Графство Тулузьке (фр. Comté de Toulouse) — одне з найважливіших середньовічних феодальних володінь у Франції. Воно знаходилось на півдні сучасної Франції, і його центром було велике місто Тулуза, яке грало важливу адміністративну та економічну роль ще з часів існування вестготських королівств. З 1271 року графство відійшло до французької корони.
Тулуза | |
Прапор | Герб |
Дата створення / заснування | 778 |
---|---|
Посада керівника організації | d |
Країна | Королівство Франція |
Столиця | Тулуза |
Валюта | Солідус і Каролінгський денарій |
Час/дата припинення існування | 1271 |
Тулуза у Вікісховищі |
Історія графства
Як столиця Вестготського королівства, місто Тулуза залишалась важливим центром півдня Франції. У різний час землі Тулузького графства включали всю Аквітанію, більшу частину Ланґедоку та деякі землі за Роною. У меровінзький період Тулуза була столицею графів чи герцогів, які управляли всією Аквітанією. З цього часу збереглися відомості про графів та († 587). Франки на чолі з Піпіном Коротким захопили Тулузу у 767 році й установили там владу своїх графів, або як їх іноді називають — герцогів. Вже 788 року герцог Торсон, перший каролінзький граф, був взятий у полон басками. Тоді Карл Великий доручає захист цих територій своєму двоюрідному братові Гільйому Желонському, який успішно бореться з маврами у 793 році. Торсон йде у монастир у 806, і маркізом Тулузи став Бегон, син , . У 816 року йому наслідує Бернар, герцог Септиманський, який узяв активну участь у заколоті Піпіна Аквітанського 844 року й загинув.
Рід спадкових графів Тулузьких починається бл. 840 року, коли Піпін ІІ призначає графом Тулузи Фределона, до того графа Руерг. Фределон приєднався до Карла Лисого, який підтверджує його на всіх посадах у 845 році і називає спадкоємцем його брата Раймунда, графа Кверсі. Після смерті Фределона Раймунд успадкував графство, але був скинутий Бернаром Септиманським у 863 і помер незабаром після цього. Після війни з Бернаром Плантевелом, графом Оверньським син Раймунда І Ед знову встановив свою владу в Тулузі. Йому успадковують син Раймунд ІІ, а пізніше онук Раймунд III Понс. В правління Раймунда Понса до володінь графів Тулузьких приєднуються області , та .
Граф Гільйом III Тайлефер одружився з , дочкою , графа Арльського. Від цього шлюбу йдуть претензії графів Тулузьких на частину провансальського спадку. Питання про Прованс було узгоджене договорами 1125 та 1174 рр. між та Раймондом-Беренгером І, графом Барселони, що був одружений зі спадкоємицею молодшої лінії. Згідно з цими угодами граф Тулузький разом з титулом маркіза Провансу зберіг за собою північну частину Дюранса і Босера, а граф Барселонський з Арлем.
1088 року графство успадковує Раймунд де Сен-Жиль онук Гільйома ІІІ. Він придбав Нарбонн та права на велику кількість міст Нижнього Ланґедоку. Раймунд IV вирушив у Перший хрестовий похід залишивши графство своєму синові Бертрану ІІ і загинув 1105 року в Триполі. Після цього Бертран теж вирушає до Святої Землі, залишивши графство Тулузьке братові Альфонсу Журдену, де й стає графом Триполійським. Через малолітство Альфонса Журдена його землі намагається захопити аквитанський герцог Гільйом ІХ і це йому вдається на 10 років, але, зрештою, він був вимушений поступитись. У цій війні Альфонс Журден загубив Перигор, Агене та Веле.
Син Альфонса Журдена Раймунд V скасував віконство Тулузьке, що передавалось у спадок в одній з молодших гілок цього ж роду з IX століття, відновив владу графів Тулузьких на віконством Каркассон та Монпельє. Граф Раймунд намагався за допомогою короля Франції Людовика VII та союзу з Генуєю боротись з англійським королем Генріхом ІІ, та вимушений був йому підкоритись. Його син Раймунд VI уклав шлюб із сестрою короля Англії Річардом Левине Серце, яке приносить йому у посаг Агене, а пізніше він захоплює Арманьяк та Астарак. Одночасно в графстві набирав силу альбігойський рух та посилились намагання віконтів зміцнити свою владу. Відмова Раймунда VI боротись з альбігойською єрессю призвела до проголошення папою Іннокентієм ІІІ хрестового походу у якому переважно брали участь північнофранцузькі барони. Керівником цього хрестового походу став Симон IV де Монфор, який завоював більшу частину графства і був проголошений графом Тулузьким. Він узяв Тулузу 1215 року. 1217 року Раймунд VI повернув собі Тулузу та Каркассон, але помер 1222. Йому успадкував син Раймунд VII, який продовжив боротьбу за відновлення влади над усім графством.
Аморі де Монфор, син Симона, поступився своїми правами на користь короля Франції, і Людовик VIII у 1226 очолив новий хрестовий похід. Через цю загрозу Раймунд пішов на поступки: нижній Ланґедок мав стати частиною королівського домену, а Раймунд зберігав саме графство Тулузьке та титул маркіза Прованського, але мав видати свою дочку Жанну за молодшого сина французького короля Альфонса де Пуатьє. І, за угодою, якщо у Жанни не було б дітей, то графство мало перейти до французької корони, що й сталось у 1271 році.
1681 року графство було відновлене як королівський апанаж для Луї-Александра де Бурбона, позашлюбного сина короля Людовика XIV та мадам де Монтеспан.
Список графів тулузьких
Каролінзькі графи
- Торсон Тулузький (778—790)
- Гільйом Желонський (790—806, † 812)
- Беггон (806—816, † 816), син
- Бернард Септиманський (816—844, † 844), герцог Септиманський, граф Отенський і Тулузький, син Гільйома Желонського
Спадкоємні графи
Раймундіди
- Фределон (849—851, † 851), син , графа Руергського.
- Раймунд I (852—865, † 865), брат попереднього
- Бернар (863—877, † 877), син попереднього
- Ед (877—918, † 918), брат попереднього
- Раймунд II (граф Тулузький) (918—924, † 924), син попереднього
- Раймунд III Понс (924—942, † 942), син попереднього
- Раймунд (IV) (942—961, † 961), син Раймунда III Понса
- Раймунд (V) (961—978), син попереднього
- Гильйом III Тайлефер (978—1037), син попереднього
- Понс (1037—1060, † 1060), син попереднього
- Гильйом IV (1060—1092), син попереднього
- Раймунд IV (VI), також знаний як Раймунд де Сен-Жиль (1088—1105, † 1105), маркіз Прованський, граф Триполі, брат попереднього
- Бертран (1105—1109, † 1112), граф Тулузький і Триполі, син від 1-ї дружини Раймунда IV (VI)
- Альфонс Журден (1109—1110), брат попереднього
Рамнульфіди
- Гильйом V (1110—1120)
Раймундіди
- Альфонс Журден (1120—1148)
- Раймунд V (VII) (1148—1194, † 1194), син попереднього
- Альфонс II (1148)
- Раймунд VI (VIII) (1194—1222, † 1222), син попереднього
де Монфор
- Симон I, 5-й граф Лестер, віконт Безьє і Каркассону
граф Тулузький за правом завоювання (1215—1218) - Аморі I (1218—1224)
Раймундіди
- Раймунд VII (IX), (1222—1249, † 1249), син Раймунда VI (VIII) від 4-ї дружини
- Жанна Тулузька (1249—1271, † 1271), дочка Раймунда VII (IX) та Санчі Арагонської
її чоловік — (з 1241) Альфонс де Пуатьє (1220—1271), граф Тулузький, граф Пуатьє, брат короля Людовика IX Святого: Після їхньої смерті графство Тулузьке відійшло до французької корони.
Бурбони
- Луї-Александр де Бурбон (1678—1737), граф Тулузький з 1681 р., позашлюбний син Людовика XIV та Мадам де Монтеспан
Література та посилання
- Roger Genty, Les comtes de Toulouse: histoire et traditions, Ferrières, Ed. de Poliphile, 1987,
- (фр.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Grafstvo Tuluzke fr Comte de Toulouse odne z najvazhlivishih serednovichnih feodalnih volodin u Franciyi Vono znahodilos na pivdni suchasnoyi Franciyi i jogo centrom bulo velike misto Tuluza yake gralo vazhlivu administrativnu ta ekonomichnu rol she z chasiv isnuvannya vestgotskih korolivstv Z 1271 roku grafstvo vidijshlo do francuzkoyi koroni TuluzaPraporGerbData stvorennya zasnuvannya778Posada kerivnika organizaciyidKrayina Korolivstvo FranciyaStolicyaTuluzaValyutaSolidus i Karolingskij denarijChas data pripinennya isnuvannya1271 Tuluza u VikishovishiIstoriya grafstvaYak stolicya Vestgotskogo korolivstva misto Tuluza zalishalas vazhlivim centrom pivdnya Franciyi U riznij chas zemli Tuluzkogo grafstva vklyuchali vsyu Akvitaniyu bilshu chastinu Langedoku ta deyaki zemli za Ronoyu U merovinzkij period Tuluza bula stoliceyu grafiv chi gercogiv yaki upravlyali vsiyeyu Akvitaniyeyu Z cogo chasu zbereglisya vidomosti pro grafiv ta 587 Franki na choli z Pipinom Korotkim zahopili Tuluzu u 767 roci j ustanovili tam vladu svoyih grafiv abo yak yih inodi nazivayut gercogiv Vzhe 788 roku gercog Torson pershij karolinzkij graf buv vzyatij u polon baskami Todi Karl Velikij doruchaye zahist cih teritorij svoyemu dvoyuridnomu bratovi Giljomu Zhelonskomu yakij uspishno boretsya z mavrami u 793 roci Torson jde u monastir u 806 i markizom Tuluzi stav Begon sin U 816 roku jomu nasliduye Bernar gercog Septimanskij yakij uzyav aktivnu uchast u zakoloti Pipina Akvitanskogo 844 roku j zaginuv Rid spadkovih grafiv Tuluzkih pochinayetsya bl 840 roku koli Pipin II priznachaye grafom Tuluzi Fredelona do togo grafa Ruerg Fredelon priyednavsya do Karla Lisogo yakij pidtverdzhuye jogo na vsih posadah u 845 roci i nazivaye spadkoyemcem jogo brata Rajmunda grafa Kversi Pislya smerti Fredelona Rajmund uspadkuvav grafstvo ale buv skinutij Bernarom Septimanskim u 863 i pomer nezabarom pislya cogo Pislya vijni z Bernarom Plantevelom grafom Overnskim sin Rajmunda I Ed znovu vstanoviv svoyu vladu v Tuluzi Jomu uspadkovuyut sin Rajmund II a piznishe onuk Rajmund III Pons V pravlinnya Rajmunda Ponsa do volodin grafiv Tuluzkih priyednuyutsya oblasti ta Graf Giljom III Tajlefer odruzhivsya z dochkoyu grafa Arlskogo Vid cogo shlyubu jdut pretenziyi grafiv Tuluzkih na chastinu provansalskogo spadku Pitannya pro Provans bulo uzgodzhene dogovorami 1125 ta 1174 rr mizh ta Rajmondom Berengerom I grafom Barseloni sho buv odruzhenij zi spadkoyemiceyu molodshoyi liniyi Zgidno z cimi ugodami graf Tuluzkij razom z titulom markiza Provansu zberig za soboyu pivnichnu chastinu Dyuransa i Bosera a graf Barselonskij z Arlem 1088 roku grafstvo uspadkovuye Rajmund de Sen Zhil onuk Giljoma III Vin pridbav Narbonn ta prava na veliku kilkist mist Nizhnogo Langedoku Rajmund IV virushiv u Pershij hrestovij pohid zalishivshi grafstvo svoyemu sinovi Bertranu II i zaginuv 1105 roku v Tripoli Pislya cogo Bertran tezh virushaye do Svyatoyi Zemli zalishivshi grafstvo Tuluzke bratovi Alfonsu Zhurdenu de j staye grafom Tripolijskim Cherez malolitstvo Alfonsa Zhurdena jogo zemli namagayetsya zahopiti akvitanskij gercog Giljom IH i ce jomu vdayetsya na 10 rokiv ale zreshtoyu vin buv vimushenij postupitis U cij vijni Alfons Zhurden zagubiv Perigor Agene ta Vele Sin Alfonsa Zhurdena Rajmund V skasuvav vikonstvo Tuluzke sho peredavalos u spadok v odnij z molodshih gilok cogo zh rodu z IX stolittya vidnoviv vladu grafiv Tuluzkih na vikonstvom Karkasson ta Monpelye Graf Rajmund namagavsya za dopomogoyu korolya Franciyi Lyudovika VII ta soyuzu z Genuyeyu borotis z anglijskim korolem Genrihom II ta vimushenij buv jomu pidkoritis Jogo sin Rajmund VI uklav shlyub iz sestroyu korolya Angliyi Richardom Levine Serce yake prinosit jomu u posag Agene a piznishe vin zahoplyuye Armanyak ta Astarak Odnochasno v grafstvi nabirav silu albigojskij ruh ta posililis namagannya vikontiv zmicniti svoyu vladu Vidmova Rajmunda VI borotis z albigojskoyu yeressyu prizvela do progoloshennya papoyu Innokentiyem III hrestovogo pohodu u yakomu perevazhno brali uchast pivnichnofrancuzki baroni Kerivnikom cogo hrestovogo pohodu stav Simon IV de Monfor yakij zavoyuvav bilshu chastinu grafstva i buv progoloshenij grafom Tuluzkim Vin uzyav Tuluzu 1215 roku 1217 roku Rajmund VI povernuv sobi Tuluzu ta Karkasson ale pomer 1222 Jomu uspadkuvav sin Rajmund VII yakij prodovzhiv borotbu za vidnovlennya vladi nad usim grafstvom Amori de Monfor sin Simona postupivsya svoyimi pravami na korist korolya Franciyi i Lyudovik VIII u 1226 ocholiv novij hrestovij pohid Cherez cyu zagrozu Rajmund pishov na postupki nizhnij Langedok mav stati chastinoyu korolivskogo domenu a Rajmund zberigav same grafstvo Tuluzke ta titul markiza Provanskogo ale mav vidati svoyu dochku Zhannu za molodshogo sina francuzkogo korolya Alfonsa de Puatye I za ugodoyu yaksho u Zhanni ne bulo b ditej to grafstvo malo perejti do francuzkoyi koroni sho j stalos u 1271 roci 1681 roku grafstvo bulo vidnovlene yak korolivskij apanazh dlya Luyi Aleksandra de Burbona pozashlyubnogo sina korolya Lyudovika XIV ta madam de Montespan Spisok grafiv tuluzkihKarolinzki grafi Torson Tuluzkij 778 790 Giljom Zhelonskij 790 806 812 Beggon 806 816 816 sin Bernard Septimanskij 816 844 844 gercog Septimanskij graf Otenskij i Tuluzkij sin Giljoma ZhelonskogoSpadkoyemni grafiRajmundidi Fredelon 849 851 851 sin grafa Ruergskogo Rajmund I 852 865 865 brat poperednogo Bernar 863 877 877 sin poperednogo Ed 877 918 918 brat poperednogo Rajmund II graf Tuluzkij 918 924 924 sin poperednogo Rajmund III Pons 924 942 942 sin poperednogo Rajmund IV 942 961 961 sin Rajmunda III Ponsa Rajmund V 961 978 sin poperednogo Giljom III Tajlefer 978 1037 sin poperednogo Pons 1037 1060 1060 sin poperednogo Giljom IV 1060 1092 sin poperednogo Rajmund IV VI takozh znanij yak Rajmund de Sen Zhil 1088 1105 1105 markiz Provanskij graf Tripoli brat poperednogo Bertran 1105 1109 1112 graf Tuluzkij i Tripoli sin vid 1 yi druzhini Rajmunda IV VI Alfons Zhurden 1109 1110 brat poperednogoRamnulfidi Giljom V 1110 1120 Rajmundidi Alfons Zhurden 1120 1148 Rajmund V VII 1148 1194 1194 sin poperednogo Alfons II 1148 Rajmund VI VIII 1194 1222 1222 sin poperednogode Monfor Simon I 5 j graf Lester vikont Bezye i Karkassonu graf Tuluzkij za pravom zavoyuvannya 1215 1218 Amori I 1218 1224 Rajmundidi Rajmund VII IX 1222 1249 1249 sin Rajmunda VI VIII vid 4 yi druzhini Zhanna Tuluzka 1249 1271 1271 dochka Rajmunda VII IX ta Sanchi Aragonskoyi yiyi cholovik z 1241 Alfons de Puatye 1220 1271 graf Tuluzkij graf Puatye brat korolya Lyudovika IX Svyatogo Pislya yihnoyi smerti grafstvo Tuluzke vidijshlo do francuzkoyi koroni Burboni Luyi Aleksandr de Burbon 1678 1737 graf Tuluzkij z 1681 r pozashlyubnij sin Lyudovika XIV ta Madam de MontespanLiteratura ta posilannyaRoger Genty Les comtes de Toulouse histoire et traditions Ferrieres Ed de Poliphile 1987 ISBN 2 86888 013 4 fr