Фестиваль італійської пісні знаніший як Фестиваль Санремо або просто Санремо музичний фестиваль який проводиться щороку

Фестиваль італійської пісні, знаніший як Фестиваль «Санремо» або просто «Санремо» — музичний фестиваль, який проводиться щороку в Італії, в Санремо, починаючи з 1951 року. У якому взяла участь значна кількість найвідоміших представників італійської музики.

Фестиваль Санремо
Театр «Арістон», місце проведення «Санремо»
Жанр	поп
Дати	січень-лютий-березень
Місце проведення	Італія
Відкрито	1951
Засновано
Вебсайт
www.rai.it/programmi/sanremo/

З 1956 року (крім періоду з 1998 по 2010 роки) переможець «Санремо» отримує право представляти Італію на пісенному конкурсі «Євробачення», за основу якого було взято саме італійський фестиваль. Однак, співак може відмовитися від цього й віддати компанії RAI право вирішувати, хто буде представляти Італію. Цей фестиваль є однією із найбільших італійських медіа-подій й має також деякий успіх за кордоном, оскільки транслюється в прямому ефірі і по телебаченню, і по радіо. Статуетка «Лев Санремо» є найпрестижнішим досягненням для музикантів та виконавців поп-музики.

Фестиваль являє собою змагання пісень, відібраних спеціальною комісією протягов минулих місяців. Ці пісні мають бути написаними італійськими авторами італійською мовою або однією з італійських говірок й пропонуються вперше. Якщо пісня вже була десь виконана, вона карається дискваліфікацією. За виконавців голосують вибрані журі (які можуть бути демоскопічними, складатися з робітників, зі споживачів тощо), а також глядачі в режимі телеголосувння, а в минулому — учасники конкурсів іншого формату, таких як . Об'являють і дають нагороду трьом пісням, які набрати найбільше голосів (в деяких випадках вони є абсолютними переможцями) серед тих, які змагаються в основній секції, яку виконавці зазвичай називать «Великі», «Чемпіони» або «Виконавці» (іноді можуть бути подальші підрозділи, такі як «Жінки», «Чоловіки» та «Гурти») та в секції менш відомих виконавців, відому як «Нові пропозиції» чи «Молоді». Присвоюються також інші спеціальні нагороди, серед яких Премія критики Мії Мартіні, введену спеціалізованою пресою 1982 року й названу на честь співачки Мії Мартіні з 1996 року.

Спочатку виконавці виступали під фонограму, але 1985 року Клаудіо Бальйоні запросили здобути нагороду «Пісня століття», він був єдиним, хто виступив з живим звуком під гітару та фортепіано. Цим виступом Бальйоні всіх переконав, й відтоді музиканти виступають з живим звуком.

Спочатку фестиваль проводився в салоні в січні, лютому або березні, а з 1977 року він проводиться в Театрі «Арістон», що в місті Санремо (окрім сезону 1990 року, який проводився на новому квітковому ринку, розташованому в , одному з передмість Санремо), а з 1983 року між першими числами лютого та першими десятьма числами березня.

Історія

Передумови (1947—1950)

Казино «Санремо», місце проведання фестивалю з 1951 по 1976 роки

У 1948 та 1949 роках в місті В'яреджо відбулися перші два сезони Фестивалю італійської пісні, створення якого походило від ідеї Альдо Валлероні, що з'явилася у нього 1947 року. Але через економічні проблеми у 1950 році цей захід був перерваний, він став попередником майбутнього фестивалю «Санремо». Перший сезон фестивалю у В'яреджо проводився у закладі «Capannina del Marco Polo» 25 серпня 1948 року, його переможцем став з піснею «Serenata al primo amore»; а другий сезон проходив того ж самого місяця наступного року, переможцем якого став з піснею «Il topo di campagna».

Створення та перші роки (1951—1959)

Ідея фестивалю італійської пісні була відроджена в однойменному місті Санремо через два роки, але на відміну від тосканського досвіду проведення цього заходу, було вирішено провести подію в зимовий «мертвий сезон» (близько лютого), заради збільшення відвідуваності, коли морський туризм був майже відсутній.

Передумовою до цього стала зустріч , тодішнього директора з розваг та заходів в , з радіоведучим , затятим відвідувачем муніципального казино, які вирішили створити захід музичного характеру. Для цього, Ніцца вирішив домовитися з радіокомпанією в Турині, а Амато поїхав в Мілан, щоб повідомити компаніям звукозапису про свій намір та переконати їх запросити своїх виконавців.

29 січня 1951 року відкрився перший сезон фестивалю «Санремо», його ведучим став , відомий своїми радіовітаннями «близьких та далеких друзів». У цьому сезоні взяло участь усього троє виконавців: Нілла Піцці, та . Вони виконали 20 до того невиданих пісень. Сезон був сприйнятий дуже прохолодно пресою та музичними критиками, а також глядачами, які постійно їли та розмовляли під час виступів. Однак, виграла Нілла Піцці з піснею «Grazie dei fiori».

Другий сезон, окрім змін у музичному плані, мав більший успіх, на відміну від попереднього, серед авторів та музичних видавців. Кількість учасників зросла до 5, але, як і рік перед тим, перемогла Нілла Піцці з серенадою «Vola colomba». Окрім цього вона посіла друге місце з піснею «Papaveri e papere» та третє з «Una donna prega». Такий результат більше ніколи не повторився в історії фестивалю.

Доменіко Модуньйо під час виступу на «Санремо» 1958 року

Протягом сезону 1953 року відбулась перша суттєва зміна в регламенті фестивалю: для кожного виступу було введено обов'язкове подвійне виконання пісень під два різні оркестри, «класичного» типу (диригентом якого того року був ) і «більш сучасного» типу (яким керував Армандо Тровайолі).

П'ятий «Санремо» 1955 року став першим сезоном, який транслювався на телеканалі Rai 1, а його фінал демонструвався у телемережі . 1956 року у фестивалі взяло участь шестеро виконавців, яких відібрали серед 6656 до того нікому не відомих кандидатів. Того ж року з'явився перший сезон Пісенного конкурсу «Євробачення», основою до створення якого став фестиваль «Санремо». В ньому від Італії виступила переможниця «Санремо» того року, , а також , що посів на фестивалі друге місце..

У перші роки фестивалю домінувала традиційна італійська пісня, що мало цінувалася на той час серед слухачів, текст якої, на думку оглядачів, «ні на міліметр не відходив від лінії „Бог-Батьківщина-Родина“». Однак вже з піснею «Papaveri e papere» (яка сьогодні вважається «тонким висміюванням» Християнсько-демократичної партії та водночас натяком на притиск, якого зазнавали жінки у той час), а потім з піснею «Canzone da due soldi» , стали з'являтися тексти, які виділялися з загальної маси своєю «веселістю». Проте лише 1958 року, коли переміг Доменіко Модуньйо зі своїм хітом «Nel blu dipinto di blu», яку виконав в дуеті з Джонні Дореллі, настало «нове життя» для фестивалю та італійської естради: почали виступати автори-виконаці. Це було закріплено 1960 року перемогою Ренато Рашеля, який виконав пісню «Romantica» в дуеті з Тоні Далларою.

Прорив 1960-х та занепад 1970-х років

Виступ Тоні Даллари на «Санремо» 1960 року

1960-ті роки розпочались раптовою спробою італійської спілки авторів та видавців (SIAE) заборонити своїм представникам брати участь в сезоні «Санремо» 1961 року, однак це рішення не було схвалене. В наступні роки відбувся початок так званої «ери Бонджорно» (названої на честь ведучого , що вів фестиваль з 1963 по 1967 роки), на сцені дебютували так звані «виконавці-крикуни», в числі яких були Міна (щоправда, після розчарування, якого вона зазнала 1961 року через те, що не потрапила у трійку найкращих, співачка вирішила більше ніколи не брати участі у фестивалі), Адріано Челентано та Боббі Соло, i автори-виконавці на кшталт та Умберто Бінді, а також -ансамблі (яких, на думку оглядачів, на фестивалі скоріше «терпіли ніж підтримували», у тому числі й через організаційні проблеми). Цього періоду на фестивалі перемагала здебільшого мелодійна музика: найголовнішу перемогу цього часу отримала Джильйола Чінкветті, що 1964 року виступила з піснею «Non ho l'età», з якою вона того ж року також перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення». Також 1964 року до участі допустили зарубіжних викнонавців (серед яких Пол Анка, , Бен Кінг і ): нове правило, задумане як змагання італійських та зарубіжних співаків, насамперед мало на меті як наповнити місцеву легку музику новими виконавцями, так і розришити італійську музичну продукцію. Однак, від такої іновації відмовились 1966 року.

Цього часу на сцені «Казино» почали з'являтися пісні з протестними темами: під час сезону 1966 року, Адріано Челентано презентував пісню «Il ragazzo della via Gluck», яку відразу ж було знято зі змагання; наступного року, натяки на протест були в піснях «La rivoluzione» виконавця та «Proposta» гурту .

Фестиваль 1967 року став примітним насамперед самогубством автора-виконавця Луїджі Тенко, чия пісня «Ciao amore, ciao» (яку він виконав в дуеті з Далідою; тема самої пісні торкалася Італії, яка, попри економічне диво, ще не повністю позбулась бідності) була виключена з фіналу. Смертю Тенко, про яку під час фестивалю ведучий Майк Бонджорно майже нічого не сказав, ім'я цього виконавця навіть опустили, закінчився «золотий етап» «Санремо» й почався «новий період», який характеризувався істотними змінами не лише в країні-Італії, але й на самому фестивалі.

Сезон «Санремо» 1968 року відзначився «найбільшою спробою виконавців легкої музики донести свої слова до публіки», вперше того року фестиваль вів Піппо Баудо, а перемогу здобув (що, на думку оглядачів, стало не лише доказом успіху авторів-виконавців на музичному ринку, а також своєрідною «компенсацією» фестивалю за випадок з Тенко). Окрім цього того року дебютували такі виконавці, як , Аль Бано та , які відзначилися тим, що в їх образі тогочасна молода публіка «впізнавала себе».

Перемога Адріано Челентано і Клаудії Морі на «Санремо» 1970 року

Сезони 1969-го (в якому перемогли Іва Дзаніккі та Боббі Соло з піснею «Zingar»), 1970-го (в якому перемогли Адріано Челентано та Клаудія Морі з піснею «Chi non lavora non fa l'amore») та 1971-го року (в якому перемогли Нада та з піснею «Il cuore è uno zingaro»), як і хіти («4/3/1943» 1971 року та «Piazza Grande» 1972 року) і Роберто Веккйоні («L'uomo che si gioca il cielo a dadi» 1973 року) на думку оглядачів «не повною мірою унаочнили кризу фестивалю», у якого відтоді почався «період занепаду». Починаючи з 1973 року, компанія RAI вирішила транслювати лише фінальний вечір фестивалю, а в широко розрекламованій телемережі «Євробачення» Італія опинилася в одному рядку серед «відсталих країн», розташованих на сході та заході Європи: у 1973 році крім СРСР та країн країн Східного блоку до мережі приєдналися Туреччина, Кіпр, Іспанія та Португалія, в яких на той час ще існували фашистські режими. За відгуками критиків, з музичної точки зору «Санремо» поступово «скочувався на шлях еротики й порнографії», таким чином фестиваль став «тріумфом грудей і стегон» та пісень, які «спиралися на ті самі дражливі стереотипи целулоїдної еротики», через які сезон 1975 року «став найневдалішим і, якщо можна так сказати, продемонстрував позбавлений смаку розрив між реальністю і її репрезентацією». Однак, попри це, цього періоду в рамках фестивалю відбулася низка експериментів. 1974 року взяли участь 28 виконавців, поділених на дві групи — 14 «великих» (які відразу допускалися до фіналу) та 14 «нових», які боролись за чотири останні вільні місця. 1976 року виконавців поділили на п'ять груп, у кожній з яких було два «головних» учасника, які автоматично кваліфікувалися до фіналу, а також вперше скасували оркестр (замінений звичайним музичним супроводом). Наступного року скасували відсів учасників і групи, оскільки в конкурсі брало участь всього 12 пісень, але вже 1978 року відновили поділ на категорії («солісти», «гурти» та «автори-виконавці»), переможці яких потім змагались за головний титул. Окрім цього, фестиваль переїхав з «Казино», яке закрилось на ремонт, до Театру «Арістон».

Реванш 1980-х років

Роберто Беніньї, Тото Кутуньйо і на «Санремо» 1980 року

Сезон 1980 року став першою ознакою щодо припинення тенденції падіння рейтингів фестивалю, він відзначився такими нововведеннями: ведучі, якими були , Роберто Беніньї та , вперше виконували роль не просто «оголошувача», а «головного героя розповіді»; крім того було відновлено поділ на дві категорії виконавців — «нові італійські пропозицій» (які змагалися за 8 місць у фіналі) й «великі італійські та зарубіжні виконавці» (у цю категорію входило 18 пісень, які відразу кваліфікувалися до фіналу), а також знову скасували оркестр на користь записаної музики (протягом 1980-х років були навіть випадки, коли виконавці виступали під фонограму).

Підвищення рейтингів «Санремо» призвело до того, медіакорпорація RAI вирішила «повернути право володіння» фестивалем і розпочати його «реструктуризацію», кульмінація якої припала на так звану «першу епоху ведучого Піппо Баудо» (1984—1987): за нього фестиваль здобув колишню популярність серед телеглядача, нововведеннями стало — більше «висвітлення новин та поточних події на сцені „Арістон“» й поява 1984 року нового конкурсу для «нових італійських пропозицій», що включав в себе відбір з видаленням, тоді як для категорії «чемпіонів» це не передбачалося. Окрім цього, 1982 року було створено «Премію критики», яка «офіційно зафіксувала існування розриву» між музичними смаками публіки та журі.

«Ricchi e Poveri» на «Санремо» 1985 року

Сезон 1986 року відзначився насамперед тим, що вперше в ролі головної ведучої стала жінка, , але попри «перезапуск» фестивалю, багато виконавців, які з'явились на італійській естраді протягом 1970-х років, відмовились брати у ньому участь, обмежуючись лише виступом як гостей, або (рідше) авторами пісень. Найактивнішими стали виконавці, які стали відомими наприкінці 1960-х років і на початку 1970-х років (Іва Дзаніккі, Пеппіно ді Капрі, Боббі Соло, ), й ті, чия кар'єра потребувала «перезавантаження» (Лоредана Берте, , , , , Анна Окса, Манго, ), або які назажди пов'язали своє ім'я з фестивалем (гурт «Matia Bazar», співачка , Рікардо Фольї).

За винятком з піснею «Per Elisa» (з якою вона виграла сезон 1981 року), з піснею «Sarà quel che sarà» (з якою вона виграла сезон 1983 року) та Ероса Рамаццотті з піснею «Adesso tu di» (з якою він виграв сезон 1986 року, після перемоги 1984 року в «нових пропозиціях» з піснею «Terra promessa»), протягом 1980-х років «Санремо» обмежився нагородженням співаків, які вже були лауреатами інших конкурсів та мали вже значні здобутки, таким чином перемога на фестивалі стала для таких виконавців своєрідною «премією за [вдалу] кар'єру». Таким чином, народне голосування (здійснене через ) віддало перемогу Аль Бано і Роміні Павер в сезоні 1984 року, гурту «Ricchi e Poveri» в сезоні 1985 року, Еросу Рамаццотті в сезоні 1986 року, тріо Моранді-Руджері-Тоцці в сезоні 1987 року, в сезоні 1988 року та Анні Оксі і в сезоні 1989 року. Повернення на фестиваль народного журі також не змінило цю ситуацію: 1990 року перше місце дісталось гурту «Pooh», а наступного — Ріккардо Коччанте.

Тим не менш, «Санремо» послужив стартом для багатьох співаків, які потім, ставши відомими, назавжди припинили виступати на ньому: це було у випадку з Еросом Рамаццотті, , Джованотті, Фіореллою Манноєю та Дзуккеро, що принесли на сцену фестивалю «нове звучання» й «нові теми», але були викинуті з його турнірної таблиці (тим самим отримавши ще більшу прихільність публіки, яка більше звертала увагу на якість музики).

Успіх 1990-х років

1990-ті роки анонсували «повернення „Санремо“», фестиваль став постійним своєрідним «місцем зустрічі» італійського суспільства (заставка сезонів 1995 та 1996 років, «Perché Sanremo è Sanremo», стала своєрідним неформальним лозунгом події): 1990 року повернули народне журі, оркестр, до змагань допустили зарубіжних виконавців, через два роки після цього ведучим знову став Піппо Баудо (він також отримав посаду артистичного директора фестивалю), окрім цього ввели відбірковий тур серед «великих виконавців», через що, на відміну від попередніх років, представники італійської естради останнього тридцятиріччя зазнавали поразки на користь «нових голосів», таких як Лаура Паузіні (переможиця сезону 1993 року в категорії «молодих виконаців» й володарка третього місця наступного року серед «чемпіонів»), Б'яджо Антоначчі, Андреа Бочеллі та Джорджа (переможиця сезону 1995 року).

1997 року переможцем фестивалю став гурт з піснею «Fiumi di parole», це була остання участь Італії на «Євробаченні» у XX столітті. На таке рішення вплинуло те, що дует, який вважався фаворитом не лише у себе на батьківщині, але й за кордоном, посів лише четверте місце, через що Італія оголосила бойкот цьому конкурсу. Існує версія й про таємний саботаж з боку компанії RAI, якій прийшлося б взяти на себе небажані витрати з організації проведення наступного сезону «Євробачення» у разі перемоги.

Задля спроби «омолодити» італійську пісню, з 1995 року на фестивалі було гарантовано доступ до фіналу категорії «чемпіонів» тим, хто посів перші місця у категорії «молодих виконавців»: того року це спрацювало у випадку зі співачкою Джорджею, а протягом наступних років такий механізм сприяв «розкрутці» й низки інших виконавців (наприклад, «Jalisse», переможці сезону 1997 року, та , переможиця сезону 1998 року), які надалі не отримали популярності й були забуті публікою. Іншим прикладом невдалості цього механізму стало й те, що жодна з пісень, виконаних під час сезону 1998 року, не потрапила до сотні найпродаваніших синглів Італії.

Зміни 2000-х років

Через невдалу ідею щодо «омолодження» італійської пісні, у 1999 році «Санремо» відкрився для «незалежної музики» на взаємовигідних умовах: оскільки фестиваль знову набував авторитету, а «незалежна музика» користувалась санремівською публічністю, задля кращих результатів продажів. Проте це не зупинило зниження рейтингу телеперегляду фестивалю у першій половині 2000-х років, яке досягло піку 2004 року (Тоні Реніс був артистичним директором, а — ведучою), коли вперше програма-конкурент (четвертий сезон ) випередила фестиваль за кількістю переглядів, чому також сприяло бойкотування італійських лейблів та музичний мітинг, організований того року в Мантуї. Період спаду рейтингу фестивалю завершився 2007 року, коли серед чемпіонів переміг з піснею «Ti regalerò una rosa», а серед молодих виконавців — з піснею «Pensa».

Попри падіння переглядів та скандалів, сцена фестивалю «Санремо» закріпилася в перших роках XXI століття як спосіб розкрутки або перезапуску кар'єри для таких виконавців, як Дольченера (одна з переможниць відбору «Destinazione Sanremo» 2002 року), (який посів третє місце в сезоні 2003 року), (переможець сезону 2006 року), (колишній участник гурту та переможець сезону 2005 року), та (переможці сезону 2008 року), Трікаріко (лауреат «Премії критики» сезону 2008 року), (переможниця «SanremoLab» 2008 року та категорії «Нові пропозиції» сезонів 2009 і 2014 років), , та гурт .

Починаючи з 2009 року, перемогою (який виграв пісенний конкурс 2008 року), було анонсоване «з'єднання нових „майдачників“ віртуальної пісні», таких як «Amici» або , з «матір'ю всіх етапів італійської пісні», фестивалем «Санремо». Це з'єднання було підтверждене 2010 року перемогою Валеріо Скану (фіналіста конкурсу «Amici» 2009 року), а також участю виконавців, розкручених завдяки талант-шоу, такими як (фіналістка конкурсу «X Factor» 2008 року), Noemi (яка брала участь на «X Factor» 2009 року та посіла третє містє на «Санремо» 2012 року), Марко Менгоні (переможець «X Factor» 2010 року і «Санремо» 2013 року), Емма Марроне (переможниця «Amici» 2010 року та «Санремо» 2010 року), (стала фіналісткою «Amici» 2011 року й посіла третє місце на «Санремо» 2018 року), Франческа Мік'єлін (стала переможницею «X Factor» 2012 року й посідала другі місця на «Санремо» 2016 і 2021 років) й інші. Винятком у цьому сценарії стали дві виконавиці, (переможниця в категорії «Молоді виконавці» 2009 року) та Ніна Дзіллі (лауреатка «Премії критики» в категорії «Нове покоління» 2010 року).

Починаючи з 2011 року, фестиваль «Санремо» знову став слугувати «механізмом» відбору представника від Італії на «Євробачення»: зокрема, 2015 року було офіційно встановлено регламентом, що переможець італійського фестивалю їде преставляти Італію на «Євробаченні», якщо він сам від цього не відмовиться.

Перезапуск 2010-х років

Під художнім керівництвом Фабіо Фаціо у сезонах 2013 та 2014 років кількість артистів із талант-шоу значно скоротилася на користь представників «менш типових» для «Санремо» музичних жанрів, включаючи гурт (електронна музика), (ска), гурт (інді-рок). Хоча сезони, які керував та вів Фабіо Фаціо, не мали успіху з точки зору телерейтингів, вони стали попередником нової системи стилістичного відбору пісень, який був закріплений у наступних сезонах фестивалю.

Під час сезонів 2015, 2016 та 2017 років, ведучим та директором яких був Карло Конті, радіо стало привілейованим критерієм відбору пісень до «Санремо», що порушило парадигму, згідно з якою до цього моменту здебільшого на фестиваль відбиралися любовні балади. Під час сезону 2015 року «Санремо» остаточно був пов'язаний з пісенним конкурсом «Євробачення», оскільки його регламент встановлював, що пісня-переможець фестивалю автоматично стає предстаницею Італії на цьому європейському конкурсі вокалістів, якщо її виконавець не відмовляється від цього.

Про успіх та високий рівень організації цих сезонів свідчив й той факт, що учасники молодіжної категорії: зокрема, троє з чотирьох фіналістів сезону 2016 року отримали перемогу протягом наступних років — Франческо Габбані (переможець фестивалю 2017 року), Ермаль Мета (2018) та Махмуд (2019).

У наступних сезонах 2018 та 2019 років, які вів Клаудіо Бальйоні, пісні видалялися протягом відбіркового туру самими виконавцями. Максимальну тривалість пісень також було збільшено з трьох з половиною хвилин до чотирьох, що також позитивно вплинуло на якість пісень фестивалю. Перемога Махмуда у сезоні 2019 року з піснею «Soldi» стала ознакою явного розриву з минулою концепцією фестивалю, оскільки вона належить до жанру , який до цього часу не відбирався на «Санремо». Таким чином ще більше «зближуючись» з публікою, фестиваль привертав ще й увагу компаній звукозапису, які користувалися можливістю розширити аудиторію шанувальників певних співаків. Згодом Махмуд посів друге місце на «Євробаченні» 2019 року з тією ж піснею й здобув міжнародну популярність.

2020-ті роки

Починаючи з 2020 року «Санремо» керує та веде , якому у цій справі вдалося досягти хороших результатів з погляду телерейтингів фестивалю. Сезон «Санремо» 2021 року був відзначений пандемією COVID-19 через що під час проведення фестивалю в перші місяці 2021 року діяли карантинні обмеження. Фестиваль вперше у своїй історії проходив без публіки в Театрі «Арістон»; при цьому захід проходив цілком у березні, а саме з 2 по 6, як це вже було 2004 року. Попри труднощі проведення та явно нижчі рейтинги переглядів порівняно з попереднім роком, на фестивалі вперше побачив свій тріумф рок-гурт «Måneskin», який з хардроковою піснею «Zitti e buona» окрім цього виграв пісенний конкурс «Євробачення 2021», отримавши міжнародний успіх.

Сезон «Санремо» 2022 року, що характеризувався рекордною аудиторією, був відзначений перемогою пісні «Brividi», яку виконав Бланко у парі з Махмудом, що вже перемагав під час сезону фестивалю 2019 року. Таким чином, перемога дозволила дуету представити Італію на пісенному конкурсі «Євробачення 2022», що проходив в Турині.

Хронологія

У цьому переліку показані зміни та нововведення до регламенту фестивалю «Санремо» за роками:

1951 — перший сезон. Йде змагання двадцяти пісень від трьох виконавців — Нілла Піцці, та ;
1952 — співачка Нілла Піцці отримує всі перші три місця фестивалю, відповідно з піснями «Vola colomba», «Papaveri e papere» та «Una donna prega». Це єдиний випадок в історії фестивалю;
1953 — для кожної пісні вводиться подвійне виконання та оркестрове акомпанування. Такий формат триватиме до 1971 року, за винятком сезону 1956 року, а також (хоч у трохи іншому вигляді) протягом сезонів 1990 та 1991 років;
1955 — фестиваль «Санремо» вперше транслюється по телебаченню;
1956 — телерадіокомпанія RAI відбирає виконавців на фестиваль через конкурс «Нові голоси», який було введено рік до того; з 6646-ти надісланих кандидатур було вибрано лише шість виконавців. Також того року вперше відбувся пісенний конкурс «Євробачення», де виконавець від Італії, відбирався серед учасників «Санремо». Окрім цього, до 1966 року, як і у 1972, 1997, 2013, 2015, 2017, 2018 та 2019 роках, на «Євробаченні» звучала пісня, яка перемогла на «Санремо»;
1958 — перша трансляція «Євробачення»;
1961 — остаточний порядок учасників визначається через «Enalotto» та оголошується через тиждень після фіналу;
1964 — цього сезону, як і наступного року, виступи проходили парами — запрошувався один із всесвітньо відомих виконавців, який, за деякими винятками, міг співати італійською. Починаючи з цього року, окрім 1975-го, відбірковою комісією спочатку вибиралися виконавці для фестивалю, а потім, пісні для них. До цього, спочатку вибиралися пісні, а потім, виконвці для них;
1965 — останній сезон, у якому італійські виконавці могли виконувати більше, ніж одну пісню, тим часом як зарубіжні виконавці мали таку можливість ще два наступні роки;
1967 — самогубство одного з учасників, Луїджі Тенко, не допущеного до фіналу;
1968 — починаючи з цього року, кожний виконавець (як італійський, так і зарубіжний) може брати участь лише з однією піснею;
1972 — відновлення правила, щодо єдиного виконання кожної пісні;
1973 — перший сезон фестивалю, знятий кольоровими камерами для зарубіжного телебачення — в Італії «Санремо» транслювався в чорно-білому форматі до 1977 року, коли на ринку з'явилися апарати, які ловили кольоровий сигнал. З цього року по 1980-й компанія RAI транслює по телебаченню лише вечір фіналу, а попередні випуски фестивалю транслювалися тільки по радіо;
1974 — вперше виконавці поділяються на «великих», які допускаються у фінал, та «нових», для яких вводиться додаткове голосування;
1976 — вперше пісні виконуються під фонограму, попри наявність оркестру; це останній сезон, що проводився в Казино «Санремо»;
1977 — фестиваль перенесено до Театру «Арістон». Перший сезон, що транслюється в кольоровому форматі також в Італії через систему PAL;
1978 — RAI транслює лише фінал фестивалю, по радіо і по телебаченню;
1980 — скасовується оркестр. Усі виконавці виступають під фонограму;
1981 — цього сезону, й наступних трьох, допускається участь принаймні однієї пісні повністю іноземною мовою, за умови, що хоча б один з авторів — італієць. RAI знову транслює весь фестиваль по телебаченню;
1982 — вводиться «Премія критики»;
1984 — вперше «великі італійці» та «іноземці», голосування за яких проходило в рамках конкурсу «Totip», являли собою окрему категорію від «нових італійських пропозицій», рейтинг яких визначали за допомогою соцопитувань. Крім того, цього та наступного сезонів всі виступи проходили повністю під фонограму;
1986 — вперше головною ведучою фестивалю стала жінка, ; відновлюється живе виконання пісень під раніше записану мінусівку;
1987 — перший сезон, під час якого використана нова система обліку даних прослуховування «Auditel». Цей сезон на сьогоднішній день є найпопулярнішим за всю історію фестивалю;
1989 — між категорією найпопулярніших артистів, під назвою «чемпіони», і категорією «новачків» (цього року мала назву «нові») — з'являється категорія «виникаючі», яка існувала лише цього сезону;
1990 — повертається живий оркестр та народне журі для всіх співаків. З 1977 року це перший фестиваль, проведений не в Театрі «Арістон», який закрився на ремонт, а у павільйоні Квіткового ринку, який отримав назву «Палафйорі» (не плутати з тим ринком, що знаходиться в центрі міста Санремо, з часу відновлення старого Квіткового ринку), в місцевості Валле Армеа, що в комуні Санремо;
1991 — фестиваль повертається до Театру «Арістон»;
1992 — цього та наступного сезону для «чемпіонів» відновлюється відбірковий тур у фіналі;
1994 — RAI знову займається організацією фестивалю;
1996 — категорія «нові пропозиції» допускається до заключного вечору, який присвячується їй. З цього сезону «Премія критики» отримує ім'я Мії Мартіні, яка померла 1995 року.
1997 — запроваджено «журі по якості», що складається з діячів індустрії розваг (такий формат буде до 2003 року, потім 2007 та 2008 років і знову з 2013 по 2019 роки). На фестивалі перемагає гурт «Jalisse», Італія не братиме участі в «Євробаченні» до 2011 року;
1998 — виконавці, які посідають перші три місця серед «молодих», отримують право змагатися у фіналі з «чемпіонами». Співачка отримує перемогу в обох категоріях, цей рекорд досі залишається непобитим;
2002 — відновлюється відбірковий тур «молодих», серед яких за фіналістів голосує журі;
2004 — скасований поділ виконавців на категорії, вводиться СМС-голосування, вперше фестиваль поступається іншій програмі за кількістю переглядів;
2005 — з'являється поділ на декілька категорій з відбірковим туром, переможці категорій змагаються за загальну перемогу, відновлюється мішане голосування між різними видами журі;
2007 — відновлення поділу на лише дві кагорії — «чемпіони» та «молоді», причому тільки останні можуть вилучатися;
2008 — вперше іноземна співачка, аргетинка , виграє в категорії «чемпіонів» у дуеті з з піснею «Colpo di fulmine» (не рахуючи іноземців, які брали участь у фестивалі в роки подвійного виконання пісень). До сьогодні цей сезон фестивалю вважається найменш популярним;
2009 — перший сезон, що транслюється в форматі 16:9 по цифровому телебаченню в італійських областях, які ловили такий сигнал, й у високій роздільній здатності в «експериментальних» областях. Завдяки телеголосуванню, глядачі могли повернути двох виконавців з шести вилучених (такий формат використовувався раніше у 1960-х роках);
2010 — одне з місць серед «артистів» віддається переможцю талант-шоу як додаткова нагорода за перемогу;
2011 — після 14 років, фестиваль знову служить відбором представника Італії на «Євробачення»;
2012 — вперше «Санремо», а точніше його фінал, транслюється на сайті «Eurovision.tv», оскільки він затверджений як відбір на «Євробачення» (як і у 2013, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках), з коментарями в прямому ефірі й соцмережах «Facebook» та «Твіттер»;
2013 — кожний співак із категорії «чемпіонів» виступає з двома піснями, лише одна з яких доходить до фіналу, таким чином, скасовується відбірковий тур для «чемпіонів». Вечір дуетів та основний вечір заходу об'єднуються в один вечір (четвертий), до «молодих» допускаються лише повнолітні виконавці. Скасовується журі соцопитуваннь та повертається «журі по якості»;
2015 — відновлюється обмеження щодо виконання лише однієї пісні, як для «чемпіонів» (для яких також відновлюються відбірковий тур), так і для «молодих». За офіційним регламентом, починаючи з цього року, переможець у категорії «чемпіонів», має право представити Італію на «Євробаченні», якщо не відмовиться від цього;
2016 — із п'яти пісень, вилучених в передостанній вечір, можна повернути одну через телеголосування (тільки для «чемпіонів»);
2017 — число учасників у категорії «чемпіони» збільшується з 20-ти до 22-х;
2018 — число учасників у категорії «чемпіони» знову зменшується до 20-ти, скасовуються відбірковий тур для обох категорій (всі учасники допускаються до фіналу), «вечір каверів» замінюється «вечером дуетів», на якому кожний співак виконує свою пісню разом з гостем на свій вибір;
2019 — виконавці не поділяються на категорії, число учасників у категорії «чемпонів» збільшується з 20-ти до 24-х, з яких двоє учасників отримали право на участь у фестивалі як переможці «Sanremo Giovani 2018».
2020 — число «великих» учасників знову зменшується до 22-ти, відновлюється категорія «нові пропозиції». З нагоди 70-річчя фестивалю, третій вечір, який називається «Санремо-70», присв'ячується перевиконанню учасниками деяких пісень, які потрапили в історію фестивалю «Санремо».
2021 — число учасників у категорії «чемпіони» збільшуються до 26-ти. Третій вечір присв'ячений авторській пісні — учасники конкурсу переспівують пісні, що потрапили в історію музики. У зв'язку з пандемією вірусу COVID-19 на фестивалі вперше немає глядачів.
2022 — відсутній поділ артистів на категорії, як це було під час сезону 2019 року. Кількість учасників зросла до 25, спочатку їх було 24, троє з них потрапили на фестиваль як переможці «Sanremo Giovani 2021». Вечір каверів, який у двох попередніх сезонах проходив у третій вечір, відбувається четвертого вечору й присвячується італійським та міжнародним хітам 1960-х, 1970-х, 1980-х і 1990-х років.

Сезони

Рік	Період	Вечори	Ведучий	Художній керівник	Місце
1951	29 — 31 січня	3		Джуліо Радзі
1952	28 — 30 січня
1953	29 — 31 січня
1954	28 — 30 січня
1955	27 — 29 січня
1956	8 — 10 березня
1957	7 — 9 лютого
1958	30 січня — 1º лютого
1959	29 — 31 січня			Едоардо Фоско
1960	28 — 30 січня		і
1961	26 січня — 6 лютого	4
1962	8 — 18 лютого	4
1963	7 — 9 лютого	3
1964	30 січня — 1º лютого
1965	28 — 30 січня
1966	27 — 29 січня
1967	26 — 28 січня
1968	1º — 3 лютого		Піппо Баудо
1969	30 січня — 1º лютого
1970	26 — 28 лютого			і
1971	25 — 27 лютого		і Ельза Мартінеллі	і
1972	24 — 26 лютого
1973	8 — 10 березня
1974	7 — 9 березня			, і
1975	27 лютого — 1º березня
1976	19 — 21 лютого
1977	3 — 5 березня				Театр «Арістон»
1978	26 — 28 січня
1979	11 — 13 січня
1980	7 — 9 лютого
1981	5 — 7 лютого
1982	28 — 30 січня
1983	3 — 5 лютого
1984	2 — 4 лютого		Піппо Баудо
1985	7 — 9 лютого		Піппо Баудо
1986	13 — 15 лютого
1987	4 — 7 лютого	4	Піппо Баудо	Марко Равера
1988	24 — 27 лютого	4	і	Марко Равера
1989	21 — 25 лютого	5	Розіта Челентано, , і
1990	28 лютого — 3 березня	4	Джонні Дореллі і		Новий квітковий ринок (Санремо)
1991	27 лютого — 2 березня		і Едвіж Фенек		Театр «Арістон»
1992	26 — 29 лютого		Піппо Баудо
1993	23 — 27 лютого
1994	23 — 26 лютого			Піппо Баудо
1995	21 — 25 лютого	5
1996	20 — 24 лютого
1997	18 — 22 лютого			, Джорджо Мородер і
1998	24 — 28 лютого
1999	23 — 27 лютого		Фабіо Фаціо
2000	21 — 26 лютого		Фабіо Фаціо
2001	26 лютого — 3 березня		Раффаелла Карра
2002	5 — 9 березня		Піппо Баудо	Піппо Баудо
2003	4 — 8 березня		Піппо Баудо	Піппо Баудо
2004	2 — 6 березня			Тоні Реніс
2005	1º — 5 березня
2006	27 лютого — 4 березня		Джорджо Панаріелло	Джорджо Панаріелло
2007	27 лютого — 3 березня		Піппо Баудо	Піппо Баудо
2008	25 лютого — 1º березня		Піппо Баудо і	Піппо Баудо
2009	17 — 21 лютого		і
2010	16 — 20 лютого
2011	15 — 19 лютого		Джанні Моранді
2012	14 — 18 лютого		Джанні Моранді
2013	12 — 16 лютого		Фабіо Фаціо і	Фабіо Фаціо
2014	18 — 22 лютого		Фабіо Фаціо і	Фабіо Фаціо
2015	10 — 14 лютого
2016	9 — 13 лютого
2017	7 — 11 лютого		і
2018	6 — 10 лютого		Клаудіо Бальйоні, Мішель Хунцікер і П'єрфранческо Фавіно	Клаудіо Бальйоні
2019	5 — 9 лютого		Клаудіо Бальйоні, і	Клаудіо Бальйоні
2020	4 — 8 лютого		і Фіорелло
2021	2 — 6 березня		і Фіорелло
2022	1º — 5 лютого

Переможці

Категорія «Чемпіони»

Рік	Переможці		Друге місце		Третє місце
Рік	Виконавець	Пісня	Виконавець	Пісня	Виконавець	Пісня
	Нілла Піцці		Нілла Піцці і
	Нілла Піцці		Нілла Піцці		Нілла Піцці
	Карла Боні і		Нілла Піцці і		і
	Карла Боні і		Нілла Піцці і		Джино Латілла і
	і Джино Латілла		і		Джино Латілла і
	Клаудіо Вілла і		Клаудіо Вілла і	Il torrente	і	Canto nella valle

	Клаудіо Вілла і		Клаудіо Вілла і	Usignolo	Джино Латілла e
	Доменіко Модуньйо і Джонні Дореллі		Нілла Піцці і		Джино Латілла і Нілла Піцці	Amare un'altra
	Доменіко Модуньйо і Джонні Дореллі		і Джино Латілла		і	Conoscerti
	Тоні Даллара і		Доменіко Модуньйо і	Libero	і	Quando vien la sera
	і		Адріано Челентано і		Мільва і Джино Латілла	Il mare nel cassetto
	Доменіко Модуньйо і Клаудіо Вілла		і Мільва	Tango italiano	і
	Тоні Реніс і		Клаудіо Вілла і	Amor mon amour my love	і
	Джильйола Чінкветті і		Рівні заслуги від другої до одинадцятої позиції
	Боббі Соло і		Рівні заслуги від другої до одинадцятої позиції
	Доменіко Модуньйо і Джильйола Чінкветті		і		і	In un fiore
	Клаудіо Вілла і		і	Quando dico che ti amo	і
	і		Орнелла Ваноні і		Адріано Челентано і Мільва	Canzone
	Боббі Соло і		і Мері Гопкін		Дон Бакі і Мільва
	Адріано Челентано і Клаудія Морі	Chi non lavora non fa l'amore	і Ricchi e Poveri		і
	Nada і		Ricchi e Poveri і		і
			Пеппіно Гальярді	Come le viole	Nada	Re di denari
	Пеппіно ді Капрі		Пеппіно Гальярді	Come un ragazzino	Мільва	Da troppo tempo
			Доменіко Модуньйо	Questa è la mia vita		Occhi rossi
			Анджела Луче			Va speranza va
	Пеппіно ді Капрі		і	Come stai, con chi sei
	Пеппіно ді Капрі		і	Come stai, con chi sei		Volo AZ 504
				Tu mi rubi l'anima		Monica
	Matia Bazar		Анна Окса
				Barbara		Quell'attimo in più
	Тото Кутуньйо			Ti voglio bene	Пупо
						Tu cosa fai stasera
			Аль Бано і Роміна Павер			Soli

	Аль Бано і Роміна Павер		Тото Кутуньйо	Serenata		Cara
	Ricchi e Poveri		Луїс Міґель		Джильйола Чінкветті	Chiamalo amore
	Ерос Рамаццотті				Марчелла Белла
	Джанні Моранді, Енріко Руджері і Умберто Тоцці		Тото Кутуньйо	Figli	Аль Бано і Роміна Павер
				Emozioni
	Анна Окса і			Le mamme	Аль Бано і Роміна Павер
	Pooh				М'єтта і Амедео Мінґі
	Ріккардо Коччанте				Марко Мазіні
			Міа Мартіні
	Енріко Руджері			Dietro la porta	і	Gli amori diversi
					Лаура Паузіні
			Джанні Моранді і
	і
			Анна Окса	Storie

	Анна Окса					Così è la vita
					Джанні Моранді	Innamorato
					Matia Bazar
	Matia Bazar					Un altro amore

	Марко Мазіні			Sei la vita mia	Лінда	Aria, sole, terra e mare
			Тото Кутуньйо і

			Аль Бано			Schiavo d'amore
	і

			Пупо, і		Марко Менгоні
	Роберто Веккйоні		і Емма		Аль Бано
	Емма				Noemi
	Марко Менгоні
			Рафаель Гуалацці і
	Il Volo
			Франческа Мік'єлін		і
	Франческо Габбані	Occidentali's Karma	Фіорелла Манноя		Ермаль Мета
	Ермаль Мета і
	Махмуд				Il Volo
			Франческо Габбані
	Måneskin	Zitti e buoni	Франческа Мік'єлін і		Ермаль Мета
	Махмуд і Бланко				Джанні Моранді

Категорія «Нові пропозиції»

Категорія	Виконавець	Пісня
«Нові італійські пропозиції»	Ерос Рамаццотті
		Niente di più


		Canta con noi
Nuovi	М'єтта	Canzoni
Novità	Марко Мазіні

	і
	Лаура Паузіні
Nuove proposte	Андреа Бочеллі



Giovani
Giovani
Nuove proposte		Semplice sai
Giovani

	Дольченера




Proposte
Nuova generazione
Giovani	Рафаель Гуалацці	Follia d'amore
Sanremosocial
Giovani
Nuove proposte

	Франческо Габбані

Багаторазові переможці

Співак	Кількість перемог	Рік
Доменіко Модуньйо	4	, , ,
Клаудіо Вілла	4	, , ,
	3	, ,
	2	(Нові пропозиції),
		(Нові пропозиції),
Matia Bazar		,
Джильйола Чінкветті		,
		,
Пеппіно ді Капрі		,
Джонні Дореллі		,
Франческо Габбані		(Нові пропозиції),
Махмуд		,
Марко Мазіні		(Нові пропозиції),
		(Нові пропозиції),
Анна Окса		,
Нілла Піцці		,
Ерос Рамаццотті		(Нові пропозиції),
Енріко Руджері		,
Боббі Соло		,

Спеціальні премії

Премія критики Мії Мартіні

Рік	Категорія «Чемпіони»		Категорія «Нові пропозиції»
Рік	Виконавець	Пісня	Виконавець	Пісня
1982	Міа Мартіні		-
1983	Matia Bazar		-
1984				La fenice
1985	Matia Bazar (2)			Il viaggio
1985	Matia Bazar (2)			Bella più di me
1986		Rien ne va plus
1987				Primo tango
1988	Фіорелла Манноя (2)		(2)	Sarò bellissima
1989	Міа Мартіні (2)		М'єтта	Canzoni
1990	Міа Мартіні (3) і		Марко Мазіні
1991	Енцо Янначчі і	La fotografia		L'uomo che ride
1992		Pe' dispietto		Zitti zitti (Il silenzio è d'oro)
1993
1994				I giardini d'Alhambra
1995				Le voci di dentro
1996
1997	(2)
1998		Dormi e sogna	Eramo & Passavanti	Senza confini
1999				Rospo
2000				Semplice sai
2000				Noël
2001
2001				Il signor Domani
2002	(2)			La marcia dei santi
2003				Lividi e fiori
2004			-
2005		Colpevole
2006	Noa, і	Un discorso in generale
2007
2008	Трікаріко			Para parà ra rara
2009
2010			Ніна Дзіллі
2011	Роберто Веккйоні		Рафаель Гуалацці	Follia d'amore
2012	(2)
2013	(2)
2014	(2)			Senza di te
2015	(2)
2016	(3)		Франческо Габбані
2017	Ермаль Мета
2018
2019	(3)		-
2020
2021
2022			-

Перемія переможцю конкурсу найкращої кавер-версії

Рік	Виконавець	Пісня
	Аль Бано	Va, pensiero
	і Патті Сміт

		La sera dei miracoli
	Ермаль Мета

	Ермаль Мета (2)
	Джанні Моранді	Попурі

Премія прес-центру Radio-TV-Web Лучо Далли

Рік	Категорія «Чемпіони»		Категорія «Нові пропозиції»
Рік	Виконавець	Пісня	Виконавець	Пісня
2006			-
2007
2008	Лоредана Берте		Аріель	Ribelle
2009
2010			Ніна Дзіллі	L'uomo che amava le donne
2011	Роберто Веккйоні		Рафаель Гуалацці	Follia d'amore
2012				Nella vasca da bagno del tempo
2013				Mi servirebbe sapere
2014				Senza di te
2015				Ritornerò da te
2016			К'яра Делло Яково	Introverso
2017	Фіорелла Манноя		Томмазо Піні	Cose che danno ansia
2018			Аліче Кайолі	Specchi rotti
2019			-
2020
2021	і			Regina
2022	Джанні Моранді		-

Премія Серджо Бардотті за найкращий текст

Рік	Виконавець	Пісня
2013
2014		Invisibili
2015	Kaligola	Oltre il giardino
2016	Франческо Габбані
2017	Фіорелла Манноя
2018
2019
2020
2021
2022

Премія Джанкарло Бігацці за найкраще аранжування

Рік	Виконавець	Пісня
2013
2014		Per sempre e poi basta
2015
2016
2017	Аль Бано
2018
2019
2020
2021	Ермаль Мета
2022

Премія «Assomusica»

Рік	Виконавець	Пісня

	Ніна Дзіллі
	Рафаель Гуалацці	Follia d'amore
		Guasto


		Elisa
	К'яра Делло Яково	Introverso

		Il mago
		Alla mia età si vola

«Леді фестиваль»

Рік	Співачка
	Орнелла Ваноні

	Мільва





	Mela Lo Cicero

Премія за життєві досягнення «Місто Санремо»

Рік	Переможці
1999	Орнелла Ваноні
2000	Тоні Реніс
2001	Доменіко Модуньйо (посмертно)
2002	і Роберто Муроло
2003	Нілла Піцці
2004
2005
2006	Ріккардо Коччанте
2007
2008
2009	(посмертно)
2010	Нілла Піцці (2)
2011	Джанні Моранді
2012	і
2013	Тото Кутуньйо, Ricchi e Poveri, Аль Бано і Піппо Баудо
2014
2015	і Джорджо Панаріелло
2016
2017	Джорджо Мородер і Ріта Павоне
2018	Мільва
2019	Піно Даніеле (посмертно)
2020	Ricchi e Poveri (2)
2021	Фіорелло
2022

Премія Серджо Ендріго за найкраще виконання

Рік	Виконавець	Пісня
	Орнелла Ваноні, і Пачіфіко


	Ермаль Мета

Премія «TIMmusic»

Рік	Виконавець	Пісня
	Франческо Габбані	Occidentali's Karma
	Ермаль Мета і

	Франческо Габбані (2)

Премія Енцо Янначчі «NuovoIMAIE» за найкраще виконання

Рік	Виконавець	Пісня
	Махмуд

«Премія Лунеції» за музично-літературну цінність

Рік	Виконавець	Пісня

Інші премії

У списку наведено переможців премій, які існували протягом менше ніж трьох сезонів.

Премія	Виконавець	Пісня
Конкурс «Вільні автори» (або також «Незалежні автори»)	Клаудіо Вілла /	Ondamarina
Премія журналістської критики за найкраще виконання
«Міс фестиваль»	Мільва	Monica delle bambole
Категорія «Нові»
Категорія «Жінки»
Категорія «Жінки»
Категорія «Чоловіки»
Категорія «Чоловіки»
Категорія «Гурти»	e Stefano di Battista Jazz Quartet	Che mistero è l'amore
Категорія «Гурти»
Категорія «Класик»	Тото Кутуньйо і
Премія за найкращий дует	Ермаль Мета, і
Премія за найкращий дует	і Nada
Премія «Друзі „Санремо“»	Клаудіо Бальйоні	-
Премія Нілли Піцці за найкраще виконання пісні

Ведення

Кожний сезон фестивалю має головного ведучого, якому завжди допомагають помічники. Але у деяких випадках бували й співведення фестивалю двома ведучими.

Найчастіше фестиваль вів Піппо Баудо, тринадять раз; вів фестиваль одинадцять раз; — п'ять раз, Фабіо Фаціо — чотири, , Карло Конті та — по три кожний, а , , Джанні Моранді, , Клаудіо Бальйоні, Амадеус та Фіорелло — по два.

Головних ведучих-жінок фестивалю було всього чотрити: першою була , яка вела фестиваль 1986 року, потім — Раффаелла Карра (2001), (2004) та (2010).

Перші жінкі-ведучі на фестивалі з'явилася 1961 року, ними були: та Джуліана Каландра, яку у фіналі замінив .

1973 року була єдиною ведучою перших двох вечорів фестивалю, які транслювались лише по радіо, та допомагала Майку Бонджорно у фіналі, який транслювався по телебаченню.

1977 року ведучою фестивалю була , яка вела перші два вечори наодинці, трансляція відбувалась тільки по радіо. Вона відкривала всі вечори загальною презентацією заходу та регламенту, а також ознайомлювала з виступами іноземних гостей. У наступному випуску «Санремо», попри те, що участь Елмі у заході обмежувалася лише діяльністю, подібної до ролі диктора, вона була вказана у вступних титрах фестивалю як єдина ведуча. Насправді, більшу частину «Санремо» вів сам його меценат , який оголошував різних співаків фестивалю та повідомляв підсумки голосування журі.

Таким чином, першою жінкою, яка була ведучою фестивалю наодинці, вважається — Годжі, хоча вона й користувалася допомогою трьох ді-джеїв з передачі : , та .

Габрієлла Фарінон та Антонелла Клерічі вели фестиваль тричі, а , Мішель Хунцікер, , , , , Марія Джованна Ельмі, Анна Петтінеллі та вели або співвели його двічі.

Десять виконавців, а саме Нілла Піцці, Джонні Дореллі, Джанні Моранді, Лоретта Годжі, Анна Окса, , , Емма Марроне, Фіорелло, Сабріна Салерно та брали участь у фестивалі і як ведучі, і як виконавці, а шість з них (Піцці, Дореллі, Моранді, Окса, Аріза і Марроне) стали переможцями.

Рік	Ведучий	Співведучий (і)
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957		Маріса Аллазіо, та
1958
1959
1960	та
1961	та Джуліана Каландра (лише останній вечір)
1962	Ренато Тальяні	та
1963		, Еді Кампаньйолі, та
1964
1965
1966		та
1967
1968	Піппо Баудо
1969	Нуччо Коста
1970	Нуччо Коста	Енріко Марія Салерно та
1971	та Ельза Мартінеллі
1972	Майк Бонджорно	Сільва Кошина та Паоло Вілладжо
1973	Майк Бонджорно
1974
1975
1976		та (1-й вечір); та (2-й вечір); та (3-й вечір)
1977		Марія Джованна Ельмі
1978	Марія Джованна Ельмі	, Беппе Грілло та
1979		Анна Марія Ріццолі
1980	Клаудіо Чеккетто	Роберто Беніньї та
1981		та Нілла Піцці
1982
1983		Ізабель Руссінова, Емануела Фальчетті та
1984	Піппо Баудо	, , , , та
1985	Піппо Баудо
1986		, та
1987	Піппо Баудо
1988	та
1989	Розіта Челентано, , та	та
1990	Джонні Дореллі та
1991	та Едвіж Фенек
1992	Піппо Баудо	(1-й та 4-й вечір), Бриджит Нільсен (2-й та 4-й вечір), Міллі Карлуччі (3-й та 4-й вечір)
1993
1994		Анна Окса та
1995		Анна Фалькі та
1996		Сабріна Феріллі та Валерія Масса
1997		та
1998		Єва Герцигова та
1999	Фабіо Фаціо	Летиція Каста та Ренато Дульбекко
2000	Фабіо Фаціо	Тео Теоколі, Лучано Паваротті та Інес Састре
2001	Раффаелла Карра	, , та
2002	Піппо Баудо	Мануела Аркурі та
2003	Піппо Баудо	Серена Аутьєрі та Клаудія Джеріні
2004		Паола Кортеллезі, Мауріціо Кроцца та
2005		та
2006		Іларі Блазі та
2007	Піппо Баудо	Мішель Хунцікер
2008	Піппо Баудо	, та
2009		(всі вечори), та (1-й вечір), та (2-й вечір), та (3-й вечір), (4-й вечір), Девід Ганді та (5-й вечір)
2010	Антонелла Клерічі
2011	Джанні Моранді	Белен Родрігес, Елізабетта Каналіс, та
2012	Джанні Моранді	та
2013	Фабіо Фаціо та
2014	Фабіо Фаціо та
2015	Карло Конті	Аріза, Емма Марроне та
2016	Карло Конті	, та
2017	Карло Конті та
2018	Клаудіо Бальйоні, Мішель Хунцікер та П'єрфранческо Фавіно
2019	Клаудіо Бальйоні, та
2020		Фіорелло (1-й, 2-й, 4-й та 5-й вечір), (1-й та 5-й вечір), (1-й вечір), та (2-й вечір), Сабріна Салерно (2-й та 5-й вечір), та (3-й вечір), (4-й вечір), (4-й та 5-й вечір)
2021		Фіорелло

Статистика

Докладніше:

Телеперегляди

Перший фестиваль, рейтинги якого були встановлені за допомогою системи (почав діяти 7 грудня 1986 року), був проведений 1987 року. Джерело: дані «Auditel».

Сезон	Рік	Кількість телеглядачів						Загальна телеаудиторія та частка від неї
Сезон	Рік	I	II	III	IV	V	Медіа	I	II	III	IV	V	Медіа
	1987	17 500 000	14 800 000	13 200 000	18 300 000	-	15 950 000	66,3 %	64,4 %	67,5 %	77,5 %	-	68,71 %
	1988	15 500 000	13 000 000	13 900 000	15 200 000	-	14 400 000	69,5 %	58,24 %	54,69 %	71,01 %	-	63,35 %
	1989	17 000 000	17 000 000	12 300 000	12 800 000	15 900 000	15 000 000	65,68 %	65,14 %	61,51 %	62,93 %	75,43 %	66,13 %
	1990	13 639 000	16 926 000	12 357 000	14 341 000	-	14 316 000	53,71 %	60,97 %	64,59 %	76,26 %	-	63,88 %
	1991	15 023 000	12 550 000	9 837 000	11 156 000	-	13 786 000	54,63 %	47,56 %	46,85 %	60,11 %	-	52,29 %
	1992	16 614 000	15 527 000	14 593 000	14 575 000	-	15 275 000	57,68 %	57,94 %	56,04 %	69,62 %	-	60,32 %
	1993	14 736 000	13 998 000	14 427 000	16 786 000	-	15 267 000	54,42 %	49,85 %	51,01 %	69,17 %	-	56,11 %
	1994	13 400 000	11 300 000	12 700 000	13 100 000	-	12 625 000	56,93 %	44,77 %	52,18 %	60,63 %	-	53,63 %
	1995	15 602 000	18 389 000	15 825 000	16 804 000	17 601 000	16 845 000	65,14 %	65,42 %	60,47 %	65,81 %	75,22 %	66,42 %
	1996	11 268 000	12 981 000	12 557 000	13 003 000	13 862 000	12 734 000	53,31 %	48,13 %	46,95 %	53,94 %	62,86 %	52,99 %
	1997	13 140 000	13 626 000	13 997 000	13 382 000	15 562 000	13 937 000	58,74 %	52,36 %	55,55 %	55,63 %	68,29 %	58,11 %
	1998	11 083 000	12 788 000	13 006 000	12 742 000	15 067 000	13 694 000	54,47 %	46,54 %	48,27 %	49,6 %	62,7 %	52,62 %
	1999	16 234 000	13 755 000	14 167 000	13 639 000	15 649 000	14 548 000	56,75 %	49,37 %	53,94 %	54,06 %	64,08 %	56,02 %
	2000	15 907 000	13 171 000	11 888 000	11 786 000	15 223 000	12 920 000	57,18 %	51,60 %	47,3 %	49,82 %	65,45 %	54,25 %
	2001	12 160 000	10 298 000	10 145 000	10 010 000	12 998 000	10 989 000	51,98 %	43,85 %	43,01 %	43,01 %	57,25 %	47,42 %
	2002	12 461 000	10 397 000	10 382 000	9 758 000	13 397 000	11 479 000	56,22 %	47,23 %	48,56 %	50,34 %	62,66 %	54,02 %
	2003	9 257 000	8 842 000	8 392 000	7 813 000	9 828 000	8 888 000	42,55 %	40,39 %	37,19 %	38,23 %	54,12 %	43,44 %
	2004	10 104 000	8 402 000	6 961 000	9 742 000	9 527 000	8 947 000	42,48 %	33,74 %	29,28 %	40,69 %	48,57 %	38,98 %
	2005	12 218 000	11 185 000	11 560 000	10 387 000	13 606 000	11 366 000	54,78 %	52,8 %	51,05 %	50,18 %	55,08 %	52,79 %
	2006	9 141 000	8 235 000	6 234 000	8 267 000	9 523 000	8 280 000	44,45 %	37,33 %	33,49 %	36,74 %	48,23 %	40,17 %
	2007	9 760 000	8 973 000	8 945 000	8 682 000	12 309 000	9 731 000	45,44 %	47,05 %	43,58 %	48,18 %	55,32 %	48,07 %
	2008	7 680 000	6 500 000	6 152 000	5 305 000	9 600 000	6 810 000	36,46 %	32,33 %	32,2 %	32,28 %	44,9 %	36,56 %
	2009	10 114 000	9 856 000	9 238 000	10 219 000	12 309 000	10 335 000	47,93 %	42,64 %	47,16 %	47,47 %	54,25 %	47,96 %
	2010	10 718 000	10 163 000	10 005 000	11 274 000	12 462 000	10 924 000	45,29 %	43,88 %	46,02 %	50,74 %	53,21 %	47,84 %
	2011	11 992 000	10 145 000	12 363 000	10 617 000	12 136 000	11 450 600	46,32 %	42,67 %	50,89 %	46,91 %	52,12 %	47,70 %
	2012	12 764 000	9 199 000	10 537 000	9 931 000	13 287 000	11 136 000	49,69 %	39,26 %	47,84 %	41,91 %	57,43 %	47,29 %
	2013	12 969 000	11 330 000	10 709 000	11 538 000	12 997 000	11 936 600	48,2 %	42,89 %	42,48 %	48,17 %	53,8 %	47,49 %
	2014	10 938 000	7 711 000	7 673 000	8 188 000	9 348 000	8 763 000	45,93 %	33,95 %	34,94 %	37,97 %	43,51 %	39,32 %
	2015	11 767 000	10 091 000	10 586 000	9 857 000	11 843 000	10 837 000	49,34 %	41,7 %	49,51 %	47,82 %	54,21 %	48,64 %
	2016	11 134 000	10 748 000	10 462 000	10 164 000	11 222 128	10 746 429	49,48 %	49,91 %	47,88 %	47,81 %	52,52 %	49,58 %
	2017	11 374 000	10 367 000	10 420 000	9 886 000	12 022 000	10 853 000	50,37 %	46,6 %	49,7 %	47,05 %	58,4 %	50,42 %
	2018	11 603 000	9 687 000	10 825 000	10 108 000	12 125 000	10 869 000	52,1 %	47,7 %	51,6 %	51,1 %	58,3 %	52,16 %
	2019	10 086 000	9 144 000	9 409 000	9 552 000	10 622 000	9 763 000	49,5 %	47,3 %	46,7 %	46,1 %	56,5 %	49,38 %
	2020	10 058 000	9 693 000	9 836 000	9 504 000	11 477 000	10 114 000	52,2 %	53,3 %	54,5 %	53,3 %	60,6 %	54,78 %
	2021	8 363 000	7 586 000	7 653 000	8 014 000	10 715 000	8 466 000	46,6 %	42,1 %	44,3 %	44,7 %	53,5 %	46,24 %
	2022	10 911 000	11 320 000	9 360 000	11 378 000	13 380 000	11 270 000	54,7 %	55,8 %	54,1 %	60,5 %	64,9 %	58,00 %

Кількість глядачів

Кількість переглядів різних епізодів фестивалю від загальної маси телеаудиторії з 37-го по 72-й сезони:
     Середній епізод фестивалю
     Перший епізод фестивалю
     Фінальний епізод фестивалю (четвертий чи п'ятий вечір)

Рейтинг переглядів

Частка переглядів з 37-го по 72-й сезони у відсотках від загальної маси телеаудиторії:
     Середній епізод фестивалю
     Перший епізод фестивалю
     Фінальний епізод фестивалю (четвертий чи п'ятий вечір)

Сценографії

Рік	Сценограф
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006	Данте Ферретті та Франческа Ло Ск'яво
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021

Кількість сезонів	Сценограф
19
5
4
3
2



1




	Данте Ферретті та Франческа Ло Ск'яво

Санремо та італійська пісня

Появі пісенного конкурсу, його багаторічній тривалості й міжнародному успіху — сприяло виконання на ньому мелодійних пісень, створеним на основі арій з мелодрам, стиль яких змінювався з часом, але зберіг низку своїх відмінних рис.

Саме використання оркестру під час виступу артистів на сцені «Санремо» (який був відсутній лише у 1980-х роках), за визнанням оглядачів, у деякому сенсі дозволило вижити цьому пісенному жанру, що характеризується широким застосуванням струнних інструментів, класичних мелодій, стандартною структурою пісенної форми та текстами з «пристрастною» лексикою й «любовними» фразами, які знайшли благодатний ґрунт на фестивалі. Ці чинники також призвели до появи зневажливого терміну «Санремо» та присвоєння його деяким виконавцям, які брали участь у кількох фестивалях, оскільки вважалось, що вони досягли певного успіху лише завдяки цій медіа-вітрини або саме з її допомогою отримали певну купівельну спроможність своїх пісень по відношенню до власної компанії звукозапису.

Синонімом якості, на думку багатьох критиків, вважається виконання на фестивалі пісень, які будучи вірними власному стилю, були далекі від «санремівського» кліше; з іншого боку, багато артистів, заради отримання прихільності якомога більшої кількості публіки, всупереч власній творчій послідовністі, представляли пісні, співзвучні події. Іншим артистам вистачало лише участі на фестивалі, що робилося заради привернення уваги публіки та критики до них, й заставити «замислитися» над ними, для таких виконавців це означало «йти на компроміс з ринком». З іншої точки зору оглядачів, присутність деяких визначних артистів не інакше як «облагородила» сам співочий конкурс, найяскравішим прикладом цього була участь у конкурсі на запрошення протягом 1970-х років численних міжнародних виконавців.

Протягом багатьох років різні музичні жанри знаходили своє місце на фестивалі «Санремо», що давало вигоду великими компаніям звукозапису й дозволяло їм просувати своїх артистів перед значною частиною публіки, включаючи також ті молодіжні гурти, які не завжди були представлені мелодійним жанром «tout court». «Санремо» фактично «пережив», хоч і частково, період 1960-х і «зустрів» деяких представників авторів-виконавців «золотого віку» 1970-х років, які, попри відсутність інтересу багатьох інших артистів цього напрямку, користуючись ситуацією вирішили подати нові музичні приклади. Тому останніми роками основна увага відомих виконавців та їх відповідних творчих напрямків була спрямована на те, щоб відзначитися новими музичними тенденціями, які б виходили за межі категорії «Нові пропозиції», яка не завжди була носієм новаторських ідей, а лише відзначалася новими інтерпретаціями. Таким чином, для різних артистів, представників рок- та інді-жанрів, участь в Санремо збіглася з початком приходу успіху в кар'єрі або збільшення популярності.

Однак «Санремо» не може слугувати вичерпною «картиною» всієї італійської музичної сцени, яка складається із безлічі музичних течій та виконавців.

Журі на «Санремо»

Кількість голосів, відданих з використанням купонів «Totip» на фестивалі «Санремо» з 1984 по 1989 роки.

Логотип «Totip», який також був присутній на сцені Фестивалю.

Вибір пісні-переможця на фестивалі «Санремо» у різні часи здійснювався різноманітними способами: у деякі періоди із залученням звичайного, або професійного журі, іноді через народне опитуваня, або пряме голосування громадян Італії та інколи із одночасною комбінацією цих методів.