Земля Фра нца Йо сифа рос Земля Франца Иосифа архіпелаг у Північному Льодовитому океані Адміністративно відноситься до А

Земля́ Фра́нца-Йо́сифа (рос. Земля Франца-Иосифа) — архіпелаг у Північному Льодовитому океані. Адміністративно відноситься до Архангельської області Росії.

Земля Франца-Йосифа рос. Земля Франца-Иосифа
Приклад зображення 1
Приклад зображення 1
80°40′00″ пн. ш. 54°50′00″ сх. д. / 80.66667° пн. ш. 54.83333° сх. д. / 80.66667; 54.83333Координати: 80°40′00″ пн. ш. 54°50′00″ сх. д. / 80.66667° пн. ш. 54.83333° сх. д. / 80.66667; 54.83333
Архіпелаг	Земля Франца-Йосифа
Акваторія	Баренцове море
Кількість островів	192
Найбільший острів	Земля Георга
Загальна площа	16 134 км²
Найвища точка	620 м
Населення (2022 рік)	0 осіб
Країна	Росія
Регіон	Архангельська область
Земля Франца-Йосифа
Земля Франца-Йосифа
Земля Франца-Йосифа у Вікісховищі

За даними на 2012 рік, архіпелаг складався із 192 островів, загальна площа території становить 16 134 км². Проте за період 2015—2019 років у районі архіпелагів Земля Франца-Йосифа та Нова Земля було виявлено та зареєстровано близько 40 нових островів, мисів і бухт.

Географія

Докладніше: Список островів Землі Франца-Йосифа

В архіпелазі виділяють три великих групи островів:

східна — відокремлена Австрійською протокою;
центральна — між Австрійською протокою і , включає найбільшу кількість островів;
західна — на захід від Британського каналу.

Більша частина островів складена пісковиками, алевролітами і вапняками, перекритих ефузивними товщами горизонтальних базальтових покривів потужністю 20-30 м. Серед юрських глинистих сланців та пісковиків на мисі Флора знайдено буре вугілля. Деякі острови вкриті льодовиками загальною площею 13,7 км². Максимальна висота островів становить 620 м — льодовик Форбса на острові Вінер-Нойштадт. На островах знаходяться понад 1 000 озер, тут працюють полярні станції, геофізична Обсерваторія імені Ернста Кренкеля на острові Хейса.

Мис Флігелі є крайньою північною точкою архіпелагу та РФ. Крайня західна точка — мис Мері-Хармсворт, крайня східна — мис Олні, крайня південна — .

Архіпелаг включає 192 острови, найбільші (площею понад 100 км²) з яких подано нижче:


Острів	Площа, км²	Висота, м
Земля Георга	2821	416
Земля Вільчека	2203	606
Греем-Белл	1700	509
Земля Александри	1130	382
Острів Галля	1049	502
Острів Солсбері	960	450
Острів Мак-Клінтока	612	521
Острів Джексона	521	481
Острів Гукера	508	576
Острів Циглера	448	554
Ла-Ронсьєр	441	428
Чамп	374	507
Острів Луїджі	371	468


Острів	Площа, км²	Висота, м
Острів Карла-Александра	329	365
Острів Рудольфа	297	461
Нортбрук	289	344
Єва-Лів	288	381
Сальм	278	242
Вінер-Нойштадт	237	620
Острів Брюса	191	201
Острів Нансена	164	272
Острів Паєра	152	451
Острів Грілі	149	447
Острів Райнера	140	204
Острів Хейса	132	242
Острів Артура	111	275

У рослинному покриві переважають мохи та лишайники, зустрічаються також полярний мак, каменеломки, крупки, полярна верба. Із ссавців поширені ведмідь білий та песець. У водах біля островів мешкають нерпа, морський заєць, тюлень гренландський, морж, нарвал та білуха. Птахів на островах водяться 26 видів: люрик, чистики, кайри, мартин трипалий, мартин білий, мартин полярний та інші, які влітку влаштовують великі пташині базари.

Історія

Існування островів на схід від Шпіцбергена передбачав ще Михайло Ломоносов, пізніше — Микола Шиллінг та Петро Кропоткін. Останній навіть представив Російському географічному товариству 1871 року свій проєкт експедиції для власних досліджень, однак йому було відмовлено в коштах. Відкриття архіпелагу було випадковим: австро-угорська експедиція на чолі з Карлом Вейпрехтом та Юліусом Пайєром на вітрильно-паровій шхуні «Адмірал Тегетгофф» була закупорена в льодах на північний захід від Нової Землі і 30 серпня 1873 року, дрейфуючи на захід, була перенесена до берегів невідомої землі. Вони провели дослідження архіпелагу, Паєр досягнув 82°5' пн.ш. у квітні 1874 року. Дослідники склали карту островів і назвали їх на честь імператора Франца Йосифа I.

У 1881–1882 роках острови відвідав шотландець Бенджамін Лі Сміт на яхті «Ейра». Англієць у 1895–1897 роках провів низку важливих досліджень південної, центральної та південно-західної частин архіпелагу. Завдяки його дослідженням було виправлено карту, на якій змінено розміри та кількість островів. У той же період північно-східну та центральну частини відвідали Фрітьйоф Нансен та Ялмар Йогансен, які зимували в серпні 1895 року на острові Джексона. На шляху до острова Нансен дізнався, що архіпелаг не має продовження на північний схід. У червні 1896 року Нансен натрапив на Джексон та острови Нортбрука і таким чином зв'язав власні дослідження з його роботою.

У 1898 році американський журналіст Волтер Веллман узимку вирушив на острови з метою досягти північного полюса. Основна база розташовувалась на острові Галля. На острові Вільчека зиму провели двоє норвежців — учасників цієї експедиції, один з яких, Бернт Бентсен, загинув від холоду (навесні 1899 року по льоду йому вдалося досягти 82° пн.ш.). Друга частина експедиції на чолі з Івліном Болдуїном дослідила південно-східну частину архіпелагу. Влітку вони відвідали центральну частину островів. У кінці липня 1898 року архіпелаг відвідала італійська експедиція герцога Абруцького, яка на кораблі досягла острова Рудольфа. Звідти навесні 1900 року вони на собачих запрягах досягли 86°33' по льоду і визначили, що та , позначених на карті Паєра, не існує. Влітку 1901 року південні та південно-західні острови дослідив російський віце-адмірал Степан Макаров. У 1901-1902 роках на островах зимувала американська експедиція Болдуїна-, а потім — у 1903–1905 роках — експедиція Циглера-, які намагались дістатись північного полюса по льоду.

Георгій Сєдов та група членів його експедиції

У 1913–1914 роках у бухті на острові Гукера зимувала російська експедиція Георгія Сєдова, який при спробі досягти полюса загинув та був похований на острові Рудольфа. У 1914 році в пошуках експедиції Сєдова острови відвідала експедиція , який оголосив архіпелаг територією Російської імперії. У 1929 році в бухті Тихій на острові Гукера відкрилася перша радянська науково-дослідна станція. У липні 1931 року на станції відбулася зустріч німецького дирижаблю «Граф Цеппелін» та радянського криголама «Малигін». У 1936 році на острові Рудольфа було створено базу першої радянської повітряної експедиції на північний полюс. Звідси у травні 1937 року 4 важких чотиримоторних літаки АНТ-6 доправили папанінців на полюс. А на острові почала діяти полярна станція. У 1950-х роках на островах було створено точки радянських радіотехнічних військ ППО. Вони розташовувалися на острові Грема Белл (30-а окрема радіолокаційна рота та окрема авіакомендатура з льодовим аеродромом) та на Землі Александри (31-а окрема радіолокаційна рота «Нагурська»). Точки входили до складу 3-го радіотехнічного полку 4-ї дивізії 10-ї окремої армії військ ППО зі штабом в Архангельську. Зв'язок з цими точками здійснювався через містечко Діксон, офіційна поштова адреса була «Красноярський край, острів Діксон-2». Ці точки були найпівнічнішими військовими частинами СРСР, які ліквідовано на початку 1990-х років.

Після розпаду СРСР більшість об'єктів на островах, а також техніку й запаси пального, було занедбано. Станом на 2010 рік на островах перебувало 250 тисяч бочок з пальним (до 60 тисяч тонн нафтопродуктів), які зберігаються в неналежних умовах і загрожують екології острова. Окрім цього, по островах розкидано понад 1 млн порожніх бочок. У 2008 році в ході експедиції на атомному криголамі «Ямал» було відкрито новий , який відокремився від острова Нортбрука. Його назвали на честь капітана . 10 вересня 2012 року російська експедиція на атомному криголамі «Росія» знайшла ще один острів, який також відокремився від острова Нортбрука.

Примітки

. www.aari.ru. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 24 грудня 2020.
. Ведомости (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 24 грудня 2020.
Exploring Polar Frontiers: A Historical Encyclopedia — A To L and M To Z. William James Mills. 2 vol. Santa Barbara, CA: ABC CLIO, 2003. , стр. 507
Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2013. Процитовано 20 грудня 2012.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
Архівована копія. оригіналу за 20 травня 2011. Процитовано 20 травня 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
. Архів оригіналу за 17 вересня 2011. Процитовано 20 грудня 2012.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2012.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Земля Франца-Йосифа

Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 517. (рос.)

[1] . www.aari.ru. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 24 грудня 2020.

[2] . Ведомости (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 24 грудня 2020.

[3] Exploring Polar Frontiers: A Historical Encyclopedia — A To L and M To Z. William James Mills. 2 vol. Santa Barbara, CA: ABC CLIO, 2003. , стр. 507

[4] Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2013. Процитовано 20 грудня 2012.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[5] Архівована копія. оригіналу за 20 травня 2011. Процитовано 20 травня 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[6] . Архів оригіналу за 17 вересня 2011. Процитовано 20 грудня 2012.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[7] . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2012.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()