Коверко Андрій Йосипович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коверко.

Андрій Йосипович Коверко (28 серпня 1893, с. Острів, тепер Золочівський район, Львівська область — 19 липня 1967, м. Кишинів, Молдова) — український скульптор і різьбяр, член Спілки художників Української РСР.

Андрій Йосипович Коверко
Андрій Йосипович Коверко
Народився	28 серпня 1893(1893-08-28) Острів, Королівство Галичини та Володимирії
Помер	19 липня 1967(1967-07-19) (73 роки) Кишинів, Молдова
Національність	українець
Громадянство	Польща→ СРСР
Навчання	Коломийська художньо-промислова школа
Напрямок	скульптура, різьблення
Роки творчості	1920—1967

Короткий життєпис

Народився 28 серпня 1893 року у селі Острів, Кам'янко-Струмилівського повіту, Королівства Галичини та Володимирії (нині — Золочівський район, Львівська область) у багатодітній родині Йосипа Коверка. Крім Андрія в родині виховувалося ще троє дітей — Степан, Микола та Марія.

У 1914 році закінчив Коломийську художньо-промислову школу. Під час першої світової війни разом з братами Степаном та Миколою брав участь у визвольних змаганнях.

Творчість

Андрій Йосипович виконував портретні погруддя, фігурні групи, рельєфи у дереві, камені, мармурі, гіпсі, бронзі. Учасник міських виставок від 1922 року.

Портрети роботи Коверка 1920 — початку 1930-х років позначені впливом неокласицизму. Від середини 1920-х років створював фігурні композиції, спочатку класицистично спрощені («Торс жінки», 1926), пізніше — вишукані за технікою та лінійною ритмікою (плакетка «Акт жінки», 1928). Поєднував фігурні композиції з орнаментом у рельєфах переважно релігійного змісту, вирізьблених у червоному кедровому дереві, використовуючи ритмічний лад площин, гостро зламані поверхні, геометризовані мотиви романського, візантійського і народного українського мистецтва (скульптури в каплиці Львівської греко-католицької Духовної Семінарії, вівтар та іконостас для церкви Святого Духа по вулиці Коперника у Львові (1926—1927), де в оздобленні використав герб України — Тризуб, не зберігся до наших днів).

У 1927 році, для Успенської церкви у Львові створив портал каплиці Трьох Святителів, увінчаний фігурами граціозно нахилених ангелів; у 1931 році вирізьбив обрамлення Гробу Господнього (живопис Василя Дядинюка), стилізуючи мотиви барокових іконостасів, народного зображення птахів, квітів.

У 1928 році у Львові розробив обкладинки для журналів «Українське мистецтво», книг «Амок» і «Лист незнайомої» Стефана Цвейґа, оформив книгу «Лицар в чорнім оксамиті» Антона Лотоцького.

У напрестольному хрестах і рельєфі «Покладення до гробу», виконаному у 1936 році на замовлення настоятеля собору святого Юра у Львові), де підкреслив ритміку розташування фігур, окреслених дуговими й навскісних лініями. Крім акцентованої симетрії в композиції, геометризації у стилі арт-деко в рельєфах «Емаус» (1931), «Притча про таланти» (1934), помітні модерністська архаїзація та стилізація середньовічного мистецтва.

У 1938—1939 роках виготовив вівтарні рельєфи у церкві Вознесіння Господнього на Знесінні та вівтар у каплиці гімназії сестер василіянок, що на вулиці Кирила і Мефодія.

У 1930-ті роки різьбив престоли, інші предмети обрядового використання для монастиря святого Онуфрія у Львові, для церкви святих Петра і Павла у Сокалі, монастирської церкви Різдва Христового у Жовкві.

Автор динамічних композицій, авангардистських скульптур зі сміливо трактованими об'ємами. Кубізмом і футуризмом інспірований проект 1931 року (не реалізований) на конкурсі пам'ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі.

У 1925 році реставрував перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник Тарасові Шевченкові (1913 рік) в м. Винниках біля Львова, що був пошкоджений 1919 році, під час польсько-української війни, а також у 1929 році реставрував пам'ятник Шевченкові в Коломиї.

Зробив нове погруддя для пам'ятника Тарасові Шевченкові, що було встановлено на роздоріжжі біля Кутського мосту в Косові. 5 серпня 1928 року відбулося урочисте відкриття оновленого пам'ятника Великому Кобзареві на місці зруйнованого поляками старого пам'ятника від 1914 року. Час та історичні події зруйнували і цей пам'ятник, але у травні 1991 року його було відновлено втретє (автор третього погруддя — Святослав Добровольський, громадянин Австралії).

У 1931 році  — створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького, яку було встановлено в жовтні 1932 року у саду греко-католицької Богословської семінарії на вул. Коперника, 38 у Львові. У 1945 році пам'ятник був знищений (збережено гіпсову модель).

Разом із Євгеном Дзиндрою у 1939 році брав участь у виконанні монумента Сталінській (Радянській) Конституції (проєкт Сергія Литвиненка і Михайла Дмитренка).

У 1946 році, щоб уникнути репресій, які спіткали брата та його родину, митець переїхав до Кишинева, де навчалась його донька. Напрямок його творчості в період проживання в Молдові змінюється. Художник починає працювати в стилі соцреалізму, зокрема, оформлює внутрішнє та зовнішнє оздоблення театру драми імені О. Пушкіна, готелю «Молдова», Державного банку, кінотеатру «Патрія», Будинку уряду (всі в Кишиневі), залізничних вокзалів республіки, а також виконує замовлення Міністерства житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР на скульптурні твори, присвячені перемогам соціалізму і портрети партійних діячів.

Відомі роботи майстра

• різьблені у дереві портрети — Митрополита Андрея Шептицького (1931 рік); Дмитра Вітовського (1933 рік); Івана Франка та Олекси Новаківського (обидва 1943 рік); Іларіона Свєнціцького Івана Труша та інших видатних діячів Галичини;
• погруддя — Миколи Вороного (1920-ті роки), Петра Холодного-старшого (1931 рік), Адольфа Гітлера (1941 рік);
• рельєф і погруддя Івана Франка (1926, 1940 роки);
• пам'ятна таблиця «Вічній пам'яти Івана Франка в 10-ті роковини його смерти. Українці Бобрецької землі» (м. Бібрка, 1926 рік; відновлена у 1996 році);
• станкові фігури — «Голова ангела» (1931 рік), «Футболіст» (1933 рік), «Торс жінки» (1934 рік), «Бігунка» (1936 рік);
• Плакета «Йосиф Сліпий» (1933 рік);
• проповідальниця із зображенням чотирьох євангелістів та їх символами, на якій вирізьблено написи: «Виконали Андрій і Микола Коверки, тутешні уродженці, за пароха отця Васильківського і о. Павла Олійника в році 1936». Вона знаходиться у церкві святого Пророка Іллі у селі Острів на Львівщині;
• надгробки (Личаківський цвинтар у Львові) — Івана Липи (1937 рік); К. Рожанської (1941 рік), Ярослава Гординського (1943 рік);
• колони, мармуровий фонтан і майолікову піч із бронзовими алегоричними рельєфами для кав’ярні львівської Ратуші (1941 рік).

Брав участь у виставках АНУМ (1933-1934) та Гуртка Діячів Українського Мистецтва.

У 1952 його твори, що зберігалися у фондах Національного музею у Львові, були знищені.

Від 1963 року член Спілки художників Української РСР. Отримує від Спілки художників персональну пенсію. Помер Андрій Йосипович Коверко 19 липня 1967 року та похований у Кишиневі.

25 липня 2015 року було встановлено, а 29 липня 2015 року на площі перед Архикатедральним собором Святого Юра було освячено та урочисто відкрито пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому, виконаного за проєктом Андрія Коверка.

Вшанування

1993 року у Шевченківському районі Львова на пошашу Андрія Коверка названа вулиця (бічна вул. Варшавської).

Примітки

1. Любомир Тимків. (PDF). lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
2. Ю. О. Бірюльов. Андрій Йосипович Коверко // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — .
3. Роман Мельник (29 липня 2015). 25 місць Андрея Шептицького у Львові. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
4. Оксана Бойко, Василь Слободян. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Хмельницького, 36 — церква св. Онуфрія. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
5. Я. Тимофійчук (10 листопада 2010). Відродження пам'ятника. gk.if.ua. Гуцульський край. оригіналу за 10 вересня 2011. Процитовано 23 квітня 2021.
6. Проєкт «Міський медіаархів»: модель пам'ятника митрополита Андрея Шептицького. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
7. Євгеній Іпатов (21 липня 2015). Львів, якого не повернеш. Семінарія Святого Духа. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
8. . pohlyad.com. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
9. Львів, якого не повернеш. Пам'ятник Сталінській Конституції. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. 19 лютого 2015. оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
10. Любов Волошин. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. — Львів, 1998. — 29 с.
11. У Львові урочисто відкрили пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому (відео, оновлено). dailylviv.com. Щоденний Львів. 29 липня 2015. оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
12. Імена видатних людей у вулицях Львова: вулиця Коверка Андрія. maxpark.com. 1 липня 2013. оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.

Джерела

• Громов С. Коверко Андрій Йосипович // Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 58. — .
• Скульптор Андрій Коверко і його творчість / Л. Тимків // Пам'ятки України. — 2004. — № 4. — С. 114—121.
• Ю. О. Бірюльов. Андрій Йосипович Коверко // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — .

Посилання

• . maxpark.com. 1 липня 2013. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 31 березня 2022.
• Олександр Гершуненко (21 березня 2014). Митрополит Андрій повстане на Святоюрській горі (PDF). railway.lviv.ua. Львівський залізничник. (PDF) оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 31 березня 2022.
• Глава УГКЦ: історія встановлення пам'ятника Шептицькому є історією боротьби українців за свою свободу. kyrios.org.ua. Християнський портал «Киріос». 28 липня 2015. оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 31 березня 2022.
• . zik.ua. ZIK. 25 лютого 2014. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
• . paraskeva.lviv.ua. П'ятницький храм на Підзамче. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 березня 2022.
• . vgolos.com.ua. Інформаційна агенція «Вголос». 2 грудня 2014. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 31 березня 2022.