Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
| цієї статті під сумнівом. |
Розко́л христия́нської це́ркви у 1054 році («Велика схизма») — остаточний розкол християнської церкви на католицьку під проводом Папи Римського та православну, де рішення приймаються соборно, помісними церквами на чолі з патріархами. При цьому з погляду католиків від Єдиної Вселенської Апостольської церкви відкололись православні («схизматики»), а з погляду православних — відкололися католики («латиняни», «папісти»). Розкол протягом віків свого існування супроводжувався численними богословськими суперечками, а також військовими й політичними конфліктами, в першу чергу — на сході Європи, де історично пролягала межа впливу церковних структур Сходу й Заходу.
Передісторія розколу
Цей надзвичайно складний історичний факт сягає своїми коренями ще в античний період. Римська республіка виховала у своїх громадян почуття переваги над усіма іншими. Зачарування Римом не тільки збереглося в стародавніх народів, які прийняли християнство, але й перейшло до варварів, які поселилися на руїнах Римської імперії. Римська єдина держава, римська культура — це були не порожні слова, а поняття з винятково цінним змістом, огорнуті й овіяні славою старого Риму, єпископ Римський віддавна посів видатне становище у Християнській церкві.
Римський єпископ вважав себе покликаним дбати «про мир у всьому світі та добробут святих Божих церков». У справі збереження істинного віровчення, Римська церква користувалася незаперечним авторитетом. Не беручи постійної живої участі у догматичній боротьбі Сходу, папи уважно слідкували за нею й ніколи не втрачали можливості своєчасно висловлювати свої думки, які часто розросталися до великих трактатів (як, наприклад, томос папи Лева І Великого IV Вселенського собору), підказати влучні вислови, мовні звороти, що могли б розробити тонкощі єретичних систем. Папи майже завжди вдало ставали на бік мислителів, входили в їхнє сумне становище, сприяли їм та підтримували їх. Початок суперечностей насамперед на Сході, а потім і у відносинах між Сходом і Заходом було покладено заснуванням Константинопольської архієпископії, а згодом — і піднесенням її як столичної. До ІІ Вселенського Константинопольського собору 381 року першою кафедрою на Сході вважалась Александрійська.
Після собору 381 року почалася боротьба між Константинополем та Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на IV Вселенському Халкедонському соборі. Ще раніше, на ІІІ Вселенському Ефеському соборі, втратила свої переваги Антіохійська кафедра: антіохійській школі Несторія була оголошена анафема, Кіпрська та грузинська церкви отримали автокефалію. Із усуненням антіохійського несторіанства та александрійського монофізитства зміцнилось грецьке православ'я як таке, що йде середнім шляхом. Звичайно, зросла роль і Константинопольської кафедри. Після Халкедонського собору константинопольський архієпископ як канонічно, так і фактично став першим на Сході. Така ситуація склалася не в останню чергу й завдяки Римським понтифікам. Папи з побоюванням слідкували за піднесенням нової столиці й співчували Антіохійському та Александрійському патріархам. Але догматична істина вимагала від них принципової позиції в канонічних питаннях. Попри те, що канони вказували Константинопольському архієпископу місце після Римського папи, то в «Новому Римі» грецьке слово «μετά» (після) стали розуміти в значенні хронологічному, а не розрядному. Константинопольські першоієрархи, спираючись на підтримку візантійських імператорів, стали домагатися якщо не переваги, то щонайменше рівності в правах з Римськими єпископами, такої ж юрисдикції на Сході, яку Рим мав на Заході.
На противагу цьому в Римі дедалі очевидніше формувалося цілком визначене розуміння папства як особливих, встановлених Богом прав Римського єпископа у всій Вселенській церкві. Зростання папізму особливо посилилося з падінням Західної Римської імперії, коли Римська церква залишилася єдиним світочем у хаосі, що охопив Західну Європу. У творах папи Лева І Великого теорія абсолютного папського примату була вже виражена з максимальною чіткістю. За часів папи Лева IX з'явився фальшивий документ Donatio Constantini, в якому, начебто імператор Костянтин визначив канонічні права папи над всією християнською церквою.
Приблизно з IX ст. у Римській церкві починає формуватися догмат про безпомилковість повчання папи в справах віри та моралі, якщо він говорить з кафедри (ex cathedra). У свою чергу Константинопольський патріарх Фотій сформулював у своїй «Епаногозі» вчення про царську та патріаршу владу. Фотій наголошував на тому, що «патріарх є живим і духотвореним образом Христа, який всіма своїми вчинками та словами виражає істину». Обидві тенденції суперечили тому розумінню церковного устрою, яке склалося в епоху Вселенських соборів.
Різко загострилися стосунки між Римською та Константинопольською церквами в період правління патріарха Фотія (857 — 869, помер у 897). Формальним приводом до цього загострення стали претензії Великої церкви на юрисдикцію над Болгарією. Але фактично непомірні амбіції патріарха Фотія, який 879 року оголосив себе Вселенським патріархом і домагався створення теократичної монархії, вважаючи себе єдиним кандидатом на голос у ній (пізніше, в ХІ ст. спробу оволодіти крім духовної, також і державною владою зробив Михайло Кіруларій). Патріарх Фотій вперше сформулював обрядові та догматичні відмінності Римської церкви від церков Східних.
Розкол
Останнє зіткнення Візантії з Римом сталося в середині ХІ століття і означало повний розрив між Римською та Константинопольською церквами, який пізніше було названо Великим церковним розколом. Константинопольський архієпископ Михайло Кіруларій (1043—1059) надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночасно зрівнятися в правах із Римським папою. Суперечки велися також за канонічну юрисдикцію над Неаполем, який, бувши васалом Візантії, у VIII ст. перейшов під покровительство папи.
Як і патріарх Фотій, Михаїл Кіруларій огортав свої домагання догматичною оболонкою. У листі до папи Лева ІХ (1048—1054) патріарх писав, що він згоден називати папу Вселенським патріархом (хоча Римського папу, як і Константинопольського патріарха, називали так ще на Халкедонському соборі), підтримувати єдність, навіть попри догматичні та обрядові відмінності (які не мають принципового значення), але папа має визнати Константинопольського патріарха рівним йому в канонічних правах, як це було затверджено на тому ж Халкедонському соборі 451 р.
Хоча папа Лев ІХ на той час потребував союзу з Візантією проти норманів, однак честь Римської кафедри для нього була понад усе. Лев ІХ відправив 1054 року до Константинополя кардинала Гумберта (найосвіченіший теолог і каноніст того часу), канцлера Фрідріха, архієпископа Альмафійського Петра. Візантійський імператор Костянтин IX, прагнучи примирення сторін влаштував колоквіум між кардиналом Гумбертом і богословом Студійського монастиря Микитою, тому що сам патріарх Михайло Кіруларій був слабеньким теологом. У результаті диспуту Микита визнав свою поразку, але патріарх продовжував наполягати на своїх претензіях й підбурювати народ проти римських легатів.
Було скликано собор, і патріарх вказав місце папським легатам позаду грецьких архієреїв, що було порушенням канонів й порядку диптиха. Тоді під час патріаршого богослужіння 16 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софійського собору буллу екскомунікації та анафеми на патріарха і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники папи Лева ІХ, що на той час уже помер. Після цього вони залишили столицю.
Михайло Кіруларій запросив їх на новий колоквіум, передбачаючи вчинити над ними розправу руками підбуреного натовпу. Імператор Костянтин ІХ, передчуваючи щось недобре, вимагав власної присутності на диспуті, але тоді патріарх сам відмовився від колоквіуму. 20 липня 1054 року Михайло Кіруларій зачитав текст анафеми Римській Церкві. Сам патріарх вважав це остаточним розділенням церков, але Александрія, Єрусалим й особливо Антіохія, продовжували підтримувати тісні відносини з Римом. Якщо позицію Александрійського та Єрусалимського патріархів можна зрозуміти, через арабську окупацію, то антивізантійська позиція Антіохійського патріарха, канонічні землі котрого перебували в межах Візантійської імперії, викликає сумнів. Папа Стефан IX (1057—1058) та імператор Священної Римської імперії Генріх III запрошували Константинополь до єднання, на що Михайло Кіруларій відповів відмовою.
Розкол у християнстві був породжений ще й різним становищем церкви у Західній Європі та Візантії. Відсутність централізованої влади у Священній Римській імперії сприяла посиленню ролі римських пап. У Візантійській імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква була політично незалежнішою та централізованішою. Особливості історичного розвитку й функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, церковній організації, богослужінні. Тому розкол 1054 року лише організаційно оформив розбіжності, які століттями формувалися між християнськими церквами.
Сприйняття розколу на Русі
Залишивши Константинополь, папські легати відправилися в Рим окружним шляхом, щоб сповістити інших східних ієрархів про відлучення Михайла Кіруларія. Серед інших міст вони відвідали Київ, де з належними почестями були прийняті великим князем та руським духівництвом.
У подальші роки Руська церква не займала однозначної позиції в підтримку якої-небудь зі сторін конфлікту, хоча й зберігала східний обряд. Якщо ієрархи грецького походження були схильні до антилатинської полеміки, то властиво руські священники і правителі не тільки не брали участі в ній, але й не розуміли сутності виставлених греками до Рима претензій догматичного й обрядового характеру. Таким чином, Русь підтримувала спілкування і з Римом, і з Константинополем, ухвалюючи ті або інші рішення залежно від політичної необхідності.
Через двадцять років після «поділу церков» мав місце знаменний випадок звернення великого князя Київського Ізяслава Ярославича до авторитету папи Григорія VII. У своїй боротьбі з молодшими братами за київський престол Ізяслав, законний князь, змушений був утекти за кордон (до Польщі, а потім до Німеччини), звідки й апелював до захисту своїх прав до обох глав середньовічної «християнської республіки» — до імператора (Генріха IV) і до папи. Князівське посольство до Рима очолив його син Ярополк, що мав доручення «віддати всю руську землю під заступництво св. Петра». Папа справді втрутився в ситуацію на Русі. Врешті-решт Ізяслав повернувся до Києва (1077). Руська (Українська) православна церква канонізувала князя Ярополка майже одразу після смерті 22 листопада 1086 року.
Близько 1089 року в Київ до митрополита Іоанна ІІ прибуло посольство антипапи Гіберта (Климента ІІІ), який, очевидно, бажав зміцнити свої позиції шляхом визнання на Русі. Іоанн, будучи за походженням греком, відповів посланням, хоча й складеним шанобливо, але все-таки спрямованим проти «омани» латинян (це перше за часом неапокрифічне писання «проти латинян», складене на Русі, хоча й не руським автором). Однак, наступний митрополит, Єфрем (русин за походженням) сам послав у Рим довірену особу, імовірно, з метою особисто впевнитися на місці в стані справ. 1091 року цей посланець повернувся до Києва і «приніс багато мощей святих». Потім, згідно з руськими літописами, посли від папи прибули 1169 року.
У Києві були латинські монастирі (зокрема домініканський — з 1228 року), на землях, підвладних руським князям, з їхнього дозволу діяли латинські місіонери (так, в 1181 році князі Полоцькі дозволили ченцям-августинцям з Бремена хрестити підвладних їм латишів й лівів на Західній Двіні). У вищому стані укладалися (до невдоволення греків) численні змішані шлюби. Великий західний вплив помітно в деяких сферах церковного життя. Подібна ситуація зберігалася до монгольської навали.
Наслідки
З другої половини ХІ століття Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський патріархи розірвали відносини з Римом, тому що єднання з Римською церквою означало повну втрату автокефалії, перетворення на єпархію Римської церкви. Після смерті Михайла Керуларія Константинопольські першоієрархи повертаються до розуміння устрою церкви, яке склалося в період Вселенських соборів. Як наслідок сформувалися два головних напрями в християнстві:
- Католицизм, представлений Римською церквою;
- Православ'я, представлене низкою Східних церков.
Спроби подолання розколу
Першою спробою подолання розколу став Другий Ліонський собор, скликаний 1274 року папою Григорієм X. На цьому соборі була укладена Ліонська унія, скріплена підписом імператора Михаїла VIII Палеолога, згідно з якою православні визнали зверхність папи Римського та більшість догматів католицької церкви, зокрема вчення про філіокве. Проте невдовзі унія викликала осуд серед грецького духівництва і була визнана недійсною на Константинопольському соборі 1285 року, скликаному наступником Михаїла — Андроніком II.
Наступною спробою став Флорентійський собор, скликаний папою Євгенієм IV 1438 року. На цьому соборі була укладена Флорентійська унія. Як і попередня, Ліонська унія, флорентійська унія визнавала примат Папи Римського, а також основні догми католицької церкви. Проте 1453 року з падінням Константинополя греки відмовились від унії.
В контексті подолання великого розколу богослови згадують також Берестейську унію 1596 року, результатом якої стало виникнення греко-католицької церкви, хоча на думку деяких істориків ця унія поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування.
Наступні кроки до зближення церкви зробили у XX столітті з початком екуменічного руху. 1965 року, незабаром після Другого Ватиканського собору, Папа Римський Павло VI та Патріарх Константинопольський Афінагор I скасували взаємні анафеми.
Див. також
Примітки
- . www.unavoce.ru. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 24 травня 2019.
- . www.newadvent.org. Архів оригіналу за 11 липня 2018. Процитовано 24 травня 2019.
- Muller L. Des Metropoliten Ilarion Lobrede auf Vladimir den Heiligen und Glaubensbekenntnis. Wiesbaden, 1962 (нім.)
- Висковатый К. К вопросу об авторе и времени написания «Слова к Изяславу о латинах» // Slavia. Praha, 1939. Т. 16, сс. 535—567.
- Подскальски Г. Богословская литература Киевской Руси, 988—1237 гг. т. 1. Спб., 1996, сс. 294—296.
- . academia-pc.com.ua. Архів оригіналу за 2 вересня 2018. Процитовано 24 травня 2019.
- 1965 год: декларация о снятии анафем. krotov.info. Архів оригіналу за 3 серпня 2012. Процитовано 24 травня 2019.
Посилання
- Поділ церков [ 25 березня 2022 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Схизма // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1867. — 1000 екз.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Nejtralnist ciyeyi statti pid sumnivom Bud laska oznajomtesya z vidpovidnim obgovorennyam ta za mozhlivosti vipravte nedoliki Rozko l hristiya nskoyi ce rkvi u 1054 roci Velika shizma ostatochnij rozkol hristiyanskoyi cerkvi na katolicku pid provodom Papi Rimskogo ta pravoslavnu de rishennya prijmayutsya soborno pomisnimi cerkvami na choli z patriarhami Pri comu z poglyadu katolikiv vid Yedinoyi Vselenskoyi Apostolskoyi cerkvi vidkololis pravoslavni shizmatiki a z poglyadu pravoslavnih vidkololisya katoliki latinyani papisti Rozkol protyagom vikiv svogo isnuvannya suprovodzhuvavsya chislennimi bogoslovskimi superechkami a takozh vijskovimi j politichnimi konfliktami v pershu chergu na shodi Yevropi de istorichno prolyagala mezha vplivu cerkovnih struktur Shodu j Zahodu Peredistoriya rozkoluCej nadzvichajno skladnij istorichnij fakt syagaye svoyimi korenyami she v antichnij period Rimska respublika vihovala u svoyih gromadyan pochuttya perevagi nad usima inshimi Zacharuvannya Rimom ne tilki zbereglosya v starodavnih narodiv yaki prijnyali hristiyanstvo ale j perejshlo do varvariv yaki poselilisya na ruyinah Rimskoyi imperiyi Rimska yedina derzhava rimska kultura ce buli ne porozhni slova a ponyattya z vinyatkovo cinnim zmistom ogornuti j oviyani slavoyu starogo Rimu yepiskop Rimskij viddavna posiv vidatne stanovishe u Hristiyanskij cerkvi Rimskij yepiskop vvazhav sebe poklikanim dbati pro mir u vsomu sviti ta dobrobut svyatih Bozhih cerkov U spravi zberezhennya istinnogo virovchennya Rimska cerkva koristuvalasya nezaperechnim avtoritetom Ne beruchi postijnoyi zhivoyi uchasti u dogmatichnij borotbi Shodu papi uvazhno slidkuvali za neyu j nikoli ne vtrachali mozhlivosti svoyechasno vislovlyuvati svoyi dumki yaki chasto rozrostalisya do velikih traktativ yak napriklad tomos papi Leva I Velikogo IV Vselenskogo soboru pidkazati vluchni vislovi movni zvoroti sho mogli b rozrobiti tonkoshi yeretichnih sistem Papi majzhe zavzhdi vdalo stavali na bik misliteliv vhodili v yihnye sumne stanovishe spriyali yim ta pidtrimuvali yih Pochatok superechnostej nasampered na Shodi a potim i u vidnosinah mizh Shodom i Zahodom bulo pokladeno zasnuvannyam Konstantinopolskoyi arhiyepiskopiyi a zgodom i pidnesennyam yiyi yak stolichnoyi Do II Vselenskogo Konstantinopolskogo soboru 381 roku pershoyu kafedroyu na Shodi vvazhalas Aleksandrijska Pislya soboru 381 roku pochalasya borotba mizh Konstantinopolem ta Aleksandriyeyu yaka zakinchilasya ostatochnoyu peremogoyu Konstantinopolskogo arhiyepiskopa nad Aleksandrijskim papoyu na IV Vselenskomu Halkedonskomu sobori She ranishe na III Vselenskomu Efeskomu sobori vtratila svoyi perevagi Antiohijska kafedra antiohijskij shkoli Nestoriya bula ogoloshena anafema Kiprska ta gruzinska cerkvi otrimali avtokefaliyu Iz usunennyam antiohijskogo nestorianstva ta aleksandrijskogo monofizitstva zmicnilos grecke pravoslav ya yak take sho jde serednim shlyahom Zvichajno zrosla rol i Konstantinopolskoyi kafedri Pislya Halkedonskogo soboru konstantinopolskij arhiyepiskop yak kanonichno tak i faktichno stav pershim na Shodi Taka situaciya sklalasya ne v ostannyu chergu j zavdyaki Rimskim pontifikam Papi z poboyuvannyam slidkuvali za pidnesennyam novoyi stolici j spivchuvali Antiohijskomu ta Aleksandrijskomu patriarham Ale dogmatichna istina vimagala vid nih principovoyi poziciyi v kanonichnih pitannyah Popri te sho kanoni vkazuvali Konstantinopolskomu arhiyepiskopu misce pislya Rimskogo papi to v Novomu Rimi grecke slovo meta pislya stali rozumiti v znachenni hronologichnomu a ne rozryadnomu Konstantinopolski pershoiyerarhi spirayuchis na pidtrimku vizantijskih imperatoriv stali domagatisya yaksho ne perevagi to shonajmenshe rivnosti v pravah z Rimskimi yepiskopami takoyi zh yurisdikciyi na Shodi yaku Rim mav na Zahodi Na protivagu comu v Rimi dedali ochevidnishe formuvalosya cilkom viznachene rozuminnya papstva yak osoblivih vstanovlenih Bogom prav Rimskogo yepiskopa u vsij Vselenskij cerkvi Zrostannya papizmu osoblivo posililosya z padinnyam Zahidnoyi Rimskoyi imperiyi koli Rimska cerkva zalishilasya yedinim svitochem u haosi sho ohopiv Zahidnu Yevropu U tvorah papi Leva I Velikogo teoriya absolyutnogo papskogo primatu bula vzhe virazhena z maksimalnoyu chitkistyu Za chasiv papi Leva IX z yavivsya falshivij dokument Donatio Constantini v yakomu nachebto imperator Kostyantin viznachiv kanonichni prava papi nad vsiyeyu hristiyanskoyu cerkvoyu Priblizno z IX st u Rimskij cerkvi pochinaye formuvatisya dogmat pro bezpomilkovist povchannya papi v spravah viri ta morali yaksho vin govorit z kafedri ex cathedra U svoyu chergu Konstantinopolskij patriarh Fotij sformulyuvav u svoyij Epanogozi vchennya pro carsku ta patriarshu vladu Fotij nagoloshuvav na tomu sho patriarh ye zhivim i duhotvorenim obrazom Hrista yakij vsima svoyimi vchinkami ta slovami virazhaye istinu Obidvi tendenciyi superechili tomu rozuminnyu cerkovnogo ustroyu yake sklalosya v epohu Vselenskih soboriv Rizko zagostrilisya stosunki mizh Rimskoyu ta Konstantinopolskoyu cerkvami v period pravlinnya patriarha Fotiya 857 869 pomer u 897 Formalnim privodom do cogo zagostrennya stali pretenziyi Velikoyi cerkvi na yurisdikciyu nad Bolgariyeyu Ale faktichno nepomirni ambiciyi patriarha Fotiya yakij 879 roku ogolosiv sebe Vselenskim patriarhom i domagavsya stvorennya teokratichnoyi monarhiyi vvazhayuchi sebe yedinim kandidatom na golos u nij piznishe v HI st sprobu ovoloditi krim duhovnoyi takozh i derzhavnoyu vladoyu zrobiv Mihajlo Kirularij Patriarh Fotij vpershe sformulyuvav obryadovi ta dogmatichni vidminnosti Rimskoyi cerkvi vid cerkov Shidnih RozkolOstannye zitknennya Vizantiyi z Rimom stalosya v seredini HI stolittya i oznachalo povnij rozriv mizh Rimskoyu ta Konstantinopolskoyu cerkvami yakij piznishe bulo nazvano Velikim cerkovnim rozkolom Konstantinopolskij arhiyepiskop Mihajlo Kirularij 1043 1059 nadzvichajno energijno pragnuv pidkoriti sobi Aleksandriyu Antiohiyu ta Yerusalim j odnochasno zrivnyatisya v pravah iz Rimskim papoyu Superechki velisya takozh za kanonichnu yurisdikciyu nad Neapolem yakij buvshi vasalom Vizantiyi u VIII st perejshov pid pokrovitelstvo papi Yak i patriarh Fotij Mihayil Kirularij ogortav svoyi domagannya dogmatichnoyu obolonkoyu U listi do papi Leva IH 1048 1054 patriarh pisav sho vin zgoden nazivati papu Vselenskim patriarhom hocha Rimskogo papu yak i Konstantinopolskogo patriarha nazivali tak she na Halkedonskomu sobori pidtrimuvati yednist navit popri dogmatichni ta obryadovi vidminnosti yaki ne mayut principovogo znachennya ale papa maye viznati Konstantinopolskogo patriarha rivnim jomu v kanonichnih pravah yak ce bulo zatverdzheno na tomu zh Halkedonskomu sobori 451 r Hocha papa Lev IH na toj chas potrebuvav soyuzu z Vizantiyeyu proti normaniv odnak chest Rimskoyi kafedri dlya nogo bula ponad use Lev IH vidpraviv 1054 roku do Konstantinopolya kardinala Gumberta najosvichenishij teolog i kanonist togo chasu kanclera Fridriha arhiyepiskopa Almafijskogo Petra Vizantijskij imperator Kostyantin IX pragnuchi primirennya storin vlashtuvav kolokvium mizh kardinalom Gumbertom i bogoslovom Studijskogo monastirya Mikitoyu tomu sho sam patriarh Mihajlo Kirularij buv slabenkim teologom U rezultati disputu Mikita viznav svoyu porazku ale patriarh prodovzhuvav napolyagati na svoyih pretenziyah j pidburyuvati narod proti rimskih legativ Bulo sklikano sobor i patriarh vkazav misce papskim legatam pozadu greckih arhiyereyiv sho bulo porushennyam kanoniv j poryadku diptiha Todi pid chas patriarshogo bogosluzhinnya 16 lipnya 1054 roku kardinal Gumbert arhiyepiskop Petro ta kancler Fridrih poklali na vivtar Sofijskogo soboru bullu ekskomunikaciyi ta anafemi na patriarha i jogo prihilnikiv yaku voni sklali yak povnovazhni predstavniki papi Leva IH sho na toj chas uzhe pomer Pislya cogo voni zalishili stolicyu Mihajlo Kirularij zaprosiv yih na novij kolokvium peredbachayuchi vchiniti nad nimi rozpravu rukami pidburenogo natovpu Imperator Kostyantin IH peredchuvayuchi shos nedobre vimagav vlasnoyi prisutnosti na disputi ale todi patriarh sam vidmovivsya vid kolokviumu 20 lipnya 1054 roku Mihajlo Kirularij zachitav tekst anafemi Rimskij Cerkvi Sam patriarh vvazhav ce ostatochnim rozdilennyam cerkov ale Aleksandriya Yerusalim j osoblivo Antiohiya prodovzhuvali pidtrimuvati tisni vidnosini z Rimom Yaksho poziciyu Aleksandrijskogo ta Yerusalimskogo patriarhiv mozhna zrozumiti cherez arabsku okupaciyu to antivizantijska poziciya Antiohijskogo patriarha kanonichni zemli kotrogo perebuvali v mezhah Vizantijskoyi imperiyi viklikaye sumniv Papa Stefan IX 1057 1058 ta imperator Svyashennoyi Rimskoyi imperiyi Genrih III zaproshuvali Konstantinopol do yednannya na sho Mihajlo Kirularij vidpoviv vidmovoyu Rozkol u hristiyanstvi buv porodzhenij she j riznim stanovishem cerkvi u Zahidnij Yevropi ta Vizantiyi Vidsutnist centralizovanoyi vladi u Svyashennij Rimskij imperiyi spriyala posilennyu roli rimskih pap U Vizantijskij imperiyi patriarh pidporyadkovuvavsya imperatoru yakij buv i glavoyu cerkvi Zahidna cerkva bula politichno nezalezhnishoyu ta centralizovanishoyu Osoblivosti istorichnogo rozvitku j funkcionuvannya Zahidnoyi ta Shidnoyi cerkov zumovili vidminnosti v cerkovnij dogmatici cerkovnij organizaciyi bogosluzhinni Tomu rozkol 1054 roku lishe organizacijno oformiv rozbizhnosti yaki stolittyami formuvalisya mizh hristiyanskimi cerkvami Sprijnyattya rozkolu na RusiZalishivshi Konstantinopol papski legati vidpravilisya v Rim okruzhnim shlyahom shob spovistiti inshih shidnih iyerarhiv pro vidluchennya Mihajla Kirulariya Sered inshih mist voni vidvidali Kiyiv de z nalezhnimi pochestyami buli prijnyati velikim knyazem ta ruskim duhivnictvom U podalshi roki Ruska cerkva ne zajmala odnoznachnoyi poziciyi v pidtrimku yakoyi nebud zi storin konfliktu hocha j zberigala shidnij obryad Yaksho iyerarhi greckogo pohodzhennya buli shilni do antilatinskoyi polemiki to vlastivo ruski svyashenniki i praviteli ne tilki ne brali uchasti v nij ale j ne rozumili sutnosti vistavlenih grekami do Rima pretenzij dogmatichnogo j obryadovogo harakteru Takim chinom Rus pidtrimuvala spilkuvannya i z Rimom i z Konstantinopolem uhvalyuyuchi ti abo inshi rishennya zalezhno vid politichnoyi neobhidnosti Cherez dvadcyat rokiv pislya podilu cerkov mav misce znamennij vipadok zvernennya velikogo knyazya Kiyivskogo Izyaslava Yaroslavicha do avtoritetu papi Grigoriya VII U svoyij borotbi z molodshimi bratami za kiyivskij prestol Izyaslav zakonnij knyaz zmushenij buv utekti za kordon do Polshi a potim do Nimechchini zvidki j apelyuvav do zahistu svoyih prav do oboh glav serednovichnoyi hristiyanskoyi respubliki do imperatora Genriha IV i do papi Knyazivske posolstvo do Rima ocholiv jogo sin Yaropolk sho mav doruchennya viddati vsyu rusku zemlyu pid zastupnictvo sv Petra Papa spravdi vtrutivsya v situaciyu na Rusi Vreshti resht Izyaslav povernuvsya do Kiyeva 1077 Ruska Ukrayinska pravoslavna cerkva kanonizuvala knyazya Yaropolka majzhe odrazu pislya smerti 22 listopada 1086 roku Blizko 1089 roku v Kiyiv do mitropolita Ioanna II pribulo posolstvo antipapi Giberta Klimenta III yakij ochevidno bazhav zmicniti svoyi poziciyi shlyahom viznannya na Rusi Ioann buduchi za pohodzhennyam grekom vidpoviv poslannyam hocha j skladenim shanoblivo ale vse taki spryamovanim proti omani latinyan ce pershe za chasom neapokrifichne pisannya proti latinyan skladene na Rusi hocha j ne ruskim avtorom Odnak nastupnij mitropolit Yefrem rusin za pohodzhennyam sam poslav u Rim dovirenu osobu imovirno z metoyu osobisto vpevnitisya na misci v stani sprav 1091 roku cej poslanec povernuvsya do Kiyeva i prinis bagato moshej svyatih Potim zgidno z ruskimi litopisami posli vid papi pribuli 1169 roku U Kiyevi buli latinski monastiri zokrema dominikanskij z 1228 roku na zemlyah pidvladnih ruskim knyazyam z yihnogo dozvolu diyali latinski misioneri tak v 1181 roci knyazi Polocki dozvolili chencyam avgustincyam z Bremena hrestiti pidvladnih yim latishiv j liviv na Zahidnij Dvini U vishomu stani ukladalisya do nevdovolennya grekiv chislenni zmishani shlyubi Velikij zahidnij vpliv pomitno v deyakih sferah cerkovnogo zhittya Podibna situaciya zberigalasya do mongolskoyi navali NaslidkiZ drugoyi polovini HI stolittya Aleksandrijskij Antiohijskij ta Yerusalimskij patriarhi rozirvali vidnosini z Rimom tomu sho yednannya z Rimskoyu cerkvoyu oznachalo povnu vtratu avtokefaliyi peretvorennya na yeparhiyu Rimskoyi cerkvi Pislya smerti Mihajla Kerulariya Konstantinopolski pershoiyerarhi povertayutsya do rozuminnya ustroyu cerkvi yake sklalosya v period Vselenskih soboriv Yak naslidok sformuvalisya dva golovnih napryami v hristiyanstvi Katolicizm predstavlenij Rimskoyu cerkvoyu Pravoslav ya predstavlene nizkoyu Shidnih cerkov Sprobi podolannya rozkoluPershoyu sproboyu podolannya rozkolu stav Drugij Lionskij sobor sklikanij 1274 roku papoyu Grigoriyem X Na comu sobori bula ukladena Lionska uniya skriplena pidpisom imperatora Mihayila VIII Paleologa zgidno z yakoyu pravoslavni viznali zverhnist papi Rimskogo ta bilshist dogmativ katolickoyi cerkvi zokrema vchennya pro filiokve Prote nevdovzi uniya viklikala osud sered greckogo duhivnictva i bula viznana nedijsnoyu na Konstantinopolskomu sobori 1285 roku sklikanomu nastupnikom Mihayila Andronikom II Nastupnoyu sproboyu stav Florentijskij sobor sklikanij papoyu Yevgeniyem IV 1438 roku Na comu sobori bula ukladena Florentijska uniya Yak i poperednya Lionska uniya florentijska uniya viznavala primat Papi Rimskogo a takozh osnovni dogmi katolickoyi cerkvi Prote 1453 roku z padinnyam Konstantinopolya greki vidmovilis vid uniyi V konteksti podolannya velikogo rozkolu bogoslovi zgaduyut takozh Berestejsku uniyu 1596 roku rezultatom yakoyi stalo viniknennya greko katolickoyi cerkvi hocha na dumku deyakih istorikiv cya uniya poglibila rozkol suspilstva zapochatkuvala novu ploshinu rozsharuvannya Nastupni kroki do zblizhennya cerkvi zrobili u XX stolitti z pochatkom ekumenichnogo ruhu 1965 roku nezabarom pislya Drugogo Vatikanskogo soboru Papa Rimskij Pavlo VI ta Patriarh Konstantinopolskij Afinagor I skasuvali vzayemni anafemi Div takozhRozkoli hristiyanskoyi cerkviPrimitki www unavoce ru Arhiv originalu za 21 veresnya 2013 Procitovano 24 travnya 2019 www newadvent org Arhiv originalu za 11 lipnya 2018 Procitovano 24 travnya 2019 Muller L Des Metropoliten Ilarion Lobrede auf Vladimir den Heiligen und Glaubensbekenntnis Wiesbaden 1962 nim Viskovatyj K K voprosu ob avtore i vremeni napisaniya Slova k Izyaslavu o latinah Slavia Praha 1939 T 16 ss 535 567 Podskalski G Bogoslovskaya literatura Kievskoj Rusi 988 1237 gg t 1 Spb 1996 ss 294 296 academia pc com ua Arhiv originalu za 2 veresnya 2018 Procitovano 24 travnya 2019 1965 god deklaraciya o snyatii anafem krotov info Arhiv originalu za 3 serpnya 2012 Procitovano 24 travnya 2019 PosilannyaPodil cerkov 25 bereznya 2022 u Wayback Machine Ukrayinska Religiyeznavcha Enciklopediya Shizma Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1966 T 8 kn XV Literi St Uc S 1867 1000 ekz