Італія бере участь у конкурсі пісні Євробачення з 1956 року з тривалою перервою між 1997 по 2010 роками Італія одна з се

Італія бере участь у конкурсі пісні «Євробачення» з 1956 року з тривалою перервою між 1997 по 2010 роками. Італія — одна з семи країн, яка брала участь у першому конкурсі. Італійські артисти тричі перемагали на конкурсі: 1964 року перемогла Джильола Чінкветті, 1990 — Тото Кутуньо, 2021 — Måneskin.

Італія

Мовник	RAI
Відбір	Національний Фестиваль Санремо 1956–1966 1972 1997 2011–2013 2015–2024 Внутрішній 1967–1971 1973–1980 1983–1985 1987–1993 2014
Участь
Участь	49
Перший виступ	1956
Найкращий результат	1-е: 1964, 1990, 2021
Найгірший результат	0 балів: 1966
Зовнішні посилання
ЄМС	Сторінка Італії

Італія належить до «Великої п'ятірки» країн-учасниць Євробачення, які за свої значні внески до Європейської мовної спілки відразу потрапляють до фіналу змагань.

У 1958 році Доменіко Модуньйо фінішував третім із піснею «Nel blu, dipinto di blu». Перейменована на «Volare», ця пісня стала величезним міжнародним хітом, досягнувши першого місця в США та вигравши дві премії «Греммі» на своєму першому виданні. Еміліо Періколі також фінішував третім у 1963 р., перш ніж Італія вперше перемогла у 1964 році з Джильйолою Чинкветті та «Non ho l'età». Чинкветті повернулася до змагань у 1974 році і фінішувала другою із піснею «Sì», програвши ABBA. Тоді Італія фінішувала третьою у 1975 році з Вессом та Дорі Гецці та піснею «Era». Найкращим результатом країни 1980-х років стали Умберто Тоцці та Раф, які фінішували на третьому місці в 1987 році. Друга перемога Італії на конкурсі прийшла в 1990 році разом з Тото Кутуньо та піснею . Іншими хорошими результатами 1990-х були Міа Мартіні в 1992 році та Джалісс у 1997 році, які обидва фінішували четвертими. Після 1997 року Італія вийшла зі змагань.

31 грудня 2010 р. Європейська спілка радіомовлення і телебачення оголосила, що Італія повернеться до конкурсу як частина «Великої п'ятірки», що означає, що вона автоматично потрапила у фінал. Повернення Італії до змагань виявилося успішним, фінішувавши в десятці найкращих у восьми з останніх десяти конкурсів (2011–21), включаючи другі місця у Рафаеля Гуалацці (2011) та Махмуда (2019), а гурт Il Volo фінішував третім 2015. Il Volo виграв телеголосування, отримавши голоси від усіх країн, але журі визнало їх шостими. З моменту запровадження системи голосування 50/50 у 2009 році, це був перший випадок, коли переможець телеглядачів не виграв конкурсу. Третя перемога на конкурсі Італії була 2021 року за участю рок-групи Måneskin та пісні «Zitti e buoni».

Історія

Відмови

Італія кілька разів виходила з Євробачення. Перший вихід відбувся в 1981 році, коли RAI заявила, що інтерес до країни зменшився. Ця відсутність тривала протягом наступного року, перш ніж Італія повернулася в 1983 р. Італія знову відмовилася в 1986 р., коли RAI вирішила не брати участь у конкурсі.^[] З 1994 по 1996 р. Італія знову відмовилася, причому RAI посилалася на відсутність інтересу до участі. Італія повернулася в 1997 році, перш ніж знову вийти без пояснення причин, і країна знову не брала участі до 2011 року.

Жодна з пісень, що перемогли на Євробаченні, не мала особливого успіху в італійських чартах. «Non ho l'età» від Джильйола Чинкветті (Гран-прі 1964) став хітом у лютому 1964 року, коли пісня перемогла на фестивалі в Сан-Ремо, але за даними офіційного вебсайту «Hit Parade Italia», Waterloo, Ding-a-Dong, «Puppet on a String», «Save Your Kisses for Me» і навіть власний переможний запис Італії в 1990 р. — все не вдалося увійти до першої десятки хіт-параду рекордів. Помітним винятком з цього правила був, однак, запис «I treni di Tozeur» 1984 року Аліси та Франко Баттіато, який розділив 5-ту позицію у фіналі, але все-таки став хітом № 3 в Італії, а також потрапив на 20-е місце в чарті найбільш популярних синглів в Італії 1984 р.

Телецензура на Євробаченні 1974 року

Італія відмовилася транслювати Конкурс пісні Євробачення 1974 на RAI через пісню, яку заспівала Джильйола Чинкветті, яка збіглася з напруженою політичною агітацією за італійський референдум 1974 року про розлучення, який відбувся місяцем пізніше в травні. Незважаючи на те, що конкурс Євробачення відбувся більше ніж за місяць до запланованого голосування, італійська цензура відмовилася дозволити показ або пісню конкурсу та пісні. Цензори RAI вважали, що пісню під назвою «Sì» («Так»), яка містила тексти lyrics [ 21 червня 2021 у Wayback Machine.], що постійно повторюють вищезазначене слово, можна звинуватити в підсвідомості та формі пропаганди для впливу на італійську громадськість, яка голосує «за» референдум («так» про скасування закону, який дозволив розлучення). Таким чином, пісня залишалася підданою цензурі на більшості італійських державних телерадіостанцій більше місяця. На змаганнях у Брайтоні Чинкетті фінішувала другою, поступившись ABBA. «Sì» продовжив бути десяткою хітів Великої Британії, досягнувши восьмого місця. Він також досяг німецької топ-20.^[]

Новий інтерес?

Однак у 2008 році двоє відомих італійських музикантів, Вінс Темпера (який був диригентом на Мальті в 1975 році і допоміг Сан-Марино взяти участь у ESC у 2008 році), та переможець Євробачення Тото Кутуньо висловили свій смуток через неучасть Італії та закликали країну повернеться до конкурсу.

Учасники конкурсу 2008 року, починаючи з переможця Діми Білана, виступили в італійському шоу Carramba! Che fortuna, що проводить Раффаелла Карра на Рай Уно. Чи це була ініціатива Карри (яка представила три шоу в TVE щодо події), щоб спробувати повернути Євробачення до Італії, не ясно, але Сієце Баккер, менеджер з питань комунікацій та PR Євробачення, повторила, що «Італія все ще є дужебажає взяти участь у конкурсі».

Незабаром після оприлюднення списку учасників Конкурсу 2009 року Європейська спілка радіомовлення і телебачення оголосила, що для Конкурсу 2010 року вони будуть працювати більше, щоб повернути Італію до конкурсу, разом з колишніми учасниками Монако та Австрії.

Успішне повернення до конкурсу

На прес-конференції, на якій презентували четверте видання італійського X Factor, директор Rai 2 Массімо Ліофреді заявив, що переможець конкурсу, можливо, виступить, щоб представляти Італію на Євробаченні, а не брати участь у фестивалі в Санремо, як і в попередні роки. 2 грудня 2010 року офіційний вебсайт конкурсу Євробачення офіційно оголосив, що Італія подала заявку на участь у Конкурсі 2011 року. Їхня участь була підтверджена 31 грудня з оголошенням офіційного списку учасників. Повернення Італії до змагань після 14-річної відсутності було успішним, фінішувавши в десятці найкращих у восьми з останніх десяти змагань (2011—2021). У 2011 році Рафаель Гуалацці фінішував другим, найкращим результатом Італії з 1990 року, разом із «Soldi» Махмуда в 2019 році. Італія фактично вийшла на перше місце з голосуванням журі, але лише 11-ю сходинку у телеголосуванні, що посіло друге місце після переможця Азербайджану. Ніна Зіллі в 2012 році і Марко Менгоні в 2013 році змогли зайняти 10 найкращих позицій (9-е і 7-е відповідно); останній набрав 126 балів, рівно подвоївши суму іншого Великого. Ця тенденція зупинилася, коли Емма Марроне, обрана всередині країни, фінішувала на 21-му місці, найгіршій позиції з усіх італійських. У 2015 році переможці Sanremo Il Volo фінішував третім із 292 очками, відстаючи від Швеції та Росії. Італія посіла перше місце в телеголосуванні з 366 балами, але шосте в голосуванні журі. З моменту запровадження системи голосування 50 розділених голосів, переможець телеголосування вперше не переміг у конкурсі. Франческа Мік'єлін, обрана серед конкурентів фестивалю Санремо 2016 року після відмови переможців Stadio, фінішувала на 16 місці. Франческо Габбані, фаворит уболівальника з «Occidentali's Karma», заробив 6 місце у 2017 році. Через рік, хоча спочатку не був великим фаворитом у букмекерських конторах, Ермаль Мета і Фабріціо Моро повернули Італію в топ-5 з «Non mi avete fatto niente» суттєво допомогли, зайнявши третє місце в телеголосуванні, яке врівноважило 17 місце журі, фінішувавши в цілому п'ятими. У 2019 році Махмуд посів друге місце з 465 балами, що є найкращим результатом Італії з 2011 року, поки Måneskin з «Zitti e buoni» не виграв змагання в 2021 році з 524 балами, лише на 25 очок випередивши Францію.

Відео «Occidentali's Karma» Франческо Габбані є першою піснею Євробачення, яка охопила понад 200 мільйонів переглядів на YouTube, тоді як «Soldi» Махмуда — другою піснею Євробачення на Spotify.

Повернення Італії та «Велика п'ятірка»

З 2000 року чотири країни — Велика Британія, Німеччина, Франція та Іспанія — автоматично пройшли кваліфікацію до фіналу Конкурсу незалежно від їхніх позицій в попередніх змаганнях. Вони отримали цей статус, будучи найбільшими вкладниками до Європейської спілки радіомовлення і телебачення. Завдяки своєму недоторканному статусу в Конкурсі ці країни стали відомими як «Велика четвірка». Виконавчий керівник конкурсу Сванте Стокселіус сказав журналістам на зустрічі з OGAE Сербія, що, якщо Італія повернеться до конкурсу в майбутньому, країна також автоматично претендує на фінал, ставши частиною «Великої п'ятірки». Однак з офіційним оголошенням про повернення Італії не було підтверджено, чи буде країна брати участь у одному з двох півфіналів, чи вона буде частиною «Великої п'ятірки», оскільки RAI, третій за величиною внесок у EBU не подавав заявки на членство у «Великій п'ятірці». 31 грудня було оголошено, що Італія візьме участь у конкурсі «Євробачення-2011», і підтверджено, що країна тим самим автоматично претендує на фінал у Німеччині в рамках «Великої п'ятірки».

Учасники Євробачення від Італії

Умовні позначення

Переможець

Друге місце

Третє місце

Четверте місце

П'яте місце

Останнє місце

Автоматичний фіналіст

Не пройшла до фіналу

Участь скасовано

Не брала участі

Рік	Виконавець	Пісня	Переклад	Місце	Очок
1956	Franca Raimondi	Aprite le finestre	Відчиніть вікна	2	―
1956		Amami se vuoi	Люби мене, якщо хочеш	2	―
1957		Corde della mia chitarra	Струни моєї гітари	6	7
1958	Доменіко Модуньйо	Volare (Nel blu dipinto di blu)	Літаю (У блакитному пофарбовано синім)	3	13
1959	Доменіко Модуньйо	Piove (Ciao, ciao bambina)	Дощ (Прощай, прощай, крихітко)	6	9
1960	Ренато Ращель	Romantica	Романтична	8	5
1961	Бетті Куртіс	Al di là	За межами	5	12
1962	Клаудіо Вілла	Addio, addio	Прощай, прощай	9	3
1963	Еміліо Періколі	Uno per tutte	Один за всіх	3	37
1964	Джильола Чінкветті	Non ho l'età	Я ще не настільки доросла	1	49
1965	Боббі Соло	Se piangi, se ridi	Якщо ти плачеш, якщо ти смієшся	5	15
1966	Доменіко Модуньйо	Dio, come ti amo	Господи, як я тебе люблю	17	0
1967	Клаудіо Вілла	Non andare più lontano	Не йдіть далі	11	4
1968	Серджио Ендріго	Marianne	Маріан	10	7
1969	Іва Дзаніккі	Due grosse lacrime bianche	Дві великі білі сльози	13	5
1970	Джанні Моранді	Occhi di ragazza	Очі дівчини	8	5
1971	Массімо Раньєрі	L'amore è un attimo	Любов — це мить	5	91
1972	Нікола Ді Барі	I giorni dell'arcobaleno	Веселкові дні	6	92
1973	Массімо Раньєрі	Chi sarà	Хто буде	13	74
1974	Джильйола Чинкветті	Sì	Так	2	18
1975	Уесс і Дорі Гецці	Era	Був	3	115
1976	Аль Бано і Роміна Пауер	We'll Live It All Again	Ми переживемо все це знову	7	69
1977	Мія Мартіні	Libera	Вільна	13	33
1978	Ріккі е Повері	Questo amore	Ця любов	12	53
1979	Матія Базар	Raggio di luna	Місячний промінь	15	27
1980	Алан Сорренті	Non so che darei	Не знаю, що б тобі віддав	6	87
1981-1982	Не брала участь
1983	Рікардо Фольї	Per Lucia	Для Лючії	11	41
1984	Аліче і Франко Баттіато	I treni di Tozeur	Потяги Таузара	5	70
1985	Аль Бано і Роміна Пауер	Magic Oh Magic	Магія, о магія	7	78
1986	Не брала участь
1987	Умберто Тоцці і Раф	Gente di mare	Морські люди	3	103
1988	Лука Барбаросса	Vivo (Ti scrivo)	Я живу (пишу тобі)	12	52
1989	Анна Окса і Фаусто Леалі	Avrei voluto	Я б хотів, щоб я мав	9	56
1990	Тото Кутуньо	Insieme: 1992	Разом: 1992	1	149
1991	Пеппіно Ді Капрі	Comme è ddoce 'o mare	Яке прекрасне море	7	89
1992	Мія Мартіні	Rapsodia	Рапсодія	4	111
1993	Енріко Руджері	Sole d'Europa	Сонце Європи	12	45
Не брала участь у 1994-1996 роках
1997		Fiumi di parole	Ріки слів	4	114
Не брала участь у 1998-2010 роках
2011	Рафаель Гуалацці	Follia d'amore	Безумство кохання	2	189
2012	Ніна Зіллі	L'amore è femmina	Любов жінки	9	101
2013	Марко Менгоні	L'essenziale	Невід'ємна	7	126
2014	Емма Марроне	La mia città	Моє місто	21	33
2015	Il Volo	Grande Amore	Велике кохання	3	292
2016	Франческа Мік'єлін	No Degree of Separation	Немає ступеня розділення	16	124
2017	Франческо Габбані	«Occidentali's Karma»	Західна карма	6	334
2018	Ermal Meta e Fabrizio Moro	Non Mi Avete Fatto Niente	Ти мені нічого не зробив	5	308
2019	Mahmood	Soldi	Гроші	2	465
2020	Diodato	Fai rumore	Конкурс скасовано через COVID-19 X
2021	Måneskin	Zitti e buoni	Замовкни і добре	1	524
2022	Mahmood та Бланко	Brividi	Озноб	6	268
2023	Марко Менгоні		Два життя	4	350
2024	Анджеліна Манго	La noia	Нудьга	7	268

Статистика голосувань (1975—2011)

Італія дала найбільше очок:

Місце	Країна	Очок
1	Франція	98
2	Велика Британія	94
3	Ірландія	93
4	Іспанія	81
5	Швейцарія	68

Італія отримала найбільше очок від:

Місце	Країна	Очок
1	Португалія	152
2	Іспанія	134
3	Фінляндія	118
4	Швейцарія	85
5	Франція	84

Congratulations: 50 років Євробачення

Докладніше: Congratulations (Євробачення)

Виконавець	Мова	Назва	На Congratulations				На Євробаченні
Виконавець	Мова	Назва	Фінал	Бали	Півфінал	Бали	Рік	Місце	Бали
Доменіко Модуньйо	Італійська	«Nel blu, dipinto di blu»	2	267	2	200	1958	3	13

Приймання

Рік	Місце	Місце проведення	Ведучі
1965	Неаполь	Auditorium RAI
1991	Рим	Teatro 15 di Cinecittà	Джильйола Чинкветті і Тото Кутуньйо
2022	Турин	Пала-Альпітур	Лаура Паузіні, , Міка

Нагороди

Докладніше: Премія Марселя Безансона

Рік	Категорія	Пісня	Виконавець	Фінал	Бали	Приймаюче місто
2015	Press Award		Il Volo	3	292	Відень
2017	Press Award	«Occidentali's Karma»	Франческо Габбані	6	334	Київ
2019	Composer Award	«Soldi»	Mahmood	2	465	Тель-Авів

Переможець від OGAE

Рік	Пісня	Виконавець	Фінальний результат	Бали	Приймаюче місто
2015		Il Volo	3	292	Відень
2017	«Occidentali's Karma»	Франческо Габбані	6	334	Київ
2019	«Soldi»	Mahmood	2	465	Тель-Авів

Галерея

Доменіко Модуньйо у Гілверсумі (1958)
Боббі Соло в Неаполі (1965)
Аль Бано і Роміна Павер в Гаазі (1976)
Рафаель Гуалацці в Дюссельдорфі (2011)
Марко Менгоні в Мальме (2013)
Емма в Копенгагені (2014)
Il Volo у Відні (2015)
Франческа Мік'єлін у Стокгольмі (2016)
Франческо Габбані у Києві (2017)
Ермаль Мета і у Лісабоні (2018)
Mahmood у Тель-Авіві (2019)
Måneskin у Роттердамі (2021)
Марко Менгоні у Ліверпулі (2023)

Див. також

Примітки

Bakker, Sietse (31 грудня 2010). . Eurovision.tv. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 31 грудня 2010.
Waarden, Franciska van (22 травня 2021). . Eurovoix (брит.). Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 12 липня 2021.
. European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 17 вересня 2008.
. European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 23 травня 2021.
Hit Parade Italia, chart entry «I Treni di Tozeur». Архів оригіналу за 13 вересня 2012. Процитовано 25 травня 2021.
Kasapoglou, Yiorgos (7 березня 2008). . ESCToday. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 7 березня 2008.
Bakker, Sietse (16 червня 2008). . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 16 червня 2008.
Hondal, Víctor (19 вересня 2008). . ESCToday. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2008.
Siim, Jarmo (17 вересня 2008). . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 29 лютого 2012. Процитовано 20 вересня 2008.
floras, stella (13 січня 2009). . ESCTodayaccessdate=30 July 2009. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021.
Bakker, Sietse (2 грудня 2010). . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 3 лютого 2011. Процитовано 2 грудня 2010.
. escxtra.com. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 13 квітня 2020.
. Wiwibloggs. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 13 квітня 2020.
. ESCXTRA.com (брит.). 29 січня 2021. Архів оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 2 лютого 2021.
O'Connor, John Kennedy (2005). The Eurovision Song Contest 50 Years The Official History. London: Carlton Books Limited. ISBN .
. Oikotimes. 22 червня 2007. Архів оригіналу за 12 лютого 2010. Процитовано 24 травня 2009.
Fulton, Rick (14 травня 2007). . . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 24 травня 2009.
Italy made no motion for Big 5 membership yet. Oikotimes. 3 грудня 2010. Процитовано 3 грудня 2010.^{[недоступне посилання з 01.12.2017]}
Golightly, Thomas (23 травня 2021). . Eurovoix (брит.). Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
. eurovision.tv. 25 травня 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.
. eurovision.tv. 14 травня 2017. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.
. eurovision.tv. 18 травня 2019. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.
Cobb, Ryan (21 квітня 2017). . escxtra.com. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.
Gallagher, Robyn (30 квітня 2017). . Wiwibloggs. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.
Herbert, Emily (30 квітня 2019). . eurovoix.com. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.

Посилання

Офіційна сторінка конкурсу [ 25 травня 2019 у Wayback Machine.]

[Italy_return-1] Bakker, Sietse (31 грудня 2010). . Eurovision.tv. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 31 грудня 2010.

[2] Waarden, Franciska van (22 травня 2021). . Eurovoix (брит.). Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 12 липня 2021.

[3] . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 17 вересня 2008.

[4] . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 23 травня 2021.

[5] Hit Parade Italia, chart entry «I Treni di Tozeur». Архів оригіналу за 13 вересня 2012. Процитовано 25 травня 2021.

[6] Kasapoglou, Yiorgos (7 березня 2008). . ESCToday. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 7 березня 2008.

[7] Bakker, Sietse (16 червня 2008). . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 16 червня 2008.

[8] Hondal, Víctor (19 вересня 2008). . ESCToday. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2008.

[9] Siim, Jarmo (17 вересня 2008). . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 29 лютого 2012. Процитовано 20 вересня 2008.

[10] ras, stella (13 січня 2009). . ESCTodayaccessdate=30 July 2009. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021.

[11] Bakker, Sietse (2 грудня 2010). . European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 3 лютого 2011. Процитовано 2 грудня 2010.

[12] . escxtra.com. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 13 квітня 2020.

[13] . Wiwibloggs. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 13 квітня 2020.

[14] . ESCXTRA.com (брит.). 29 січня 2021. Архів оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 2 лютого 2021.

[50yrs-15] O'Connor, John Kennedy (2005). The Eurovision Song Contest 50 Years The Official History. London: Carlton Books Limited. ISBN .

[16] . Oikotimes. 22 червня 2007. Архів оригіналу за 12 лютого 2010. Процитовано 24 травня 2009.

[17] Fulton, Rick (14 травня 2007). . . Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 24 травня 2009.

[18] Italy made no motion for Big 5 membership yet. Oikotimes. 3 грудня 2010. Процитовано 3 грудня 2010.^{[недоступне посилання з 01.12.2017]}

[19] Golightly, Thomas (23 травня 2021). . Eurovoix (брит.). Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.

[20] . eurovision.tv. 25 травня 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.

[21] . eurovision.tv. 14 травня 2017. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.

[22] . eurovision.tv. 18 травня 2019. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.

[23] Cobb, Ryan (21 квітня 2017). . escxtra.com. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.

[24] Gallagher, Robyn (30 квітня 2017). . Wiwibloggs. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.

[25] Herbert, Emily (30 квітня 2019). . eurovoix.com. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 8 грудня 2019.