Давньослов'янський календар

Давньослов'я́нський календа́р — умовна назва комплексу календарних уявлень древніх слов'ян, що існували в язичницькій культурі і вплинули в період християнізації на формування календарних систем слов'янських народів. Ці уявлення стосуються способів підрахунку днів, місяців і років.

Джерело для реконструкції календаря

Історики використовують для реконструкції давньослов'янського календаря відомості з середньовічних писемних джерел. По-перше, це болгарські та давньоруські літописні тексти, в яких згадуються назви місяців і ведеться облік років і тимчасових періодів, починаючи з дохристиянської історії слов'ян. По-друге, це агіографічна література. Особливу групу складають тексти, що містять календарні розрахунки. До них належать великодні таблиці і «Вчення про числа» Кирика Новгородця.

Найважливішим джерелом є так званий народний календар прикмет, зафіксований у фольклорних текстах нового часу. Він зберіг, як вважають, найважливіші елементи річного календарного циклу древніх слов'ян і внутрішні зв'язки між ними. При роботі з цим календарем слід брати до уваги нашарування пізніших християнських уявлень, розбіжність юліанського календаря з астрономічним і зміну календарів: юліанського на григоріанський. Важливе місце займає дослідження народних назв місяців.

Третя група джерел — археологічні знахідки. Існує методика статистичного аналізу календарної символіки на кераміці та прикрасах дописемних археологічних культур. Її суть полягає у виявленні календарних чисел, зображених на прикрасах (наприклад — числа 19,13,12,9,7,4 і 3 — є календарними), підрахунок частоти їх вживання в ареалі культури і зіставлення з подібною статистикою сусідніх по території синхронних культур, а також культур більш раннього і пізнішого періодів. Для слов'ян подібних досліджень не проводилося. Складність викликають і суперечки про те, які саме археологічні культури можна вважати слов'янськими. Іншою проблемою є відсутність на кераміці слов'ян календарної символіки. Найбагатший матеріал для реконструкції календаря древніх слов'ян дає кераміка Черняхівської культури, слов'янська приналежність якої, при цьому, визнається далеко не більшістю археологів. Деякі дослідники намагалися залучити для реконструкції календаря числові значення, відображені в конструкції давньослов'янських капищ (число 8, яке є скоріше географічним, а не календарним).

Четверта група відомостей про календар слов'ян виникає при використанні порівняльного методу. При реконструкції використовуються аналогії з іншими календарними системами, проте надійних даних, через відсутність синхронних письмових джерел і беззаперечних археологічних даних про ранню історію слов'ян, цей метод не дає.

Загальні принципи вираховування часу у Давніх Слов'ян

Б. А. Рибаков, досліджуючи календарні знаки на Черняхівській посудині з с. Ромашки (IV століття) шляхом зіставлення з народним календарем, дійшов висновку, що слов'яни лічили час днями, об'єднуючи цей рахунок у невеликі періоди (тиждень, два тижні, 40 днів, місяць тощо), враховуючи таким чином порядкове положення дня щодо інших днів і співвідношення усього річного циклу з астрономічними та природними явищами. Такими явищами на думку деяких дослідників були дні сонячного рівнодення і сонцестояння — слов'янські свята Масляна, Купала, Овсень та Коляда.

На Ромашкінському календарі позначений період аграрних робіт з кінця травня по серпень, відзначені свята Купала (ніч з 23 на 24 червня) і Перуна (12 і 20 липня), а також «русалії» і період жнив.

Дні відзначені квадратиками з хрестом всередині — символом світла, тобто рахунок вівся «днями» («инии деньми літо чтяаху»), тоді як в давньоруських джерелах, також вказується на те, що предки слов'ян, до того, як дізнатися про 12-ти місячний сонячний календар, рахували час по місяцю («овіі по місяцю чтяху»), тобто ночами (в англійців 2 тижні називаються — «14 ночей»).

При такому обрахунку часу найпростішим було рахувати дні й роки від якої-небудь події, при цьому утворювалися різноманітні локальні календарні системи і ери, які не є загальнослов'янськими, і які існували нетривалий проміжок часу — до наступної значущої події. До календарної символіки, що має числове вираження, у древніх слов'ян належать числа 12,6,4 і 3, пов'язані з сонцем, числа 13,7, 5 і 4, пов'язані з місяцем, а також число 9, що має місячно-сонячне пояснення. У фольклорі зустрічаються такі тимчасові і числові значення як 30 років і 3 роки, «тридев'ять» (12 або 27) і «тридесять» (13 або 30), 40 днів і «сорок сороків» (1600) та ін.

Висновки Рибакова не поділяються окремими дослідниками, наприклад, Л. С. Клейном. Клейн критикує Рибакова за натягнутість і необґрунтованість висновків і за невиправданий пошук «слов'янського календаря» у звичайних орнаментах Черняхівських посудин, якого там бути не може.

Дні тижня

Назва днів тижня у різних слов'янських народів

Українські	Білоруські	Російські	Старо- церковно- слов'янські	Польські	Нижньо- лужиць- кі	Верхньо- лужиць- кі	Че- ські	Словац- ькі	Словен- ські	Сербо-хорват- ські	Хорват- ські	Сербські	Македон- ські	Болгар- ські
понеділок	панядзелак	понедельник	понєдѣ́л҄ьникъ	poniedziałek	pòniedzôłk	pónjeźele	pondělí	pondelok	ponedeljek	ponedeljak	ponedjeljak	понедељак	понеделник	понеделник
вівторок	аўторак	вторник	въто́рьникъ	wtorek	wałtora	wutora	úterý	utorok	torek	utorak	utorak	уторак	вторник	вторник
середа	серада	среда	срѣ́да	środa	srjoda	srjeda	středa	streda	sreda	sreda	srijeda	среда	среда	сряда
четвер	чацьвер	четверг	чєтврь́тъкъ	czwartek	stwórtk	štwórtk	čtvrtek	Štvrtok	Četrtek	četvrtak	Četvrtak	четвртак	четврток	четвъртък
п'ятниця	пятніца	пятница	пѧ́тъкъ	piątek	pětk	pjatk	pátek	piatok	petek	petak	Petak	петак	петок	петък
субота	субота	суббота	сѫбо́та; собо́та	sobota	sobota	sobota	sobota	sobota	sobota	subota	subota	субота	сабота	събота
неділя	нядзеля	воскресенье	нєдѣ́лѧ	niedziela	njeźela	njedźela	neděle	nedeľa	nedelja	nedelja	nedjelja	недеља	недела	неделя

У «Повісті минулих літ» понеділок та вівторок згадуються по одному разі, середа — двічі, четвер — тричі, п'ятниця — 5 разів, субота — 9, а неділя − 17 разів.

Назви днів тижня («седмиці») мають порядкове значення: вівторок — другий день, четвер — четвертий, п'ятниця — п'ятий. Назва неділя — вказує на заборону працювати цього дня, на день відпочинку (такі заборони також пов'язані з різними народними святами і різними видами діяльності і мають явне язичницьке походження). Назва понеділка вказує на зв'язок сьомого і першого днів («після неділі»).

Про суботу. У запозиченого римлянами семиденного тижня тільки один день мав особливу назву — «субота» (ін. евр. sabbath — відпочинок, спокій), інші дні називалися порядковими номерами в тижні: перший, другий і т. д.; ср. у російській понеділок, вівторок і т. д., де «неділя» означала спочатку неробочий день (від «не робити»). Римляни назвали дні тижня по семи світилах, які мали імена богів. Назви такі: субота — день Сатурна, далі — день Сонця, Місяця, Марса, Меркурія, Юпітера, Венери.

Слово «субота» запозичене з єврейської мови, прийшло воно, ймовірно, разом з християнізацією Русі. Слово «середа» вказує на серединне положення дня серед п'яти днів (або семи, якщо вважати тиждень не з понеділка, а з неділі). Деякі реконструктори ^[] стверджують, що слов'яни користувалися п'ятиденним тижнем, а суботу та неділю вони запозичили під час християнізації. П'ятниця була для слов'ян священним днем. Збереглося святкування дванадцяти «п'ятниць» в році.

Назви місяців

Слов'янський календар біля дуба Перуна на території "Музею просто неба в Пирогові"

Слово «місяць» указує на зв'язок хронологічно визначеного проміжку часу з місячними циклами та має загальноєвропейське коріння. Тривалість місяця становила від 28 до 31 дня, більш точні дані нині відсутні.

Слов'янські назви місяців збереглися в деяких слов'янських народів. У літописах і хроніках в основному користувалися латинськими назвами місяців, оскільки їх було чітко окреслено в часі. Слов'янські назви не відзначалися загальністю для всіх слов'ян і різнилися залежно від держави та місцевості.

У литовській мові збереглися балтійські назви місяців, які частково збігаються зі слов'янськими, що дозволяє припустити, що частина цих назв походить од часів балто-слов'янської єдності. Литовські назви так само наведено в таблиці нижче.

У мовах, виведених курсивом, звичайно вживаються назви латинського походження. Одним кольором позначено назви, близькі за змістом.

Українська мова	Давньоруська мова	Білоруська мова	Польська мова	Кашубська мова	Полабська мова	Нижньолужицька мова	Верхньолужицька мова	Чеська мова	Болгарська мова	Словенська мова		Хорватська мова	Сербська мова	Македонська мова	Литовська мова
Січень	просиньць	студзень	styczeń	stëcznik	lede môn	wezymski	wulki rožk	leden	просинец/колог/коложег/голям сечко	prosinec	sečén	siječanj	коложег	коложег	sausis
Лютий	сѣчьнъ	люты	luty	gromicznik	swěckowny	rüzac/rüsatz	maly rožk	únor	съчен/сечко/малък сечко	svečan	süšec/sűca	veljača	сечко	сечко	vasaris
Березень	соухъıи	сакавік	marzec	strëmiannik	zürmôn/sürmôn	pózymski	naletnik	březen	сух	sušec	mali tráven	ožujak	дерикожа	цутар	kovas
Квітень	бєрєзозолъ	красавік	kwiecień	łżëkwiôt	choidë môn/chéudemon	nalětny/jatšownik	jutrownik	duben	брязок	mali traven	velki tráven	travanj	лажитрава	тревен	balandis
Травень	травьнъ	май/травень	maj	môj	laistë môn/leisten mon	rozhelony	rožownik	květen	тръвен	veliki traven	risálšček/risáolšček	svibanj	цветањ	косар	gegužė
Червень	изокъ	чэрвень	czerwiec	czerwińc	pątjustë môn/pancjusté mon	smažki	smažnik	červen	изок/червеник	rožnik	ivánšček	lipanj	трешњар	жетвар	birželis
Липень	чьрвєнъ	ліпень	lipiec	lëpinc	zeminik/semínic	žnjojski	pražnik	červenec	чръвенъ/жетар/жътвар/сърпен	mali srpan	jakopšček	srpanj	жетвар	златец	liepa
Серпень	зарєвъ	жнівень	sierpień	zélnik	haimôn/haymon	jacmjeński	žnjenc	srpen	орач/зарев	veliki srpan	méšnjek	kolovoz	гумник	житар	rug/pjūtis
Вересень	рюєнъ	верасень	wrzesień	séwnik	prenjă zaimă môn/pregniaseine mon/jisinmôn	požnjenc	požnjenc	září	руен/руй	kimavec	mihálšček/miháošček	rujan	гроздобер	гроздобер	rug/sėjis
Жовтень	листопадъ	кастрычнік	październik	pazdzérznik	wainjă môn/weiniamon	winowc/winski	winowc	říjen	листопад	vinotok	vsesvéšček	listopad	шумопад	листопад	spalis
Листопад	грудєнъ	лістапад	listopad	smùtan	zaimă môn/seynemon	młośny	nazymnik	listopad	груден	listopad	andrejšček	studeni	студени	студен	lapkritis
Грудень	стоудєнъıи	снежань	grudzień	gòdnik	trubnë môn/trübnemon	zymski	hodownik	prosinec	студен	gruden	prosinec	prosinac	коледар	снежник	gruodis

В «Остромировому Євангелії» (XI ст.) та інших найдавніших пам'ятках давньоруської писемності січню відповідала назва просинець (бо в цей час стає світліше), лютому — січен (починався сезон вирубки лісу), березню — сухий (безводний; є версія, що в деяких місцях вже підсихала земля), квітню — березозол (початок цвітіння берези), травню — травен (проростає трава), червню — ізок (зі ст.-болг. «коник»), липню — червен (від назви комахи «червець»), серпню — зарев (початок реву тварин під час гону) або серпен (прибирання врожаю серпами), вересню — рюєн (імовірно, від дав.-рус. рюти — «ревіти», розпал гону), жовтню — листопад (опадання листя восени), листопаду та грудню — груден (від «груда», «грудка» — мерзлі горбки на дорозі) або студений. Так само слід враховувати, що наведені давньоруські місяці є такими, ймовірно, тільки для певних земель.

Таким чином, у слов'ян не існувало єдиних поглядів на порядок і назви місяців. У всьому обшарі назв виявляємо праслов'янські, що може говорити про єдність походження календаря. Етимологія назв також не завжди зрозуміла і дає привід для різноманітних спекуляцій на цю тему. Єдине, в чому сходиться більшість реконструкторів, — це зв'язок назв із природними явищами, характерними для річного циклу.

Чеський дослідник Володимир Шаура був доводив, що у праслов'ян існували загальні назви для місяців, на підставі чого спробував провести реконструкцію найменувань: так січень у нього prosinьcь, лютий — sěčьnь, березень — berzьnь, квітень — květьnь, травень — travьnь, червень — čьrvьnь, липень — lipьnь, серпень — sьrpьnь, вересень — versьnь, жовтень — rujьnь, листопад — listopadъ, грудень — grudьnь.

Д. І. Прозоровський вважав, що давньоруський дохристиянський календар був місячним і складався з 13 (драконічних місяців) (у середньому по 27,216 доби). Тривалість року становила 355 днів. Разом з тим Прозоровський висловив був здогад, що початки давньоруських місяців могли не збігатися з першими числами місяців юліанських.

Н. В. Степанов звернув увагу на згадки дат, що зустрічаються в давньоруських джерелах, виражених у «небесних» місяцях. Назви цих місяців збігаються з назвами «книжкових» місяців юліанського календаря. Але числа «небесних» і «книжкових» місяців, на які припадає та чи та подія, різні. На думку Степанова, «небесні» місяці — відображення найдавнішого руського обчислення часу. В язичницькій Русі, як вважав Степанов існував 12-місячний календар, який періодично, раз на три роки, доповнювався 13-м, емболісмічним місяцем «грудний». Д. О. Святський на основі вивчення давньоруських таблиць 19-річного місячного циклу дійшов висновку, що 13-й місяць вставлявся через нерівні проміжки часу. Вставки проводилися після травня 8-го і 16-го кіл Місяця. Такий порядок вставки семи емболісмічних місяців у межах 19-річного циклу дозволяв узгодити давньоруський язичницький календар з нововведеним юліанським.

Любор Нідерле ж, навпаки, доводив, що в слов'ян, у тому числі й у східних, більш-менш струнка календарна система була відсутня. Поняття місяця в них не існувало, були лише сезонні визначення природних явищ.

Сезони

Назви зими й літа у всіх слов'янських мовах мають подібне звучання, тоді як назви осені та, особливо, весни сильно різняться. Це може свідчити про первісний поділ року на два сезони. За іншими даними у стародавніх слов'ян було три сезони: весна, осінь і зима, що складали літо, себто рік. Залежно від кліматичного поясу, в якому розселилися ті чи ті слов'янські народи, весна починалася в період з 1 березня по 23 квітня, і тривала аж до Купала (23-24 червня). Осінь в цьому плані була виражена нечітко, бо існувало ще «бабине літо» (тиждень до 1 вересня і тиждень — після). Осінь тривала до кінця жовтня-листопада. Велику частину року займала зима. Серединою зими, ймовірно, було 11 лютого, на яке, як вважають, припадало свято Велеса.

Українська	Російська	Білоруська	Польська	Полабська	Верхньолужицька	Чеська	Словацька	Словенська	Хорватська	Боснійська	Сербська	Македонська	Болгарська
Весна	весна	вясна	wiosna	proleto	nalěćo	jaro	jar	pomlad	proljeće	proljeće	пролеће	пролет	пролет
Літо	лето	лета	lato	lato/let	lěćo	léto	leto	poletje	ljeto	ljeto	лето	лето	лято
Осінь	осень	восень	jesień	prenja zaima/jisin	nazyma	podzim	jeseň	jesen	jesen	jesen	jесен	есен	есен
Зима	зима	зіма	zima	zaima	zyma	zima	zima	zima	zima	zima	зима	зима	зима

Початок року

У давніх слов'ян рік починався з березня, а тому січень є одинадцятим за рахунком місяцем. Трохи пізніше Новий рік відзначався у вересні, в , після чого січень став п'ятим місяцем року. В основу літочислення на Русі після прийняття в 988 році християнства був покладений юліанський календар, який прийшов до нас через Візантію з римськими найменуваннями місяців і семиденним тижнем. Разом з календарем з тривалістю року в 365, 25 днів увійшла до вживання і візантійська світова ера, в якій створення світу відносилося до 5508 до н. е.[1] [ 27 липня 2015 у Wayback Machine.] До кінця XVII ст. новоліття розпочиналося не з січня, а з березня (як у стародавньому Римі) чи з вересня (як у Візантії). До 1492 року, як вважають дослідники, обидва новоліття існували паралельно, але переважав березневий стиль. З 1492 року починає переважати вересневий стиль, який витісняє березневий. Петро I, своїм указом 1699 грудня в 20 день, призначив початком року вважати 1 січня. Цим указом літочислення слов'ян цар вказав замінити на літочислення від Різдва Христового.

З 20 лютого 1918 року в Росії вводиться нове літочислення. Для того щоб перевести дату зі старого стилю на новий, довелося додати до дати старого стилю 11 днів для XVIII століття, 12 днів для XIX століття і 13 днів для XX століття.

Дослідники схильні починати новий рік у стародавніх слов'ян з 20-х чисел березня. З цих чисел найбільш значимі 21 березня і 25 березня, на які у древніх європейців припадали важливі свята.

За старовинним повір'ям сонце в квітні зустрічається з місяцем, а з першого морозу вони розходяться в далекі сторони: один на схід, інший на захід, і з того часу не зустрічаються один з одним до самої весни (індоєвропейський мотив весілля місяця і сонця). Це повір'я говорить про те, що облік днів древні європейці починали з березня, при цьому місячні й сонячні місяці до кінця зими давали значне розходження, що компенсувалося або за рахунок зайвого місяця, або за рахунок плаваючого по числах нового року.

Значне число дослідників вважає, що новий рік у слов'ян починався в січні, коли святкували Святки — народження нового світла.

Обчислення років. Століття й ера

Роки рахувалися за «літами» (слово «літо» означає рік) та «веснами» (слово «ровесники» говорить про подібний рахунок), коли починалося нове «літо». У давньоруських літописах зберігся відлік літ по стосовно князів IX—X ст., коли рахунок ввівся від князювання якого-небудь князя, а потім проводили підсумки загальних літ його правління. Далі рахунок починався заново і об'єднувався в перелік «часів» або «століть» князювань. Найстрашнішими згаданими «часами» є «время Бусово» (імовірно — IV століття) і час князя Кия і його братів (кінець V—VII ст.), Однак перелік з'єднаних один з одним князювань в літописі починається лише з князя Олега (пом. в 912 році).

Тривалість століття у слов'ян оцінюється по-різному: 30,100 і 1000 років. Слово «вік» означає життя людини і традиційно в християнській традиції вважається століттям. Однак, у фольклорних джерелах слово «вековуха» застосовується до жінок 30 років. Крім того, «вічний мир» між язичницькою Руссю і Візантією встановлювався в X столітті на 30 років, і руські князі, знали про цей строк, самі ініціюючи укладання нового «вічного миру», прив'язуючи до року закінчення терміну попереднього договору похід на Візантію. Можливо, що до X ст. «століття» не мали чіткої тривалості, а залежали від терміну князювання. Подібна система літочислення властива скандинавським сагам, які починають покоління переліком правлінь ще до часу життя Христа, і включають іноді число років життя правителя (готський король Германаріх прожив, приміром, 110 років, а Одд Стріла, що правив на Русі, — 300 літ/12!. Така генеалогія сходилася до скандинавських богів.

Слов'яни, можливо, також зводили обчислення часу до часів богів. З перекладної грецької хроніки Іоанна Малали нам відомо про царювання Сварога (Гефеста) і його сина Дажбога (Геліоса). Останній правив, згідно зі вставкою в літописі, 7470 днів, або 20 з половиною років. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються «століття Трояна» і «сьомий вік Трояна», що наштовхнуло багатьох істориків на думку про існування особливої ​язичницької ери, в якій рахунок століть починався з часів бога Трояна. Н. М. Карамзін і Б. А. Рибаков вважали, посилаючись на подібну думку давньоруського книжника, що згаданий бог пов'язаний з імператором Траяном, що завоював на початку II століття дунайські землі, з яких слов'яни вели своє походження. Реконструювати Троянову еру намагалися багато авторів. Проблемою при цьому є початкова точка відліку ери (106 рік завоювання дунайських земель або якийсь інший?), Тривалість «століть» і прив'язка «сьомого століття» до якоїсь згаданої в «Слові» події (мова йде в контексті розповіді про події 1060-х рр..). Одне з можливих пояснень: згадка семи століть — це поетичний зв'язок між описуваним «часом намистовим» (360-е — 370-ті рр..) І усобицями 1060-х рр.. Більшість інтерпретаторів «Слова» не схильні розуміти словосполучення «сім століть» буквально в хронологічному значенні і пояснюють цифру сім як символ завершення періоду великої язичницької епохи в історії руського слов'янства.

Деякі дослідники «Слова», наприклад А. К. Югов, вважають, що в «Слові» не згадуються ні «Троян», ні його «сьоме століття». На їхню думку, Троян — це помилкове прочитання імені Бонн (лігатура тр по начерк збігалася з буквою б), а ін-рус. на Семом слід перекладати як «на самому», а не як «на сьомому». Таке трактування дозволяє всі складнощі, пов'язані з цим фрагментом «Слова», і робить всі спекуляції на цьому безпідставними.

Календарні погляди неоязичників значно відрізняються від давньоязичницьких. На самому початку появи неоязичництва використовувався народний календар і реконструкції на його основі язичницьких свят, з поправкою на різницю григоріанського і юліанського календарів. Значний пласт дат неоязичницького календаря пов'язаний з «Велесовою книгою» і реконструкціями історії на її основі. Дуже популярні різного роду язичницькі календарі і гороскопи, складені на основі вищезгаданих джерел, стародавніх календарів інших народів і особистих відкриттів їх авторів.

Примітки

1. Грудка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Джерела

• Сводная таблица славянских названий месяцев [ 20 березня 2015 у Wayback Machine.]
• Добровальский А. А.
• Шаур В. К вопросу о реконструкции праславянских названий месяцев // Этимология 1971. М.: «Наука», 1973. С. 93-101. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Журавель А. В. Месяцы «книжные» и «небесные»: их соотношение на страницах летописей [ 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• . Полное издание в одном томе. -М: «Альфа-Книга», 2009.
• Клейн Л. С. Воскрешение Перуна. К реконструкции восточнославянского язычества. СПб.: Евразия, 2004
• ,
• Петровская календарная реформа. [ 20 травня 2008 у Wayback Machine.]