У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Хотинська фортеця заказник Хоти нська фортеця середньовічна укріпле

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Хотинська фортеця (заказник).

Хоти́нська фортеця — середньовічна укріплена фортифікаційна споруда в Хотині (Чернівецька область, Україна), збудована русо-влахами за господарювання Мушатів у Молдавському князівстві на межі XIII–XVIII століть на місці руського городища (Х—ХІІІ).

Хотинська фортеця


замок у Хотині
48°31′19″ пн. ш. 26°29′54″ сх. д. / 48.5219444444717780° пн. ш. 26.49833333336077956° сх. д.Координати: 48°31′19″ пн. ш. 26°29′54″ сх. д. / 48.5219444444717780° пн. ш. 26.49833333336077956° сх. д.
Статус	Державний історико-архітектурний заповідник
Статус спадщини	Державний реєстр нерухомих пам'яток України
Країна	Україна
Розташування	Хотин Чернівецька область
Матеріал	камінь
Засновник	Володимир Святославич
Засновано	Х ст.
Будівництво	1250-ті — 1340-ві
Власник	воєвода
Стан	відреставровано
Сайт	khotynska-fortecya.cv.ua
Хотинська фортеця (Україна)

Хотинська фортеця у Вікісховищі

Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом Молдавії в часи господаря Олександра Доброго.

У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадують як Хотѣнь на Днѣстрѣ.

Після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, Хотинська фортеця перебувала в юрисдикції багатьох державних утворень — Молдавського князівства, Королівства Польського, Османської та Російської імперій. У цей період вона стає відомою й під іншомовними назвами: пол. Twierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур. Hotin Kalesi, рос. Хотинская крепость.

У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856 її було скасовано як військовий об'єкт.

У 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки архітектури (ох.№ 803).

12 жовтня 2000 утворено державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».

За підсумками всеукраїнської акції Хотинську фортецю визнано одним із «семи чудес України».

Етимологія

Назва фортеці невід'ємно пов'язана з містом, яке розвинулося навколо неї.

Деякі дослідники вважають, що топонім походить від дієслова «хотіти», оскільки це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї.

Інші пов'язують назву з ім'ям билинного богатиря — ^[ru].

Історія

Хотин на Дністрі

Писемні джерела не містять відомостей про час будівництва як першого кам'яного замку, так і цитаделі, що існує донині.

Спочатку це була невелика, збудована слов'янами, дерев'яна фортеця, її незначні рештки виявлені під час археологічних розкопок.

Їх результати вказують на існування (VIII—IX ст.) на високому скельному дністровському мисі замку-дитинця із нескладними дерев'яними укріпленнями з напільного боку.

Після походу князя Володимира Святославича та приєднання до Київської Русі земель білих хорватів і тиверців у цій місцевості почали зводитись (на межі Х—ХІ) нові фортеці як центри княжої влади й місця перебування намісників. Саме у той період на місті майбутньої цитаделі з'являються перші надійні фортифікації у вигляді земляного валу з дерев'яними заборолами й видовбаного упоперек скелястого мису рову.

Ці укріплення охороняли велику переправу на Дністрі, забезпечували захист місцевого населення та стримували грабіжницькі набіги завойовників.

Тогочасний літописний Хотінь входив в єдину оборону лінію південно-західних кордонів Київської Русі.

Протягом ХІ—ХІІІ ст. Хотинське городище з околицями входили до складу Теребовлянського та Галицького князівств, а також Галицько-Волинського князівства.

З розвитком Дністра як торгового шляху, як й інші руські городища на його берегах, забезпечував охорону водної артерії.

Вважається, що перші кам'яні фортифікації Хотинської фортеці могли виникнути на межі 1240-1250-их, коли король Данило Галицький укріплював старі й будував нові фортеці для захисту від монгольської навали. Інша думка — що це сталося після 1259 р., коли на вимогу монгол Данило Галицький і Василько Романовичі були змушені зруйнувати всі оборонні споруди князівства, в тому числі й дерев'яно-земляні хотинські, на місці яких і звели пізніше кам'яні. Аналіз будівельного розчину з найдавнішої частини стіни фортеці показав його подібність до київських цем'янкових (вапняних зі значною домішкою битої цегли) розчинів ХІ—ХІІ ст. Це свідчить, що перші кам'яні мури могли постати і раніше, у ХІІ—І половині ХІІІ ст., коли не припинялися військові конфлікти між Руським та Угорським королівствами.

Територія стародавнього кам'яного замку-цитаделі знаходилася у північній частині сучасного фортечного двору (зараз приблизно від Північної вежі до стін Комендантського палацу). Перша фортеця була невеликою, площею не більше 2 га, обнесена муром і підтрикутним шестиметрової ширини ровом. Від неї збереглися лише залишки стіни, приховані у товщі східного муру-куртини. Імовірно, основною оборонною спорудою тоді виступала башта на місці нинішньої чотирикутної Північної вежі. Це могла бути башта, відразу вписана в систему мурів, або окрема вежа-донжон, до якої пізніше прибудували стіни приблизно тридцять метрів завдовжки, що утворили підквадратний двір.

Після перемоги литовсько-руського війська князя Ольгерда над татарами у битві на Синіх Водах фортеця відійшла до їх союзників, українських воєвод і господарів з Молдавії, які системно розбудовували й укріплювали Хотинську фортецю, яка входила до 6 найбільших фортець Молдавського князівства.

Під час археологічних досліджень в Хотинській фортеці було простежено рештки кам'яної стіни XIII століття Також було знайдено великий скарб монет датованих першою половиною XIII століття.

Центр Хотинської волості

З кінця ХІІ століття на півдні Галицько-Волинської князівства починає формуватись земля з напівавтономним статусом. Після монгольської навали зв'язки з галицько-волинськими землями послабилися, що призвело до їх фактичного відокремлення на початку XIV століття, та визнання зверхності Золотої Орди.

У середині XIV століття починається занепад Золотої Орди, в залежності від якої перебував край. У 1349 році Королівство Польське захопило Галицько-Волинське князівство. У цей же час на землях у басейні річки Молдова формується нова держава українців і волохів — Молдавське князівство.

На південному прикордонні Галицького князівства постає Шипинська земля — практично самостійна адміністративно-територіальна одиниця з власною самоуправою, за яку вели запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдовське князівство.

Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длугош у 1359 році в зв'язку з походом короля Казимира ІІІ на Молдавію. Приблизні межі описувалися в грамоті 1412 року. Господар Молдавії (1375–91) з роду Драго-Сасів, Петро I Мушат, восени 1377 Шипинську землю (із фортецями Хмелів, Хотин і Чечюнь (чи Цецин; нині м. Чернівці)) остаточно приєднав до Молдавського князівства. «В старину вся Молдавия делилась на три части: нижнюю, верхнюю и Бессарабию» Димитрий Кантемир. Тобто незалежне князівство Молдавія історично складалась з трьох країн: Верхньої («Цара де сус» (див. Кантемир 1973: 21-24)) на півночі (Сучава), Нижньої по центру (Старий Орхей) і Бессарабії ((Кельменецький, Новоселицький (частково), Сокирянський та Хотинський райони Чернівецької області) від Новоселиці до м. Рені і звідти до гирла Дунаю (південна частина Одеської області)).

Загальне керівництво землею здійснював воєвода. Хотинська фортеця була центром Хотинської волості («держави»), якою керував староста («державець»).

У складі Молдавського князівства

У 1340-х роках Хотин увійшов до складу молдавського регіону Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі незалежного Молдавського князівства, тому з цього часу фортецю будували молдавські господарі. Воєвода і господар, національний герой Молдавії Штефан ІІІ Великий (молд. Стефан чел Маре) значно розширив межі фортеці. Він особисто керував її реконструкцією. Було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур завширшки 5-6 і висотою 40 метрів, п'ять башт, рівень двору фортеці підняли на 10 метрів і розділили на Княжий двір і двір Воїнів. Були викопані глибокі підвали для зберігання провіанту. Саме після цієї реконструкції Хотинська фортеця практично повністю набула свого сьогоднішнього вигляду, крім південного прясла мурів та Південної (В'їзної) брами з дерев'яними мостами, зведеними на початку 18 століття турками. Упродовж 14–16 століть вона була резиденцією молдавських господарів. Саме завдяки наявності таких міцних кам'яних фортець українська державність проіснувала в Молдавії найдовше.

У 1476 році фортеця відбила напад османських військ султана Мехмеда ІІ Фатіха. Проте на межі 15–16 століть Молдовське князівство стало васалом Османської імперії та розмістила у Хотинських стінах яничарський гарнізон. Турки посилили обороноздатність фортеці.

У 1538 році під проводом Ян-Амора Тарновського місто Хотин було взято військами Королівства Польського. Вони зробили підкоп фортеці, зруйнували 3 башти, частину західної стіни й заклали вибухівку, але фортеця була врятована від руйнування — молдавський господар Петро IV Рареш поспішив укласти мирний договір і присягнути на вірність польському королю Сигізмунду I Старому. Після її здобуття, поляки відновили Хотинську цитадель у 1540–1544 роках, але згодом втратили її. 1561 року фортецю захопили війська під проводом польського шляхтича-авантюриста Альбрехта Ласького, новий тодішній господар Молдавії Яків Василакі Гераклід (союзник Ласького) віддав йому фортецю з навколишніми поселеннями у користування (комендантом фортеці був призначений Іван П'ясецький — родич Дмитра Вишневецького). Через конфлікт між Альбрехтом Лаським та Яковом Гераклідом останній відібрав у поляка фортецю, що перший не пробачив, вирішивши організувати похід проти нього, залучивши до походу Дмитра Вишневецького. У 1563 році Дмитро Вишневецький з п'ятьма сотнями запорозьких козаків знову захопили фортецю й утримували її тривалий час.

У травні 1600 року після того, як війська правителя Валахії й Трансильванії Михая Хороброго захопили Сучаву, господар Молдови Єремія Могила зі своїм оточенням, серед якого були його брат Симеон Могила (батько майбутнього київського митрополита Петра Могили) та колишній правитель Трансильванії Сигізмунд Баторій (племінник короля Польщі Стефана Баторія), знайшли прихисток у Хотинській фортеці, якою володіла тоді Польща.

Під владою Османської імперії

У 1615 році польські війська під проводом Самійла Корецького та Михайла Вишневецького знову зайняли Хотин, аби посадити на молдавський трон пропольського претендента Олександра Могилу замість протурецького Штефана Томші.

Проте 1617 року за Бушівським мирним договором Річ Посполита відмовилася від втручання в справи Молдавії, а польську залогу було виведено з Хотина.

Хотинська битва 1621

Докладніше: Хотинська битва 1621

У 1620 році на запрошення молдавського володаря Гаспара Граціані польські війська під проводом великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського знову захоплюють Хотин. Того ж року польські сили зазнають від турецьких військ нищівної поразки під Цецорою, в якій гине сам великий гетьман, проте Хотин залишається в їхніх руках.

У жовтні 1621 року козацько-литовсько-польські війська під проводом Петра Сагайдачного (40 тис.) та Яна Кароля Ходкевича (60 тис.) виграли під Хотином битву з турецько-татарськими (220 тис.) військами. 8 жовтня 1621 султан Осман II підписав загалом незручний для Османської імперії Хотинський мирний договір. Згідно з договором, однак, турецько-польський кордон знову мав проходити Дністром, а Польща повертала Хотин туркам.

Богдан Хмельницький навесні 1650 року на певний час зайняв Хотин. У 1653 році на лівому березі Дністра у Жванецькій битві брав участь хотинський гарнізон турків.

Хотинська битва 1673

Докладніше: Битва під Хотином (1673)

У листопаді 1673 року польсько-молдовсько-українські війська на чолі з великим коронним гетьманом Яном Собеським виграють у турків велику битву під Хотином і займають фортецю. Внаслідок цієї перемоги Ян Собеський здобуває прізвисько «Хотинський лев», а наступного року його обирають новим королем Речі Посполитої. Утім, уже на початку серпня 1674 року турецькі сили повертають собі Хотин; польська армія знову займе його лише в 1684 році.

1699 року Річ Посполита повертає Хотинську фортецю Молдовському князівству під протекторатом Османської імперії згідно з Карловицьким мирним договором. З 1710-х років Хотин перебуває під безпосереднім османським управлінням як центр Хотинської нахіє, або Хотинської райї.

На початку XVIII століття перед чимраз більшою загрозою експансії Московії на південь, Османська імперія вирішила перетворити Хотин на головний форпост на Дністрі. Протягом 1711–1718 років турки за допомогою запрошених французьких інженерів перетворили Хотинську фортецю на один із найнеприступніших бастіонів тодішньої Центрально-Східної Європи. Навколо старого замку спорудили Нову фортецю, яка була розрахована на розміщення всередині 20-тисячного війська. Основу укріплень становили потужні земляні вали, бастіони та широкі рови, вимурувані тесаним каменем. У валах були облаштовані брами з баштами. У Новій фортеці збудували також мечеть із мінаретом.

1739 та 1769 року фортеця була здобута росіянами. 1788 року австрійцями та знову віддана туркам.

Хотинська битва 1788

1788 року місто було взяте в облогу австрійськими військами під командуванням принца Фрідріха та російськими військами генерала Івана Петровича Салтикова. Місто було в облозі 4 місяці й 8 днів. 19 вересня 1788 року місто з комендантом Османом-пашею здалося. Осману-паші та іншим дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро із замку, фортеці та міста (використано 2700 возів). Іван Салтиков запросив до себе Османа-пашу на обід. Осман-паша був чоловіком Гелени — сестри Софії Клявоне. Софія Клявоне мала зв'язок з Салтиковим. Клявоне через Салтикова передала листи своїй сестрі в Хотинський замок. Не без допомоги Софії туркам дозволили вивезти з Хотина все майно та людей. Після того, як місто капітулювало, в ньому залишилось 16 857 жителів, яким після капітуляції дали провіанту на 8 діб.

1 жовтня 1788 року австрійські та російські війська ввійшли в місто. Місто було порожнім і значно поруйнованим.

Опис фортеці 1788 року

Ось як описав тоді місто саксонський принц Фрідріх Заальфельдский:

Хотинська фортеця в формі чотирикутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота називались: Водяні, Стамбульські, Бендерські та Корохові. В середині замку знаходяться палац, мечеть, турецька лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могло би розміститись 800 чоловік. Місто розміщене вище фортеці й оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називалось Константинополь, а інше, біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називалося Румля. Між двома передмістями був сад Османа, який виходив і поза палісад. Малий струмок, який стікав у Дністер, поділяв місто і фортецю на дві частини. Місто було забудоване дерев'яними будинками. У фортеці знаходилося 7 000 війська, комендантом тоді там був Осман та жив ага яничарів Друру-оглу. Його брат був убитий в одній з сутичок під Хотином.

Під владою Російської імперії з 1812

1806 року розпочалася чергова російсько-турецька війна, на початку якої царська армія здобула Хотинську фортецю й утримувала її до підписання Бухарестського договору 1812 року. За його умовами вся територія між Дністром і Прутом увійшла до складу Російської імперії, отримавши назву Бессарабія. У першій половині XIX століття Хотинська фортеця залишалася під наглядом військового відомства: тут здійснювалися ремонтні роботи, перебудовувались оборонні споруди. Але Хотинська твердиня втратила своє колишнє оборонне значення та її передали міському управлінню.

Сучасний стан

24 серпня 1963 року комплекс споруд фортеці (XIII–XVIII) віднесено до пам'яток архітектури УРСР (охоронний № 803), які можна використовувати, але виключно під наукові та музейно-показові установи.

Історико-архітектурний заповідник

12 жовтня 2000 року, за пропозицією Чернівецької обласної державної адміністрації, Кабінет Міністрів України своєю постановою (№ 1539) оголосив комплекс споруд Хотинської фортеці — Державним історико-архітектурним заповідником «Хотинська фортеця».

20 жовтня 2011 року Уряд своїм розпорядженням передав заповідник до сфери управління Міністерства культури України.

Загальна площа заповідника становить 16,2828 гектарів (в тому числі в оренді 0,1287 га).

Світлини

Внутрішній двір
Загальний вигляд
Загальний вигляд на Хотинський замок
Мости й природні перепони на підходах до Хотинського замку
Стіни внутрішнього двору Хотинського замку
Хотинський замок
Фото-переможець фотоконкурсу «Вікі любить пам'ятки 2012» (3-тє місце), 2006 рік
Хотинська фортеця
Хотинська фортеця з Дністра
Хотинська фортеця з дрона
Руїни
Арсенал

Виставка "Пам'ятки Трипільської культури Хотинщини"

Панорами Хотинської фортеці

Хотинський замок

Краєвид на захід сонця

Хотинська фортеця та Дністер

Хотинська фортеця в мистецтві

Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги.

У 2010 та 2011 роках на території Хотинської фортеці проводився міжнародний фестиваль з історичного середньовічного бою «Битва націй». У 2012 році організатори вирішили провести фестиваль у Варшаві.

Віднедавна фортеця доступна для перегляду у Google Street View.

Хотин у мистецтві

Хотинська битва (1673)
Хотинська битва (1621)
Ян III Собеський в битві під Хотином (1673)
Під Хотином (1621) Юзеф Брандт
Мирний договір 1621 Франциск Смуглевич (1785)
Прощання Ходкевича перед Хотинською битвою (1621)
Смерть Яна Кароля Ходкевича в таборі під Хотином
Владислав IV Ваза на фоні Хотинської битви (1624)
Станіслав Любомирський під Хотином (1647)
Прославляння Сигізмунда III Вази після Хотинської битви

Див. також

Примітки

. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 27 липня 2020.
. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
Баженов, Олександр Львович (8 грудня 2006). . Національний природний парк Подільські Товтри. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
В. Сергійчук. Дмитро Вишневецький.— К.: «Україна», 2003.— 192 с.— С. 118.
. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 1 серпня 2020.
. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.

Джерела та література

Липа К. А. Хотинська фортеця (Електронний ресурс)//Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2013. — 688 с.: іл. [ 27 липня 2020 у Wayback Machine.]
Вечерський В. В. Хотинська фортеця і замок [ 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Велика українська енциклопедія, електронна версія (дата звернення: 30.05.2021).
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — .
Шубарт, Павло. Пізнай свій край, або Україна чудесна// Чорноморські новини, 2007. — № 117-118.
Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500—1700 рр. — К.,2010
Мисько Юлія, Буйновська Єлизавета. Хотинська фортеця XIII—XIX ст. : історія та основ. об'єкти / Держ. іст.-архітектур. заповідник «Хотин. фортеця». — Б. м. : б. в., 2011? — 31 с. [ 18 липня 2018 у Wayback Machine.]
Михайлина Л. Паливода С. Нариси з історії Хотинської фортеці: факти, легенди, гіпотези / Держ. іст.-архітектур. заповідник «Хотин. фортеця». — Хотин: Держ. іст.-архітектур. заповідник «Хотин. фортеця», 2011. — 127 с. [ 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хотинська фортеця

Хотинська фортеця. Історичний огляд
«Хотинська звитяга: Тисячолітнє місто в народній творчості, художній літературі та мистецтві» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 561.
Хотинська фортеця [ 28 березня 2019 у Wayback Machine.] — Про фортецю • Історія • Архітектура • Цікаві факти • Фото • Розташування • Поради туристу • Карта…
Замки та храми України [ 6 вересня 2007 у Wayback Machine.]
Фотографії Хотинської фортеці в ЖЖ [ 12 серпня 2011 у Wayback Machine.]
Хотинський замок, фото й опис [ 24 травня 2011 у Wayback Machine.]
Замок з висоти [ 28 травня 2012 у Wayback Machine.]
План Хотинської фортеці [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Карта Хотина 1788^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Карта Хотина 1850^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Хотинська фортеця — фото^{[недоступне посилання з травня 2019]}
Хотинська фортеця [ 25 квітня 2020 у Wayback Machine.] відео
Хотинська фортеця [ 22 квітня 2020 у Wayback Machine.] входить до 7 чудес України
Khotyn Fortress [ 3 лютого 2021 у Wayback Machine.]
Хотинська фортеця на фільмі з дрона [ 10 вересня 2021 у Wayback Machine.].
УПЦ МП повернула церкву Олександра Невського держзаповіднику “Хотинська фортеця”

[Історія_Хотинської_фортеці-1] . Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.

[К.А.Липа.ХОТИНСЬКА_ФОРТЕЦЯ//Енциклопедія_історії_України.-2] . Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.

[Постанова_Ради_Міністрів_УРСР_від_24.08.1963_р._№_970.-3] . Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 27 липня 2020.

[Постанова_Кабінету_Міністрів_України_від_12.10.2000_р._№_539.-4] . Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.

[Хотинська_фортеця._Історична_довідка.-5] . Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.

[Баженов_О.Л.Давньоруські_городища_Середнього_Подністров'я_ІХ_–_початку_ХІІІ_ст.-6] Баженов, Олександр Львович (8 грудня 2006). . Національний природний парк Подільські Товтри. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 29 липня 2020.

[7] В. Сергійчук. Дмитро Вишневецький.— К.: «Україна», 2003.— 192 с.— С. 118.

[8] . Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.

[9] . Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 1 серпня 2020.

[Про_заповідник.-10] . Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.