Позичка національної оборони

«По́зичка Націона́льної Оборо́ни» — фінансова ініціатива уряду Західноукраїнської Народної Республіки в екзилі, спрямована на залучення фондів від населення та діаспори США й Канади шляхом випуску однойменних облігацій. Кошти, отримані від позики, використовувалися для підтримки уряду ЗУНР та дипломатичних місій у столицях інших країн, а також для здійснення їхньої діяльності.

Часопис Український Голос (Вінніпег). «Позичка Національної Оборони». 27 вересня 1922 року

Облігації Позички Національної Оборони випущені 23 червня 1921 року на підставі декрету Президента Української Національної Ради та Уповноваженого Диктатора Євгена Петрушевича від 21 червня 1921 року (ч. 368), на суму 100 000 доларів США, та від 16 серпня 1922 року (ч. 386), на суму 50 000 канадських доларів. Це були 6-відсоткові 10-річні позикові цінні папери номіналами 5, 10, 25, 50 і 100 доларів. Виплата за облігаціями повинна була відбутись на 6-й місяць після повернення влади на території ЗУНР, але не пізніше ніж через 30 років.

Хоча уряд ЗУНР перебував у Відні з 15 листопада 1919 року, а територію Східної Галичини окупувала Польща, юридично статус Галичини залишався невизначеним аж до 15 березня 1923 року. До цього часу уряд ЗУНР продовжував легально представляти інтереси населення та вів дипломатичну боротьбу за незалежність на міжнародній арені, зокрема перед Радою послів у Парижі.

Передумови

Після завершення Першої світової війни для розв'язання питань повоєнного устрою Європи було скликано Паризьку мирну конференцію, яка працювала з січня 1919 року до січня 1920 року. У березні 1919 року до Парижа прибула делегація на чолі з Дмитром Вітовським і Михайлом Лозинським. Вона мала доручення від Державного Секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки домагатися припинення польської агресії проти ЗУНР.

Попри певні розбіжності в позиціях делегацій країн Антанти щодо «українського питання», вони були одностайними в прагненні запобігти поширенню більшовизму в Європі. Згідно з їхньою думкою, протидіяти цьому могли лише великі територіальні держави. Це призвело до прийняття 25 червня 1919 року рішення, яке надавало Польській республіці право окупувати Східну Галичину, заселену українцями, «з метою захисту цивільного населення від більшовицьких загроз». 15 листопада 1919 року уряд Західноукраїнської Народної Республіки був змушений емігрувати до Відня, де продовжив свою діяльність у вигнанні. Дії Антанти та Польщі викликали обурення серед українських емігрантів у США, більшість з яких походила з Галичини. Це спонукало їх активно та матеріально підтримувати уряд ЗУНР в екзилі в його дипломатичній боротьбі з Польщею на міжнародній арені.

2 грудня 1919 року представники УНР та Польщі у Варшаві підписали проєкт декларації, за яким УНР віддавала Польщі Холмщину, Полісся, Підляшшя, Західну Волинь, Східну Галичину. 4 грудня 1919 року офіційна дипломатична делегація ЗУНР (Степан Витвицький, Антін Горбачевський, Михайло Новаківський) заявила посольству УНР у Варшаві та уряду Польської Республіки про денонсацію урядом ЗУНР Акту Злуки, як протест проти таємних переговорів уряду УНР з урядом Польщі. Внутрішні суперечності в УНР між центральним урядом і галицькою частиною, представленою Західною Областю УНР, стосовно відносин із Польщею, викликали розчарування серед американських українців. Варшавський договір, підписаний урядом УНР та Польською республікою 21 квітня 1920 року, фактично зупинив підтримку ідеї соборності України з боку української діаспори в США. Емігранти зберігали сентимент до уряду ЗУНР («Галицької Держави»), який представляв їхні інтереси, що призвело до зменшення фінансової підтримки всієї України, зосередивши увагу на допомозі Галичині, Буковині та Закарпаттю.

4 січня 1920 року Євген Петрушевич видав декрет у Відні, яким оголосив про створення спеціальної місії до Сполучених Штатів Америки та Канади. Місія мала на меті залучити фінансові кошти за підтримки українських громад у цих країнах для допомоги Західноукраїнській Народній Республіці, зокрема Галичині та Буковині. Зібрані кошти планувалося спрямувати на допомогу жертвам польсько-української війни, розвиток національних установ у Галичині та Буковині, а також на підтримку політичної діяльності уряду та функціонування українських організацій. 12 березня 1920 року Лонгину Цегельському було видано коротку інструкцію під назвою «реґулямін», яка офіційно легітимізувала дипломатичну місію. Цегельський виїхав до США 23 березня 1920 року, а вже 10 травня 1920 року на чолі з ним було створено окреме (дипломатичне представництво ЗУНР) в США, яке отримало назву «Бюро Приятелів України».

Опис облігації

Облігація «Позички Національної Оборони» для США номіналом 5 доларів 1921 року

Облігації в США

Для забезпечення масовості продажу облігацій «Позички Національної Оборони» в США, українські громадські організації подбали про їх якісний друк на півтвердому папері розміром 27½ x 17⅞ дюймів. Фінансування друку забезпечила Асоціація Українців-Католиків в Америці «Провидіння»⁣⁣, а видавництво «Свобода» надало свою друкарню для виготовлення облігацій. Щоб облігації були схожі на ^[en], було закуплено готові бланки з гільйошними рамками. В рамки вставили український текст, що включав заголовок «Позичка Національної Оборони для здобуття і закріплення Незалежности Галицької Держави», а також номінал облігації («п'ять», «десять», «двайцять п'ять», «п'ятдесят» та «100 долярів»). Під номіналом передбачалося місце для заповнення прізвища та адреси покупця. Дрібним шрифтом було наведено деталі щодо вартості облігацій.

Внизу документа розміщувалася офіційна назва установи, що випустила облігації: «Уряд Дипльоматичного Представництва Зах. Укр. (Галицької) Народної Республіки в Америці». Праворуч було надруковано прізвище члена Фінансової комісії Мирона Гаврисевича, а також Олександра Сероічковського, який представляв Контрольну комісію. У лівому верхньому куті розміщувався великий стилізований герб ЗУНР — Галицький лев у щиті на тлі тризуба.

Облігації номіналом 10 доларів мали сині рамки, а облігації інших номіналів були з помаранчевими рамками. На зворотному боці кожної облігації було розміщено інструкції для учасників Позички Національної Оборони.

Серії, номери та сума облігацій «Позички Національної Оборони» в США

Серія	Номери	На суму ($)
5 доларів
001	1-1235	6 175
002	1-2135	10 625
003	1-1459	7 295
004	1-2323	11 615
005	1-858	4 200
10 доларів
005	859-1380	5 220
006	1-2256	22 560
007	1-222	2 220
25 доларів
007	223-422	5 000
007	873-1472	15 000
50 доларів
007	423-622	10 000
007	1473-1672	10 000
100 доларів
007	623-872	25 000

Облігації в Канаді

Облігація «Позички Національної Оборони» для Канади номіналом 5 доларів 1922 року

Облігації «Позички Національної Оборони» в Канаді були випущені з такими ж номіналами та розмірами, як і облігації для США, проте кожна серія була надрукована на різноколірному папері з водяними знаками. Загальне оформлення залишилося подібним до випуску 1921 року для США, однак з деякими додатковими відмінностями. З правого боку облігацій для Канади був доданий маргінес із серійним номером і незаповненим порядковим числом. Хоча стилізація була трохи іншою, підписи залишилися такими ж, як і на американських бланках. У гербі ЗУНР на канадських облігаціях лев зображувався на тризубі, а не на щиті. Зворотна сторона облігацій залишалася незадрукованою.

Позика в США

31 травня 1921 року президент Євген Петрушевич звернувся до українців США із закликом про матеріальну та моральну підтримку уряду ЗУНР у його зусиллях щодо збереження галицької державності на міжнародному рівні. Для продовження роботи дипломатичних представництв ЗУНР, зокрема дипломатичної місії в Парижі під керівництвом Степана Витвицького, що захищала інтереси Галицької Республіки та протистояла польським претензіям на цю територію, було необхідно зібрати 100 000 доларів США.

Посол Лонгин Цегельський намагався залучити у Нью-Йорку та Монреалі кількох американських і канадських фінансистів, які могли б надати уряду Галицької Республіки капітал у формі позики, що забезпечувалась би випуском державних облігацій. Планувалося, що облігації могли б бути придбані українською діаспорою в США та Канаді, а також, можливо, місцевими інвесторами. Однак знайти таких інвесторів не вдалося, і єдиним варіантом залишилася реалізація фінансового плану власними силами. В галицькому уряді виникли сумніви щодо спроможності Цегельського вести фінансові справи, й для допомоги йому скерували уповноважених для цього осіб. 31 травня 1921 року до США вирушила Галицька фінансово-торгівельна місія у складі Луки Мишуги та Роберта Березовського для здійснення фінансової позики. 1 липня 1921 року у Вашингтоні за адресою 1901 ^[en] було офіційно відкрито дипломатичне представництво Галицької Республіки.

Газета Свобода №171. «Позичка Національної Оборони». 25 липня 1921 року

25 липня 1921 року у «Свободі» та інших американських виданнях було опубліковано звернення Євгена Петрушевича про збірку стотисячного фонду для допомоги урядові ЗУНР. Для збору цих коштів було випущено 6 % 10-річні позикові цінні папери номіналами 5, 10, 25, 50 і 100 доларів. Виплата за облігаціями повинна була відбутись на 6-й місяць після повернення влади на територію ЗУНР, але не пізніше ніж через 30 років. Продаж облігацій «Позички Національної Оборони» тривав з 21 липня 1921 року до 25 травня 1922 року. За цей період вдалося зібрати не лише заплановані 100 000 доларів, а й додатково ще 11 792 долар понад очікування. Успіх кампанії в США значною мірою був заслугою Луки Мишуги, який завоював довіру та авторитет серед населення, взявши на себе відповідальність за збір коштів через раптову відставку Цегельського та його самовільний виїзд до Відня 10 грудня 1921 року.

Значний внесок в успіх кампанії зі збору коштів зробили невеликі громади збирачів, серед яких особливо виділялися священники українських церков у США, а також голови, секретарі та скарбники громадських організацій. Водночас важливу роль відіграла й велика українська діаспора в США, яка, попри складні умови, продемонструвала високу свідомість і розуміння важливості державної незалежності Галицької Республіки. Зокрема, одним із прикладів, які можна навести з кампанії зі збору коштів, є наступний факт:

	Один старенький наш еміґрант 1890-их років з Чикаґо закупив у 1921 році облігацій за весь свій заощаджений фонд сімсот долярів, залишився без цента при душі. Коли йому звертали увагу збірщики, що може і таке статися, що виплачені ним на позичку гроші не будуть йому повернені, бо можливо Галичина не зможе відреставрувати своєї державности, зважаючи на загальний спротив світових потуг відродженню української державності, старенький безімений еміґрант, подумавши, відповів: «Якщо не буде нашої держави, то хай шляк трафить і всі мої гроші!»
— Володимир Трембіцький, Альманах Українського Народного Союзу №61 (1971)

Позика в Канаді

«Позичка Національної Оборони» була оголошена урядом ЗУНР у Відні 16 серпня 1922 року, на рік пізніше, ніж у США, і становила 50 000 канадських доларів. Продаж облігацій здійснювало представництво ЗУНР у Канаді під керівництвом Осипа Назарука та його заступника Івана Боберського. 27 вересня 1922 року в тижневику «Український Голос» та інших канадських виданнях було опубліковано звернення Євгена Петрушевича про збірку фонду для допомоги урядові ЗУНР. Це були 6 % 10-річні позикові цінні папери з номіналами 5, 10, 25, 50 і 100 доларів, які друкувалися із захисними елементами для запобігання підробкам.

За період з 15 вересня 1922 року по 16 серпня 1923 року було продано облігацій «Позички Національної Оборони» на суму 32 856 доларів, а станом на 31 січня 1924 року ця сума зросла до 33 290 доларів. Це була найбільша сума, будь-коли зібрана українськими емігрантами в Канаді для доброчинної допомоги до 1923 року.

Участь окремих провінцій Канади в «Позичці Національної Оборони»

Назва провінції	Сума ($)
Британська Колумбія	143,50
Альберта	5 116,99
Саскачеван	14 109,51
Манітоба	9 483,53
Онтаріо	4 067,30
Квебек	226
Нова Шотландія	2
США	141,55

Історичне значення

Місія ЗУНР для проведення «Позички Національної Оборони» отримувала не лише фінансову, але й значну моральну підтримку від українців, які проживали в США. Протягом весни та літа 1921 року Український національний комітет у США разом з українськими громадами з різних штатів активно надсилали до вашингтонської адміністрації петиції та телеграми, адресовані президенту США. У цих зверненнях вимагали припинення польської окупації Східної Галичини та визнання уряду Євгена Петрушевича і незалежності Західноукраїнської Народної Республіки. Водночас відбулися маніфестації, зокрема в Медісон-сквер-гардені, а також марш 23 000 осіб по П'ятій авеню в Нью-Йорку й пікетування польського консульства в цьому місті.

Кошти в сумі 138 000 доларів (приблизно 2 589 972 $ станом на 2024 рік), зібрані від «Позички Національної Оборони» фінансово-торгівельним відділом дипломатичного представництва ЗУНР у США та Канаді, були передані уряду ЗУНР у Відні. Там їх розподіляли між посольствами та дипломатичними представництвами в столицях Європи, зокрема в Берліні, Будапешті, Празі, Римі (Ватикані), Парижі, а також у Бразилії. Ці кошти також використовувалися для надання допомоги полоненим, біженцям-репатріантам, сиротам і вдовам. Зібрані кошти повністю забезпечували всі потреби екзильного уряду ЗУНР аж до рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі 1923 року, яке фактично узаконило анексію Східної Галичини та поставило крапку на проєкті незалежності Галицької Республіки. 15 березня 1923 року екзильний уряд ЗУНР припинив існування.

Примітки

1. Мельник, Ігор (13 березня 2013). Рада амбасадорів про Галичину. Збруч (укр.). Процитовано 2 жовтня 2024.
2. Цегельський, Лонгин (1960). Від леґенд до правди. Нью-Йорк: Булава. с. 239—242.
3. Полич, Мар'яна (4 червня 2018). Громадсько-політична та державотворча діяльність Лонгина Цегельського (1875-1950 рр.). Чтиво. Процитовано 2 жовтня 2024.
4. Литвин Н. Еміграційний уряд Західно – Української народної республіки: зовнішня політика та програма державного будівництва // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. — 2012. — Вип. 2(58). — С. 423-424.
5. Трембіцький, 1971, с. 49—62.
6. Полянський О. Соборність України: територіальний і ментальний аспекти // Вільне життя плюс. — 2017. — № 7 (15847) (27 січ.). — С. 4. — (Право і життя).
7. Литвин, М. Р.; Науменко, К. Є. (1995). Історія ЗУНР. Лівів: Ін-т українознавства НАН України. с. 140. ISBN .
8. Позичка Національної Оборони в Америці. zunr.arinsy.com. Процитовано 2 жовтня 2024.
9. Гнатишак, 1974, с. 224.
10. Павлишин, Олег (2008). Львівщина в добу Західно-Української Народної Республіки (1918-1919). Львів: Літопис. с. 88—89. ISBN .
11. Мишуга, Л.; Драган, А. (1953). Ювілейний альманах «Свободи» 1893—1953 (PDF). Джерсі-Сіті: Видання Українського Народного Союзу. с. 34.
12. Позичка Національної Оборони в Америці. zunr.arinsy.com. Процитовано 3 жовтня 2024.
13. Клименко, 2024, с. 5.
14. Звіт, 1924, с. 7—8, 20.
15. Звіт, 1924, с. 20.
16. Три Українські Місії у Вашинґтоні — К. carpatho-russian-almanacs.org. Процитовано 27 жовтня 2024.

Коментарі

1. Після окупації польськими військами Кам'янця-Подільського
2. Еміграція відбувалася між 1890—1913 роками
3. Реґулямін (від пол. Regulamin, що означає положення або регламент) — це термін, який традиційно використовується для позначення внутрішніх правил, регламентів чи статутів, що визначають порядок, обов'язки та права членів певної організації або військового формування.
4. 1 долар 1922 року еквівалентний 18,77 $ у купівельній спроможності станом на 2024 рік — Калькулятор інфляції
5. Станом на 1922 рік курс долара США до канадського долара був приблизно 1:1 — Foreign exchange rates, 1922-1928
6. На наступний день після Рішення Ради послів держав Антанти

Джерела

• Трембіцький, Володимир (1971). Американські Українці в допомозі Українській Державі і її народові 1914-1923 рр (PDF). Альманах Українського Народного Союзу. № 61. Джерсі-Сіті: Свобода.
• Микола Гнатишак. Державні гроші України 1917–1920 років: Ілюстрований історико-іконографічний нарис. — Клівленд, 1974. — 356 с.
• Проєкт декрету Диктатора ЗУНР про позичку Національної Оборони в США, Канаді, а також звіти про здійснення цієї позики на порталі zunr.arinsy.com
• Звіт з Позички Національної Оборони в Канаді. — Вінніпег : Накладом Представництва Західно-Української Народної Республіки в Канаді, 1924. — 32 с.
• Клименко О. Грошові документи ОУН (бофони) 1929-1954 років. — Навчальна книга - Богдан, 2024. — 336 с. — .
• Мишуга, Лука, ред. (1944). Українсько-Американська Політична Акція у Роках 1914-1920. Ювілейний альманах УНСоюзу 1894-1944. Джерсі-Сіті: Свобода.
  • Обєднання Українських Орґанізацій в Америці — Л. М.
  • Три Українські Місії у Вашингтоні — К.
• Настасівський М. Українська іміграція в Сполучених Державах. — Нью-Йорк : Накладом Української Робітничої Книгарні, 1934. — 256 с.
• Демидчук С. Пів століття громадської праці (1905-1955). — Нью-Йорк : Carpathian Star Publishing, 1956. — 120 с.

Ця сторінка належить до української Вікіпедії.