині нову, зроблену і прикрашену своїми руками прядку.

Прядіння тривало весь осінньо-зимовий період, перериваючись лише на різдвяні свята. В останній день Масниці жінки, святкуючи закінчення прядіння, каталися з крижаних гір на донцях прядок, при цьому вважалося, що чим далі вони проїдуть, тим довшим вродить льон, а та, яка впаде з прядки, не доживе до осені. У чехів в кінці масниці прядку, прикрашену стрічками, возили на возі по селу, а потім «продавали» в трактирі. На Різдво або на всі святки прядку і всі прядильні інструменти виносили на горище або в комору, щоб їх духи не заплювали.

У сербів на Різдво при відвідуванні худоби господиня приносила з собою прядку і трохи пряла, «щоб худоба не була голою». У Славонії першій відвідувачці дому на Різдво давали прядку, щоб вона трохи попряла заради врожаю льону. Таке ж значення мало прядіння молодої нареченої після першої шлюбної ночі: вона пряла на поданій їй свекрухою прядці, «щоб багато жити».

Прядіння також є функцією деяких міфологічних персонажів, а прядка виявляється пов'язаною з «тим світом». Дів долі — представляють трьома жінками з прядками, які прядуть або розмотують клубок з пряжею. За віруваннями східних слов'ян, нечиста сила (кікімора, домовик, русалка, нічниця та ін.) пряде тоді, коли прядка залишена на ніч (або на свято) з незакінченою кужіллю або без благословення. Сама прядка могла сприйматися як атрибут нечистої сили або її заступник. Дівчата вірили, що якщо не допрясти куделі напередодні Різдва, то прядка прийде за ними в церква при вінчанні, якщо залишити прядку з кужелем на ніч або на свята, то прядка буде переслідувати, лякати, танцювати поряд. Вірили, що, якщо вночі привидиться потвора з прядкою на лавці, бути в тій хаті небіжчику, якщо вдарити прядкою дівчину, то їй попадеться поганий чоловік або погані свекор зі свекрухою, а якщо вдарити прядкою дитину, то вона захворіє.

Прядка служила оберегом для дівчини. За уявленнями болгар, прядка охороняє дівчат і молодиць від любові змія, від злої зустрічі, зочення й причини. Тому дівчина, йдучи в поле на роботу, брала з собою прядку і по дорозі, особливо коли зустрічала багато людей, пряла. Після весілля дівер, який невідступно ходив з нареченою і охороняв її, дарував їй розписану прядку як оберіг. У росіян для лікування дітей від нічного плачу і від переляку клали під колиску хлопчикові сокиру, а дівчинці — прядку; щоб вилікувати безсоння у дівчинки, під сволок з примовляннями встромляли прядку з кужіллю або веретеном. Щоб тхір не шкодив курям, у болгар кидали на курник прядку з кужіллю.

Символізм

Ручна прядка стала символом Свадеші — економічної стратегії руху за незалежність Індії.
Жінка з самопрядкою зображена на гербі й прапорі російського міста Іваново.

Галерея

А. Анкер. Королева Берта і прялі, 1888 р.
В. Бугро. Пряля
В. Лейбл. Пряля, 1892
Селянка-пряля. Село Ізведово, Тверська губернія. Фото С. М. Прокудіна-Горського, 1910
Поштова марка "Прядка, 50 к.", Пошта України, 2007 рік

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ручні прядки і кужівки

Веретено
Прядильна машина
Мотовило — пристрій для перемотування пряжі з веретена в мотки
Швацька машина

Примітки

Етнографічний комплекс «Українське село»
Гребінь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Кужівка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 320.
Прясниця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Кужіль // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Днище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Пряслиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 16 березня 2017.
«Distaff.» The Oxford English Dictionary. 2nd ed. 1989.
. «Етнография на България». София, 1977, стр.319-324. (болг.)
Sunday Stitch — How to Make and Use a Beaded Wrist Distaff (англ.)

[Українське_село-1] Етнографічний комплекс «Українське село»

[2] Гребінь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[Словарь_Грінченка-3] Кужівка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 320.

[Словарь_Грінченка2-4] Прясниця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

[5] Кужіль // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[6] Днище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[7] Пряслиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

[8] . Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 16 березня 2017.

[OED_Distaff-9] «Distaff.» The Oxford English Dictionary. 2nd ed. 1989.

[10] . «Етнография на България». София, 1977, стр.319-324. (болг.)

[11] Sunday Stitch — How to Make and Use a Beaded Wrist Distaff (англ.)