Германське або скандинавське неоязичництво є сучасною язичницькою релігією Вчені релігієзнаці класифікують скандинавське

Германське або скандинавське неоязичництво є сучасною язичницькою релігією. Вчені-релігієзнаці класифікують скандинавське неоязичництво як новий релігійний рух. Практикуюча модель неоязичництва бере за основу дохристиянські системи вірувань германських народів залізної доби і раннього середньовіччя. Щоб відновити минулі системи переконань, скандинавське язичництво (надалі Heathenry) використовує як основу збережені історичні, археологічні та фольклорні докази, хоча підходи до цього матеріалу значно різняться.

Символ скандинавських язичників — молот Тора

Термінологія

Heathenry не має єдиної теології і, як правило, акцентує увагу на пантеоні з божеств дохристиянської германської Європи. Він приймає космологічні погляди цих релігій, включно і анімістичний погляд на космос, в якому природний світ просякнутий духами. Вшанування богів та духів відбувається на жертовних обрядах, відомих як блоти, де їм пропонують їжу та напої, вилиті на жертовник. Вони часто супроводжуються церемоніальним розділенням алкогольних напоїв з богами. Деякі практики також беруть участь в ритуалах, спрямованих на зміну стану свідомості і яснобачення, насамперед і , з метою отримати мудрість і поради від божеств. Хоча багато самотніх практиків самі дотримуються релігії, члени спільноти язичників часто збираються в невеликих групах, зазвичай званих колом або вогнищами, для виконання своїх обрядів надворі або в спеціально побудованих будинках. Язичницькі етичні системи підкреслюють честь, особисту недоторканність і лояльність, в той час як переконання про загробне життя розрізняються і рідко підкреслюються.

Центральні протиріччя між язичниками стосуються проблеми раси. Деякі групи дотримуються «універсалістського» погляду, в якій стверджується, що релігія відкрита для всіх, незалежно від чи расової ідентичності, а інші навпаки, є расистами, посилаючись на арійську расу. Деякі язичники ще більше поєднують релігію з явно расистським, , хоч більшість язичників з цим не згідні. Язичники фокусуються на скандинавських джерелах та іноді використовують терміни Asatru, або Forn Sed; практики, які спеціалізуються на англосаксонських традиціях, використовують Forn Sed або ; ті, хто підкреслює німецькі традиції, використовують ; і ті язичники, які підтримують народні і радикальні праві погляди, вважають доцільнішими терміни , Wotanism, Wodenism, або .

Традиції

Витоки релігії сягають романтичного руху 19-го і початку 20-го століття, які прославили дохристиянські переконання німецьких товариств. У цей період організовані групи, які шанують німецьких богів, розвивалися в Німеччині та Австрії; вони були частиною руху Фьолкіш і зазвичай демонстрували расистську інтерпретацію релігії, в результаті чого рух значною мірою розпадався після поразки нацистської Німеччини у Другій світовій війні. У 1970-х роках в Європі і Північній Америці з'явилися нові групи «язичників», які перетворилися в формалізовані організації. В останні десятиліття рух язичників був предметом наукового дослідження вченими, які працюють в області язичництва.

Практики прагнуть відродити минулі системи переконань, використовуючи збережені історичні вихідні матеріали. Серед історичних джерел використовувалися давньоскандинавські тексти зі Скандинавії та Ісландії, такі як Прозова Едда і Поетична Едда, давньоанглійські тексти, такі як Беовульф, і німецькі тексти, такі як Пісня про Нібелугів. Деякі язичники також черпають натхнення з археологічних свідоцтв дохристиянської Північної Європи і записаних народних казок та фольклору з пізніх періодів європейської історії. Однак текстові джерела залишаються проблематичними як засіб «відновлення» дохристиянських систем переконань,адже вони були написані християнами і описують фрагментарно і упереджено. Антрополог характеризує Heathenry як «релігію, побудовану з часткового матеріалу», в той час як релігійні дослідження вчений описує свої переконання як «пронизані невизначеністю та історичною плутаниною», характеризуючи їх як постмодерністський рух.

Способи використання історичного і археологічного матеріалу розрізняються; деякі прагнуть якомога точніше відтворити минулі переконання і практики, в той час як інші відкрито експериментують з цим матеріалом і приймають нові інновації. Деякі, наприклад, адаптують свої практики відповідно до «неперевіреного персонального гнозису», який вони отримали завдяки духовним переживанням. Інші приймають концепції зі збережених етнічних релігій світу, а також сучасні політеїстичні релігії, такі як індуїзм і афро-американські релігії, вважаючи, що це допомагає будувати духовний світогляд, схожий до того, що існував у Європі до християнізації. Деякі практики, які підкреслюють важливість історичних та археологічних джерелах, критикують інших, використовуючи зневажливий термін "неоязичники".

Деякі з учасників Heathens шукають спільні елементи, які були виявлені на усій території Європи протягом залізної доби та раннього середньовіччя, використовуючи їх як основу сучасних вірувань та практик. Деякі прихильники язичництва глибоко вивчають специфіку північноєвропейського суспільства в часи залізного та ранньосередньовічного періодів , хоча більшість практиків, перш за все, отримують інформацію про дохристиянське минуле з вигаданої літератури та популярної .

Антрополог вказує, що Heathenry можна зрозуміти як приклад того, що історик Ерік Хобсбаум назвав "вигаданою традицією". Як пише науковець-релігієзнавець , незважаючи на те, що між язичництвом і дохристиянськими системами вірувань германської Європи "немає реальної різниці", практикуючим язичникам часто не подобається бути прихильниками "нової релігії" і "сучасного винаходу" і тому вони радше схиляються до терміна "старовірство". Багато практиків уникають використання наукового терміна "реконструкція" для опису своєї практики , переважно характеризують її як "релігію корінних народів". Опитування населення у 2015 році показало рівну кількість практикуючих (36%), яка приймає релігію як реконструкції, і тих, хто вважає її прямим продовженням систем давніх вірувань; лише 22% визнали її сучасною, але історично натхненною, однак ця позиція була домінуючою серед практиків у скандинавських країнах.

Ніякої центральної релігійної влади не існує, щоб дати конкретне термінологічне визначення для всіх практиків. Таким чином, різні групи язичників використовували різні слова, щоб описати як свою релігію, так і себе, однак ці терміни часто передають сенс їхніх соціально-політичних переконань.

Вчені, які вивчають релігію, як правило, вважають доцільнішими терміни «Heathenry і Heathenism», для опису, з тих причин, що ці терміни містять у собі всі різновиди руху. Цей термін є найбільш часто використовуваним варіантом практиками в Англії, Північній Америці і в інших місцях. Багато практиків використовують термін Heathen над Pagan, тому що Heathen виник серед германських мов, в той час як Pagan бере початок від латини.

Інші терміни, які використовуються в деяких наукових контекстах сучасного німецького язичництва і німецького неоязичництва, хоча останній є «штучним терміном», розроблений вченими, маловикористовуваний в язичницьких спільнотах. Як альтернативу Блейн запропонував використовувати "північноєвропейське язичництво" як всеосяжний науковий термін для руху, хоча Стрміска зазначив, що термін буде охоплювати і практиків, які натхненні системами вірувань фінських і слов'янських товариств Північно-Східної Європи. Він виступав за сучасне скандинавське язичництво, хоча і визнав, що цей термін виключає язичників, які натхненні системами дохристиянської віри НЕ нордичних германських народів, таких як англосакси і готи.

Іншою назвою віри є ісландський термін Асатру, який перекладається як «відданість Асам» — Аси — божества в . Цей термін схвалюється практиками, які зосереджуються на скандинавських богах .

Інші практики називають свою релігію Vanatrú, що означає «ті, хто шанує Ванів», або Dísitrú, що означає «ті, хто шанує богинь», в залежності від їх конкретного богословського акценту. Незважаючи на обмеженість, особливо для Скандинавії, з середини 2000-х років популяризується термін Forn Siðr — «старий шлях»; це також термін, присвоєний християнами, що раніше використовувався в зневажливому сенсі для опису дохристиянської релігії. Інші терміни, які використовуються для опису релігії — це Північна Традиція, Нордичне Язичництво. У Сполучених Штатах групи, що підкреслюють орієнтованість на Німеччину, використовували терміни , в той час як ті, хто фокусується на англосаксонському підході, використовували назву Форн Сед або .

Багато орієнтованих на расизм язичників вважають кращими терміни Odinism або Wotanism, для кращого опису своєї релігії. Термін Odalism популяризує Варг Вікернес, посилаючись на сакральне значення руни Одал. Таким чином, існує загальна думка про те, що всі ті, хто використовує Odinism, підтримують явно політичне, праве і расистське тлумачення релігії, тоді як Асатру використовується більш помірними групами язичників , але на практиці такого чіткого поділу використання цих термінів не існує. Грегоріус зазначив, що Odinism був «дуже проблематичним», тому що він має на увазі, що бог Одін, згідно з норвезькою міфологією, займає центральне місце в теології цих груп, що часто буває не так. Крім того, цей термін також використовується, принаймні, однією не расистською групою, британською , яка використовує її з особливої прихильності Одіну.

Вірування

Історик релігії зазначив, що в рамках язичницького руху немає «одноголосно прийнятого богослов'я». Кілька ранніх язичників, подібних Гвідо фон Лісту, вказали, що політеїстична природа дохристиянської релігії насправді була монотеїстичною. З 1970-х років негативне ставлення до багатобожжя змінилося. Сьогодні Heathenry зазвичай характеризується як політеїстична релігія, що демонструє богословську структуру, яка включає в себе пантеон богів і богинь, а прихильники пропонують свою відданість і поклоніння деяким або всім з них. Більшість практикуючих — політеїстичні реалісти, вірять в буквальне існування божеств як окремих істот. Інші підтримують психологічну інтерпретацію божеств, розглядаючи їх, наприклад, як символи, юнгіанські архетипи або , вважаючи себе атеїстами Божества верховного пантеону з дохристиянських систем вірувань зустрічаються в різних суспільствах германської Європи; вони місять божеств, як Тюра, Одіна, Тора, Фрігг і Фрейю зі скандинавських джерел, Вотана, Thunor і Eostre з джерел англосаксонських, і такі фігури, як Nehalennia з континентальних джерел. Деякі практики приймають вчення, взяті з , де є дві категорії божеств: Æsir (Аси) і Vanir (Вани). Деякі практики змішують різні регіони і часи разом, наприклад, використовуючи поєднання, в той час як інші тримають їх окремо і шанують тільки божеств з певного регіону. Деякі групи фокусують своє поклоніння на конкретному божеству; наприклад, «Братство вовків», група чеських язичників, зосереджують своє богослужіння на поклонінні Фенріру.

Язичницькі божества не вважають досконалими, всемогутніми і всюдисущими, і замість цього розглядаються як такі, що мають сильні і слабкі сторони. Багато практиків вважають, що ці божества коли-небудь помруть, як, наприклад, бог Бальдр в скандинавській міфології. Язичники розглядають свій зв'язок з божествами не так, як з господарем і слугою, а скоріше як взаємозалежні відносини, подібні до спорідненості. Для них ці божества служать як прикладами, так і рольовими моделями, поведінка яких має бути наслідувана. Багато людей вважають, що вони можуть спілкуватися з цими божествами, а також говорити, торгуватись і сперечатися з ними, сподіваючись, що, поклонившись їм, отримають мудрість, розуміння, владу або нові ідеї.

Багато практиків об'єднують свій політеїстичний погляд на світ з пантеїстичною концепцією природного світу як священного і просякнутого божественною енергетичною силою, що пронизує все живе. Heathenry є анімістичною релігією, з практиками, що вірять в духів, широко відомих як «» (vættir), які населяють світ, кожен з яких має свою власну індивідуальність. Деякі з них відомі як «земні духи» (landvættir) і населяють різні кутки землі, де живуть поруч з людьми, яким вони можуть допомогти і ставити перешкоди. Інші вважаються домашніми божествами і живуть в будинку, де їх можна умилостивити їжею. Деякі язичники взаємодіють з цими сутностями і приносять їм жертви частіше, ніж з богам і богиням. Маленькі істоти часто ідентифікуються з фольклорними, такими як ельфи, дварфи, гноми і тролі. Деякі з них, такі як йотуни у , вважаються злісними духами; всередині спільноти пропонування їм жертв — табу, хоча деякі практики все ще роблять це. Багато язичників також вірять в духів предків та поважають їх.

Космологія

Язичники зазвичай використовують космологію, засновану на . В рамках цієї структури світ людей, відомий як Мідгард, вважається одним з дев'яти царств, всі з яких є частиною космологічного світового дерева, званого Іггдрасіль. Вважається, що різні типи істот населяють ці різні сфери; наприклад, люди живуть у Мідгарді, а дварфи живуть в іншому царстві, ельфи в Альвгеймі, велетні в Йотунгеймі, божества у Асгарді. Більшість практиків вважають, що це поетичний або символічний опис космосу, причому різні рівні зображують вищі сфери позаматеріального плану існування. Дерево світу також інтерпретується деякими учасниками спільноти як ікона екологічного та соціального устрою. Деякі язичники, такі як психолог Браян Бейтс, застосували інший підхід до космології, заснований на аналітичній психології, тим самим інтерпретуючи дев'ять світів і їх жителів як карту людського розуму.

Згідно із загальним віросповіданням, заснованим на давньоскандинавських джерелах, три сестри, відомі як норни, сидять у кінці кореня світового дерева. Ці фігури прядуть нитки Долі (Вірд), як взаємозв'язок всіх істот у всьому космосі. У співтоваристві ці три фігури іноді називають «минулим, сьогоденням і майбутнім» Вважається, що людина може сама обрати свою долю, і, таким чином, світогляд язичників коливається між поняттями вільної волі і фаталізмом

Різні язичницькі групи приймають скандинавський апокаліптичний міф про Рагнарьок; деякі розглядають його як буквальне пророцтво про майбутні події. Його часто сприймають як символічне попередження про небезпеку, з якою стикається людство, якщо воно діє нерозумно щодо природного світу. Смерть богів в Рагнарьок часто розглядається як нагадування про неминучість смерті і важливість чесного життя, аж до смерті. Як альтернативу етнонаціоналістичні язичники інтерпретували Рагнарьок як пророцтво про майбутній апокаліпсис, в якому біла раса скине тих, кого вони сприймають як своїх гнобителів і створюватимуть майбутнє суспільство, засноване на язичництві.

Деякі практики не беруть до уваги віру в загробне життя, натомість наголошуючи на важливості поведінки і репутації в цьому світі. В ісландському язичництві немає єдиної догматичної віри в загробне життя. Загальна віра полягає в тому, що у людини є кілька душ, які є окремими, але пов'язані одна з одною.

Загальноприйнятою є віра в чотири або п'ять душ, дві з яких переживають тілесну смерть: одна з них, hugr, подорожує в царство предків, в той час як інша, вилучена, реінкарнується в новому тілі. У вірі є різні чесноти, що допомагають душі увійти, ґрунтуючись частково на цінностях земного життя людини, у зал Вальгалли, під керівництвом Одіна або в зал Фрейї. Вірування щодо реінкарнації широко варіюються серед язичників, загальна думка полягає в тому, що люди відроджуються в своїй родині або роді.

Мораль та етика

У Heathenry моральні і етичні погляди засновані на етиці Залізної доби і Середньовічної Північно-Західної Європи , зокрема на діях героїчних постатей, які з'являються в давноскандинавських сагах. Етичні погляди фокусуються на ідеалах честі, мужності, сумлінності, гостинності та роботи і підкреслюють лояльність до родини. Зазвичай практики дотримуються свого слова, особливо клятв присяги. Таким чином, існує сильний індивідуалістичний ідеал, орієнтований на особисту відповідальність, і загальний девіз в співтоваристві язичників: «Ми — наші справи». Більшість язичників відкидають поняття гріха і вважають, що це деструктивна, а не корисна концепція.

Деякі громади язичників формалізують такі цінності в етичний кодекс, (ДШЧ), який заснований в основному на Hávamál з поетичної Едди. Вперше розроблено кодекс основоположниками Одіністичного Обряду у Великій Британії в 1970-х роках Існують різні форми ДШЧ, але число дев'ять має символічні асоціації зі . Думки розділяються: деякі приймають ДШЧ; деякі вважають їх занадто догматичними, в той час як інші уникають їх за те, що вони не мають обґрунтування в історії германської культури , сприймаючи їх як спробу наслідувати юдео-християнські десять заповідей. Найменше їх використовують у скандинавських країнах.

Соціолог зазначила, що, як і у всіх релігіях, Heathenry тісно пов'язана з політикою, а політичні та релігійні переконання практиків впливають один на одного. У результаті акценту релігії на Землі, багато язичників проявляють інтерес до екологічних проблем, багато хто вважає, що їх віра є природною релігією. Язичницькі групи брали участь в посадці дерев, збирали гроші для насадження лісів і проводили кампанію проти будівництва залізниці між Лондоном і ла-маншським тунелем в південно-східній Англії. Багато германських неоязичників також займаються збереженням об'єктів спадщини, і деякі практики висловили стурбованість у зв'язку з археологічними розкопками доісторичних і , вважаючи, що це нешанобливо до померлих, яких язичники вважають предками.

Етичні суперечки всередині спільноти також виникають, коли деякі практики одновірців суперечать релігійним «консервативним ідеям належної пристойності». Наприклад, в той час як багато язичників цурається скандинавського бога Локі, визнавши його злим, його божественна, зокрема, гермафродитна природа зробила його привабливим для багатьох ЛГТБ-активістів. Ствердження про гомосексуальність і права ЛГБТ залишаються джерелом напруженості в суспільстві. Деякі праві групи язичників вважають гомосексуальність несумісним з орієнтованою на сім'ю Ідеєю, засуджуючи одностатеві сексуальні стосунки. Інші групи узаконюють відкритість для практиків ЛГБТ, посилаючись на трансгендерність Тора і Одіна в скандинавській міфології. Є, наприклад, гомосексуально і трансгендерно орієнтовна організація «The Troth».

Обряди та практики

Язичницький вівтар на Йоль (Гетеборг, Швеція)

В англомовних країнах групи язичників зазвичай називають один одного родичами, вогнищем, колом, общиною. Це невеликі групи, часто сімейні об'єднання, що зазвичай становлять п'ять-п'ятнадцять членів. Їх часто пов'язує один з одним присяга на вірність, з суворими процедурами вступу в общину, які регулюють прийом нових членів. Новоприбулі члени можуть бути прийняті на випробувальний термін до того, як стануть повноправними членами общини, в той час як інші групи залишаються закритими для всіх нових членів. Язичницькі групи значною мірою незалежні і автономні, хоча зазвичай вони пов'язані з іншими групами язичників, особливо в їх регіоні. Є інші послідовники релігії, які не пов'язані з такими групами, діють як поодинокі практики, причому вони часто контактують з іншими практиками через соціальні мережі. Опитування, проведене в 2015 році, показало, що більшість язичників ідентифіковані як поодинокі практикуючі, причому Північна Європа є винятком; тут більшість язичників задіяно у групах.

Священиків часто називають бодхі, а жриць — гідх'я — давньоскандинавські терміни, які означають «бог-чоловік» і «богиня-жінка» відповідно, при цьому множинним терміном є готар. Ці люди рідко розглядаються як посередники між практиками і божествами, натомість вони виконують обряд групових церемоній і навчають давніх знань і традицій релігії. Багато з общин вважають, що будь-хто може взяти на себе роль священика, поділяти організаційні обов'язки і очолювати обряди. В інших групах є необхідним, щоб особа отримала офіційні повноваження від акредитованої організації Heathen, аби стати визнаним священиком. У кількох групах, особливо на початку 20-го століття, які діяли як таємні товариства, священство моделюється системою висхідних ступенів, схожих до масонства.

Язичницькі обряди часто відбуваються в непублічних місцях, особливо в будинку практика. В інших випадках, були встановлені на ділянках землі, спеціально призначених для цієї мети — хург, який є освяченим місцем на природі, як гай, або hof — дерев'яний храм.

Під час релігійних церемоній багато язичників вважає доцільнішим носити одяг, який нагадує стиль одягу, що носили в ранньому середньовіччі. Вони також часто носять символи, що означають їхню релігійну відданість. Найпоширенішим знаком серед язичників є Мйольнір, або молот Тора, який носиться як кулон і використовується як жест у ритуалі. Його іноді використовують, щоб висловити окрему схожість з богом Тором, хоча він також часто використовується як символ язичництва в цілому, зокрема уособлює стійкість і життєздатність релігії. Інший широко використовуваний символ язичника — це валькнут, який використовується для позначення бога Одіна або Водана. Найважливіший релігійний обряд для язичників називається blót, який є ритуалом, де надають богам жертвопринесення. Blót зазвичай відбувається на відкритому повітрі і зазвичай практики пропонують мед, який наливають в чашу. Богів запрошують і звертаються з проханням про допомогу, оскільки священик використовує гілочку або паличку вічнозеленого дерева, щоб окропити медом статуї божеств і присутніх. Ця процедура може бути написана за сценарієм або імпровізована. Нарешті, миска меду виливається у вогонь або на землю, як дар для богів.

Seiðr і galdr

Однією з релігійних практик у Heathenry є seiðr, яку описано як «шаманський транс ритуального комплексу», хоча доцільність використання терміна «шаманізм», щоб описати seiðr досить спірна. Сучасний розвинувся впродовж 1990-х років з широкого руху, на чолі з фахівцями, які вивчають використання транс-станів в інших конфесіях, таких як . Відома форма високого сидіння або пророчого сейдру, який описується в Guðriðr в Сагах про Еріка Рудого. Хоч виконання ритуалу розрізнялося між групами, пророчий seiðr зазвичай включає seiðr — виконавця, що сидить на високому сидінні та інших, що виконують пісні і співи для виклику богів і духів. Потім, стукаючи у барабан, відбувається змінення стану свідомості у практика, який вирушає в медитативну подорож через світове дерево в царство Хель. Потім аудиторія ставить запитання для seiðr- виконавця, однак шаман пропонує відповіді на основну інформацію, розтлумачену через їхні медитативні транси. Деякі seiðr-практики використовують наркотичні засоби , хоча інші прямо виступають проти використання будь-яких таких препаратів, що сприяють зміні свідомості.

Не всі язичники практикують seiðr; враховуючи його асоціації як із двозначністю сексуальної статі, так і з богами Одіном і Локі з їх ненадійністю, багато з правого крила язичницького руху не схвалюють його. Хоча існують гетеросексуальні практикуючі чоловіки, seiðr багато в чому асоціюється з жінками і гомосексуалами . Опитування, проведене в 2015 році, показало, що жінки частіше беруть участь в сейдрі, ніж чоловіки. Один з членів Troth, Edred Thorsson, розробив форми seiðr, які стосувалися , що використовує садомазохістські методи, однак цей факт викликав розбіжність думок в співтоваристві.

Гальдр — ще одна германська практика неоязичництва, в якій учасники співають або читають вголос. У рамках церемонії galdr також іноді повторюються руни або рунічні вірші, щоб створити громадський настрій і дозволити учасникам увійти в змінені стани свідомості і налагодити зв'язок з божествами. Деякі сучасні співи і пісні galdr створені під впливом англо-саксонських народних магічних принад, таких як Æcerbot і Nine Herbs Charm. Ці вірші спочатку були написані в християнському контексті, хоча практики вважають, що вони відображають теми, присутні в дохристиянській, шаманській релігії, і, таким чином, перероблюють їх для сучасного використання.

Деякі язичники практикують гадання за допомогою рун. У деяких випадках різні руни пов'язані з різними божествами, одним з дев'яти царств або аспектами життя. Зазвичай язичники використовують загальний германський футарк як рунічний алфавіт, хоча деякі практики замість цього використовують англосаксонський футхорц або молодший футарк. Деякі неоязичники також використовують руни для віщування та передбачення, при цьому тематичні книги є загальнодоступними в книжкових магазинах.

Історія

Наприкінці 18-го і 19-го століть німецький романтизм сфокусувався і на дохристиянських системах вірувань германської Європи з різними інтелектуалами-романтістами, які стверджують, що ці стародавні релігії були «більш природними, органічними і позитивними», ніж християнство. Таке ставлення сприяло розвитку романтістських інтелектуалів, таких як Йоганн Готфрід Гердер, і Вільгельм Грімм. Цей розвиток супроводжувався зростанням націоналізму і ідеєю, що сприяла створенню руху Völkisch у германомовній Європі. Критикуючи єврейське коріння християнства, в 1900 році німець опублікував брошуру, яка закликає до відродження расистської давньогерманської релігії. Інші письменники, такі як , підтримали його претензії, в результаті чого в 1911 році сформовано як (Ліга культури особистості), так і Німецький Орден в 1911 році.

Інше відгалуження Heathenry з'явилося в окультному русі völkisch, відомому як аріософія. Один з цих аріософів-вьолькіш був австрійський окультист Гвідо фон Ліст, що заснував релігію, яку він назвав «вотанізм», з внутрішнім ядром, яке назвав «арманізм». Вотанізм заснований текстах Едди, хоча з часом на нього все більше впливали окультні вчення Теософсього суспільства.

У 1933 році еклектичний рух німецьких вірувань (Deutsche Glaubensbewegung) заснований вченим-релігієзнавцем , який хотів об'єднати розрізнені групи язичників. Незважаючи на те, що він є активним протягом всієї нацистської епохи, його надії на те, що його «Німецька віра» буде оголошена офіційною вірою нацистської Німеччини, були марні. Незважаючи на те, що в період розквіту 1920-х років в язичницькому русі, ймовірно, не було більш декількох тисяч послідовників, він утримував лояльність багатьох інтелектуалів середнього класу, включно і журналістів, художників, ілюстраторів, науковців та вчителів.

Окультисти вьолькіш «зробили важливий внесок в настрій нацистської епохи». Мало хто мав прямий вплив на керівництво нацистської партії з одним винятком: Карл Марія Вілігут мав значний вплив на лідера СС Генріха Гіммлера.

Рух вьолькіш також проявився в Норвегії в 1930-х роках в оточенні таких груп, як Круг Рагнарьок і журнал «Tidsskriftet Ragnarok» . Видатними постатями в цьому середовищі були письменник і композитор Geirr Tveitt, хоча він не залишив послідовників у післявоєнній Норвегії. Термін «міфологія» був розроблений австралійцем , який опублікував «Релігію одіністів» (1930) і заснував .

Сучасність

На початку 1970-х років організації Heathen з'явилися в Сполученому Королівстві, США, Канаді, Австралії та Ісландії, в основному незалежно один від одного. Це частково пояснюється більш широким зростанням сучасного язичницького руху в 1960-х і 1970-х роках, а також розвитком руху New Age, що заохочував створення нових релігійних рухів, спрямованих на відродження дохристиянських системи переконань. Подальші язичницькі групи з'явилися тоді в 1990-х і 2000-х роках, багато хто з яких дистанціювалися від відверто політичних програм і приділяли більше уваги історичній достовірності, ніж їх попередники 1960-х і 1970-х років.

У 1960-х роках в Сполучених Штатах з'явилося язичництво.

В Ісландії вплив дохристиянських систем вірувань все ще проникав в культурну спадщину країни в XX столітті. Там, фермер заснував групу Heathen в 1972 році, що спочатку налічувала 12 членів. Бейнтейнссон служив як Allsherjargodi (головний священик) до своєї смерті в 1993 році, його змінив Йормундур Інгі Хансен. У 2003 році Ásatrúarfélagið налічував 777 членів і мав вплив на ісландське суспільство. В Англії "Британський комітет з відновлення обряду" був створений в 1972 році.

У Швеції перші групи язичників були створені в 1970-х роках; Breidablikk-Gildet (Гільдія Брейдаблік), заснована в 1975 році, і Telge Fylking, заснована в 1987 році, остання з яких відрізнялася, підкреслюючи НЕ расистську інтерпретацію релігії. У 1994 році була заснована Sveriges Asatrosamfund (Шведська Асамблея Асатру), яка стала найбільшою організацією язичництва в країні. Перша норвезька група Heathen, Blindern Åsatrulag, була створена як студентська група в Університеті Осло в середині 1980-х років , в той час як більший Åsatrufellesskapet Bifrost створений в 1996 році; Foreningen Forn Sed був утворений в 1999 році. У Данії невелика група була заснована недалеко від Копенгагена в 1986 році.

У Німеччині були створені різні групи, які відкинули вьолькіш і праві погляди своєї релігії, перш за все (клан Рівних) в 1994 році і Nornirs Ætt ( «Рід Норн») в 2005 році. В 1994 році була заснована організація Odinic Rite Deutschland (Odinic Rite Germany), хоча пізніше вона оголосила про свою незалежність і стала «Verein für germanisches Heidentum VfgH» (Товариство германського язичництва), а Troth також створила німецьку групу Eldaring, яка заявила про свою незалежність в 2000 році. Перші організовані групи язичників в Чехії з'явилися наприкінці 1990-х років.

Язичницькій вплив очевидний в формах блек-металу з 1990-х років, де тексти і теми часто розкривали теми дохристиянського північного минулого; ЗМІ зазвичай асоціювали цей музичний жанр з сатанізмом. Паган-метал жанр виник з фрагментів екстремальної сцени в Північній Європі на початку 1990-х років Багато музикантів, які працюють у жанрі вікінг-металу, також вивчали мови, та скандинавські міфологічні фігури, таких як Одін і Тор. З середини 1990-х років Інтернет дуже допоміг поширенню Heathenry в різних частинах світу. У цьому десятилітті також спостерігалося сильне зростання расистського язичництва серед осіб, які утримуються під вартою в тюремній системі США, в результаті інформаційно-пропагандистських програм, встановлених різними групами язичників , проекту, розпочатого в 1980-х роках. Протягом цього періоду багато язичницьких груп також стали все частіше взаємодіяти з іншими етнічними язичницькими групами в Східній Європі.

Див. також

Список сучасних язичницьких рухів

Примітки

Kaplan 1997, с. 70; Gardell 2003, p. 2; Gregorius 2015, с. 64; Velkoborská 2015, с. 89; Doyle White 2017, с. 242.
Blain 2005, с. 183–184; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 138; Horrell 2012, с. 1; Pizza 2014, с. 48; Snook 2015, с. 9.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 138.
Blain 2005, с. 182, 185-186; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 138-141; Snook 2015, с. 12; Schnurbein 2016, с. 252.
Snook 2015, с. 53.
Blain 2005, с. 182.
Strmiska 2000, с. 106.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 159.
Blain & Wallis 2009, с. 414; Snook 2015, с. 50
Blain 2005, с. 185; Gregorius 2015, с. 74, 75.
Snook 2015, с. 49
Hunt-Anschutz 2002, с. 126
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 137; Schnurbein 2016, с. 251.
Schnurbein 2016, с. 251
Pizza 2015, с. 497.
Gregorius 2015, с. 64
Blain 2005, с. 184.
Horrell 2012, с. 5; Snook 2015, с. 145; Gregorius 2015, с. 74
Cragle 2017, с. 101—103
Snook 2015, с. 8–9; Doyle White 2017, с. 242.
Gregorius 2015, с. 65–66; Doyle White 2017, с. 242
Snook 2015, с. 9; Cragle 2017, с. 79
Harvey 1995, с. 52; Blain 2002, с. 6; Blain 2005, с. 181; Blain & Wallis 2009, с. 415.
Harvey 1995, с. 49; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 128; Harvey 2007, с. 53.
Cragle 2017, с. 85
Granholm 2011, с. 519; Schnurbein 2016, с. 9
Schnurbein 2016, с. 11
Blain 2002, с. 5
Strmiska 2007, с. 155
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 128
Harvey 1995, с. 53; Harvey 2007, с. 53
Blain 2002, с. 5; Gregorius 2015, с. 65, 75; Schnurbein 2016, с. 10.
Blain 2005, с. 182; Davy 2007, с. 158
Strmiska 2007, с. 167; Snook 2013, с. 53
Gardell 2003, с. 165; Harvey 2007, с. 53
Gregorius 2006, с. 390
Gardell 2003, с. 152; Asprem 2008, с. 45
Gardell 2003, с. 152; Doyle White 2017, с. 242
Gardell 2003, с. 156
Schnurbein 2016, с. 93–94
Schnurbein 2016, с. 94
Hunt-Anschutz 2002, с. 126; Gardell 2003, с. 154; Blain 2005, с. 186; Harvey 2007, с. 55; Davy 2007, с. 159.
Gardell 2003, с. 156, 267; Blain 2005, с. 186; Harvey 2007, с. 57; Davy 2007, с. 159; Schnurbein 2016, с. 94–95.
Kaplan 1997, с. 71; Gardell 2003, с. 156, 267; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 143; Schnurbein 2016, с. 94.
Amster 2015, с. 48
Gardell 2003, с. 155; Blain 2005, с. 187; Harvey 2007, с. 55.
Blain 2005, с. 188
Velkoborská 2015, с. 103
Gardell 2003, с. 268; Snook 2015, с. 57; Schnurbein 2016, с. 95.
Harvey 1995, с. 51; Gardell 2003, с. 268; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 142; Harvey 2007, с. 55.
Kaplan 1997, с. 72; Gardell 2003, с. 268
York 1995, с. 125.
Blain 2005, с. 186.
Blain 2005, с. 189
Harvey 2007, с. 57
Gardell 2003, с. 268
Hunt-Anschutz 2002, с. 126; Blain 2005, с. 187; Harvey 2007, с. 56; Davy 2007, с. 159.
Harvey 2007, с. 56; Snook 2015, с. 13
Blain 2005, с. 187–188
Snook 2015, с. 13
Hunt-Anschutz 2002, с. 126; Snook 2015, с. 64
Strmiska 2007, с. 174–175; Blain 2005, с. 187
Blain 2005, с. 187
Harvey 2007, с 57.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 143; Harvey 2007, с. 57.
Blain 2005, с. 190; Harvey 2007, с. 55–56; Schnurbein 2016, с. 100.
Harvey 2007, с. 55
Harvey 2007, с. 56; Schnurbein 2016, с. 99
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 142
Gardell 2003, с. 279–280
Snook 2015, с. 57.
Strmiska 2000, с. 121
Gardell 2003, с. 161; Snook 2015, с. 58–59
Gardell 2003, с. 161
Gardell 2003, с. 161; Schnurbein 2016, с. 99
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 146
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 139
Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 139.
Hunt-Anschutz 2002, с. 127
Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Schnurbein 2016, с. 104
Snook 2015, с. 70
Adler 2006, с. 291
Gardell 2003, с. 157; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 143, 145; Blain & Wallis 2009, с. 424; Snook 2015, с. 70–71; Cragle 2017, с. 98.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 145
Snook 2015, с. 72
Snook 2015, с. 72; Cragle 2017, с. 100
Gregorius 2015, с. 78; Cragle 2017, с. 100
Snook 2015, с. 18–19
Blain 2005, с. 205; Harvey 2007, с. 65; Schnurbein 2016, с. 184.
Schnurbein 2016, с. 183.
Harvey 2007, с. 66
Blain 2005, с. 205; Schnurbein 2016, с. 184
Snook 2015, с. 74
Blain 2005, с. 204
Blain 2005, с. 204; Schnurbein 2016, с. 244
Gregorius 2015, с. 79.
Kaplan 1996, с. 224; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 128.
Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Gardell 2003, с. 157; Blain 2005, с. 191; Strmiska & Sigurvinsson 2005, p. 131; Davy 2007, с. 159; Snook 2015, с. 22, 85.
Blain 2005, с. 191.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 131; Snook 2015, с. 92.
Snook 2015, с. 92
Schnurbein 2016, с. 112–113.
Snook 2015, с. 92.
Blain 2005, с. 193; Snook 2015, с. 93.
Gardell 2003, с. 157; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 131; Snook 2015, с. 85.
Cragle 2017, с. 96–97.
Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Gardell 2003, с. 158; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 132; Snook 2015, с. 90; Schnurbein 2016, с. 113.
Hunt-Anschutz 2002, с. 127.
Schnurbein 2016, с. 112-113.
Snook 2015, с. 22.
Harvey 2007, с. 59.
Hunt-Anschutz 2002, с. 126–127; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 130; Blain 2005, с. 195.
Harvey 2007, с. 62.
Blain 2002, с. 47–50.
Adler 2006, с. 396.
Magliocco 2004, с. 226–227.
Blain 2002, с. 32–33; Adler 2006, с. 296.
Blain 2002, с. 57; Velkoborská 2015, с. 93.
Blain 2002, с. 57.
Blain 2002, с. 15; Blain 2005, с. 206; Harvey 2007, с. 62; Schnurbein 2016, с. 113, 121.
Snook 2015, с. 137.
Blain 2002, с. 18; Snook 2015, с. 137; Schnurbein 2016, с. 243.
Cragle 2017, с. 104.
Kaplan 1996, с. 221–222; Schnurbein 2016, с. 246.
Blain 2005, с. 196.
Harvey 2007, с. 61–62.
Blain 2005, с. 196; Blain & Wallis 2009, с. 426–427.
Blain 2005, с. 196; Harvey 2007, с. 61.
Harvey 2007, с.61.
Blain 2005, с. 196; Blain & Wallis 2009, с. 425.
Harvey 1995, с. 49.
Granholm 2011, c. 520–521.
Schnurbein 2016, c. 17.
Granholm 2011, c. 521; Schnurbein 2016, c. 17.
Schnurbein 2016, c. 38.
Schnurbein 2016, c. 40.
Goodrick-Clarke 2004, c. 52; Gregorius 2006, c. 390; Granholm 2011, c. 521–522.
Goodrick-Clarke 2004, c. 49.
Goodrick-Clarke 2004, c. 52.
Poewe & Hexham 2005, c. 195; Schnurbein 2016, c. 45–46.
Schnurbein 2016, c. 46–47.
Goodrick-Clarke 2004, c. 177.
Asprem 2008, c. 48–49; Schnurbein 2016, c. 47.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 127; Adler 2006, c. 286; Asprem 2008, c. 46; Snook 2015, c. 8; Schnurbein 2016, c. 54.
Asprem 2008, c. 47; Schnurbein 2016, c. 54.
Schnurbein 2016, c. 63.
Paxson 2002, c. 17.
Strmiska 2000, c. 108; Schnurbein 2016, c. 70.
Strmiska 2000, c. 112; Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 166–168; Asprem 2008, c. 46; Schnurbein 2016, c. 59–61.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 166–168; Schnurbein 2016, c. 69.
Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 166–168.
Kaplan 1996, c. 199–200; Asprem 2008, c. 46–47; Schnurbein 2016, c. 57–58; Doyle White 2017, c. 250–252.
Gregorius 2015, c. 68; Schnurbein 2016, c. 61.
Gregorius 2015, c. 70–71.
Asprem 2008, c. 49; Schnurbein 2016, c. 62.
Asprem 2008, c. 49–50.
Schnurbein 2016, c. 74–75.
Schnurbein 2016, c. 75–76.
Dostálová 2013, c. 167.
Granholm 2011, c. 528–229.
Weinstein 2013, c. 59–60.
Trafford & Pluskowski 2007, c. 63.
Weinstein 2013, c. 60.
Blain 2005, c. 191; Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 133; Amster 2015, c. 45; Schnurbein 2016, c. 63.
Gardell 2003, c. 324; Schnurbein 2016, c. 73.
Kaplan 1997, c. 92.

Література

Основні джерела

Flowers, Stephen E. (2015). Icelandic Magic: Practical Secrets of the Northern Grimoires. Rochester, Vermont: . ISBN .

Gundarsson, Kveldulf (1993). Teutonic Religion: Folk Beliefs and Practices of the Northern Tradition. St Paul: . ISBN .

Jennings, Pete (1998). The Norse Tradition: A Beginner's Guide. London: . ISBN .

Krasskova, Galina (2005). Exploring the Northern Tradition: A Guide to the Gods, Lore, Rites, and Celebrations from the Norse, German, and Anglo-Saxon Traditions. Wayne: New Page Books. ISBN .

Krasskova, Galina; Kaldera, Raven (2009). Northern Tradition for the Solitary Practitioner: A Book of Prayer, Devotional Practice, and the Nine Worlds of Spirit. Pompton Plains: Career Press. ISBN .

Lafayllve, Patricia M. (2013). A Practical Heathen's Guide to Asatru. St Paul: Llewellyn Publications. ISBN .

McNallen, Stephen (2015). Asatru: A Native European Spirituality. Nevada City: Runestone Press. ISBN .

Paxson, Diana L. (2007). Essential Asatru: Walking the Path of Norse Paganism. New York: Citadel Press. ISBN .

Thorsson, Edred (1984). Futhark: Handbook of Rune Magic. Newburyport, Massachusetts: . ISBN .

Джерела

Adler, Margot (2006) [1979]. (вид. revised). London: Penguin. ISBN .

Asbjørn Jøn, A. (1999). . . 12 (1): 77—83. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 8 березня 2018.

Asprem, Egil (2008). Heathens Up North: Politics, Polemics, and Contemporary Paganism in Norway. . 10 (1): 42—69. doi:10.1558/pome.v10i1.41.

Amster, Matthew H. (2015). It's Not Easy Being Apolitical: Reconstructionism and Eclecticism in Danish Asatro. У Kathryn Rountree (ed.) (ред.). Contemporary Pagan and Native Faith Movements in Europe: Colonialist and Nationalist Impulses. New York and Oxford: . с. 43—63. ISBN .

Berger, Helen A.; Leagh, Evan A.; Shaffer, Leigh S. (2003). Voices from the Pagan Census: A National Survey of Witches and Neo-Pagans in the United States. Columbia, South Carolina: . ISBN .

Blain, Jenny (2002). Nine Worlds of Seidr-Magic: Ecstasy and Neo-Shamanism in North European Paganism. London: Routledge. ISBN .

Blain, Jenny (2005). Heathenry, the Past, and Sacred Sites in Today's Britain. У Michael F. Strmiska (ed.) (ред.). Modern Paganism in World Cultures. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. с. 181—208. ISBN .

Blain, Jenny; Wallis, Robert (2007). Sacred Sites, Contested Rites/Rights: Pagans Engagements with Archaeological Monuments. Eastbourne: Sussex Academic Press. ISBN .

Blain, Jenny; Wallis, Robert J. (2009). Heathenry. У James R. Lewis and Murphy Pizza (eds.) (ред.). Handbook of Contemporary Paganisms. Leiden: Brill. с. 413—432. ISBN .

Cragle, Joshua Marcus (2017). Contemporary Germanic/Norse Paganism and Recent Survey Data. The Pomegranate: The International Journal of Pagan Studies. 19 (1): 77—116. doi:10.1558/pome.30714.

Črnič, Aleš (2013). Neopaganism in Slovenia. У Kaarina Aitamurto and Scott Simpson (eds.) (ред.). Modern Pagan and Native Faith Movements in Central and Eastern Europe. Durham: Acumen. с. 182—194. ISBN .

Davy, Barbara Jane (2007). Introduction to Pagan Studies. Lanham: . ISBN .

Dostálová, Anna-Marie (2013). Czech Neopagan Movements and Leaders. У Kaarina Aitamurto and Scott Simpson (eds.) (ред.). Modern Pagan and Native Faith Movements in Central and Eastern Europe. Durham: Acumen. с. 164—181. ISBN .

Doyle White, Ethan (2014). The Goddess Frig: Reassessing an Anglo-Saxon Deity. Preternature: Critical and Historical Studies on the Preternatural. 3 (2): 284—310. doi:10.5325/preternature.3.2.0284. JSTOR 10.5325/preternature.3.2.0284.

Doyle White, Ethan (2016). Old Stones, New Rites: Contemporary Pagan Interactions with the Medway Megaliths. Material Religion: The Journal of Objects, Art and Belief. 12 (3): 346—372. doi:10.1080/17432200.2016.1192152.

Doyle White, Ethan (2017). Northern Gods for Northern Folk: Racial Identity and Right-wing Ideology among Britain's Folkish Heathens. Journal of Religion in Europe. 10 (3): 241—273. doi:10.1163/18748929-01003001.

Feraro, Shai (2016). The Return of Baal to the Holy Land: Canaanite Reconstructionism among Contemporary Israeli Pagans. Nova Religio: The Journal of Alternative and Emergent Religions. 20 (2): 59—81. doi:10.1525/nr.2016.20.2.59.

Gardell, Matthias (2003). Gods of the Blood: The Pagan Revival and White Separatism. Durham and London: . ISBN .

Goodrick-Clarke, Nicholas (2003). Black Sun: Aryan Cults, Esoteric Nazism, and the Politics of Identity. New York: . ISBN .

Goodrick-Clarke, Nicholas (2004) [1985]. The Occult Roots of Nazism: Secret Aryan Cults and Their Influence on Nazi Ideology. New York: . ISBN .

Granholm, Kennet (2011). "Sons of Northern Darkness": Heathen Influences in Black Metal and Neofolk Music. . 58 (4): 514—544. doi:10.1163/156852711x577069.

Gregorius, Fredrik (2006). The "Allgermanische Heidnische Front" and Old Norse Religion. У Anders Andrén, Kristina Jennbert, and Catharina Raudvere (eds.) (ред.). Old Norse Religion in Long-Term Perspectives: Origins, Changes, and Interactions. Lund: Nordic Academic Press. с. 389—392. ISBN .

Gregorius, Fredrik (2015). Modern Heathenism in Sweden: A Case Study in the Creation of a Traditional Religion. У Kathryn Rountree (ed.) (ред.). Contemporary Pagan and Native Faith Movements in Europe: Colonialist and Nationalist Impulses. New York and Oxford: Berghahn. с. 64—85. ISBN .

Harvey, Graham (1995). Heathenism: A North European Pagan Tradition. У Graham Harvey and Charlotte Hardman (eds.) (ред.). Paganism Today. London: . с. 49—64. ISBN .

Harvey, Graham (2007). Listening People, Speaking Earth: Contemporary Paganism (вид. second). London: . ISBN .

Horrell, Thad N. (2012). Heathenry as a Postcolonial Movement. The Journal of Religion, Identity, and Politics. 1 (1): 1—14.

Hunt-Anschutz, Arlea (2002). Heathenry. У S. Rabinovitch and J. Lewis (eds.) (ред.). The Encyclopedia of Modern Witchcraft and Neo-Paganism. New York: . с. 126—127. ISBN .

Kaplan, Jeffrey (1996). The Reconstruction of the Ásatrú and Odinist Traditions. У James R. Lewis (ed.) (ред.). Magical Religion and Modern Witchcraft. New York: State University of New York. с. 193—236. ISBN .

Kaplan, Jeffrey (1997). Radical Religion in America: Millenarian Movements from the Far Right to the Children of Noah. Syracuse: Syracuse Academic Press. ISBN .

Magliocco, Sabina (2004). Witching Culture: Folklore and Neo-Paganism in America. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. ISBN .

(2002). Asatru in the United States. У S. Rabinovitch and J. Lewis (eds.) (ред.). The Encyclopedia of Modern Witchcraft and Neo-Paganism. New York: Citadel Press. с. 17—18. ISBN .

Pizza, Murphy (2014). Paganistan: Contemporary Pagan Community in Minnesota's Twin Cities. Farnham: . ISBN .

Pizza, Murphy (2015). Fire and Ice in Midvestjard: American Religion and Norse Identity in Minnesota's Heathen Community. У James R. Lewis and Inga Bårdsen Tøllefsen (eds.) (ред.). Handbook of Nordic New Religions. Leiden: Brill. с. 495—502. ISBN .

Poewe, Karla; Hexham, Irving (2005). Jakob Wilhelm Hauer's New Religion and National Socialism. . 20 (2): 195—215. doi:10.1080/13537900500067752.

Radulovic, Nemanja (2017). From Folklore to Esotericism and Back: Neo-Paganism in Serbia. . 19 (1): 47—76. doi:10.1558/pome.30374.

Shnirelman, Victor A. (2013). Russian Neopaganism: From Ethnic Religion to Racial Violence. У Kaarina Aitamurto and Scott Simpson (eds.) (ред.). Modern Pagan and Native Faith Movements in Central and Eastern Europe. Durham: Acumen. с. 62—71. ISBN .

Schnurbein, Stefanie von (2016). Norse Revival: Transformations of Germanic Neopaganism. Leiden: Brill. ISBN .

Snook, Jennifer (2013). Reconsidering Heathenry: The Construction of an Ethnic Folkway as Religio-ethnic Identity. . 16 (3): 52—76. doi:10.1525/nr.2013.16.3.52.

Snook, Jennifer (2015). American Heathens: The Politics of Identity in a Pagan Religious Movement. Philadelphia: . ISBN .

Snook, Jennifer; Horrell, Thad; Horton, Kristen (2017). Heathens in the United States: The Return to "Tribes" in the Construction of a Peoplehood. У Kathryn Rountree (ed.) (ред.). Cosmopolitanism, Nationalism, and Modern Paganism. New York: . с. 43—64. ISBN .

Strmiska, Michael F. (2000). Ásatrú in Iceland: The Rebirth of Nordic Paganism. . 4 (1): 106—132. doi:10.1525/nr.2000.4.1.106.

Strmiska, Michael F. (2007). Putting the Blood Back into Blót: The Revival of Animal Sacrifice in Modern Nordic Paganism. Т. 9, № 2. с. 154—189. doi:10.1558/pome.v9.i2.3921. {{}}: Проігноровано |journal= ()

Strmiska, Michael F.; Sigurvinsson, Baldur A. (2005). Asatru: Nordic Paganism in Iceland and America. У Michael F. Strmiska (ed.) (ред.). Modern Paganism in World Cultures. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. с. 127—179. ISBN .

Trafford, Simon; Pluskowski, Aleks (2007). Antichrist Superstars: The Vikings in Hard Rock and Heavy Metal. У David W. Marshall (ed.) (ред.). Mass Market Medieval: Essays on the Middle Ages in Popular Culture. Jefferson: . с. 57–73. ISBN .

Velkoborská, Kamila (2015). The Brotherhood of Wolves in the Czech Republic: From Ásatrú to Primitivism. У Kathryn Rountree (ed.) (ред.). Contemporary Pagan and Native Faith Movements in Europe: Colonialist and Nationalist Impulses. New York and Oxford: Berghahn. с. 86—109. ISBN .

Weinstein, Deena (2013). Pagan Metal. У Donna Weston and Andy Bennett (eds.) (ред.). Pop Pagans: Paganism and Popular Music. Durham: Acumen. с. 58—75. ISBN .

Witulski, Vladimir (2013). "Imported" Paganisms in Poland in the Twenty-First Century: A Sketch of the Developing Landscape. У Kaarina Aitamurto and Scott Simpson (eds.) (ред.). Modern Pagan and Native Faith Movements in Central and Eastern Europe. Durham: Acumen. с. 298—314. ISBN .

York, Michael (1995). The Emerging Network: A Sociology of the New Age and Neo-Pagan Movements. Lanham: . ISBN .

Посилання

Official website of Ásatrúarfélagið (Iceland) [ 11 листопада 2021 у Wayback Machine.]
Official website of Foreningen Forn Sed (Norway)
Official website of Eldaring (Germany) [ 9 березня 2018 у Wayback Machine.]
Official website of the Verein für germanisches Heidentum (Germany) [ 28 лютого 2018 у Wayback Machine.]
Official website of the Odinic Rite (U.K.) [ 5 березня 2018 у Wayback Machine.]
Official website of the Vanatru Italia (Italy) [ 24 травня 2020 у Wayback Machine.]
Official website of The Troth (U.S.) [ 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]
Official website of the Asatru Folk Assembly (U.S.) [ 7 березня 2018 у Wayback Machine.]
Official website of the Irminic Fellowship (U.S) [ 3 січня 2018 у Wayback Machine.]

[1] Kaplan 1997, с. 70; Gardell 2003, p. 2; Gregorius 2015, с. 64; Velkoborská 2015, с. 89; Doyle White 2017, с. 242.

[2] Blain 2005, с. 183–184; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 138; Horrell 2012, с. 1; Pizza 2014, с. 48; Snook 2015, с. 9.

[3] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 138.

[4] Blain 2005, с. 182, 185-186; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 138-141; Snook 2015, с. 12; Schnurbein 2016, с. 252.

[5] Snook 2015, с. 53.

[6] Blain 2005, с. 182.

[7] Strmiska 2000, с. 106.

[8] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 159.

[9] Blain & Wallis 2009, с. 414; Snook 2015, с. 50

[10] Blain 2005, с. 185; Gregorius 2015, с. 74, 75.

[11] Snook 2015, с. 49

[:0-12] Hunt-Anschutz 2002, с. 126

[13] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 137; Schnurbein 2016, с. 251.

[14] Schnurbein 2016, с. 251

[15] Pizza 2015, с. 497.

[16] Gregorius 2015, с. 64

[17] Blain 2005, с. 184.

[18] Horrell 2012, с. 5; Snook 2015, с. 145; Gregorius 2015, с. 74

[19] Cragle 2017, с. 101—103

[20] Snook 2015, с. 8–9; Doyle White 2017, с. 242.

[21] Gregorius 2015, с. 65–66; Doyle White 2017, с. 242

[22] Snook 2015, с. 9; Cragle 2017, с. 79

[Blain_2009-23] Harvey 1995, с. 52; Blain 2002, с. 6; Blain 2005, с. 181; Blain & Wallis 2009, с. 415.

[24] Harvey 1995, с. 49; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 128; Harvey 2007, с. 53.

[25] Cragle 2017, с. 85

[26] Granholm 2011, с. 519; Schnurbein 2016, с. 9

[27] Schnurbein 2016, с. 11

[28] Blain 2002, с. 5

[Strmiska_2007,_с._155-29] Strmiska 2007, с. 155

[30] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 128

[31] Harvey 1995, с. 53; Harvey 2007, с. 53

[32] Blain 2002, с. 5; Gregorius 2015, с. 65, 75; Schnurbein 2016, с. 10.

[33] Blain 2005, с. 182; Davy 2007, с. 158

[34] Strmiska 2007, с. 167; Snook 2013, с. 53

[35] Gardell 2003, с. 165; Harvey 2007, с. 53

[Gregorius_2006,_с._390-36] Gregorius 2006, с. 390

[37] Gardell 2003, с. 152; Asprem 2008, с. 45

[38] Gardell 2003, с. 152; Doyle White 2017, с. 242

[39] Gardell 2003, с. 156

[40] Schnurbein 2016, с. 93–94

[41] Schnurbein 2016, с. 94

[42] Hunt-Anschutz 2002, с. 126; Gardell 2003, с. 154; Blain 2005, с. 186; Harvey 2007, с. 55; Davy 2007, с. 159.

[43] Gardell 2003, с. 156, 267; Blain 2005, с. 186; Harvey 2007, с. 57; Davy 2007, с. 159; Schnurbein 2016, с. 94–95.

[44] Kaplan 1997, с. 71; Gardell 2003, с. 156, 267; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 143; Schnurbein 2016, с. 94.

[45] Amster 2015, с. 48

[46] Gardell 2003, с. 155; Blain 2005, с. 187; Harvey 2007, с. 55.

[Blain_2005,_с._188-47] Blain 2005, с. 188

[48] Velkoborská 2015, с. 103

[49] Gardell 2003, с. 268; Snook 2015, с. 57; Schnurbein 2016, с. 95.

[50] Harvey 1995, с. 51; Gardell 2003, с. 268; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 142; Harvey 2007, с. 55.

[51] Kaplan 1997, с. 72; Gardell 2003, с. 268

[52] York 1995, с. 125.

[53] Blain 2005, с. 186.

[54] Blain 2005, с. 189

[55] Harvey 2007, с. 57

[56] Gardell 2003, с. 268

[57] Hunt-Anschutz 2002, с. 126; Blain 2005, с. 187; Harvey 2007, с. 56; Davy 2007, с. 159.

[:1-58] Harvey 2007, с. 56; Snook 2015, с. 13

[59] Blain 2005, с. 187–188

[60] Snook 2015, с. 13

[61] Hunt-Anschutz 2002, с. 126; Snook 2015, с. 64

[62] Strmiska 2007, с. 174–175; Blain 2005, с. 187

[63] Blain 2005, с. 187

[64] Harvey 2007, с 57.

[65] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 143; Harvey 2007, с. 57.

[66] Blain 2005, с. 190; Harvey 2007, с. 55–56; Schnurbein 2016, с. 100.

[67] Harvey 2007, с. 55

[68] Harvey 2007, с. 56; Schnurbein 2016, с. 99

[:2-69] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 142

[70] Gardell 2003, с. 279–280

[71] Snook 2015, с. 57.

[72] Strmiska 2000, с. 121

[73] Gardell 2003, с. 161; Snook 2015, с. 58–59

[:3-74] Gardell 2003, с. 161

[75] Gardell 2003, с. 161; Schnurbein 2016, с. 99

[76] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 146

[77] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 139

[78] Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 139.

[Hunt-Anschutz_2002,_с._127-79] Hunt-Anschutz 2002, с. 127

[80] Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Schnurbein 2016, с. 104

[81] Snook 2015, с. 70

[82] Adler 2006, с. 291

[83] Gardell 2003, с. 157; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 143, 145; Blain & Wallis 2009, с. 424; Snook 2015, с. 70–71; Cragle 2017, с. 98.

[Strmiska_2005-84] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 145

[85] Snook 2015, с. 72

[86] Snook 2015, с. 72; Cragle 2017, с. 100

[87] Gregorius 2015, с. 78; Cragle 2017, с. 100

[88] Snook 2015, с. 18–19

[89] Blain 2005, с. 205; Harvey 2007, с. 65; Schnurbein 2016, с. 184.

[90] Schnurbein 2016, с. 183.

[Harvey_2007,_с._66-91] Harvey 2007, с. 66

[92] Blain 2005, с. 205; Schnurbein 2016, с. 184

[93] Snook 2015, с. 74

[94] Blain 2005, с. 204

[95] Blain 2005, с. 204; Schnurbein 2016, с. 244

[96] Gregorius 2015, с. 79.

[97] Kaplan 1996, с. 224; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 128.

[98] Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Gardell 2003, с. 157; Blain 2005, с. 191; Strmiska & Sigurvinsson 2005, p. 131; Davy 2007, с. 159; Snook 2015, с. 22, 85.

[99] Blain 2005, с. 191.

[100] Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 131; Snook 2015, с. 92.

[101] Snook 2015, с. 92

[102] Schnurbein 2016, с. 112–113.

[103] Snook 2015, с. 92.

[104] Blain 2005, с. 193; Snook 2015, с. 93.

[105] Gardell 2003, с. 157; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 131; Snook 2015, с. 85.

[106] Cragle 2017, с. 96–97.

[107] Hunt-Anschutz 2002, с. 127; Gardell 2003, с. 158; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 132; Snook 2015, с. 90; Schnurbein 2016, с. 113.

[:4-108] Hunt-Anschutz 2002, с. 127.

[109] Schnurbein 2016, с. 112-113.

[110] Snook 2015, с. 22.

[Harvey_2007,_с._59-111] Harvey 2007, с. 59.

[112] Hunt-Anschutz 2002, с. 126–127; Strmiska & Sigurvinsson 2005, с. 130; Blain 2005, с. 195.

[113] Harvey 2007, с. 62.

[114] Blain 2002, с. 47–50.

[115] Adler 2006, с. 396.

[116] Magliocco 2004, с. 226–227.

[117] Blain 2002, с. 32–33; Adler 2006, с. 296.

[118] Blain 2002, с. 57; Velkoborská 2015, с. 93.

[119] Blain 2002, с. 57.

[120] Blain 2002, с. 15; Blain 2005, с. 206; Harvey 2007, с. 62; Schnurbein 2016, с. 113, 121.

[121] Snook 2015, с. 137.

[122] Blain 2002, с. 18; Snook 2015, с. 137; Schnurbein 2016, с. 243.

[123] Cragle 2017, с. 104.

[124] Kaplan 1996, с. 221–222; Schnurbein 2016, с. 246.

[125] Blain 2005, с. 196.

[126] Harvey 2007, с. 61–62.

[127] Blain 2005, с. 196; Blain & Wallis 2009, с. 426–427.

[128] Blain 2005, с. 196; Harvey 2007, с. 61.

[129] Harvey 2007, с.61.

[130] Blain 2005, с. 196; Blain & Wallis 2009, с. 425.

[131] Harvey 1995, с. 49.

[132] Granholm 2011, c. 520–521.

[133] Schnurbein 2016, c. 17.

[134] Granholm 2011, c. 521; Schnurbein 2016, c. 17.

[135] Schnurbein 2016, c. 38.

[136] Schnurbein 2016, c. 40.

[137] Goodrick-Clarke 2004, c. 52; Gregorius 2006, c. 390; Granholm 2011, c. 521–522.

[138] Goodrick-Clarke 2004, c. 49.

[139] Goodrick-Clarke 2004, c. 52.

[140] Poewe & Hexham 2005, c. 195; Schnurbein 2016, c. 45–46.

[141] Schnurbein 2016, c. 46–47.

[Goodrick-Clarke_2004,_c._177-142] Goodrick-Clarke 2004, c. 177.

[143] Asprem 2008, c. 48–49; Schnurbein 2016, c. 47.

[144] Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 127; Adler 2006, c. 286; Asprem 2008, c. 46; Snook 2015, c. 8; Schnurbein 2016, c. 54.

[145] Asprem 2008, c. 47; Schnurbein 2016, c. 54.

[146] Schnurbein 2016, c. 63.

[147] Paxson 2002, c. 17.

[148] Strmiska 2000, c. 108; Schnurbein 2016, c. 70.

[149] Strmiska 2000, c. 112; Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 166–168; Asprem 2008, c. 46; Schnurbein 2016, c. 59–61.

[150] Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 166–168; Schnurbein 2016, c. 69.

[151] Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 166–168.

[152] Kaplan 1996, c. 199–200; Asprem 2008, c. 46–47; Schnurbein 2016, c. 57–58; Doyle White 2017, c. 250–252.

[153] Gregorius 2015, c. 68; Schnurbein 2016, c. 61.

[154] Gregorius 2015, c. 70–71.

[155] Asprem 2008, c. 49; Schnurbein 2016, c. 62.

[156] Asprem 2008, c. 49–50.

[157] Schnurbein 2016, c. 74–75.

[158] Schnurbein 2016, c. 75–76.

[159] Dostálová 2013, c. 167.

[160] Granholm 2011, c. 528–229.

[161] Weinstein 2013, c. 59–60.

[162] Trafford & Pluskowski 2007, c. 63.

[163] Weinstein 2013, c. 60.

[164] Blain 2005, c. 191; Strmiska & Sigurvinsson 2005, c. 133; Amster 2015, c. 45; Schnurbein 2016, c. 63.

[165] Gardell 2003, c. 324; Schnurbein 2016, c. 73.

[166] Kaplan 1997, c. 92.