Класифікація озерних улоговин

Класифікація озерних улоговин — лімнологічно-геоморфологічна систематизація різноманітних озер за генезисом їхніх .

В утворенні озерного ложа беруть участь різноманітні природні сили, тому більшість їх утворюються внаслідок спільної дії кількох з них. Формування озерного ложа і водної маси озера можуть бути як розведеними в часі (утворення запрудних озер, і наповнення талою водою западин льодовикового рельєфу, заповнення дефляційних улоговин), так і одночасним (руслові процеси річок, танення реліктового льоду і утворення термокарстового озера, відокремлення морських лагун). Поступово, з розвитком озера, рельєф ложа згладжується внаслідок заповнення твердими річковими наносами, продуктами розмиву берегів, органічними рештками озерної гідробіоти.

Класифікація Первухіна — Богословського

Існує багато класифікацій озер, з яких найрозробленішою є класифікація за генезисом озерних улоговин, вперше запропонована 1937 року радянським гідрологом та пізніше докладно розроблена .

• 1. Тектонічні. Сформовані внаслідок вертикальних і горизонтальних тектонічних рухів (розломів, здвигів, геосинклінальної складчастості пластів земної кори). Такі озера мають круті береги, значні максимальні глибини. До них належать найглибші озера світу, що лежать у грабенах: Байкал в Євразії, Альберт, Едвард, Танганьїка, Ньяса в Африці, Мертве море на території Ізраїлю. Озерні улоговини Аральського і Каспійського морів утворились внаслідок тектонічних рухів, що відокремили колишні океанічні басейни (Тетіс) від вод Світового океану. Аналогічні процеси відбуваються і з Чорним та Азовським морями. Внаслідок сейсмічної активності, розлому водотривких гірських порід і виходу на поверхню підземних вод можуть утворюватись невеликі несподівані озера. Так 2014 року утворилось озеро у пустельній місцевості Тунісу площею 1 га і глибиною до 18 м. Тектонічні рухи також породжують паралельне чергування серій грабенів і горстів, що порушують існуючі водозбірні басейни, сприяють утворенню безстічних областей в яких утворюються солоні озера. Наприклад, Мертве море і Велике Солоне озеро. Під час здвигів на шляху потоків води можуть утворюватись перепони рельєфу, що заважають звичайній течії та формують озера. Наприклад, озеро у Каліфорнії в зоні розлому Сан-Андреас.

• Тектонічні озера
• Байкал
• Озера Великого африканського розлому
• Танганьїка
• Йорданський рифт
• Велике Солоне озеро
• Елізабет

• 2. Льодовикові. Сформовані різноманітною дією сучасних льодовиків або під час древнього заледеніння. Часто льодовики діють у комплексі з іншими природними факторами, тож віднесення безпосередньо льодовикового типу озер ускладнене. Це найпоширеніший на планеті тип озерних улоговин, найбільше їх на півночі Європи і Північної Америки, внаслідок останнього заледеніння. Прикладами таких озер слугують: патагонське озеро Науель-Уапі в Аргентині, у Новій Зеландії.
  • Карові (ерозійні). Утворюються в горах на дні кару. Зазвичай круглої форми. Чітко вираженого притоку та стоку вод зазвичай не існує.
  • Улоговинні (акумулятивні, постгляціальні, трогові). Утворені внаслідок відходу льодовиків. Потоки танучих льодовиків залишають на своєму шляху пісок і гравій. Відклади просідають, формуючи западину, в якій поступово збирається вода.
    • Моренні (прогляціальні). Розташовані в районах розповсюдження морен, в областях стародавнього зледеніння і сучасних гірських льодовиків. Моренні озера можуть утворитися в результаті підпруження річок моренними відкладеннями.
  • Підльодовикові (субгляціальні). Розташовані під покровними льодовиками. Наприклад, озеро Восток в Антарктиді.
  • Епішельфові. Своєрідний тип озер, що зустрічаються в Антарктиді. Сильностратифіковані озера з верхнім опрісненим шаром і придонним більш солоним. Утворюються у прибережній частині внаслідок відокремлення шельфовими льодовиками узбережжя від вод відкритого моря і сильного опріснення талими водами таких водойм із двотипними берегами.

• Льодовикові озера
• Карові озера масиву Ріла, Болгарія
• Науель-Уапі
• Кенієре
• Будова підльодовикового озера Восток

• 3. Водноерозійні та водноакумулятивні. Утворюються в результаті дії водноерозійних і водноакумуляційних процесів потоків вод в долинах рік.
  • Річкові (флювіальні) стариці, тимчасові плеса пересихаючої річки, придельтові озера. Стариці здебільшого мають підковоподібний вигін, бо вони утворюються відокремленням річкових меандрів. Коли річкові наноси притоків річок перегороджують течію головного потоку утворюються флювіатильні греблі, коли ж наноси головної річки перегороджують течію приток, то утворюються латеральні (бічні) озера. До флювіальних озер можна також віднести (котли) великих водоспадів.
  • Морські водойми з солоною або солонуватою водою, відокремлені від моря низькими наносними піщаними косами — лагуна, або утворене в результаті занесення гирлової частини естуарію наносами — лиман. Наприклад, Венеційська лагуна Адріатичного моря. До таких водойм також відносяться озера вздовж берегів Білого моря, що утворилися з морських заток внаслідок ізостатичних рухів.

• Ерозійно-акумулятивні озера
• Залишкові ставочки сезонного водотоку у штаті Юта
• Річкова стариця
• Гирло Тилигульського лиману, Україна
• Венеційська лагуна

• 4. Вулканічні. Сформовані посеред , у кратерах стратовулканів (кальдерові), підпружені лавовими потоками або лахарами, за інших умов вулканічної діяльності. Наприклад, озеро Тоба на острові Суматра (Індонезія); озера маарів області Ейфель у Німеччині; Крейтер у штаті Орегон (США), в кальдері вулкана Мазама, що вивергався 4860 років до н. е.; загачене лавовими потоками озеро там же.

• Вулканічні озера
• Крейтер, штат Орегон, США
• Маари Ейфелю, Німеччина
• Тоба, Суматра, Індонезія

• 5. Провальні. Улоговини таких озер виникають в результаті промивання ґрунтів підземними водами, що розущільнюють їх, або утворюють підземні порожнини.
  • Ка́рстові. Виникають в результаті заповнення водою від'ємних форм карстового рельєфу (карстових ям, улоговин, печер та ін.) у вапнякових та гіпсових гірських породах. Широко представлені в карстових регіонах — Далмація (Хорватія), Флорида (США) та ін. Прикладами таких озер слугують Ерцо в Грузії, озера на дні карстових колодязів на тепую Сарісаріньяма — і (вирізняються з проміж інших «найвищими берегами» (310 і 250 м, відповідно) та унікальними реліктовими екосистемами з ендемічними видами. Різновидом карстових озер слугують підземні озера у вапнякових печерах.
  • Термока́рстові. Виникають у результаті просідання ґрунту в областях розвитку багаторічної мерзлоти внаслідок танення підземних пластів або лінз льоду. Широко розповсюджені в тундрі, невеликі за площею та здебільшого округлі за формою.
  • Просадочні (суфозійні). Утворюються внаслідок вимивання з ґрунту мілких частинок під час руху ґрунтових вод уздовж схилів або в западинах.

• Провальні озера
• Карстове озеро Ерцо
• Термокарстові озера в тундрі, Аляска

• 6. Завальні (загатні). Утворені шляхом перегородження річної долини, яру, балки природною греблею (гірські обвали, селеві потоки, льодовикові язики, річкові наноси). Такі озера часто бувають дуже глибокими (якщо утворені у вузьких ущелинах) та значними за площею, проте вони не дуже тривалі в часі. Такий тип озер широко представлений у гірських районах. Наприклад, у Казахстані; озеро Ріца на Кавказі (Грузія); Сарезьке на Памірі; Куейк в штаті Монтана (США), утверене внаслідок землетрусу 1959 року.

• Завальні озера
• Велике Алмаатинське
• Куейк, штат Монтана, США
• Сарезьке у Таджикистані на Памірі
• Ріца на Кавказі, Грузія

• 7. Еолові (дефляційні). Утворені внаслідок видуванням вітром понижень на земній поверхні (дефляційні басейни, еолові та міждюнні улоговини) в аридних регіонах, на піщаних аренах річкових долин. Деякі такі озера є реліктовими й слугують своєрідними індикаторами більш аридного стану палеоклімату. Наприклад, озеро у штаті Вашингтон (США) заповнює міждюнні пониження незакріплених пісків.

• Еолові озера
• Мозез, штат Вашингтон, США

• 8. Біогенні. Утворені внаслідок життєдіяльності рослин і тварин, достатньо рідкісні, невеликі за розмірами й часто достатньо ефемерні в часі у порівнянні з іншими типами озер. Торфові озера — вторинні гідрологічні утворення на великих болотах і торф'яниках, дистрофного характеру з низьким вмістом кисню у придонних шарах. Боброві загати та лагуни коралових атолів виступають типовим прикладом зоогенних озер.

• Біогенні озера
• Болотні озерця в Латвії
• Боброва загата

Класифікація Хатчинсона

Серед лімнологів західного світу найпопулярнішою та найрозробленішою (11 типів, 76 підтипів) є класифікація Хатчинсона 1957 року.

• 1. Тектонічні (англ. tectonic lakes). Утворені внаслідок різноманітних тектонічних рухів пластів земної кори.
• 2. Вулканічні (англ. volcanic lakes). Утворені внаслідок вулканічної діяльності.
• 3. Завальні (англ. landslide lakes). Утворені внаслідок перегородження русла водотоків великими масами гірської породи внаслідок денудаційних, або сейсмічних процесів.
• 4. Льодовикові (англ. glacial lakes) Утворені внаслідок діяльності льодовиків та різних гляціальних процесів.
• 5. Розчинні (англ. solution lakes). Утворені внаслідок розчинення ґрунтів і гірських порід з подальшим просіданням, або руйнацією земної поверхні. Карстові, термокарстові, суффозійні озера.
• 6. Флювіальні (англ. fluvial lakes). Утворені внаслідок дії рухів рідкої води, течією вод річок і тимчасових потоків.
• 7. Еолові (англ. aeolian lakes). Утворені внаслідок діяльності вітру.
• 8. Прибережні (англ. shoreline lakes). Утворені внаслідок абразійно-акумуляційних процесів на узбережжі морів і океанів, інколи тектонічних та ізостатичних рухів.
• 9. Біогенні (англ. organic lakes). Утворені внаслідок діяльності живих організмів, накопичення їхнії продуктів життєдіяльності, відмерлої біомасси.
• 10. Антропогенні (англ. anthropogenic lakes). Різні водосховища, стави і ставки штучно створені людиною для різноманітних потреб. Здебільшого це перегороджені греблею течії річок, заповнені водою закинуті кар'єри гірничих підприємств (кар'єрні озера), спеціально вириті й заповнені водою котловани, обваловані і хвостосховищ промислових підприємств металургійної, хімічної та будівельних галузей>. Найбільшим водосховищем світу за площею є Вольта в Гані (8,5 тис. км², 148,0 км³), створене греблею ГЕС Акосомбо в місці злиття та Чорної Вольт. Найбільше за об'ємом води — Кариба в Замбії на річці Замбезі (5,58 тис. км², 180,3 км³), створене греблею ГЕС Кариба 1958 року. Найбільше водосховище України — Каховське (2,15 тис. км², 18,2 км³) на Дніпрі, створене греблею Каховської ГЕС 1955 року.

• Штучні озера
• Озеро Вольта
• Озеро Кариба
• Каховське водосховище
• Гребля озера Джунгуа на Тайвані
• Озеро в Коростишівському кар'єрі
• Хвостосховище поблизу Кривого Рогу

• 11. (кратерні) (англ. meteorite, impact). Заповнюють улоговини астроблем, утворені зіткненням із земною поверхнею небесних тіл. Прикладами таких озер слугують Ельгигитгин на Чукотці, Лонар в Індії, та Манікуаган у Квебеці (Канада)

• Метеоритні озера
• Лонар, Індія
• Ельгигитгин, Чукотка, Росія
• Пінгуалуїт, Канада
• Манікоуган, Канада

• Мішаного походження.
• Реліктові. Утворені відгородженням водної маси озера від вод Світового океану як акумуляційною діяльністю хвиль, що утворюють берегові бари (лагуна), так і довготривалою геологічною діяльністю (Каспійське море).

Див. також

• Озеро
• Озерні відклади

Джерела

1. (рос.) Богословский Б. Б. Озера [ 8 Січня 2021 у Wayback Machine.] // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3 : Милос — Союз ССР. — 580 с.
2. Озеро // (Большая советская энциклопедия) : [в 51 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1954. — Т. 30 : Николай — Олонки. — С. 559-561. (рос.)
3. Первухин М. А., 1937.
4. Богословский Б. Б., 1960.
5. Новиков Б. І. Озеро // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — С. 450-451. — 480 с. — 33 000 екз. — .
6. Новиков Б. І. Класифікація озерних улоговин // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — С. 165. — 480 с. — 33 000 екз. — .
7. Hutchinson G. E., 1957.
8. Cohen A. S., 2003.
9. Håkanson and Jansson, 1983.
10. (англ.) Håkanson, L. Lakes on Earth, Different Types // Encyclopedia of Lakes and Reservoirs. — Heidelberg : Springer Netherlands, 2012. — С. 471–472. — .
11. Veillette, Julie et al. Arctic epishelf lakes as sentinel ecosystems: Past, present and future // Journal of Geophysical Research : Biogeosciences. — 2008. — Vol. G4, no. 113. — P. G04014. — Bibcode:2008JGRG..113.4014V.. — DOI:10.1029/2008JG000730.
12. Bethan Davies. Epishelf lake : ( )[англ.] : [арх. 198 грудня 2020 року] / Bethan Davies // antarcticglaciers.org : вебсайт. — 2020. — 22 June. — Дата звернення: 28 грудня 2020 року.
13. (англ.) Mosley, Paul. Geomorphology and Hydrology of Lakes. з джерела 12 квітня 2017
14. (англ.) Schoenherr, Allan A. A Natural History of California. — Berckley : University of California Press, 2017. — С. 485. — .
15. Краснова Е. «Неправильные» озера // Наука и жизнь. — М., 2017. — № 3. — С. 24—29. з джерела 11 грудня 2020. Процитовано 6 січня 2021.
16. (англ.) Johnson, Daniel M. et al. Atlas of Oregon Lakes. — Corvallis : Oregon State University Press, 1985. — С. 96–97. — .
17. (англ.) Neuendorf, K. K. E., Mehl Jr., J. P., and Jackson, J. A. Glossary of Geology. — Berlin : Springer. Approx, 2005. — .
18. Myers, W.B. and Hamilton, W. The Hebgen Lake, Montana, earthquake of August 17, 1959 // Geological Survey Professional Paper. — 1964. — No. 435. — P. 51. з джерела 4 Лютого 2021. Процитовано 18 Січня 2021.
19. Peat lakes // Waikato Regional Council. з джерела 31 Січня 2021. Процитовано 18 Січня 2021.
20. Wennrich, Volker et al. Impact processes, permafrost dynamics, and climate and environmental variability in the terrestrial Arctic as inferred from the unique 3.6 Myr record of Lake El'gygytgyn, Far East Russia – A review // Quaternary Science Reviews. — 2016. — No. 147. — P. 221–244. — Bibcode:2016QSRv..147..221W.. — DOI:10.1016/j.quascirev.2016.03.019.
21. Maloof, A. C. et al. Geology of Lonar Crater, India // Geological Society of America Bulletin. — 2010. — Vol. 1–2, no. 122. — P. 109–126.. — Bibcode:2010GSAB..122..109M.. — DOI:10.1130/B26474.1.
22. Desiage, Pierre-Arnaud et al. Deglacial and postglacial evolution of the Pingualuit Crater Lake basin, northern Québec (Canada) // Geomorphology. — 2015. — No. 248. — P. 327–343. — Bibcode:2015Geomo.248..327D.. — DOI:10.1016/j.geomorph.2015.07.023.

Література

Українською

• Мельник С. В. Загальна гідрологія : Конспект лекцій для студентів екологічних факультетів. — О. : Наука і техніка, 2009. — 124 с.
• Муранов О. Голубі очі планети : наук.-худож. кн. : для серед. та ст. шк. віку / пер. з рос. М. Сидоренка. — К. : Веселка, 1980. — 271 с.
• Хільчевський В. К., Ободовський О. Г., Гребінь В. В. та ін. Загальна гідрологія : Підручник. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. — 399 с. — .

Англійською

• (англ.) Cohen, A. S. Paleolimnology: the history and evolution of lake systems. — N. Y. : Oxford University Press, 2003. — 500 с. — .
• (англ.) Håkanson, L., and Jansson, J. Principles of Lake Sedimentology. — N. Y. : Springer-Verlag, 1983.
• (англ.) Horne, Alexander J. Limnology. — 2nd ed. — N. Y. : McGraw-Hill, 1994. — 576 с. — .
• (англ.) Hutchinson G. E. A treatise on limnology. — N. Y. : Wiley, 1957. — Т. 1. Geography, Physics and Chemistry.

Російською

• (рос.) Андроникова И. Н. Классификация озер по уровню биологической продуктивности // Теоретические вопросы классификации озер. — СПб., 1993. — С. 51-71.
• (рос.) Баранов И. В. Лимнологические типы озер СССР. — Л., 1962. — 276 с.
• Богословский Б. Б. Схема гидрологической классификации озер СССР // Вестник МГУ. Серия 5. География. — 1960. — № 2. — С. 44-5.
• Верещагин Г. Ю. Методы морфометрической характеристики озер // Труды Олонецкой научной экспедиции. — 1930. — Вип. 1. — С. 3-114.
• Китаев С. П. Термические классификации озер мира // Водные ресурсы. — 1978. — № 4. — С. 97-103.
• (рос.) Китаев С. П. Экологические основы биопродуктивности озер разных природных зон. — М., 1984. — 207 с.
• (рос.) Несина Л. В., Огнева Т. А. Солнечная радиация и тепловой баланс водоемов // Круговорот вещества и энергии в водоемах. — Новосибирск, 1975. — С. 308—313.
• Первухин М. А. О генетической классификации озерных ванн // Землеведение. — 1937. — Т. 39, вип. 6. — С. 526—537.
• (рос.) Россолимо Л. Л. Основы типизации озер и лимнологическое районирование // Накопление вещества в озерах. — М., 1964. — С. 5-46.
• (рос.) Тихомиров И. А. Термика крупных озер. — Л., 1982. — 232 с.

Посилання

• (англ.) World Lake Database [ 7 Травня 2015 у Wayback Machine.] — база даних озер світу від Міжнародної фундації озерних довкіль.
• (англ.) Global Lake Database [ 9 Квітня 2015 у Wayback Machine.] — база даних озер світу організації LakeNET.