Українці в Румунії рум Ucrainenii din România четверта за чисельністю етнічна спільнота Румунії після румунів угорців та

Українці в Румунії (рум. Ucrainenii din România) — четверта за чисельністю етнічна спільнота Румунії, після румунів, угорців та циган (ромів). Згідно з даними перепису 2011 року, спільнота налічує 51 007 осіб, що становить 0,27 % всього населення Румунії. За переписом 1948 року українців за мовою налічувалось 37,6 тисяч осіб, за переписом 1966 р. — 54,7 тис. за самоідентифікацією. Чисельність осіб, які спілкуються українською мовою, перевищує офіційну чисельність українців, що свідчить про політичну ідентифікацію, як румун, проте етнічну, як — українців.

Українці Румунії переважно проживають в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдова). Більше половини всіх офіційно зареєстрованих румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7 261 особа).

Українці становлять більшість у селах: Бистрий, Великий Бичків, Руська Поляна, Ремети, Кривий, Вишня Рівня, Рускова, Вишевська Долина, Балківці, Ульма, Ізвори, Щука, Копечеле і інші.

Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії. 29 грудня 1989 року засновано Союз українців Румунії.

Історія румунських українців

До 1945 року

До 1918 року українці жили на території тогочасної Румунії в північній Добруджі — у дельті Дунаю (див. також Задунайська Січ). Їхнє поселення (близько 20 000) пов'язане безпосередньо з українською етнографічною територією в південній Бессарабії. Незначне число українців (близько 50 000) жило у північній Молдові (повіти Дорогой і Ботошани), населення якої до 17 століття було здебільшого українським. Тепер в південній Буковині частково збережено українську мову й звичаї.

Після Першої світової війни у межах «великої» Румунії опинилися Буковина, Бессарабія та мала частина Закарпаття — південна частина Мармарощини, а у зв'язку з цим частина української суцільної етнографічної території й низка українських етнографічних островів у цих країнах, зокрема у Бессарабії; врешті, українські острови у Банаті, який до 1918 належав до Угорщини. Крім того, на території корінної Румунії, головним чином у Бухаресті, опинилися українські політичні емігранти з України; їх основу становили колишні старшини і вояки 2 Запорізької бригади Армії УНР, які восени 1920 перейшли Дністер. З 1923 у Бухаресті існувала централя (голова К. Мацієвич, заступник голови , секретар ), яка координувала працю 10 філій емігрантів (найчисленніша — Громада Українських Емігрантів у Букарешті). В Бухаресті ще діяли: Союз українок-емігранток у Румунії (голова — ), (голова Г. Порохівський) і заснований гетьманською групою 1921 (голова ). До міст Румунії наплинуло також деяке число українців з Буковини і Бессарабії, переважно учителі й службовці, що їх румунська влада переселила, щоб ослабити український стан посідання, студенти, які вчилися у вищих навчальних закладах, головним чином у Бухаресті (вони заснували в Бухаресті , 1921 — 26, згодом , 1926-44) й Ясах.

1941 року Румунія дала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті організовано українське радіомовлення (керівник М. Ковалевський), виходила газета «Життя» (ред. І. Гаврилюк), журнал «Батава».

Число українців, що жили в корінній Румунії збільшилося на 1940 утікачів, які після зайняття СРСР Буковини і Бессарабії шукали захисту в Румунії. Перед зайняттям всієї Румунії радянським військом 1944 частина українців з Румунії подалася на захід, більшість залишилася. Дехто з українських громадських діячів (І. Григорович, О. Масикевич, В. Якубович та ін.) були заарештовані й вивезені до СРСР.

Українці в Румунській Соціалістичній Республіці

Кордони УРСР з Румунією не покриваються докладно з етнографічними межами, і тому в Румунії залишилися невеликі простори української етнографічної території:

в Південній Буковині (близько 40 000 українців у 39 місцевостях);
у Добруджі (30 000 українців у 37 місцевостях);
в Мармарощині (близько 30 000 у 16 місцевостях);
близько 10 000 українців живе у 8 селах у Банаті (дехто з них виїхав наприкінці 1940-х pp. до СРСР);
бл. 10 000 — у розпорошенні в межах румунської етнічної території.;

у всій Румунії близько 120 000.

За офіційним переписом 21.02.1956, в Румунії жило 68 300 українців, у тому числі в тодішніх областях:

Банат (райони Луґож і Карансебеш) 4700,
Добруджа (район Тульча) — 7 900,
Марамуреш (райони Вішев і Сигіт) — 25 200,
Сучава (райони Радівці, Кимполюнґ, Дорогой, Ґура-Гуморулуй і Ватра Дорней) — 28 900
розпорошених по всій Румунії 1 500;

останні найбільше перебувають у Букарешті (офіційно 500, насправді близько 2 000). Інші міста, у яких живуть українці: Констанца, Тімішоара, Бая-Маре, Яси, Клюж, Луґож, Мармарош-Сігет, Сучава.

У соціалістичній Румунії немає жодних українських громадських організацій, хоч конституція гарантує кожній національній меншості національно-культурні права. Партія і уряд країни змінювали своє ставлення до місцевих українців. До 1947 вони не визнавали взагалі існування української національної меншості; у 1948—1963 існувала відносна можливість праці в культурно-шкільній сфері, хоча, щоб налякати українську інтелігенцію, у 1959 у Букарешті влаштовано показовий процес проти В. Білівського, якому закидали заохочування читачів до української мови і плекання української культури (його засуджено на 7 років в'язниці; аналогічний процес відбувся і в Сиготі). З 1964 румунська влада поступово ліквідувала попередні здобутки української національної групи. Не принесла покращення становища українців у Румунії нова конституція 1965, яка формально запевняла меншостям національні права. Щоправда, 1968 дозволено організувати українські повітові ради трудящих при Фронті Соціальної Єдності для Сучавського й Мармароського повіту (гол. І. Захарійчук і Ю. Канюка), але вони не виявили ніякої української національної праці.

Культурно-освітнє життя

Шкільна реформа 1948 дала можливість для розвитку середньої і вищої освіти українською мовою. Упродовж 10 pp. у Р. існувало 120 нар. шкіл з українською мовою навчання (бл. 200 українських учителів і бл. 10 000 учнів) та паралельні класи з українською мовою навчання в гімназіях у Сереті, Сиготі й Сучаві (за 1957 — 77 випускників) і у пед. школах: в Сереті, Сиготі й Тульчі (за 1957 — 54 випускники). Для шкіл створено різнорідні підручники українською мовою, серед ін. «Курс іст. граматики української мови» М. Павлюка та «Румунсько-український словник» (30 000 слів) і «Українсько-румунський словник» (35 000 слів) — обидва за ред. Ю. Кокотайла.

Культурно-освітню діяльність по українських селах провадили читальні, клуби, будинки культури, гуртки самодіяльності, гуртки молоді; по містах відділи Румунського Об'єднання для зв'язків з Сов. Союзом (ARLUS — Asociaţia Romînă pentru legătŭri cu Uniunea Sovietică). Рівень культурної праці був досить низький. Програми місцевих культурних улаштувань велися українською, румунською та російською мовами.

Почавши з 1964 вся культ.-осв. праця українців у Р. зазнає переслідування. Ліквідовано майже всі школи з українською мовою навчання (животіє тільки український відділ при гімназії в Сиготі і український лекторат у Букарештському Університеті) і всю українську осв.-культ. працю по селах, заборонено вживати в публікаціях українські назви місцевостей.

Преса представлена двотижневиком «Новий Вік» (з 1949; ред. В. Білівський, С. Загородний, з 1959 І. Колесник, М. Бодня), наклад спершу 10000, нині 4000; тепер газ. мусить містити рум. зміст українською мовою. У 1950 — 58 виходив літ.-іст. двомісячник «Культ. порадник», наклад 600—1000, ред. В. Федорович і В. Білівський.

Деяке число українців працює в Р. у високих школах і в наук. інститутах; І. Робчук, К. і А. Реґуші в Інституті Лінґвістики, В. Виноградник (†1973) в інституті Пастера в Букарешті, славісти К. Драпака і І. Лемний, педагог О. Антохій, фізик Б. Павлюх (політехніка в Ясах) та В. Карамзин-Каковський тощо. У Букарешті існує відділ української мови і літератури (з 1952 при славістичному відділі Букарештського Університету), з 1963 при катедрі слов. мов Інституту іноземних мов і літератур, завідувач доцент Іван Ребушапка.

Порівняно добре в Р. представлена українська література. У 1950-х pp. українські письменники друкували свої твори у журналі «Культ. Порадник» та у додатку «Література» до двотижневика «Новий Вік», у 1968—1970 — у «Літ. Видавництві», з 1970 у видавництві «Критеріон» у Бухаресті, створеному для публікацій творів нац. меншостей (ред. українського відділу М. Корсюк). У 1960-х pp. у Бухаресті вийшли зб. поезій О. Мельничука, Г. Клемпуша, Юрія Павліша, Д. Онищука; зб. новель і оп. І. Федька та С. Яцентюка; альманахи «Серпень» (1964; ред. Є. Мигайчук) та «Ліричні струни» (1968); зб. «Народився співанки» — українські нар. пісні з півд. Буковини, Мармарощини, Банату і Добруджі, зібрані й упорядковані І. Ребошапкою. З 1970 заходами Літ. студії українських письменників, при Спілці Письменників Р. вийшли у видавництві «Критеріон» збірки поезій: С. Ткачука, М. Балана, Стеліяна Ґруї, М. Михайлюка, І. Непогоди, О. Масикевича, І. Ковача, М. Небиляка, М. Корсюка, Ю. Павліша, В. Баршая, О. Мельничук; зб. «Ой у саду-винограду» (1971) і «Відгомони віків» (1974) з нар. творчістю українського населення Румунії (обидві за ред. І. Ребошапки), «Наші весни» (1972 — зб. прози, ред. М. Михайлюк), зб. репортажів «Про землю і хліб» (1972) та «Антологія української класичної поезії» (1970; ред. М. Ласло). В Орадя жила українська письменниця К. Бобикевич († 1971).

Більшість українського населення в Румунії була православною, греко-католики переважали на Мармарощині і в Банаті. Після ліквідації Греко-католицької церкви в Румунії (1948) вірних примушено перейти на православ'я. Богослужіння і проповіді Румунської православної церкви майже повсюдно, крім Серету, сіл і міст Мараморощини і Банату, відбуваються румунською мовою, і таким чином вона є одним із засобів румунізації. На румунізацію українців Румунії впливає й те, що вони живуть розпорошені й ізольовані від інших країн українського поселення, головно від України, а залякана українська інтелігенція, яка живе переважно по містах, має невеликий зв'язок з українською масою.

Державна підтримка

Сьогодні держава виділяє кошти на розвиток української освіти, культури, видавничої справи.

Українська освіта в Румунії є в місцях компактного проживання українців. Зокрема, в місті Мармарош-Сигіт — Український ліцей імені Тараса Шевченка, в Сучавському і Тимішському повітах є по одній секції в румунських ліцеях. Українську філологію вивчають у Бухарестському, Клузькому та Сучавському університетах.

Українською мовою видаються часописи «Вільне слово», «Український вісник», «Наш голос», дитячий журнал «Дзвоник», книжки українських письменників Румунії.

Чисельність та розселення

*Населені пункти у Румунії у 2011 р. з переважною більшістю українського населення (світло-зелений колір).*

Динаміка чисельності українців Румунії

1956 ‒ 60 479 ‒ 0,35 %
1966 ‒ 54 705 ‒ 0,29 %
1977 ‒ 55 510 ‒ 0,26 %
1992 ‒ 65 764 ‒ 0,29 %
2002 ‒ 61 091 ‒ 0,28 %
2011 ‒ 51 703 ‒ 0,27 %

За результатами перепису 2002 р. в Румунії існувало 12 комун, де більшість населення становили українці. Більшість з них (10) розташовано в північних повітах (Марамуреш, Сучава) на кордоні з Україною. Інші 2 комуни були розташовані на південному заході у румунському Банаті (повіти Тіміш та Караш-Северін). У комунах з переважанням українського населення у 2002 році проживало 54,5 % українців Румунії (33 297 осіб з 61 091)


Комуна	Повіт (жудець)	Населення 2002	Українців 2002	%	Україномовних 2002	%	Релігія 2002
Бистра	Марамуреш	4423	4021	90,9 %	4019	90,9 %	православні 94,1 %, грекокатолики 1,8 %, адвентисти 1,7 %
Великий Бичків	Марамуреш	4468	2639	59,1 %	2630	58,9 %	православні 76,8 %, католики 8,5 %, грекокатолики 8,2 %
Руська Поляна	Марамуреш	10 033	9711	96,8 %			православні 81,5 %, п'ятидесятники 13,7 %, адвентисти 3,2 %
Ремета	Марамуреш	2448	2174	88,8 %	2177	88,9 %	православні 74,6 %, римокатолики 8,1 %, адвентисти 4,5 %, грекокатолики 4,3 %
Кривий	Марамуреш	4761	4650	97,7 %	4636	97,7 %	православні 63,6 %, п'ятидесятники 31,3 %, адвентисти 3,3 %
Вишня Рівня	Марамуреш	3916	3745	95,6 %	3735	95,4 %	православні 72,9 %, римокатолики 8,6 %, грекокатолики 4,8 %
Рускова	Марамуреш	4854	4578	94,3 %	4567	94,1 %	православні 86,4 %, п'ятидесятники 11,3 %, адвентисти 1,9 %
Балківці	Сучава	3393	2364	69,7 %	2443	72,0 %	православні 74,4 %, п'ятидесятники 6,3 %, греко-католики 6,1 %
Ульма	Сучава	2289	1343	58,7 %	1394	60,9 %	православні 99,0 %
Ізвори	Сучава	2279	1177	51,6 %			православні 73,9 %, адвентисти 2,7 %
Щука	Тіміш	1838	1170	63,7 %			православні 46,9 %, старообрядці 26,0 %, п'ятидесятники 23,1 %
Копечеле	Караш-Северін	1357	885	65,2 %	885	65,2 %	православні 95,1 %, п'ятидесятники 3,5 %

За даними перепису 2011 р. понад 60 % українців Румунії проживають у повіті Марамуреш. У 7 повітах з 41 проживають 96 % українців Румунії. Розселення українців у повітах Румунії в 2011 р.:

Марамуреш — 31 234 — 60,4 %
Тіміш — 5 953 — 11,5 %
Сучава — 5 698 — 11,0 %
Караш-Северін — 2 600 — 5,0 %
Сату-Маре — 1 397 — 2,7 %
Тульча — 1 317 — 2,5 %
Арад — 1 295 — 2,5 %

Див. також

Примітки

Ірина Ткачук (29 серпня 2016). Діалог столиць: Київ-Бухарест. Жінка-УКРАЇНКА. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()
Ethnic composition of Romania, 2002
Religious composition of Romania, 2002

Посилання

Рендюк Т. Г. Українці Румунії: національно-культурне життя та взаємовідносини з владою / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2010. — 150 с.
Карта українських сіл в Румунії
Українці в Румунії (стаття газети «День»)
Українці Південної Буковини: проблеми і орієнтири
Розділені Тисою. Українці Мараморщини: простіше на їхній берег кинути каменем, аніж дістатися і погомоніти
Фестиваль «Гуцульська бринза». Рахів, Україна. Передача румунського TV українською мовою. Передача від 03.11 2011 року.
Передача румунського TV «Українські пісні та танці» українською мовою. Передача від 27.10 2011 року.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Radio Romania International | Всесвітня служба радіо Румунія. Фестиваль мистецтва та багатокультурності у місті Клуж-Напока. 2011-10-31^{[недоступне посилання з липня 2019]}(укр.)
Гуцули сіл Поляни та Репедя (Румунія) та села Зелене (Україна) виграли грант в рамках проекту «Гуцульський культурний центр», який фінансується через Програму транскордонного співробітництва ENPI Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2007—2013 рр.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Журнал українських письменників Румунії «Наш голос», вересень 2011. В PDF-форматі.
Українці Румунії бережуть національні традиції. // Свобода (газета). 1 червня 2012 р., С. 5.

Література

Українці Румунської Мараморощини / В. Куреляк; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2001. — 184 c. — (Народозн. студії). — Бібліогр.: 160 назв.
Срібняк І. Українці в Бессарабії та Румунії, 1921—1923 рр. (таборове та позатаборове повсякдення інтернованого вояцтва армії УНР) // Rusin: International Historical Journal. — Chisinau (Moldova), 2017. — Vol.49. — Issue 3. — S.122-136. (DOI: 10.17223/18572685/49/8) http://journals.tsu.ru/rusin/&journal_page=archive&id=1629&article_id=36455
Юрій Місіюк. Українці в Румунії // Над Бугом і Нарвою : часопис. — 1998. — Вип. 6(40). — С. 18. — ISSN 1230-2759. з джерела 1 травня 2013.

[zu16-1] Ірина Ткачук (29 серпня 2016). Діалог столиць: Київ-Бухарест. Жінка-УКРАЇНКА. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()

[2] Ethnic composition of Romania, 2002

[3] Religious composition of Romania, 2002