Поетичний реалізм фр Réalisme poétique англ Poetic realism художній напрям у європейському в основному у французькому кі

Поетичний реалізм (фр. Réalisme poétique, англ. Poetic realism) — художній напрям у європейському, в основному у французькому кінематографі. Найбільшої виразності і затребуваності досяг у другій половині 1930-х років — першій половині 1940-х років. В основу напряму покладено поетично піднесене відображення життя і побуту середніх і нижчих класів суспільства описуваного періоду. Головними виразниками ідей поетичного реалізму прийнято вважати поета і драматурга Жака Превера, режисерів Жана Ренуара, Жана Віґо, Жульєна Дювів'є, Жака Беккера, Марселя Карне, П'єра Шеналя.

Термін «поетичний реалізм» був запроваджений у вжиток істориком кіно Жоржем Садулем, однак неодноразово заперечувався іншими істориками, які вважали, що реалізм, як його розумів Золя (натуралізм), не поєднується із поетизацією дійсності. Ряд критиків кіно на чолі з письменником П'єром Мак-Орланом використали для назви напряму термін «соціальна фантастика». Сьогодні обидва терміни співіснують.

Історія розвитку і художні особливості

Корені поетичного реалізму розташовані у виразних засобах і художніх прийомах вже розвиненого до початку 1930-х років і, зокрема, авангардного кіно Франції. Кінематографісти Німеччини, Італії, СРСР повністю залежали від політичної цензури, кіно Великої Британії, в силу мовної сумісності, було наповнено комерційною продукцією США і задовольнялося невисокою квотою присутності своїх розважальних фільмів. В період наростання впливу італійського фашизму, і німецького націонал-соціалізму, в умовах слабкості власного буржуазного уряду, французькі кінематографісти звернулися до теми героїзації «простої» людини, персонажу з народу. Ідеї напряму були підтримані лідерами Народного фронту, особливо французькими комуністами (у 1936 році було створено Об'єднання директорів кінотеатрів Народного фронту для пропаганди і просування національних прогресивних кінофільмів). Режисери, які працювали у напрямі поетичного реалізму, розділяли загальні художні погляди, але ніколи не були формально об'єднані в які-небудь творчі групи.

На відміну від соціального реалізму, документального кіно, для поетичного реалізму характерне «відтворення» реальності, у тому числі шляхом широкого використання павільйонних зйомок. Поетизація дійсності відбивалася підвищеним естетизмом виразних прийомів, важливістю для авторів зовнішніх аспектів подання твору. Сюжет часто фантастичний. У першій половині 1930-х років автори, яких умовно можна віднести до напряму поетичного реалізму, працювали як в жанрі драми («Вулиця без імені», 1934 рік; , 1935 рік), так і в жанрі комедії (, 1931 рік; «Героїчна кермесса», 1935 рік). З наростанням політичної напруженості в Європі світогляду героїв стрічок став властивий фаталізм, який в часи окупації Франції посилився настроями ностальгії, приреченості і безвиході («День починається», 1939 рік). Допустимий умовний канон побудови сюжету фільму. Головний герой — в широкому сенсі ізгой: безробітний, дезертир, злочинець, — який у момент досягнення нижчої точки падіння отримує останній шанс на взаємну любов і розуміння. У більшості випадків жорстокість реального життя руйнує можливість щастя.

Я не песиміст. Я не маніяк «чорного» фільму. Але фільми, які я знімаю, завжди певною мірою відбивають теперішній момент. Роки, що передували початку війни, не відрізнялися особливим оптимізмом. Світ ось-ось повинен був розвалитися, і ми смутно усвідомлювали це...

Марсель Карне

Італійський письменник і критик П'єтро Паоло Тромпео запропонував розглядати поетичний реалізм в кіно як третю фазу натуралізму: перша — літературна творчість Золя, Гі де Мопассана, Альфонса Доде та ін., друга — театру Антуана, драматургія Ібсена. «Третя фаза — це кінематограф, який намагається з максимальною переконливістю відтворити ті риси дійсності, які Бодлер називав „фантастичними реаліями життя“».

Елементи стилістики «поетичного реалізму» міцно ввійшли до художнього арсеналу французького і світового кіно, а сам напрям значно вплинув на формування Нової хвилі у Франції і Неореалізму в Італії.

Видатні представники

Олександр Корда • Марсель Паньоль • Жан Віго • Лукіно Вісконті

Див. також

Примітки

Жорж Садуль. Глава XXIV. Упадок и возрождение французского кино (1930—1940) // История киноискусства. — М. : Издательство иностранной литературі, 1957. — 259—279 с.
Литературная энциклопедия: В 11 т. [ 4 січня 2015 у Wayback Machine.] — М., 1929—1939
Теплиц, Е. История киноискусства. 1934—1939. / Е. Теплиц. Пер. с польск.: В. Головского — М.: Прогресс, 1973. — 271с.

Джерела

Миславський В. Н. Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми / пер. з рос. С.В. Мірошніченко, ред. А.Ф. Парамонов. — Харків, 2007. — С. 104—105. — .

Посилання

Светлана Тестова. . Проза.ру. 2014. Архів оригіналу за 28 лютого 2018. Процитовано 4.01.2015.(рос.)

Примітки

[1] Жорж Садуль. Глава XXIV. Упадок и возрождение французского кино (1930—1940) // История киноискусства. — М. : Издательство иностранной литературі, 1957. — 259—279 с.

[2] Литературная энциклопедия: В 11 т. [ 4 січня 2015 у Wayback Machine.] — М., 1929—1939

[Теплиц-3] Теплиц, Е. История киноискусства. 1934—1939. / Е. Теплиц. Пер. с польск.: В. Головского — М.: Прогресс, 1973. — 271с.