Барласи Барлас Барулас Борулас Барлос Борілас 1 узб Barlos уйг بارلاس каз Барлас одне з тюркських і монгольських 2 3 пле

Барласи (Барлас, Барулас, Борулас, Барлос, Борілас, узб. Barlos, уйг. بارلاس, каз. Барлас) — одне з тюркських і монгольських племен, що брало участь у походах Чингісхана.

Здебільшого мають тюркське походження й асимілювались у складі узбецького етносу, ставши його етнографічною групою. Барласи зазначені в списку 92 узбецьких племен, складених у Мавераннахрі, наприклад, у списку з рукопису 4330.3 зі збірки Інституту сходознавства Узбекистану.

Походження

Згадка про барласів є також у Таємній історії монголів і в , витяги з якої наводив Рашид ад-Дін. На думку останнього рід Барлас походить від роду Борджигін, заснованого Бодончаром. Від Бодончара, який народився 970 року, ведеться родинне Золоте дерево, з якого вийшов Тимур.

Етнонім барлас відомий з часів Чингісхана. Рашид ад-Дін писав, що 4-тисячне військо, що його виділив Чингісхан своєму сину Чаґатаю, складалось, зокрема, з барласів і що, як і , вони були первинно монгольським племенем під назвою барулос.

Історія

Первинно барласи населяли території сучасної Монголії. На думку деяких дослідників барласи були одним з ранніх і могутніх тюркських племен, що увійшли до складу узбеків.

Більшість джерел подають барласів як плем'я, тюркизоване у другій половині XIII століття й таке, що до XIV століття вже цілком спілкувалось тюркською чагатайською мовою (також називається староузбецькою та староуйгурською). Частина барласів переселилась до оаз Середньої Азії після 1266 року. В основному вони розмістились на території Кеша (сучасний Шахрисабз).

Барласи сягнули піку могутності за правління Тамерлана (1370—1405) й Тимуридів (1405—1507) у Мавераннахрі й Хорасані. Сам Тимур походив з роду барласів і під час своїх походів спирався на барлаських воєначальників, хоч у його війську були представлені різні тюркські племена й роди. Барласи оселились в Кашкадар'їнській оазі у першій половині XIV століття. За покровительства Тамерлана барласи почали переселятись і до інших регіонів. Відомо, що й після смерті Тамерлана барласи займали почесне положення в державах Тимуридів. На початку XVI століття частина барласів разом з Бабуром, після розгрому його військ дашті-кипчакськими узбеками, вирушила в Афганістан.

1406 року у війську онука Тимура , правителя , загинула більша частина чоловічого населення племені барласів. Знищив їх , інший онук Тимура, правитель західного Ірану. 1427 року війська Улугбека розбила армія чингізида Барак-хана.

У XVI столітті барласи жили на лівому та правому берегах Амудар'ї. До того часу плем'я виросло за рахунок приєднання до нього інших племен, оскільки вступати в союз з ним вважалось престижним. Втім у подальшому, після встановлення влади , барласи втратили свої позиції.

За часів Бухарського ханства частина барласів продовжувала вести напівкочовий образ життя й займатись тваринництвом, зберігаючи свою назву й традиційну внутрішню єдність. Це виявлялось в укладенні шлюбів переважно між членами племені, а також у володінні особливим красномовством, що було своєрідною «візитівкою» членів племені барлас.

Барласи Шахрисабзу, що розташований поряд із Самаркандською областю, навпаки вважають, що їхні пращури тривалий час жили в Гісарі, після чого повернулись до своїх рідних місць — Кашкадар'їнську оазу. Серед жителів села Юкорі Тарагай (Кашкадар'я) існує легенда, що в минулому вони залишили ті місця й вирушили в Гісар, звідки повернулись тільки на початку XIX століття. Інші джерела зазначають, що в середині XVIII століття мангут переселив близько 20 тисяч родин барласів на території Самарканда й Шахрисабза.

Сучасність

Рід барлас поширений серед халха-монголів у Монголії.

До початку XX століття в Мавераннахрі їх залишалось небагато, багато хто з них був асимільований чи переселився до Афганістану, Пакистану й Північної Індії. 1920 року барласи були зафіксовані майже виключно в гірських районах Самаркандській області й Шахрисабзькій оазі. Барласи також жили в Гісарській долині.

Доволі численна група барласів — нащадків переселенців з басейну Кашкадар'ї, утворила у першій половині XIX століття на схід від Пенджикента компактну групу поселень із центром в Суджині. На південь від того поселення, в Магіані, вони утворили село Чорбог, а на північ, в Афтобруї — село Юкарі-кишлак (Турки дач).

Нині в Самаркандській, Кашкадар'їнській областях збереглись етнічні назви барласів, але в інших регіонах Узбекистану назва барлос зустрічається тільки у формі етнотопоніма, наприклад село Барлас Сурхандар'їнської області. Невелика група катаганів села Катаган Кашкадар'їнської області називає себе барласами, а місце свого проживання — барлоступ.

За даними перепису населення Таджикистану 2010 року чисельність барласів у країні становила 5271 осіб.

Присутність барласів відзначається також і в національному складі Баткенської області Киргизстану.

Примітки

Родинні зв'язки Чингісхана й Тамерлана. Архів оригіналу за 7 червня 2012. Процитовано 26 березня 2018.
M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (История цивилизаций Центральной Азии), UNESCO Regional Office, 1998, , стор. 320
B.F. Manz, The rise and rule of Tamerlan, Cambridge University Press, Cambridge 1989, стор. 28
Рашид ад-дін, Збірка літописів. Т.1., кн.1. М., 1952, с. 189
Кармышева Б. Х., Очерки этнической истории южных районов Таджикистана и Узбекистана. М.,1976 (рос.)
Радянська історична енциклопедія, том 2, Москва, 1962, с. 134
Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с. 179
Матеріали з історії киргизів і Киргизії. М., 1973, с. 210
Рашид ад-Дін. Збірка літописів. — Т. 1, кн. 2. — С. 48.
Гумільов Л. М. Пошуки видуманого царства (Легенда про «державу пресвітера Івана») = Поиски вымышленного царства (Легенда о «государстве пресвитера Иоанна»). — М. : Айрис-пресс, 2002. — С. 98. — .
Рашид ад-Дін. Збірка літописів. М.; Л., 1952. Т. 1. Кн. 1. С. 257
Узбецькі племена та роди. БАРЛАСИ. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 26 березня 2018.
Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с.182
барлас. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 26 березня 2018.
Лін фон Паль. Помста Тамерлана. — М. : АСТ, 2008. — С. 14. — .
M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (Історія цивілізацій Центральної Азії), UNESCO Regional Office, 1998, , стор. 320
Захріддін Мухаммед Бабур. Бабур-наме. Ташкент, 1960. С. 232—236
В. Андреєва. Міф про узбецьку державу. Частина 1. Архів оригіналу за 5 липня 2017. Процитовано 26 березня 2018.
Історія Казахстану. Том 2. Алмати: Атамура, 2010, с. 137
Ж.СЭРЖЭЭ, МОНГОЛ ОВГИЙН НЭРИЙН УЧИР, УБ, 1999 (монг.)
Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. М., 1976, с. 79
Бушков В., Населення північного Таджикистану: формування та розселення. М., 1995, с. 67
Том 3. Національний склад і володіння мовами, громадянство населення Республіки Таджикистан (2010) [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Агентство зі статистики при Президенті Республіки Таджикистан
Jacta :: На юге Киргизии жгли таджикские дома [Архівовано 29 грудня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

Література

Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. М., 1976

Посилання

Узбецькі племена й роди

[1] Родинні зв'язки Чингісхана й Тамерлана. Архів оригіналу за 7 червня 2012. Процитовано 26 березня 2018.

[2] M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (История цивилизаций Центральной Азии), UNESCO Regional Office, 1998, , стор. 320

[3] B.F. Manz, The rise and rule of Tamerlan, Cambridge University Press, Cambridge 1989, стор. 28

[4] Рашид ад-дін, Збірка літописів. Т.1., кн.1. М., 1952, с. 189

[5] Кармышева Б. Х., Очерки этнической истории южных районов Таджикистана и Узбекистана. М.,1976 (рос.)

[6] Радянська історична енциклопедія, том 2, Москва, 1962, с. 134

[autogenerated2-7] Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с. 179

[8] Матеріали з історії киргизів і Киргизії. М., 1973, с. 210

[Рашид_ад-Дін._Т._1._Кн._2._С._48-9] Рашид ад-Дін. Збірка літописів. — Т. 1, кн. 2. — С. 48.

[10] Гумільов Л. М. Пошуки видуманого царства (Легенда про «державу пресвітера Івана») = Поиски вымышленного царства (Легенда о «государстве пресвитера Иоанна»). — М. : Айрис-пресс, 2002. — С. 98. — .

[11] Рашид ад-Дін. Збірка літописів. М.; Л., 1952. Т. 1. Кн. 1. С. 257

[Барласи-12] Узбецькі племена та роди. БАРЛАСИ. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 26 березня 2018.

[13] Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с.182

[14] барлас. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 26 березня 2018.

[15] Лін фон Паль. Помста Тамерлана. — М. : АСТ, 2008. — С. 14. — .

[16] M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (Історія цивілізацій Центральної Азії), UNESCO Regional Office, 1998, , стор. 320

[ReferenceA-17] Захріддін Мухаммед Бабур. Бабур-наме. Ташкент, 1960. С. 232—236

[18] В. Андреєва. Міф про узбецьку державу. Частина 1. Архів оригіналу за 5 липня 2017. Процитовано 26 березня 2018.

[19] Історія Казахстану. Том 2. Алмати: Атамура, 2010, с. 137

[20] Ж.СЭРЖЭЭ, МОНГОЛ ОВГИЙН НЭРИЙН УЧИР, УБ, 1999 (монг.)

[21] Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. М., 1976, с. 79

[22] Бушков В., Населення північного Таджикистану: формування та розселення. М., 1995, с. 67

[ЕтноСтатРТ-23] Том 3. Національний склад і володіння мовами, громадянство населення Республіки Таджикистан (2010) [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Агентство зі статистики при Президенті Республіки Таджикистан

[24] Jacta :: На юге Киргизии жгли таджикские дома [Архівовано 29 грудня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)