Макси м Грек грец Μιχαήλ Τρίβολης Михайло Триволіс близько 1470 Арта 21 січня 1555 Сергієв Посад православний святий Пис

Макси́м Грек (грец. Μιχαήλ Τρίβολης — Михайло Триволіс) (близько 1470, Арта — 21 січня 1555, Сергієв Посад) — православний святий. Письменник, перекладач. Один з відомих критиків автокефалії російської церкви.

Максим Грек

Народився	1475 Арта
Помер	21 січня 1556 Троїце-Сергієва Лавра, Сергієв Посад, ^d, Московська губернія
У лику	преподобний
День пам'яті	21 січня (3 лютого), здобуття мощів 21 червня (4 липня)
Медіафайли на Вікісховищі

Життя святого

Він народився в Арті (у західній частині Греції, в Епірі) в аристократичній грецькій родині. У 90-х роках перебрався до Італії, жив у Флоренції, Болоньї, Падуї, Мілані, Венеції, де перебував в дружніх відносинах з найвизначнішими гуманістами, зокрема зі знаменитим типографом Альдом Мануцієм.

Під впливом проповідей Джироламо Савонароли Максим Грек має намір прийняти постриг у домініканському монастирі Сан Марко, а потім (у 1504) вирушає на Афон, де приймає постриг у грецькому Ватопедському монастирі під іменем Максима. Відтоді Максим Грек відрікається від своїх колишніх захоплень, цілком віддавшись вивченню богослов'я, хоча відзвуки культури Ренесансу дають про себе знати в багатьох його творах наступного періоду. У 1516 Максим Грек на прохання великого князя московського Василія ІІІ Івановича переїжджає до Москви для перекладу . По завершенню роботи (мабуть, у 1522) Максим Грек просить дозволу повернутися на Афон, але безуспішно: його затримують у Москві, доручаючи надалі переклади і виправлення інших книг. Познайомившись і зблизившись з , Максим Грек бере участь в обговоренні животрепетних проблем московського життя того часу, що і дало привід для безпідставних звинувачень Максима Грека у приналежності до єресі і навіть у шпигунстві (зносинах з турецьким урядом, що було абсурдним наклепом). Негативне ставлення Максима Грека до російської автокефалії також стало одним з пунктів звинувачення на судах Помісного собору російської церкви 1525 і 1531 років. У 1525 Максима Грека був заслано у , а потім (у 1531) — у . Лише на рубежі 50-х років його переводять до Троїце-Сергієвого монастиря, де в грудні 1555 року він і помер.

Свою літературну діяльність в Московії Максим Грек починає з перекладу Толкового Псалтиру. Він перекладає також книги Біблії і тлумачення на них, твори візантійських богословів — Василія Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого, житія з агіографічного збірника Симеона Метафраста, фрагменти з візантійської енциклопедії Х століття — . Займався він також виправленням раніших перекладів і в спеціальних творах обґрунтував свої перекладацькі принципи, що дозволило чеській дослідниці С. Матхаузеровій зв'язати з іменем Максима Грека граматичну теорію перекладу. Максимові Греку належить також твір «Тлумачення імен за алфавітом» [ 27 лютого 2005 у Wayback Machine.], що було використано укладачами Азбуковників.

До оригінальних творів Максима Грека належать публіцистичні твори, що доводять, зокрема, неприпустимість монастирського землеволодіння («Стязание о извістном иноческом жительстве», «Слово душеполізно зіло внимающим ему» і ін.). В інших творах Максим Грек розкриває свої погляди на державну владу («Главы поучительны начальствующим правовірно», «Слово, пространно излагающе с жалостию нестроения и безчиния царей и властей последнего жития», написане в Смутні часи після смерті Василія ІІІ: Московську державу символізує тут дружина, що сидить при шляху в чорному одязі вдовиці й оточена дикими звірами).

У низці творів Максим Грек виступає проти астрології і всілякого марновірства («Слово противу тщащихся звездозрением предрицати о будущих…») і проти апокрифічної літератури, зокрема проти апокрифічного «Сказання Афродитіана». Значне місце серед публіцистичної спадщини Максима Грека займають його твори, спрямовані проти неправославних християн (католиків, лютеран, вірменів), а також проти представників інших релігій — юдеїв, магометан, еллінів-язичників. Особливо запекло сперечається Максим Грек із придворним медиком Василія ІІІ Миколаєм Булевим, який виступав за об'єднання православної і католицької церков.

Високоосвічений енциклопедист, Максим Грек уплинув на культуру Московської Русі , на московських книжників — своїх сучасників, а також на наступні покоління — на своїх читачів. До нього зверталися за різного роду ученими довідками такі начитані люди, як , Федір Іванович Карпов. Гарячим шанувальником Максима Грека був майбутній вигнанець, князь Андрій Михайлович Курбський. Максим Грек був оголошений преподобним, з'являються «Сказання про Максима Грека», найдавніше з яких, як вважають, належить Курбському. Дуже популярні були твори Максима Грека у старообряднців, особливо ті, у яких він захищає обряди, що є предметом їхнього спору з офіційною церквою.

Твори Макима Грека широко поширювалися не тільки в Московської Русі, а й Речі Посполитої. [Окремі твори Максима Грека, перекладені українською мовою, надруковані в полемічній «Книзі о вірі» (К., бл. 1620 р.).]. Так, український учений-мовознавець Памво Беринда в післямові до своєї тридцятилітньої праці — славнозвісного «Лексіконъ славеноросскїй и именъ Тлъкованїє» — назвав і головні джерела, на які орієнтувався і які використав. Серед них і «тлъкованїа преподобнаго Максіма Святогорца…».

Двічі виходило тритомне зібрання його творів, але воно не відповідає сучасним науковим вимогам. Лише окремі його твори опубліковані, переважно в останні десятиліття 20-го сторіччя, на необхідному науковому рівні.

Твори

Сочинения преподобного Максима Грека.— Казань, 1859–1862.—Ч. 1—3 (2-е изд.— Казань, 1894–1897.— Ч. 1-3);
Сочинения Максима Грека: 1. Послание о фортуне; 2. Повесть о Савонароле / Подг. текстов, перевод и комм. Д. М. Буланина // ПЛДР: конец XV — первая половина XVI века.— М., 1984.— С. 456–493, 739–744.
Українські гуманісти епохи Відродження. — К., 1995. — Ч.2. — С. 11-20.

Див. також

Примітки

Полемика в Русской Церкви первой трети XVI столетия. А. И. Плигузов. с. 239—240.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Максим Грек

Maksim the Greek + Maximus the Greek + Максим Грек [ 8 липня 2011 у Wayback Machine.]

Джерела та література

В. Є. Зема. Максим Грек [ 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 455. — .

Література

Ржига В. Ф. Опыты по истории русской публицистики XVI века: Максим Грек как публицист // ТОДРЛ.— 1934.— Т. I.— С. 5—120;
Иванов А. И. Литературное наследие Максима Грека.— Л., 1969;
Синицына Н. В. Максим Грек в России.— М., 1977;
Громов М. Н. Максим Грек.—М., 1983; Буланин Д. М. 1) Переводы и послания Максима Грека; Неизданные тексты.— Л., 1984; 2) Максим Грек // Словарь книжников.— Вып. 2, ч. 2,— С. 89—98.
Німчук В. В. Мовознавча спадщина Максима Грека в «Лексиконі» П. Беринди // Слово і труд. — К, 1976. — С. 183–188.

[1] Полемика в Русской Церкви первой трети XVI столетия. А. И. Плигузов. с. 239—240.