Радівці (жудець)

Жудець Радівці (рум. Județul Rădăuți) — адміністративно-територіальна одиниця Румунського королівства з центром у місті Радівці, що існувала переважно у Південній Буковині з 1918 до 1938 року та в 1940–1950 роках.

Радівецький повіт
Județul Rădăuți
Герб
Будівля префектури жудця Радівці міжвоєнного періоду
Будівля префектури жудця Радівці міжвоєнного періоду
Повіт: Жудець
Адміністративний центр	Радівці
Країна	Румунія
Область	Буковина
Поділ на	3 пласи (до 1938 р.); 2 міста, 3 пласи (1941–1944)
Офіційна мова	румунська
Населення
- повне	160 778
Площа
- повна	2 360 км²
Роки існування	1918—1938; 1940—1950
- раніше відомий як	(Радівецький повіт)
Положення Радівецького повіту у межах Королівства Румунія
Положення Радівецького повіту у межах Королівства Румунія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Радівці

Карта повіту з положенням і назвами плас у 1938 р.

Історія

Після розпаду Австро-Угорщини румунські війська 11 листопада 1918 року вступили у північну частину Буковини. 28 листопада 1918 Румунське королівство провело через т. зв. Генеральний Конгрес Буковини під головуванням Янку Флондора рішення про об'єднання всієї Буковини з Румунією. 18 грудня 1918 року указом № 3715 з питань управління Буковиною було створено жудець Радівці.

1925 року згідно з Законом про адміністративну уніфікацію від 14 червня 1925 року територія жудця збільшилася на сході за рахунок розформованого Серетського жудця, а на північному заході — частини розформованого Вижницького жудця.

1938 року жудець було скасовано, а його територію разом із територіями ліквідованих Дорохойського, Кимполунгського, Сторожинецького, Чернівецького, Сучавського і Хотинського жудців включено до складу новоутвореного цинута Сучава.

1940 року внаслідок Пакту Молотова — Ріббентропа та радянського ультиматуму від 26 червня 1940 р. Північну Буковину (включаючи північну і північно-західну частину жудця Радівці) зайняли радянські війська, після чого цю територію було зараховано до складу СРСР на правах Чернівецької області УРСР. У вересні 1940 року після падіння режиму Кароля II залишена під румунською владою частина Радівецького повіту зразка 1938 року стала відновленим жудцем Радівці.

У липні 1941 р. Румунія, вже як союзниця нацистської Німеччини, повторно окупувала Північну Буковину, після чого розширила Радівецький жудець до меж 1938 року, включивши його до складу губернаторства Буковина. Проте у серпні 1944 р. Радянська Армія відвоювала Північну Буковину, а Паризькими мирними договорами 1947 р. було підтверджено кордони станом на 1 січня 1941 р.

Остаточно Радівецький повіт ліквідував у ході адміністративної реформи 6 вересня 1950 року комуністичний режим.

Географія

До Другої світової війни жудець на заході прилягав до румунсько-польського кордону, межуючи з польським Станіславським воєводством. У 1939 році у зв'язку з поділом Польщі між нацистською Німеччиною та більшовицьким СРСР кордон став румунсько-радянським, а жудець на заході отримав у сусіди Станіславську область. Після червня 1941 жудець на цій ділянці кордону межував з дистриктом Галичина Генеральної губернії.

На південному заході жудець межував з повітом Марамуреш (з 1940 його територія відійшла до Угорського королівства), на півночі — зі Сторожинецьким повітом, на сході — з Дорохойським, а на півдні — з Кимполунгським і Сучавським повітами Румунії.

Устрій

Територія повіту до 1938 р. поділялася на три пласи (райони):

1. Путила (рум. Plasa Putila), з осідком у Селятині
2. Сірет (рум. Plasa Siret)
3. Штефан-Воде (рум. Plasa Ștefan Vodă), з осідком у місті Радівці

У 1941–1944 роках адміністративний поділ був таким:

• місто Радівці (рум. Orașul Rădăuți)
• місто Сірет (рум. Orașul Siret)
• пласа Селятин (рум. Plasa Seletin)
• пласа Сірет (рум. Plasa Siret)
• пласа Штефан-Воде (рум. Plasa Ștefan Vodă), з осідком у місті Радівці

Пласу Штефан-Воде (Редеуць) було створено виключно з румунської території, тоді як пласи Селятин і Сірет включали українські землі.

Населення

За даними перепису 1930, населення повіту становило 160 778 жителів, із яких 55,4% були румунами, 16,3% — українцями (в т. ч. 7,6% гуцулів), 11,1% — німцями, 7,2% — євреями, 6,4% — угорцями, 1,4% — поляками тощо. З конфесійного погляду, більшість мешканців були православними (70,6%), а релігійними меншинами були римо-католики (16,2%), юдеї (7,2%), лютерани (2,6%), греко-католики (1,3%) тощо.

Міське середовище

Міське населення повіту становило 26 693 душі, з яких румунів — 38,3%, євреїв — 28,9%, німців — 23,5%, українців — 4,7%, поляків — 1,8% та ін.

1930 року у містах повіту проживало таке населення: Радівці — 16 788 мешканців, Сірет — 9 905 мешканців.

Документальні матеріали

• Населення повіту в 1930 році за національною ознакою та рідною мовою
• Населення повіту в 1930 році за національною ознакою та рідною мовою
• Населення повіту в 1930 році за національною ознакою та рідною мовою
• Населення повіту в 1930 році за національною ознакою та рідною мовою
• Населення повіту в 1930 р. за релігією
• Населення повіту в 1930 р. за релігією

Примітки

1. Radu Săgeată. (PDF) (Romanian) . Архів оригіналу (PDF) за 9 січня 2017. Процитовано 25 серпня 2016.
2. (румунською) . bzf.ro. 7 травня 2013. Архів оригіналу за 29 вересня 2014. Процитовано 8 липня 2018.
3. Portretul României Interbelice - Județul Rădăuți (рум.)
4. Buletinul Administratiei Provinciale a Bucovinei, vol. I (1941/1942), vol. II (1942) (рум.)
5. Юрій Іванович Левченко. Особливості реалізації політики окупаційної влади в адміністративно-територіальних одиницях України 1941–1944 рр.
6. Recensământul general al populației României din 29 decemvrie 1930, Vol. II, pag. 430-433
7. Recensământul general al populației României din 29 decemvrie 1930, Vol. II, pag. 736-737