Немає перевірених версій цієї сторінки ймовірно її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту Було запропоновано

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Німецькі аргентинці ( нім. Deutschargentinier , ісп. germano-argentinos ) - це люди німецького походження та громадяни Німеччини, що проживають в Аргентині, є потомками тих, хто колись іммігрував до Аргентини з Німеччини та інших країн Європи. Деякі з них спочатку встали на оселю в Бразилії, а потім емігрували до Аргентини. Хоча Німеччина як політичне утворення була заснована в 1871 році, німецька мова в культурному аспекті традиції завжди мали важливе значення порівняно з країною походження для формування етнічної та національної свідомості німців. У сучасний період німецькі аргентинці складають четверту за чисельністю етнічну групу в Аргентині, нараховуючи понад два мільйони громадян. Це свідчить про їхню суттєву роль у формуванні та розвитку багатоаспектної культурної мозаїки аргентинського суспільства. німців Поволжя .

German Argentines
German Argentines during the in .
Ареал	, Buenos Aires, , , , , , , , .
Входить до	^d
Мова	· and (notably and )
Релігія	(majority) · (minority) ( · ) ·

Німецькі аргентинці створили німецькомовні освітні установи, такі як Hölters Schule, і німецькомовні газети, такі як Argentinisches Tageblatt («Щоденна аргентинська газета»). Внутрішні райони країни населяються більшістю нащадків німецьких іммігрантів, і вони становлять значну частину місцевого населення.

Німецька імміграція в Аргентину

Королева німецького колективу на Fiesta Nacional del Inmigrante в Obera, Місьйонес .

Між 1885 роком і Першою світовою війною населення Аргентини збільшилось в два рази завдяки припливу мільйонів європейських іммігрантів під час Великої європейської імміграційної хвилі до країни .Німецькі спільноти активно розвивалися в різних провінціях, зокрема в центральних та південних регіонах провінції Буенос-Айрес (навколо таких міст, як Коронель Суарес, Олаваррія, Торнквіст тощо), у провінції Ентре-Ріос, на сході провінції Ла-Пампа, у Місьйоні. Провінція, у провінції Кордова, у деяких місцевостях провінції Чако тощо. Тим часом міське німецьке населення, яке осіло в місті Буенос-Айрес, Також створено власні німецькі навчальні заклади, лікарні, магазини, театри, спортивні клуби та банки. Багато з тих, хто прибував безпосередньо з Німеччини та оселився у містах, вилучені в вищий середній клас Буенос-Айреса, але зберегли міцні зв'язки з німецькою культурою, забезпечуючи своїм дітям німецьку освіту, щоб уникнути невигідного положення у випадку повернення до Німеччини.

Відсоток іммігрантів із Німецької імперії у різних областях Аргентини, визначений згідно з переписом 1914 року. Значна частина німців, що прибули в Аргентину, походили з територій, що лежали за межами кордонів Німеччини, і, отже, вони не враховані на цій карті.

Німецька імміграція до Аргентини відбувалася протягом п’яти основних періодів часу: до – 1870, 1870 – 1914, 1918 – 1933, 1933 – 1940 і після – 1945. У початковому періоді цифри були взагалі невеликими, і варто зазначити, що алеманські колонії, які були вперше засновані в провінції Буенос-Айрес у 1827 році, відзначалися низькою кількістю іммігрантів. Проте, у другий період в Аргентині спостерігався значний приріст імміграції, спричинений масовим економічним розширенням у порту Буенос-Айреса та Пампі, ті хто вирощує пшеницю та яловичину, представники німецької імміграції почали організовувати видання газет, встановлювати школи та формувати соціальні клуби. Серед місцевого населення поступово виникала нова, характерна для німецько-аргентинської спільноти ідентичність.

Колишній Мюнхенський пивний зал, нині Адміністрація муніципальних музеїв, Буенос-Айрес.

У третьому періоді, після перерви, обумовленої Першою світовою війною, імміграція до Аргентини відновилася, і німці стали найбільш численною групою прибульців. Це можна пояснити зміцненням імміграційних обмежень у Сполучених Штатах і Бразилії, а також спричинено погіршенням умов у Європі після Першої світової війни. Два найбільші роки німецької імміграції до Аргентини були 1923 та 1924 роки, і кількість складала приблизно 10 000 осіб щороку. Цей період викликає особливий інтерес, оскільки старші групи німецькомовних осіб стали відчувати культурну кризу через політику асиміляції з боку аргентинської держави. Тим часом нові прибульці відновили німецькі культурні установи і створили нові. Між 1905 і 1933 роками кількість німецьких шкіл зросла з 59 до 176. Хоча вони розташовані по всій Аргентині, понад 80% знаходилися в провінції Буенос-Айрес, Місьйонес або Ентре-Ріос у 1933 році. Крім того, відвідуваність німецьких шкіл зросла з 3300 у 1905 році до 12900 у 1933 році.

У передостанній період, з 1933 по 1940 рік, Аргентина пережила черговий сплеск німецької імміграції. Більшість були євреї з Німеччини, хоча прибули й німецькі противники нацизму . Половина із 45 000 німецькомовних іммігрантів, які прибули у цей період, обрали місто Буенос-Айрес своїм новим місцем проживання. Їхня кількість становила 28% від загальної імміграції до країни, оскільки масова міграція до Аргентини сповільнювалася. Було проведено два дослідження, що вивчали вплив цих прибульців на газету "Das Argentinische Tageblatt" і те, як вона використовувалася антинацистськими іммігрантами для участі в дискусії про фашизм.

Останній період німецької імміграції до Аргентини стався між 1946 і 1950 роками, коли президент Хуан Перон наказав створити щурячу лінію для визначних націоналістичних, колабораціоністських та інших фашистських постатей з Європи. У цей час аргентинські дипломати та агенти розвідки, за директивами Перона, ефективно підтримували концепцію прийняття колишніх політичних лідерів з Німеччини.

Між 1946 і 1952 роками країна прийняла 12 000 іммігрантів з Німеччини, що є меншою кількістю порівняно з попередніми періодами. Це означало, що питання акультурації та збереження мовної та культурної стійкості розглядалися по-різному. Ця група розсіяніше акультурувалася і більше взаємодіяла з загальною культурою. Крім того, через антинімецькі настрої, що виникли після Другої світової війни, існуючий процес асиміляції не зустрів опору новоприбулих.

Імміграція поволзьких німців до Аргентини

Відсоток людей, які народилися в Російській імперії (перепис 1914 року в Аргентині)

На запрошення Катерини Великої 30 000 німців іммігрували в долину Волги в Росії, з 1764 по 1767 рік заснувала 104 німецькі села. Сплив століття після прибуття перших німців до Поволжя, і Росія прийняла закон, який скасував багато привілеїв, обіцяних їм Катериною Великою. Настрої в Росії стали відкрито антинімецькими. Країна вперше втрутилася у систему німецького місцевого самоврядування. У 1874 році новий військовий закон встановив, що всі російські чоловіки, які досягли 20 років, зобов'язані служити в армії протягом 6 років. Для німецьких колоністів це було великим розчаруванням. У 1880-х роках російський уряд почав вторгатися в німецькі школи.

Точно в той час, коли Росія обмежувала привілеї, які були надані німцям у попередній епосі, кілька американських штатів намагалися привертати поселенців, пропонуючи заохочення, аналогічні тим, що були під час Катерини Великої. Невдовзі після того, як законопроект про військову службу став законом, як протестанти, так і католики з Поволжя зібралися та обрали делегації для подорожі через Атлантичний океан, щоб вивчити умови поселення в таких країнах, як Сполучені Штати, Аргентина, Бразилія та Канада .

Багато католиків-німців Поволжя обрали Південну Америку своєю новою батьківщиною, оскільки римо-католицька релігія була офіційною в Бразилії та Аргентині. Відсоток католиків серед поволзьких німців у Південній Америці становив 7 до 1. У Росії ситуація була протилежною: протестанти серед поволзьких німців переважали католиків приблизно в 2 рази. Таким чином, незважаючи на розповіді про перенаправлення іммігрантів з поволзьких німців до Південної Америки проти їхнього бажання чи відправлення їх туди через відмову у в’їзді до США через стан здоров’я, Бразилія та Аргентина були запланованими пунктами призначення для багатьох іммігрантів з поволзьких німців-католиків.

Під керівництвом Андреаса Басгалла німці з Поволжя почали переселятися до Аргентини з Бразилії в грудні 1877 року. У січні 1878 року вони заснували першу колонію німців з Поволжя під назвою Хінохо в провінції Буенос-Айрес.

Деякі значні групи німців з Поволжя, які планували маніфестувати у Бразилію, були переадресовані до Аргентини. Ці оселенці заснували свої поселення в Colonia General Alvear у провінції Ентре-Ріос, об'єднуючи в собі 6 сіл німців з Поволжя. Протягом наступних кількох років до Аргентини прибули додаткові німці з Поволжя, деякі з Бразилії, а інші прямо з Росії. Багато інших німців з Поволжя оселилися в колоніях навколо регіону Коронель Суарес у провінції Буенос-Айрес.

Перший перепис німців Поволжя в Аргентині був проведений 31 березня 1881 року в «Колонії Генерал Альвеар», провінція Ентре-Ріос. Повний індекс перепису всіх сіл у селах колонії можна знайти тут [1] . Ця колонія включала шість сіл: Асунсьйон (Spatzenkutter), Консепсьйон (Valle María), Сан-Хосе (Бразілера), Agricultores (Протестант), Сан-Франциско (Pfeiffer) і Сальто (Koeller). У цьому переписі вказана дата прибуття в колонію (24 групи між 22 січня 1878 та 24 квітня 1880 року), ім'я, національність, сімейний стан, вік і рівень грамотності. П'ять із шести сіл були католицькими, а єдиним лютеранським селом було Agricultores (протестантське або протестантське).

Від обох вихідних пунктів, Colonia General Alvear і Colonia Hinojo, німецькі поселення розповсюджувались у всі напрямки. В Ентре-Ріос залишається п'ятнадцять сіл, які заселили нащадки перших поселенців. Дванадцять із них мають католицький корінь, тоді як три інші є протестантськими. На сучасний момент більшість населення німців з Поволжя в провінції Ентре-Ріос проживає в містах, таких як Креспо, Рамірес, Урдінаррайн, Галарса та Масія, де вони становлять більшість населення.

Розширення з Colonia Hinojo рухалося на захід, охоплюючи південь провінції Буенос-Айрес і схід провінції Ла Пампа; відтак вони досягли провінції Кордова та провінції Чако. У провінції Ла-Пампа католицькі поселенці прибули з півдня провінції Буенос-Айрес, а протестанти — з провінції Ентре-Ріос. Перший заснував колонію Санта-Марія та колонію Санта-Тереза, а другий — Гуатраче, генерал Сан-Мартін і Альпачірі. (Джерело: «Los Alemanes del Volga», 1977 Віктор Попп — Ніколас Денінг).

Наприкінці 19 і на початку 20 століття Аргентина була країною з ліберальними тенденціями та дуже високим рівнем ВВП на душу населення. Незважаючи на те, що протягом десятиліть до країни проникла протилежна ідеологія (хоча не настільки великою мірою), покоління, народжене в Поволжі, вже давно вимерло в Аргентині. Тому після прибуття сімей поволзьких німців до країни вони відчували себе дуже щасливими, навіть з початкових труднощів, оскільки вони, нарешті, відчували свободу. На відміну від своїх співвітчизників в Росії, поволзькі німці в Аргентині ніколи не були заслані, і їм не довелося стикатися з голодом, як радянський голод 1930–1933 років у Поволжі, ні масових розстрілів і депортацій, як за сталінського режиму. Зрештою, їх ніколи не розкуркулювали, вони зберігали свою землю і свою худобу – те, чим вони пишаються донині. Імміграція німців з Росії до Аргентини трималася стабільно до початку Першої світової війни. Креспо в провінції Ентре-Ріос і Коронель Суарес в провінція Буенос-Айрес стала однією з найвидатніших областей колонізації, оскільки в обох містах нащадки німців з Поволжя стали значною частиною населення. На сьогоднішній день нащадки цих перших поселенців проживають розсіяно по всій Аргентині. Багато з них, зокрема потомство засновників, сталики багатства на менші ділянки і зміна їхнього родоводу змусили багатьох залишити початкові місця колонізації та шукати нові можливості, часто в містах навколо початкових поселень.

Факт, що Аргентина є одним з ключових виробників зерна у світі, частково пов'язаний із зусиллями громадян німецького походження з Поволжя, які оселилися в країні.

Історичні зв'язки між Аргентиною та Німеччиною

Аргентина та Німеччина розвивали тісні зв'язки одна з одною з часів першої хвилі німецької імміграції до Аргентини. Між цими країнами сформувалися процвітаючі відносини ще під час об’єднання Німеччини, в конечному підсумку, Німеччина займає привілейоване положення в аргентинській економіці. Згодом, Аргентина утримувала стійкі економічні зв'язки з імперською Німеччиною і з Британською імперією, підтримуючи їхні економіки військового часу за допомогою поставок під час Першої світової війни .

Військовий зв'язок між Аргентиною та Пруссією часто підкреслювався, а визнання та симпатії до Німеччини серед генерального штабу в Буенос-Айресі сприяли установленню політики нейтралітету Аргентини під час Першої та більшої частини Другої світових воєн .Велика Британія та Сполучені Штати розуміли загрозу того, що частина німецькомовних мешканців Аргентини, їхня кількість становила чверть мільйона, може діяти як агенти Рейху. Багато аргентинців відкрито висловлювали підтримку нацистській Німеччині.

Після Другої світової війни за правління Хуана Перона Аргентина брала участь у створенні та сприянні таємним маршрутам втечі з Німеччини до Південної Америки для колишніх службовців СС . Багато колишніх нацистських чиновників емігрували до різних країн, включаючи Сполучені Штати, Росію та Аргентину, щоб уникнути судового переслідування.Деякі з них жили в Аргентині під своїми справжніми іменами, а інші отримали нові особи. Серед відомих нацистів, які емігрували до Аргентини, є оберштурмбанфюрер Адольф Ейхман, лікарі Йозеф Менгеле та Аріберт Хайм, командир Еріх Прібке, комендант Едуард Рошман і генерал-лейтенант Людольф фон Альвенслебен .

Німецький вплив на культуру Аргентини

Харчування

Вплив німецької культури проявився також у аргентинській кухні; наприклад, торт "Achtzig Schlag", або "Torta Ochenta Golpes" в перекладі, можна знайти в деяких пекарнях країни. Крім того, такі страви, як чукрут ( квашена капуста ) і багато різних видів сосисок, схожих на сосиски, також увійшли до основної аргентинської кухні.

Мова

Німецькі колонії в Аргентині

Це не вичерпний список.

Провінція Буенос-Айрес

Colonia Hinojo (5 січня 1878) — спочатку називалася Colonia Santa María і називалася колоністами «Каменка» (за назвою села волзьких німців у Росії). Він розташований у Олаваррія-Партідо .
Колонія Монте-Ла-Плата (1906) - переважно заселена чорноморськими німцями .
Colonia Nievas (1885) - колоністи називають Hölzel.
Колонія Сан-Мігель (3 жовтня 1881) — поселенці називали Делер.
Колонія Санта-Роза (1899).
Colonia San Miguel Arcangel (1903).
Коронель Суарес (1883).
Сан-Хосе (1887) — колоністи називають Делер і розташоване в Коронель-Суарес-Партідо .
Санта-Трінідад (1887) — названа колоністами Гільдманном і розташована в Коронель-Суарес-Партідо .
Санта-Марія (1887) — колоністи називали Кам’янка і розташоване в Коронель-Суарес-Партідо .
Сьєрра-де-ла-Вентана (1908)
Stroeder
Торнквіст (1883)
Вілла Гесель (1931)
Вероніка

Провінція Ентре-Ріос

Креспо, Ентре-Ріос
Colonia General Alvear (1878), включає наступні 5 хуторів :

Aldea Valle María (Mariental)

Альдеа Спаценкуттер

Aldea Salto (Kehler) або Santa Cruz

Aldea San Francisco (Pfeiffer)

Альдея протестантська

Альдеа Бразилера (1879)
Альдея Марія Луїза (1883)
Альдеа Сан-Хуан (1889)
Aldea San Antonio (1889)
Aldea Santa Celia (1889)
Aldea San Miguel (1899)
Aldea Santa Anita (1900)
Альдея Сан Ісідро (1921)
Вілла Паранасіто (1906)

Провінція Кордова

Колонія Санта Марія
Колонія Сан-Хосе
Колонія Ельдорадо
Вілла Генерал Бельграно (1930)
La Cumbrecita
Вілла Берна
Вілла Альпіна
Villa María (з італійськими та англійськими іммігрантами)
Колонія Бісмарк
Колонія Бремен
Коррал де Бустос
Сільвіо Пелліко (з італійськими іммігрантами)

Провінція Ла Пампа

Колонія Санта-Марія (1909)
Альпачірі (1910)
Колонія Сан-Хосе (1910)
Колонія Барон (1915)
Вініфреда (1915)
Колонія Санта-Тереза (1921)

Провінція Чако

Хуан Хосе Кастеллі
Ла Флорида

Провінція Санта-Фе

Colonia Esperanza (швейцарська німецька)
Colonia San Carlos (швейцарська німецька)
Colonia San Jerónimo/San Jerónimo Norte (швейцарська німецька)
Gödeken

Провінція Формоза

Провінція Неукен

Вілла Ла Ангостура
Вілла Трафул (1936)
Сан-Мартін-де-лос-Андес (1898)

Провінція Ріо-Негро

Сан-Карлос-де-Барілоче (1895)
Пуерто Блест
Колонія Пасо Флорес
Colonia Suiza (швейцарська німецька)

Провінція Чубут

Провінція Місьйонес

Ельдорадо (1919)
Пуерто-Ріко (заснований католиками-етнічними німцями, записаними як громадяни Бразилії, коли вони прибули до Аргентини)
Монте-Карло (заснований етнічними німцями-протестантами, записаними як бразильці, коли вони прибули до Аргентини)
Команданте Андресіто
Oberá
Бонпланд

Провінція Коррієнтес

Колонія Лібіха (разом з польськими та українськими іммігрантами)
Колонія Прогресо

Кільмес

Cervecería y maltería або Quilmes Beer Company — аргентинська пивоварня, заснована в 1888 році в Кільмесі, провінція Буенос-Айрес, була заснована німецьким іммігрантом Отто Бембергом. Його правнучка, Марія Луїза Бемберг, керувала компанією до своєї смерті в 1995 році, а її син, Карлос Мігуенс Бемберг, відігравав роль директора з 1989 року до своєї відставки 17 травня 2006 року.

Сан-Карлос-де-Барілоче

Вплив німецьких, швейцарських та австрійських іммігрантів суттєво вплинув на розвиток міста, як і на багато інших поселень, заснованих німецькими колоністами. Сучасне обличчя міста віддзеркалює багато прикладів архітектурного стилю, інтродукованого цими іммігрантами.Його назвали на честь Карлоса Вайдерхольда, німецького чилійця з міста Осорно, який оселився в цьому регіоні, і місто стало одним із найкращих туристичних напрямків Аргентини.

Цифри

Щорічна імміграція німців до Аргентини з 1919 по 1932 рік
рік	німецькі іммігранти	Всього іммігрантів	% німецьких іммігрантів
1919 рік	1,992	41 299	4,8%
1920 рік	4,798	87 032	5,5%
1921 рік	4,113	98 086	4,2%
1922 рік	6,514	129,263	5%
1923 рік	10,138	195 063	5,2%
1924 рік	10,238	159 939	6,4%
1925 рік	4,933	125,366	2,9%
1926 рік	5,112	135,011	3,8%
1927 рік	5,165	161,548	3,4%
1928 рік	4,165	129 047	3,2%
1929 рік	4,581	140 086	3,3%
1930 рік	5,171	135,403	3,8%
1931 рік	3,045	64 922	4,7%
1932 рік	2,089	37,626	5,5%
Всього	72 054	1 639 691	4,4%

Освіта

Німецькі школи:

Goethe-Schule Буенос-Айрес
Песталоцці-Шуле Буенос-Айреса

Історичні німецькі школи:

Hölters Schule
Nordschule ( Мартінес )
Deutsche Schule ( Villa Adelina )
Reuter-Schule (Буенос-Айрес)
Рудольф-Штайнер-Шуле ( Флорида )
Німецька школа Морено
Німецька школа Мунро
( El Palomar )
( Кільмес )
Colegio Alemán "Steck" ( Villa General Belgrano )
Deutsche Schule Córdoba
Johann-Gutenberg-Schule ( Мар-дель-Плата )

Відомі німецькі аргентинці

Це не вичерпний список.

Альберто Амман, актор кіно і телебачення
Роберто Арльт (автор оповідань, романіст і драматург)
Фабіан Ассманн (футболіст)
Крістіан Бах (актриса)
Марія Луїза Бемберг (попередній власник Quilmes, сценарист, режисер і актриса)
Ельза Борнеманн (одна з найважливіших письменниць дитячої літератури в Латинській Америці)
Сільвіна Буллріч (письменниця)
Патриція Буллріч (політик)
Маріо Бунге (філософ і фізик)
Тамара Бунке (комуністична революціонерка)
Серхіо Деніс (співак і автор пісень); його справжнє ім'я Гектор Омар Гофман.
Еріх Елісказес (шахіст)
Волтер Ейхорн (власник готелю, готель Eden)
Іда Ейхорн (власник готелю, Eden Hotel)
Хуан Еснайдер (футболіст)
Родольфо Фішер (футболіст)
Родольфо Фройде (близький радник президента Аргентини Хуана Перона та був директором інформаційного відділу)
Матіас Фріцлер (футболіст)
Адольфо Гаїч (футболіст)
Паоло Гольц (футболіст)
Клаудіо Граф (футболіст)
Габріель Хайнце (футболіст)
Вальтер Геррманн (баскетболіст)
Natty Hollmann (також відома як Naty Petrosino, обрана «Міжнародною жінкою року» - 2006 - автономним регіоном Валле д'Аоста в Північній Італії, номінована на Нобелівську премію миру 2009)
Рене Хаусман (футболіст)
Хуан Хосе Імхофф (регбіст)
Вальтер Каннеманн (футболіст)
Нестор Кіршнер (колишній президент Аргентини) і його сестра Алісія Кіршнер (міністр, сенатор і губернатор)
Крістіна Кіршнер (колишній президент Аргентини: її мати, Офелія Вільгельм, має німецьке походження)
Отто Краузе (інженер і педагог)
Лукас Ліхт (футболіст)
Федеріко Луссенхофф (футболіст)
Леонардо Майєр (тенісист)
(колишній президент клубу Кільмес Атлетіко)
Ніколь Нойман (модель)
Гектор Герман Остерхельд (автор коміксів, якого вважають найбільшим південноамериканцем, який працював у своїй галузі)
Себастьян Предігер (футболіст)
Еріх Прібке (колишній офіцер СС, Барілоче)
Карлос Ройтеманн (колишній гонщик Формули-1 і політик)
(телеведуча)
Фрідріх Шикенданц (хімік і філософ)
Родріго Шлегель (футболіст)
Джонатан Шунке (футболіст)
Габріель Шюррер (футболіст)
Федеріко Зеебер (тележурналіст)
Себастьян Шпренг (візуальний художник, журналіст)
Рене Стріклер (актор)
Гвідо Сюллер (телезірок)
Сільвія Зюллер (актриса)
Nieves Zuberbühler (репортер)
Сантьяго Цурбрігген (футболіст)
Ернесто Торнквіст (видатний менеджер, він заснував банк Торнквіста, місто Торнквіста та Партію Торнквіста в провінції Буенос-Айрес серед багатьох інших внесків)
Маріано Вернер (автогонщик)
Крістіан фон Верніх (сумнозвісний римо-католицький капелан поліції провінції Буенос-Айрес під час Брудної війни )
Мартіна Стоссель (актриса, танцівниця, співачка, модель)
Федеріко Стурценеггер (економіст, президент Центрального банку)
Хав'єр Вебер (гандболіст, бронзовий призер Сеула '88)
Алехандро Вібе (телеведучий, псевдонім «Марлі»)

Дивись також

Аргентино-німецькі відносини
Історія євреїв в Аргентині
Belgranodeutsch
Меноніти в Аргентині
Німецькі винахідники та першовідкривачі
Німці
Білі латиноамериканці

Список літератури

Бібліографія

http://deila.dickinson.edu/patagonia/newsite/mosaic01pat/projectsGermansKorell.html
Бейлі, Семюель, «Італійські іммігранти в Буенос-Айресі та Нью-Йорку, 1870-1914 рр.: порівняльний аналіз пристосування», у книзі «Масова міграція до сучасної Латинської Америки», 2003 р., під редакцією Семюеля Бейлі та Едуардо Хосе Мігеса, (Вілмінгтон, Делавер: Scholarly Resources Inc.), 69-80.
Б’єрг, Марія, «Данці в аргентинській пампі: роль етнічних лідерів у створенні етнічної спільноти, 1848-1930 рр.», у книзі «Масова міграція до сучасної Латинської Америки», 2003 р., під редакцією Самуеля Бейлі та Едуардо Хосе Мігеса, ( Вілмінгтон, Делавер: Scholarly Resources Inc.), 147-166.
Graefe, Iris Barbara, 1971, Zur Volkskunde der Rußlanddeutschen in Argentinien, (Відень: Verlag A. Schnell).
Groth, Hendrik, 1996, Das Argentische Tageblatt: Sprachohr der demokratischen Deutschen und der deutsch-judischen Emigration, (Hamburg: Lit Verlag).
Kazal, Russel, 2004, Becoming Old Stock: The Paradox of German-American Identity, (Princeton: Princeton University Press).
Luebke, Frederick C., 1987, Німці в Бразилії: Порівняльна історія культурних конфліктів під час Першої світової війни, (Батон-Руж, Луїзіана: Університет штату Луїзіана).
Luebke, Frederick C., 1974, Bonds of Loyalty: German-Americans and World War I, (DeKalb, Illinois: Northern Illinois University Press).
Lütge, Wilhelm, Werner Hoffmann, Karl Wilhelm Körner, Karl Klingenfuss, 1981, Deutsche in Argentinien: 1520-1980, (Buenos Aires: Verlag Alemann).
Міколіс, Маріса, 1973, Une communauté allemande en Argentine: Eldorado: Problèmes d'intégration socioculturelle, (Québec, Centre international de recherches sur le dvojenguisme).
Мойя, Хосе, «Іспанська еміграція на Кубу та Аргентину», в Mass Migration to Modern Latin America, 2003, під редакцією Семюеля Бейлі та Едуардо Хосе Мігеса, (Вілмінгтон, Делавер: Scholarly Resources Inc.), 9-28
Ньютон, Рональд С., 1977, Німецький Буенос-Айрес, 1900-1933: Соціальні зміни та культурна криза, (Остін, Техас: University of Texas Press).
Nugent, Walter, 1992, Crossings: The Great Transatlantic Migrations, 1870-1914 (Bloomington, Indiana: Indiana University Press).
Saint Sauveur-Henn, Anne, “Die deutsche Einwanderung in Argentinien, 1870-1933. Zur Wirkung der politischen Entwicklung in Deutschland auf die Deutschen in Argentinien,” у Nationalsozialismus und Argentinien: Beziehungen, Einflüsse und Nachwirkungen, 1995, ред. Helger Medding, (Frankfurt: Peter Lang – Europäischer Verlag der Wissenschaften), 11-30.
Saint Sauveur-Henn, Anne, 1995, Un siècle d'émigration allemande vers l'Argentine, (Кельн, Німеччина: Boehlau).
Скобі, Джеймс, 1974, Буенос-Айрес: від площі до передмістя, 1870–1910, (Нью-Йорк: Oxford University Press).
Сейферт, Хіральда, «Німецька імміграція та політика колонізації Бразилії», у книзі «Масова міграція до сучасної Латинської Америки», 2003, під редакцією Семюеля Бейлі та Едуардо Хосе Мігеса, (Вілмінгтон, Делавер: Scholarly Resources Inc.), 227-244.
Солберг, Карл, 1970, Імміграція та націоналізм, Аргентина та Чилі 1890-1914, (Остін, Техас: University of Texas Press).
Weyne, Olga, 1986, El Último Puerto: Del Rhin al Volga y del Volga al Plata, (Буенос-Айрес: Editorial Tesis SA).
Янг, Джордж, 1974, Німці в Чилі: імміграція та колонізація, 1849–1914, (Стейтен-Айленд, Нью-Йорк: Центр досліджень міграції, Нью-Йорк).
Schönwald, M.: Deutschland und Argentinien nach dem Zweiten Weltkrieg. Politische und wirtschaftliche Beziehungen und deutsche Auswanderung 1945-1955, (Sammlung Schöningh zur Geschichte und Gegenwart).

зовнішні посилання

http://www.tageblatt.com.ar/

Argentinisches Tageblatt. Página Oficial (нім.). Процитовано 23 лютого 2014.
Lannes, Xavier (1954). Les migrations internationales. Population. 9 (2): 325—332. doi:10.2307/1525040. JSTOR 1525040. Le nombre total des émigrants allemands outre-mer peut être évalué ainsi, pour la période 1946-1952, à 300.000 environ. (Argentine : 12.000).
Uki Goñi (2002): The Real Odessa: Smuggling the Nazis to Perón's Argentina [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.].
Adam, Thomas; Kaufman, Will (2005). Germany and the Americas: culture, politics, and history. ISBN . page 30.
Bundesverwaltungsamt - Südamerika - Schulen in. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.
"Deutscher Bundestag 4. Wahlperiode Drucksache IV/3672" (Archive).

[1] Argentinisches Tageblatt. Página Oficial (нім.). Процитовано 23 лютого 2014.

[2] Lannes, Xavier (1954). Les migrations internationales. Population. 9 (2): 325—332. doi:10.2307/1525040. JSTOR 1525040. Le nombre total des émigrants allemands outre-mer peut être évalué ainsi, pour la période 1946-1952, à 300.000 environ. (Argentine : 12.000).

[3] Uki Goñi (2002): The Real Odessa: Smuggling the Nazis to Perón's Argentina [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.].

[4] Adam, Thomas; Kaufman, Will (2005). Germany and the Americas: culture, politics, and history. ISBN . page 30.

[5] Bundesverwaltungsamt - Südamerika - Schulen in. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.

[6] "Deutscher Bundestag 4. Wahlperiode Drucksache IV/3672" (Archive).