Красногорівка

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Красногорівка (значення).

Красного́рівка — місто Мар'їнської міської громади Покровського району Донецької області, Україна.

Красногорівка
Залізнична станція
Основні дані
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Покровський район
Громада	Мар'їнська міська громада
Код КАТОТТГ:	UA14160130020025938
Засноване
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼ 14 666 (01.01.2022)
Площа	11 км²
Густота населення	1422 осіб/км²
Поштові індекси	85630-85634
Телефонний код	+380-6278
Координати	48°00′34″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д. / 48.00944° пн. ш. 37.51194° сх. д. / 48.00944; 37.51194Координати: 48°00′34″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д. / 48.00944° пн. ш. 37.51194° сх. д. / 48.00944; 37.51194
Висота над рівнем моря	149 м
Водойма	р. Лозова
Назва мешканців	красногорівча́нин, красногорівча́нка, красногорівча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Красногорівка
До обл./респ. центру
- фізична	20,7 км
- залізницею	31 км
- автошляхами	28,1 км
До Києва
- фізична	576 км
- залізницею	861 км
- автошляхами	692 км
Міська влада
Адреса	85630, м. Красногорівка, вул. Артема, 3а;
Вебсторінка	Красногорівська міськрада
Міський голова	комендант Малашко Юрій Анатолійович
Красногорівка у Вікісховищі Карта Красногорівка Красногорівка

Географія

Місто Красногорівка розташоване в центральній частині області, на річці Лозова (притока р. Вовча, басейн Самари). На сході межує з смт Старомихайлівка.

У місті є залізнична станція Донецької залізниці Красногорівка.

До території міста безпосередньо примикають західні околиці Донецька (Петровський район) та землі селища Невельське (Покровський район Донецької області).

Історія

Братська могила радянських воїнів Південного фронту і пам'ятник односельчанам. 2020 р.

Територія міста, як і району, була складовою частиною приазовських степів, що простяглися на сотні кілометрів. В IX—XII століттях у цих місцях кочували хозари, печеніги, половці. У наступному столітті половців витіснили татаро-монголи. Внаслідок розпаду Золотої Орди на початку XV ст. ці степи відійшли до Кримського ханства.

За часів Нової Січі територія сучасної Красногорівки належала до другого стану (коша) Війська Запорозького, а з середини XVIII ст. — до Кальміуської паланки.

Після ліквідації Запорозької Січі царський уряд виділив ці землі для грецьких поселень. Однак територія майбутнього міста, як свідчить генеральний план Олександрівського повіту, складений у 30-х роках XIX ст., ще не була освоєна. Після остаточного відмежування в казну земель, не заселених греками, сюди в 40-х роках почали переселятися колишні українські козаки, державні селяни різних повітів Харківської та Полтавської губерній. Сюди також засилали по етапу поляків з Київської та Подільської губерній, яких наприкінці XVII ст. вивезли з Польщі.

Спочатку це було село Пеньківка (тепер вулиця Крупської). Потім з'явились села: Софіївка (тепер вулиця Шмідта), Борисівка (тепер вулиця Набережна), Малоборисівка (вулиця Першого Травня). Назва «Красногорівка» з'явилося пізніше. Місто отримало його за зовнішнім виглядом місцевості, засіяної горами червоного каміння, яке добувалося в місцевому кар'єрі і йшло, загалом, на будівництво підмурків.

За даними на 1859 рік у власницьких селах Бахмутського повіту Катеринославської губернії:

• Красна Гірка мешкало 225 осіб (110 чоловічої статі та 115 — жіночої), налічувалось 30 дворових господарств;
• Борисівка (Купчинівка) мешкало 135 осіб (67 чоловічої статі та 68 — жіночої), налічувалось 20 дворових господарства.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Красногорівка (Пеньківка), центрі Красногорівської волості, мешкало 323 особи, налічувалось 43 дворових господарств, існувала школа.

У 1908 році в селі Голицинівської волості разом із селом Борисівка мешкало 710 осіб (350 чоловічої статі та 360 — жіночої), налічувалось 95 дворових господарств.

У 1895 році тут закладений вогнетривкий завод. Статус міста присвоєно в 1938 році.

До революції на території міста були сусідами два поміщики. У районі нинішніх полів фермерів знаходилася садиба поміщика Петра Валерійовича Камінського. Згодом у ній розташувався будинок для дітей-сиріт «Червоний орач». А землі колишнього колгоспу ім. Леніна належали поміщику Карпову. Цей поміщик заснував великий ліс-сад на околиці теперішнього міста. Красногорівці називають його «Карпів Сад».

На його міні-заводі виготовляли червону черепицю. У 1895 році поміщик Камінський заснував Красногорівське франко-російське товариство вогнетривких виробництв, яке в 1899 році заклало Красногорівський вогнетривкий завод, який дав через два роки першу продукцію. Розвиток виробництва вимагав великої кількості робочих рук. До заводу невдовзі прийшли селяни із місцевих селищ: Мар'їнки, Максимільянівки, Старомихайлівки, Григорівки, Антонівки, Ганнівки. Почалося приватне житлове будівництво, робітники рили собі землянки. Так з'явилося перше робітниче селище.

У 1917 році із трудящих заводу й селян сусідніх селищ був організований партизанський загін, яким командував М. Н. Ахтирський.

У 1931—1932 роках була відкрита семирічна школа.

Через деякий час була відкрита вечірня школа для робітників заводу. У міжвоєнні роки в місті були дві середні школи. В одній навчання велося українською, а в іншій російською мовою. У школах були обладнані навчальні кабінети, спортивні зали.

Був побудований новий стадіон, на якому відбувалася велика кількість змагань з різних видів спорту. Саме в Красногорівці була здійснена перша спартакіада, яку організував Центральний Комітет профспілок вогнетривкої промисловості СРСР. ^[]

Міська футбольна команда грала з командами з Донецька, Одеси, Миколаєва, Тбілісі та ін. Нерідко футболісти Красногорівки здобували перемогу над майбутнім «Шахтарем», а в той час «Стаханівцем».

У 1936 році весь населений пункт був перейменований у місто Красногорівка.

17 жовтня 1941 року до Красногорівки увійшли нацистські війська.

10 вересня 1943 року Красногорівку знову зайняли радянські війська.

Після війни місто стали відновлювати. Були відремонтовані будівлі, споруджені нові. У відновленому парку збудований літній кінотеатр, танцювальний майданчик. У 1944 році була відкрита бібліотека. У 40-50-х роках повністю відновлена торговельна база міста.

Спортивне життя міста знову забило ключем: стали проводитися змагання, організовувати нові спортивні секції, був збудований Палац Спорту «Ювілейний». У наш час у парку можна побачити фонтан, пам'ятник Тарасу Шевченку, плавальний басейн, оздоровчий санаторій-профілакторій «Берізка», літній табір відпочинку «Факел», меморіал-пам'ятник Скорботної матері. [Історія Красногорівського вогнетривкого заводу ім. Леніна. — Красногорівка,1967. — 244с.]

У 1962 р. в Красногорівці за ініциативою педагога Кузьми Кисляка встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку (скульптор О. Гонтар).

Російсько-українська війна

Докладніше: Війна на сході України

Під час війни місто було захоплено російськими терористами. 1 серпня 2014 року дві штурмові групи сил АТО обійшли Красногорівку з півночі та зайшли у місто з тилу, що стало несподіванкою для бойовиків. Військовий спецназ діяв у північній частині міста. Нечисельна група 20-го БТрО вела сковуючі та відволікаючі дії на заході. Опорний пункт бойовиків в районі Собачої гірки був знищений мінометним вогнем. Єдиним серйозним зіткненням став бій у районі міського військкомату. Під час боїв за звільнення від проросійських терористів загинув солдат Роман Власюк — в БТР влучив та вибухнув снаряд. Сили АТО звільнили Красногорівку 2 серпня 2014 року.

16 серпня 2014-го при виконанні бойового завдання бійці розвідгрупи потрапили у засідку неподалік Красногорівки, двоє загинули, серед них солдат Олександр Бричук, один важкопоранений.

18 січня 2015 року вранці бойовики з мінометів обстріляли житловий сектор Красногорівки, загинула жінка, зазнав поранень її цивільний чоловік, згодом при обстрілі поранені осколками батько і дочка, 1997 року народження. 25 січня від пострілу снайпера під Красногорівкою загинув солдат 28-ї бригади Леонід Криничко. 7 лютого в часі обстрілу від розриву снаряда, що потрапив у будинок, загинула 64-річна місцева мешканка.

8 червня 2015-го під Красногорівкою військовий автомобіль 28-ї бригади наїхав на протитанкову міну та вибухнув — ГАЗ-53 перевозив набої на позиції українських військ. Загинули сержант Олексій Герега, старший солдат Сергій Бедрій, солдати Олексій Бобкін, Олег Дорошенко, Сергій Керницький, Олександр Мостіпан, Максим Чорнокнижний. У ніч на 17 червня біля Красногорівки розвідники потрапили під кулеметний обстріл терористів, відійшли до лісосмуги, де підірвалися на протипіхотній міні. Тоді загинули молодший сержант Володимир Мельников та солдат Борис Гено. 20 липня 2015-го загинув під час мінометного обстрілу терористами поблизу Красногорівки загинув старший солдат 28-ї бригади Володимир Томілін.

17 серпня близько 1-ї ночі терористи з артилерії обстрілюють Красногорівку, загинув один мешканець. Уночі з 26 на 27 серпня терористи вчергове обстрілюють Красногорівку, осколками поранено чоловіка. 1 грудня 2015-го за трагічних обставин під Красногорівкою загинув молодший сержант 99-го батальйону Дмитро Напрієнко.

3 березня 2016 року під Красногорівкою загинули шестеро російських військовослужбовців (були у складі ДРГ), ще п'ятеро поранені — повідомило ГУР МОУ. 9 червня 2016-го один український військовик поранений під Красногорівкою внаслідок обстрілів терористів. 28 липня під час обстрілів поранено 2 українські військовики. 4 серпня прес-центр АТО повідомив про 8 поранених російських військовослужбовців, що намагалися в складі ДРГ проникнути на контрольовані ЗСУ території. 1 листопада 2016-го внаслідок обстрілу терористів у Красногорівці поранень зазнала 71-річна жінка. 6 листопада 2016 року внаслідок обстрілу терористами Красногорівки поранено двоє цивільних мешканців.

28 травня 2017 проросійські бойовики обстріляли Красногорівку з «Градів» і танків. Унаслідок обстрілу постраждали 8 мешканців, зруйновано половину лікарні, місто залишилось без води, горіла школа.

Також в травні 2017 року російсько-терористичні війська застосували проти жителів Красногорівки «нову» ракетну зброю. Мова йде про виготовлені в кустарний спосіб ракети на «сирійський» манер (). Противник створив їх на основі двигуна від боєприпасу «Града» та величезної бойової частини. Непрогнозованість точки падіння таких ракет призводить до великих втрат серед мирного населення.

20 липня 2017-го українські вояки відбили ДРГ чисельністю до 20 чоловік під Красногорівкою, загинуло 3 воїни, 4 поранені, 1 потрапив у полон, у терористів — до 6 убитих. 29 липня терористи обстріляли українські сили поблизу Красногорівки, один військовик ЗСУ загинув, 6 зазнали поранень. 9 вересня уночі терористи обстрілюють з 82-мм міномета українські позиції, один вояк загинув (солдат 28-ї бригади Максим Кривиденко), ще 1 поранений.

15 квітня 2024 року через удар ворожого безпілотника загинув Павло Петриченко,  боєць 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, автор петиції про обмеження онлайн-казино для військовослужбовців під час воєнного стану. Павло загинув за день до свого дня народження.

У культурі

Головним чином у Красногорівці відбувається дія фільму «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик.

29 січня 2021 року, український військовий кореспондент та співак Влад Ліберман, зняв у Красногорівці кліп на пісню "Мой Город" [ 30 квітня 2021 у Wayback Machine.]. Відео-робота розповідає історію української родини, що до весни 2014 року проживала на Сході України. Після окупації Кримського півострова, Російська Федерація відправила на Донбас найманих військових. На території України розпочалася війна. Родині довелося покинути своє житло, будинок накрили снаряди. Прем'єра кліпу відбулася 30 квітня 2021 року.

Економіка

Завод вогнетривких матеріалів (ПАТ«Красногорівський вогнетривкий завод»). Авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція, хлібоприймальний пункт, сільськогосподарські підприємства. В промисловості працює більше 50% загального числа зайнятих у народному господарстві.

Сучасність

Сучасна Красногорівка займає територію 11 км², із них 81% під забудовою. На одного мешканця припадає 448 м² зелених насаджень. Середня температура січня −6,6 °C, липня +21,6 °C. За рік випадає 470 мм опадів.

Населення на 5 грудня 2001 року становила 16,7 тис. ос., на початок 2004 року — 16,3 тис. ос.

У промисловості працює понад 50% загального числа зайнятих в народному господарстві. Провідне підприємство — ВАТ «Красногорівський вогнетривкий завод». Діють також авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція, хлібоприймальний пункт, сільськогосподарські підприємства.

У місті 4 дитячих дошкільних установи, 5 загальноосвітніх шкіл, музична школа, районна лікарня, 2 будинки культури, 2 бібліотеки.

Також у місті працюють , сільське професійно-технічне училище № 143, початкова школа. У Красногорівці діють 4 клуби, при яких відкрито бібліотеки.

При вогнетривкому заводі функціонує музей історії Заводу та робочого селища, що дало основу теперішньому місту.

Населення

За даними перепису 2001 року населення міста становило 16398 осіб, із них 25,55 % зазначили рідною мову українську, 74,02 % — російську, 0,09 % — вірменську, 0,02 % — білоруську та молдовську, 0,01 % — болгарську, гагаузьку та єврейську мови.

Відомі люди

• Микола Шматько — український скульптор, художник.
• Москаленко Анатолій Захарович — директор інституту журналістики, секретар союзу журналістів, автор серії україномовних підручників з журналістики.
•  — професор медицини.
•  — академік 3-х академій наук — України, Польщі, США. Закінчила колишній Донецький політехнічний інститут, консерваторію. Зараз працює в ЮНЕСКО з розробки питання отримання дистанційної освіти.
• Гонтар Олександр Степанович — в США розробляє питання дозаправки космічних кораблів, автор більше сотні відкриттів в космічній галузі. Поміщений до англомовної енциклопедії «Хто є хто в науці і техніці?»
• Малеєв Олег Володимирович — головний лікар Донецького обласного клінічного медичного об'єднання.
• Панченко Липа Михайлівна — інженер першої в світі атомної електростанції.
• Єрмолаєв Андрій Васильович — політолог, директор Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України.
• Таранін Віталій Олександрович — майстер-сержант окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Ткаченко Дмитро Олександрович (1999—2022) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Працювали в Красногорівці:

• Булавський Василь Тихонович — перший обласний провідник ОУН Донеччини в жовтні-листопаді 1941, політичний референт Військового Округу УПА «Богун»,
• Співак Марк Сидорович — міністр сільського господарства Української РСР (з 1952 до 1965),
• Мацкевич Володимир Володимирович — міністр сільського господарства СРСР (з 1955 до 1973).

Примітки

1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
2. Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.
3. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1022) (рос. дореф.)
4. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1023) (рос. дореф.)
5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
6. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 20-4,5)
7. УІНП. . УІНП (укр.). Архів оригіналу за 1 серпня 2019. Процитовано 1 серпня 2019.
8. . Архів оригіналу за 4 серпня 2014. Процитовано 4 серпня 2014.
9. . Архів оригіналу за 18 січня 2015. Процитовано 18 січня 2015.
10. . Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.
11. . Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 7 лютого 2015.
12. . Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 18 січня 2016.
13. . Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
14. . Архів оригіналу за 3 жовтня 2015. Процитовано 27 серпня 2015.
15. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 березня 2016.
16. . Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 13 червня 2016.
17. . Архів оригіналу за 30 липня 2016. Процитовано 30 липня 2016.
18. . Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 4 серпня 2016.
19. . Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
20. . Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 18 січня 2017.
21. По Красногорівці стріляли з «Градів» і танків, є постраждалі [ 31 травня 2017 у Wayback Machine.] // УП 28 травня 2017
22. Зруйновано половину лікарні, 7 житлових будинків, частина міста залишилась без води і каналізації [ 28 травня 2017 у Wayback Machine.] // expres.ua 28 травня 2017
23. Красногорівка: постраждало 8 мешканців, місто без води [ 31 травня 2017 у Wayback Machine.] // УП 28 травня 2017
24. Бойовики обстріляли Красногорівку, горить школа [ 31 травня 2017 у Wayback Machine.] // УП 28 травня 2017
25. . Архів оригіналу за 4 серпня 2017. Процитовано 3 серпня 2017.
26. Андрій Шор (Травень 29, 2017). . Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 26 червня 2017.
27. . Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 27 липня 2017.
28. . Архів оригіналу за 24 липня 2017. Процитовано 27 липня 2017.
29. . Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
30. . Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
31. . Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 15 вересня 2017.
32. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2021.

Джерела

• Сайт Красногорівки [ 8 квітня 2012 у Wayback Machine.]

Література

• Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.
• Василь Пірко // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. – 180 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с.
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 - 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. - Донецьк, 2008. - 192 c.