Війна Святого Сави — військовий конфлікт між морськими республіками Генуєю та Венецією, що розпочався в 1256 році через торгові преференції в портових містах Леванту. В перші роки генуезці програли венеційцям боротьбу за Акру, а їх конфлікт заледве не переріс у громадянську війну в державах хрестоносців в Палестині. Суперечності між баронами Палестини вдалось врегулювати вже в 1258 році з призначенням новою регентшею Єрусалимського королівства королеви Кіпру Плезанс Антіохійської. В той же час, після повернення в 1261 році Константинополя нікейським імператором Михаїлом VIII і укладення ним союзного Німфейського договору з генуезцями, Генуя отримала важливого союзника і альтернативні порти для торгівлі зі сходом замість втрачених на користь венеційців позицій в Палестині, а генуезько-венеційський конфлікт отримав своє відгалуження у вигляді венеційсько-візантійського протистояння.
Війна Святого Сави | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Гавань Акри | |||||||||
| |||||||||
Сторони | |||||||||
Генуезька республіка За підтримки: Госпітальєри Візантійська імперія | Венеційська республіка За підтримки: Тамплієри Тевтонці |
Війна Святого Сави не принесла рішучої перемоги жодній зі сторін. Мирний договір між Венецією та Візантією було укладено в 1268 році, тоді як венеційсько-генуезькі збройні зіткнення тривали до 1270 року, коли за посередництва французького короля Людовика IX і папи Климента IV, які потребували допомоги флотів обох морських республік для організації Восьмого хрестового походу, між Венецією та Генуєю було укладено Кремонський мирний договір.
Передумови
Протистояння Генуї та Венеції
В XIII столітті загострилася конкуренція між Генуєю і Венецією за контроль над морською торгівлею в Східному Середземномор'ї. Обидві морські республіки, а також республіка Піза мали в морських портах Леванту власні факторії, які відчайдушно боролися між собою за торгові привілеї, що часто призводило до насильства. Конкуренція була особливо гострою в місті Акра, яке було найважливішим контрольованим християнами портом торгівлі товарами зі Сходу і, після втрати в 1244 році хрестоносцями Єрусалиму — столицею Єрусалимського королівства. Вже навесні 1249 року між генуезцями і пізанцями почалися жорсткі зіткнення, які, однак, вдалось припинити за посередництвом короля Людовика IX Святого, який щойно розпочав Сьомий хрестовий похід і перебував на Кіпрі. Тривала присутність французького короля в Леванті затамувала подальший розвиток конфлікту, але щойно Людовик IX повернувся в 1254 році у Францію, прихована суперечка між генуезцями та венеційцями спалахнула знову.
Політична ситуація в Державах хрестоносців
До 1254 року формальним королем Єрусалима під іменем Конрад II був син імператора Фрідріха II, король Німеччини Конрад IV Гогенштауфен, який на відміну від свого батька ніколи не бував в Святій землі. У 1254 році він помер, і титул перейшов до його сина Конрадіна, який також залишався в Німеччині. Регентом Єрусалимського королівства двічі призначався (в 1253—1254 роках від імені Конрада II і 1256—1258 роках від імені Конрадіна) місцевий барон Жан д'Ібелін, сеньйор Арзуфа, який підтримував генуезців. Проте по праву народження пост регента належав неповнолітньому королю Кіпра Гуго II, який був наступним у списку спадкування і до якого перейшов би трон у разі, якби Конрадін не дожив до повноліття.
У часи регентства Єрусалимське королівство не мало дієвого центрального уряду, що призвело до того, що місцеві феодали, лицарські ордени та морські республіки намагались переслідувати переважно свої власні інтереси. Незважаючи на те, що барони та духовенство країни мали законодавчий та судовий орган у Високій Курії (давньофр. Haute Cour) королівства, у повсякденній політиці панувала феодальна анархія, чому сприяла відсутність територіальної цілісності королівства. Крім того, два найбільші лицарські ордени — тамплієри та госпітальєри, майже два десятиліття змагалися між собою за політичний та економічний вплив. В 1250-х роках територія королівства скоротилась до вузької смуги землі вздовж узбережжя Середземного моря з кількома прибережними містами у сучасному Ізраїлі, Сирії та Лівані, тоді як навколишні території контролювались мусульманами, зокрема аюбідським султаном Дамаска Юсуфом ан-Насіром.
Війна
Початок війни і утворення альянсів
Безпосередньою причиною, що призвела до початку війни, стала венеційсько-генуезька суперечка за контроль над монастирем або церквою Святого Сави, розташованою в самому центрі Акри, на кордоні між генуезькими та венеційськими кварталами. Пагорб Монтохе, на якому вона була побудована, мав більш важливе значення, ніж власно сама церква. Контроль над цим розташованим біля гавані пагорбом надавав стратегічну перевагу і, отже, на нього претендували як генуезці, так і венеційці. Обидві сторони посилалися на сумнівні документи, в яких Папа нібито надав їм право власності на володіння цією церквою. У 1256 році, після періоду словесних суперечок, генуезці з Акри разом зі своїми союзниками пізанцями взялися за зброю. Вони зайняли монастир Святого Сави і напали на венеційські кораблі в гавані та венеційський квартал в місті.
Коли надійшла звістка про бої в Акрі, сеньйор Тіру Філіп де Монфор скористався нагодою, щоб вигнати венеційців з свого міста. Венеція з 1124 року мала в Тірі широкі торгові привілеї, що було невигідно для Монфора, який після вигнання венеційців мав намір взяти торгівлю в Тірі під власний контроль
Початок генуезько-венеційського протистояння призвів до того, що місцеві барони і лицарські ордени стали приставати на ту чі іншу сторону. Хоча тамплієри та госпітальєри спочатку намагалися бути посередниками між італійськими республіками, невдовзі вони стали на бік протиборчих сторін. Тамплієри і тевтонські лицарі підтримали Венецію, а госпітальєри — Геную. Бальї королівства Жан д'Ібелін і його двоюрідний брат, граф Жан Яффський також спочатку виступили на боці Генуї. Але після того, як генуезці мало не вбили графа Яффського в Акрі, вони перейшли на бік Венеції. Крім того, каталонські та грецькі купці підтримали Геную.
У Триполійському графстві, яке не входило до Єрусалимського королівства, спалах конфлікту також викликав політичне напруження. Граф Боемунд VI. виступив на боці Венеції, однак його васали, володарі Бібла з генуезької родини Ембріако стали на бік своєї батьківщини. Майже єдиними нейтральним авторитетом залишався сенешаль Жоффруа де Сержинес зі своїми французькими лицарями в Акрі. Латинський патріарх Єрусалиму Жак Пантелеон (майбутній папа Урбан IV) перебував у Європі, залишивши духовенство майже в стороні від конфлікту.
Бої за Акру (1257—1258)
Протягом 1256 року, в результаті вигнання з Тіру і погрому в Акрі, Венеція втратила майже всі свої позиції в Леванті. Ця ситуація була абсолютно неприйнятною для провідної торгової республіки і навесні 1257 року Венеція відправила до Акри великий флот під командуванням адмірала Лоренцо Тьєполо. Очікуючи прибуття такої потужної військовоїх сили, венеційський подеста Акри Марко Джустініані зумів переконати пізанців змінити альянс і перейти на бік венеційців, після чого генуезці разом з госпітальєрами Жана д'Ібеліна захопили в Акрі і пізанський квартал. Після прибуття до Акри, адмірал Тьєполо на чолі свого флоту зміг прорватись через ланцюг до внутрішньої гавані міста та безперешкодно висадитися зі своєю армією. У союзі з тамплієрами та тевтонцями його сили отримали військову перевагу і після важких вуличних боїв йому вдалося звільнити венеційський та пізанський квартали та захопити у генуезців контроль над монастирем Святого Сави, оборонні стіни якого були зруйновані. Однак захопити генуезький квартал не вдалося через потужні сили захисників, які складали 800 чоловік, що мали на озброєнні 50-60 баліст. У боях в Акрі брали участь знамениті генуезькі арбалетники. Життя Жана д'Ібеліна Яффського було врятовано благородним вчинком генуезького консула, який заборонив своєму арбалетнику стріляти в графа з його вежі. Після цієї події, граф Яффи, який до того підтримував генуезців, перейшов у табір прихильників венеційців. Врешті-решт венеційці, що також використовували під час нападу осадні машини, обмежились тим, що залишили генуезький квартал Акри в щільній облозі.
У відповідь на напад венеційського флоту, наступного року Генуя також відправивши в Акру флот на чолі з адміралом Россо-делла-Турко. Після прибуття до Леванту, флот Россо-делла-Турко об'єднався із залишками генуезького флоту в Тірі. Щоб перемогти венеційцями в Акрі, генуезці домовилася з володарем Тіру Філіпом де Монфор про одночасний напад на Акру із суші та моря. У той час як генуезький флот вирушив до Акри морем уздовж узбережжя Леванту, Монфор в союзі з госпітальєрами йшов з Тіру паралельно їм зі своєю армією по суші. 25 червня 1258 року генуезький флот з 50 галер з'явився перед входом у порт Акри. Генуезці не стали відразу атакувати венеційців, що дало останнім можливість підготувати до бою і вивести в море свою флотилію з 39 галер. Незважаючи на меншу кількість власних кораблів, в битві біля Акри венеційцям вдалося здобути беззаперечну перемогу. Половина галер генуезців була захоплена чи потоплена, загинуло близько 1700 чоловік. Поразка генуезців змусила Філіпа де Монфор також припинити облогу Акри, яку поки венеційці бились в морі захищали тамплієри та тевтонський орден. У підсумку переможеним генуезцям довелося залишити свій квартал в Акрі та переміститись до Тіру, який відтоді став їх новою головною базою в Леванті.
Згідно з легендою, коли венеційці заволоділи генуезьким кварталом в Акрі, вони захопили дві чудові колони, які як трофеї відправили до Венеції і встановлені перед базилікою Святого Марка. Насправді, так звані «Стовпи Акри» (італ. Pilastri Acritani) є здобиччю з церкви Св. Поліевкта в Константинополі і була привезені до Венеції ще в 1204 році в результаті пограбування Константинополя під час Четвертого хрестового походу.
Припинення міжусобної війни в державах хрестоносців
Наприкінці 1257 року політична ситуація на Близькому Сході почала змінюватися у зв'язку з початком в регіоні монгольської експансії. Серед християн на Близькому Сході внутрішній мир був тепер як ніколи необхідний. Для того, щоб відновити порядок у королівстві князь Антіохії Боемунд VI і Жан д'Ібелін Яффський закликали прийняти регентство за відсутнього малолітнього короля Конрадіна сестру Боемунда VI, королеву Кіпру Плезанс Антіохійську.
В лютому 1258 року Боемунд VI привіз Плезанс з малолітнім сином Гуго в спустошену боями Акру і зажадав, щоб місцеві барони визнали їх, відповідно, регенткою і королем Єрусалима. З цим погодилися Жан д'Ібелін Яффський, тамплієри та тевтонці, проте госпітальєри та інші стали в опозицію, воліючи визнавати титул Єрусалимського короля за відсутнім Конрадіном. В Акрі було скликано Високу Курію (давньофр. Haute Cour) з баронів і лицарських орденів королівства. Зрештою Курія погодилася припинити внутрішню збройну боротьбу в очікуванні нових сутичок з мусульманами і признати регенткою Плезанс. Лише Філіп де Монфор і госпітальєри завадили передчасно скинути з престолу Конрадіна на користь Гуго II. В якості компромісу регентка Плезанс затвердила у Високій Курії прогенуезько налаштованого барона Жана д'Ібелін Арзуффського своїм бальї в Акрі. Однак після його смерті наприкінці 1258 року, вона скористалася нагодою призначити на цю посаду нейтрального Жоффруа де Сержинес.
Відновлений мир між баронами та лицарськими орденами не зміг повністю зупинити розпаду Єрусалимського королівства як цілісної державної структури. Відтепер барони діяли більш незалежно, ніж раніше, і намагались убезпечити свої крихкі володіння шляхом окремих союзів із сусідніми мусульманськими державами. Ще в 1259 році граф Яффи уклав угоду з сирійським айюбідським султаном ан-Насіром Юсуфом, однак в 1260 році Сирію завоювали єгипетські мамлюки. Тоді Ібеліни (сеньйори Яффи, Арзуфа та Бейрута), а також госпітальєри спробували забезпечити своє подальше існування через угоди з мамлюками.
Мирні домовленності 1258 року не поширювались на князівство Антіохія-Триполі, де князь Боемунд VI протягом наступних двадцяти років продовжував кровопролитну боротьбу проти своїх васалів з генуезького роду Ембріако, що володіли Біблом. У зовнішній політиці він об'єднав проти мамелюків сили з монголами та вірменським Кілікійським царством, що у підсумку призвело до захоплення Антіохії Бейбарсом у 1268 році.
Війна Святого Сави підкреслила негативні наслідки суперництва між двома великими лицарськими орденами - тамплієрами та госпітальєрами. Приблизно з 1270 року в християнській Європі точилася дискусія про об'єднання двох орденів, яка також обговорювалася на другому Ліонському соборі (1274). Однак вирішення не було знайдено, і тому проблема закінчилася лише розпуском Ордену тамплієрів і передачею його власності госпітальєрам у 1312 році.
Продовження морської війни між Генуєю та Венецією (1261—1270)
У той час як барони Палестини досягли крихкого перемир'я, Генуя і Венеція продовжували війну між собою, яка також поширилася на регіон Егейського моря, де Венеція з часів Четвертого хрестового походу 1204 року мала монопольне становище за рахунок підтримки, яку вона отримала в Латинській імперії.
Генуезько-візантійський союз (1261)
Щоб помститись венеційцям за вигнання з Акри і підважити їх домінуюче положення в Константинополі і Латинській імперії, Генуезці подолала релігійні розбіжності та уклали в березні 1261 року Німфейський договір з православним нікейським імператором Михаїлом Палеологом. Згідно умов договору, Генуя отримувала повну свободу торгівлі на всій території імперії, а також в Чорному морі, яке оголошувалося відкритим тільки для грецьких і генуезьких (а також пізанських) кораблів. Генуя також отримувала право заснувати факторії в низці візантійських міст, зокрема в Смірні і Фесалоніках, а також на островах Хіос і Лесбос та на Криті, ще не відвойованому греками. Всі венеційські володіння у Константинополі та інших регіонах передавалися Генуї, а венеційські кораблі повинні були бути вигнані з усіх портів. У свою чергу, Генуя зобов'язалася послати флот для захоплення Константинополя, озброїти за рахунок Нікеї 50 кораблів і надати грецьким купцям незначні торгові привілеї в Лігурії.
Вже 25 липня 1261 (через п'ятнадцять днів після ратифікації договору генуезцями) Михаїл VIII захопив Константинополь, поклавши край Латинській імперії, а разом з нею — пануванню венеційців в Егейському морі. Для Генуї, навпаки, з укладанням Німфейського договору відкривалися перспективи створення колоніальної імперії від Хіосу в Егейському морі до Галати на Босфорі і Каффи в Криму і розширення торгівлі до портів на узбережжі Чорного моря, звідки за 6 місяців товари караванним шляхом по території єдиної Монгольської імперії могли досягнути Китаю.
Битви на морі
Протягом наступних років обидві морські республіки продовжували війну у водах східного Середземномор'я. У 1261 році генуезці захопили венеційський конвой біля Тіра, після чого Венеція почала наступ на Тір, який, однак, не мав успіху. Влітку 1262 року венеційці відправили в Егейське море флот з 37 галер, де він зіткнувся з флотом із 60 генуезьких кораблів у Салоніках, які відмовилися брати участь у бою. Однак коли флотилія з Негрепонте (острів, яким керували знатні родини Венеції) увійшла до Мармурового моря, її розбила візантійсько-генуезька ескадра.
В 1263 році менший за чисельністю венеційський флот розбив об'єднаний візантійсько-генуезький флот в битві біля острова Сеттепоцці (сучасний о. Спеце, Греція). Ця венеційська перемога мала значні політичні наслідки, оскільки призвела до охолодження відносин Візантії з її генуезьким союзником і початку налагодження відносин з Венецією. В серпні 1264 року генуезький адмірал Сімоне Грілло зміг обманути венеційців, відволікши оманливими повідомленнями їх військовий флот від торгового конвою і в битві біля Сасено захопив 17 венеційських торгових кораблів, що залишились без захисту. В червні 1266 року венеційці завдали важкої поразки генуезькому флоту в битві біля Трапані, коли було захоплено 24 генуезькі галери і біля 1 200 генуезців загинуло в бою чи потонуло.
16 серпня 1267 року генуезці під керівництвом Лукетто Грімальді напали на Акру і захопили Мушину вежу, яка контролювала вхід у порт. Через кілька днів Грімальді повернувся до Тіру з частиною свого флоту для проведення ремонтних робіт і венеційці скористались цією нагодою для успішної контратаки, під час якої вибили залишки генуезців з Мушиної вежі.
Завершення війни
У 1268 році Візантійська імперія та Венеційська республіка погодилися тимчасово припинити військові дії і уклали візантійсько-венеційський мирний договір, що передбачав відновлення торгівельних прав венеційських купців на території Візантії при збереженні вже існуючих прав генуезців.
Зважаючи на зростаючу загрозу з боку мамелюків, які завоювали Антіохію та Яффо в 1268 р., король Людовик IX вирішив очолити ще один хрестовий похід, щоб допомогти християнам у Святій Землі. За посередництва французького короля Людовика IX і папи Климента IV, які потребували допомоги флотів обох морських республік для організації Восьмого хрестового походу, між Венецією та Генуєю було укладено Кремонський мирний договір. Згідно з умовами миру генуезці знову змогли зайняти частину свого району в Акрі, а венеційці з 1277 року отримали взамін квартал в Тірі. Однак штаб-квартири обох республік у Леванті залишалися просторово розділеними і розташовувались в Тірі (генуезька) та в Акрі (венеційська).
Примітки
- Marshall (1994), pp. 39–40
- Marshall (1994), p. 217& 227
- Adam Wienand, «Die Johanniter und die Kreuzzüge», in: Der Johanniter-Orden – Der Malteser-Orden: Der ritterliche Orden des heiligen Johannes vom Spital zu Jerusalem – Seine Aufgaben, seine Geschichte, Adam Wienand (Hrsg.) mit Carl Wolfgang Graf von Ballestrem und Christoph Freiherr von Imhoff, Köln: Wienand, 1977, S. 32–108, hier S. 88.
- Geanakoplos, 1959, с. 151.
Джерела
- Alain Demurger: Der letzte Templer. Leben und Sterben des Großmeisters Jacques de Molay. Beck, München 2004, ISBN 3-406-52202-5, S. 43, 62 f., 203 ff.
- Jaroslav Folda (2005). Crusader art in the Holy Land. From the Third Crusade to the fall of Acre, 1187—1291. Cambridge University Press, Cambridge u. a., .
- Jonathan Riley-Smith: The crusades. A history. 2nd edition. Continuum, London u. a. 2005, ISBN 0-8264-7269-9.
- Christopher Marshall (1994), Warfare in the Latin East, 1192—1291, Cambridge: Cambridge University Press, .
- Pierre Racine (2004). Les villes d'Italie, mi XII° siècle — XIV° siècle. SEDES.
- Jonathan Riley-Smith (1973). The Feudal Nobility and the Kingdom of Jerusalem, 1174—1277, Hamden: Archon Books, .
- Jean Richard (1999). The Crusades: c. 1071-c. 1291. Cambridge University Press.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Venecijsko vizantijski vijni Vijna Svyatogo Savi vijskovij konflikt mizh morskimi respublikami Genuyeyu ta Veneciyeyu sho rozpochavsya v 1256 roci cherez torgovi preferenciyi v portovih mistah Levantu V pershi roki genuezci prograli venecijcyam borotbu za Akru a yih konflikt zaledve ne pereris u gromadyansku vijnu v derzhavah hrestonosciv v Palestini Superechnosti mizh baronami Palestini vdalos vregulyuvati vzhe v 1258 roci z priznachennyam novoyu regentsheyu Yerusalimskogo korolivstva korolevi Kipru Plezans Antiohijskoyi V toj zhe chas pislya povernennya v 1261 roci Konstantinopolya nikejskim imperatorom Mihayilom VIII i ukladennya nim soyuznogo Nimfejskogo dogovoru z genuezcyami Genuya otrimala vazhlivogo soyuznika i alternativni porti dlya torgivli zi shodom zamist vtrachenih na korist venecijciv pozicij v Palestini a genuezko venecijskij konflikt otrimav svoye vidgaluzhennya u viglyadi venecijsko vizantijskogo protistoyannya Vijna Svyatogo Savi Gavan Akri Gavan Akri Data 1256 1270 Misce Levant i Shidne Seredzemnomor ya Privid borotba za torgovi privileyi mizh Genuyeyu ta Veneciyeyu Rezultat Kremonskij mir 1270 Storoni Genuezka respublika Za pidtrimki Gospitalyeri Vizantijska imperiya Venecijska respublika Za pidtrimki Tampliyeri Tevtonci Vijna Svyatogo Savi ne prinesla rishuchoyi peremogi zhodnij zi storin Mirnij dogovir mizh Veneciyeyu ta Vizantiyeyu bulo ukladeno v 1268 roci todi yak venecijsko genuezki zbrojni zitknennya trivali do 1270 roku koli za poserednictva francuzkogo korolya Lyudovika IX i papi Klimenta IV yaki potrebuvali dopomogi flotiv oboh morskih respublik dlya organizaciyi Vosmogo hrestovogo pohodu mizh Veneciyeyu ta Genuyeyu bulo ukladeno Kremonskij mirnij dogovir PeredumoviProtistoyannya Genuyi ta Veneciyi V XIII stolitti zagostrilasya konkurenciya mizh Genuyeyu i Veneciyeyu za kontrol nad morskoyu torgivleyu v Shidnomu Seredzemnomor yi Obidvi morski respubliki a takozh respublika Piza mali v morskih portah Levantu vlasni faktoriyi yaki vidchajdushno borolisya mizh soboyu za torgovi privileyi sho chasto prizvodilo do nasilstva Konkurenciya bula osoblivo gostroyu v misti Akra yake bulo najvazhlivishim kontrolovanim hristiyanami portom torgivli tovarami zi Shodu i pislya vtrati v 1244 roci hrestonoscyami Yerusalimu stoliceyu Yerusalimskogo korolivstva Vzhe navesni 1249 roku mizh genuezcyami i pizancyami pochalisya zhorstki zitknennya yaki odnak vdalos pripiniti za poserednictvom korolya Lyudovika IX Svyatogo yakij shojno rozpochav Somij hrestovij pohid i perebuvav na Kipri Trivala prisutnist francuzkogo korolya v Levanti zatamuvala podalshij rozvitok konfliktu ale shojno Lyudovik IX povernuvsya v 1254 roci u Franciyu prihovana superechka mizh genuezcyami ta venecijcyami spalahnula znovu Politichna situaciya v Derzhavah hrestonosciv Do 1254 roku formalnim korolem Yerusalima pid imenem Konrad II buv sin imperatora Fridriha II korol Nimechchini Konrad IV Gogenshtaufen yakij na vidminu vid svogo batka nikoli ne buvav v Svyatij zemli U 1254 roci vin pomer i titul perejshov do jogo sina Konradina yakij takozh zalishavsya v Nimechchini Regentom Yerusalimskogo korolivstva dvichi priznachavsya v 1253 1254 rokah vid imeni Konrada II i 1256 1258 rokah vid imeni Konradina miscevij baron Zhan d Ibelin senjor Arzufa yakij pidtrimuvav genuezciv Prote po pravu narodzhennya post regenta nalezhav nepovnolitnomu korolyu Kipra Gugo II yakij buv nastupnim u spisku spadkuvannya i do yakogo perejshov bi tron u razi yakbi Konradin ne dozhiv do povnolittya U chasi regentstva Yerusalimske korolivstvo ne malo diyevogo centralnogo uryadu sho prizvelo do togo sho miscevi feodali licarski ordeni ta morski respubliki namagalis peresliduvati perevazhno svoyi vlasni interesi Nezvazhayuchi na te sho baroni ta duhovenstvo krayini mali zakonodavchij ta sudovij organ u Visokij Kuriyi davnofr Haute Cour korolivstva u povsyakdennij politici panuvala feodalna anarhiya chomu spriyala vidsutnist teritorialnoyi cilisnosti korolivstva Krim togo dva najbilshi licarski ordeni tampliyeri ta gospitalyeri majzhe dva desyatilittya zmagalisya mizh soboyu za politichnij ta ekonomichnij vpliv V 1250 h rokah teritoriya korolivstva skorotilas do vuzkoyi smugi zemli vzdovzh uzberezhzhya Seredzemnogo morya z kilkoma priberezhnimi mistami u suchasnomu Izrayili Siriyi ta Livani todi yak navkolishni teritoriyi kontrolyuvalis musulmanami zokrema ayubidskim sultanom Damaska Yusufom an Nasirom VijnaPochatok vijni i utvorennya alyansiv Bezposerednoyu prichinoyu sho prizvela do pochatku vijni stala venecijsko genuezka superechka za kontrol nad monastirem abo cerkvoyu Svyatogo Savi roztashovanoyu v samomu centri Akri na kordoni mizh genuezkimi ta venecijskimi kvartalami Pagorb Montohe na yakomu vona bula pobudovana mav bilsh vazhlive znachennya nizh vlasno sama cerkva Kontrol nad cim roztashovanim bilya gavani pagorbom nadavav strategichnu perevagu i otzhe na nogo pretenduvali yak genuezci tak i venecijci Obidvi storoni posilalisya na sumnivni dokumenti v yakih Papa nibito nadav yim pravo vlasnosti na volodinnya ciyeyu cerkvoyu U 1256 roci pislya periodu slovesnih superechok genuezci z Akri razom zi svoyimi soyuznikami pizancyami vzyalisya za zbroyu Voni zajnyali monastir Svyatogo Savi i napali na venecijski korabli v gavani ta venecijskij kvartal v misti Koli nadijshla zvistka pro boyi v Akri senjor Tiru Filip de Monfor skoristavsya nagodoyu shob vignati venecijciv z svogo mista Veneciya z 1124 roku mala v Tiri shiroki torgovi privileyi sho bulo nevigidno dlya Monfora yakij pislya vignannya venecijciv mav namir vzyati torgivlyu v Tiri pid vlasnij kontrol Pochatok genuezko venecijskogo protistoyannya prizviv do togo sho miscevi baroni i licarski ordeni stali pristavati na tu chi inshu storonu Hocha tampliyeri ta gospitalyeri spochatku namagalisya buti poserednikami mizh italijskimi respublikami nevdovzi voni stali na bik protiborchih storin Tampliyeri i tevtonski licari pidtrimali Veneciyu a gospitalyeri Genuyu Balyi korolivstva Zhan d Ibelin i jogo dvoyuridnij brat graf Zhan Yaffskij takozh spochatku vistupili na boci Genuyi Ale pislya togo yak genuezci malo ne vbili grafa Yaffskogo v Akri voni perejshli na bik Veneciyi Krim togo katalonski ta grecki kupci pidtrimali Genuyu U Tripolijskomu grafstvi yake ne vhodilo do Yerusalimskogo korolivstva spalah konfliktu takozh viklikav politichne napruzhennya Graf Boemund VI vistupiv na boci Veneciyi odnak jogo vasali volodari Bibla z genuezkoyi rodini Embriako stali na bik svoyeyi batkivshini Majzhe yedinimi nejtralnim avtoritetom zalishavsya seneshal Zhoffrua de Serzhines zi svoyimi francuzkimi licaryami v Akri Latinskij patriarh Yerusalimu Zhak Panteleon majbutnij papa Urban IV perebuvav u Yevropi zalishivshi duhovenstvo majzhe v storoni vid konfliktu Boyi za Akru 1257 1258 Dokladnishe Bitva bilya Akri 1258 Stovpi Akri ital Pilastri Acritani pered soborom Svyatogo Marka u Veneciyi Protyagom 1256 roku v rezultati vignannya z Tiru i pogromu v Akri Veneciya vtratila majzhe vsi svoyi poziciyi v Levanti Cya situaciya bula absolyutno neprijnyatnoyu dlya providnoyi torgovoyi respubliki i navesni 1257 roku Veneciya vidpravila do Akri velikij flot pid komanduvannyam admirala Lorenco Tyepolo Ochikuyuchi pributtya takoyi potuzhnoyi vijskovoyih sili venecijskij podesta Akri Marko Dzhustiniani zumiv perekonati pizanciv zminiti alyans i perejti na bik venecijciv pislya chogo genuezci razom z gospitalyerami Zhana d Ibelina zahopili v Akri i pizanskij kvartal Pislya pributtya do Akri admiral Tyepolo na choli svogo flotu zmig prorvatis cherez lancyug do vnutrishnoyi gavani mista ta bezpereshkodno visaditisya zi svoyeyu armiyeyu U soyuzi z tampliyerami ta tevtoncyami jogo sili otrimali vijskovu perevagu i pislya vazhkih vulichnih boyiv jomu vdalosya zvilniti venecijskij ta pizanskij kvartali ta zahopiti u genuezciv kontrol nad monastirem Svyatogo Savi oboronni stini yakogo buli zrujnovani Odnak zahopiti genuezkij kvartal ne vdalosya cherez potuzhni sili zahisnikiv yaki skladali 800 cholovik sho mali na ozbroyenni 50 60 balist U boyah v Akri brali uchast znameniti genuezki arbaletniki Zhittya Zhana d Ibelina Yaffskogo bulo vryatovano blagorodnim vchinkom genuezkogo konsula yakij zaboroniv svoyemu arbaletniku strilyati v grafa z jogo vezhi Pislya ciyeyi podiyi graf Yaffi yakij do togo pidtrimuvav genuezciv perejshov u tabir prihilnikiv venecijciv Vreshti resht venecijci sho takozh vikoristovuvali pid chas napadu osadni mashini obmezhilis tim sho zalishili genuezkij kvartal Akri v shilnij oblozi U vidpovid na napad venecijskogo flotu nastupnogo roku Genuya takozh vidpravivshi v Akru flot na choli z admiralom Rosso della Turko Pislya pributtya do Levantu flot Rosso della Turko ob yednavsya iz zalishkami genuezkogo flotu v Tiri Shob peremogti venecijcyami v Akri genuezci domovilasya z volodarem Tiru Filipom de Monfor pro odnochasnij napad na Akru iz sushi ta morya U toj chas yak genuezkij flot virushiv do Akri morem uzdovzh uzberezhzhya Levantu Monfor v soyuzi z gospitalyerami jshov z Tiru paralelno yim zi svoyeyu armiyeyu po sushi 25 chervnya 1258 roku genuezkij flot z 50 galer z yavivsya pered vhodom u port Akri Genuezci ne stali vidrazu atakuvati venecijciv sho dalo ostannim mozhlivist pidgotuvati do boyu i vivesti v more svoyu flotiliyu z 39 galer Nezvazhayuchi na menshu kilkist vlasnih korabliv v bitvi bilya Akri venecijcyam vdalosya zdobuti bezzaperechnu peremogu Polovina galer genuezciv bula zahoplena chi potoplena zaginulo blizko 1700 cholovik Porazka genuezciv zmusila Filipa de Monfor takozh pripiniti oblogu Akri yaku poki venecijci bilis v mori zahishali tampliyeri ta tevtonskij orden U pidsumku peremozhenim genuezcyam dovelosya zalishiti svij kvartal v Akri ta peremistitis do Tiru yakij vidtodi stav yih novoyu golovnoyu bazoyu v Levanti Zgidno z legendoyu koli venecijci zavolodili genuezkim kvartalom v Akri voni zahopili dvi chudovi koloni yaki yak trofeyi vidpravili do Veneciyi i vstanovleni pered bazilikoyu Svyatogo Marka Naspravdi tak zvani Stovpi Akri ital Pilastri Acritani ye zdobichchyu z cerkvi Sv Polievkta v Konstantinopoli i bula privezeni do Veneciyi she v 1204 roci v rezultati pograbuvannya Konstantinopolya pid chas Chetvertogo hrestovogo pohodu Pripinennya mizhusobnoyi vijni v derzhavah hrestonosciv Naprikinci 1257 roku politichna situaciya na Blizkomu Shodi pochala zminyuvatisya u zv yazku z pochatkom v regioni mongolskoyi ekspansiyi Sered hristiyan na Blizkomu Shodi vnutrishnij mir buv teper yak nikoli neobhidnij Dlya togo shob vidnoviti poryadok u korolivstvi knyaz Antiohiyi Boemund VI i Zhan d Ibelin Yaffskij zaklikali prijnyati regentstvo za vidsutnogo malolitnogo korolya Konradina sestru Boemunda VI korolevu Kipru Plezans Antiohijsku V lyutomu 1258 roku Boemund VI priviz Plezans z malolitnim sinom Gugo v spustoshenu boyami Akru i zazhadav shob miscevi baroni viznali yih vidpovidno regentkoyu i korolem Yerusalima Z cim pogodilisya Zhan d Ibelin Yaffskij tampliyeri ta tevtonci prote gospitalyeri ta inshi stali v opoziciyu voliyuchi viznavati titul Yerusalimskogo korolya za vidsutnim Konradinom V Akri bulo sklikano Visoku Kuriyu davnofr Haute Cour z baroniv i licarskih ordeniv korolivstva Zreshtoyu Kuriya pogodilasya pripiniti vnutrishnyu zbrojnu borotbu v ochikuvanni novih sutichok z musulmanami i priznati regentkoyu Plezans Lishe Filip de Monfor i gospitalyeri zavadili peredchasno skinuti z prestolu Konradina na korist Gugo II V yakosti kompromisu regentka Plezans zatverdila u Visokij Kuriyi progenuezko nalashtovanogo barona Zhana d Ibelin Arzuffskogo svoyim balyi v Akri Odnak pislya jogo smerti naprikinci 1258 roku vona skoristalasya nagodoyu priznachiti na cyu posadu nejtralnogo Zhoffrua de Serzhines Vidnovlenij mir mizh baronami ta licarskimi ordenami ne zmig povnistyu zupiniti rozpadu Yerusalimskogo korolivstva yak cilisnoyi derzhavnoyi strukturi Vidteper baroni diyali bilsh nezalezhno nizh ranishe i namagalis ubezpechiti svoyi krihki volodinnya shlyahom okremih soyuziv iz susidnimi musulmanskimi derzhavami She v 1259 roci graf Yaffi uklav ugodu z sirijskim ajyubidskim sultanom an Nasirom Yusufom odnak v 1260 roci Siriyu zavoyuvali yegipetski mamlyuki Todi Ibelini senjori Yaffi Arzufa ta Bejruta a takozh gospitalyeri sprobuvali zabezpechiti svoye podalshe isnuvannya cherez ugodi z mamlyukami Mirni domovlennosti 1258 roku ne poshiryuvalis na knyazivstvo Antiohiya Tripoli de knyaz Boemund VI protyagom nastupnih dvadcyati rokiv prodovzhuvav krovoprolitnu borotbu proti svoyih vasaliv z genuezkogo rodu Embriako sho volodili Biblom U zovnishnij politici vin ob yednav proti mamelyukiv sili z mongolami ta virmenskim Kilikijskim carstvom sho u pidsumku prizvelo do zahoplennya Antiohiyi Bejbarsom u 1268 roci Vijna Svyatogo Savi pidkreslila negativni naslidki supernictva mizh dvoma velikimi licarskimi ordenami tampliyerami ta gospitalyerami Priblizno z 1270 roku v hristiyanskij Yevropi tochilasya diskusiya pro ob yednannya dvoh ordeniv yaka takozh obgovoryuvalasya na drugomu Lionskomu sobori 1274 Odnak virishennya ne bulo znajdeno i tomu problema zakinchilasya lishe rozpuskom Ordenu tampliyeriv i peredacheyu jogo vlasnosti gospitalyeram u 1312 roci Prodovzhennya morskoyi vijni mizh Genuyeyu ta Veneciyeyu 1261 1270 U toj chas yak baroni Palestini dosyagli krihkogo peremir ya Genuya i Veneciya prodovzhuvali vijnu mizh soboyu yaka takozh poshirilasya na region Egejskogo morya de Veneciya z chasiv Chetvertogo hrestovogo pohodu 1204 roku mala monopolne stanovishe za rahunok pidtrimki yaku vona otrimala v Latinskij imperiyi Genuezko vizantijskij soyuz 1261 Dokladnishe Nimfejskij dogovir 1261 Shob pomstitis venecijcyam za vignannya z Akri i pidvazhiti yih dominuyuche polozhennya v Konstantinopoli i Latinskij imperiyi Genuezci podolala religijni rozbizhnosti ta uklali v berezni 1261 roku Nimfejskij dogovir z pravoslavnim nikejskim imperatorom Mihayilom Paleologom Zgidno umov dogovoru Genuya otrimuvala povnu svobodu torgivli na vsij teritoriyi imperiyi a takozh v Chornomu mori yake ogoloshuvalosya vidkritim tilki dlya greckih i genuezkih a takozh pizanskih korabliv Genuya takozh otrimuvala pravo zasnuvati faktoriyi v nizci vizantijskih mist zokrema v Smirni i Fesalonikah a takozh na ostrovah Hios i Lesbos ta na Kriti she ne vidvojovanomu grekami Vsi venecijski volodinnya u Konstantinopoli ta inshih regionah peredavalisya Genuyi a venecijski korabli povinni buli buti vignani z usih portiv U svoyu chergu Genuya zobov yazalasya poslati flot dlya zahoplennya Konstantinopolya ozbroyiti za rahunok Nikeyi 50 korabliv i nadati greckim kupcyam neznachni torgovi privileyi v Liguriyi Vzhe 25 lipnya 1261 cherez p yatnadcyat dniv pislya ratifikaciyi dogovoru genuezcyami Mihayil VIII zahopiv Konstantinopol poklavshi kraj Latinskij imperiyi a razom z neyu panuvannyu venecijciv v Egejskomu mori Dlya Genuyi navpaki z ukladannyam Nimfejskogo dogovoru vidkrivalisya perspektivi stvorennya kolonialnoyi imperiyi vid Hiosu v Egejskomu mori do Galati na Bosfori i Kaffi v Krimu i rozshirennya torgivli do portiv na uzberezhzhi Chornogo morya zvidki za 6 misyaciv tovari karavannim shlyahom po teritoriyi yedinoyi Mongolskoyi imperiyi mogli dosyagnuti Kitayu Bitvi na mori Dokladnishe Bitva bilya Settepocci 1263 Bitva bilya Saseno 1264 ta Bitva bilya Trapani 1266 Protyagom nastupnih rokiv obidvi morski respubliki prodovzhuvali vijnu u vodah shidnogo Seredzemnomor ya U 1261 roci genuezci zahopili venecijskij konvoj bilya Tira pislya chogo Veneciya pochala nastup na Tir yakij odnak ne mav uspihu Vlitku 1262 roku venecijci vidpravili v Egejske more flot z 37 galer de vin zitknuvsya z flotom iz 60 genuezkih korabliv u Salonikah yaki vidmovilisya brati uchast u boyu Odnak koli flotiliya z Negreponte ostriv yakim keruvali znatni rodini Veneciyi uvijshla do Marmurovogo morya yiyi rozbila vizantijsko genuezka eskadra V 1263 roci menshij za chiselnistyu venecijskij flot rozbiv ob yednanij vizantijsko genuezkij flot v bitvi bilya ostrova Settepocci suchasnij o Spece Greciya Cya venecijska peremoga mala znachni politichni naslidki oskilki prizvela do oholodzhennya vidnosin Vizantiyi z yiyi genuezkim soyuznikom i pochatku nalagodzhennya vidnosin z Veneciyeyu V serpni 1264 roku genuezkij admiral Simone Grillo zmig obmanuti venecijciv vidvolikshi omanlivimi povidomlennyami yih vijskovij flot vid torgovogo konvoyu i v bitvi bilya Saseno zahopiv 17 venecijskih torgovih korabliv sho zalishilis bez zahistu V chervni 1266 roku venecijci zavdali vazhkoyi porazki genuezkomu flotu v bitvi bilya Trapani koli bulo zahopleno 24 genuezki galeri i bilya 1 200 genuezciv zaginulo v boyu chi potonulo 16 serpnya 1267 roku genuezci pid kerivnictvom Luketto Grimaldi napali na Akru i zahopili Mushinu vezhu yaka kontrolyuvala vhid u port Cherez kilka dniv Grimaldi povernuvsya do Tiru z chastinoyu svogo flotu dlya provedennya remontnih robit i venecijci skoristalis ciyeyu nagodoyu dlya uspishnoyi kontrataki pid chas yakoyi vibili zalishki genuezciv z Mushinoyi vezhi Zavershennya vijniU 1268 roci Vizantijska imperiya ta Venecijska respublika pogodilisya timchasovo pripiniti vijskovi diyi i uklali vizantijsko venecijskij mirnij dogovir sho peredbachav vidnovlennya torgivelnih prav venecijskih kupciv na teritoriyi Vizantiyi pri zberezhenni vzhe isnuyuchih prav genuezciv Zvazhayuchi na zrostayuchu zagrozu z boku mamelyukiv yaki zavoyuvali Antiohiyu ta Yaffo v 1268 r korol Lyudovik IX virishiv ocholiti she odin hrestovij pohid shob dopomogti hristiyanam u Svyatij Zemli Za poserednictva francuzkogo korolya Lyudovika IX i papi Klimenta IV yaki potrebuvali dopomogi flotiv oboh morskih respublik dlya organizaciyi Vosmogo hrestovogo pohodu mizh Veneciyeyu ta Genuyeyu bulo ukladeno Kremonskij mirnij dogovir Zgidno z umovami miru genuezci znovu zmogli zajnyati chastinu svogo rajonu v Akri a venecijci z 1277 roku otrimali vzamin kvartal v Tiri Odnak shtab kvartiri oboh respublik u Levanti zalishalisya prostorovo rozdilenimi i roztashovuvalis v Tiri genuezka ta v Akri venecijska PrimitkiMarshall 1994 pp 39 40 Marshall 1994 p 217 amp 227 Adam Wienand Die Johanniter und die Kreuzzuge in Der Johanniter Orden Der Malteser Orden Der ritterliche Orden des heiligen Johannes vom Spital zu Jerusalem Seine Aufgaben seine Geschichte Adam Wienand Hrsg mit Carl Wolfgang Graf von Ballestrem und Christoph Freiherr von Imhoff Koln Wienand 1977 S 32 108 hier S 88 Geanakoplos 1959 s 151 DzherelaAlain Demurger Der letzte Templer Leben und Sterben des Grossmeisters Jacques de Molay Beck Munchen 2004 ISBN 3 406 52202 5 S 43 62 f 203 ff Jaroslav Folda 2005 Crusader art in the Holy Land From the Third Crusade to the fall of Acre 1187 1291 Cambridge University Press Cambridge u a ISBN 0 521 83583 6 Jonathan Riley Smith The crusades A history 2nd edition Continuum London u a 2005 ISBN 0 8264 7269 9 Christopher Marshall 1994 Warfare in the Latin East 1192 1291 Cambridge Cambridge University Press ISBN 9780521477420 Pierre Racine 2004 Les villes d Italie mi XII siecle XIV siecle SEDES Jonathan Riley Smith 1973 The Feudal Nobility and the Kingdom of Jerusalem 1174 1277 Hamden Archon Books ISBN 9780208013484 Jean Richard 1999 The Crusades c 1071 c 1291 Cambridge University Press ISBN 978 0 521 62566 1