Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Архієпархія Бару або Архідієцез Бару лат Archidioecesis Antibarensis чорн Barska nadbiskupija архідієцезія Римо католиць

Архідієцезія Бару

Архідієцезія Бару

Архієпархія Бару або Архідієцез Бару (лат. Archidioecesis Antibarensis, чорн. Barska nadbiskupija) — архідієцезія Римо-католицької церкви, що включає в себе більшу частину території Чорногорії. Веде свою історію з VIII століття. Архієпископ Бару з XV століття носить духовний титул примаса Сербії.

Архідієцезія Бару
image
Церквакатолицька церква
Обрядримський обряд
Країнаimage Чорногорія
Головне містоБар
Дата заснування9 століття (як дієцезія Бару),
1034 (як архідієцезія Бару)
Площа13 198 км²
Населення631,000 осіб
Кількість католиків11,227 осіб
Відсоток католиків1,8 %
Парафій19
Катедральний соборСобор Святого Апостола Петра в Барі, Чорногорія
Ієрархd
katolsk.no
image Архідієцезія Бару у Вікісховищі
image
Карта Чорногорії
   Діоцезія Котора
   Архідієцезія Бара

Юрисдикція

Історія

Єпархія Бару

Поширення християнства на території сучасної архідієцезії Бару пов'язане з утворенням Діоклейської (Дуклянської) єпархії, перший відомий єпископ Евандр, згадується як учасник Халкедонського собору 451 року (Evandrus episcopus civitatis Diocliae definiens subscipsi). Проте достовірної дати створення Діоклейської єпархії невідомо. У 732 році імператор Лев III Ісавр передав митрополію Діррахія (Східний Іллірік), яка включала в той час у себе територію сучасної Чорногорії, з юрисдикції папи римського у підпорядкування константинопольського патріарха. Цим роком датується перелік 15-ти суфраганів митрополії, що дійшли до нас, серед яких були Діоклейська, Скадарська, Ольциніумська і Барська діоцезії

image
Печатка князя Петрислава (бл. 970—990)

На початку IX століття на територію Барської діоцезії першими для здійснення місіонерської діяльності серед слов'янських племен, що заселяли адріатичне узбережжя Балкан у VII столітті, прийшли ченці-бенедиктинці. Місіонери заснували тут свої численні монастирі, храми, школи та лікарні (наприклад, Ратацьке абатство (XI століття)) і своєю працею в системі меліорації й обробітку земель сприяли відродженню економічного значення Барського поля. За імператора Василія I Македонянина (867—886) почався процес інтенсивної християнізації слов'янських племен із боку Візантії. У середині X століття на території сучасної Чорногорії виникло слов'янське князівство Дукля, столиця якого спочатку розташовувалася в районі Бару. Дуклянська знать до цього часу була вже в достатній мірі християнізованою. Так князь-архонт Петрислав (правил бл. 970—990) зводив церкви та помістив на свою печатку лик Богородиці, а його син і спадкоємець Йован Володимир, віроломно убитий болгарським царем Іваном Владиславом в 1016 році, незабаром був зарахований до лику святих.

Створення архідієцезії

Питання церковної юрисдикції Барської єпископії в IX—X століттях й ідентифікація митрополії, до якої вона належала в той період, залишаються незрозумілими. Ймовірно, в цей час на якийсь термін була створена Діоклейська (Дуклянська) архідіоцезія, до складу якої увійшло Барське єпископство. Після смерті князя Йована Володимира Дуклянська архідіоцезія знову була понижена до статусу діоцезії та разом із Барським єпископством увійшла до складу Салонської архідіоцезії. Очевидно ця зміна не влаштовувала ієрархів Східного Ілліріка та правителів молодої Дуклянської держави, і тому папу римського закидали проханнями про повернення власної митрополії. Однієї з підстав наводився трагічний випадок: між 1030 та 1050 роками чотири місцевих єпископа (Барський, Олциніумський, Которський та Свацький) вирушили разом на одному кораблі на церковний собор у центр митрополії, потрапили в шторм і затонули біля острова Хвар. Існує думка, що одне з подібних прохань було направлено папі дуклянським князем Воїславом (Доброславом), що піднявши повстання проти Візантії, домігся незалежності Дуклі та суттєво розширив її кордони.

image
Собор Святого Георгія в Старому Барі. Сучасна реконструкція

У період правління князя Михайла Воїславовича в 1054 році відбувається розкол християнської церкви на православну та католицьку, при цьому Дуклянське князівство залишається в церковній юрисдикції Римо-католицької церкви. Тривале військове протистояння з Візантією сприяло подальшому зближенню Дуклі з Римом і в 1077 році в Барі папа Григорій VII надав Михайлу титул «короля слов'ян» (Sclavorum Rex). Це в свою чергу зробило найбільш актуальним питанням створення в новому королівстві власної церковної митрополії, чого Михайло невпинно домагався. Наступний король Дуклі Костянтин Бодін, скориставшись чварами у римській курії, домігся від антипапи Климента III бажаного рішення. У 1088 році єпископ Бару Петар прибув до Риму та вручив Климентові III прохання про заснування в Дуклі архієпархії. 8 січня 1089 року антипапа Климент своєю буллою заснував Діоклейсько-Барську архієпархію (Arhiepisco Diocliensis atque Antibarensis Ecclesiae). У цьому документі підкреслювалося, що нова архієпархія є правонаступницею колишньої Діоклейської митрополії, а новий архієпископ володіє традиційними правами архієпископів Діоклеї як їх правонаступник. Єпископу Петару були послані архієпископські облачення як символ нового статусу. У церковну юрисдикцію нової митрополії увійшли діоцезії Діоклеї, Бару, Котора, Олциніума, Свача, Скадара, Дриваста, Полата, Рашки, Боснії та Травунії, а також всі монастирі «як далматинців, так і греків і слов'ян» (omnia monasteria tam Dalmatinorum quam Grecorum atque Sclavorum). Архієпископ Петар отримував привілеї «нести перед собою хрест за все королівство Дукля» (crux per omne regnum Diocliae feratur ante te). Кафедральним храмом архієпархії став собор Святого Георгія в Барі.

Спори щодо юрисдикції

Створення Барської архідіоцезії з настільки великою церковною юрисдикцією викликало різке невдоволення сусідньої дієцезії Дубровника, яка втратила статус митрополії, отриманий нею в 998 році. Зокрема, дієцезія Котора, єпископ якої з 1078 року був суфраганом архідіоцезії Дубровника, при створенні Барської митрополії перейшла під її юрисдикцію. Протидія Дубровника посилилася після смерті короля Бодина в 1099 році й на розгляд папського трибуналу потоком пішли юрисдикційні спори між Дубровником і Баром. У 1120 році з відродженням архідіоцезії Дубровника Которська діоцезія знову перейшла в її підпорядкування. Правителі Дуклі, розуміючи деяку легітимність створення Барської митрополії антипапою, прагнули отримати визнання цього акту з боку «більш легітимного» папи. Завдяки старанням короля Грубеши, 24 січня 1124 року папа Калікст II своєю буллою підтвердив право митрополії Барського архієпископа Іллі, при цьому включивши до складу архідіоцезії Бару ще й діоцезію Будви.

У 1149 році більшу частину Дуклянської держави захопив рашський жупан Деса Вуканович, під владою дуклянського князя Радослава залишився лише Котор. За підтримки Деси архієпископу Дубровника, принаймні формально, вдалося поширити свою митрополичу юрисдикцію на діоцезії Барського архієпископства. У 1153 році папа Анастасій IV схвалив зміщення архієпископом Дубровника зі своїх кафедр єпископів Олциніума та Дриваста. Це було рівнозначно визнанню папою ліквідації Барської митрополії на користь митрополії Дубровника. У 1160-х роках велика частина території Барської архідіоцезії була завойована Візантією, яка прагнула встановити тут духовну владу константинопольського патріарха. Візантійці підтримали митрополичі домагання архієпископа Бару, суфрагани якого тут же відмовилися визнавати юрисдикцію Дубровника. У результаті архієпископ Дубровника Трибун відлучив від церкви єпископів Бару та Ольциніума, що відмовилися підкорятися йому та звернувся за підтримкою до папи. Підтримавши Трибуна, папа Олександр III в 1167 році направив послання «кліру й народу» обом діоцезіям із вимогою не підкорятися своїм єпископам, доки вони не визнають Дубровницького архієпископа своїм митрополитом. Рішення папи викликало загальне невдоволення, вражений цим вчинком архієпископ Бару незабаром помер, а його престол залишався вакантним кілька років. В 1172 році новим архієпископом був призначений Гргур (Григорій) Гризогоно з Задара (на думку деяких дослідників, автор Літопису попа Дуклянина), який після прибуття в Бар виявив, що архієпископська резиденція була розграбована відразу після смерті попереднього ієрарха. Заручившись підтримкою дуклянського князя Михайла III, Гргур почав відновлення Барської митрополії. Незабаром йому вдалося залучити на свою сторону архієпископа Сплітського Райнерія, що користувався повагою в папській курії. Достовірно невідомо, коли папа змінив своє рішення щодо митрополії Бару, однак в своїх листах від 1179 року Гргур вже використовував титул архієпископа, чого не міг дозволити собі раніше.

У 1180 році Дукля знову почала відчувати військово-політичний тиск з боку князівства Рашка, якому князь Михайло III не міг протистояти. У тому ж році був убитий архієпископ Райнерій. Скориставшись ситуацією, архієпископ Дубровника відновив свою активність в римській курії щодо повернення своєї митрополії над Барською архідіоцезією. Близько 1189 року Дуклянське князівство було повністю поглинене Рашкой, яку очолювала династія Неманичів, а княгиня Десіслава й архієпископ Гргур втекли в Дубровник. Барське архієпископство фактично перестало існувати. У 1195 році Дукля та Травунія були віддані в уділ Вукану Неманичу, який незабаром проголосив себе незалежним «королем Дуклі та Далмації» та звернувся до папи Іннокентія III з проханням про відновлення Барської митрополії. Незважаючи на протидію Дубровника, в 1199 році папа передав мантію архієпископа новообраному предстоятелю Барської архідіоцезії Івану I. Однак юрисдикційні суперечки з Дубровником не вщухли, що вносило розкол у духовенство Барської митрополії. Так, єпископ Олциніума Марко, за згодою свого капітулу та городян, звернувся до короля Джорджа Вукановича та князя Ольциніума Мирослава з проханням про повернення до складу митрополії Дубровника. Протистояння двох архідіоцезій тривало до середини XIII століття. Після смерті архієпископа Івана I в 1247 році Дубровник знову заявив свої претензії на митрополію над діоцезіями Барської архідіоцезії. Папа Інокентій IV, бажаючи покласти край конфлікту, не дозволив барському капітулу обрати нового архієпископа, а призначив свого кандидата, який став архієпископом під ім'ям Івана II. Пристрасті загострилися до такої міри, що почалися збройні сутички між городянами Дубровника та Бару. Розгляд цієї суперечки було передано в папський трибунал, але процес просувався дуже повільно і папа своїм посланням у 1248 році закликав городян до миру, проте між Баром і Дубровником вже розгорілася справжня війна. Архиєпископ Іван II був схоплений і кинутий до в'язниці, після чого він наклав анафему на весь Дубровник. Нарешті, дійшло до того, що в конфлікт втрутився король Стефан Урош I, прийнявши сторону архідіоцезії Бару, що входила до складу королівства. Архієпископа Бару підтримав і брат короля Стефан Владислав, в уділ якого входила територія колишньої Дуклі (нині Зета). Позиція світських властей мала вирішальне значення для папської курії. На початку 1252 року в Перуджі відкрилося засідання папського трибуналу. У серпні помер архієпископ Іван II і судове засідання було призупинено до 1253 року, коли папа призначив новим архієпископом Бару францисканця Готфріда, незважаючи на протести Дубровника. Остаточне вирішення конфлікту на користь Барської митрополії відбулося тільки в 1255 році під час зустрічі делегатів обох архідіоцезії в Римі.

Середньовічний устрій

image
Руїни францисканського абатства Святого Миколая в Старому Барі. Кінець XIII століття

Кафедральним храмом архідієцезії був собор Святого Георгія в Барі, освячений в честь святого покровителя міста та дієцезії. Архієпископ, як правило, обирався капітулою архідієцезії з числа місцевого духовенства та лише в екстрених випадках призначався папою з Риму. Каноніки та настоятель собору Святого Георгія входили у склад капітули архідієцезії, в якому користувалися найбільшим авторитетом. Крім них, до складу капітула входило по 6 каноніків колегіальних церков Святого Петра, Святого Іллі та Святої Марії. На чолі капітула стояв архідиякон, на чолі трьох колегіальних церков — архіпресвітери. Каноніки проживали в «колегіумах» — спеціальних домах при церквах. П. А. Ровінський, який відвідав Старий Бар в 1880 році, незадовго до його повного зруйнування, помітив на багатьох середньовічних будинках знак «J. H. S.» (Jesus hominum salvatoris), що свідчив про їх належність католицькому духовенству.

Відомості про загальну кількість церков та інших будівель, що належали архідієцезії, неоднозначні й поки не підтверджені археологічними дослідженнями, що частково пов'язано з переобладнанням багатьох із них у мечеті в період османського панування. У папській буллі 1089 року згадуються собор Святого Георгія, дві церкви святого Архангела і чотири церкви Святої Марії. Крім цього, з різних середньовічних джерел відомо про церкви Святих Сергія і Вакха, Святого Стефана, Святого Леонарда, Святого Іларія, Святого Павла, Святого Авраама, Святої Катерини, Святого Хреста, Святого Віта, Святої Венеранди, Святого Якова, Святого Паломника, Святого Лаврентія, Святого Олександра, Святого Варфоломія, святого Марка, а також капели Святої Олени, Святого Гавриїла, Святого Симона і євангеліста Луки, Святої Марії Магдалини та Святого Андрія. Згідно зі звітом архієпископа Марина III Бицци від 1610 року, крім собору та трьох колегіальних церков, на території архідієцезії перебувало 66 релігійних об'єктів, з яких 18 знаходилися в самому Барі, а 48 — за межами міста. Архієпископ Андрія III Змаєвич в 1671 році повідомляв про 53 церкви та капелли в самому Барі і поблизу міста.

На території архідієцезії розташовувалося чотири бенедиктинські абатства: Святого Сергія у Мркоєвичах, Святого Спаса, Святого Марка в горах біля Старого Бару та Святої Марії Ратацькой. Ще про два бенедиктинські монастирі, один із яких жіночий, не збереглося ніяких даних. У 1221 році в Барі почали свою діяльність ченці ордена цистерціанців. У кінці XIII століття під заступництвом королеви Єлени Анжуйської були засновані монастир францисканців (в 1288 році) й абатство ордена домініканців. Стараннями королеви Єлени францисканські абатства з'явилися в Барі, Которі, Ульцині та Скадарі.

Оскільки більшість населення архідієцезії Бару було слов'янським, в 1248 році папа Інокентій IV дав згоду на введення латинсько-слов'янської диглосії при проведенні літургій на території архідієцезії: на додаток до латині було дозволено здійснювати богослужіння старослов'янською мовою.

Примас Сербії

У XIII столітті архієпископ Бару отримав духовний титул «архієпископа Слов'янського» (arhiepiscopus Sclaviniensis), перше вживання якого датується 1256 роком, що символізувало його першість серед католицьких ієрархів слов'янської ойкумени на Балканському півострові. У 1303 році папа у своєму листі уповноважив архієпископа Марина I Жаретича (1301—1306) зміщувати голів католицьких парафій на території всієї Сербії й доручив провести реформу серед порушників дисципліни духовенства «Арбана, Полата, Конавала, Дураццо, Котора, Свача, Скадара та Дриваста й в деяких інших місцях під владою грецького імператора Андроніка та сербського короля Уроша, його брата Стефана та коханої дочки у Христі сербської королеви Єлени». Розширення Сербської держави на сусідні слов'янські території, а також подальше зростання загрози ісламізації північно-західної частини Балкан і прагнення Риму консолідувати розрізнені католицькі сили сербів для відображення цієї загрози, стали в XV столітті причиною заміни титулу «архієпископа Слов'янського» на титул примаса Сербії". Безпосереднім ініціатором запровадження цього титулу став архієпископ Бару Стефан II Теглатіє (1473—1485), активний прихильник створення антиосманського союзу. Перша документальна згадка титулу «примас Сербії» датується 1475 роком.

image
Руїни єпископського палацу в Старому Барі. XV—XVI століття

Архієпископу Бару, як примасу Сербії, були підпорядковані дієцезії Белграда, Смедерева, Ниша, Скоп'є та Прізрена. У той період архієпископ Бару, крім власне архієпископського, носив духовні титули митрополита Албанії, примаса всього королівства Сербія, князя Круя та адміністратора Будви, до яких в XVII столітті додалися ще й титули апостольського візитатора для Македонії та Болгарії. Із часом всі ці титули придбали формальний характер, однак на II Ватиканському соборі примас Сербії займав місце дев'ятого рівня — після кардиналів і патріархів, але перед іншими архієпископами.

Напередодні османського завоювання

Взаємовідносини між Барською архідієцезією та сербським королівським двором істотно зіпсувалися після призначення у 1324 році архієпископом Бару француза Гійома Адама, фанатичного противника схизми. Він закликав короля Франції організувати хрестовий похід проти православних держав Балканського півострова. У XIV столітті спостерігається ослаблення чернечої дисципліни, погіршення господарювання та запустіння бенедиктинських монастирів архідієцезії. В одній з папських булл 1337 року з сумом зазначалося, що Барська архідієцезія вже більше 30-ти років позбавлена істинної пастирської турботи. У 1347 році папа Климент IV у відповідь на клопотання архієпископа Івана III Зауліні доручив єпископу Ульциня Антонію провести реформу бенедиктинських монастирів в архідієцезії. Судячи з усього, Антоній не особливо досяг успіху у виконанні цього доручення, оскільки в 1391 році папа Боніфацій IX призначив на місце ратацького абата цистерціанця Буція, не знайшовши гідної кандидатури серед ченців-бенедиктинців самого абатства. У кінці XIV століття на території архідієцезії відбувається поступове зміцнення позицій православ'я, яке при Балші III (1403—1421) було оголошено державною релігією. Однак у прибережних містах Зети продовжувала домінувати католицька традиція й аж до османського завоювання в XVI столітті продовжувалося будівництво католицьких храмів та інших релігійних об'єктів.

image
Венеційські володіння на території Чорногорії й Албанії в середині XV століття

У середині XV століття все зетське узбережжя, включаючи місто і головні міста дієцезії-суфрагани, перейшли під владу Венеційської республіки. Незабаром всі міські чиновницькі посади були зайняті венеційцями, головним чином, дворянами. Близькість османської загрози призвела до того, що фактична влада в місті зосередилася в руках венеційських військових. Військово-аристократичне правління викликало різке невдоволення простих жителів Бару, що призводило до постійних сутичок між знаттю і простим людом, в тому числі і озброєним. Це протистояння поступово перекинулося і на барське духовенство, яке також розділилося на дві партії, в залежності від станової приналежності кліриків. Відкрите зіткнення між «священиками-аристократами» і «священиками-міщанами», відоме під назвою «Свята спрага» (серб. «Sveta žudnja»), відбулося в день Великої п'ятниці 1555 року. Клірики зіткнулися у дарохранильниці, сперечаючись про те, кому першим взяти гостію для святого причастя. Суперечка швидко переросла в справжню битву. Конфлікт тривав аж до османського завоювання. Іншою проблемою, що виникла в архідієцезії з венеційським завоюванням, стало невдоволення нових господарів місцевими особливостями ведення літургії, що допускала використання старослов'янської мови поряд із латинською .

У складі Османської імперії

У 1570 році почалося османське завоювання Сербського Помор'я, що належало Венеції. У 1571 році турецька ескадра взяла Дульчиньо й вирізала все населення міста, потім османські війська взяли в облогу Бар. Барський гарнізон не в силах був протистояти туркам і венеційський комендант Алессандро Донато таємно послав османському адміралу Петрев-паші ключі від міста. Вночі венеційські війська й знать покинули Бар. Архієпископ Іван VIII Бруно безуспішно закликав на допомогу венеційські війська. Бар був зайнятий турками без бою, архієпископ був захоплений в полон, відправлений на галери і незабаром убитий під час битви при Лепанто. Частина населення Бару було вбита, частина втекла до Венеції й в інші християнські країни, частина прийняла іслам.

Майже вся територія архідієцезії опинилася під владою Османської імперії. Османська влада заборонила знаходитись барському архієпископу в Барі, тому резиденція наступних архієпископів розташовувалася за межами контрольованої турками території, найчастіше в Будві (де вони поєднували сан архієпископа з посадою апостольського адміністратора Будванської дієцезії). Дозвіл на відвідування Бару вдалося отримати лише архієпископу Марину III Біцці, який негайно вирушив туди з Будви на початку січня 1610 року і був доброзичливо прийнятий в Барі турецькою владою. Католики тоді складали меншість населення міста, поряд із мусульманами та православними. Частина церковного майна була конфіскована турками й використовувалась ними на власний розсуд, так у колишньому жіночому монастирі була влаштована кав'ярня, а палац архієпископа перетворили в конюшню. У 1622 році в Римі була заснована Конгрегація пропаганди віри, одним із завдань якої став розвиток місіонерської діяльності на території архідієцезії Бару.

Із моменту приєднання архідієцезії до Османської імперії відбувалася поступова конфіскація церковного майна, в тому числі храмів. Незадовго до 1610 року одна з церков Бару була перетворена турками в стайню, потім барський собор Святого Георгія був перероблений в мечеть «Лонджа», а церква Святого Миколая — в мечеть «Орта». У 1630 році ще одна церква була зайнята мусульманами. Наступного року церква Святої Марії була перетворена на мечеть, а три священика, які відмовилися прийняти іслам, були посаджені на палю. Еміграція католиків із Бару зросла. Початок Кандійської війни призвело до посилення репресій католицького населення архідієцезії османською владою. У 1646 році почалася масова примусова ісламізація барських християн, а барський архієпископ, що підтримав венеційців, був вигнаний з Бару. Все майно архідієцезії було конфісковано, а резиденція архієпископа зруйнована. Архієпископ Йосип Буональдо втік у дієцезію Сапи. До середини XVII століття в самому місті Бар не залишилося ні однієї католицької родини, однак близько 300 католиків проживали в турецьких будинках як прислуга-раби. До 1663 року на території архідієцезії з приблизно 5 000 католиків залишилося не більше 2 000.

У 1671 році Бар відвідав новий архієпископ Андрія III Змаєвич, який був досить доброзичливо прийнятий османською владою. У робітничому одязі з хрестом на грудях архієпископа офіційно зустріли в Барі й відвели в спеціально виділену для нього резиденцію. Архієпископ вільно переміщався по території архідієцезії. Оскільки постійно перебувати в Барі йому все ж не було дозволено, архієпископ зупинився у Паштровичів, звідки й керував архідієцезією. У кінці XVII століття знову активізувалися спроби повної ісламізації зетського узбережжя — із 1699 по 1707 роки близько тисячі католиків архідієцезії Бару перейшли в іслам. Знову була знесена резиденція архієпископа Бару разом із церквою Святої Марії. Архієпископ Марко III Джорга (пом. 1700 року) переїхав у свій рідний Спіч, поблизу Сутоморе, де незабаром помер. Наступному архієпископу Віцко Змаєвичу турки заборонили з'являтися в архідієцезії, більш того, на його життя було вчинено замах на кордоні архідієцезії, однак архієпископа врятували місцеві віруючі. Віцко Змаєвичу вдалося відвідати архідієцезію лише в 1703 році.

Чергова турецько-венеційська війна (1714—1718), в якій на боці Венеції билися й католики Барської архідієцезії, стала приводом нового посилення репресій османської влади і активізації насильницької ісламізації щодо християн Сербського Помор'я. Це призвело до нової хвилі еміграції католицького населення. Становище ускладнилося в 1717 році через епідемію чуми, що прийшла зі Скадара. У 1726 році почалася еміграція великих груп католиків в околиці Задара, чому сприяв Віцко Змаєвич, що займав у той період кафедру задарського архієпископа. Ситуація почала дещо змінюватися на краще лише до середини XVIII століття, з 1744 року архієпископам Бару було дозволено проживати на території своєї архідієцезії.

Ординарії

Із 1998 року по 2016 рік римо-католицьку архієпископську кафедру Бару займав архієпископ Зеф Гаші (за походженням косовський албанець) з конгрегації салезіанців Дона Боско. Із 5 квітня 2006 року дану кафедру очолює Rrok Gjonlleshaj.

Див. також

Примітки

  1. Ivan Jovović, 2004, U aktu Halkidonskog koncila....
  2. Ivan Jovović, 2004, Najnovija istraživanja pokazuju....
  3. Danilo Radojević, 2010, Poslije gotskog rušenja....
  4. Milenko Ratković, 2013.
  5. Ivan Jovović, 2004, Od mnogih zapadnjačkih....
  6. Ivan Jovović, 2004, Crnogorski narod je slovenski....
  7. Danilo Radojević, 2010, Slovenski preci Crnogoraca....
  8. Danilo Radojević, 2010, Pretpostavlja se da je molbu papi....
  9. Ivan Jovović, 2004, Dukljanska nadbiskupija....
  10. Ivan Jovović, 2004, I danas nakon hiljadu....
  11. Ivan Jovović, 2004, Duklja je od sredine XI....
  12. Ivan Jovović, 2004, Duklja je uz Hrvatsku i Poljsku....
  13. Danilo Radojević, 2010, Nadbiskup Petar je stekao....
  14. Тибор Живковић, 2005, с. 49.
  15. Barska nadbiskupija, 2006.
  16. Тибор Живковић, 2005, с. 52.
  17. . Dubrovacka-biskupija.hr (хор.). Biskupski ordinarijat. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 24 серпня 2015.
  18. . Kotorskabiskupija.net (чорн.). Kotorska biskupija. 2015. Архів оригіналу за 12 грудня 2008. Процитовано 24 серпня 2015.
  19. Ivan Jovović, 2004, Kako su vjekovi prolazili....
  20. Ivan Jovović, 2004, Preuzevši vlast u Duklji....
  21. Ivan Jovović, 2004, Poslije propasti dukljanskog....
  22. Ivan Jovović, 2004, Stari srpski ljetopisci svjedoče....
  23. Ivan Jovović, 2004, Dukljanski primorski gradovi....
  24. Ivan Jovović, 2004, Dubrovčani su i pored....
  25. Ivan Jovović, 2004, Od starine postoje samo....
  26. Ivan Jovović, 2004, Sa potvrdom prava....
  27. Ivan Jovović, 2004, Arheološka ispitivanja nijesu....
  28. Ivan Jovović, 2004, Nadbiskup Marin Bici je....
  29. Ivan Jovović, 2004, Sem u prosvjeti i školstvu....
  30. Ivan Jovović, 2004, Literatura na glagoljici dolazila....
  31. Ivan Jovović, 2004, Istorija Dukljansko-barsku....
  32. Barski nadbiskupi, 2006, Marin Petrov Žaretić; Stefan II Teglatije.

Література

  • Barska nadbiskupija / Šerbo Rastoder, Živko M. Andrijašević // Istorijski leksikon Crne Gore. — Podgorica : Daily Press — Vijesti, 2006. — Vol. A—Crn (12 July). — . з джерела 13 серпня 2019. Процитовано 30 травня 2020.
  • Barski nadbiskupi / Šerbo Rastoder, Živko M. Andrijašević // Istorijski leksikon Crne Gore. — Podgorica : Daily Press — , 2006. — Vol. A—Crn (12 July). — . з джерела 13 серпня 2019. Процитовано 30 травня 2020.
  • Живковић, Тибор. Два питања из времена владавине краља Бодина / Љубомир Максимовић // Зборник радова Византолошког инситута. — Београд : САНУ — Византолошки институт, 2005. — Т. 42 (12 јула). — С. 45—59. — ISSN 0584-9888. з джерела 13 березня 2020. Процитовано 30 травня 2020.
  • Jovović, Ivan. Iz prošlosti Dukljansko-barske nadbiskupije. — Bar : Nadbiskupski ordinariat, 2004. — .
  • Radojević, Danilo. Iz povijesti hrišćanskih crkava u Crnoj Gori: crkveno-povijesne rasprave. — Dukljanska akademija nauke i umjetnosti, 2010. — .
  • Ratković, Milenko. Katolička tradicija Bara. — Podgorica : Narodna knjiga, 2013. — .
  • Christitch, Elizabeth. Archdiocese of Antivari // The Original Catholic Encyclopedia. — Universal Knowledge Foundation, 1913. — Vol. I (12 July). — P. 582—583. з джерела 29 вересня 2015.

Посилання

  • Archdiocese of Bar (Antivari) // Catholic-hierarchy.org [ 5 вересня 2015 у Wayback Machine.]
  • Archdiocese of Bar // Gcatholic.org [ 1 серпня 2015 у Wayback Machine.]
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до .

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Arhiyeparhiya Baru abo Arhidiyecez Baru lat Archidioecesis Antibarensis chorn Barska nadbiskupija arhidiyeceziya Rimo katolickoyi cerkvi sho vklyuchaye v sebe bilshu chastinu teritoriyi Chornogoriyi Vede svoyu istoriyu z VIII stolittya Arhiyepiskop Baru z XV stolittya nosit duhovnij titul primasa Serbiyi Arhidiyeceziya BaruCerkvakatolicka cerkvaObryadrimskij obryadKrayina ChornogoriyaGolovne mistoBarData zasnuvannya9 stolittya yak diyeceziya Baru 1034 yak arhidiyeceziya Baru Plosha13 198 km Naselennya631 000 osibKilkist katolikiv11 227 osibVidsotok katolikiv1 8 Parafij19Katedralnij soborSobor Svyatogo Apostola Petra v Bari ChornogoriyaIyerarhdkatolsk no Arhidiyeceziya Baru u Vikishovishi Karta Chornogoriyi Dioceziya Kotora Arhidiyeceziya BaraYurisdikciyaIstoriyaYeparhiya Baru Poshirennya hristiyanstva na teritoriyi suchasnoyi arhidiyeceziyi Baru pov yazane z utvorennyam Dioklejskoyi Duklyanskoyi yeparhiyi pershij vidomij yepiskop Evandr zgaduyetsya yak uchasnik Halkedonskogo soboru 451 roku Evandrus episcopus civitatis Diocliae definiens subscipsi Prote dostovirnoyi dati stvorennya Dioklejskoyi yeparhiyi nevidomo U 732 roci imperator Lev III Isavr peredav mitropoliyu Dirrahiya Shidnij Illirik yaka vklyuchala v toj chas u sebe teritoriyu suchasnoyi Chornogoriyi z yurisdikciyi papi rimskogo u pidporyadkuvannya konstantinopolskogo patriarha Cim rokom datuyetsya perelik 15 ti sufraganiv mitropoliyi sho dijshli do nas sered yakih buli Dioklejska Skadarska Olciniumska i Barska dioceziyi Pechatka knyazya Petrislava bl 970 990 Na pochatku IX stolittya na teritoriyu Barskoyi dioceziyi pershimi dlya zdijsnennya misionerskoyi diyalnosti sered slov yanskih plemen sho zaselyali adriatichne uzberezhzhya Balkan u VII stolitti prijshli chenci benediktinci Misioneri zasnuvali tut svoyi chislenni monastiri hrami shkoli ta likarni napriklad Ratacke abatstvo XI stolittya i svoyeyu praceyu v sistemi melioraciyi j obrobitku zemel spriyali vidrodzhennyu ekonomichnogo znachennya Barskogo polya Za imperatora Vasiliya I Makedonyanina 867 886 pochavsya proces intensivnoyi hristiyanizaciyi slov yanskih plemen iz boku Vizantiyi U seredini X stolittya na teritoriyi suchasnoyi Chornogoriyi viniklo slov yanske knyazivstvo Duklya stolicya yakogo spochatku roztashovuvalasya v rajoni Baru Duklyanska znat do cogo chasu bula vzhe v dostatnij miri hristiyanizovanoyu Tak knyaz arhont Petrislav pravil bl 970 990 zvodiv cerkvi ta pomistiv na svoyu pechatku lik Bogorodici a jogo sin i spadkoyemec Jovan Volodimir virolomno ubitij bolgarskim carem Ivanom Vladislavom v 1016 roci nezabarom buv zarahovanij do liku svyatih Stvorennya arhidiyeceziyi Pitannya cerkovnoyi yurisdikciyi Barskoyi yepiskopiyi v IX X stolittyah j identifikaciya mitropoliyi do yakoyi vona nalezhala v toj period zalishayutsya nezrozumilimi Jmovirno v cej chas na yakijs termin bula stvorena Dioklejska Duklyanska arhidioceziya do skladu yakoyi uvijshlo Barske yepiskopstvo Pislya smerti knyazya Jovana Volodimira Duklyanska arhidioceziya znovu bula ponizhena do statusu dioceziyi ta razom iz Barskim yepiskopstvom uvijshla do skladu Salonskoyi arhidioceziyi Ochevidno cya zmina ne vlashtovuvala iyerarhiv Shidnogo Illirika ta praviteliv molodoyi Duklyanskoyi derzhavi i tomu papu rimskogo zakidali prohannyami pro povernennya vlasnoyi mitropoliyi Odniyeyi z pidstav navodivsya tragichnij vipadok mizh 1030 ta 1050 rokami chotiri miscevih yepiskopa Barskij Olciniumskij Kotorskij ta Svackij virushili razom na odnomu korabli na cerkovnij sobor u centr mitropoliyi potrapili v shtorm i zatonuli bilya ostrova Hvar Isnuye dumka sho odne z podibnih prohan bulo napravleno papi duklyanskim knyazem Voyislavom Dobroslavom sho pidnyavshi povstannya proti Vizantiyi domigsya nezalezhnosti Dukli ta suttyevo rozshiriv yiyi kordoni Sobor Svyatogo Georgiya v Staromu Bari Suchasna rekonstrukciya U period pravlinnya knyazya Mihajla Voyislavovicha v 1054 roci vidbuvayetsya rozkol hristiyanskoyi cerkvi na pravoslavnu ta katolicku pri comu Duklyanske knyazivstvo zalishayetsya v cerkovnij yurisdikciyi Rimo katolickoyi cerkvi Trivale vijskove protistoyannya z Vizantiyeyu spriyalo podalshomu zblizhennyu Dukli z Rimom i v 1077 roci v Bari papa Grigorij VII nadav Mihajlu titul korolya slov yan Sclavorum Rex Ce v svoyu chergu zrobilo najbilsh aktualnim pitannyam stvorennya v novomu korolivstvi vlasnoyi cerkovnoyi mitropoliyi chogo Mihajlo nevpinno domagavsya Nastupnij korol Dukli Kostyantin Bodin skoristavshis chvarami u rimskij kuriyi domigsya vid antipapi Klimenta III bazhanogo rishennya U 1088 roci yepiskop Baru Petar pribuv do Rimu ta vruchiv Klimentovi III prohannya pro zasnuvannya v Dukli arhiyeparhiyi 8 sichnya 1089 roku antipapa Kliment svoyeyu bulloyu zasnuvav Dioklejsko Barsku arhiyeparhiyu Arhiepisco Diocliensis atque Antibarensis Ecclesiae U comu dokumenti pidkreslyuvalosya sho nova arhiyeparhiya ye pravonastupniceyu kolishnoyi Dioklejskoyi mitropoliyi a novij arhiyepiskop volodiye tradicijnimi pravami arhiyepiskopiv Diokleyi yak yih pravonastupnik Yepiskopu Petaru buli poslani arhiyepiskopski oblachennya yak simvol novogo statusu U cerkovnu yurisdikciyu novoyi mitropoliyi uvijshli dioceziyi Diokleyi Baru Kotora Olciniuma Svacha Skadara Drivasta Polata Rashki Bosniyi ta Travuniyi a takozh vsi monastiri yak dalmatinciv tak i grekiv i slov yan omnia monasteria tam Dalmatinorum quam Grecorum atque Sclavorum Arhiyepiskop Petar otrimuvav privileyi nesti pered soboyu hrest za vse korolivstvo Duklya crux per omne regnum Diocliae feratur ante te Kafedralnim hramom arhiyeparhiyi stav sobor Svyatogo Georgiya v Bari Spori shodo yurisdikciyi Stvorennya Barskoyi arhidioceziyi z nastilki velikoyu cerkovnoyu yurisdikciyeyu viklikalo rizke nevdovolennya susidnoyi diyeceziyi Dubrovnika yaka vtratila status mitropoliyi otrimanij neyu v 998 roci Zokrema diyeceziya Kotora yepiskop yakoyi z 1078 roku buv sufraganom arhidioceziyi Dubrovnika pri stvorenni Barskoyi mitropoliyi perejshla pid yiyi yurisdikciyu Protidiya Dubrovnika posililasya pislya smerti korolya Bodina v 1099 roci j na rozglyad papskogo tribunalu potokom pishli yurisdikcijni spori mizh Dubrovnikom i Barom U 1120 roci z vidrodzhennyam arhidioceziyi Dubrovnika Kotorska dioceziya znovu perejshla v yiyi pidporyadkuvannya Praviteli Dukli rozumiyuchi deyaku legitimnist stvorennya Barskoyi mitropoliyi antipapoyu pragnuli otrimati viznannya cogo aktu z boku bilsh legitimnogo papi Zavdyaki starannyam korolya Grubeshi 24 sichnya 1124 roku papa Kalikst II svoyeyu bulloyu pidtverdiv pravo mitropoliyi Barskogo arhiyepiskopa Illi pri comu vklyuchivshi do skladu arhidioceziyi Baru she j dioceziyu Budvi U 1149 roci bilshu chastinu Duklyanskoyi derzhavi zahopiv rashskij zhupan Desa Vukanovich pid vladoyu duklyanskogo knyazya Radoslava zalishivsya lishe Kotor Za pidtrimki Desi arhiyepiskopu Dubrovnika prinajmni formalno vdalosya poshiriti svoyu mitropolichu yurisdikciyu na dioceziyi Barskogo arhiyepiskopstva U 1153 roci papa Anastasij IV shvaliv zmishennya arhiyepiskopom Dubrovnika zi svoyih kafedr yepiskopiv Olciniuma ta Drivasta Ce bulo rivnoznachno viznannyu papoyu likvidaciyi Barskoyi mitropoliyi na korist mitropoliyi Dubrovnika U 1160 h rokah velika chastina teritoriyi Barskoyi arhidioceziyi bula zavojovana Vizantiyeyu yaka pragnula vstanoviti tut duhovnu vladu konstantinopolskogo patriarha Vizantijci pidtrimali mitropolichi domagannya arhiyepiskopa Baru sufragani yakogo tut zhe vidmovilisya viznavati yurisdikciyu Dubrovnika U rezultati arhiyepiskop Dubrovnika Tribun vidluchiv vid cerkvi yepiskopiv Baru ta Olciniuma sho vidmovilisya pidkoryatisya jomu ta zvernuvsya za pidtrimkoyu do papi Pidtrimavshi Tribuna papa Oleksandr III v 1167 roci napraviv poslannya kliru j narodu obom dioceziyam iz vimogoyu ne pidkoryatisya svoyim yepiskopam doki voni ne viznayut Dubrovnickogo arhiyepiskopa svoyim mitropolitom Rishennya papi viklikalo zagalne nevdovolennya vrazhenij cim vchinkom arhiyepiskop Baru nezabarom pomer a jogo prestol zalishavsya vakantnim kilka rokiv V 1172 roci novim arhiyepiskopom buv priznachenij Grgur Grigorij Grizogono z Zadara na dumku deyakih doslidnikiv avtor Litopisu popa Duklyanina yakij pislya pributtya v Bar viyaviv sho arhiyepiskopska rezidenciya bula rozgrabovana vidrazu pislya smerti poperednogo iyerarha Zaruchivshis pidtrimkoyu duklyanskogo knyazya Mihajla III Grgur pochav vidnovlennya Barskoyi mitropoliyi Nezabarom jomu vdalosya zaluchiti na svoyu storonu arhiyepiskopa Splitskogo Rajneriya sho koristuvavsya povagoyu v papskij kuriyi Dostovirno nevidomo koli papa zminiv svoye rishennya shodo mitropoliyi Baru odnak v svoyih listah vid 1179 roku Grgur vzhe vikoristovuvav titul arhiyepiskopa chogo ne mig dozvoliti sobi ranishe U 1180 roci Duklya znovu pochala vidchuvati vijskovo politichnij tisk z boku knyazivstva Rashka yakomu knyaz Mihajlo III ne mig protistoyati U tomu zh roci buv ubitij arhiyepiskop Rajnerij Skoristavshis situaciyeyu arhiyepiskop Dubrovnika vidnoviv svoyu aktivnist v rimskij kuriyi shodo povernennya svoyeyi mitropoliyi nad Barskoyu arhidioceziyeyu Blizko 1189 roku Duklyanske knyazivstvo bulo povnistyu poglinene Rashkoj yaku ocholyuvala dinastiya Nemanichiv a knyaginya Desislava j arhiyepiskop Grgur vtekli v Dubrovnik Barske arhiyepiskopstvo faktichno perestalo isnuvati U 1195 roci Duklya ta Travuniya buli viddani v udil Vukanu Nemanichu yakij nezabarom progolosiv sebe nezalezhnim korolem Dukli ta Dalmaciyi ta zvernuvsya do papi Innokentiya III z prohannyam pro vidnovlennya Barskoyi mitropoliyi Nezvazhayuchi na protidiyu Dubrovnika v 1199 roci papa peredav mantiyu arhiyepiskopa novoobranomu predstoyatelyu Barskoyi arhidioceziyi Ivanu I Odnak yurisdikcijni superechki z Dubrovnikom ne vshuhli sho vnosilo rozkol u duhovenstvo Barskoyi mitropoliyi Tak yepiskop Olciniuma Marko za zgodoyu svogo kapitulu ta gorodyan zvernuvsya do korolya Dzhordzha Vukanovicha ta knyazya Olciniuma Miroslava z prohannyam pro povernennya do skladu mitropoliyi Dubrovnika Protistoyannya dvoh arhidiocezij trivalo do seredini XIII stolittya Pislya smerti arhiyepiskopa Ivana I v 1247 roci Dubrovnik znovu zayaviv svoyi pretenziyi na mitropoliyu nad dioceziyami Barskoyi arhidioceziyi Papa Inokentij IV bazhayuchi poklasti kraj konfliktu ne dozvoliv barskomu kapitulu obrati novogo arhiyepiskopa a priznachiv svogo kandidata yakij stav arhiyepiskopom pid im yam Ivana II Pristrasti zagostrilisya do takoyi miri sho pochalisya zbrojni sutichki mizh gorodyanami Dubrovnika ta Baru Rozglyad ciyeyi superechki bulo peredano v papskij tribunal ale proces prosuvavsya duzhe povilno i papa svoyim poslannyam u 1248 roci zaklikav gorodyan do miru prote mizh Barom i Dubrovnikom vzhe rozgorilasya spravzhnya vijna Arhiyepiskop Ivan II buv shoplenij i kinutij do v yaznici pislya chogo vin naklav anafemu na ves Dubrovnik Nareshti dijshlo do togo sho v konflikt vtrutivsya korol Stefan Urosh I prijnyavshi storonu arhidioceziyi Baru sho vhodila do skladu korolivstva Arhiyepiskopa Baru pidtrimav i brat korolya Stefan Vladislav v udil yakogo vhodila teritoriya kolishnoyi Dukli nini Zeta Poziciya svitskih vlastej mala virishalne znachennya dlya papskoyi kuriyi Na pochatku 1252 roku v Perudzhi vidkrilosya zasidannya papskogo tribunalu U serpni pomer arhiyepiskop Ivan II i sudove zasidannya bulo prizupineno do 1253 roku koli papa priznachiv novim arhiyepiskopom Baru franciskancya Gotfrida nezvazhayuchi na protesti Dubrovnika Ostatochne virishennya konfliktu na korist Barskoyi mitropoliyi vidbulosya tilki v 1255 roci pid chas zustrichi delegativ oboh arhidioceziyi v Rimi Serednovichnij ustrij Ruyini franciskanskogo abatstva Svyatogo Mikolaya v Staromu Bari Kinec XIII stolittya Kafedralnim hramom arhidiyeceziyi buv sobor Svyatogo Georgiya v Bari osvyachenij v chest svyatogo pokrovitelya mista ta diyeceziyi Arhiyepiskop yak pravilo obiravsya kapituloyu arhidiyeceziyi z chisla miscevogo duhovenstva ta lishe v ekstrenih vipadkah priznachavsya papoyu z Rimu Kanoniki ta nastoyatel soboru Svyatogo Georgiya vhodili u sklad kapituli arhidiyeceziyi v yakomu koristuvalisya najbilshim avtoritetom Krim nih do skladu kapitula vhodilo po 6 kanonikiv kolegialnih cerkov Svyatogo Petra Svyatogo Illi ta Svyatoyi Mariyi Na choli kapitula stoyav arhidiyakon na choli troh kolegialnih cerkov arhipresviteri Kanoniki prozhivali v kolegiumah specialnih domah pri cerkvah P A Rovinskij yakij vidvidav Starij Bar v 1880 roci nezadovgo do jogo povnogo zrujnuvannya pomitiv na bagatoh serednovichnih budinkah znak J H S Jesus hominum salvatoris sho svidchiv pro yih nalezhnist katolickomu duhovenstvu Vidomosti pro zagalnu kilkist cerkov ta inshih budivel sho nalezhali arhidiyeceziyi neodnoznachni j poki ne pidtverdzheni arheologichnimi doslidzhennyami sho chastkovo pov yazano z pereobladnannyam bagatoh iz nih u mecheti v period osmanskogo panuvannya U papskij bulli 1089 roku zgaduyutsya sobor Svyatogo Georgiya dvi cerkvi svyatogo Arhangela i chotiri cerkvi Svyatoyi Mariyi Krim cogo z riznih serednovichnih dzherel vidomo pro cerkvi Svyatih Sergiya i Vakha Svyatogo Stefana Svyatogo Leonarda Svyatogo Ilariya Svyatogo Pavla Svyatogo Avraama Svyatoyi Katerini Svyatogo Hresta Svyatogo Vita Svyatoyi Venerandi Svyatogo Yakova Svyatogo Palomnika Svyatogo Lavrentiya Svyatogo Oleksandra Svyatogo Varfolomiya svyatogo Marka a takozh kapeli Svyatoyi Oleni Svyatogo Gavriyila Svyatogo Simona i yevangelista Luki Svyatoyi Mariyi Magdalini ta Svyatogo Andriya Zgidno zi zvitom arhiyepiskopa Marina III Bicci vid 1610 roku krim soboru ta troh kolegialnih cerkov na teritoriyi arhidiyeceziyi perebuvalo 66 religijnih ob yektiv z yakih 18 znahodilisya v samomu Bari a 48 za mezhami mista Arhiyepiskop Andriya III Zmayevich v 1671 roci povidomlyav pro 53 cerkvi ta kapelli v samomu Bari i poblizu mista Na teritoriyi arhidiyeceziyi roztashovuvalosya chotiri benediktinski abatstva Svyatogo Sergiya u Mrkoyevichah Svyatogo Spasa Svyatogo Marka v gorah bilya Starogo Baru ta Svyatoyi Mariyi Ratackoj She pro dva benediktinski monastiri odin iz yakih zhinochij ne zbereglosya niyakih danih U 1221 roci v Bari pochali svoyu diyalnist chenci ordena cistercianciv U kinci XIII stolittya pid zastupnictvom korolevi Yeleni Anzhujskoyi buli zasnovani monastir franciskanciv v 1288 roci j abatstvo ordena dominikanciv Starannyami korolevi Yeleni franciskanski abatstva z yavilisya v Bari Kotori Ulcini ta Skadari Oskilki bilshist naselennya arhidiyeceziyi Baru bulo slov yanskim v 1248 roci papa Inokentij IV dav zgodu na vvedennya latinsko slov yanskoyi diglosiyi pri provedenni liturgij na teritoriyi arhidiyeceziyi na dodatok do latini bulo dozvoleno zdijsnyuvati bogosluzhinnya staroslov yanskoyu movoyu Primas Serbiyi U XIII stolitti arhiyepiskop Baru otrimav duhovnij titul arhiyepiskopa Slov yanskogo arhiepiscopus Sclaviniensis pershe vzhivannya yakogo datuyetsya 1256 rokom sho simvolizuvalo jogo pershist sered katolickih iyerarhiv slov yanskoyi ojkumeni na Balkanskomu pivostrovi U 1303 roci papa u svoyemu listi upovnovazhiv arhiyepiskopa Marina I Zhareticha 1301 1306 zmishuvati goliv katolickih parafij na teritoriyi vsiyeyi Serbiyi j doruchiv provesti reformu sered porushnikiv disciplini duhovenstva Arbana Polata Konavala Duracco Kotora Svacha Skadara ta Drivasta j v deyakih inshih miscyah pid vladoyu greckogo imperatora Andronika ta serbskogo korolya Urosha jogo brata Stefana ta kohanoyi dochki u Hristi serbskoyi korolevi Yeleni Rozshirennya Serbskoyi derzhavi na susidni slov yanski teritoriyi a takozh podalshe zrostannya zagrozi islamizaciyi pivnichno zahidnoyi chastini Balkan i pragnennya Rimu konsoliduvati rozrizneni katolicki sili serbiv dlya vidobrazhennya ciyeyi zagrozi stali v XV stolitti prichinoyu zamini titulu arhiyepiskopa Slov yanskogo na titul primasa Serbiyi Bezposerednim iniciatorom zaprovadzhennya cogo titulu stav arhiyepiskop Baru Stefan II Teglatiye 1473 1485 aktivnij prihilnik stvorennya antiosmanskogo soyuzu Persha dokumentalna zgadka titulu primas Serbiyi datuyetsya 1475 rokom Ruyini yepiskopskogo palacu v Staromu Bari XV XVI stolittya Arhiyepiskopu Baru yak primasu Serbiyi buli pidporyadkovani diyeceziyi Belgrada Smedereva Nisha Skop ye ta Prizrena U toj period arhiyepiskop Baru krim vlasne arhiyepiskopskogo nosiv duhovni tituli mitropolita Albaniyi primasa vsogo korolivstva Serbiya knyazya Kruya ta administratora Budvi do yakih v XVII stolitti dodalisya she j tituli apostolskogo vizitatora dlya Makedoniyi ta Bolgariyi Iz chasom vsi ci tituli pridbali formalnij harakter odnak na II Vatikanskomu sobori primas Serbiyi zajmav misce dev yatogo rivnya pislya kardinaliv i patriarhiv ale pered inshimi arhiyepiskopami Naperedodni osmanskogo zavoyuvannya Vzayemovidnosini mizh Barskoyu arhidiyeceziyeyu ta serbskim korolivskim dvorom istotno zipsuvalisya pislya priznachennya u 1324 roci arhiyepiskopom Baru francuza Gijoma Adama fanatichnogo protivnika shizmi Vin zaklikav korolya Franciyi organizuvati hrestovij pohid proti pravoslavnih derzhav Balkanskogo pivostrova U XIV stolitti sposterigayetsya oslablennya chernechoyi disciplini pogirshennya gospodaryuvannya ta zapustinnya benediktinskih monastiriv arhidiyeceziyi V odnij z papskih bull 1337 roku z sumom zaznachalosya sho Barska arhidiyeceziya vzhe bilshe 30 ti rokiv pozbavlena istinnoyi pastirskoyi turboti U 1347 roci papa Kliment IV u vidpovid na klopotannya arhiyepiskopa Ivana III Zaulini doruchiv yepiskopu Ulcinya Antoniyu provesti reformu benediktinskih monastiriv v arhidiyeceziyi Sudyachi z usogo Antonij ne osoblivo dosyag uspihu u vikonanni cogo doruchennya oskilki v 1391 roci papa Bonifacij IX priznachiv na misce ratackogo abata cisterciancya Buciya ne znajshovshi gidnoyi kandidaturi sered chenciv benediktinciv samogo abatstva U kinci XIV stolittya na teritoriyi arhidiyeceziyi vidbuvayetsya postupove zmicnennya pozicij pravoslav ya yake pri Balshi III 1403 1421 bulo ogolosheno derzhavnoyu religiyeyu Odnak u priberezhnih mistah Zeti prodovzhuvala dominuvati katolicka tradiciya j azh do osmanskogo zavoyuvannya v XVI stolitti prodovzhuvalosya budivnictvo katolickih hramiv ta inshih religijnih ob yektiv Venecijski volodinnya na teritoriyi Chornogoriyi j Albaniyi v seredini XV stolittya U seredini XV stolittya vse zetske uzberezhzhya vklyuchayuchi misto i golovni mista diyeceziyi sufragani perejshli pid vladu Venecijskoyi respubliki Nezabarom vsi miski chinovnicki posadi buli zajnyati venecijcyami golovnim chinom dvoryanami Blizkist osmanskoyi zagrozi prizvela do togo sho faktichna vlada v misti zoseredilasya v rukah venecijskih vijskovih Vijskovo aristokratichne pravlinnya viklikalo rizke nevdovolennya prostih zhiteliv Baru sho prizvodilo do postijnih sutichok mizh znattyu i prostim lyudom v tomu chisli i ozbroyenim Ce protistoyannya postupovo perekinulosya i na barske duhovenstvo yake takozh rozdililosya na dvi partiyi v zalezhnosti vid stanovoyi prinalezhnosti klirikiv Vidkrite zitknennya mizh svyashenikami aristokratami i svyashenikami mishanami vidome pid nazvoyu Svyata spraga serb Sveta zudnja vidbulosya v den Velikoyi p yatnici 1555 roku Kliriki zitknulisya u darohranilnici sperechayuchis pro te komu pershim vzyati gostiyu dlya svyatogo prichastya Superechka shvidko pererosla v spravzhnyu bitvu Konflikt trivav azh do osmanskogo zavoyuvannya Inshoyu problemoyu sho vinikla v arhidiyeceziyi z venecijskim zavoyuvannyam stalo nevdovolennya novih gospodariv miscevimi osoblivostyami vedennya liturgiyi sho dopuskala vikoristannya staroslov yanskoyi movi poryad iz latinskoyu U skladi Osmanskoyi imperiyi U 1570 roci pochalosya osmanske zavoyuvannya Serbskogo Pomor ya sho nalezhalo Veneciyi U 1571 roci turecka eskadra vzyala Dulchino j virizala vse naselennya mista potim osmanski vijska vzyali v oblogu Bar Barskij garnizon ne v silah buv protistoyati turkam i venecijskij komendant Alessandro Donato tayemno poslav osmanskomu admiralu Petrev pashi klyuchi vid mista Vnochi venecijski vijska j znat pokinuli Bar Arhiyepiskop Ivan VIII Bruno bezuspishno zaklikav na dopomogu venecijski vijska Bar buv zajnyatij turkami bez boyu arhiyepiskop buv zahoplenij v polon vidpravlenij na galeri i nezabarom ubitij pid chas bitvi pri Lepanto Chastina naselennya Baru bulo vbita chastina vtekla do Veneciyi j v inshi hristiyanski krayini chastina prijnyala islam Majzhe vsya teritoriya arhidiyeceziyi opinilasya pid vladoyu Osmanskoyi imperiyi Osmanska vlada zaboronila znahoditis barskomu arhiyepiskopu v Bari tomu rezidenciya nastupnih arhiyepiskopiv roztashovuvalasya za mezhami kontrolovanoyi turkami teritoriyi najchastishe v Budvi de voni poyednuvali san arhiyepiskopa z posadoyu apostolskogo administratora Budvanskoyi diyeceziyi Dozvil na vidviduvannya Baru vdalosya otrimati lishe arhiyepiskopu Marinu III Bicci yakij negajno virushiv tudi z Budvi na pochatku sichnya 1610 roku i buv dobrozichlivo prijnyatij v Bari tureckoyu vladoyu Katoliki todi skladali menshist naselennya mista poryad iz musulmanami ta pravoslavnimi Chastina cerkovnogo majna bula konfiskovana turkami j vikoristovuvalas nimi na vlasnij rozsud tak u kolishnomu zhinochomu monastiri bula vlashtovana kav yarnya a palac arhiyepiskopa peretvorili v konyushnyu U 1622 roci v Rimi bula zasnovana Kongregaciya propagandi viri odnim iz zavdan yakoyi stav rozvitok misionerskoyi diyalnosti na teritoriyi arhidiyeceziyi Baru Iz momentu priyednannya arhidiyeceziyi do Osmanskoyi imperiyi vidbuvalasya postupova konfiskaciya cerkovnogo majna v tomu chisli hramiv Nezadovgo do 1610 roku odna z cerkov Baru bula peretvorena turkami v stajnyu potim barskij sobor Svyatogo Georgiya buv pereroblenij v mechet Londzha a cerkva Svyatogo Mikolaya v mechet Orta U 1630 roci she odna cerkva bula zajnyata musulmanami Nastupnogo roku cerkva Svyatoyi Mariyi bula peretvorena na mechet a tri svyashenika yaki vidmovilisya prijnyati islam buli posadzheni na palyu Emigraciya katolikiv iz Baru zrosla Pochatok Kandijskoyi vijni prizvelo do posilennya represij katolickogo naselennya arhidiyeceziyi osmanskoyu vladoyu U 1646 roci pochalasya masova primusova islamizaciya barskih hristiyan a barskij arhiyepiskop sho pidtrimav venecijciv buv vignanij z Baru Vse majno arhidiyeceziyi bulo konfiskovano a rezidenciya arhiyepiskopa zrujnovana Arhiyepiskop Josip Buonaldo vtik u diyeceziyu Sapi Do seredini XVII stolittya v samomu misti Bar ne zalishilosya ni odniyeyi katolickoyi rodini odnak blizko 300 katolikiv prozhivali v tureckih budinkah yak prisluga rabi Do 1663 roku na teritoriyi arhidiyeceziyi z priblizno 5 000 katolikiv zalishilosya ne bilshe 2 000 U 1671 roci Bar vidvidav novij arhiyepiskop Andriya III Zmayevich yakij buv dosit dobrozichlivo prijnyatij osmanskoyu vladoyu U robitnichomu odyazi z hrestom na grudyah arhiyepiskopa oficijno zustrili v Bari j vidveli v specialno vidilenu dlya nogo rezidenciyu Arhiyepiskop vilno peremishavsya po teritoriyi arhidiyeceziyi Oskilki postijno perebuvati v Bari jomu vse zh ne bulo dozvoleno arhiyepiskop zupinivsya u Pashtrovichiv zvidki j keruvav arhidiyeceziyeyu U kinci XVII stolittya znovu aktivizuvalisya sprobi povnoyi islamizaciyi zetskogo uzberezhzhya iz 1699 po 1707 roki blizko tisyachi katolikiv arhidiyeceziyi Baru perejshli v islam Znovu bula znesena rezidenciya arhiyepiskopa Baru razom iz cerkvoyu Svyatoyi Mariyi Arhiyepiskop Marko III Dzhorga pom 1700 roku pereyihav u svij ridnij Spich poblizu Sutomore de nezabarom pomer Nastupnomu arhiyepiskopu Vicko Zmayevichu turki zaboronili z yavlyatisya v arhidiyeceziyi bilsh togo na jogo zhittya bulo vchineno zamah na kordoni arhidiyeceziyi odnak arhiyepiskopa vryatuvali miscevi viruyuchi Vicko Zmayevichu vdalosya vidvidati arhidiyeceziyu lishe v 1703 roci Chergova turecko venecijska vijna 1714 1718 v yakij na boci Veneciyi bilisya j katoliki Barskoyi arhidiyeceziyi stala privodom novogo posilennya represij osmanskoyi vladi i aktivizaciyi nasilnickoyi islamizaciyi shodo hristiyan Serbskogo Pomor ya Ce prizvelo do novoyi hvili emigraciyi katolickogo naselennya Stanovishe uskladnilosya v 1717 roci cherez epidemiyu chumi sho prijshla zi Skadara U 1726 roci pochalasya emigraciya velikih grup katolikiv v okolici Zadara chomu spriyav Vicko Zmayevich sho zajmav u toj period kafedru zadarskogo arhiyepiskopa Situaciya pochala desho zminyuvatisya na krashe lishe do seredini XVIII stolittya z 1744 roku arhiyepiskopam Baru bulo dozvoleno prozhivati na teritoriyi svoyeyi arhidiyeceziyi OrdinariyiIz 1998 roku po 2016 rik rimo katolicku arhiyepiskopsku kafedru Baru zajmav arhiyepiskop Zef Gashi za pohodzhennyam kosovskij albanec z kongregaciyi salezianciv Dona Bosko Iz 5 kvitnya 2006 roku danu kafedru ocholyuye Rrok Gjonlleshaj Div takozhKatolicka cerkva v ChornogoriyiPrimitkiIvan Jovovic 2004 U aktu Halkidonskog koncila Ivan Jovovic 2004 Najnovija istrazivanja pokazuju Danilo Radojevic 2010 Poslije gotskog rusenja Milenko Ratkovic 2013 Ivan Jovovic 2004 Od mnogih zapadnjackih Ivan Jovovic 2004 Crnogorski narod je slovenski Danilo Radojevic 2010 Slovenski preci Crnogoraca Danilo Radojevic 2010 Pretpostavlja se da je molbu papi Ivan Jovovic 2004 Dukljanska nadbiskupija Ivan Jovovic 2004 I danas nakon hiljadu Ivan Jovovic 2004 Duklja je od sredine XI Ivan Jovovic 2004 Duklja je uz Hrvatsku i Poljsku Danilo Radojevic 2010 Nadbiskup Petar je stekao Tibor Zhivkoviћ 2005 s 49 Barska nadbiskupija 2006 Tibor Zhivkoviћ 2005 s 52 Dubrovacka biskupija hr hor Biskupski ordinarijat Arhiv originalu za 23 veresnya 2015 Procitovano 24 serpnya 2015 Kotorskabiskupija net chorn Kotorska biskupija 2015 Arhiv originalu za 12 grudnya 2008 Procitovano 24 serpnya 2015 Ivan Jovovic 2004 Kako su vjekovi prolazili Ivan Jovovic 2004 Preuzevsi vlast u Duklji Ivan Jovovic 2004 Poslije propasti dukljanskog Ivan Jovovic 2004 Stari srpski ljetopisci svjedoce Ivan Jovovic 2004 Dukljanski primorski gradovi Ivan Jovovic 2004 Dubrovcani su i pored Ivan Jovovic 2004 Od starine postoje samo Ivan Jovovic 2004 Sa potvrdom prava Ivan Jovovic 2004 Arheoloska ispitivanja nijesu Ivan Jovovic 2004 Nadbiskup Marin Bici je Ivan Jovovic 2004 Sem u prosvjeti i skolstvu Ivan Jovovic 2004 Literatura na glagoljici dolazila Ivan Jovovic 2004 Istorija Dukljansko barsku Barski nadbiskupi 2006 Marin Petrov Zaretic Stefan II Teglatije LiteraturaBarska nadbiskupija Serbo Rastoder Zivko M Andrijasevic Istorijski leksikon Crne Gore Podgorica Daily Press Vijesti 2006 Vol A Crn 12 July ISBN 86 7706 165 7 z dzherela 13 serpnya 2019 Procitovano 30 travnya 2020 Barski nadbiskupi Serbo Rastoder Zivko M Andrijasevic Istorijski leksikon Crne Gore Podgorica Daily Press 2006 Vol A Crn 12 July ISBN 86 7706 165 7 z dzherela 13 serpnya 2019 Procitovano 30 travnya 2020 Zhivkoviћ Tibor Dva pitaњa iz vremena vladavine kraљa Bodina Љubomir Maksimoviћ Zbornik radova Vizantoloshkog insituta Beograd SANU Vizantoloshki institut 2005 T 42 12 јula S 45 59 ISSN 0584 9888 z dzherela 13 bereznya 2020 Procitovano 30 travnya 2020 Jovovic Ivan Iz proslosti Dukljansko barske nadbiskupije Bar Nadbiskupski ordinariat 2004 ISBN 978 8690 72 670 7 Radojevic Danilo Iz povijesti hriscanskih crkava u Crnoj Gori crkveno povijesne rasprave Dukljanska akademija nauke i umjetnosti 2010 ISBN 978 8685 77 922 0 Ratkovic Milenko Katolicka tradicija Bara Podgorica Narodna knjiga 2013 ISBN 978 9940 25 081 2 Christitch Elizabeth Archdiocese of Antivari The Original Catholic Encyclopedia Universal Knowledge Foundation 1913 Vol I 12 July P 582 583 z dzherela 29 veresnya 2015 PosilannyaArchdiocese of Bar Antivari Catholic hierarchy org 5 veresnya 2015 u Wayback Machine Archdiocese of Bar Gcatholic org 1 serpnya 2015 u Wayback Machine Na cyu stattyu ne posilayutsya inshi statti Vikipediyi Bud laska rozstavte posilannya vidpovidno do prijnyatih rekomendacij

Дата публікації:
Топ