Старозавітні апокрифи Єврейські апокрифи це апокрифи створені за мотивами чи в контексті Старого Заповіту Вони вперше з

Старозавітні апокрифи (Єврейські апокрифи) — це апокрифи, створені за мотивами чи в контексті Старого Заповіту. Вони вперше з'явились на межі 3 і 2 століття до н. е. й продовжували виникати аж до початку 2 століття. За своїм жанром старозавітні апокрифи відносяться до апокаліптичної літератури, писань мудреців, заповітів, мідрашів та агад. У західній (особливо протестантській) біблеїстиці, «старозавітними апокрифами» називаються лише неканонічні книги Старого Заповіту (які Православною церквою приймаються), а решта називається «єврейськими апокрифами».

Мідраші

Книга Ювілеїв

Книга Ювілеїв, або Мале Буття, містить легенди на тему сказань Книги Буття і Книги Виходу. Вона написана ревним законником, який прагнув показати, що обряди Мойсеєвого П'ятикнижжя дотримувалися ще в патріархальну епоху.

Автор вважає, що Закон був записаний на небесних скрижалях ще до створення світу. Назва книги пов'язана з тим, що автор ділить історію на цикли по 50 років (ювілеї). На Книгу Ювілеїв посилаються святитель Епіфаній Кіпрський і . Текст книги (в ефіопському перекладі) було знову відкрито І. Л. Крапфом і видано Ділльманном (1859). Збереглися також грецький переклад і фрагменти єврейського оригіналу (серед кумранських текстів). Написана Книга Ювілеїв наприкінці 2 століття до н. е. Автором її був або фарисей, або член кумранської секти. На російську мову була перекладена прот. А. Смирновим.

Книга життя Адама і Єви

являє собою легендарно-художній переказ історії перших людей від їхнього вигнання з Едему до смерті Адама. Падіння сатани пояснюється заздрістю його до людини, якій (як образу Божому) він не хотів вклонитися. Автор сповідує віру в прийдешнє спасіння: «Господь відкине від Себе злих, а праведні будуть сяяти, наче сонце. І в цей час люди будуть очищені від гріхів водою» (29:9).

Книга написана в євангельську епоху, і згадка води, можливо, вказує на сподівання, викликані проповіддю Йоана Хрестителя. Збереглася у латинському і грецькому перекладах. Її варіант мав умовну назву .

Апокриф Книги Буття

є вільним переказом розділів 12-15 Книги Буття. Вціліли лише фрагменти книги на арамейській мові в кумранській бібліотеці.

Мучеництво пророка Ісаї

переказує легенду про смерть пророка, котрого нібито перепиляли пилкою під час гоніння Манасії. Книга оброблена християнським автором близько 2 століття на основі юдейського мідрашу 1 століття до н. е.

Апокаліпсиси

Книги Єноха

Книга Єноха (1 Енох) містить обітниці і пророцтва про світові події і прихід Месії, Який був названий Сином Людським, Обранцем, Сином Жони, Святим. Говориться, що Він був "обраний і прихований" перед Господом "перш, ніж був створений світ" (48:70).

За стилем і духом 1 Книга Єноха найбільш близька до Книги Даниїла. Історія гріхопадіння зв'язується автором (або авторами) не з Бут. 3, а з Бут. 6:1-6: занепалі ангели навчили людей ворожбитству і були за це вкинуті у безодню (пор. Юд 1:6, 14-15). Книга розпадається на кілька частин:

вступ (1-5);
ангели і Всесвіт (6-36);
притчі (37-71);
небесні світила (72-82);
видіння (83-90);
заклик до праведності (91-105);
висновок (106-108), що включає (106-107).

1 Книга Єноха дає найповніше уявлення про сподівання юдеїв у міжзавітний період. Книга була відкрита заново в ефіопському перекладі й видана англійською мовою у 1821. Збереглися уривки на грецькій та і арамейській мовах (у Кумрані). Мабуть, не всі частини книги були записані одночасно. Найбільш ранні розділи відносяться до епохи повстання Макавеїв (у ній є прямі натяки на Юду Маккавея). Хоча 1 Книга Єноха не була включена в канон, вона користувалася великою повагою у стародавній Церкві (див. Юд. 1:14). На російську мову перекладена прот. А. Смирновим.

2 Книга Єноха, або (2 Єнох), описує вознесіння Єноха на небо, де йому відкриваються долі світу від гріхопадіння до Потопу. Книга збереглася в старослов'янському перекладі. Оригінал, імовірно, написаний на арамейській або давньоєврейській мові. Сонячний календар, котрого дотримується автор, вказує на його зв'язок з Кумраном. На російську мову перекладена .

— маловивчений текст, що зберігся у середньовічному латинському перекладі. Виданий у 1928 році.

Вознесіння Мойсея

Вознесіння Мойсея, апокаліпсис, що дійшов до нас лише у вигляді фрагменту. У поданні автора, і перемога над дияволом збігаються із загибеллю "орла" - Римської імперії, коли один Бог запанує над Ізраїлем та світом. Написана книга у перші роки н. е. людиною, близькою до та ессеїв. Збереглася у латинському перекладі.

Апокаліпсис Авраама

оповідає про долю старозавітної Церкви, котра була нібито відкрита ще Авраамові. Зберігся у старослов'янському перекладі. Джерело ідей, мабуть, ессейське.

Кумранські апокаліпсиси

Апокаліпсис пророка Іллі

— це християнська обробка месіанських пророцтв, написаних у - н. е.

Пророцтва Сивіли

— це поеми, написані від імені язичницької віщунки Сивіли. Укладачі їх закликають язичників звернутися до Єдиного Бога, викривають ідолопоклонство, зло та нечестя. Юдейським авторам належать III, IV та V частини книги. Датується часом між та н. е.

Апокаліпсиси Баруха

(Апокаліписи Варуха) містить пророцтва про Царство Месії, котре має прийти на зміну часам випробувань. Прихід його ставиться у зв'язок із суворим дотриманням Закону. Зберігся у двох варіантах - сирійському і грецькому, хоча написаний, ймовірно, на єврейській мові. Дата - кінець 1 століття н. е., після руйнування Єрусалима імператором .

Псалми

написані як викриття недостойних правителів, обіцяють їм відплату руками західних ворогів - «кітім» (кітіїв). Пришестя Месії описано як подія надприродна і одночасно політична. За стилем Псалми Соломонові споріднені канонічному Псалтирю. Вціліли лише у грецькому перекладі з єврейської. Псалми Соломонові стали відомі науці з 17 століття. Як вважають, вони були написані у період завоювання Юдеї Помпеєм (63 до н. е.), але в книзі є натяки на смерть Помпея, що вказує на 48 до н. е..

— християнські гімни гностичного характеру. Уперше видані в 1909 році.

, що збереглися серед кумранських текстів.

Твори у стилі писань мудреців

оповідає про те, як був створений переклад Сімдесяти (Септуагінта). Крім розповіді про цю подію апокриф містить апологію релігії Старого Заповіту, у котрій віра не суперечить розуму. Враховуючи, що його читачами були і язичники, автор не заперечує, що під ім'ям Зевса вони можуть шанувати істинного Бога. Незважаючи на ряд анахронізмів, Послання містить історичні відомості. Дата написання книги - близько 200 н. е.

4 Книга Макавеїв (або ) містить філософські бесіди, побудовані як мідраш до оповіді 2 Книги Макавеїв про і братів-мучеників. У давнину книга приписувалася Йосифу Флавію. Вона є характерним твором александрійської юдейської літератури, у котрій біблійне вчення поєднувалося з античною філософією. На цю книгу нерідко посилалися Святі Отці. Дата її створення не встановлена, але з найбільшою ймовірністю її можна віднести до періоду між 18-37 н. е.

Заповіти

написані як наслідування Бут. 49 і являють собою заповіти-пророцтва, вкладені в уста синів патріарха Якова.

У книзі розповідається про небесні таємниці та долю Ізраїлю. Месія названий Священиком, причому змальовано відкинення Його юдейським народом. Фрагменти книги, знайдені у Кумрані, вказують на зв'язок їх авторів з ессейством. У нинішньому вигляді, на думку більшості дослідників, книга несе сліди її переробки юдео-християнином, що жив у Палестині.

зберігся у двох редакціях на грецькій мові. і збереглися на сирійській, арабській та ефіопській мовах. Усі три твори перероблялися християнськими авторами.

Православний погляд

З точки зору православного богослов'я значення старозавітних апокрифів визначається тим, що вони відтворюють те духовне середовище, у котрому жили євреї перед приходом Христа, а також у євангельську і апостольську епохи. Коло ідей, що розвиваються апокрифами, допомагає зрозуміти багато місць Нового Заповіту. У них є напружені есхатологічні та месіанські сподівання, віра у швидкий Суд над світом, апокаліптічний погляд на історію як арену битви незримих протиборчих сил. У апокрифах, з точки зору Православ'я, є проблиски істини, коли вони говорять про Месію як про надприродну Істоту, але ці проблиски поєднуються із неприборканою апокаліптічною фантазією, упевненістю, що невіддільний від відродження Ізраїльського царства. Таким чином, апокрифи пояснюють і неприйняття Христа, і фактори, котрі сприяли вірі в нього. Деякі вислови цих апокрифів близькі до євангельських. У певному сенсі старозавітні апокрифи являють собою міст між двома заповітами.

Див. також

Посилання

Старозавітні сюжети // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 546. — 634 с.

Сайти

(рос.) Апокрифы / Библиологический словарь^{[недоступне посилання з червня 2019]}
(рос.) Русская апокрифическая студия [ 12 січня 2011 у Wayback Machine.]

Література

(рос.) Вознесение Моисея // Отрывки иудейских древностей, М., 1916.
(рос.) От берегов Босфора до берегов Евфрата (сб. сир. ветхозав. и новозав. апокрифов в пер. Аверинцева С. С.), М., 1987.
(рос.) Порфирьев И. Я., Апокрифич. сказания о ветхозав. лицах и событиях, Каз., 1872.
(рос.) Смирнов А., прот. (сост.), Апокрифы Ветхого Завета, вып. 1—4, Каз., 1888—1911:
- вып. 1: Кн. Еноха
- вып. 2: Кн. Юбилеев, или Малое бытие
- вып. 3: Псалмы Соломона
- вып. 4: Заветы двенадцати патриархов, сыновей Иакова.
(рос.) Соколов М. И., Славянская Книга Еноха Праведного, М., 1910.
(рос.) Трофимова М. К., Из рукописей Наг-Хаммади // Античность и современность, М., 1972.
(англ.) Apocrypha and Pseudepigrapha of the Old Testament, vol. 1—2, Ed. by R. H. *Charles, N. Y. — Oxf., 1963.
(англ.) Charlesworth J. H., The Old Testament Pseudepigrapha and the New Testament, Camb., 1985.
(англ.) Dimier C., The Old Testament Apocrypha, L. — N. Y., 1964.
(англ.) The Apocryphal Old Testament, Ed. by H. Sparks, Oxf., 1984.
(англ.) Torrey C., The Apocryphal literature, New Haven, 1945.