Ю рій Хмельни цький у чернецтві Гедео н бл 1641 Чигирин нині Черкаська область Україна 1685 український військовий політ

Ю́рій Хмельни́цький (у чернецтві — Гедео́н; бл. 1641, Чигирин, нині Черкаська область, Україна — 1685 (?)) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1659—1663). Князь України-Русі під протекторатом Османської імперії (1677—1681). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.

Юрій Хмельницький

Гетьман України

Правління	Перше: квітень — вересень 1657 p. Друге: 1659 — 1663 pр. Третє: 1677 — 1681 pр.
Обрання	вересень 1659
Попередник	Іван Виговський
Наступник	Павло Тетеря
Інші титули	Шляхтич, Гетьман Війська Запорозького,
Біографічні дані
Імена	Георгій
Релігія	православ'я
Народження	близько 1641 Чигирин, Київське воєводство, Річ Посполита
Смерть	1685 Кам'янець-Подільський, Подільське воєводство, Османська імперія задуха
Дружина	Марина Головаш
Династія	Хмельницькі
Батько	Богдан Хмельницький
Мати	Ганна Сомко


Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хмельницький.

У 1676 році почав титулуватися як «гетьман Війська Запорозького, князь України».

Біографія

Молоді роки

Юрій Богданович Хмельницький народився близько 1641 року в Чигирині (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита). Мав добрі здібності, з юності володів українською, польською, грецькою та латинською мовами. Читав і писав старослов'янською, глибоко вивчив Святе Письмо. Певний час навчався в Києво-Могилянському колегіумі, але через погіршення здоров'я повернувся до рідного дому, де продовжив навчання під керівництвом Йоаникія Ґалятовського та ченця Києво-Печерської лаври . Однак гетьманич був хворобливим, хворів на епілепсію, що робило його малопридатним для військово-політичної кар'єри. Тим не менш після загибелі свого старшого брата Тимоша він розглядався батьком як спадкоємець гетьманської булави. У 15 років Богдан Хмельницький призначив Юрія наказним гетьманом, доручаючи йому підготовку війська до битви під Ташликом. Під опікою полковників Івана Богуна та Григорія Лесницького він оволодів шаблею та мушкетом і очолив козацький похід на Семиграддя. У квітні 1657 року на раді в Чигирині Богдан Хмельницький домігся передачі влади сину Юрію.

Гетьманування

Після смерті батька Юрій Хмельницький зрікся від булави і продовжив навчання в Київському колегіумі. На старшинській раді, яка відбулася 23 серпня 1657 року, гетьманом було обрано Івана Виговського, який був при ньому регентом. У вересні 1658 року Виговський уклав з Річчю Посполитою Гадяцький договір, що передбачав формування на території Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств «Великого князівства Руського» як третьої складової федерації. Гадяцька угода ще більше посилила антигетьманські настрої: серед найближчого оточення гетьмана сформувалася опозиція, яка вбачала у його відставці запоруку припинення війни проти Московії. Однак організований Іваном Сірком похід на Аккерман і ногайські улуси у серпні 1659 року завадив Виговському розвинути досягнутий в Конотопській битві успіх і спільно з татарськими ордами вступити на територію Московського царства.

Незадоволена політикою Виговського козацька старшина на чолі з Іваном Богуном об'єдналася навколо Юрія Хмельницького й висунула його на гетьманство. За ініціативою свояка Богдана Хмельницького (брата його дружини) Якима Сомка, котрий від переслідувань гетьмана втік на Дон, 11 вересня 1659 року у Германівці під Києвом була скликана козацька рада, яка позбавила Виговського булави й обрала гетьманом, всупереч сподіванням Сомка, 18-річного Юрія Хмельницького, котрого на раді представляв колишній старший джура його батька Іван Брюховецький. У другій декаді вересня повноваження Хмельницького були підтверджені на раді у Білій Церкві, яка, зібравшись згодом у Жердові (нині — Броварський район Київської області), на базі Березневих статей 1654 року напрацювала проєкт нової угоди з Москвою, що серед іншого передбачала ліквідацію російських гарнізонів по всій Гетьманщині, окрім Києва, непорушність «вольностей, прав і надань», самостійність православної ієрархії і право гетьмана на міжнародні зносини.

Хоча Жердівські статті були відхилені воєводою Олексієм Трубецьким, на скликаній 17 жовтня у Переяславі Генеральній військовій раді, де більшість мала старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя на чолі з переяславським полковником Тимішем Цецюрою, а саме місто було оточене царськими полками, він підтвердив гетьманські повноваження Юрія Хмельницького, від котрого домігся відновлення правомочності так званих «Попередніх статей Богдана Хмельницького», що передбачали затвердження гетьмана царським рішенням і позбавляли його права на дипломатичні відносини з іноземними державами, самостійно вступати у війну, призначати й усувати полковників, а розквартирування московських гарнізонів і воєвод коштом місцевого населення планувалось не лише в Києві, але й в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані. Окрім цього, Переяславські статті передбачали підпорядкування Київської митрополії Москві і заборону українському духовенству приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли у 1660 році московське військо, на боці якого були вимушені воювати й козаки, у війні з Річчю Посполитою зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на бік Речі Посполитої, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий військами Григорія Ромадановського, що переважали за кількістю, і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви у 1660 році наказним гетьманом Лівобережжя, яке перебувало під контролем Московського царства гетьманом обрано Якима Сомка, який гетьманував до 1663 року. В 1663 році московити видали гетьмана Якима Сомка новому гетьману Івану Брюховецькому, який його стратив.

За рішенням Сейму Речі Посполитої 1661 року Юрієві Хмельницькому було надане у власність Гадяцьке староство, хоча практично його територію контролювало Московське царство.

Постриг в ченці та польський полон

1663 року склав булаву й постригся в ченці Трахтемирівського (Зарубинецького) монастиря (або 13 січня 1663 року Новоскитського монастиря під Чигирином), взяв ім'я Гедеон, перебував в Корсунському монастирі.

У 1664 році військо Речі Посполитої під командуванням Стефана Чарнецького (наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимоша з родинної гробниці) сплюндрувало Суботів. Також під його супроводом Київський митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 року (або січня 1665 р.). Після звільнення (1667) жив в .

29 листопада 1665 року підписав у Варшаві з митрополитом Йосифом Тукальським присягу на вірність королю та Речі Посполитій.

Після підписання Андрусівського договору (перемир'я) 1667 року групу українських в'язнів, в тому числі Юрія Хмельницького та київського митрополита Йосифа, було переведено у Варшаву, звідки їм вдалося втекти в Україну. 1669 року Хмельницький полишив монастирські справи й поринув у політичну боротьбу, підтримавши противника гетьмана П. Дорошенка, Петра Суховієнка, а також уманського полковника Михайла Ханенка.

Турецький ставленик

1669 року під Уманню потрапив у полон до білгородських татар, які відправили його у Білгород, а потім за рішенням гетьмана Петра Дорошенка в Константинополь, де перебував у замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями та прикутий до стіни в'язниці.

1677 року був звільнений султаном з в'язниці та прибув в Україну весною того ж року разом з османською армією під командуванням Ібрагіма-паші для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, османський напад на Чигирин був невдалим. Лише у 1678 році турецько-козацьким військам під командуванням великого візира вдалось взяти місто, після чого вони зруйнували його. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Юрій Хмельницький вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста. Й. Галатовський даремно совістив його, вимагав повернутись до монастиря. Помічником його був син Павла Яненка-Хмельницького, якого звали «Яненченком».

У зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького» — «званням», наданим султаном; його столицею був Немирів; його сторожу становили татари та представники кількох інших народів. Війська під проводом Юрія Хмельницького в 1678 році зруйнували Богуслав, населення міста віддали в ясир його союзникам — османам.

У 1678—1679 роках хотів за допомогою османського і татарського війська приєднати Лівобережжя, однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, люди втікали за Дніпро.

У 1930-х роках Мирон Кордуба у своїй статті про нього в Польському біографічному словнику стверджував, що Хмельницький хворів на епілепсію, що негативно відбилося на його вчинках. Зокрема, не перебирав засобами під час відбирання майна, грошей у багатих, покарав смертю трьох полковників (а Яненченко врятувався втечею до Львова). В 1681 році уряд Османської імперії відкликав його до Стамбула. М. Кордуба дотримувався думки про «апокрифічність» інформації про його задушення в Кам'янці-Подільському, яку підтримував А. Роллє, В. Антонович, Равіта-Ґавронський, яка опиралася на звістці одного вірменина.

Про долю Юрія Хмельницького писав Г. Кониський, що 1681 року його заслали в один із грецьких монастирів на острові, що в Егейському морі. За іншою версією Юрій Хмельницький знайшов останній притулок на острові Мальта в одному з тамтешніх монастирів, де й закінчилося його гетьманування.

Згадка

У літературі

«Гетьман, син гетьмана» — повість Юрія Мушкетика;
«Таємний посол» — тетралогія Володимира Малика.

У кінематографі

«Гетьман» (фільм режисера Валерія Ямбурського, 2015).

Примітки

Тарас Чухліб. Поняття «Україна» та «Українний» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1649–1659 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі / Ред. кол.: В. Смолій (відп. ред.), В. Станіславський (заст. відп. ред.), Т. Чухліб (заст. відп. ред.), В. Кононенко (відп. секр.), В. Матях, Б. Черкас. НАН України. Інститут історії України; Український національний комітет з вивчення країн Центральної і Південно-Східної Європи. – Вип. 15. – К., 2015. — С. 39. — 438 с.
Юрій-Гедеон Венжик Хмельницький
Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 334.
«Літопис Самійла Величка» (кін.XI та поч.XII розділу)
Hadziacz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 7. (пол.)
Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 335.
Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 89. (пол.)
Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 336.
Трейлер фільму «Гетьман»

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Юрій Хмельницький

Мицик Ю. Хмельницький Юрій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 391. — .
Герасимчук В. Виговський і Юрій Хмельницький // ЗНТШ. — 1904. — Т. LIX. — С. 1—40; — Т. LX. — С. 41—70.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
Коваленко С. Хмельницький Юрій Богданович // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — К. : Стікс, 2007. — Т. 1.
Костомаров М. Гетьманування Виговського й Юрія Хмельницького. Руська Історична Бібліотека, т. XIII. — Тернопіль, 1892.
Костомаров Н. И. Гетманство Юрія Хмельницкаго // Вестник Европы, 1868. — Т. 2, Кн. 4 (Апрель) — Т. 3, Кн. 5 (Май) (рос.)
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — .
Мицик Ю. Юрій Хмельницький // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 237—252. — .
Петровський В., Радченко Л., Семененко В. Історія України: неупереджений погляд. — Харків : Школа, 2007.
Чухліб Т. Хмельницький Юрій // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 760. — .
Чухліб Т. В. Князювання від імені Османської імперії гетьмана Юрія Хмельницького // Козаки і Монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648—1721 рр. — 3-тє вид., випр. і доповн. — К.: Вид. імені Олени Теліги, 2009. — С. 256—269. — 616 с. — .
Антонович В. Б. Юрась Хмельниченко
Антонович В., Вец В. Исторические деятели Юго-Западной России. — К., 1884. (рос.)
Borschak E. A Littleknown French Biography of Yuras Khmelnytsky // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. Vol. III, 1 (7), 1953. (англ.)
Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. III/1, zeszyt 11. — S. 334—336. (пол.)
Rawita-Gawroński F. Ostatni Chmielniczenko. — Познань, 1919. (пол.)

Посилання

Чухліб Т. Як син Богдана Хмельницького боровся проти Москви? // Перелом: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками / Відп. ред. В. Смолій. — К.: НАН України. Ін-т історії України, 2023. — Кн. 3. — С. 72—75. — 844 с. — .
Хмельницький Юрій // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 619—620.
Хмельницький Юрій // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016. — с. 290—293
Хмельницький // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — .
Хмельницький Юрій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2009. — 1000 екз.
Юрій Хмельницький — син славетного гетьмана України (укр.)