Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Айгер нім Eiger гора заввишки 3970 метрів над рівнем моря у Швейцарських Альпах одна з головних вершин Бернських Альп Ай

Айгер

Айгер

Айгер (нім. Eiger) — гора заввишки 3970 метрів над рівнем моря у Швейцарських Альпах, одна з головних вершин Бернських Альп.

Айгер
нім. Eiger
image
Північна стіна
Північна стіна
46°34′39″ пн. ш. 8°00′19″ сх. д. / 46.57760752902777313° пн. ш. 8.00528682202777730° сх. д. / 46.57760752902777313; 8.00528682202777730Координати: 46°34′39″ пн. ш. 8°00′19″ сх. д. / 46.57760752902777313° пн. ш. 8.00528682202777730° сх. д. / 46.57760752902777313; 8.00528682202777730
Країна Швейцарія
Регіон Кантон Берн
Система Бернські Альпи
Тип гора
матеріал вапняк
Висота 3970 м.н.м.
Висота відносна 356 м
Ізоляція 2,21 км
Перше сходження 11 серпня 1858
Маршрут по західному гребеню (шкала SAC: ZS-)
image
карта оточення
image
image
Айгер
Айгер (Швейцарія)
image Айгер у Вікісховищі

Разом з горами Менх та Юнгфрау, Айгер формує масивну стіну, яка нависає над Бернським високогір'ям (нім. Berner Oberland) та Швейцарським плато, і є одним з найвиразніших краєвидів Швейцарських Альп.

На відміну від багатьох інших вершин Бернських Альп, в адміністративному поділі гора повністю розташована в північному кантоні Берн, на півдорозі між містами Інтерлакен та Фіш. ЇЇ територія поділена між муніципалітетами Гріндельвальд та Лаутербруннен.

Будівництво на початку XX століття залізниці Юнгфрау, що поєднує перевал у підніжжі північної стіни Айгера та , сідловину між горами Менх та Юнгфрау, зробило цю територію однією з найвідвідуваніших в Альпах. Тунель залізниці проходить через Айгер і закінчується майже вертикально вниз під вершиною Менха, але на висоті бл. 3 300 м.н.м. В тунелі є дві проміжні станції з оглядовими вікнами, розташовані в Айгері.

Разом з Юнгфрау, Менхом та льодовиком Великий Алеч, Айгер є частиною природоохоронної території Юнгфрау-Алеч, частина якої з 2001 року включена до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія назви

Гора Айгер письмово згадується з XIII сторіччя, але щодо походження її назви однозначної думки немає.

Перша письмова згадка про гору датована 1252 роком — та є другою згадкою про швейцарські гори після Бічгорну (1233 р.). 24 липня 1252 року в договорі купівлі-продажу між Ita von Wädiswyl та пробством монастиря Інтерлакен межі земельної ділянки були описані словами «ad montem qui nominatur Egere» (лат.) (до гори, що зветься Айгер)., а ще через півстоліття Айгер був згаданий німецькою мовою у листі пожалування: «під Айгером».

У популярній літературі три гори іменуються Діва (нім. Jungfrau), Монах (нім. Mönch) та Огр (нім. Eiger), об'єднані у вигадану легенду, що діва тікає від зазіхань огра, а веселий монах стоїть між ними і її боронить. Ця вигадка відображена в карикатурах та листівках, які пропонуються туристам в регіоні.

У дослідженнях назву пов'язували з трьома основними версіями:

  • латинським терміном acer, що означає «гострий» або «вершина»,
  • давньоверхньонімецьким іменем Agiger або Aiger, який міг бути першим поселенцем під Айгером, а сама гора іменувалася Aigers Geissberg (Козяча гора Айгера) або просто Geissberg;
  • раніше використовуваним німецьким написанням Heiger, яке могло постати з діалектного вислову «dr hej Ger» (де hej означає високий, а Ger означало германський спис періоду Великого переселення народів), що описував вигляд гори..

Географія

image
Айгер, Менх та Юнгфрау

Висота Айгеру — 3 970 м.н.м. Північний бік цієї гори є водночас найбільш східною та північною частиною гігантської гірської стіни, що височить над долинами Лаутербруннен та Гріндельвальд. Стіна завдовжки 10 км сформована поєднанням декількох з найбільших північних схилів Альп, а саме схилу Юнгфрау (4 158 м.н.м.), Менха (4 107 м.н.м.) та Айгера, та височить над долинами більш ніж на 3 км. Юнгфрау знаходиться від Айгера на відстані приблизно 6 км; а вершина Менха розташована між ними, на відстані 3,5 км від Юнгфрау. На схід стіна продовжується , а на захід — стіною Лаутербруннен.

Північна стіна Айгеру — майже вертикальна поверхня заввишки 1 650–1 800 м (за різними оцінками), одна з найбільших північних стін Альп.), практично позбавлена снігу, а південна сторона межує з найбільш покритою льодовиками територією Альп.

З Тунського озера, та більшої частини кантону Берн, найбільше помітно Юнгфрау, яка є для них найближчою з вершин Бернського високогір'я; різниця висоти між верхівкою Юнгфрау та містом Інтерлакен (яке називають воротами до цього регіону) становить 3 600 м.

Геологія

Айгер є частиною , з якої в районі Тунського озера утворений покрив північної межі Альп. У пізній фазі альпійського орогенезу гельветичні вапнякові осади були зірвані зі свого кристалічного фундаменту і насунуті в північно-західному напрямку. Під час процесів складчасті при піднятті Альп вапнякові шари розламувались та утворювались окремості та складчасті системи, які пізніше були закриті осадами кальциту. Головні складові осадів — вапняки Крейдового періоду та юрського періоду (мальм), з мергелем та глинистим сланцем як заповнювачами.

На Айгері можна чітко побачити гельветичну складчастість з її пласкими шарами вапняку, що накладаються один на одного. Масив Айгер повністю складається з вапняку гельветичної зони та різко наповзає з півдня на шари флішу та моласи т. зв. Гріндельвальдської котловини. На південь від Айгера піднімається гірський масив Аар (нім. Aarmassiv) з іннерткірхського-лаутербруннського кристаліну, який частково покрив і осадові породи Айгера — в області гори Менх осадові породи зустрічаються зі старим кристалліном.

image
Вид на льодовик Айгер та вершину Малий Айгер

Вапнякові шари Айгера лежать на гнейсі та нахилені під кутом 60–70° на північ. Сучасна форма гори сформувалась під час льодовикових періодів. Під час Рісського гляціалу піднімалося аж до підніжжя північної стіни. Під час Останнього льодовикового періоду товщина льоду була на 200 м меншою. Рух льодовиків змінив вигляд регіону, в тому числі за рахунок тиску та ерозії. З відступом льоду змінилися характеристики тиску на породу, що вплинуло на процеси формоутворення. Айгер був з усіх боків оточений льодом, цим зумовлені досить однорідні і вражаюче «обтерті» сторони гори. При цьому, через свою північна стіна зазнала більшого впливу процесів абляції, таких як морозне вивітрювання.

Зсув

image
Менший обвал після великого обвалу на східному боці Айгера (21 липня 2006 р.)

У 2006 році було помічено, що на Айгері можливий великий зсув гірської породи, що викликало значний публічний інтерес. На східній стороні гори, під гребенем Міттельлегіграт, внаслідок руху каміння утворилася тріщина довжиною бл. 250 метрів та шириною до 7 метрів. Після цього гірська порода з зовнішньої сторони тріщини просідала на багато сантиметрів на день. Причиною такого відходу породи могло бути значне просочування талих вод у породу та/або нестабільність схилу внаслідок відступу льодовика знизу від місця зсуву через глобальне потепління. Спочатку після полудня 13 липня 2006 року обвалилася так звана «Айгерська Мадонна» — вузька скеля висотою 30 метрів та об'ємом до 600 м³. А в 19:24 того ж дня з гори на льодовик Нижній Гріндельвальд зсунулось 500 000 м³ гірської породи; над громадою Гріндельвальд, що розташована в долині під горою та льодовиком після цього декілька годин були помітні хмари пилу.

З того часу, за масою каміння (загальний об'єм бл. одного мільйона м³), яка відвалилася від гори, спостерігають дослідники Лозаннського університету. Згідно з їхніми спостереженнями, у період між липнем 2007 року і серпнем 2008 року маса, яка впала на льодовик, просунулась на 15 метрів по його площині, нахиленій на схід. Крім того, ця маса нахилилась на 2 градуси на північний схід. Відстань (провал) під горою та обвалом в серпні 2008 року склав 50 метрів. Окремі скелі постійно відриваються і падають у долину, але рух усієї маси загалом гальмує крига льодовика. Найбільш ймовірно, що обвал продовжить руйнуватись сам по собі.

Діра Святого Мартіна

На східному гребені Айгера, що круто обривається в льодовик Нижній Гріндельвальд, на висоті бл. 2 500 м.н.м. існує отвір у скелі, названий «Дірою Святого Мартіна» на честь Святого Мартина Турського. Інша поширена назва цієї діри — Весела діра (нім. Heiterloch). Промені сонця, що проходять крізь отвір, двічі на рік падають на церкву в Гріндельвальді; це відбувається невдовзі по полудні в якийсь з днів між 26 та 28 листопада та між 13 та 15 січня. А між кінцем листопада та кінцем січня промені сонця через діру Святого Мартіна можна побачити з різних місць Гріндельвальда. За легендою діра утворилась, коли Святий Мартін випадково надто сильно стукнув палицею по Айгеру.

Клімат, рослинність та тварини

image
Рододендрон біля Фішеральп

В Північних Альпах, до яких належить і Айгер, клімат формується під впливом Атлантики, що означає відносно значні атмосферні опади з високою вологістю повітря та збалансованими змінами температури. Переважаючі західні повітряні потоки приносять до цієї частини Швейцарії відносно вологе та м'яке повітря, що спричиняє більш прохолодне літо, більш теплу зиму, та більшу кількість опадів в цілому. Клімат у Гріндельвальді (1 034 м.н.м.), що лежить у підніжжя гори, прохолодний (середньорічна температура 5,9 °C) та вологий ([середньорічна кількість опадів — 1 251 мм). На висоті 2 400 м.н.м. опади зростають до 3 000 мм на рік. Причина такої кількості опадів — гора стоїть фактично першою на шляху західних вологих атлантичних мас повітря, слугує їм бар'єром і більшість опадів випадає на її північно-західних схилах. Відповідно у південнішому, розташованому за цими горами кантоні Вале цей бар'єр забезпечує значно меншу кількість опадів. Середньорічна температура на Юнгфрауйох (3 580 м.н.м.) становить −7,9 °C.

З урахуванням цього вегетаційний період в долині становить 200 днів на рік, але зменшується з висотою і на висоті 2 400 м.н.м. становить лише 60 днів. Основа ґрунту складається з рендзинів, які сформувалися на багатому вапняком камінні Айгеру. Знаковим для цього типу ґрунту є слабкі базові значення PH, ґрунтовий горизонт з та слабка проникність вологи. На Айгері можна спостерігати такі : передгірний — до 1 100 м.н.м., високогірний — до 1 600 м.н.м. (у залісненій частині — до 1 800 м.н.м.), субальпійський та альпійський — до 2 200 м.н.м..

Рослинність

image
Ліс з європейського кедру довкола Алецьких льодовиків

У передгірному поясі довкола Гріндельвальда переважають багаті луки, що утворились на колись лісистих схилах внаслідок регулярного сільськогосподарського використання людиною. Серед найбільш поширених рослин на таких луках — геранієві, дзвоники, гірчак зміїний та бугила лісова. У високогірному поясі також переважають луки.

Ліс до висоти 1 400 м.н.м. складається з яворів та горобини. Вище на висоті 1 800–2 000 м.н.м. розташовані ліси з європейського кедру та ялини. Під цими деревами можна побачити орлики та любки, а також «альпійські троянди». Трохи нижче перевалу Кляйне Шайдегг у субальпійському поясі розташовані , у яких ростуть пухівки та росички. На луках, розташованих у субальпійському поясі, що влітку використовуються як пасовища, можна побачити скереду та жовту конюшину, а на тих, де коров не випасають, понад лінією лісів утворились альпійські галявини. Місцеві рослини добре пристосовані до суворих умов гір, це і арніка, і едельвейс, і тирлич, і . На висоті понад 2 200 м.н.м., в області скельних уламків рослинність поступово зникає, а там, де сніг лежить цілий рік, взагалі відсутня.

Тваринний світ

image
Козел в долині

Тваринний світ довкола Гріндельвальду вивчався в рамках дослідницького проекту ЮНЕСКО Людина та біосфера між 1979 та 1983 роками. В нижній частині долини було знайдено 116 різних видів метеликів, серед яких білан жилкуватий (до 1 500 м), червонець Гелла (до 1 600 м.н.м.), синявець блакитний (до 1 900 м.н.м.), сонцевики (до 1 600 м.н.м.) та велика перламутрівка (до 1 800 м.н.м.). У високогірному поясі було зафіксовано 11 видів плазунів та земноводних, серед них саламандра альпійська, веретільниця ламка та жаба трав'яна. Всього було зафіксовано 101 вид птахів, серед них у лісах високогірного поясу — наприклад, тетерук та полярна куріпка. Ссавців налічується 30 видів. Сарну можна побачити переважно у змішаних лісах. Бабаки, козиці та альпійські козли поширені від висоти 1 600 м.н.м. та до альпійського поясу включно.

Подальші дослідження виявили 20 видів бабок та 28 видів прямокрилих.

Альпінізм

Історія підкорення

  • 1858: 11 серпня. Перше сходження на Айгер було здійснено швейцарськими гідами Крістіаном Алмером та Петером Бореном та ірландцем Чарльзом Баррінгтоном по західній стороні.
  • 1871: 14 липня. Перше сходження по південно-західному гребеню (В. А. Б. Кулідж, Мета Бревоорт, Крістіан Борен, Крістіан та Ульріх Альмери).
  • 1890: перший зимовий підйом (Мід та Вудрофф з гідами Ульріхом Кауфманном та Крістаном Йоссі).
  • 1921: 10 вересня. Перший підйом по гребеню Міттельлегі (Фріц Аматтер, Самуель Браванд, Юко Макі та Фріц Штойрі).
  • 1924: Перший лижний підйом по льодовику Айгер.
  • 1932: Перший підйом по маршруту Лаупера по північно-східній стіні.
  • 1938: Перший підйом по північній стіні (Генріх Гаррер, Андреас Гекмайр, Фрітц Каспарек, Людвіг Верга).
  • 1970: Перший лижний підйом по західній стороні (Сільвейн Саудан).
  • 1991: Перший одиночний, зимовий та без болтів підйом по маршруту Метанойя на Північній стіні ().
  • 2006: 14 червня: Франсуа Бон та Антуан Монтан здійснили перший швидкісний спуск з Айгеру ().

Північна стіна, яка вважається однією з найскладніших та небезпечних для підйому, була вперше підкорена в 1938 році австро-німецькою експедицією.

З часу першої спроби в 1934 році, не менше 65 альпіністів загинули при спробі підкорити північну стіну, через що вона отримала назву «вбивча стіна» (нім. Mordwand — гра слів з її німецькою назвою нім. Nordwand).

Північна стіна

image
Північна стіна в зимовий період

Північна стіна Айгеру, майже вертикальна поверхня висотою бл. 1650 метрів, є однією з так званих великих північних стін Альп і вважається складною для підйому.

Вперше серйозно спробували піднятися по стіні три саксонця — Курт і Георг Левінгери та Віллі Бек. У 1934 році вони піднялися по стіні до відмітки 2 900 м.н.м., однак припинили спробу через обвал. Через рік внаслідок снігового шторму на стіні загинули Карл Мерінгер та Макс Зедельмаєр.

А в 1936 році розгорнулась відома драма (пізніше описана в літературі та фільмах). Спробу піднятися на стіну планували зробити 10 альпіністів, однак з огляду на погані природні умови та загибель одного з них при тренувальному підйомі, більшість відмовилися, а чотири альпіністи — Едуард Райнер, Віллі Ангерер, Андреас Гінтерштойсер та , вирішили здійснити спробу при начебто непоганій погоді. Після першого дня підйому Ангерер був поранений падаючим камінням, а погода почала погіршуватися, вони вирішили повернути назад, однак не змогли подолати складний траверс (звідки на шляху вгору забрали мотузки) і попали у раптовий крижаний шторм. Через погодні умови рятувальники не могли їх постійно бачити і дістатися до них. Після шторму, останній живий з них — Тоні Курц, не зміг достатньо спуститись на свої мотузках і помер буквально в декількох метрах над рятувальниками.

Трагічні спроби підйому в 1930-ті роки викликали значну критику, в першу чергу в Швейцарії та Англії. Частково критика була спрямована на правлячий в той час в Німеччині нацистський режим, чия пропаганда з радістю оповідала про успіхи німецьких та австрійських альпіністів. Заклик підкорити Північну стіну «заради націонал-соціалістів» спонукав багато альпіністів з цих країн, які у разі успіху могли розраховувати на своє прославлення та покращення життя. І хоча у відповідь на критику, влада кантону Берн в 1936 році заборонила підйоми по Північній стіні Айгера, заборона була скасована, тому що це не було юридично обґрунтованим.

image
Маршрут Хекмайра

Вперше північна стіна Айгеру була підкорена 21–24 липня 1938 року (нім. Anderl Heckmair), (нім. Ludwig Vörg), (нім. Heinrich Harrer) та (нім. Fritz Kasparek).

В 1950 році стіна була вперше підкорена менше ніж за одну добу (18 годин) австрійцями Лео Форстлехнером та Еріхом Вашаком. Перше одиночне підкорення гори по маршруту Хекмайра здійснив швейцарець Мішель Дарбелле в 1963 році. А ще через рік стіну підкорила перша жінка — мешканка Мюнхену Дейза Фоог.

В лютому 2008 року Улі Штек виліз по стіні за рекордний час — 2 години 47 хвилин. Рекорд по командному підйомі належить швейцарцям Данніелю Арнольду та Штефану Руоссу — 6 годин 10 хвилин (лютий 2008 р.).

Частина стіни ближче до верхівки називається «Білий Павук», оскільки покриті снігом тріщини у льодовій поверхні нагадують павука. Харрер використав цю назву як назву своєї про своє вдале підкорення стіни (нім. Die Weisse Spinne). Протягом їх підйому, під час проходження «Білого Павука» на них зійшла лавина, однак всі чотири альпіністи мали достатньо сил, щоб утриматись на поверхні стіни.

З часу першого підйому, північною стіною піднімались багато разів. Сьогодні вона вже вважається складною більше через небезпеку обвалів та зменшення льодових полів, ніж через технічну складність. Альпіністи все частіше обирають зимові підйоми, коли стіна зміцнена кригою.

Станом на серпень 2008 р. по Північній стіні на вершину налічувалось 33 маршрути. Найбільш відомим та класичним з них є маршрут Хекмайра, шлях першопрохідця. Загальна важкість маршруту визначається як надзвичайно важкий (), а для скелелазіння повинен бути підкорений V ступінь важкості. При звичайних умовах цей маршрут триває 2–3 дні. Через численні обходи підйом по стіні висотою 1 650 метрів займає 4 кілометри.

Маршрути на Айгер

Стандартний маршрут

по західному схилу починається на станції «Льодовик Айгер» залізниці Юнгфрау. Похід триває від 9 до 12 годин. Протягом підйому/спуску в нормальних умовах складність скелелазіння становить до II ступеня, а середній нахил — 40°–45°. В разі складних снігових умов, складність скелелазіння може зрости до III ступеня. Далі маршрут прямує північною стороною від примітного кулуара по камінню та полях фірну, потім довкола виступу в південному напрямку та на велике плече західного гребеня, по якому походить останній відрізок маршруту. Шлях маркований штангами, які також можуть використовуватись для страховки.

Віа Феррата на Ротшток

З літа 2000 року облаштована віа феррата на Ротшток (2 669 м.н.м.), дочірню вершину Айгера над станцією «Льодовик Айгер». Підхід до неї починається також зі станції «Льодовик Айгер», звідки слід пройти частину маршруту по Тропі Айгер в напрямку Ротшток. На відмітці 2 400 м.н.м. починається захист сталевими канатами. Шлях полегшений залізними сходами у скелі, а сама ця віа феррата вважається досить легкою за шкалою складності. Весь маршрут з підйомом та спуском триває бл. трьох годин.

Цікаво, що в 1899–1903 рр. на Ротшток вже вела віа феррата. Її вихідним пунктом була тимчасова станція Ротшток залізниці Юнгфрау (2 520 м.н.м.). До цього часу ще можна у камені побачити витесані сходинки і залізні сходи. Решта віа феррати була видалена при зйомках останнього фільму «Його найкращий друг» (1962 р.).

Гриб

image
Вид з західного гребеня на виступ Пільц (з нім.гриб) та північну стіну

На відстані трьох метрів від західного гребеня є окремостоячий 12-метровий (3 219 м.н.м.), що нависає над західною стороною північної стіни; він має назву Пільц, тобто Гриб. Першим на «Грибі» в 1876 році начебто побував Річард М.Баррінгтон, брат першого підкорювача Айгера. Відповідно до гіда Петера Борена Баррінгтон посперечався, що він дострибне з західного гребеня до Пільца. Однак інші свідчення цієї оповіді відсутні.

Сьогодні на Пільц веде скелелазний маршрут зі Штолленлоху (Чарівний Гриб, важкість: 7c+). Його також полюбляють бейс-джампери, які звідси стрибають з парашутом донизу. Першими з них були в 2000 році швейцарець Улі Ґегеншатц та австрієць Ганс Арх.

Інші популярні маршрути на вершину Айгера

Наведені маршрути є популярними при сходженні на Айгер:

Маршрут Тривалість (годин) Вихідний пункт
Гребінь Міттеллегі (північно-східний гребінь) S (важкий), 4-5 (від прихистку) Прихисток нім. Mittellegihütte (3 355 м.н.м.)
Південний гребінь ZS (досить важко), III 5-6 Прихисток нім. Mönchsjochhütte (3 657 м.н.м.)
Південно-західний гребінь ZS 6-8 Станція «Льодовик Айгер» (2 320 м.н.м.)
Південно-східна стіна SS (Дуже важко) 10-12 Станція «Айсмеер» (3 159 м.н.м.)
Західний гребінь AS (Надзвичайно важко), VI 9-11 Станція «Льодовик Айгер»
Західна сторона (стандартний маршрут) ZS, до III, частіше II 9-12 Станція «Льодовик Айгер»

Транспорт та будівництво

Протягом років довкола Айгера відбувались будівельні роботи. Від неодноразово планованого будівництва транспорту на Айгер врешті-решт відмовились, однак всі станції залізниці Юнгфрау знаходяться на території Айгера, крім власне кінцевої станції Юнгфрауйох. Також на підступах до Айгера побудовано три гірських прихистки.

Залізниця Айгер

image
План підйомника на Айгер 1903 року

Паралельно з планами щодо залізниці Юнгфрау керівники Залізниці Бернського Високогір'я Еміль Штруб та Ганс Штудер мали наміри спорудити поєднання з зубчастої залізниці та канатної дороги, маршрут якого б пролягав від через льодовик Айгер на вершину. Для цього проекту була навіть випущена пропозиція для концесії на початку 1892 року. При цьому, проект напряму конкурував з проектом залізниці Юнгфрау інженера Моріса Кохліна, що був врешті решт прийнятий, але не реалізований. Коли цюрихський промисловець Адольф Гаєр-Целлер представив новий проект залізниці Юнгфрау, проект залізниці Айгер опинився під загрозою, оскільки обидва проекти на початку передбачали одну колію від Кляйне Шайдегг через льодовий Айгер. Обидва планувальники хотіли швидко продати свою концесію акціонерам залізниці Венгернальп, щоб швидко розпочати будівництво. Акціонери вище оцінили проект залізниці Юнгфрау і майбутні прибутки від нього, тому відмовились від пропозиції по залізниці Айгер. Однак два власники проекту залізниці Айгер отримали віл Гаєра-Целлера по 15 000 франків компенсації, а Штраб ще й став першим директором Товариства Юнгфрау.

Після відкриття станції «Стіна Айгер» в 1903 році, Товариство Юнгфрау оголосило ще одну пропозицію щодо концесії на будівництво гілки від запланованої станції «Айсмеер» на Айгер, а саме канатної дороги від Айсмеер через перевал Айгерйох на вершину Айгер. Однак Федеральна рада Швейцарії погоджувалась на цей план лише за умови, що сама залізниця Юнгфрау більше не буде будуватись в напрямку Юнгфрау, на що товариство відмовилось пристати і скасувало плани щодо Айгеру.

До останньої спроби побудувати шлях на Айгер вдалися самі мешканці Гріндельвальду. Вони хотіли побудувати канатну дорогу від льодовика Нижній Гріндельвальд до Айсмеер, але проєкт так і не був реалізований.

Залізниця Юнгфрау

Докладніше: Залізниця Юнгфрау
image
Гірські роботи (буріння) при будівництві залізниці Юнгфрау (1900)
image
Айгер та оточення вночі. На північній стіні можна побачити світло від станції «Стіна Айгер»

Залізницею Юнгфрау (довжина 9,3 км) курсують потяги від перевалу Кляйне Шайдегг через скельний тунель до найвищої в Європі залізничної станції Юнгфрауйох (3 454 м.н.м). Сама сідловина Юнгфрауйох є найнижчою точкою між горами Юнгфрау та Менх.

Перші шість кілометрів та чотири станції розташовані на Айгері. Потяг в гору відходить від перевалу (2 061 м.н.м.), розташованого у підніжжя Айгера, і до якого можна дістатися потягами з селища Гріндельвальд або з селища Лаутербруннен через с. Венген. Спочатку потяг іде до станції «Вокзал льодовик Айгер» (2 320 м.н.м.), після чого в'їжджає до тунелю в Айгері. До прибуття на Юнгфрауйох (сама станція фактично знаходиться в горі Менх), потяг двічі зупиняється на декілька хвилин — на станціях Стіна Айгер (в північному схилі Айгера, 2 865 м.н.м.) та Айсмеер (букв. «льодове поле», на південній стороні, 3 159 м.н.м.), де пасажири можуть крізь вікна в скелі подивитися назовні. Дорога триває 50 хв. вгору та 35 хв. вниз (бо без зупинок). Між станціями Кляйне Шайдегг та Стіна Айгер спочатку була ще станція Ротшток (2 520 м.н.м.), яка однак після відкриття інших станцій втратила своє значення та більше не використовується в регулярному режимі.

В цілому колія залізниці проходить повз сім штучних отворів у скелі Айгера. Перший — вхід до тунелю з льодовика Айгер, вхід на станції Ротшток, вибухова діра в Північній стіні (утворилася внаслідок випадкового вибуху 30 тонн вибухівки) та отвір Штолленлох, відомий в історії альпінізму, також у Північній стіні. Цей отвір і зараз важливий для альпінізму — він функціонує як вихід на стіну, і як аварійний вхід/вихід, і використовується для рятувальних операцій. На станції Стіна Айгер є два виходи: один недалеко перед станцією та один безпосередньо на станції. Найвищий отвір — на станції Айсмеер.

Прихистки

Біля місцини Unteres Challiband у скелях Айгера є печера, яка була вперше описана в 1828 році і ймовірно є першим «прихистком» на Айгері. Вважається, що Рордорф і сам в ній переночував. В печері знайдені надряпані ініціали «CA», які на думку місцевого історика Гріндельвальду Рудольфа Рубі належать гіду Крістіану Альмеру — учаснику експедиції, яка вперше підкорила Айгер.

В 1869 році був відкритий прихисток нім. Berglihütte (3 299 м.н.м.) на скелях Берглі на Айсмеері, що став першим прихистком на південний схід від Айгера та восьмим прихистком . Будівлю спочатку зібрали в долині, а вже потім перенесли на її місце. В 1883 та 1903 рр. будівля вимушено замінювалась на нову, покращену. З 1979 року, коли почав працювати прихисток нім. Mönchsjochhütte, ця будівля, до якої важко добратися, втратила своє альпіністське значення.

Першопроходець гребеня, Міттеллегі Макі Юко, подарував 10 000 франків, щоб за них було побудовано надійний прихисток для наступних підкорювачів гребеню (Макі та його супутники були вимушені ночувати на гребені незахищені у наметах). За ці кошти в 1924 році був побудований прихисток нім. Mittellegihütte (3 355 м.н.м.). Через 62 роки його реконструювали зі збереженням оригінального вигляду. З огляду на те, що у прихистку часто не вистачало місць, в декількох метрах від нього була збудована сталева конструкція, в якій могли переночувати ще 12 альпіністів. Наразі ця конструкція використовується як холодний бівуак, коли сам прихисток зачинений. Таким чином загальна кількість місць становить 30. У 2001 році «Гріндельвальдське об'єднання гірських гідів» (нім. Grindelwalder Bergführerverein) побудувало новий прихисток з 36 місцями для ночівлі, спільною кімнатою відпочинку і кухнею. А стара будівля за допомогою вертольоту була цілком перенесена до музею біля станції «Льодовик Айгер».

До століття заснування «Гріндельвальдського об'єднання гірських гідів» на північно-східних схилах гребеня Міттеллегі було зведено прихисток нім. Eiger-Ostegghütte (2 317 м.н.м.).

Популярна культура та реклама

Айгер знайшов різноманітне відображення у популярній культурі та рекламі.

З туристичною метою назва гори в першу чергу використовується муніципалітетом Гріндельвальд: туристи можуть пройти тропою Айгер від станції Льодовик Айгер залізниці Юнгфрау під Північною стіною до станції Альпіглен залізниці .

Була створена торгова марка Eigerness (Айгернесс) для кращого просування особливостей Гріндельвальду та його оточення.

Була розроблена концепція так званого гірського фестивалю Тиждень Айгер live, який надавав можливість ближче ознайомитись з горами, гірськими видами спорту та природою. В рамках цього тижня в 2008–2010 рр. вручали Нагороду Айгер, яку організатори хотіли перетворити в «Оскар в гірських видах спорту». Нею нагороджували людей, які стали знаменитими серед широкого загалу завдяки своїм альпіністським досягненням. Нагорода була вручена Улі Штеку (2008 р.), Сімоне Моро (2009 р.), Денису Урубку (2009 р.) та Марко Прежелі (2010 р.). У 2011 році нагороду не вручали через фінансові проблеми.

Крім того, назву гори використовують багато місцевих ділків, численні виробники товарів для гірських видів спорту і продуктів, якимсь чином схожих за темою, як от обладнання для скеледромів чи рибальські чоботи.

Бібліографія та фільмографія

  • "Grat zum Himmel". Отто Ріттер, 1948 р.: документальний фільм про сходження по гребеню Міттеллегі;
  • роман Р. В. Вайтакера (під псевдонімом ) 1972 року «The Eiger Sanction» («Айгерська санкція») — роман в стилі ешкн/трилер. У сюжеті йдеться про підйом альпіністів на Айгер. За романом був знятий однойменний фільм 1975 року з Клінтом Іствудом та . Знімальній групі допомагали дуже досвідчені альпіністи, зокрема Джон Клірі, Дугал Хастон та Хеміш МакІннес — вони працювали консультантами, щоб забезпечити точність зйомок скелелазіння, обладнання та техніки;
  • книга 1982 р. «Eiger, Wall of Death» («Айгер, стіна смерті») — це історична оповідь про перші спроби підйому по північній стіні;
  • книга 1997 р. Екхарта Толле «The Power of Now» («Сила зараз») згадує Айгер, описуючи підйом по північній стіні як засіб для декого більш повно зрозуміти поточний момент;
  • «Eiger Dreams» («Мрії про Айгер»), збірка есе Джона Кракауера, починається з оповіді про спробу самого Кракауера піднятися по північній стіні;
  • Трек «Eiger Nordwand» («Північна стіна Айгера») у іграх , , та Gran Turismo 5 розташований у Кляйне Шайдегг, яке в реальному житті є зоною без машин. Хоча гонки на авто були в Швейцарії заборонені понад 50 років, заборона була знята в 2007 році;
  • у фільмі IMAX «Альпи» (2007 р.) показаний підйом Джона Харліна III по північній стороні у вересні 2005 р. Його батько — альпініст Джон Харлін II сорок років до того намагався піднятися по північній стіні по прямому маршруту (direttissima), сьогодні так званий «маршрут Джона Харліна». Але на висоті 1300 м його трос обірвався і він розбився. Композитор Джеймс Сверінген написав твір «Eiger: Journey to the Summit» («Айгер: Шлях на вершину») на честь Джона Харліна. Оповідачем у фільмі виступає відомий автор (зокрема роллю Дамблдора з 2–6 фільмів про Гаррі Поттера);
  • у документально-драматичному фільмі 2007 р. «The Beckoning Silence» («Тиша, що манить») альпініст Джо Сімпсон розповідає (з одночасною реконструкцією на екрані) про трагічну долю експедиції 1936 року, яка спробувала підкорити північну стіну Айгера, і про те, як книга Хайнріха Харрера «Білий павук» (назва ділянки цієї стіни) надихнула його зайнятися альпінізмом. Фільм знятий по однойменній книзі Сімпсона 2003 року з тією ж назвою. Ролі учасників експедиції зіграли швейцарські гірські гіди-альпіністи Роджер Шелі (роль Тоні Курца), Саймон Антаматтен (роль Андреаса Хінтерштойссера), Дрес Абегглен (роль Віллі Ангерера) та Сірил Бертод (роль Еді Райнера);
  • в 2008 році було знято німецький історично-літературний фільм «Nordwand» («Північна стіна»), також заснований на трагічній спробі підкорення Айгера 1936 року. Фільм про двох німецьких альпіністів Тоні Курца та Андреаса Хінтерштойссера, які змагаються з двома австрійцями, щоб першими підкорити північну стіну Айгера;
  • зі «Стіною смерті» пов'язані події українського фільму Олександра Кірієнка «Альпініст» 2008 року;
  • в японському аніме-серіалі 2012 р. на горі Айгер розташована штаб-квартира міжнародної організації Generation Blue.

Галерея видів

  • image
    Панорама від Меннліхену: Айгер, Менх та Юнгфрау (зліва направо)
  • image
    Айгер, Менх та Юнгфрау на вечірній зорі
  • image
    Вид на гребінь Міттеллегі з гори Веттергорн
  • image
    Детальна мапа Айгера

Примітки

  1. Мапи на Swisstopo. Точка відліку — північний Айгерйох (3 614 м.н.м.) [ 17 квітня 2015 у Wayback Machine.].
  2. Daniel Anker (Hrsg.): Eiger — Die vertikale Arena. 4. überarb. Auflage. AS Verlag, Zürich 2008
  3. John Harlin: Die Wand aller Wände — Der Eiger, mein Vater und ich. Piper, München 2007 (S. 12f) .
  4. http://www.swisstopo.admin.ch [ 17 квітня 2015 у Wayback Machine.] Мапи на Swisstopo
  5. Veneblas, Stephen (2014). . London: Hachette UK. ISBN . Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 22 серпня 2014.
  6. Toni P. Labhart: Geologie der Schweiz. 5. überarb. Auflage. Ott Verlag, Thun 2001 (S. 78ff)
  7. Geologische Karte von Grindelwald (www.cde.unibe.ch) [ 8 квітня 2009 у Wayback Machine.] Abgerufen am 20. Januar 2009
  8. Toni P. Labhart: Geologie der Schweiz. 5. überarb. Auflage. Ott Verlag, Thun 2001 (S. 70ff)
  9. Ebel, Johann G.: Anleitung, auf die nützlichste und genussvollste Art die Schweitz zu bereisen (Zweiter Abschnitt: G-O). 3. Auflage. Zürich 1810 (S. 178) auf books.google.de [ 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (Abgerufen am 30. Dezember 2008)
  10. Eiszeit auf wissen.de [ 3 січня 2009 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  11. Eduard Imhof: Die Schweiz zur letzten Eiszeit 1:550 000. In: Bundesamt für Topographie: Atlas der Schweiz. 1978 [ 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  12. Swissfaces: Erbschaften der grossen und der kleinen Eiszeit — Eine geographische Bildpräsentation. 2006[недоступне посилання з лютого 2019] PDF, Abgerufen am 31. März 2009
  13. Joachim Hoelzgen: Am Eiger wackelt die Wand. 2006 на spiegel.de Abgerufen am 12. Januar 2009
  14. Joachim Hoelzgen: Interview zum Eigerfelssturz mit Hans Rudolf Keusen. 2006 auf spiegel.de [ 23 квітня 2012 у Wayback Machine.] Abgerufen am 3. März 2009
  15. Eiger-Felsen stürzen auf Gletscher (spiegel.de) [ 10 липня 2009 у Wayback Machine.] Abgerufen am 12. Januar 2009
  16. Sarah Nowotny: Der Brocken gleitet weiter. In: Der Bund, Ausgabe vom 19. August 2008 (S. 27)[недоступне посилання з червня 2019] PDF, Abgerufen am 14. Januar 2009
  17. Marco Bomio. . Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 10 березня 2013.
  18. . Sternwarte Bülach. Архів оригіналу за 9 вересня 2012. Процитовано 10 березня 2013.
  19. . Архів оригіналу за 14 березня 2013. Процитовано 10 березня 2013.
  20. Das Klima der Schweiz — Eine kurze Übersicht [ 8 квітня 2009 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  21. Das Klima der letzten 10.000 Jahre (für Grindelwald) [ 3 липня 2007 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  22. Wetterrekorde Schweiz (Stand 2005) [ 14 вересня 2008 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  23. Übersicht über die Vegetation der Schweiz (S. 1)[недоступне посилання з лютого 2019] Abgerufen am 31. März 2009
  24. Vegetations- und Tierverbreitungsstufen um Grindelwald [ 8 квітня 2009 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  25. Die Pflanzenwelt um Grindelwald [ 27 листопада 2005 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  26. Die Tierwelt um Grindelwald [ 8 квітня 2009 у Wayback Machine.] Abgerufen am 31. März 2009
  27. . Архів оригіналу за 1 червня 2009. Процитовано 5 листопада 2014.
  28. . Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 5 листопада 2014.
  29. Reinhold Messner, The Big Walls: From the North Face of the Eiger to the South Face of Dhaulagiri, p. 41
  30. Venables, Stephen (27 серпня 2006). The Eiger is my kind of therapy. London: The Sunday Times. Процитовано 26 жовтня 2008.
  31. Rainer Amstädter: Spinne — Hitler kletterte mit. In: Daniel Anker (Hrsg.): Eiger — Die vertikale Arena. 4. überarb. Auflage. AS Verlag, Zürich 2008 (S. 220ff)
  32. Info: Eiger (Tourenbuch auf alpin.de) [ 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Abgerufen am 12. Januar 2009
  33. Informationen zum Rotstock-Klettersteig auf grindelwald.com [ 24 березня 2008 у Wayback Machine.]. Abgerufen am 26. Februar 2009.
  34. Daniel Anker: Zerschrundener Pfeiler — Spurensuche nach dem Eiger-Trail von einst. В: Daniel Anker (Hrsg.): Eiger — Die vertikale Arena. 4. überarb. Auflage. AS Verlag, Zürich 2008 (S. 46ff)
  35. Patrick Moser: Erster Pfeiler — Der Eiger, unerfahren. In: Daniel Anker (Hrsg.): Eiger — Die vertikale Arena. 4. überarb. Auflage. AS Verlag, Zürich 2008 (S. 38ff)
  36. видимість є лише у разі гарної погоди, що трапляється не часто — на цій висоті часті опади (тумани, дощ, сніг)
  37. Marco Bomio: Schwalbennest — Von der Eigerhöhle zur Eiger-Ostegghütte. In: Daniel Anker (Hrsg.): Eiger — Die vertikale Arena. 4. überarb. Auflage. AS Verlag, Zürich 2008 (S. 82ff)
  38. Eigerness auf grindelwald.com [ 6 травня 2009 у Wayback Machine.], abgerufen am 1. März 2009
  39. Website der Eiger Live Woche [ 17 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Abgerufen am 27. Januar 2011
  40. Roth, Arthur (1982) «Eiger, wall of death». Norton. and (2000) Adventure Library. .
  41. . Duemotori.com. Архів оригіналу за 17 листопада 2012. Процитовано 7 серпня 2010.

Посилання

Айгер
у сестринських Вікіпроєктах
image Інформація у Вікіданих?
image Айгер у Вікісховищі?
  • Айгер на Summitpost [ 7 лютого 2005 у Wayback Machine.]
  • Вебкамера на північну стіну Айгера [ 4 лютого 2012 у Wayback Machine.]
  • New and Old Explorations of the Айгер, Photos & Video [ 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
  • Ueli Steck wins inaugural Eiger Award 2008 [ 25 листопада 2010 у Wayback Machine.]
  • Are you still here? A bagman's view of climbing the Eigerwand [ 26 квітня 2016 у Wayback Machine.], by Charles Sherwood.
  • The Eiger on Peakware [ 23 січня 2009 у Wayback Machine.] — photos
  • Айгер на Hikr [ 4 листопада 2014 у Wayback Machine.]
  • Айгер на Flickr [ 28 жовтня 2014 у Wayback Machine.]

Література та джерела

  • Anker, Daniel (Hrsg.): Eiger — Die vertikale Arena. 4. überarb. Auflage. AS Verlag, Zürich 2008, .
  • Heinrich Harrer: Die weisse Spinne. Das große Buch vom Eiger. 5. Auflage. Ullstein Verlag, Berlin 2006, .
  • Rainer Rettner: Eiger — Triumphe und Tragödien 1932—1938. AS Verlag, Zürich 2008, .
  • Uli Auffermann: Im Schatten der Nordwand — Triumph und Tragödie an Matterhorn, Eiger und Grandes Jorasses. Bruckmann Verlag, München 2011, .
  • Uli Auffermann: Das große Eiger-Lexikon — Die Eiger-Nordwand von A-Z. Schall Verlag, 2013,

image

Ця стаття належить до української Вікіпедії.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Ajger nim Eiger gora zavvishki 3970 metriv nad rivnem morya u Shvejcarskih Alpah odna z golovnih vershin Bernskih Alp Ajger nim EigerPivnichna stinaPivnichna stina46 34 39 pn sh 8 00 19 sh d 46 57760752902777313 pn sh 8 00528682202777730 sh d 46 57760752902777313 8 00528682202777730 Koordinati 46 34 39 pn sh 8 00 19 sh d 46 57760752902777313 pn sh 8 00528682202777730 sh d 46 57760752902777313 8 00528682202777730Krayina ShvejcariyaRegion Kanton BernSistema Bernski AlpiTip goramaterial vapnyakVisota 3970 m n m Visota vidnosna 356 mIzolyaciya 2 21 kmPershe shodzhennya 11 serpnya 1858Marshrut po zahidnomu grebenyu shkala SAC ZS karta otochennyaAjgerAjger Shvejcariya Ajger u Vikishovishi Razom z gorami Menh ta Yungfrau Ajger formuye masivnu stinu yaka navisaye nad Bernskim visokogir yam nim Berner Oberland ta Shvejcarskim plato i ye odnim z najviraznishih krayevidiv Shvejcarskih Alp Na vidminu vid bagatoh inshih vershin Bernskih Alp v administrativnomu podili gora povnistyu roztashovana v pivnichnomu kantoni Bern na pivdorozi mizh mistami Interlaken ta Fish YiYi teritoriya podilena mizh municipalitetami Grindelvald ta Lauterbrunnen Budivnictvo na pochatku XX stolittya zaliznici Yungfrau sho poyednuye pereval u pidnizhzhi pivnichnoyi stini Ajgera ta sidlovinu mizh gorami Menh ta Yungfrau zrobilo cyu teritoriyu odniyeyu z najvidviduvanishih v Alpah Tunel zaliznici prohodit cherez Ajger i zakinchuyetsya majzhe vertikalno vniz pid vershinoyu Menha ale na visoti bl 3 300 m n m V tuneli ye dvi promizhni stanciyi z oglyadovimi viknami roztashovani v Ajgeri Razom z Yungfrau Menhom ta lodovikom Velikij Alech Ajger ye chastinoyu prirodoohoronnoyi teritoriyi Yungfrau Alech chastina yakoyi z 2001 roku vklyuchena do Svitovoyi spadshini YuNESKO Istoriya nazviGora Ajger pismovo zgaduyetsya z XIII storichchya ale shodo pohodzhennya yiyi nazvi odnoznachnoyi dumki nemaye Persha pismova zgadka pro goru datovana 1252 rokom ta ye drugoyu zgadkoyu pro shvejcarski gori pislya Bichgornu 1233 r 24 lipnya 1252 roku v dogovori kupivli prodazhu mizh Ita von Wadiswyl ta probstvom monastirya Interlaken mezhi zemelnoyi dilyanki buli opisani slovami ad montem qui nominatur Egere lat do gori sho zvetsya Ajger a she cherez pivstolittya Ajger buv zgadanij nimeckoyu movoyu u listi pozhaluvannya pid Ajgerom U populyarnij literaturi tri gori imenuyutsya Diva nim Jungfrau Monah nim Monch ta Ogr nim Eiger ob yednani u vigadanu legendu sho diva tikaye vid zazihan ogra a veselij monah stoyit mizh nimi i yiyi boronit Cya vigadka vidobrazhena v karikaturah ta listivkah yaki proponuyutsya turistam v regioni U doslidzhennyah nazvu pov yazuvali z troma osnovnimi versiyami latinskim terminom acer sho oznachaye gostrij abo vershina davnoverhnonimeckim imenem Agiger abo Aiger yakij mig buti pershim poselencem pid Ajgerom a sama gora imenuvalasya Aigers Geissberg Kozyacha gora Ajgera abo prosto Geissberg ranishe vikoristovuvanim nimeckim napisannyam Heiger yake moglo postati z dialektnogo vislovu dr hej Ger de hej oznachaye visokij a Ger oznachalo germanskij spis periodu Velikogo pereselennya narodiv sho opisuvav viglyad gori GeografiyaAjger Menh ta Yungfrau Visota Ajgeru 3 970 m n m Pivnichnij bik ciyeyi gori ye vodnochas najbilsh shidnoyu ta pivnichnoyu chastinoyu gigantskoyi girskoyi stini sho visochit nad dolinami Lauterbrunnen ta Grindelvald Stina zavdovzhki 10 km sformovana poyednannyam dekilkoh z najbilshih pivnichnih shiliv Alp a same shilu Yungfrau 4 158 m n m Menha 4 107 m n m ta Ajgera ta visochit nad dolinami bilsh nizh na 3 km Yungfrau znahoditsya vid Ajgera na vidstani priblizno 6 km a vershina Menha roztashovana mizh nimi na vidstani 3 5 km vid Yungfrau Na shid stina prodovzhuyetsya a na zahid stinoyu Lauterbrunnen Pivnichna stina Ajgeru majzhe vertikalna poverhnya zavvishki 1 650 1 800 m za riznimi ocinkami odna z najbilshih pivnichnih stin Alp praktichno pozbavlena snigu a pivdenna storona mezhuye z najbilsh pokritoyu lodovikami teritoriyeyu Alp Z Tunskogo ozera ta bilshoyi chastini kantonu Bern najbilshe pomitno Yungfrau yaka ye dlya nih najblizhchoyu z vershin Bernskogo visokogir ya riznicya visoti mizh verhivkoyu Yungfrau ta mistom Interlaken yake nazivayut vorotami do cogo regionu stanovit 3 600 m GeologiyaAjger ye chastinoyu z yakoyi v rajoni Tunskogo ozera utvorenij pokriv pivnichnoyi mezhi Alp U piznij fazi alpijskogo orogenezu gelvetichni vapnyakovi osadi buli zirvani zi svogo kristalichnogo fundamentu i nasunuti v pivnichno zahidnomu napryamku Pid chas procesiv skladchasti pri pidnyatti Alp vapnyakovi shari rozlamuvalis ta utvoryuvalis okremosti ta skladchasti sistemi yaki piznishe buli zakriti osadami kalcitu Golovni skladovi osadiv vapnyaki Krejdovogo periodu ta yurskogo periodu malm z mergelem ta glinistim slancem yak zapovnyuvachami Na Ajgeri mozhna chitko pobachiti gelvetichnu skladchastist z yiyi plaskimi sharami vapnyaku sho nakladayutsya odin na odnogo Masiv Ajger povnistyu skladayetsya z vapnyaku gelvetichnoyi zoni ta rizko napovzaye z pivdnya na shari flishu ta molasi t zv Grindelvaldskoyi kotlovini Na pivden vid Ajgera pidnimayetsya girskij masiv Aar nim Aarmassiv z innertkirhskogo lauterbrunnskogo kristalinu yakij chastkovo pokriv i osadovi porodi Ajgera v oblasti gori Menh osadovi porodi zustrichayutsya zi starim kristallinom Vid na lodovik Ajger ta vershinu Malij Ajger Vapnyakovi shari Ajgera lezhat na gnejsi ta nahileni pid kutom 60 70 na pivnich Suchasna forma gori sformuvalas pid chas lodovikovih periodiv Pid chas Risskogo glyacialu pidnimalosya azh do pidnizhzhya pivnichnoyi stini Pid chas Ostannogo lodovikovogo periodu tovshina lodu bula na 200 m menshoyu Ruh lodovikiv zminiv viglyad regionu v tomu chisli za rahunok tisku ta eroziyi Z vidstupom lodu zminilisya harakteristiki tisku na porodu sho vplinulo na procesi formoutvorennya Ajger buv z usih bokiv otochenij lodom cim zumovleni dosit odnoridni i vrazhayuche obterti storoni gori Pri comu cherez svoyu pivnichna stina zaznala bilshogo vplivu procesiv ablyaciyi takih yak morozne vivitryuvannya Zsuv Menshij obval pislya velikogo obvalu na shidnomu boci Ajgera 21 lipnya 2006 r U 2006 roci bulo pomicheno sho na Ajgeri mozhlivij velikij zsuv girskoyi porodi sho viklikalo znachnij publichnij interes Na shidnij storoni gori pid grebenem Mittellegigrat vnaslidok ruhu kaminnya utvorilasya trishina dovzhinoyu bl 250 metriv ta shirinoyu do 7 metriv Pislya cogo girska poroda z zovnishnoyi storoni trishini prosidala na bagato santimetriv na den Prichinoyu takogo vidhodu porodi moglo buti znachne prosochuvannya talih vod u porodu ta abo nestabilnist shilu vnaslidok vidstupu lodovika znizu vid miscya zsuvu cherez globalne poteplinnya Spochatku pislya poludnya 13 lipnya 2006 roku obvalilasya tak zvana Ajgerska Madonna vuzka skelya visotoyu 30 metriv ta ob yemom do 600 m A v 19 24 togo zh dnya z gori na lodovik Nizhnij Grindelvald zsunulos 500 000 m girskoyi porodi nad gromadoyu Grindelvald sho roztashovana v dolini pid goroyu ta lodovikom pislya cogo dekilka godin buli pomitni hmari pilu Z togo chasu za masoyu kaminnya zagalnij ob yem bl odnogo miljona m yaka vidvalilasya vid gori sposterigayut doslidniki Lozannskogo universitetu Zgidno z yihnimi sposterezhennyami u period mizh lipnem 2007 roku i serpnem 2008 roku masa yaka vpala na lodovik prosunulas na 15 metriv po jogo ploshini nahilenij na shid Krim togo cya masa nahililas na 2 gradusi na pivnichnij shid Vidstan proval pid goroyu ta obvalom v serpni 2008 roku sklav 50 metriv Okremi skeli postijno vidrivayutsya i padayut u dolinu ale ruh usiyeyi masi zagalom galmuye kriga lodovika Najbilsh jmovirno sho obval prodovzhit rujnuvatis sam po sobi Dira Svyatogo Martina Na shidnomu grebeni Ajgera sho kruto obrivayetsya v lodovik Nizhnij Grindelvald na visoti bl 2 500 m n m isnuye otvir u skeli nazvanij Diroyu Svyatogo Martina na chest Svyatogo Martina Turskogo Insha poshirena nazva ciyeyi diri Vesela dira nim Heiterloch Promeni soncya sho prohodyat kriz otvir dvichi na rik padayut na cerkvu v Grindelvaldi ce vidbuvayetsya nevdovzi po poludni v yakijs z dniv mizh 26 ta 28 listopada ta mizh 13 ta 15 sichnya A mizh kincem listopada ta kincem sichnya promeni soncya cherez diru Svyatogo Martina mozhna pobachiti z riznih misc Grindelvalda Za legendoyu dira utvorilas koli Svyatij Martin vipadkovo nadto silno stuknuv paliceyu po Ajgeru Klimat roslinnist ta tvariniRododendron bilya Fisheralp V Pivnichnih Alpah do yakih nalezhit i Ajger klimat formuyetsya pid vplivom Atlantiki sho oznachaye vidnosno znachni atmosferni opadi z visokoyu vologistyu povitrya ta zbalansovanimi zminami temperaturi Perevazhayuchi zahidni povitryani potoki prinosyat do ciyeyi chastini Shvejcariyi vidnosno vologe ta m yake povitrya sho sprichinyaye bilsh proholodne lito bilsh teplu zimu ta bilshu kilkist opadiv v cilomu Klimat u Grindelvaldi 1 034 m n m sho lezhit u pidnizhzhya gori proholodnij serednorichna temperatura 5 9 C ta vologij serednorichna kilkist opadiv 1 251 mm Na visoti 2 400 m n m opadi zrostayut do 3 000 mm na rik Prichina takoyi kilkosti opadiv gora stoyit faktichno pershoyu na shlyahu zahidnih vologih atlantichnih mas povitrya sluguye yim bar yerom i bilshist opadiv vipadaye na yiyi pivnichno zahidnih shilah Vidpovidno u pivdennishomu roztashovanomu za cimi gorami kantoni Vale cej bar yer zabezpechuye znachno menshu kilkist opadiv Serednorichna temperatura na Yungfraujoh 3 580 m n m stanovit 7 9 C Z urahuvannyam cogo vegetacijnij period v dolini stanovit 200 dniv na rik ale zmenshuyetsya z visotoyu i na visoti 2 400 m n m stanovit lishe 60 dniv Osnova gruntu skladayetsya z rendziniv yaki sformuvalisya na bagatomu vapnyakom kaminni Ajgeru Znakovim dlya cogo tipu gruntu ye slabki bazovi znachennya PH gruntovij gorizont z ta slabka proniknist vologi Na Ajgeri mozhna sposterigati taki peredgirnij do 1 100 m n m visokogirnij do 1 600 m n m u zalisnenij chastini do 1 800 m n m subalpijskij ta alpijskij do 2 200 m n m Roslinnist Lis z yevropejskogo kedru dovkola Aleckih lodovikiv U peredgirnomu poyasi dovkola Grindelvalda perevazhayut bagati luki sho utvorilis na kolis lisistih shilah vnaslidok regulyarnogo silskogospodarskogo vikoristannya lyudinoyu Sered najbilsh poshirenih roslin na takih lukah geraniyevi dzvoniki girchak zmiyinij ta bugila lisova U visokogirnomu poyasi takozh perevazhayut luki Lis do visoti 1 400 m n m skladayetsya z yavoriv ta gorobini Vishe na visoti 1 800 2 000 m n m roztashovani lisi z yevropejskogo kedru ta yalini Pid cimi derevami mozhna pobachiti orliki ta lyubki a takozh alpijski troyandi Trohi nizhche perevalu Klyajne Shajdegg u subalpijskomu poyasi roztashovani u yakih rostut puhivki ta rosichki Na lukah roztashovanih u subalpijskomu poyasi sho vlitku vikoristovuyutsya yak pasovisha mozhna pobachiti skeredu ta zhovtu konyushinu a na tih de korov ne vipasayut ponad liniyeyu lisiv utvorilis alpijski galyavini Miscevi roslini dobre pristosovani do suvorih umov gir ce i arnika i edelvejs i tirlich i Na visoti ponad 2 200 m n m v oblasti skelnih ulamkiv roslinnist postupovo znikaye a tam de snig lezhit cilij rik vzagali vidsutnya Tvarinnij svit Kozel v dolini Tvarinnij svit dovkola Grindelvaldu vivchavsya v ramkah doslidnickogo proektu YuNESKO Lyudina ta biosfera mizh 1979 ta 1983 rokami V nizhnij chastini dolini bulo znajdeno 116 riznih vidiv metelikiv sered yakih bilan zhilkuvatij do 1 500 m chervonec Gella do 1 600 m n m sinyavec blakitnij do 1 900 m n m sonceviki do 1 600 m n m ta velika perlamutrivka do 1 800 m n m U visokogirnomu poyasi bulo zafiksovano 11 vidiv plazuniv ta zemnovodnih sered nih salamandra alpijska veretilnicya lamka ta zhaba trav yana Vsogo bulo zafiksovano 101 vid ptahiv sered nih u lisah visokogirnogo poyasu napriklad teteruk ta polyarna kuripka Ssavciv nalichuyetsya 30 vidiv Sarnu mozhna pobachiti perevazhno u zmishanih lisah Babaki kozici ta alpijski kozli poshireni vid visoti 1 600 m n m ta do alpijskogo poyasu vklyuchno Podalshi doslidzhennya viyavili 20 vidiv babok ta 28 vidiv pryamokrilih AlpinizmIstoriya pidkorennya 1858 11 serpnya Pershe shodzhennya na Ajger bulo zdijsneno shvejcarskimi gidami Kristianom Almerom ta Peterom Borenom ta irlandcem Charlzom Barringtonom po zahidnij storoni 1871 14 lipnya Pershe shodzhennya po pivdenno zahidnomu grebenyu V A B Kulidzh Meta Brevoort Kristian Boren Kristian ta Ulrih Almeri 1890 pershij zimovij pidjom Mid ta Vudroff z gidami Ulrihom Kaufmannom ta Kristanom Jossi 1921 10 veresnya Pershij pidjom po grebenyu Mittellegi Fric Amatter Samuel Bravand Yuko Maki ta Fric Shtojri 1924 Pershij lizhnij pidjom po lodoviku Ajger 1932 Pershij pidjom po marshrutu Laupera po pivnichno shidnij stini 1938 Pershij pidjom po pivnichnij stini Genrih Garrer Andreas Gekmajr Fritc Kasparek Lyudvig Verga 1970 Pershij lizhnij pidjom po zahidnij storoni Silvejn Saudan 1991 Pershij odinochnij zimovij ta bez boltiv pidjom po marshrutu Metanojya na Pivnichnij stini 2006 14 chervnya Fransua Bon ta Antuan Montan zdijsnili pershij shvidkisnij spusk z Ajgeru Pivnichna stina yaka vvazhayetsya odniyeyu z najskladnishih ta nebezpechnih dlya pidjomu bula vpershe pidkorena v 1938 roci avstro nimeckoyu ekspediciyeyu Z chasu pershoyi sprobi v 1934 roci ne menshe 65 alpinistiv zaginuli pri sprobi pidkoriti pivnichnu stinu cherez sho vona otrimala nazvu vbivcha stina nim Mordwand gra sliv z yiyi nimeckoyu nazvoyu nim Nordwand Pivnichna stina Pivnichna stina v zimovij period Pivnichna stina Ajgeru majzhe vertikalna poverhnya visotoyu bl 1650 metriv ye odniyeyu z tak zvanih velikih pivnichnih stin Alp i vvazhayetsya skladnoyu dlya pidjomu Vpershe serjozno sprobuvali pidnyatisya po stini tri saksoncya Kurt i Georg Levingeri ta Villi Bek U 1934 roci voni pidnyalisya po stini do vidmitki 2 900 m n m odnak pripinili sprobu cherez obval Cherez rik vnaslidok snigovogo shtormu na stini zaginuli Karl Meringer ta Maks Zedelmayer A v 1936 roci rozgornulas vidoma drama piznishe opisana v literaturi ta filmah Sprobu pidnyatisya na stinu planuvali zrobiti 10 alpinistiv odnak z oglyadu na pogani prirodni umovi ta zagibel odnogo z nih pri trenuvalnomu pidjomi bilshist vidmovilisya a chotiri alpinisti Eduard Rajner Villi Angerer Andreas Gintershtojser ta virishili zdijsniti sprobu pri nachebto nepoganij pogodi Pislya pershogo dnya pidjomu Angerer buv poranenij padayuchim kaminnyam a pogoda pochala pogirshuvatisya voni virishili povernuti nazad odnak ne zmogli podolati skladnij travers zvidki na shlyahu vgoru zabrali motuzki i popali u raptovij krizhanij shtorm Cherez pogodni umovi ryatuvalniki ne mogli yih postijno bachiti i distatisya do nih Pislya shtormu ostannij zhivij z nih Toni Kurc ne zmig dostatno spustitis na svoyi motuzkah i pomer bukvalno v dekilkoh metrah nad ryatuvalnikami Tragichni sprobi pidjomu v 1930 ti roki viklikali znachnu kritiku v pershu chergu v Shvejcariyi ta Angliyi Chastkovo kritika bula spryamovana na pravlyachij v toj chas v Nimechchini nacistskij rezhim chiya propaganda z radistyu opovidala pro uspihi nimeckih ta avstrijskih alpinistiv Zaklik pidkoriti Pivnichnu stinu zaradi nacional socialistiv sponukav bagato alpinistiv z cih krayin yaki u razi uspihu mogli rozrahovuvati na svoye proslavlennya ta pokrashennya zhittya I hocha u vidpovid na kritiku vlada kantonu Bern v 1936 roci zaboronila pidjomi po Pivnichnij stini Ajgera zaborona bula skasovana tomu sho ce ne bulo yuridichno obgruntovanim Marshrut Hekmajra Vpershe pivnichna stina Ajgeru bula pidkorena 21 24 lipnya 1938 roku nim Anderl Heckmair nim Ludwig Vorg nim Heinrich Harrer ta nim Fritz Kasparek V 1950 roci stina bula vpershe pidkorena menshe nizh za odnu dobu 18 godin avstrijcyami Leo Forstlehnerom ta Erihom Vashakom Pershe odinochne pidkorennya gori po marshrutu Hekmajra zdijsniv shvejcarec Mishel Darbelle v 1963 roci A she cherez rik stinu pidkorila persha zhinka meshkanka Myunhenu Dejza Foog V lyutomu 2008 roku Uli Shtek viliz po stini za rekordnij chas 2 godini 47 hvilin Rekord po komandnomu pidjomi nalezhit shvejcarcyam Dannielyu Arnoldu ta Shtefanu Ruossu 6 godin 10 hvilin lyutij 2008 r Chastina stini blizhche do verhivki nazivayetsya Bilij Pavuk oskilki pokriti snigom trishini u lodovij poverhni nagaduyut pavuka Harrer vikoristav cyu nazvu yak nazvu svoyeyi pro svoye vdale pidkorennya stini nim Die Weisse Spinne Protyagom yih pidjomu pid chas prohodzhennya Bilogo Pavuka na nih zijshla lavina odnak vsi chotiri alpinisti mali dostatno sil shob utrimatis na poverhni stini Z chasu pershogo pidjomu pivnichnoyu stinoyu pidnimalis bagato raziv Sogodni vona vzhe vvazhayetsya skladnoyu bilshe cherez nebezpeku obvaliv ta zmenshennya lodovih poliv nizh cherez tehnichnu skladnist Alpinisti vse chastishe obirayut zimovi pidjomi koli stina zmicnena krigoyu Stanom na serpen 2008 r po Pivnichnij stini na vershinu nalichuvalos 33 marshruti Najbilsh vidomim ta klasichnim z nih ye marshrut Hekmajra shlyah pershoprohidcya Zagalna vazhkist marshrutu viznachayetsya yak nadzvichajno vazhkij a dlya skelelazinnya povinen buti pidkorenij V stupin vazhkosti Pri zvichajnih umovah cej marshrut trivaye 2 3 dni Cherez chislenni obhodi pidjom po stini visotoyu 1 650 metriv zajmaye 4 kilometri Marshruti na Ajger Standartnij marshrut po zahidnomu shilu pochinayetsya na stanciyi Lodovik Ajger zaliznici Yungfrau Pohid trivaye vid 9 do 12 godin Protyagom pidjomu spusku v normalnih umovah skladnist skelelazinnya stanovit do II stupenya a serednij nahil 40 45 V razi skladnih snigovih umov skladnist skelelazinnya mozhe zrosti do III stupenya Dali marshrut pryamuye pivnichnoyu storonoyu vid primitnogo kuluara po kaminnyu ta polyah firnu potim dovkola vistupu v pivdennomu napryamku ta na velike pleche zahidnogo grebenya po yakomu pohodit ostannij vidrizok marshrutu Shlyah markovanij shtangami yaki takozh mozhut vikoristovuvatis dlya strahovki Via Ferrata na Rotshtok Z lita 2000 roku oblashtovana via ferrata na Rotshtok 2 669 m n m dochirnyu vershinu Ajgera nad stanciyeyu Lodovik Ajger Pidhid do neyi pochinayetsya takozh zi stanciyi Lodovik Ajger zvidki slid projti chastinu marshrutu po Tropi Ajger v napryamku Rotshtok Na vidmitci 2 400 m n m pochinayetsya zahist stalevimi kanatami Shlyah polegshenij zaliznimi shodami u skeli a sama cya via ferrata vvazhayetsya dosit legkoyu za shkaloyu skladnosti Ves marshrut z pidjomom ta spuskom trivaye bl troh godin Cikavo sho v 1899 1903 rr na Rotshtok vzhe vela via ferrata Yiyi vihidnim punktom bula timchasova stanciya Rotshtok zaliznici Yungfrau 2 520 m n m Do cogo chasu she mozhna u kameni pobachiti vitesani shodinki i zalizni shodi Reshta via ferrati bula vidalena pri zjomkah ostannogo filmu Jogo najkrashij drug 1962 r Grib Vid z zahidnogo grebenya na vistup Pilc z nim grib ta pivnichnu stinu Na vidstani troh metriv vid zahidnogo grebenya ye okremostoyachij 12 metrovij 3 219 m n m sho navisaye nad zahidnoyu storonoyu pivnichnoyi stini vin maye nazvu Pilc tobto Grib Pershim na Gribi v 1876 roci nachebto pobuvav Richard M Barrington brat pershogo pidkoryuvacha Ajgera Vidpovidno do gida Petera Borena Barrington posperechavsya sho vin dostribne z zahidnogo grebenya do Pilca Odnak inshi svidchennya ciyeyi opovidi vidsutni Sogodni na Pilc vede skelelaznij marshrut zi Shtollenlohu Charivnij Grib vazhkist 7c Jogo takozh polyublyayut bejs dzhamperi yaki zvidsi stribayut z parashutom donizu Pershimi z nih buli v 2000 roci shvejcarec Uli Gegenshatc ta avstriyec Gans Arh Inshi populyarni marshruti na vershinu Ajgera Navedeni marshruti ye populyarnimi pri shodzhenni na Ajger Marshrut Trivalist godin Vihidnij punktGrebin Mittellegi pivnichno shidnij grebin S vazhkij 4 5 vid prihistku Prihistok nim Mittellegihutte 3 355 m n m Pivdennij grebin ZS dosit vazhko III 5 6 Prihistok nim Monchsjochhutte 3 657 m n m Pivdenno zahidnij grebin ZS 6 8 Stanciya Lodovik Ajger 2 320 m n m Pivdenno shidna stina SS Duzhe vazhko 10 12 Stanciya Ajsmeer 3 159 m n m Zahidnij grebin AS Nadzvichajno vazhko VI 9 11 Stanciya Lodovik Ajger Zahidna storona standartnij marshrut ZS do III chastishe II 9 12 Stanciya Lodovik Ajger Transport ta budivnictvoProtyagom rokiv dovkola Ajgera vidbuvalis budivelni roboti Vid neodnorazovo planovanogo budivnictva transportu na Ajger vreshti resht vidmovilis odnak vsi stanciyi zaliznici Yungfrau znahodyatsya na teritoriyi Ajgera krim vlasne kincevoyi stanciyi Yungfraujoh Takozh na pidstupah do Ajgera pobudovano tri girskih prihistki Zaliznicya Ajger Plan pidjomnika na Ajger 1903 roku Paralelno z planami shodo zaliznici Yungfrau kerivniki Zaliznici Bernskogo Visokogir ya Emil Shtrub ta Gans Shtuder mali namiri sporuditi poyednannya z zubchastoyi zaliznici ta kanatnoyi dorogi marshrut yakogo b prolyagav vid cherez lodovik Ajger na vershinu Dlya cogo proektu bula navit vipushena propoziciya dlya koncesiyi na pochatku 1892 roku Pri comu proekt napryamu konkuruvav z proektom zaliznici Yungfrau inzhenera Morisa Kohlina sho buv vreshti resht prijnyatij ale ne realizovanij Koli cyurihskij promislovec Adolf Gayer Celler predstaviv novij proekt zaliznici Yungfrau proekt zaliznici Ajger opinivsya pid zagrozoyu oskilki obidva proekti na pochatku peredbachali odnu koliyu vid Klyajne Shajdegg cherez lodovij Ajger Obidva planuvalniki hotili shvidko prodati svoyu koncesiyu akcioneram zaliznici Vengernalp shob shvidko rozpochati budivnictvo Akcioneri vishe ocinili proekt zaliznici Yungfrau i majbutni pributki vid nogo tomu vidmovilis vid propoziciyi po zaliznici Ajger Odnak dva vlasniki proektu zaliznici Ajger otrimali vil Gayera Cellera po 15 000 frankiv kompensaciyi a Shtrab she j stav pershim direktorom Tovaristva Yungfrau Pislya vidkrittya stanciyi Stina Ajger v 1903 roci Tovaristvo Yungfrau ogolosilo she odnu propoziciyu shodo koncesiyi na budivnictvo gilki vid zaplanovanoyi stanciyi Ajsmeer na Ajger a same kanatnoyi dorogi vid Ajsmeer cherez pereval Ajgerjoh na vershinu Ajger Odnak Federalna rada Shvejcariyi pogodzhuvalas na cej plan lishe za umovi sho sama zaliznicya Yungfrau bilshe ne bude buduvatis v napryamku Yungfrau na sho tovaristvo vidmovilos pristati i skasuvalo plani shodo Ajgeru Do ostannoyi sprobi pobuduvati shlyah na Ajger vdalisya sami meshkanci Grindelvaldu Voni hotili pobuduvati kanatnu dorogu vid lodovika Nizhnij Grindelvald do Ajsmeer ale proyekt tak i ne buv realizovanij Zaliznicya Yungfrau Dokladnishe Zaliznicya Yungfrau Girski roboti burinnya pri budivnictvi zaliznici Yungfrau 1900 Ajger ta otochennya vnochi Na pivnichnij stini mozhna pobachiti svitlo vid stanciyi Stina Ajger Zalizniceyu Yungfrau dovzhina 9 3 km kursuyut potyagi vid perevalu Klyajne Shajdegg cherez skelnij tunel do najvishoyi v Yevropi zaliznichnoyi stanciyi Yungfraujoh 3 454 m n m Sama sidlovina Yungfraujoh ye najnizhchoyu tochkoyu mizh gorami Yungfrau ta Menh Pershi shist kilometriv ta chotiri stanciyi roztashovani na Ajgeri Potyag v goru vidhodit vid perevalu 2 061 m n m roztashovanogo u pidnizhzhya Ajgera i do yakogo mozhna distatisya potyagami z selisha Grindelvald abo z selisha Lauterbrunnen cherez s Vengen Spochatku potyag ide do stanciyi Vokzal lodovik Ajger 2 320 m n m pislya chogo v yizhdzhaye do tunelyu v Ajgeri Do pributtya na Yungfraujoh sama stanciya faktichno znahoditsya v gori Menh potyag dvichi zupinyayetsya na dekilka hvilin na stanciyah Stina Ajger v pivnichnomu shili Ajgera 2 865 m n m ta Ajsmeer bukv lodove pole na pivdennij storoni 3 159 m n m de pasazhiri mozhut kriz vikna v skeli podivitisya nazovni Doroga trivaye 50 hv vgoru ta 35 hv vniz bo bez zupinok Mizh stanciyami Klyajne Shajdegg ta Stina Ajger spochatku bula she stanciya Rotshtok 2 520 m n m yaka odnak pislya vidkrittya inshih stancij vtratila svoye znachennya ta bilshe ne vikoristovuyetsya v regulyarnomu rezhimi V cilomu koliya zaliznici prohodit povz sim shtuchnih otvoriv u skeli Ajgera Pershij vhid do tunelyu z lodovika Ajger vhid na stanciyi Rotshtok vibuhova dira v Pivnichnij stini utvorilasya vnaslidok vipadkovogo vibuhu 30 tonn vibuhivki ta otvir Shtollenloh vidomij v istoriyi alpinizmu takozh u Pivnichnij stini Cej otvir i zaraz vazhlivij dlya alpinizmu vin funkcionuye yak vihid na stinu i yak avarijnij vhid vihid i vikoristovuyetsya dlya ryatuvalnih operacij Na stanciyi Stina Ajger ye dva vihodi odin nedaleko pered stanciyeyu ta odin bezposeredno na stanciyi Najvishij otvir na stanciyi Ajsmeer Prihistki Bilya miscini Unteres Challiband u skelyah Ajgera ye pechera yaka bula vpershe opisana v 1828 roci i jmovirno ye pershim prihistkom na Ajgeri Vvazhayetsya sho Rordorf i sam v nij perenochuvav V pecheri znajdeni nadryapani iniciali CA yaki na dumku miscevogo istorika Grindelvaldu Rudolfa Rubi nalezhat gidu Kristianu Almeru uchasniku ekspediciyi yaka vpershe pidkorila Ajger V 1869 roci buv vidkritij prihistok nim Berglihutte 3 299 m n m na skelyah Bergli na Ajsmeeri sho stav pershim prihistkom na pivdennij shid vid Ajgera ta vosmim prihistkom Budivlyu spochatku zibrali v dolini a vzhe potim perenesli na yiyi misce V 1883 ta 1903 rr budivlya vimusheno zaminyuvalas na novu pokrashenu Z 1979 roku koli pochav pracyuvati prihistok nim Monchsjochhutte cya budivlya do yakoyi vazhko dobratisya vtratila svoye alpinistske znachennya Pershoprohodec grebenya Mittellegi Maki Yuko podaruvav 10 000 frankiv shob za nih bulo pobudovano nadijnij prihistok dlya nastupnih pidkoryuvachiv grebenyu Maki ta jogo suputniki buli vimusheni nochuvati na grebeni nezahisheni u nametah Za ci koshti v 1924 roci buv pobudovanij prihistok nim Mittellegihutte 3 355 m n m Cherez 62 roki jogo rekonstruyuvali zi zberezhennyam originalnogo viglyadu Z oglyadu na te sho u prihistku chasto ne vistachalo misc v dekilkoh metrah vid nogo bula zbudovana staleva konstrukciya v yakij mogli perenochuvati she 12 alpinistiv Narazi cya konstrukciya vikoristovuyetsya yak holodnij bivuak koli sam prihistok zachinenij Takim chinom zagalna kilkist misc stanovit 30 U 2001 roci Grindelvaldske ob yednannya girskih gidiv nim Grindelwalder Bergfuhrerverein pobuduvalo novij prihistok z 36 miscyami dlya nochivli spilnoyu kimnatoyu vidpochinku i kuhneyu A stara budivlya za dopomogoyu vertolotu bula cilkom perenesena do muzeyu bilya stanciyi Lodovik Ajger Do stolittya zasnuvannya Grindelvaldskogo ob yednannya girskih gidiv na pivnichno shidnih shilah grebenya Mittellegi bulo zvedeno prihistok nim Eiger Ostegghutte 2 317 m n m Populyarna kultura ta reklamaAjger znajshov riznomanitne vidobrazhennya u populyarnij kulturi ta reklami Z turistichnoyu metoyu nazva gori v pershu chergu vikoristovuyetsya municipalitetom Grindelvald turisti mozhut projti tropoyu Ajger vid stanciyi Lodovik Ajger zaliznici Yungfrau pid Pivnichnoyu stinoyu do stanciyi Alpiglen zaliznici Bula stvorena torgova marka Eigerness Ajgerness dlya krashogo prosuvannya osoblivostej Grindelvaldu ta jogo otochennya Bula rozroblena koncepciya tak zvanogo girskogo festivalyu Tizhden Ajger live yakij nadavav mozhlivist blizhche oznajomitis z gorami girskimi vidami sportu ta prirodoyu V ramkah cogo tizhnya v 2008 2010 rr vruchali Nagorodu Ajger yaku organizatori hotili peretvoriti v Oskar v girskih vidah sportu Neyu nagorodzhuvali lyudej yaki stali znamenitimi sered shirokogo zagalu zavdyaki svoyim alpinistskim dosyagnennyam Nagoroda bula vruchena Uli Shteku 2008 r Simone Moro 2009 r Denisu Urubku 2009 r ta Marko Prezheli 2010 r U 2011 roci nagorodu ne vruchali cherez finansovi problemi Krim togo nazvu gori vikoristovuyut bagato miscevih dilkiv chislenni virobniki tovariv dlya girskih vidiv sportu i produktiv yakims chinom shozhih za temoyu yak ot obladnannya dlya skeledromiv chi ribalski choboti Bibliografiya ta filmografiya Grat zum Himmel Otto Ritter 1948 r dokumentalnij film pro shodzhennya po grebenyu Mittellegi roman R V Vajtakera pid psevdonimom 1972 roku The Eiger Sanction Ajgerska sankciya roman v stili eshkn triler U syuzheti jdetsya pro pidjom alpinistiv na Ajger Za romanom buv znyatij odnojmennij film 1975 roku z Klintom Istvudom ta Znimalnij grupi dopomagali duzhe dosvidcheni alpinisti zokrema Dzhon Kliri Dugal Haston ta Hemish MakInnes voni pracyuvali konsultantami shob zabezpechiti tochnist zjomok skelelazinnya obladnannya ta tehniki kniga 1982 r Eiger Wall of Death Ajger stina smerti ce istorichna opovid pro pershi sprobi pidjomu po pivnichnij stini kniga 1997 r Ekharta Tolle The Power of Now Sila zaraz zgaduye Ajger opisuyuchi pidjom po pivnichnij stini yak zasib dlya dekogo bilsh povno zrozumiti potochnij moment Eiger Dreams Mriyi pro Ajger zbirka ese Dzhona Krakauera pochinayetsya z opovidi pro sprobu samogo Krakauera pidnyatisya po pivnichnij stini Trek Eiger Nordwand Pivnichna stina Ajgera u igrah ta Gran Turismo 5 roztashovanij u Klyajne Shajdegg yake v realnomu zhitti ye zonoyu bez mashin Hocha gonki na avto buli v Shvejcariyi zaboroneni ponad 50 rokiv zaborona bula znyata v 2007 roci u filmi IMAX Alpi 2007 r pokazanij pidjom Dzhona Harlina III po pivnichnij storoni u veresni 2005 r Jogo batko alpinist Dzhon Harlin II sorok rokiv do togo namagavsya pidnyatisya po pivnichnij stini po pryamomu marshrutu direttissima sogodni tak zvanij marshrut Dzhona Harlina Ale na visoti 1300 m jogo tros obirvavsya i vin rozbivsya Kompozitor Dzhejms Sveringen napisav tvir Eiger Journey to the Summit Ajger Shlyah na vershinu na chest Dzhona Harlina Opovidachem u filmi vistupaye vidomij avtor zokrema rollyu Dambldora z 2 6 filmiv pro Garri Pottera u dokumentalno dramatichnomu filmi 2007 r The Beckoning Silence Tisha sho manit alpinist Dzho Simpson rozpovidaye z odnochasnoyu rekonstrukciyeyu na ekrani pro tragichnu dolyu ekspediciyi 1936 roku yaka sprobuvala pidkoriti pivnichnu stinu Ajgera i pro te yak kniga Hajnriha Harrera Bilij pavuk nazva dilyanki ciyeyi stini nadihnula jogo zajnyatisya alpinizmom Film znyatij po odnojmennij knizi Simpsona 2003 roku z tiyeyu zh nazvoyu Roli uchasnikiv ekspediciyi zigrali shvejcarski girski gidi alpinisti Rodzher Sheli rol Toni Kurca Sajmon Antamatten rol Andreasa Hintershtojssera Dres Abegglen rol Villi Angerera ta Siril Bertod rol Edi Rajnera v 2008 roci bulo znyato nimeckij istorichno literaturnij film Nordwand Pivnichna stina takozh zasnovanij na tragichnij sprobi pidkorennya Ajgera 1936 roku Film pro dvoh nimeckih alpinistiv Toni Kurca ta Andreasa Hintershtojssera yaki zmagayutsya z dvoma avstrijcyami shob pershimi pidkoriti pivnichnu stinu Ajgera zi Stinoyu smerti pov yazani podiyi ukrayinskogo filmu Oleksandra Kiriyenka Alpinist 2008 roku v yaponskomu anime seriali 2012 r na gori Ajger roztashovana shtab kvartira mizhnarodnoyi organizaciyi Generation Blue Galereya vidivPanorama vid Mennlihenu Ajger Menh ta Yungfrau zliva napravo Ajger Menh ta Yungfrau na vechirnij zori Vid na grebin Mittellegi z gori Vettergorn Detalna mapa AjgeraPrimitkiMapi na Swisstopo Tochka vidliku pivnichnij Ajgerjoh 3 614 m n m 17 kvitnya 2015 u Wayback Machine Daniel Anker Hrsg Eiger Die vertikale Arena 4 uberarb Auflage AS Verlag Zurich 2008 John Harlin Die Wand aller Wande Der Eiger mein Vater und ich Piper Munchen 2007 S 12f ISBN 3 492 25264 8 http www swisstopo admin ch 17 kvitnya 2015 u Wayback Machine Mapi na Swisstopo Veneblas Stephen 2014 London Hachette UK ISBN 1554074037 Arhiv originalu za 15 zhovtnya 2014 Procitovano 22 serpnya 2014 Toni P Labhart Geologie der Schweiz 5 uberarb Auflage Ott Verlag Thun 2001 S 78ff Geologische Karte von Grindelwald www cde unibe ch 8 kvitnya 2009 u Wayback Machine Abgerufen am 20 Januar 2009 Toni P Labhart Geologie der Schweiz 5 uberarb Auflage Ott Verlag Thun 2001 S 70ff Ebel Johann G Anleitung auf die nutzlichste und genussvollste Art die Schweitz zu bereisen Zweiter Abschnitt G O 3 Auflage Zurich 1810 S 178 auf books google de 27 zhovtnya 2014 u Wayback Machine Abgerufen am 30 Dezember 2008 Eiszeit auf wissen de 3 sichnya 2009 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Eduard Imhof Die Schweiz zur letzten Eiszeit 1 550 000 In Bundesamt fur Topographie Atlas der Schweiz 1978 27 zhovtnya 2014 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Swissfaces Erbschaften der grossen und der kleinen Eiszeit Eine geographische Bildprasentation 2006 nedostupne posilannya z lyutogo 2019 PDF Abgerufen am 31 Marz 2009 Joachim Hoelzgen Am Eiger wackelt die Wand 2006 na spiegel de Abgerufen am 12 Januar 2009 Joachim Hoelzgen Interview zum Eigerfelssturz mit Hans Rudolf Keusen 2006 auf spiegel de 23 kvitnya 2012 u Wayback Machine Abgerufen am 3 Marz 2009 Eiger Felsen sturzen auf Gletscher spiegel de 10 lipnya 2009 u Wayback Machine Abgerufen am 12 Januar 2009 Sarah Nowotny Der Brocken gleitet weiter In Der Bund Ausgabe vom 19 August 2008 S 27 nedostupne posilannya z chervnya 2019 PDF Abgerufen am 14 Januar 2009 Marco Bomio Arhiv originalu za 24 grudnya 2013 Procitovano 10 bereznya 2013 Sternwarte Bulach Arhiv originalu za 9 veresnya 2012 Procitovano 10 bereznya 2013 Arhiv originalu za 14 bereznya 2013 Procitovano 10 bereznya 2013 Das Klima der Schweiz Eine kurze Ubersicht 8 kvitnya 2009 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Das Klima der letzten 10 000 Jahre fur Grindelwald 3 lipnya 2007 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Wetterrekorde Schweiz Stand 2005 14 veresnya 2008 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Ubersicht uber die Vegetation der Schweiz S 1 nedostupne posilannya z lyutogo 2019 Abgerufen am 31 Marz 2009 Vegetations und Tierverbreitungsstufen um Grindelwald 8 kvitnya 2009 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Die Pflanzenwelt um Grindelwald 27 listopada 2005 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Die Tierwelt um Grindelwald 8 kvitnya 2009 u Wayback Machine Abgerufen am 31 Marz 2009 Arhiv originalu za 1 chervnya 2009 Procitovano 5 listopada 2014 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2014 Procitovano 5 listopada 2014 Reinhold Messner The Big Walls From the North Face of the Eiger to the South Face of Dhaulagiri p 41 Venables Stephen 27 serpnya 2006 The Eiger is my kind of therapy London The Sunday Times Procitovano 26 zhovtnya 2008 Rainer Amstadter Spinne Hitler kletterte mit In Daniel Anker Hrsg Eiger Die vertikale Arena 4 uberarb Auflage AS Verlag Zurich 2008 S 220ff Info Eiger Tourenbuch auf alpin de 27 zhovtnya 2014 u Wayback Machine Abgerufen am 12 Januar 2009 Informationen zum Rotstock Klettersteig auf grindelwald com 24 bereznya 2008 u Wayback Machine Abgerufen am 26 Februar 2009 Daniel Anker Zerschrundener Pfeiler Spurensuche nach dem Eiger Trail von einst V Daniel Anker Hrsg Eiger Die vertikale Arena 4 uberarb Auflage AS Verlag Zurich 2008 S 46ff Patrick Moser Erster Pfeiler Der Eiger unerfahren In Daniel Anker Hrsg Eiger Die vertikale Arena 4 uberarb Auflage AS Verlag Zurich 2008 S 38ff vidimist ye lishe u razi garnoyi pogodi sho traplyayetsya ne chasto na cij visoti chasti opadi tumani dosh snig Marco Bomio Schwalbennest Von der Eigerhohle zur Eiger Ostegghutte In Daniel Anker Hrsg Eiger Die vertikale Arena 4 uberarb Auflage AS Verlag Zurich 2008 S 82ff Eigerness auf grindelwald com 6 travnya 2009 u Wayback Machine abgerufen am 1 Marz 2009 Website der Eiger Live Woche 17 zhovtnya 2014 u Wayback Machine Abgerufen am 27 Januar 2011 Roth Arthur 1982 Eiger wall of death Norton ISBN 0 393 01496 7 and 2000 Adventure Library ISBN 1 885283 19 9 Duemotori com Arhiv originalu za 17 listopada 2012 Procitovano 7 serpnya 2010 PosilannyaAjger u sestrinskih VikiproyektahInformaciya u Vikidanih Ajger u Vikishovishi Ajger na Summitpost 7 lyutogo 2005 u Wayback Machine Vebkamera na pivnichnu stinu Ajgera 4 lyutogo 2012 u Wayback Machine New and Old Explorations of the Ajger Photos amp Video 27 zhovtnya 2014 u Wayback Machine Ueli Steck wins inaugural Eiger Award 2008 25 listopada 2010 u Wayback Machine Are you still here A bagman s view of climbing the Eigerwand 26 kvitnya 2016 u Wayback Machine by Charles Sherwood The Eiger on Peakware 23 sichnya 2009 u Wayback Machine photos Ajger na Hikr 4 listopada 2014 u Wayback Machine Ajger na Flickr 28 zhovtnya 2014 u Wayback Machine Literatura ta dzherelaAnker Daniel Hrsg Eiger Die vertikale Arena 4 uberarb Auflage AS Verlag Zurich 2008 ISBN 978 3 905111 51 4 Heinrich Harrer Die weisse Spinne Das grosse Buch vom Eiger 5 Auflage Ullstein Verlag Berlin 2006 ISBN 3 548 36229 X Rainer Rettner Eiger Triumphe und Tragodien 1932 1938 AS Verlag Zurich 2008 ISBN 978 3 909111 49 7 Uli Auffermann Im Schatten der Nordwand Triumph und Tragodie an Matterhorn Eiger und Grandes Jorasses Bruckmann Verlag Munchen 2011 ISBN 978 3 7654 5626 8 Uli Auffermann Das grosse Eiger Lexikon Die Eiger Nordwand von A Z Schall Verlag 2013 ISBN 978 3 900533 76 2 Cya stattya nalezhit do dobrih statej ukrayinskoyi Vikipediyi

Дата публікації:
Топ