Олексій Костянтинович Толстой (5 вересня 1817, Петербург — 10 жовтня 1875) — російський письменник, поет, драматург, вихований на історичній Гетьманщині. Член-кореспондент Петербурзької Академії Наук.
Олексій Костянтинович Толстой | ||||
---|---|---|---|---|
Алексей Константинович Толстой | ||||
Олексій Костянтинович Толстой | ||||
Псевдонім | Краснорогский | |||
Народився | 24 серпня (5 вересня) 1817 Санкт-Петербург, Російська імперія | |||
Помер | 28 вересня (10 жовтня) 1875 (58 років) село Красний Ріг, Чернігівська губернія, Російська імперія ·передозування ліків | |||
Країна | Російська імперія | |||
Національність | росіянин | |||
Діяльність | письменник, поет, драматург | |||
Сфера роботи | література[2][2] і поезія[2][2] | |||
Alma mater | d | |||
Заклад | Петербурзька академія наук | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | з 1830 | |||
Жанр | поезія | |||
Magnum opus | d, Цар Федір Іоанович, d і d | |||
Членство | Козьма Прутков і Петербурзька академія наук | |||
Рід | d | |||
Батько | d | |||
Мати | d | |||
Родичі | Перовський Олексій Олексійович | |||
У шлюбі з | Бахметєва Софія Андріївна | |||
Автограф | ||||
Нагороди | | |||
| ||||
Толстой Олексій Костянтинович у Вікісховищі | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Ранні роки
Народився у Петербурзі. Батько — граф Костянтин Петрович Толстой, мати — Ганна Олексіївна Перовська, «вихованка» (позашлюбна дочка) графа О. К. Розумовського, сина останнього гетьмана України. Дитячі роки провів на Стародубщині у маєтку матері.
За допомогою друга Перовського — В. А. Жуковського — хлопчик був представлений теж восьмилітньому тоді наступникові престолу, згодом імператорові Олександру II, і був в числі дітей, що приходили до цісаревича по неділях для ігор. Відносини, що таким чином зав'язалися, тривали протягом усього життя Толстого.
Творчість
Відомий в Російській імперії як автор вишуканих балад, сатиричних віршів в українській бароковій традиції, писав белетризовану прозу на історичну тематику (трилогія «Смерть Івана Грозного», «Цар Феодор Іванович» і «Цар Борис»), а найбільшу славу здобув через участь у (літературній містифікації) Козьма Прутков (колективний псевдонім трьох двоюрідних братів).
Найвизначніший літературний твір Толстого — історичний роман (першодрук — 1862).
Писав, зокрема, ліричні поезії на українські теми.
Олексій Толстой клопотався за полегшення долі Т. Шевченка на засланні й сприяв його визволенню.
Олексій Толстой і Стародубщина
Матір поета, Ганну Перовську, 15-річною дівчинкою можновладний батько, Олексій Розумовський, віддав заміж за старого вдівця графа Костянтина Толстого, брата російського скульптора Федора Толстого. Але нерівний шлюб не став тривалим. Відразу ж після народження сина Ганна Перовська покинула чоловіка та перебралася жити у свій маєток Красний Ріг під Почепом, на Стародубщині. Тут і в сусідніх Погорільцях промайнуло дитинство Олексія Толстого. Сам він писав про це так:
Ще шести тижнів від роду я був відвезений до Малоросії матір'ю моєю та моїм дядьком з боку матері, Олексієм Олексійовичем Перовським, що був пізніше опікуном Харківського університету і відомий в російській літературі під псевдонімом Антона Погорільського. Він мене виховав, і перші мої роки пройшли в його маєтку.
Але ще більше від дядькових Погорільців полюбив Альоша Толстой материн Красний Ріг, який усе своє життя вважав своєю справжньою батьківщиною, та неодноразово писав про це. Про свої дитячі літа у Красному Розі поет згадував так:
Я дуже рано звик до мрійливості, що незабаром перетворилася на яскраво виражену схильність до поезії. Багато сприяла цьому природа, серед якої я жив: повітря і вид наших великих лісів, пристрасно люблених мною, справили на мене глибоке враження, що наклало відбиток на мій характер і на все моє життя і що залишилося в мені і понині.
Любові хлопця до рідної Стародубщини вельми сприяв і його дядько — Антоній Погорільський, який тієї пори, коли жив у Красному Розі (а це траплялося дуже часто), знайомив свого племінника як зі чарівною стародубською природою, так і з місцевим людом. Потім Толстой згадував, як разом з дядьком слухали вони кобзарів та співали козацькі пісні у селах в околицях Почепу. Сприяв Антоній Погорільський і європейському вихованню свого племінника. 1826 року побували вони у Німеччині та Італії. Враження від європейської та античної римської культури стало для Альоші Толстого настільки сильним, що як він згадував:
…після повернення до Росії я впав у справжню «тугу по батьківщині», у якийсь відчай, внаслідок якого я вдень нічого не хотів їсти, а ночами ридав, коли сни мене відносили в мій втрачений рай.
Любов та повагу до європейської культури у протилежність до азійської московської, зберіг Олексій Толстой на все своє життя. У юнацькі літа мрією Толстого стало побільше пожити у Європі, і 1836 року, склавши іспити у Московському університеті «по науках словесного факультету», він за допомогою своїх знатних родичів Перовських, був зачислений до складу російської місії при німецькому сеймі у Франкфурті-на-Майні, де й перебував декілька років. Але державна служба не вельми приваблювала Толстого, і він її залишає, мандруючи європейськими державами, іноді мешкаючи у Москві чи Петербурзі. Та з кожним роком туга за рідною Стародубщиною все більше сковувала серце нащадка гетьмана Розумовського, і він усе більше та більше розумів, що ні імперському Петербургу чи Москві належить його серце. Саме туга у чужій землі за батьківщиною сприяла появі перших літературних творів Толстого, і навіяні вони були саме спогадами про щасливе дитинство на Стародубщині.
Перші літературні спроби Толстого, написані у 1839—1843 рр., наслідували великою мірою фантастичні оповідання Антонія Погорільського, і не даремно друком вони виходили під псевдонімом «Краснорозький», і таким чином, так само як і псевдонім Погорільського, натякували читачеві на «літературну вітчизну» автора — село Красний Ріг. Так само, як і Антоній Погорільський, Толстой переносить ті події, які відбуваються у його перших творах (оповіданнях «Сім'я вурдалака» й «Упир») у далекі від Стародубщини краї — Москву, Італію та Сербію, хоча фантастичні мотиви цих оповідань безперечно мають своє походження саме від стародубських народних легенд та переказів, подібних, наприклад, до тих, які послужили матеріалом для створення поеми «Відьмак» іншим стародубським українським письменником, Іваном Бороздною. Та якщо «Сім'я вурдалака» є лише звичайним «готичним» оповіданням, що були дуже поширені того часу в європейській літературі, то «Упир» Толстого має вже принципове громадсько-національне значення, і містить у собі ті мотиви, які згодом стануть загальними у творчості письменника. Головний герой цього твору має у Толстого українське прізвище Рибаренко. Він приїхав до Москви після подорожі Європою, і не може знайти собі місця серед російської аристократичної еліти цього міста. Він бачить навколо себе лише одних «упирів», які п'ють його кров і скорочують життя. Не маючи сил боротися з цими «упирями», Рибаренко вкорочує собі віку, кидаючись вниз із дзвіниці Івана Великого у Кремлі. Таким чином у цьому оповіданні Толстой розвинув далі ідею Антонія Погорільського про культурну «подвійність» освіченого українця у Російській імперії, якому національний європейський менталітет заважає відчувати себе «своїм» серед російського суспільства з іншою ментальністю. Слід додати, що хоча дія оповідання відбувається нібито у Москві, описи дворянських домів, що містяться у творі, вельми нагадують своїм виглядом ті гетьманські палаци Розумовського на Стародубщині, які добре були відомі Олексію Толстому під час його подорожей рідним краєм — у містечку Баклані, Почепі та у Красному Розі.
Ідея Антонія Погорільського про те, що освічений українець, відірваний від рідного національного коріння, неминуче деградує та духовно гине, знайшла відображення у невеличкому творі молодого Толстого «Артемій Семенович Бервенковський», де з м'яким українським гумором показана сумна доля українського «Манилова» зі Стародубщини. А в природознавчому нарисі «Вовчий приймак», Олексій Толстой прямо підкреслює, що подія відбувається у «Чернігівській губернії, Мглинського повіту, в селі Красний Ріг». Так, і вдалині від Вітчизни, Олексій Толстой ніколи не забував про неї.
До 1840-х років належать і перші поетичні твори Олексія Толстого — балади та вірші, більша частина з яких присвячена саме Стародубщині. У них Олексій Толстой захоплюється чарівним світом сіверської народної творчості, оспівує її природу, згадує героїчну історію рідного краю князівських та козацьких часів, показує себе справжнім патріотом рідної землі. І якщо у найраннішою (за часом написання) баладі «Вовки» Толстой лише повторює мотиви народних легенд, то у подальших творах оригінальний світогляд і власний погляд на історію, тонкий ліризм і увага до подробиць стають характерними рисами поетичної творчості письменника. Так у поезії «По греблі нерівній та тряській…» поет з відчутною любов'ю змальовує звичайне життя свого рідного села, за яким він, без всякого сумніву, вельми сумує, вдалечині від батьківщини. Цей вірш до вінця наповнений місцевим стародубським колоритом і світлою тугою за далекою Вітчизною. Поезія написана російською мовою, але скрізь у автора прориваються місцеві українські особливості сіверського діалекту.
В іншій поезії, «Ти знаєш край, де все багатством дише…», Толстой спочатку розгортає перед читачем мальовничу картину краси сіверської землі, пише про хутори у вишневих гаях, про стада волів серед стародубського лісостепу, про парубків і сліпого Грицька, що співає пісні про козацькі часи. А далі поет нібито вдивляється пильніше в оцю землю, і раптом розуміє, що саме тут, по цих битих шляхах, кілька століть тому рухались орди Батия, а потім українські козаки воювали тут за незалежність рідного краю. Схиляється за небокрай сонечко, і серед «сивої пари», що підіймається з боліт «над сплячою Україною», поет бачить тіні героїв козацької доби — Сагайдачного, Мазепи, Палія, Кочубея. У первинній редакції цього вірша Толстой згадував і свого прадіда, «чесного гетьмана» Кирила Розумовського, але в остаточному варіанті ці рядки викреслив, аби не привносити до епічної картини минулого життя якихось особистих мотивів. В результаті в поезії залишилася лише згадка про зруйнований батуринський палац над «сумними водами» Сейму, і таким чином вірш закінчується жалісливими спогадами про ту Україну, якої вже нема внаслідок імперської політики Росії, і до якої хоча б у мріях прагне «потрапити душею» сам поет.
Ідея зруйнованого гетьманського палацу, як символу знищеної ворогами України, яскраво висвітлена в поезії Олексія Толстого «Порожній будинок». Поет із сумом дивиться на занедбаний палац гетьмана Розумовського у Почепі та з обуренням згадує тих нащадків славетного гетьмана, які у «блискучій столиці» «забули рідну мову», а їхні селяни тим часом помирають з голоду на Стародубщині. Але усе даремно!
Напрасно! Все тихо средь мертвого сна,
Сквозь окна разбитые смотрит луна,
Сквозь окна разбитые мирно глядит
На древние стены палат;
Там в рамах узорчатых чинно висит
Напудренных прадедов ряд.
Их пыль покрывает, и червь их грызет…
Забыли потомки свой доблестный род!
Мотивами поєднання історичних сторінок минулого і сьогодення крізь призму картин стародубської природи просякнуті й інші поезії Олексія Толстого цього періоду. У вірші «Дзвоники мої…», початок якого був покладений на музику і став відомим у 19-20 ст. ст. романсом, герой, скачучи травневим луго на коні, уявляє собі, нібито він перемістився в іншу епоху і в інше місце, та в будь-яку хвилину на нього можуть напасти войовничі кочівники. Та веселі картини весняної природи заважають його серцю думати про сумне — натомість у його уяві раптом постають величні події з часів Гетьманської України. Він бачить відважних козаків, які їдуть до Москви укладати дружній союз, а московський народ «у галасливому очікуванні» чекає з заходу цього «світлого посольства».
В кунтушах и в чекменях,
С чубами, с усами,
Гости едут на конях,
Машут булавами,
Подбочась, за строем строй
Чинно выступает,
Рукава их за спинойВетер раздувает.
У цьому вірші Олексій Толстой так і не зміг подолати імперської традиції. У цій поезії російський цар показаний як гостинний хазяїн, який щедро пригощає послів, та називає їх «своїми дітьми». І українські козаки під пером Толстого цього разу зовсім не характеризуються як державники, і таким чином в уяві автора дійсно створюється ідеалістична, але історично невірна, картина «доброї» імперії. На виправдання Толстого можна сказати лише те, що з часом, позбувшись ідеалізму молодості, він дивився на Російську імперію вже по-іншому, вважаючи її відсталою, деспотичною державою. І цей історичний прогрес у поглядах Толстого відбувався саме на Стародубщині, після того, як він назавжди переселяється сюди. А цей вірш може бути корисним для українців лише тією повагою та пошаною, з якою автор відображає в ньому українських козаків, сміливих, рішучих й упевнених у собі.
Безумовною вершиною першого періоду поетичної творчості Олексія Толстого є його балада «Курган», у якій він з неперевершеним талантом зумів показати історичну долю українського народу, нації, що мала колись велику Київську державу, але яку згодом північний сусід не лише завоював і поневолив, а й відібрав від неї навіть її власну історію. Ідею написання цієї поезії навіяли Толстому старовинні стародубські кургани. Величні картини давніх могил, насипаних, зокрема, й серед так званого «стародубського степу» невідомими народами у прадавні часи, спонукали автора задуматися над мінливою долею народів і їхніх вождів, які наївно вважають, що їх «гучне ім'я століття усі переживе», а насправді у спадок нащадкам залишаються лише їхні кургани, та ніхто вже і не згадає, хто там був похований, і чим могла уславитися ця людина. Так і в цьому випадку: жерці обіцяли людям, що скоріше курган, у якому був похований їхній вождь, зрівняється з землею, ніж загине слава про нього. І от, промайнули тисячоліття, і «народи змінили народи, обличчя змінилось землі».
Курган же с высокой главою,
Где витязь могучий зарыт,
Еще не сровнялся с землею,
По-прежнему гордо стоит.
А витязя славное имя
До наших времен не дошло…
Кто был он? венцами какими
Свое он украсил чело? …
Безмолвен курган одинокий…
Наездник державный забыт,
И тризны в пустыне широкой
Никто уж ему не свершит! …
А слезы прольют разве тучи,
Над степью плывя в небесах,
Да ветер лишь свеет летучий
С кургана забытого прах…
Олексій Толстой і Тарас Шевченко
Оспівуючи у своїх поезіях українську історію й український народ, не забував Олексій Толстой і про сьогодення, про ті проблеми, які тяжили над Україною під імперським поневоленням. Перебуваючи у Москві та Петербурзі, Толстой познайомився з видатними діячами українського походження, які там мешкали: Миколою Гоголем, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем. З українським істориком Миколою Костомаровим Олексія Толстого пов'язували довгі роки справжньої дружби, і саме Костомаров став учителем Толстого, розповідаючи йому про те, яким було справжнє місце українського народу в історії Східної Європи.
Критичне ставлення до імперської влади стало притаманною рисою характеру Олексія Толстого. Його друг і родич, український патріот Лев Жемчужников згадував, як любив Толстой у вузькому колі потішатися над російським імператором Миколою І, якого він вважав дурним і жорстоким солдафоном. Так улюбленим оповіданням Олексія Толстого, за словами Жемчужникова, була розповідь про те, як Микола І їздив у гості до свого кузена, прусського короля. Там, у Потсдамі, російський цар зранку вирушив із візитом до кузена, у військовому мундирі та з палашем. На доріжці парку Миколу з усіх боків обступили приручені журавлі, які сподівалися на гостинець. Але «безстрашний вояка» вихопив палаш, та розпочав з журавлями нерівний бій. А через півгодини з'явився у королівському палаці з добутими трофеями, та «увінчаний новою перемогою». Це оповідання, як і безліч інших, завжди викликало дружний сміх у співрозмовників Толстого.
Але не лише сміхом боровся Олексій Толстой з імперською владою. Під час заслання Тараса Шевченка він робив усе можливе, аби допомогти українському поетові вийти на волю. Коли на початку 1850-х років від Шевченка перестали надходити вістки із заслання, Олексій Толстой двічі їздить до Оренбургу, де генерал-губернатором був його дядько Василь Перовський, та вимагає від влади дбайливішого відношення до поета. З Шевченком йому зустрітися не довелось — той був у поході з військом, але другові Кобзаря, художнику Гороновичу, який разом із Тарасом учився в Академії Мистецтв, Толстой пише з Оренбургу 1852 року: «Шевченко зовсім не помер і не убитий. У мене перед очима вид Аральського моря, зроблений ним. Він є здоровим і буде, ймовірно, скоро представлений до підвищення, через те що начальство ним задоволено». Це «задоволення начальства» було пов'язане саме з клопотаннями за Шевченка Олексія Толстого. За проханням Толстого Василь Перовський звертається навіть до ІІІ відділення, яке займалося у імперії долею політв'язнів, але імперський уряд знову залишився байдужим до долі Шевченка. Але і після цього, як згадував Лев Жемчужников:
...добрі люди, безсумнівно, продовжували думати і піклуватися про Шевченка, і до таких належав, як мені добре відомо, Олексій Толстой.
З приходом до влади Олександра ІІ Толстой прикладає ще більше зусиль для визволення з солдатчини українського пророка, і як зазначає той же Лев Жемчужников, Толстой відіграв у справі визволення Тараса не останню роль.
По смерті імператора Миколи Павловича багато сприяв визволенню Шевченка граф Олексій Толстой, про що ніхто не знав.
— пише він. Так любов'ю до України з'єдналися долі Великого Кобзаря та правнука гетьмана Розумовського, який своєю Вітчизною вважав Стародубську землю. А наслідком поїздки Олексія Толстого до Оренбургу став іще й вірш «Колодники», у якому символом імперської Росії стали важкі кайдани на тілах в'язнів, що «дорогу (на каторгу) метуть та метуть».
Олексій Толстой у Красному Розі
Після смерті Миколи І, новий імператор, Олександр ІІ, згадавши дитячу дружбу з Олексієм Толстим, призначує його флігель-ад'ютантом, а потім єгермейстером царського двора. Але державна служба не до вподоби правнуку гетьмана Розумовського, і вже 17 квітня 1858 року Олексій Толстой добивається відставки, та вирішує присвятити все своє подальше життя літературі та рідній Стародубщині. З цього часу маєток прадіда Красний Ріг знову приймає його до себе. Тут він проводить свої найкращі роки та створює свої найбільші твори. Сюди він запрошує на зустріч своїх найкращих друзів, та називає Стародубщину своєю справжньою Вітчизною. «Край, якого не побачиш у Петербурзі», — пише Толстой про Красний Ріг у листі до Болеслава Маркевича. А в листі поетові Якову Полонському просто захоплюється: «Якби ви знали, яка це пишність влітку і осінню! Ліси довкруги на 50 верст і більш, балки і лощини такі красиві, яких я ніде не бачив, а восени, особливо в цю осінь, не виїжджаєш із золота та пурпуру». І навіть так, дещо іронічно: «Якщо Париж коштує обідні, то Красний Ріг зі своїми лісами і ведмедями коштує всіх Наполеонів, як би їх не пронумерували».
Мешкаючи на Стародубщині, Олексій Толстой уважно займається сіверською історією — вивчає давні рукописи, які зберігалися ще тоді по численних бібліотеках стародубської козацької старшини, постійно консультується у своїх листах з визначним українським науковцем Миколою Костомаровим, який і тепер залишається для Толстого головним авторитетом з усіх історичних питань. Запрошуючи Костомарова до себе в гості, у Красний Ріг, Олексій Толстой так пише йому, стилем давніх українських літописів: «Не малое иму вождехеление захватити тя и силою повлекти тя во Северскую землю, в ней же пребывание имам. Не лепо ли бяше во Северскую землю внедриться ти, егда бы на малое время, абы очесы видети своими землю, ю же не раз и не два повествованиями описаши?». Старожили Красного Рогу згадували, що Толстим навіть була написана історія власного села, яка, на жаль, до нашого часу не збереглася. Взагалі ж Толстой завжди уважно пильнував та допомагав краснорізьким селянам, особливо після ліквідації кріпацтва у Росії 1861 року, коли місцеві селяни отримали свободу, та не отримали землю, яка надовго ще залишалася у руках поміщиків. Олексій Толстой дозволяв краснорізьцям пасти худобу на власних полях, допомагав їм ліками, коли вони хворіли, відкрив у селі школу, де селянські діти вчилися безкоштовно. Іноді Толстой сам працював у сільській кузні, та міг з великим захопленням, годинами, розповідати гостям про своїх земляків, наприклад про кучера Івана Рекуненка, який долав відстань у 20 верст від Красного Рогу до Почепу за 40 хвилин. Недаремно в одному з своїх листів Олексій Толстой так написав про селян Красного Рогу: «Ми з ними добрі друзі».
Турбувала Толстого й трагічна доля стародубського селянства, яке з заможного населення часів Гетьманщини перетворилося бажанням царського уряду на збіднілу, вічно голодну масу. Так у листі від 7 лютого 1869 року Толстой писав: «Голод навколо загальний, у багатьох селах з голоду помирають. Дивитися на те, що твориться — жахливо». Особливо жахливо було те, що Толстой чудово розумів, що подолати голод у бюрократичній імперській державі годі було й думати.
Протиставлення європейської Київської Русі азійській Русі Московській в творчості Олексія Толстого
Єдину можливість боротися з бюрократичним свавіллям російського уряду надавала Олексію Толстому літературна творчість. Сатиричні та історичні поезії Толстого цього періоду викликають велике незадоволення царського уряду, а деякі його твори навіть забороняються до друку. Знаходячись під величезним впливом історичних думок та ідей Миколи Костомарова щодо постійного історичного конфлікту поміж демократичною Україною та деспотичною Росією, Олексій Толстой створює власну історичну концепцію, згідно з якою Київська Русь у його очах була справжньою європейською демократичною державою, з народним, вічовим способом управління, а Московська Русь та Російська імперія завдяки тривалому татарському пануванню, назавжди загубила свій зв'язок із Європою та давнім Києвом, перетворившись на справжню азійську деспотію. Ця азійська ментальність, на думку Толстого, є притаманною і сучасному йому російському суспільству, і викоренити її у Російській державі аж ніяк не можливо, настільки глибоко вкоренилася вона в душі росіян. Опрацьовував Толстой свою історичну концепцію у численних творах, які пише впродовж 60-70 років 19-го ст., аж до власної смерті.
Низка історичних балад, створених Толстим цього часу, підкреслює його ідею про державну та духовну спорідненість Київської Русі з Європою, ту спорідненість, яка була цілком забута та загублена у Московській Русі та Росії. Сюжети, які Толстой черпав у давньоукраїнській історії, стали основою таких його історичних балад, як «Пісня про Гаральда та Ярославну», «Три побоїща», «Пісня про похід Володимира на Корсунь», «Гакон Сліпий», «Роман Галицький», «Ругевіт», «Канут» та деяких інших. Але найбільш виразно ідея про те, що культурно та духовно Московська Русь та Російська імперія аж ніяк не можуть бути спадкоємницями Київської Русі, а є спадкоємницями татарської Золотої Орди, і цей тягар тяжітиме над Російською державою мабуть довічно, була висловлена Олексієм Толстим у двох його баладах — «Змій Тугарин» та «Потік-богатир», де, узявши за основу сюжети народних билин, що були записані дослідниками у землях слов'ян-поморів на півночі Росії, автор спромігся показати увесь той бруд та гидоту, який ховається у середині державного механізму Російської імперії, за її блискучим фасадом, яким російські владарі намагаються засліпити очі іноземним дипломатам.
Події у баладі «Змій Тугарин» розгортаються у княжому Києві, на бенкеті у князя Володимира Великого. До столиці України-Русі прибуває посол з азійського Сходу, Змій Тугарин, який віщує українському князеві про те, як шляхетні звичаї Київської Русі, такі як «честь — безцінний скарб», та «народне віче», де «вершиться їх суд», заміняться незабаром владою монгольського хана, і «честь, государи, заменит вам кнут, а вече — каганская воля!». І хоча з часом Москва зуміє скинути з себе татарське ярмо, але рабські, холопські звичаї та жорстока деспотична влада залишаться головними рисами Російської держави ще надовго. Вустами Змія Тугарина Олексій Толстой виставляє страшний діагноз російському народові:
…И время придет,
Уступит наш хан христианам,
И снова подымется русский народ,
И землю единый из вас соберет,
Но сам же над ней станет ханом!
И в тереме будет сидеть он своем,
Подобен кумиру средь храма,
И будет он спины вам бить батожьем,
А вы ему стукать да стукать челом -
Ой срама, ой горького срама!
І далі:
…Обычай вы наш переймете,
На честь вы поруху научитесь класть,
И вот, наглотавшись татарщины всласть,
Вы Русью ее назовете!
И с честной поссоритесь вы стариной,
И, предкам великим на сором,
Не слушая голоса крови родной,
Вы скажете: «Станем к варягам спиной,
Лицом повернемся к обдорам!»
У цьому протипоставленні «варягів» (європейців) та «обдорів» (диких азійських народів з півночі Російської імперії) й полягає головна ідея цього твору Олексія Толстого, ідея того, що розбещена монгольським деспотизмом російська влада ніколи вже духовно та політично не повернеться по-справжньому до демократичного Заходу, до своїх предків русинів з Київської Русі, а швидше вже «повернеться обличчям» до диких, але близьких їй за духом, «обдорам», та й рідний російський народ намагатиметься перетворити ця влада у таких собі покірливих та «диких розумом» обдорів. А от князь Володимир, за думкою Олексія Толстого, уособлює у собі якраз найкращі риси українського (або за термінологією наших давніх літописів «руського») народу, з його демократизмом, європейськістю, волелюбністю та спрагою до прогресу. Ось такими словами відповідає Володимир Великий ординському послу:
Вишь, выдумал нам
Каким угрожать он позором!
Чтоб мы от Тугарина приняли срам!
Чтоб спины подставили мы батогам!
Чтоб мы повернулись к обдорам!
Нет, шутишь! Живет наша русская Русь!
Татарской нам Руси не надо! …
Подайте ж мне чару большую мою,
Ту чару, добытую в сече,
Добытую с ханом хозарским в бою,-
За русский обычай до дна ее пью,
За древнее русское вече!
Ще яскравіше думка Олексія Толстого про те, що сучасна йому Російська держава веде свій родовід від Золотої Орди, а не від Русі Київської, була висловлена ним в іншій баладі, «Потік-богатир», де протиставлення демократичного Києва деспотичній Москві та Петербургу набуло ще більшого літературного втілення. Розпочинається ця балада так само бенкетом у князя Володимира, де головний її герой, богатир Потік, засинає, та пробуджується лише через п'ятсот років, у царській Москві. Тут він бачить російського царя, який мордує та винищує свій власний народ, а цей народ за це кланяється йому в ноги, та називає «рідним батьком» та «земним богом». Потоку, що вихований був у вільному та демократичному Києві, це все здається дивним та незрозумілим, і він не може втямити, як вільний та волелюбний народ зміг перетворитися на рабів та холуїв. Гострою та їдкою сатирою батожить Олексій Толстой ментальність російського суспільства:
Едет царь на коне, в зипуне из парчи,
А кругом с топорами идут палачи,-
Его милость сбираются тешить,
Там кого-то рубить или вешать.
И во гневе за меч ухватился Поток:
«Что за хан на Руси своеволит?»
Но вдруг слышит слова: «То земной едет бог,
То отец наш казнить нас изволит!»
И на улице, сколько там было толпы,
Воеводы, бояре, монахи, попы,
Мужики, старики и старухи -
Все пред ним повалились на брюхи.
Удивляется притче Поток молодой:
«Если князь он, иль царь напоследок,
Что ж метут они землю пред ним бородой?
Мы честили князей, но не эдак!
Да и полно, уж вправду ли я на Руси?
От земного нас бога Господь упаси!
Нам Писанием велено строго
Признавать лишь небесного Бога!»
И пытает у встречного он молодца:
«Где здесь, дядя, сбирается вече?»
Но на том от испугу не видно лица:
«Чур меня,- говорит,- человече!»
И пустился бежать от Потока бегом…
А здивований Потік засинає ще на триста років, та просинається вже у імперському Петербурзі, сучасному для Олексія Толстого. Тут автор, чи не першим у Російській імперії, виказує дивовижну проникливість у майбутнє російського народу, бо твердить, що саме оця рабська покірливість росіян, що змушувала їх свого часу називати «рідним батьком» свого ката, призвела у другій половині 19-го ст. до великого поширення у російському суспільстві революційних ідей, але на відміну від Європи, звідки ці ідеї і ширилися на Росію, росіяни чекали на революцію не для того, аби встановити рівноправ'я та демократію у своїй країні, а для того, щоб на місце одного ідола — царя, наставити ідола іншого, та знову «мести перед ним землю бородою». Так замість культу царя поступово затверджується у Росії новий культ — «мужика», і Олексій Толстой ще на початку 70-х років 19-го ст. вірно помітив цю хибну тенденцію російського суспільства. А киянин Потік для Толстого став тим каталізатором, який показує, що від Київської Русі ці тенденції у Російську імперію піти не могли, що Русі-Україні з її демократичним устроєм зовсім не рідною була деспотична-бюрократична імперія, яка будь-яким чином намагалася прибрати до себе всю славу чужої для себе Київської Русі.
И подумал Поток: «Уж, господь борони,
Не проснулся ли слишком я рано?
Ведь вчера еще, лежа на брюхе, они
Обожали московского хана,
А сегодня велят мужика обожать!
Мне сдается, такая потребность лежать
То пред тем, то пред этим на брюхе
На вчерашнем основана духе!» …
И что видеть и слышать ему довелось:
И тот суд, и о боге ученье,
И в сиянье мужик, и девицы без кос -
Все приводит его к заключенью:
«Много разных бывает на свете чудес!
Я не знаю, что значит какой-то прогресс,
Но до здравого русского веча
Вам еще, государи, далече!»
И так сделалось гадко и тошно ему,
Что он наземь как сноп упадает
И под слово прогресс, как в чаду и дыму,
Лет на двести еще засыпает.
Пробужденья его мы теперь подождем;
Что, проснувшись, увидит, о том и споем,
А покудова он не проспится,
Наудачу нам петь не годится.
Пророцьке розуміння Олексієм Толстим того більшовицького майбутнього, яке чекає на Росію через п'ятдесят років, виявилося ще у двох його баладах — «Пантелій-цілитель» та «Травневою веселою порою…», поезіях, що були написані тоді, коли майбутнього вождя «світового пролетаріату» Володимира Ульянова-Леніна ще навіть не було на світі (перша балада), або він знаходився ще у колисці (балада друга). Основою для балади «Пантелій-цілитель» стала народна пісня, з якою, як згадував потім Пантелеймон Куліш, ознайомив Толстого свого часу Микола Гоголь. Олексій Толстой переробив народний сюжет, змалювавши у баладі святого Пантелеймона, який збирає у полях цілющі трави для лікування хворих. Його ліки допомагають усім людям, крім тих, що «лечением всяким гнушаются». «Все, кричат они, надо похерити!».
И приемы у них дубоватые
И ученье-то их грязноватое,
И на этих людей,
Государь Пантелей,
Палки ты не жалей,
Суковатыя!
У баладі «Травневою веселою порою…» Толстой змалював образ російських революціонерів, що бажають зруйнувати весь світ, аби набудувати на всіх полях свинарників, а солов'їв знищити «за даремність». Закінчує він цей вірш, написаний у червні 1871 року, знов таки пророцькими словами:
Служите ж делу, струны!
Уймите праздный ропот!
Российская коммуна,
Прими мой первый опыт!
Взагалі ж сатиричний талант Олексія Толстого призводив до того, що ті його твори, які були заборонені до друку імперською цензурою, ширилися по імперії у численних списках, переписаними від руки, та приносили Толстому славу неперевершеного сатирика Російської імперії. Й до кінця свого життя правнук гетьмана Розумовського рішуче реагував на будь яку спробу російської влади або російського суспільства розпочати новий наступ на європейські демократичні принципи або на невід'ємні права поневолених народів імперії. Так у своїй сатиричній «Історії держави Російської від Гостомисла до Тімашева» Толстой у віршованій формі змальовує бюрократичний лад російської державності, який не змінюється впродовж багатьох століть, а у не менш сатиричній «Пісні про Каткова, про Черкаського, про Самаріна, про Маркевича та про арапів» розвінчує великодержавних російських шовіністів, які нав'язують суспільству думку, що у Російській імперії живуть переважно одні «росіяни», а якщо б російські імперіалісти надумалися б завоювати й Африку, то почали би й негрів фарбувати у білий колір, намагаючись довести світові, що це також «русскіє».
«Культурна подвійність». Ставлення до Росії
Та сама «культурна подвійність» освіченого українця в Російській імперії, яку вперше висвітлив у літературній творчості дядько Толстого Антоній Погорільський, мала неабияку силу й над самим Толстим, який так і не спромігся цілком позбавитися від неї, до кінця життя хитаючись поміж прищепленою з дитинства імперською освітою «російськістю» та українством. Проте про відмінність української (західноруської) ментальності від російської, Толстой продовжував натякувати за будь-якої нагоди. Так у своїй великій драмі «Смерть Івана Грозного» він знову протиставляє український та російський характер у сцені розмови російського царя з послом від Речі Посполитої Гарабурдою, українським шляхтичем. Іван Грозний та Гарабурда мають різні уявлення про порядність та честь — для українського шляхтича моральні принципи є єдиними для всіх, від царя до звичайного селянина, а російському деспоту здається, що він має право стояти вище моралі, адже він «помазаник Божий», а всі інші його холопи. Гарабурда та Іван Грозний ніколи не зможуть порозумітися, адже вони є представниками двох різних культур — європейської та азійської, і поміж ними стіна, яку вони не в силах подолати, вважав Олексій Толстой. У своїх зауваженнях до акторів, які повинні були брати участь у цій п'єсі, Толстой писав, що Гарабурда є типовим українцем, і актор, який буде зображати його у спектаклі, повинен розмовляти з українським акцентом, аби глядачі драми відразу ж зрозуміли, звідки він походить родом. В іншій історичній п'єсі Олексія Толстого «Цар Федір Іванович», український сюжет відсутній, але головна думка цього твору про те, що деспотичною державою не зможе керувати добрий цар, адже він зруйнує цю державу зсередини, є дуже актуальною і в наші часи (недаремно після років заборони драми, саме нею відкрився перший сезон Московського Художнього Театру 1898 року, коли імперією керував слабохарактерний Микола ІІ, що так само привів цю імперію до загибелі).
Уважно вивчаючи історію Київської Русі, Москви та імперії Олексій Толстой приходить до висновку, що «холопська ментальність», яка створилася в Московській Русі після монголо-татарської навали є характерною рисою для всіх державних утворень на теренах тогочасної Росії. Навіть вічовий Новгород не зміг уникнути від цієї долі. У листі до Б. М. Маркевича Толстой писав: «Після деякого вивчення я знайшов, що тодішні новгородці були справжніми свинями і не заслуговували ні на що інше, як потрапити у пащу до Москви, абсолютно так само, як Рим потрапив у пащу Цезаря». Й чим мудріше ставав Толстой, тим краще він розумів, що сучасна йому Росія також приречена на постійне внутрішнє рабство та холопство, а можновладці завжди використовуватимуть це безвілля власного народу задля своїх ганебних цілей. «Російська нація зараз мало що коштує, — писав він в одному з листів, — російське дворянство — повне ніщо, російське духівництво — каналії, менша братія — каналії, чиновники — каналії …», й далі:
«у нас уряд кращий, ніж ми заслуговуємо, бо ми настільки монголи і туранці, наскільки це взагалі можливо. Ганьба нам! Це ми ще хочемо обернутися спиною до Європи! Це ми проголошуємо нові порядки і сміємо говорити про гнилий Захід!». |
В останні роки свого життя Олексій Толстой підбиває гіркий підсумок:
«Якби перед моїм народженням Господь Бог сказав мені: “Графе! обирайте народ, серед якого ви хочете народитися!” - я б відповів йому: “Ваша величність, скрізь, де вам буде бажано, аби лише не в Росії!”. Мені вистачить сміливості признатися в цьому. Я не пишаюся тим, що я росіянин, я підкоряюся цьому становищу». |
Ось такого висновку дійшов Олексій Толстой на своєму важкому шляху до справжнього українства.
Останні дні
Від середини 60-х років ХІХ ст., колись богатирське здоров'я Олексія Толстого (а він розгинав підкови і згортав пальцями гвинтоподібно зубці виделок), похитнулося. Борючись із важким болем, він все частіше вирушає в подорожі на природу, по рідних стародубських лісах, нібито прощаючись зі своєю батьківщиною. А 28 вересня (10 жовтня за н. ст.) 1875 року Олексія Толстого не стало. Поховали його в рідному Красному Розі, у невеличкій усипальниці-каплиці, поруч із прадідівською церквою гетьмана Розумовського. Толстой дуже полюбляв це місце, а одного разу так написав про нього: «Сьогодні субота, і музика дзвонів у нашій церкві зливається із співом соловейків та вивільги… Навколо ніщо не мовчить, усе співає і все радіє весні, я сам ось-ось готовий заспівати». Маєток Толстого Красний Ріг і нині залишається тим місцем, куди постійно приїжджають його земляки та гості з України, аби вшанувати пам'ять великого правнука славного українського гетьмана.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
- Г. И. Стафеев. Сердце полно вдохновенья. Жизнь и творчество А. К. Толстого. — Тула, 1973. — 320 с.
- Ігор Роздобудько. Олексій Костянтинович Толстой. // Стародубщина. Нарис українського життя краю.
Посилання
- Толстой Олексій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1911. — 1000 екз.
Примітки
- Лотман Л. М. Толстой А. К. // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1972. — Т. 7. — С. 539–542.
- Czech National Authority Database
- С. Венгеров Толстой, Алексей Константинович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIII. — С. 442–447.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Перовські — дворянський і графський рід, що походить від графа Олексія Кириловича Разумовського, «вихованці» якого (5 синів і 4 дочки) отримали прізвище Перовські, від підмосковного села Перова. Зокрема, Лев Миколайович був санкт-петербурзьким губернатором і батьком відомої терористки Софії Перовської
- Толстой Алексей Константинович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
- Метельский Г. В. «Листья дуба». — М.: Мысль, 1974.
- Жемчужников Л. М. «Мои воспоминания из прошлого». — Л.: «Искусство», 1971, стр. 192—193.
- Толстой А. К. Собрание сочинений. Т IV. М.: «Художественная литература», 1964, стр. 50.
- Жемчужников Л. М. «Мои воспоминания из прошлого». Л.: «Искусство», 1971, стр. 163—164.
- Толстой А. К. Собрание сочинений. Т IV. М, «Художественная литература», 1964, стр. 280.
- Толстой А. К. Собрание сочинений. Т IV. М, «Художественная литература», 1964, стр. 281.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Oleksij Kostyantinovich Tolstoj 5 veresnya 1817 Peterburg 10 zhovtnya 1875 rosijskij pismennik poet dramaturg vihovanij na istorichnij Getmanshini Chlen korespondent Peterburzkoyi Akademiyi Nauk Oleksij Kostyantinovich TolstojAleksej Konstantinovich TolstojOleksij Kostyantinovich TolstojPsevdonim KrasnorogskijNarodivsya 24 serpnya 5 veresnya 1817 1817 09 05 Sankt Peterburg Rosijska imperiyaPomer 28 veresnya 10 zhovtnya 1875 1875 10 10 58 rokiv selo Krasnij Rig Chernigivska guberniya Rosijska imperiya peredozuvannya likivKrayina Rosijska imperiyaNacionalnist rosiyaninDiyalnist pismennik poet dramaturgSfera roboti literatura 2 2 i poeziya 2 2 Alma mater dZaklad Peterburzka akademiya naukMova tvoriv rosijskaRoki aktivnosti z 1830Zhanr poeziyaMagnum opus d Car Fedir Ioanovich d i dChlenstvo Kozma Prutkov i Peterburzka akademiya naukRid dBatko dMati dRodichi Perovskij Oleksij OleksijovichU shlyubi z Bahmetyeva Sofiya AndriyivnaAvtografNagorodi Tolstoj Oleksij Kostyantinovich u Vikishovishi Roboti u Vikidzherelah U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Tolstoj Ranni rokiNarodivsya u Peterburzi Batko graf Kostyantin Petrovich Tolstoj mati Ganna Oleksiyivna Perovska vihovanka pozashlyubna dochka grafa O K Rozumovskogo sina ostannogo getmana Ukrayini Dityachi roki proviv na Starodubshini u mayetku materi Za dopomogoyu druga Perovskogo V A Zhukovskogo hlopchik buv predstavlenij tezh vosmilitnomu todi nastupnikovi prestolu zgodom imperatorovi Oleksandru II i buv v chisli ditej sho prihodili do cisarevicha po nedilyah dlya igor Vidnosini sho takim chinom zav yazalisya trivali protyagom usogo zhittya Tolstogo TvorchistVidomij v Rosijskij imperiyi yak avtor vishukanih balad satirichnih virshiv v ukrayinskij barokovij tradiciyi pisav beletrizovanu prozu na istorichnu tematiku trilogiya Smert Ivana Groznogo Car Feodor Ivanovich i Car Boris a najbilshu slavu zdobuv cherez uchast u literaturnij mistifikaciyi Kozma Prutkov kolektivnij psevdonim troh dvoyuridnih brativ Najviznachnishij literaturnij tvir Tolstogo istorichnij roman pershodruk 1862 Pisav zokrema lirichni poeziyi na ukrayinski temi Oleksij Tolstoj klopotavsya za polegshennya doli T Shevchenka na zaslanni j spriyav jogo vizvolennyu Oleksij Tolstoj i StarodubshinaCerkva getmana Rozumovskogo u Pochepi Matir poeta Gannu Perovsku 15 richnoyu divchinkoyu mozhnovladnij batko Oleksij Rozumovskij viddav zamizh za starogo vdivcya grafa Kostyantina Tolstogo brata rosijskogo skulptora Fedora Tolstogo Ale nerivnij shlyub ne stav trivalim Vidrazu zh pislya narodzhennya sina Ganna Perovska pokinula cholovika ta perebralasya zhiti u svij mayetok Krasnij Rig pid Pochepom na Starodubshini Tut i v susidnih Pogorilcyah promajnulo ditinstvo Oleksiya Tolstogo Sam vin pisav pro ce tak She shesti tizhniv vid rodu ya buv vidvezenij do Malorosiyi matir yu moyeyu ta moyim dyadkom z boku materi Oleksiyem Oleksijovichem Perovskim sho buv piznishe opikunom Harkivskogo universitetu i vidomij v rosijskij literaturi pid psevdonimom Antona Pogorilskogo Vin mene vihovav i pershi moyi roki projshli v jogo mayetku Ale she bilshe vid dyadkovih Pogorilciv polyubiv Alosha Tolstoj materin Krasnij Rig yakij use svoye zhittya vvazhav svoyeyu spravzhnoyu batkivshinoyu ta neodnorazovo pisav pro ce Pro svoyi dityachi lita u Krasnomu Rozi poet zgaduvav tak Ya duzhe rano zvik do mrijlivosti sho nezabarom peretvorilasya na yaskravo virazhenu shilnist do poeziyi Bagato spriyala comu priroda sered yakoyi ya zhiv povitrya i vid nashih velikih lisiv pristrasno lyublenih mnoyu spravili na mene gliboke vrazhennya sho naklalo vidbitok na mij harakter i na vse moye zhittya i sho zalishilosya v meni i ponini Lyubovi hlopcya do ridnoyi Starodubshini velmi spriyav i jogo dyadko Antonij Pogorilskij yakij tiyeyi pori koli zhiv u Krasnomu Rozi a ce traplyalosya duzhe chasto znajomiv svogo pleminnika yak zi charivnoyu starodubskoyu prirodoyu tak i z miscevim lyudom Potim Tolstoj zgaduvav yak razom z dyadkom sluhali voni kobzariv ta spivali kozacki pisni u selah v okolicyah Pochepu Spriyav Antonij Pogorilskij i yevropejskomu vihovannyu svogo pleminnika 1826 roku pobuvali voni u Nimechchini ta Italiyi Vrazhennya vid yevropejskoyi ta antichnoyi rimskoyi kulturi stalo dlya Aloshi Tolstogo nastilki silnim sho yak vin zgaduvav pislya povernennya do Rosiyi ya vpav u spravzhnyu tugu po batkivshini u yakijs vidchaj vnaslidok yakogo ya vden nichogo ne hotiv yisti a nochami ridav koli sni mene vidnosili v mij vtrachenij raj Lyubov ta povagu do yevropejskoyi kulturi u protilezhnist do azijskoyi moskovskoyi zberig Oleksij Tolstoj na vse svoye zhittya U yunacki lita mriyeyu Tolstogo stalo pobilshe pozhiti u Yevropi i 1836 roku sklavshi ispiti u Moskovskomu universiteti po naukah slovesnogo fakultetu vin za dopomogoyu svoyih znatnih rodichiv Perovskih buv zachislenij do skladu rosijskoyi misiyi pri nimeckomu sejmi u Frankfurti na Majni de j perebuvav dekilka rokiv Ale derzhavna sluzhba ne velmi privablyuvala Tolstogo i vin yiyi zalishaye mandruyuchi yevropejskimi derzhavami inodi meshkayuchi u Moskvi chi Peterburzi Ta z kozhnim rokom tuga za ridnoyu Starodubshinoyu vse bilshe skovuvala serce nashadka getmana Rozumovskogo i vin use bilshe ta bilshe rozumiv sho ni imperskomu Peterburgu chi Moskvi nalezhit jogo serce Same tuga u chuzhij zemli za batkivshinoyu spriyala poyavi pershih literaturnih tvoriv Tolstogo i naviyani voni buli same spogadami pro shaslive ditinstvo na Starodubshini Pershi literaturni sprobi Tolstogo napisani u 1839 1843 rr nasliduvali velikoyu miroyu fantastichni opovidannya Antoniya Pogorilskogo i ne daremno drukom voni vihodili pid psevdonimom Krasnorozkij i takim chinom tak samo yak i psevdonim Pogorilskogo natyakuvali chitachevi na literaturnu vitchiznu avtora selo Krasnij Rig Tak samo yak i Antonij Pogorilskij Tolstoj perenosit ti podiyi yaki vidbuvayutsya u jogo pershih tvorah opovidannyah Sim ya vurdalaka j Upir u daleki vid Starodubshini krayi Moskvu Italiyu ta Serbiyu hocha fantastichni motivi cih opovidan bezperechno mayut svoye pohodzhennya same vid starodubskih narodnih legend ta perekaziv podibnih napriklad do tih yaki posluzhili materialom dlya stvorennya poemi Vidmak inshim starodubskim ukrayinskim pismennikom Ivanom Borozdnoyu Ta yaksho Sim ya vurdalaka ye lishe zvichajnim gotichnim opovidannyam sho buli duzhe poshireni togo chasu v yevropejskij literaturi to Upir Tolstogo maye vzhe principove gromadsko nacionalne znachennya i mistit u sobi ti motivi yaki zgodom stanut zagalnimi u tvorchosti pismennika Golovnij geroj cogo tvoru maye u Tolstogo ukrayinske prizvishe Ribarenko Vin priyihav do Moskvi pislya podorozhi Yevropoyu i ne mozhe znajti sobi miscya sered rosijskoyi aristokratichnoyi eliti cogo mista Vin bachit navkolo sebe lishe odnih upiriv yaki p yut jogo krov i skorochuyut zhittya Ne mayuchi sil borotisya z cimi upiryami Ribarenko vkorochuye sobi viku kidayuchis vniz iz dzvinici Ivana Velikogo u Kremli Takim chinom u comu opovidanni Tolstoj rozvinuv dali ideyu Antoniya Pogorilskogo pro kulturnu podvijnist osvichenogo ukrayincya u Rosijskij imperiyi yakomu nacionalnij yevropejskij mentalitet zavazhaye vidchuvati sebe svoyim sered rosijskogo suspilstva z inshoyu mentalnistyu Slid dodati sho hocha diya opovidannya vidbuvayetsya nibito u Moskvi opisi dvoryanskih domiv sho mistyatsya u tvori velmi nagaduyut svoyim viglyadom ti getmanski palaci Rozumovskogo na Starodubshini yaki dobre buli vidomi Oleksiyu Tolstomu pid chas jogo podorozhej ridnim krayem u mistechku Baklani Pochepi ta u Krasnomu Rozi Ideya Antoniya Pogorilskogo pro te sho osvichenij ukrayinec vidirvanij vid ridnogo nacionalnogo korinnya neminuche degraduye ta duhovno gine znajshla vidobrazhennya u nevelichkomu tvori molodogo Tolstogo Artemij Semenovich Bervenkovskij de z m yakim ukrayinskim gumorom pokazana sumna dolya ukrayinskogo Manilova zi Starodubshini A v prirodoznavchomu narisi Vovchij prijmak Oleksij Tolstoj pryamo pidkreslyuye sho podiya vidbuvayetsya u Chernigivskij guberniyi Mglinskogo povitu v seli Krasnij Rig Tak i vdalini vid Vitchizni Oleksij Tolstoj nikoli ne zabuvav pro neyi Do 1840 h rokiv nalezhat i pershi poetichni tvori Oleksiya Tolstogo baladi ta virshi bilsha chastina z yakih prisvyachena same Starodubshini U nih Oleksij Tolstoj zahoplyuyetsya charivnim svitom siverskoyi narodnoyi tvorchosti ospivuye yiyi prirodu zgaduye geroyichnu istoriyu ridnogo krayu knyazivskih ta kozackih chasiv pokazuye sebe spravzhnim patriotom ridnoyi zemli I yaksho u najrannishoyu za chasom napisannya baladi Vovki Tolstoj lishe povtoryuye motivi narodnih legend to u podalshih tvorah originalnij svitoglyad i vlasnij poglyad na istoriyu tonkij lirizm i uvaga do podrobic stayut harakternimi risami poetichnoyi tvorchosti pismennika Tak u poeziyi Po grebli nerivnij ta tryaskij poet z vidchutnoyu lyubov yu zmalovuye zvichajne zhittya svogo ridnogo sela za yakim vin bez vsyakogo sumnivu velmi sumuye vdalechini vid batkivshini Cej virsh do vincya napovnenij miscevim starodubskim koloritom i svitloyu tugoyu za dalekoyu Vitchiznoyu Poeziya napisana rosijskoyu movoyu ale skriz u avtora prorivayutsya miscevi ukrayinski osoblivosti siverskogo dialektu V inshij poeziyi Ti znayesh kraj de vse bagatstvom dishe Tolstoj spochatku rozgortaye pered chitachem malovnichu kartinu krasi siverskoyi zemli pishe pro hutori u vishnevih gayah pro stada voliv sered starodubskogo lisostepu pro parubkiv i slipogo Gricka sho spivaye pisni pro kozacki chasi A dali poet nibito vdivlyayetsya pilnishe v ocyu zemlyu i raptom rozumiye sho same tut po cih bitih shlyahah kilka stolit tomu ruhalis ordi Batiya a potim ukrayinski kozaki voyuvali tut za nezalezhnist ridnogo krayu Shilyayetsya za nebokraj sonechko i sered sivoyi pari sho pidijmayetsya z bolit nad splyachoyu Ukrayinoyu poet bachit tini geroyiv kozackoyi dobi Sagajdachnogo Mazepi Paliya Kochubeya U pervinnij redakciyi cogo virsha Tolstoj zgaduvav i svogo pradida chesnogo getmana Kirila Rozumovskogo ale v ostatochnomu varianti ci ryadki vikresliv abi ne privnositi do epichnoyi kartini minulogo zhittya yakihos osobistih motiviv V rezultati v poeziyi zalishilasya lishe zgadka pro zrujnovanij baturinskij palac nad sumnimi vodami Sejmu i takim chinom virsh zakinchuyetsya zhalislivimi spogadami pro tu Ukrayinu yakoyi vzhe nema vnaslidok imperskoyi politiki Rosiyi i do yakoyi hocha b u mriyah pragne potrapiti dusheyu sam poet Ideya zrujnovanogo getmanskogo palacu yak simvolu znishenoyi vorogami Ukrayini yaskravo visvitlena v poeziyi Oleksiya Tolstogo Porozhnij budinok Poet iz sumom divitsya na zanedbanij palac getmana Rozumovskogo u Pochepi ta z oburennyam zgaduye tih nashadkiv slavetnogo getmana yaki u bliskuchij stolici zabuli ridnu movu a yihni selyani tim chasom pomirayut z golodu na Starodubshini Ale use daremno Naprasno Vse tiho sred mertvogo sna Skvoz okna razbitye smotrit luna Skvoz okna razbitye mirno glyadit Na drevnie steny palat Tam v ramah uzorchatyh chinno visit Napudrennyh pradedov ryad Ih pyl pokryvaet i cherv ih gryzet Zabyli potomki svoj doblestnyj rod Motivami poyednannya istorichnih storinok minulogo i sogodennya kriz prizmu kartin starodubskoyi prirodi prosyaknuti j inshi poeziyi Oleksiya Tolstogo cogo periodu U virshi Dzvoniki moyi pochatok yakogo buv pokladenij na muziku i stav vidomim u 19 20 st st romansom geroj skachuchi travnevim lugo na koni uyavlyaye sobi nibito vin peremistivsya v inshu epohu i v inshe misce ta v bud yaku hvilinu na nogo mozhut napasti vojovnichi kochivniki Ta veseli kartini vesnyanoyi prirodi zavazhayut jogo sercyu dumati pro sumne natomist u jogo uyavi raptom postayut velichni podiyi z chasiv Getmanskoyi Ukrayini Vin bachit vidvazhnih kozakiv yaki yidut do Moskvi ukladati druzhnij soyuz a moskovskij narod u galaslivomu ochikuvanni chekaye z zahodu cogo svitlogo posolstva V kuntushah i v chekmenyah S chubami s usami Gosti edut na konyah Mashut bulavami Podbochas za stroem stroj Chinno vystupaet Rukava ih za spinoj Veter razduvaet U comu virshi Oleksij Tolstoj tak i ne zmig podolati imperskoyi tradiciyi U cij poeziyi rosijskij car pokazanij yak gostinnij hazyayin yakij shedro prigoshaye posliv ta nazivaye yih svoyimi ditmi I ukrayinski kozaki pid perom Tolstogo cogo razu zovsim ne harakterizuyutsya yak derzhavniki i takim chinom v uyavi avtora dijsno stvoryuyetsya idealistichna ale istorichno nevirna kartina dobroyi imperiyi Na vipravdannya Tolstogo mozhna skazati lishe te sho z chasom pozbuvshis idealizmu molodosti vin divivsya na Rosijsku imperiyu vzhe po inshomu vvazhayuchi yiyi vidstaloyu despotichnoyu derzhavoyu I cej istorichnij progres u poglyadah Tolstogo vidbuvavsya same na Starodubshini pislya togo yak vin nazavzhdi pereselyayetsya syudi A cej virsh mozhe buti korisnim dlya ukrayinciv lishe tiyeyu povagoyu ta poshanoyu z yakoyu avtor vidobrazhaye v nomu ukrayinskih kozakiv smilivih rishuchih j upevnenih u sobi Bezumovnoyu vershinoyu pershogo periodu poetichnoyi tvorchosti Oleksiya Tolstogo ye jogo balada Kurgan u yakij vin z neperevershenim talantom zumiv pokazati istorichnu dolyu ukrayinskogo narodu naciyi sho mala kolis veliku Kiyivsku derzhavu ale yaku zgodom pivnichnij susid ne lishe zavoyuvav i ponevoliv a j vidibrav vid neyi navit yiyi vlasnu istoriyu Ideyu napisannya ciyeyi poeziyi naviyali Tolstomu starovinni starodubski kurgani Velichni kartini davnih mogil nasipanih zokrema j sered tak zvanogo starodubskogo stepu nevidomimi narodami u pradavni chasi sponukali avtora zadumatisya nad minlivoyu doleyu narodiv i yihnih vozhdiv yaki nayivno vvazhayut sho yih guchne im ya stolittya usi perezhive a naspravdi u spadok nashadkam zalishayutsya lishe yihni kurgani ta nihto vzhe i ne zgadaye hto tam buv pohovanij i chim mogla uslavitisya cya lyudina Tak i v comu vipadku zherci obicyali lyudyam sho skorishe kurgan u yakomu buv pohovanij yihnij vozhd zrivnyayetsya z zemleyu nizh zagine slava pro nogo I ot promajnuli tisyacholittya i narodi zminili narodi oblichchya zminilos zemli Kurgan zhe s vysokoj glavoyu Gde vityaz moguchij zaryt Eshe ne srovnyalsya s zemleyu Po prezhnemu gordo stoit A vityazya slavnoe imya Do nashih vremen ne doshlo Kto byl on vencami kakimi Svoe on ukrasil chelo Bezmolven kurgan odinokij Naezdnik derzhavnyj zabyt I trizny v pustyne shirokoj Nikto uzh emu ne svershit A slezy prolyut razve tuchi Nad stepyu plyvya v nebesah Da veter lish sveet letuchij S kurgana zabytogo prah Oleksij Tolstoj i Taras ShevchenkoOleksij Tolstoj u molodi lita Ospivuyuchi u svoyih poeziyah ukrayinsku istoriyu j ukrayinskij narod ne zabuvav Oleksij Tolstoj i pro sogodennya pro ti problemi yaki tyazhili nad Ukrayinoyu pid imperskim ponevolennyam Perebuvayuchi u Moskvi ta Peterburzi Tolstoj poznajomivsya z vidatnimi diyachami ukrayinskogo pohodzhennya yaki tam meshkali Mikoloyu Gogolem Mikoloyu Kostomarovim Pantelejmonom Kulishem Z ukrayinskim istorikom Mikoloyu Kostomarovim Oleksiya Tolstogo pov yazuvali dovgi roki spravzhnoyi druzhbi i same Kostomarov stav uchitelem Tolstogo rozpovidayuchi jomu pro te yakim bulo spravzhnye misce ukrayinskogo narodu v istoriyi Shidnoyi Yevropi Kritichne stavlennya do imperskoyi vladi stalo pritamannoyu risoyu harakteru Oleksiya Tolstogo Jogo drug i rodich ukrayinskij patriot Lev Zhemchuzhnikov zgaduvav yak lyubiv Tolstoj u vuzkomu koli potishatisya nad rosijskim imperatorom Mikoloyu I yakogo vin vvazhav durnim i zhorstokim soldafonom Tak ulyublenim opovidannyam Oleksiya Tolstogo za slovami Zhemchuzhnikova bula rozpovid pro te yak Mikola I yizdiv u gosti do svogo kuzena prusskogo korolya Tam u Potsdami rosijskij car zranku virushiv iz vizitom do kuzena u vijskovomu mundiri ta z palashem Na dorizhci parku Mikolu z usih bokiv obstupili prirucheni zhuravli yaki spodivalisya na gostinec Ale bezstrashnij voyaka vihopiv palash ta rozpochav z zhuravlyami nerivnij bij A cherez pivgodini z yavivsya u korolivskomu palaci z dobutimi trofeyami ta uvinchanij novoyu peremogoyu Ce opovidannya yak i bezlich inshih zavzhdi viklikalo druzhnij smih u spivrozmovnikiv Tolstogo Ale ne lishe smihom borovsya Oleksij Tolstoj z imperskoyu vladoyu Pid chas zaslannya Tarasa Shevchenka vin robiv use mozhlive abi dopomogti ukrayinskomu poetovi vijti na volyu Koli na pochatku 1850 h rokiv vid Shevchenka perestali nadhoditi vistki iz zaslannya Oleksij Tolstoj dvichi yizdit do Orenburgu de general gubernatorom buv jogo dyadko Vasil Perovskij ta vimagaye vid vladi dbajlivishogo vidnoshennya do poeta Z Shevchenkom jomu zustritisya ne dovelos toj buv u pohodi z vijskom ale drugovi Kobzarya hudozhniku Goronovichu yakij razom iz Tarasom uchivsya v Akademiyi Mistectv Tolstoj pishe z Orenburgu 1852 roku Shevchenko zovsim ne pomer i ne ubitij U mene pered ochima vid Aralskogo morya zroblenij nim Vin ye zdorovim i bude jmovirno skoro predstavlenij do pidvishennya cherez te sho nachalstvo nim zadovoleno Ce zadovolennya nachalstva bulo pov yazane same z klopotannyami za Shevchenka Oleksiya Tolstogo Za prohannyam Tolstogo Vasil Perovskij zvertayetsya navit do III viddilennya yake zajmalosya u imperiyi doleyu politv yazniv ale imperskij uryad znovu zalishivsya bajduzhim do doli Shevchenka Ale i pislya cogo yak zgaduvav Lev Zhemchuzhnikov dobri lyudi bezsumnivno prodovzhuvali dumati i pikluvatisya pro Shevchenka i do takih nalezhav yak meni dobre vidomo Oleksij Tolstoj Z prihodom do vladi Oleksandra II Tolstoj prikladaye she bilshe zusil dlya vizvolennya z soldatchini ukrayinskogo proroka i yak zaznachaye toj zhe Lev Zhemchuzhnikov Tolstoj vidigrav u spravi vizvolennya Tarasa ne ostannyu rol Po smerti imperatora Mikoli Pavlovicha bagato spriyav vizvolennyu Shevchenka graf Oleksij Tolstoj pro sho nihto ne znav pishe vin Tak lyubov yu do Ukrayini z yednalisya doli Velikogo Kobzarya ta pravnuka getmana Rozumovskogo yakij svoyeyu Vitchiznoyu vvazhav Starodubsku zemlyu A naslidkom poyizdki Oleksiya Tolstogo do Orenburgu stav ishe j virsh Kolodniki u yakomu simvolom imperskoyi Rosiyi stali vazhki kajdani na tilah v yazniv sho dorogu na katorgu metut ta metut Oleksij Tolstoj u Krasnomu RoziCerkva getmana Rozumovskogo u Krasnomu Rozi Pislya smerti Mikoli I novij imperator Oleksandr II zgadavshi dityachu druzhbu z Oleksiyem Tolstim priznachuye jogo fligel ad yutantom a potim yegermejsterom carskogo dvora Ale derzhavna sluzhba ne do vpodobi pravnuku getmana Rozumovskogo i vzhe 17 kvitnya 1858 roku Oleksij Tolstoj dobivayetsya vidstavki ta virishuye prisvyatiti vse svoye podalshe zhittya literaturi ta ridnij Starodubshini Z cogo chasu mayetok pradida Krasnij Rig znovu prijmaye jogo do sebe Tut vin provodit svoyi najkrashi roki ta stvoryuye svoyi najbilshi tvori Syudi vin zaproshuye na zustrich svoyih najkrashih druziv ta nazivaye Starodubshinu svoyeyu spravzhnoyu Vitchiznoyu Kraj yakogo ne pobachish u Peterburzi pishe Tolstoj pro Krasnij Rig u listi do Boleslava Markevicha A v listi poetovi Yakovu Polonskomu prosto zahoplyuyetsya Yakbi vi znali yaka ce pishnist vlitku i osinnyu Lisi dovkrugi na 50 verst i bilsh balki i loshini taki krasivi yakih ya nide ne bachiv a voseni osoblivo v cyu osin ne viyizhdzhayesh iz zolota ta purpuru I navit tak desho ironichno Yaksho Parizh koshtuye obidni to Krasnij Rig zi svoyimi lisami i vedmedyami koshtuye vsih Napoleoniv yak bi yih ne pronumeruvali Meshkayuchi na Starodubshini Oleksij Tolstoj uvazhno zajmayetsya siverskoyu istoriyeyu vivchaye davni rukopisi yaki zberigalisya she todi po chislennih bibliotekah starodubskoyi kozackoyi starshini postijno konsultuyetsya u svoyih listah z viznachnim ukrayinskim naukovcem Mikoloyu Kostomarovim yakij i teper zalishayetsya dlya Tolstogo golovnim avtoritetom z usih istorichnih pitan Zaproshuyuchi Kostomarova do sebe v gosti u Krasnij Rig Oleksij Tolstoj tak pishe jomu stilem davnih ukrayinskih litopisiv Ne maloe imu vozhdehelenie zahvatiti tya i siloyu povlekti tya vo Severskuyu zemlyu v nej zhe prebyvanie imam Ne lepo li byashe vo Severskuyu zemlyu vnedritsya ti egda by na maloe vremya aby ochesy videti svoimi zemlyu yu zhe ne raz i ne dva povestvovaniyami opisashi Starozhili Krasnogo Rogu zgaduvali sho Tolstim navit bula napisana istoriya vlasnogo sela yaka na zhal do nashogo chasu ne zbereglasya Vzagali zh Tolstoj zavzhdi uvazhno pilnuvav ta dopomagav krasnorizkim selyanam osoblivo pislya likvidaciyi kripactva u Rosiyi 1861 roku koli miscevi selyani otrimali svobodu ta ne otrimali zemlyu yaka nadovgo she zalishalasya u rukah pomishikiv Oleksij Tolstoj dozvolyav krasnorizcyam pasti hudobu na vlasnih polyah dopomagav yim likami koli voni hvorili vidkriv u seli shkolu de selyanski diti vchilisya bezkoshtovno Inodi Tolstoj sam pracyuvav u silskij kuzni ta mig z velikim zahoplennyam godinami rozpovidati gostyam pro svoyih zemlyakiv napriklad pro kuchera Ivana Rekunenka yakij dolav vidstan u 20 verst vid Krasnogo Rogu do Pochepu za 40 hvilin Nedaremno v odnomu z svoyih listiv Oleksij Tolstoj tak napisav pro selyan Krasnogo Rogu Mi z nimi dobri druzi Turbuvala Tolstogo j tragichna dolya starodubskogo selyanstva yake z zamozhnogo naselennya chasiv Getmanshini peretvorilosya bazhannyam carskogo uryadu na zbidnilu vichno golodnu masu Tak u listi vid 7 lyutogo 1869 roku Tolstoj pisav Golod navkolo zagalnij u bagatoh selah z golodu pomirayut Divitisya na te sho tvoritsya zhahlivo Osoblivo zhahlivo bulo te sho Tolstoj chudovo rozumiv sho podolati golod u byurokratichnij imperskij derzhavi godi bulo j dumati Protistavlennya yevropejskoyi Kiyivskoyi Rusi azijskij Rusi Moskovskij v tvorchosti Oleksiya TolstogoPam yatnik Oleksiyu Tolstomu u Krasnomu Rozi Yedinu mozhlivist borotisya z byurokratichnim svavillyam rosijskogo uryadu nadavala Oleksiyu Tolstomu literaturna tvorchist Satirichni ta istorichni poeziyi Tolstogo cogo periodu viklikayut velike nezadovolennya carskogo uryadu a deyaki jogo tvori navit zaboronyayutsya do druku Znahodyachis pid velicheznim vplivom istorichnih dumok ta idej Mikoli Kostomarova shodo postijnogo istorichnogo konfliktu pomizh demokratichnoyu Ukrayinoyu ta despotichnoyu Rosiyeyu Oleksij Tolstoj stvoryuye vlasnu istorichnu koncepciyu zgidno z yakoyu Kiyivska Rus u jogo ochah bula spravzhnoyu yevropejskoyu demokratichnoyu derzhavoyu z narodnim vichovim sposobom upravlinnya a Moskovska Rus ta Rosijska imperiya zavdyaki trivalomu tatarskomu panuvannyu nazavzhdi zagubila svij zv yazok iz Yevropoyu ta davnim Kiyevom peretvorivshis na spravzhnyu azijsku despotiyu Cya azijska mentalnist na dumku Tolstogo ye pritamannoyu i suchasnomu jomu rosijskomu suspilstvu i vikoreniti yiyi u Rosijskij derzhavi azh niyak ne mozhlivo nastilki gliboko vkorenilasya vona v dushi rosiyan Opracovuvav Tolstoj svoyu istorichnu koncepciyu u chislennih tvorah yaki pishe vprodovzh 60 70 rokiv 19 go st azh do vlasnoyi smerti Nizka istorichnih balad stvorenih Tolstim cogo chasu pidkreslyuye jogo ideyu pro derzhavnu ta duhovnu sporidnenist Kiyivskoyi Rusi z Yevropoyu tu sporidnenist yaka bula cilkom zabuta ta zagublena u Moskovskij Rusi ta Rosiyi Syuzheti yaki Tolstoj cherpav u davnoukrayinskij istoriyi stali osnovoyu takih jogo istorichnih balad yak Pisnya pro Garalda ta Yaroslavnu Tri poboyisha Pisnya pro pohid Volodimira na Korsun Gakon Slipij Roman Galickij Rugevit Kanut ta deyakih inshih Ale najbilsh virazno ideya pro te sho kulturno ta duhovno Moskovska Rus ta Rosijska imperiya azh niyak ne mozhut buti spadkoyemnicyami Kiyivskoyi Rusi a ye spadkoyemnicyami tatarskoyi Zolotoyi Ordi i cej tyagar tyazhitime nad Rosijskoyu derzhavoyu mabut dovichno bula vislovlena Oleksiyem Tolstim u dvoh jogo baladah Zmij Tugarin ta Potik bogatir de uzyavshi za osnovu syuzheti narodnih bilin sho buli zapisani doslidnikami u zemlyah slov yan pomoriv na pivnochi Rosiyi avtor spromigsya pokazati uves toj brud ta gidotu yakij hovayetsya u seredini derzhavnogo mehanizmu Rosijskoyi imperiyi za yiyi bliskuchim fasadom yakim rosijski vladari namagayutsya zaslipiti ochi inozemnim diplomatam Podiyi u baladi Zmij Tugarin rozgortayutsya u knyazhomu Kiyevi na benketi u knyazya Volodimira Velikogo Do stolici Ukrayini Rusi pribuvaye posol z azijskogo Shodu Zmij Tugarin yakij vishuye ukrayinskomu knyazevi pro te yak shlyahetni zvichayi Kiyivskoyi Rusi taki yak chest bezcinnij skarb ta narodne viche de vershitsya yih sud zaminyatsya nezabarom vladoyu mongolskogo hana i chest gosudari zamenit vam knut a veche kaganskaya volya I hocha z chasom Moskva zumiye skinuti z sebe tatarske yarmo ale rabski holopski zvichayi ta zhorstoka despotichna vlada zalishatsya golovnimi risami Rosijskoyi derzhavi she nadovgo Vustami Zmiya Tugarina Oleksij Tolstoj vistavlyaye strashnij diagnoz rosijskomu narodovi I vremya pridet Ustupit nash han hristianam I snova podymetsya russkij narod I zemlyu edinyj iz vas soberet No sam zhe nad nej stanet hanom I v tereme budet sidet on svoem Podoben kumiru sred hrama I budet on spiny vam bit batozhem A vy emu stukat da stukat chelom Oj srama oj gorkogo srama I dali Obychaj vy nash perejmete Na chest vy poruhu nauchites klast I vot naglotavshis tatarshiny vslast Vy Rusyu ee nazovete I s chestnoj possorites vy starinoj I predkam velikim na sorom Ne slushaya golosa krovi rodnoj Vy skazhete Stanem k varyagam spinoj Licom povernemsya k obdoram U comu protipostavlenni varyagiv yevropejciv ta obdoriv dikih azijskih narodiv z pivnochi Rosijskoyi imperiyi j polyagaye golovna ideya cogo tvoru Oleksiya Tolstogo ideya togo sho rozbeshena mongolskim despotizmom rosijska vlada nikoli vzhe duhovno ta politichno ne povernetsya po spravzhnomu do demokratichnogo Zahodu do svoyih predkiv rusiniv z Kiyivskoyi Rusi a shvidshe vzhe povernetsya oblichchyam do dikih ale blizkih yij za duhom obdoram ta j ridnij rosijskij narod namagatimetsya peretvoriti cya vlada u takih sobi pokirlivih ta dikih rozumom obdoriv A ot knyaz Volodimir za dumkoyu Oleksiya Tolstogo uosoblyuye u sobi yakraz najkrashi risi ukrayinskogo abo za terminologiyeyu nashih davnih litopisiv ruskogo narodu z jogo demokratizmom yevropejskistyu volelyubnistyu ta spragoyu do progresu Os takimi slovami vidpovidaye Volodimir Velikij ordinskomu poslu Vish vydumal nam Kakim ugrozhat on pozorom Chtob my ot Tugarina prinyali sram Chtob spiny podstavili my batogam Chtob my povernulis k obdoram Net shutish Zhivet nasha russkaya Rus Tatarskoj nam Rusi ne nado Podajte zh mne charu bolshuyu moyu Tu charu dobytuyu v seche Dobytuyu s hanom hozarskim v boyu Za russkij obychaj do dna ee pyu Za drevnee russkoe veche She yaskravishe dumka Oleksiya Tolstogo pro te sho suchasna jomu Rosijska derzhava vede svij rodovid vid Zolotoyi Ordi a ne vid Rusi Kiyivskoyi bula vislovlena nim v inshij baladi Potik bogatir de protistavlennya demokratichnogo Kiyeva despotichnij Moskvi ta Peterburgu nabulo she bilshogo literaturnogo vtilennya Rozpochinayetsya cya balada tak samo benketom u knyazya Volodimira de golovnij yiyi geroj bogatir Potik zasinaye ta probudzhuyetsya lishe cherez p yatsot rokiv u carskij Moskvi Tut vin bachit rosijskogo carya yakij morduye ta vinishuye svij vlasnij narod a cej narod za ce klanyayetsya jomu v nogi ta nazivaye ridnim batkom ta zemnim bogom Potoku sho vihovanij buv u vilnomu ta demokratichnomu Kiyevi ce vse zdayetsya divnim ta nezrozumilim i vin ne mozhe vtyamiti yak vilnij ta volelyubnij narod zmig peretvoritisya na rabiv ta holuyiv Gostroyu ta yidkoyu satiroyu batozhit Oleksij Tolstoj mentalnist rosijskogo suspilstva Edet car na kone v zipune iz parchi A krugom s toporami idut palachi Ego milost sbirayutsya teshit Tam kogo to rubit ili veshat I vo gneve za mech uhvatilsya Potok Chto za han na Rusi svoevolit No vdrug slyshit slova To zemnoj edet bog To otec nash kaznit nas izvolit I na ulice skolko tam bylo tolpy Voevody boyare monahi popy Muzhiki stariki i staruhi Vse pred nim povalilis na bryuhi Udivlyaetsya pritche Potok molodoj Esli knyaz on il car naposledok Chto zh metut oni zemlyu pred nim borodoj My chestili knyazej no ne edak Da i polno uzh vpravdu li ya na Rusi Ot zemnogo nas boga Gospod upasi Nam Pisaniem veleno strogo Priznavat lish nebesnogo Boga I pytaet u vstrechnogo on molodca Gde zdes dyadya sbiraetsya veche No na tom ot ispugu ne vidno lica Chur menya govorit cheloveche I pustilsya bezhat ot Potoka begom A zdivovanij Potik zasinaye she na trista rokiv ta prosinayetsya vzhe u imperskomu Peterburzi suchasnomu dlya Oleksiya Tolstogo Tut avtor chi ne pershim u Rosijskij imperiyi vikazuye divovizhnu proniklivist u majbutnye rosijskogo narodu bo tverdit sho same ocya rabska pokirlivist rosiyan sho zmushuvala yih svogo chasu nazivati ridnim batkom svogo kata prizvela u drugij polovini 19 go st do velikogo poshirennya u rosijskomu suspilstvi revolyucijnih idej ale na vidminu vid Yevropi zvidki ci ideyi i shirilisya na Rosiyu rosiyani chekali na revolyuciyu ne dlya togo abi vstanoviti rivnoprav ya ta demokratiyu u svoyij krayini a dlya togo shob na misce odnogo idola carya nastaviti idola inshogo ta znovu mesti pered nim zemlyu borodoyu Tak zamist kultu carya postupovo zatverdzhuyetsya u Rosiyi novij kult muzhika i Oleksij Tolstoj she na pochatku 70 h rokiv 19 go st virno pomitiv cyu hibnu tendenciyu rosijskogo suspilstva A kiyanin Potik dlya Tolstogo stav tim katalizatorom yakij pokazuye sho vid Kiyivskoyi Rusi ci tendenciyi u Rosijsku imperiyu piti ne mogli sho Rusi Ukrayini z yiyi demokratichnim ustroyem zovsim ne ridnoyu bula despotichna byurokratichna imperiya yaka bud yakim chinom namagalasya pribrati do sebe vsyu slavu chuzhoyi dlya sebe Kiyivskoyi Rusi I podumal Potok Uzh gospod boroni Ne prosnulsya li slishkom ya rano Ved vchera eshe lezha na bryuhe oni Obozhali moskovskogo hana A segodnya velyat muzhika obozhat Mne sdaetsya takaya potrebnost lezhat To pred tem to pred etim na bryuhe Na vcherashnem osnovana duhe I chto videt i slyshat emu dovelos I tot sud i o boge uchene I v siyane muzhik i devicy bez kos Vse privodit ego k zaklyuchenyu Mnogo raznyh byvaet na svete chudes Ya ne znayu chto znachit kakoj to progress No do zdravogo russkogo vecha Vam eshe gosudari daleche I tak sdelalos gadko i toshno emu Chto on nazem kak snop upadaet I pod slovo progress kak v chadu i dymu Let na dvesti eshe zasypaet Probuzhdenya ego my teper podozhdem Chto prosnuvshis uvidit o tom i spoem A pokudova on ne prospitsya Naudachu nam pet ne goditsya Prorocke rozuminnya Oleksiyem Tolstim togo bilshovickogo majbutnogo yake chekaye na Rosiyu cherez p yatdesyat rokiv viyavilosya she u dvoh jogo baladah Pantelij cilitel ta Travnevoyu veseloyu poroyu poeziyah sho buli napisani todi koli majbutnogo vozhdya svitovogo proletariatu Volodimira Ulyanova Lenina she navit ne bulo na sviti persha balada abo vin znahodivsya she u kolisci balada druga Osnovoyu dlya baladi Pantelij cilitel stala narodna pisnya z yakoyu yak zgaduvav potim Pantelejmon Kulish oznajomiv Tolstogo svogo chasu Mikola Gogol Oleksij Tolstoj pererobiv narodnij syuzhet zmalyuvavshi u baladi svyatogo Pantelejmona yakij zbiraye u polyah cilyushi travi dlya likuvannya hvorih Jogo liki dopomagayut usim lyudyam krim tih sho lecheniem vsyakim gnushayutsya Vse krichat oni nado poheriti I priemy u nih dubovatye I uchene to ih gryaznovatoe I na etih lyudej Gosudar Pantelej Palki ty ne zhalej Sukovatyya U baladi Travnevoyu veseloyu poroyu Tolstoj zmalyuvav obraz rosijskih revolyucioneriv sho bazhayut zrujnuvati ves svit abi nabuduvati na vsih polyah svinarnikiv a solov yiv znishiti za daremnist Zakinchuye vin cej virsh napisanij u chervni 1871 roku znov taki prorockimi slovami Sluzhite zh delu struny Ujmite prazdnyj ropot Rossijskaya kommuna Primi moj pervyj opyt Vzagali zh satirichnij talant Oleksiya Tolstogo prizvodiv do togo sho ti jogo tvori yaki buli zaboroneni do druku imperskoyu cenzuroyu shirilisya po imperiyi u chislennih spiskah perepisanimi vid ruki ta prinosili Tolstomu slavu neperevershenogo satirika Rosijskoyi imperiyi J do kincya svogo zhittya pravnuk getmana Rozumovskogo rishuche reaguvav na bud yaku sprobu rosijskoyi vladi abo rosijskogo suspilstva rozpochati novij nastup na yevropejski demokratichni principi abo na nevid yemni prava ponevolenih narodiv imperiyi Tak u svoyij satirichnij Istoriyi derzhavi Rosijskoyi vid Gostomisla do Timasheva Tolstoj u virshovanij formi zmalovuye byurokratichnij lad rosijskoyi derzhavnosti yakij ne zminyuyetsya vprodovzh bagatoh stolit a u ne mensh satirichnij Pisni pro Katkova pro Cherkaskogo pro Samarina pro Markevicha ta pro arapiv rozvinchuye velikoderzhavnih rosijskih shovinistiv yaki nav yazuyut suspilstvu dumku sho u Rosijskij imperiyi zhivut perevazhno odni rosiyani a yaksho b rosijski imperialisti nadumalisya b zavoyuvati j Afriku to pochali bi j negriv farbuvati u bilij kolir namagayuchis dovesti svitovi sho ce takozh russkiye Kulturna podvijnist Stavlennya do RosiyiTa sama kulturna podvijnist osvichenogo ukrayincya v Rosijskij imperiyi yaku vpershe visvitliv u literaturnij tvorchosti dyadko Tolstogo Antonij Pogorilskij mala neabiyaku silu j nad samim Tolstim yakij tak i ne spromigsya cilkom pozbavitisya vid neyi do kincya zhittya hitayuchis pomizh prisheplenoyu z ditinstva imperskoyu osvitoyu rosijskistyu ta ukrayinstvom Prote pro vidminnist ukrayinskoyi zahidnoruskoyi mentalnosti vid rosijskoyi Tolstoj prodovzhuvav natyakuvati za bud yakoyi nagodi Tak u svoyij velikij drami Smert Ivana Groznogo vin znovu protistavlyaye ukrayinskij ta rosijskij harakter u sceni rozmovi rosijskogo carya z poslom vid Rechi Pospolitoyi Garaburdoyu ukrayinskim shlyahtichem Ivan Groznij ta Garaburda mayut rizni uyavlennya pro poryadnist ta chest dlya ukrayinskogo shlyahticha moralni principi ye yedinimi dlya vsih vid carya do zvichajnogo selyanina a rosijskomu despotu zdayetsya sho vin maye pravo stoyati vishe morali adzhe vin pomazanik Bozhij a vsi inshi jogo holopi Garaburda ta Ivan Groznij nikoli ne zmozhut porozumitisya adzhe voni ye predstavnikami dvoh riznih kultur yevropejskoyi ta azijskoyi i pomizh nimi stina yaku voni ne v silah podolati vvazhav Oleksij Tolstoj U svoyih zauvazhennyah do aktoriv yaki povinni buli brati uchast u cij p yesi Tolstoj pisav sho Garaburda ye tipovim ukrayincem i aktor yakij bude zobrazhati jogo u spektakli povinen rozmovlyati z ukrayinskim akcentom abi glyadachi drami vidrazu zh zrozumili zvidki vin pohodit rodom V inshij istorichnij p yesi Oleksiya Tolstogo Car Fedir Ivanovich ukrayinskij syuzhet vidsutnij ale golovna dumka cogo tvoru pro te sho despotichnoyu derzhavoyu ne zmozhe keruvati dobrij car adzhe vin zrujnuye cyu derzhavu zseredini ye duzhe aktualnoyu i v nashi chasi nedaremno pislya rokiv zaboroni drami same neyu vidkrivsya pershij sezon Moskovskogo Hudozhnogo Teatru 1898 roku koli imperiyeyu keruvav slaboharakternij Mikola II sho tak samo priviv cyu imperiyu do zagibeli Uvazhno vivchayuchi istoriyu Kiyivskoyi Rusi Moskvi ta imperiyi Oleksij Tolstoj prihodit do visnovku sho holopska mentalnist yaka stvorilasya v Moskovskij Rusi pislya mongolo tatarskoyi navali ye harakternoyu risoyu dlya vsih derzhavnih utvoren na terenah togochasnoyi Rosiyi Navit vichovij Novgorod ne zmig uniknuti vid ciyeyi doli U listi do B M Markevicha Tolstoj pisav Pislya deyakogo vivchennya ya znajshov sho todishni novgorodci buli spravzhnimi svinyami i ne zaslugovuvali ni na sho inshe yak potrapiti u pashu do Moskvi absolyutno tak samo yak Rim potrapiv u pashu Cezarya J chim mudrishe stavav Tolstoj tim krashe vin rozumiv sho suchasna jomu Rosiya takozh prirechena na postijne vnutrishnye rabstvo ta holopstvo a mozhnovladci zavzhdi vikoristovuvatimut ce bezvillya vlasnogo narodu zadlya svoyih ganebnih cilej Rosijska naciya zaraz malo sho koshtuye pisav vin v odnomu z listiv rosijske dvoryanstvo povne nisho rosijske duhivnictvo kanaliyi mensha bratiya kanaliyi chinovniki kanaliyi j dali u nas uryad krashij nizh mi zaslugovuyemo bo mi nastilki mongoli i turanci naskilki ce vzagali mozhlivo Ganba nam Ce mi she hochemo obernutisya spinoyu do Yevropi Ce mi progoloshuyemo novi poryadki i smiyemo govoriti pro gnilij Zahid Originalnij tekst ros U nas pravitelstvo luchshe chem my zasluzhivaem potomu chto my nastolko mongoly i turancy naskolko eto voobshe vozmozhno Pozor nam Eto my eshe hotim povernutsya spinoj k Evrope Eto my provozglashaem novye nachala i smeem govorit o gnilom Zapade V ostanni roki svogo zhittya Oleksij Tolstoj pidbivaye girkij pidsumok Yakbi pered moyim narodzhennyam Gospod Bog skazav meni Grafe obirajte narod sered yakogo vi hochete naroditisya ya b vidpoviv jomu Vasha velichnist skriz de vam bude bazhano abi lishe ne v Rosiyi Meni vistachit smilivosti priznatisya v comu Ya ne pishayusya tim sho ya rosiyanin ya pidkoryayusya comu stanovishu Originalnij tekst ros Esli by pered moim rozhdeniem Gospod Bog skazal mne Graf vybirajte narod sredi kotorogo vy hotite roditsya ya by otvetil emu Vashe velichestvo vezde gde vam budet ugodno no tolko ne v Rossii U menya hvataet smelosti priznatsya v etom Ya ne gorzhus chto ya russkij ya pokoryayus etomu polozheniyu Os takogo visnovku dijshov Oleksij Tolstoj na svoyemu vazhkomu shlyahu do spravzhnogo ukrayinstva Ostanni dniUsipalnicya Oleksiya Tolstogo u Krasnomu Rozi Vid seredini 60 h rokiv HIH st kolis bogatirske zdorov ya Oleksiya Tolstogo a vin rozginav pidkovi i zgortav palcyami gvintopodibno zubci videlok pohitnulosya Boryuchis iz vazhkim bolem vin vse chastishe virushaye v podorozhi na prirodu po ridnih starodubskih lisah nibito proshayuchis zi svoyeyu batkivshinoyu A 28 veresnya 10 zhovtnya za n st 1875 roku Oleksiya Tolstogo ne stalo Pohovali jogo v ridnomu Krasnomu Rozi u nevelichkij usipalnici kaplici poruch iz pradidivskoyu cerkvoyu getmana Rozumovskogo Tolstoj duzhe polyublyav ce misce a odnogo razu tak napisav pro nogo Sogodni subota i muzika dzvoniv u nashij cerkvi zlivayetsya iz spivom solovejkiv ta vivilgi Navkolo nisho ne movchit use spivaye i vse radiye vesni ya sam os os gotovij zaspivati Mayetok Tolstogo Krasnij Rig i nini zalishayetsya tim miscem kudi postijno priyizhdzhayut jogo zemlyaki ta gosti z Ukrayini abi vshanuvati pam yat velikogo pravnuka slavnogo ukrayinskogo getmana LiteraturaEnciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 ISBN 5 7707 4049 3 G I Stafeev Serdce polno vdohnovenya Zhizn i tvorchestvo A K Tolstogo Tula 1973 320 s Igor Rozdobudko Oleksij Kostyantinovich Tolstoj Starodubshina Naris ukrayinskogo zhittya krayu PosilannyaTolstoj Oleksij Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1966 T 8 kn XV Literi St Uc S 1911 1000 ekz PrimitkiLotman L M Tolstoj A K Kratkaya literaturnaya enciklopediya Moskva Sovetskaya enciklopediya 1972 T 7 S 539 542 d Track Q4267382d Track Q649d Track Q4239850d Track Q24259015d Track Q27076795 Czech National Authority Database d Track Q13550863 S Vengerov Tolstoj Aleksej Konstantinovich Enciklopedicheskij slovar SPb Brokgauz Efron 1901 T XXXIII S 442 447 d Track Q23892973d Track Q602358d Track Q20646113d Track Q19908137d Track Q656 Bibliotheque nationale de France BNF platforma vidkritih danih 2011 d Track Q19938912d Track Q54837d Track Q193563 Perovski dvoryanskij i grafskij rid sho pohodit vid grafa Oleksiya Kirilovicha Razumovskogo vihovanci yakogo 5 siniv i 4 dochki otrimali prizvishe Perovski vid pidmoskovnogo sela Perova Zokrema Lev Mikolajovich buv sankt peterburzkim gubernatorom i batkom vidomoyi teroristki Sofiyi Perovskoyi Tolstoj Aleksej Konstantinovich Enciklopedicheskij slovar Brokgauza i Efrona Metelskij G V Listya duba M Mysl 1974 Zhemchuzhnikov L M Moi vospominaniya iz proshlogo L Iskusstvo 1971 str 192 193 Tolstoj A K Sobranie sochinenij T IV M Hudozhestvennaya literatura 1964 str 50 Zhemchuzhnikov L M Moi vospominaniya iz proshlogo L Iskusstvo 1971 str 163 164 Tolstoj A K Sobranie sochinenij T IV M Hudozhestvennaya literatura 1964 str 280 Tolstoj A K Sobranie sochinenij T IV M Hudozhestvennaya literatura 1964 str 281