Ро сі я грец Ρωσία трансліт Rosía греко візантійська назва Русі яка стала запозиченою назвою Московії Через православно

Ро́сі́я (грец. Ρωσία, трансліт. Rosía) — греко-візантійська назва Русі, яка стала запозиченою назвою Московії. Через православно-книжкову культуру вживалася в східнослов'янських мовах як певний синонім Русі. У зв'язку з її прийняттям у Московії на офіційному рівні термін протягом кількох століть використовувався в двох значеннях — державно-політичному та етнокультурному (щодо всіх історичних земель руської метрополії). У наш час використовується тільки в державно-політичному значенні щодо Російської Федерації.

Перша відома згадка слова «Русія» кирилицею — напис на останній сторінці Ліствиці Іоанна Синайського, переписаною митрополитом Кіпріаном: «В літо 6895 [1387], априліа 24, соврошилаяся ця книга в Студійськой обителі Кіпріаном смеренним митрополитом Києвским і всієї Русія» (РДБ. Ф . 173/1. № 152.)

Історія

Перша письмова згадка терміну «Росія» датована серединою X століття. Вона зустрічається у творах візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про церемонії» і «Про управління імперією» як грецька назва Русі. У ранніх пам'ятках Русі цього терміну немає. У них вживалися слова «Русь» (це був також етнонім) і «Руська земля».

У середньовічних західноєвропейських джерелах форма Rossia, перейнята з Візантії, зустрічається починаючи з XII століття поряд з формами Russia, Ruscia, Ruzzia, рідше Ruthenia. Форма Rossia зустрічається в латиномовних текстах Марко Поло, Гільома де Рубрука, на ряді карт південноєвропейського походження XIV—XV століть, в тому числі в Каталонському атласі і на карті Фра Мауро. Існував ще ряд варіацій назви Русі з буквою «о» в корені (наприклад, Rosie у Андреа Б'янко).

У кириличної записи слово «Русия» (Рѡсїѧ) було вперше вжито 24 квітня 1387 року в Константинополі в титулі митрополита Кипріяна, власноруч підписався як «митрополит Київський і всієї Русія». У Заліссі XV—XVI століть назву «Русія» поряд з формою «Росія», що вперше з'явилося в XIII столітті (і збереглося в сербохорватській та болгарській донині), увійшло в усе більше вживання і поступово завоювало собі місце в офіційних документах. На деяких монетах Івана III і Василя III є вже напис: «Господар всієї Росії». У Максима Грека вперше зустрічається етнонім «росіяни». Після вінчання Івана IV на царство в 1547 році, держава оримала претензійну назву Російське царство. При цьому Іван Грозний називав себе власником кількох царств — Російського, Казанського і Астраханського. Але вже на межі XVI—XVII століть терміни «Російське царство» або «всієї Великої Русії» охоплювали всю сукупність займаних московськими монархами престолів (казанський, астраханський і т. д.).

Починаючи з 1580-х років в середовищі галицького православного співтовариства і Львівського Успенського братства намітилася тенденція називати Русь і весь простір православної церкви київської традиції в еллінізованій формі — Росія, а її народ, відповідно, росіянами чи народом російським. Вибір цієї форми був свідомою демонстрацією орієнтації на Константинопольський патріархат і грецьку спадщину на противагу. Грецькомовна традиція, що на той час вже пустила коріння в Московській державі, поширилася з Галичини на Середнє Подніпров'я, проте в самій Галичині була згодом витіснена під католицьким впливом. Для конкретизації та вирізнення православних земель Речі Посполитої від володінь царя, в працях ряду галицьких і київських духовних діячів, таких як Іван Вишенський, Іов Борецький, Захарія Копистенський або Інокентій Гізель, стає характерним вживання терміна «Мала Росія», який походить від більш ранньої візантійської традиції розрізняти Малу і Велику Русь.

Після Переяславської угоди і союзу Війська Запорозького з Московською державою, а також завоювання білоруських земель Речі Посполитої цар Олексій Михайлович іменувався в титулі «всієї Великої і Малої і Білої Русії самодержцем». У цю епоху слово «Росія» вже стало майже загальноприйнятим для позначення претензії на спадок Русі, хоча продовжував використовуватися і варіант «Русія». В обох варіантах, в умовах характерного для допетровського часу відсутності стандартизації, варіювалися написання з однією і з двома буквами «с». Остаточне затвердження написання через «о» і з двома «с» відбулося в епоху Петра I, який проголосив в 1721 році Російську імперію.

У XX столітті в зв'язку з розпадом Російської імперії намітилося розбіжність значень термінів «Росія» і «Русь». Якщо до 1917 р. термін Південно-Західна Русь вільно взаємнозамінювався з терміном «Південно-Західна Росія», то згодом термін «Росія» зберіг за собою виключно державно-політичне значення відповідно до меж РРФСР і Російської Федерації.

Див. також

Примітки

Л. 279 об. [ 3 серпня 2021 у Wayback Machine.]
Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 134—147
Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 146
Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 136
Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 139
Клосс Б. М. О происхождении названия «Россия» [ 12 лютого 2021 у Wayback Machine.]. М., 2012. — С. 26.
Клосс Б. М. О происхождении названия «Россия» [ 12 лютого 2021 у Wayback Machine.]. М., 2012. — С. 301—302.
Хорошкевич А. Л. Символы русской государственности. — М.: Изд-во МГУ,1993. — C.40
Шмидт С. О. Памятники письменности в культуре познания истории России: [кн. 1.] Допетровская Русь. Языки славянских культур, 2007. — С. 541.
Яковенко Н. Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.) [ 22 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Міжкультірний діалог. Т. 1: Ідентичність. — К.: Дух і літера, 2009. — С. 57-95
Храпачевский Р. П. Русь, Малая Русь и Украина: происхождение и становление этнонима // Российские и славянские исследования : сб. науч. статей.. — Минск : БГУ, 2004. — Вып. 1 (2 июня). — С. 34—43. з джерела 1 липня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.

[1] Л. 279 об. [ 3 серпня 2021 у Wayback Machine.]

[2] Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 134—147

[Соловьёв146-3] Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 146

[4] Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 136

[5] Соловьев А. В. Византийское имя России [ 1 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. — М.: Изд-во АН СССР, 1957. — Т. 12. — С. 139

[6] Клосс Б. М. О происхождении названия «Россия» [ 12 лютого 2021 у Wayback Machine.]. М., 2012. — С. 26.

[7] Клосс Б. М. О происхождении названия «Россия» [ 12 лютого 2021 у Wayback Machine.]. М., 2012. — С. 301—302.

[Hor-8] Хорошкевич А. Л. Символы русской государственности. — М.: Изд-во МГУ,1993. — C.40

[9] Шмидт С. О. Памятники письменности в культуре познания истории России: [кн. 1.] Допетровская Русь. Языки славянских культур, 2007. — С. 541.

[Яковенко-10] Яковенко Н. Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.) [ 22 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Міжкультірний діалог. Т. 1: Ідентичність. — К.: Дух і літера, 2009. — С. 57-95

[Hrapachevsky-11] Храпачевский Р. П. Русь, Малая Русь и Украина: происхождение и становление этнонима // Российские и славянские исследования : сб. науч. статей.. — Минск : БГУ, 2004. — Вып. 1 (2 июня). — С. 34—43. з джерела 1 липня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.