Україна-Русь

Украї́на-Русь або Русь-Украї́на — термін для окреслення українських (руських, русинських) земель, адже українці до XX століття називали себе русинами, руськими людьми^[]. Термін підкреслює історичну, культурну, звичаєву, мовну і світоглядну спадкоємність сучасної України від княжої та королівської доби Русі. Новоутворення прижилося не відразу й набуло розголосу завдяки працям Івана Франка та, особливо, Михайла Грушевського в його фундаментальній праці з української історії — «Історія України-Руси».

Землі, які зазвичай називались Руссю

Історія

Першим, хто вжив цей термін, був поляк-українофіл Павлин Свенціцький, у своєму польськомовному львівському журналі «Село» (Sioło) у 1866 році в контексті поширення псевдонаукових ідеологем поляка Франциска Духінського, який стверджував, що російська держава не має відношення до культури та спадщини Русі.

Як свідчив Олександр Барвінський, вибір такої словесної конструкції Грушевському порекомендував його вчитель Володимир Антонович з кон'юнктурних міркувань поточного політичного моменту, у зв'язку з тим, що серед галицьких русин, яким адресувалися його роботи, вживалися терміни «Русь» і «руський», а поняття «Україна» мало менше поширення. Для утвердження ідеї злиття Східної Галичини з Наддніпрянщиною в єдину «соборну Україну» дві назви були об'єднані в одну — «Україна-Русь» та активно популяризувалися О. Г. Барвінським та М. С. Грушевським.

Сучасність

Після відновлення незалежності України термін «Україна-Русь» здобув загальне визнання як у науковому середовищі, так і у масовій культурі^[]. Варто зазначити, що церковний титул Патріархів Київських Володимира та Філарета навіть містив словосполучення «Русь-Україна». Та визначальних кроків зроблено не було, що, зокрема, дало змогу московській імперії з маніпулятивною назвою «Россия» підігрівати псевдорусинський москвофільський рух на Закарпатті в уже незалежній Україні^[]. Його основою стала штучна розбіжність між дуже давнім етнонімом «русин», що найдовше протримався саме на Закарпатті^[], та новішим етнонімом «українець», що вже міцно прижився й замінив історичний етнонім українців «русин» на всіх інших теренах держави.

Разом із терміном «Київська Русь-Україна» його просував президент Віктор Ющенко, за ініціативою якого було започатковано свято День хрещення Київської Русі — України. Академік Петро Толочко назвав оформлення цього свята в Україні спробою «вкинути у минуле сучасну національно-державну номенклатуру».

У сучасній українській соціогуманітаристиці та західній україністиці термін «Україна-Русь» зазвичай уживається в ретроспективному розумінні, як архаїчний.

Див. також

• Україна
• Руська мова
• Давньоруська мова

Примітки

1. Paulin Święcicki. Sioło. Pismo zbiorowe, poświęcone rzeczom ludowym ukraińsko-ruskim. Zeszyl pierwszy. — Lwow, 1866. — s. IV.
2. Про поширення робіт Грушевського на території російської імперії на той момент не йшлося, оскільки цьому перешкоджала царська цензура, тому охоплення доступної читацької аудиторії обмежувалося східними територіями у складі Австро-Угорщини, на яких проживали русини.
3. Чорновол I. П. Політичний реалізм Олександра Барвінського : ( )[укр.] // Сучасність. — Київ, 1998. — № 1. — С. 103. — ISSN 0585-8364.
4. І.Чорновол. Тягар прагматизму, або Олександр Барвінський у світлі сучасності // Історіографічні дослідження в Україні. — Київ : Інститут історії України, 2003. — Вип. 13. — С. 135-136.
5. Анна Хрусталёва. Как в Киеве будут праздновать 1025-летие Крещения Руси?. УНИАН. оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 21 серпня 2013.
6. Литвин В.М. Україна-Русь, термін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — .

Джерела

• Михайло Грушевський. Історія України-Руси [ 14 травня 2008 у Wayback Machine.]
• Євген Наконечний — Украдене ім'я; чому русини стали українцями? XX. СОБОРНІСТЬ [ 24 червня 2009 у Wayback Machine.]