Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Сі́верська земля́ (Сі́верщина) — історико-географічний регіон, колиска зародження Київської Русі, що включала басейн середньої та нижньої Десни, Посем'я і нижнє .
Термін зафіксований у джерелах XIV—XVIII століть і є похідним від етноніма «сівер» (сіверяни) — назви східнослов'янської діалектно-етнографічної групи дніпровського лівобережжя (VIII—XII ст.).
Поняття «Сіверська земля» охоплювало тільки частину ареалу розселення племені сіверян — власне, ті території, які у другій половині XI — першій половині XIII століть входили до складу Чернігівського князівства. Тут існувало також окреме удільне Сіверське князівство.
Поняття «Сіверщина» є ширшим і охоплює всі етнографічні землі племені сіверян, відомі за археологічними пам'ятками давньоруської доби. Частина цих земель нині належить Російській Федерації (землі біля Брянська, Рильська, Курська, Бєлгорода та Орла).
Природа Сіверщини оспівана в повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна» та однойменному фільмі, знятому цим видатним українським кінорежисером і письменником.
Історичні відомості
Інтеграція Сіверських земель до складу Речі Посполитої
1618 року внаслідок Деулінського перемир'я землі Сіверщини увійшли до складу Речі Посполитої. У 1635 році тут було завершено процес створення окремого Чернігівського воєводства. Процес супроводжувався впровадженням на Сіверщині окремих земських урядів, пізніше сеймиків, громадських та земських судів, повітового устрою.
Назва Сіверських земель, як однієї з провінцій Речі Посполитої, впродовж 1620–1635 років не була усталеною. У документації королівської канцелярії вживалися назви: «Чернігівське князівство» (найчастіше), «Сіверське князівство» та «Сіверщина».
Успішне завершення інтеграції Сіверських земель так до кінця й не відбулося. Завадою цьому стали події Визвольної війни 1648–1654 років.
Сіверська Україна
Регіон Сіверської України займає територію в межах Конотопського та Шосткинського районів Сумської області й Корюківського, Ніжинського, Новгород-Сіверського та Чернігівського районів Чернігівської області.
Великими містами тут є:
- Конотоп;
- Глухів;
- Кролевець;
- Ніжин;
- Путивль;
- Шостка;
- Чернігів;
- Новгород-Сіверський;
- Корюківка;
- Бахмач.
Культура і туризм
Регіон розкинувся на прикордонні української та російської культур, тому цей край є одним з найпривабливіших туристичних регіонів України.
Зараз жителі регіону відроджують історичні і архітектурні пам'ятки, створені руками пращурів, та свято шанують і примножують славні традиції свого краю.
Серед найпривабливіших таких пам'яток є: Антонієві печери (Чернігів), Чернігівський Вал, Глинська пустинь (Глухівський район), Софроніївський монастир (Путивльський район), Спасо-Преображенський монастир (Новгород-Сіверський), Мовчанський монастир (Путивль), Деснянсько-Старогутський національний природний парк (Середино-Будський район), Палац Розумовського (Батурин), Яблуня-колонія (Кролевець), Державні історико-культурні заповідники в центрі Глухова, Путивля, Новгород-Сіверського та дуже багато іншого.
Приблизно в XVI—XVII ст. сформувалася так звана «сіверська школа» українського народного іконопису. На її становлення вплинули консервативні візантійські традиції, характерні для Великого князівства Московського. Сіверським іконам притаманні стриманість, суворість, аскетичність. Ці ж риси зберігалися й за часів бароко; об'ємність і емоційність в образах святих були майже відсутні. Збірка сіверських ікон знаходиться в експозиції Музею української домашньої ікони Історико-культурного комплексу «Замок Радомисль».
Демографія
За козацько-гетьманської держави Чернігівщина була одним з найбільш заселених країв України — 19 мешканців на 1 км²; це пояснюється давнім заселенням і відносно спокійним положенням; татарські наскоки тут були рідкі. Густота населення залежала від врожайности ґрунтів; найгустіше була заселена територія Прилуцького полку (28 меш. на 1 км²), положеного в районі чорноземів, найрідше — Чернігівського полку з піщаними ґрунтами і забагненнями (18). 1764 на Чернігівщині жило 964 000 меш., 1782 — 1 177 000, 1858 — 1 472 000, 1921 — 2 322 000, 1914 — 3 020 000. Чернігівщина завдячувала це значне збільшення населення великому природному приростові (на поч. 20 ст. на 1 000 мешканців близько 48 народжень, 29 смертей, 19 % природного приросту). Але тільки близько 2/3 природного приросту лишалося, близько 1/3 переселювалася від кінця 18 ст. на Південну Україну, Кубань та на Надволжя, пізніше гол. на східне Передкавказзя, від кінця 19 ст. за Урал (на Сибір, Далекий Схід. Чернігівщина давала найбільший континґент переселенців. Велике аґрарне переселення і брак промисловості були причиною цієї еміграції. За роки 1898—1913 еміґрувало за Урал близько 250 000 осіб. Слідами розселення чернігівців в Азії є назви: Чернігівка, Новочернігівка та ін. Крім того, щороку близько 150 000 осіб виїздило на сезонні роботи на Донбас та Криворіжжя. Через значну еміграцію приріст населення був слабший, ніж на інших українських землях. За 100 pp. до 1918 населення центральних українських земель збільшилося в 4 рази, в Чернігівщині в 2,5 рази. Разом з тим зростала густота населення Чернігівщини: 1851 — 26,3 мешканців на 1 км², 1897 — 44,2, 1914 — 57,8; 1897 91 % населення жило в селах, 1913 — міське населення становило 307 700 осіб (10,1 %). Найбільшими містами були: Ніжин (32 000), Чернігів (27 000), Стародуб (26 000), Конотоп (23 000) Глухів (17 000).
Війни й революції спричинили спад людности Чернігівщини; з 1923 знову приріст, навіть більший, ніж до 1914. На території губернії (без 4 північних повітів), жило в 1914 році 2 235 000 людей.
Пізніше еволюція та сама, що й на більшості українських земель: великі втрати населення у 1915 — 22 pp. і ще більші в 1932 — 34 pp. і вдруге у 1941 — 44 (разом зменшення населення на 30 %). Незважаючи на пізніший приріст, чисельність населення не досягло довоєнного рівня. З 1960 воно навіть зменшується (у тис.): 1940 — 1 876, 1950 — 1 488. 1959 — 1 573, 1965 — 1 570, 1970 — 1 500, 1981—1483). Природний приріст населення найменший в Україні (1974 — на 1 000 : народилося 12,7, померло — 10,7, природного приросту — 2,0).
Густота населення одна з найменших в Україні (46,5 на 1 км²). Як і давніше, вона найбільша в смузі Лісостепу (до 60), найменша на півночі (20 — 30). Міське населення становить на 1981 — 46,3 % (1960 — 23,9 %, 1970 — 35,4 %). Серед міст зменшилося давнє значення Ніжина, який є другим містом на Чернігівщині (76 000 меш. на 1983) після Чернігова (263 000), але він більший від Прилук (69 000).
Чернігівщина належить до областей з найбільшим відсотком українців. За переписом 1897, українці становили в Чернігівській губернії (без 4 півн. повітів) 91,8 %, росіяни — 3,2 %, євреї — 4,5 %; на 1926 відповідні відсотки: 92,3, 3,0, 4,5; нац. склад населення на території Чернігівської області на 1959 — 94,6 % українців, 3,9 % росіян, 0,9 євреїв, на 1970 — відповідні відсотки: 93,6, 4,8, і 0,7. Ці числа вказують на стабільний стан національних відносин в Чернігівщині.
Північна Чернігівщина розташована на межі України, Білорусі та Росії. З 1920 входить до РРФСР і становить південну частину Брянської губернії. — з 1944 Брянська область: 14200 км², бл. 0,9 млн мешканців. Минуле Стародубщини таке саме, як минуле всієї Чернігівщини: за гетьманської держави належала до Стародубського полку; з 1782 частина Чернігівського намісництва, з 1802 — Чернігівська губернія, в межах якої охоплювала Стародубський, Мглинський, Суразький і Новозибківський повіти.
За ревізійним переписом 1899 року, етнографічними картами Олександра Ріттіха і за О. Русовим населення Північної Чернігівщини становили українці (бл. 70 %) з домішкою росіян; за російським переписом 1897 року воно було рос.; мовознавці вважали мову населення білоруською говіркою. Українська держава 1917 на початку не претендувала на приналежність Північної Чернігівщини до України, але на підставі заяви земських зборів Новозибківського і Мглинського повітів (кінець 1917) про бажання увійти до складу України Українська Центральна Рада поширила територію УНР на Північну Чернігівщину. Захопивши Чернігівщину 1919, радянська влада відірвала П. Чернігівщину від Чернігівської губернії і включила її до Російської СФСР (а не до Білорусі), і вона увійшла до складу Гомельської, згодом Брянської області.
За переписом 1926 національний склад Північної Чернігівщини був такий: росіяни — 709,3 тис. (80,6 %), українці — 122,9 тис. (14,0 %), євреї — 32,5 тис. (3,7 %), білоруси — 14,8 тис. (1,6 %). Основу російського населення на Північної Чернігівщині становили старообрядці, які тут поселилися у 17 ст.; їх осередком було м. Клинці, в якому вони розвинули текстильну промисловість.
Землі Північної Чернігівщини можна вважати за мішаний укр.-білорус.-рос. край. Тепер населення зазнає русифікації. За переписом 1959 p., в Брянській обл. жило 18 300 українців, за переписом 1970 — їх було 21 000 (зокрема 9 000 вважало українську мову за свою рідну).
Господарство
До 1920-х pp. Чернігівщина була відсталим сільсько-господарським краєм з незначною промисловістю; бл. 80% населення жило з сільського господарства. Сільське господарство на Сіверщині стояло на найнижчому рівні в Україні. Ще до кінця ХІХ ст. в загальному вжитку була соха й рало, обробка землі та її угноєння були недостатні, забезпечення селян землею незадовільне, внаслідок чого Сіверщина потерпала від аграрного перенаселення. Панівною системою сільського господарства було трипілля і тому близько 25% ріллі було зайнято під толокою, а посівна площа становила лише 35% всієї території. Близько 80% посівної площі припадало на зернові, 12% на картоплю, 4% на кормові, 4% на технічні культури. Основні збіжжеві культури: жито, овес, гречка (найбільший гречаний район в Україні), далі пшениця і ячмінь. Урожайність — 10 — 12 центнерів з 1 га у смузі лісостепу, менше на Чернігівському Поліссі. Поширений тут також льон, тютюн, у лісостепу — цукровий буряк. Зараз унаслідок загального демографічного спаду та особливо Чорнобильської аварії, кількість населення Чернігівщини значно зменшилась.
Галерея
 |  |  |
Визначні пам'ятки Глухова. Трьох-Анастасіївська церква, Водонапірна вежа і Меморіал загиблим у війні 1941–1945 років | Батуринська цитадель |
 |  |
Річка Десна | Яблуня-колонія у Кролевці |
Див. також
Примітки
- Вісник Львівського університету, 2003, с. 63.
- Вісник Львівського університету, 2003, с. 71.
- Вісник Львівського університету, 2003, с. 80.
- Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
Джерела та література
- Русина О. В. Сіверська земля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 571. — .
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — .
- Серія історична // Вісник Львівського університету. — 38. — Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003.
- Пилипчук Я. В., Бабенко О. А. Чернігово-Сіверська земля та татари (литовський період) // Сіверянський літопис. № 4 (142). — Чернігів, 2018. — С. 3-14
Посилання
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Ne plutati z Chernigivshinoyu U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Sivershina znachennya istorichna oblastSiverska zemlyaZagalna informaciyaInshi nazvi SivershinaSuchasna lokaciya Ukrayina Rosiya BilorusPeriod uzhivannya toponima VIII XXI stolittyaNaselennya siveryani rusini sivryuki ukrayinci bilorusi rosiyaniPlosha mezhirichchi serednogo Dnipra i verhnogo i serednogo DonuRoztashuvannya na kartiChernigovo Siverski zemli v 15 stolittiVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Siverska zemlyaDerzhavi na teritoriyi nazva istorichnoyi oblasti v rodovomu vidminku Kiyivska Rus VIII XIII st Velike knyazivstvo Litovske XIV XVI st Moskovske carstvo chastkovo XVI XVIII st Rich Pospolita chastkovo XVI XVII st Getmanshina chastkovo XVII XVIII st Rosijska imperiya XVIII v 1917 r SRSR 1917 1991 r Ukrayina 1991 r nashi dniBilorus 1991 r nashi dniRosiya 1991 r nashi dni Si verska zemlya Si vershina istoriko geografichnij region koliska zarodzhennya Kiyivskoyi Rusi sho vklyuchala basejn serednoyi ta nizhnoyi Desni Posem ya i nizhnye Termin zafiksovanij u dzherelah XIV XVIII stolit i ye pohidnim vid etnonima siver siveryani nazvi shidnoslov yanskoyi dialektno etnografichnoyi grupi dniprovskogo livoberezhzhya VIII XII st Ponyattya Siverska zemlya ohoplyuvalo tilki chastinu arealu rozselennya plemeni siveryan vlasne ti teritoriyi yaki u drugij polovini XI pershij polovini XIII stolit vhodili do skladu Chernigivskogo knyazivstva Tut isnuvalo takozh okreme udilne Siverske knyazivstvo Ponyattya Sivershina ye shirshim i ohoplyuye vsi etnografichni zemli plemeni siveryan vidomi za arheologichnimi pam yatkami davnoruskoyi dobi Chastina cih zemel nini nalezhit Rosijskij Federaciyi zemli bilya Bryanska Rilska Kurska Byelgoroda ta Orla Priroda Sivershini ospivana v povisti Oleksandra Dovzhenka Zacharovana Desna ta odnojmennomu filmi znyatomu cim vidatnim ukrayinskim kinorezhiserom i pismennikom Istorichni vidomostiIntegraciya Siverskih zemel do skladu Rechi Pospolitoyi 1618 roku vnaslidok Deulinskogo peremir ya zemli Sivershini uvijshli do skladu Rechi Pospolitoyi U 1635 roci tut bulo zaversheno proces stvorennya okremogo Chernigivskogo voyevodstva Proces suprovodzhuvavsya vprovadzhennyam na Sivershini okremih zemskih uryadiv piznishe sejmikiv gromadskih ta zemskih sudiv povitovogo ustroyu Nazva Siverskih zemel yak odniyeyi z provincij Rechi Pospolitoyi vprodovzh 1620 1635 rokiv ne bula ustalenoyu U dokumentaciyi korolivskoyi kancelyariyi vzhivalisya nazvi Chernigivske knyazivstvo najchastishe Siverske knyazivstvo ta Sivershina Uspishne zavershennya integraciyi Siverskih zemel tak do kincya j ne vidbulosya Zavadoyu comu stali podiyi Vizvolnoyi vijni 1648 1654 rokiv Siverska UkrayinaRegion Siverskoyi Ukrayini zajmaye teritoriyu v mezhah Konotopskogo ta Shostkinskogo rajoniv Sumskoyi oblasti j Koryukivskogo Nizhinskogo Novgorod Siverskogo ta Chernigivskogo rajoniv Chernigivskoyi oblasti Privitannya na Siverskij zemli Novgorod Siverskij Velikimi mistami tut ye Konotop Gluhiv Krolevec Nizhin Putivl Shostka Chernigiv Novgorod Siverskij Koryukivka Bahmach Kultura i turizm Region rozkinuvsya na prikordonni ukrayinskoyi ta rosijskoyi kultur tomu cej kraj ye odnim z najprivablivishih turistichnih regioniv Ukrayini Zaraz zhiteli regionu vidrodzhuyut istorichni i arhitekturni pam yatki stvoreni rukami prashuriv ta svyato shanuyut i primnozhuyut slavni tradiciyi svogo krayu Sered najprivablivishih takih pam yatok ye Antoniyevi pecheri Chernigiv Chernigivskij Val Glinska pustin Gluhivskij rajon Sofroniyivskij monastir Putivlskij rajon Spaso Preobrazhenskij monastir Novgorod Siverskij Movchanskij monastir Putivl Desnyansko Starogutskij nacionalnij prirodnij park Seredino Budskij rajon Palac Rozumovskogo Baturin Yablunya koloniya Krolevec Derzhavni istoriko kulturni zapovidniki v centri Gluhova Putivlya Novgorod Siverskogo ta duzhe bagato inshogo Priblizno v XVI XVII st sformuvalasya tak zvana siverska shkola ukrayinskogo narodnogo ikonopisu Na yiyi stanovlennya vplinuli konservativni vizantijski tradiciyi harakterni dlya Velikogo knyazivstva Moskovskogo Siverskim ikonam pritamanni strimanist suvorist asketichnist Ci zh risi zberigalisya j za chasiv baroko ob yemnist i emocijnist v obrazah svyatih buli majzhe vidsutni Zbirka siverskih ikon znahoditsya v ekspoziciyi Muzeyu ukrayinskoyi domashnoyi ikoni Istoriko kulturnogo kompleksu Zamok Radomisl DemografiyaUkrayinski zhinki mista Staroduba 1900 i roki Za kozacko getmanskoyi derzhavi Chernigivshina bula odnim z najbilsh zaselenih krayiv Ukrayini 19 meshkanciv na 1 km ce poyasnyuyetsya davnim zaselennyam i vidnosno spokijnim polozhennyam tatarski naskoki tut buli ridki Gustota naselennya zalezhala vid vrozhajnosti gruntiv najgustishe bula zaselena teritoriya Priluckogo polku 28 mesh na 1 km polozhenogo v rajoni chornozemiv najridshe Chernigivskogo polku z pishanimi gruntami i zabagnennyami 18 1764 na Chernigivshini zhilo 964 000 mesh 1782 1 177 000 1858 1 472 000 1921 2 322 000 1914 3 020 000 Chernigivshina zavdyachuvala ce znachne zbilshennya naselennya velikomu prirodnomu prirostovi na poch 20 st na 1 000 meshkanciv blizko 48 narodzhen 29 smertej 19 prirodnogo prirostu Ale tilki blizko 2 3 prirodnogo prirostu lishalosya blizko 1 3 pereselyuvalasya vid kincya 18 st na Pivdennu Ukrayinu Kuban ta na Nadvolzhya piznishe gol na shidne Peredkavkazzya vid kincya 19 st za Ural na Sibir Dalekij Shid Chernigivshina davala najbilshij kontingent pereselenciv Velike agrarne pereselennya i brak promislovosti buli prichinoyu ciyeyi emigraciyi Za roki 1898 1913 emigruvalo za Ural blizko 250 000 osib Slidami rozselennya chernigivciv v Aziyi ye nazvi Chernigivka Novochernigivka ta in Krim togo shoroku blizko 150 000 osib viyizdilo na sezonni roboti na Donbas ta Krivorizhzhya Cherez znachnu emigraciyu pririst naselennya buv slabshij nizh na inshih ukrayinskih zemlyah Za 100 pp do 1918 naselennya centralnih ukrayinskih zemel zbilshilosya v 4 razi v Chernigivshini v 2 5 razi Razom z tim zrostala gustota naselennya Chernigivshini 1851 26 3 meshkanciv na 1 km 1897 44 2 1914 57 8 1897 91 naselennya zhilo v selah 1913 miske naselennya stanovilo 307 700 osib 10 1 Najbilshimi mistami buli Nizhin 32 000 Chernigiv 27 000 Starodub 26 000 Konotop 23 000 Gluhiv 17 000 Vijni j revolyuciyi sprichinili spad lyudnosti Chernigivshini z 1923 znovu pririst navit bilshij nizh do 1914 Na teritoriyi guberniyi bez 4 pivnichnih povitiv zhilo v 1914 roci 2 235 000 lyudej Piznishe evolyuciya ta sama sho j na bilshosti ukrayinskih zemel veliki vtrati naselennya u 1915 22 pp i she bilshi v 1932 34 pp i vdruge u 1941 44 razom zmenshennya naselennya na 30 Nezvazhayuchi na piznishij pririst chiselnist naselennya ne dosyaglo dovoyennogo rivnya Z 1960 vono navit zmenshuyetsya u tis 1940 1 876 1950 1 488 1959 1 573 1965 1 570 1970 1 500 1981 1483 Prirodnij pririst naselennya najmenshij v Ukrayini 1974 na 1 000 narodilosya 12 7 pomerlo 10 7 prirodnogo prirostu 2 0 Gustota naselennya odna z najmenshih v Ukrayini 46 5 na 1 km Yak i davnishe vona najbilsha v smuzi Lisostepu do 60 najmensha na pivnochi 20 30 Miske naselennya stanovit na 1981 46 3 1960 23 9 1970 35 4 Sered mist zmenshilosya davnye znachennya Nizhina yakij ye drugim mistom na Chernigivshini 76 000 mesh na 1983 pislya Chernigova 263 000 ale vin bilshij vid Priluk 69 000 Chernigivshina nalezhit do oblastej z najbilshim vidsotkom ukrayinciv Za perepisom 1897 ukrayinci stanovili v Chernigivskij guberniyi bez 4 pivn povitiv 91 8 rosiyani 3 2 yevreyi 4 5 na 1926 vidpovidni vidsotki 92 3 3 0 4 5 nac sklad naselennya na teritoriyi Chernigivskoyi oblasti na 1959 94 6 ukrayinciv 3 9 rosiyan 0 9 yevreyiv na 1970 vidpovidni vidsotki 93 6 4 8 i 0 7 Ci chisla vkazuyut na stabilnij stan nacionalnih vidnosin v Chernigivshini Pivnichna Chernigivshina roztashovana na mezhi Ukrayini Bilorusi ta Rosiyi Z 1920 vhodit do RRFSR i stanovit pivdennu chastinu Bryanskoyi guberniyi z 1944 Bryanska oblast 14200 km bl 0 9 mln meshkanciv Minule Starodubshini take same yak minule vsiyeyi Chernigivshini za getmanskoyi derzhavi nalezhala do Starodubskogo polku z 1782 chastina Chernigivskogo namisnictva z 1802 Chernigivska guberniya v mezhah yakoyi ohoplyuvala Starodubskij Mglinskij Surazkij i Novozibkivskij poviti Za revizijnim perepisom 1899 roku etnografichnimi kartami Oleksandra Rittiha i za O Rusovim naselennya Pivnichnoyi Chernigivshini stanovili ukrayinci bl 70 z domishkoyu rosiyan za rosijskim perepisom 1897 roku vono bulo ros movoznavci vvazhali movu naselennya biloruskoyu govirkoyu Ukrayinska derzhava 1917 na pochatku ne pretenduvala na prinalezhnist Pivnichnoyi Chernigivshini do Ukrayini ale na pidstavi zayavi zemskih zboriv Novozibkivskogo i Mglinskogo povitiv kinec 1917 pro bazhannya uvijti do skladu Ukrayini Ukrayinska Centralna Rada poshirila teritoriyu UNR na Pivnichnu Chernigivshinu Zahopivshi Chernigivshinu 1919 radyanska vlada vidirvala P Chernigivshinu vid Chernigivskoyi guberniyi i vklyuchila yiyi do Rosijskoyi SFSR a ne do Bilorusi i vona uvijshla do skladu Gomelskoyi zgodom Bryanskoyi oblasti Za perepisom 1926 nacionalnij sklad Pivnichnoyi Chernigivshini buv takij rosiyani 709 3 tis 80 6 ukrayinci 122 9 tis 14 0 yevreyi 32 5 tis 3 7 bilorusi 14 8 tis 1 6 Osnovu rosijskogo naselennya na Pivnichnoyi Chernigivshini stanovili staroobryadci yaki tut poselilisya u 17 st yih oseredkom bulo m Klinci v yakomu voni rozvinuli tekstilnu promislovist Zemli Pivnichnoyi Chernigivshini mozhna vvazhati za mishanij ukr bilorus ros kraj Teper naselennya zaznaye rusifikaciyi Za perepisom 1959 p v Bryanskij obl zhilo 18 300 ukrayinciv za perepisom 1970 yih bulo 21 000 zokrema 9 000 vvazhalo ukrayinsku movu za svoyu ridnu GospodarstvoDo 1920 h pp Chernigivshina bula vidstalim silsko gospodarskim krayem z neznachnoyu promislovistyu bl 80 naselennya zhilo z silskogo gospodarstva Silske gospodarstvo na Sivershini stoyalo na najnizhchomu rivni v Ukrayini She do kincya HIH st v zagalnomu vzhitku bula soha j ralo obrobka zemli ta yiyi ugnoyennya buli nedostatni zabezpechennya selyan zemleyu nezadovilne vnaslidok chogo Sivershina poterpala vid agrarnogo perenaselennya Panivnoyu sistemoyu silskogo gospodarstva bulo tripillya i tomu blizko 25 rilli bulo zajnyato pid tolokoyu a posivna plosha stanovila lishe 35 vsiyeyi teritoriyi Blizko 80 posivnoyi ploshi pripadalo na zernovi 12 na kartoplyu 4 na kormovi 4 na tehnichni kulturi Osnovni zbizhzhevi kulturi zhito oves grechka najbilshij grechanij rajon v Ukrayini dali pshenicya i yachmin Urozhajnist 10 12 centneriv z 1 ga u smuzi lisostepu menshe na Chernigivskomu Polissi Poshirenij tut takozh lon tyutyun u lisostepu cukrovij buryak Zaraz unaslidok zagalnogo demografichnogo spadu ta osoblivo Chornobilskoyi avariyi kilkist naselennya Chernigivshini znachno zmenshilas GalereyaViznachni pam yatki Gluhova Troh Anastasiyivska cerkva Vodonapirna vezha i Memorial zagiblim u vijni 1941 1945 rokiv Spaso Preobrazhenskij monastir u Novgorod Siverskomu Palatnij korpus iz Petropavlivskoyu cerkvoyu Baturinska citadel Richka Desna Yablunya koloniya u KrolevciDiv takozhSivershina UNR Posejm ya Chernigivska zemlya Muzej ukrayinskoyi domashnoyi ikoniPrimitkiSiverska zemlya u sestrinskih VikiproyektahPortal Ukrayina Siverska zemlya u Vikishovishi Visnik Lvivskogo universitetu 2003 s 63 Visnik Lvivskogo universitetu 2003 s 71 Visnik Lvivskogo universitetu 2003 s 80 Bogomolec O Zamok muzej Radomisl na Shlyahu Koroliv Via Regia Kiyiv 2013Dzherela ta literaturaRusina O V Siverska zemlya Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2012 T 9 Pril S S 571 ISBN 978 966 00 1290 5 Malij slovnik istoriyi Ukrayini vidpov red V A Smolij K Libid 1997 464 s ISBN 5 325 00781 5 Seriya istorichna Visnik Lvivskogo universitetu 38 Lviv Lvivskij nacionalnij universitet imeni Ivana Franka 2003 Pilipchuk Ya V Babenko O A Chernigovo Siverska zemlya ta tatari litovskij period Siveryanskij litopis 4 142 Chernigiv 2018 S 3 14Posilannya