Наймичка (повість)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Наймичка.

«Наймичка» — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана ним за мотивами однойменної поеми під час його заслання в Новопетровському укріпленні між 1852—1853 роками.

Наймичка
Жанр	повість^[d]
Автор	Тарас Шевченко
Мова	російська
Написано	1852—1853 (орієнтовно)
Опубліковано	1886
Видавництво	«Киевская старина»
Цей твір у  Вікіджерелах

Датування

Повість датується орієнтовно 1852—1853 роками, проте Шевченко підписав твір фіктивною датою «25 февраля 1844. Переяслов» через заборону писати і малювати на засланні. Документальних свідчень про роботу Шевченка над цим твором не збереглося. 19 лютого 1844 року Шевченко перебував у Москві, на що вказує авторське датування вірша «Чигрине, Чигрине…» в альбомі «Три літа»: «19 февраля 1844. Москва».

Повертаючись 1844 року з України до Петербурга, він приїхав до Москви не пізніше 10 лютого і загалом пробув у місті понад тиждень. 23 — 24 лютого поет, імовірно, вже дістався Петербурга. До Переяслава Шевченко вперше приїздив у серпні і 13 листопада 1845 року він написав там поему «Наймичка». Саме цей факт дає підстави до того, що в автографі однойменної повісті Шевченко назвав Переяслав місцем, де начебто її було створено.

Різні історичні події та обставини, описані у повісті, допомогли встановити приблизну дату написання. У «Наймичці» докладно описуються археологічні пам'ятки Полтавщини, які Шевченко вивчав восени 1845 року за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії). Опис давніх курганів у «Наймичці» відповідає археографічній нотатці «Миргород», складеній у жовтні 1845 року:

Между г[ородом] Миргородом и местечками Богачкой, Устывицей и Сорочинцями все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я насчитал более сорока, исключая сторожевых курганов, некоторые из них имеют названия, как-то: Мордачевы, Дубовы, Королевы, но когда, для чего они построены — народное предание молчит. Самое огромное из этих укреплений — это Королевы могилы, близ местечка Сорочинец

Шевченко вперше побував на Миргородщині 1845 року. У повісті згадано про відновлення Густинського монастиря, який мала намір відвідати Лукія:

…Она хотела зайти в Густыню, в то время только возобновлявшуюся

Офіційне відкриття Густинського монастиря відбулося 15 травня 1844 року, отже, у лютому того року Шевченко не міг би цього написати. Поет відвідав Густиню наприкінці червня 1845 року й виконав три малюнки монастирських споруд («В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколи», «В Густині. Трапезна церква»), які свідчать, що й через рік після відкриття цієї пам'ятки архітектури відбудова її була ще далекою від завершення.

Фіктивність поставленої Шевченком дати створення «Наймички» підтверджується наявністю в ній місць, в яких відбилися враження і настрої поета, безпосередньо пов'язані із засланням. Такою є згадка про «необитаемые бесплодные и безводные степи киргизские», близька за змістом до описів степу в написаній 1847 року в Орській фортеці поезії «А. О. Козачковському»:

А тут бур'ян, піски, тали… І хоч би на сміх де могила О давнім давні говорила. Неначе люде не жили. Од споконвіку і донині Ховалась од людей пустиня…

Також дослідники звертають увагу на подібність до зображення природи та рельєфу біля Новопетровського укріплення в листах до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 року:

Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо — ничего нет

та до А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 року:

Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень

Інший характерний для Шевченкових творів та листування часів заслання мотив зустрічається наприкінці повісті. Розповідаючи про чумакування з батьком в дитячі роки, він пише:

Грустно мне! Печально мне вспоминать теперь мою молодость, мою юность, мое детство беззаботное! Грустно мне вспоминать теперь те степи широкие, беспредельные, которые я тогда видел и которых уже не увижу никогда

Така згадка не мала жодного реального підґрунтя 1844 року, після подорожі Шевченка по українських містах і селах 1843 — 1844 років і перед задуманими ним новими подорожами, пов'язаними з реалізацією замислу «Живописной Украины», проте цілком відповідала тяжкому душевному стану засланого поета.

У листі до О. М. Бодянського в листі від 3 січня 1850 року Шевченко просив:

…Пришли Кониського, добреє зробиш діло, нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу!

Про фіктивність датування «Наймички» 1844 року свідчить також зауваження Шевченка на початку повісті «Капітанша». Описуючи свою подорож з Москви в Україну навесні 1845 року й згадуючи, як нудно було йому їхати, Шевченко відзначив:

В то время я повестей еще не сочинял

Непрямим підтвердженням того, що «Наймичка», як і інша Шевченкова повість «Варнак», датована з конспіративних міркувань 1845 роком, були написані на засланні, є відсутність згадок про них у листуванні поета та його сучасників 1840-х років, у мемуарній літературі про цей період його життя. В листі до О. Я. Кониського зі спогадами про Шевченка А. О. Ускова зазначала, що він читав у Новопетровському укріпленні повість «Наймичка» «якось на святах або в самому кінці р. 1853, або з самого початку р. 1854».

Про те, що «Наймичку» написано на засланні, свідчать характерні для цього періоду Шевченкової творчості почерк та папір автографа, в якому трапляються аркуші того самого ґатунку, що й в автографах повістей «Близнецы» і «Художник», створених у Новопетровському укріпленні відповідно в 1855 і 1856 роках.

Проте серед літературознавців є думки і на користь правдивості датування. Зокрема, спробу довести, що авторське датування перших повістей Шевченка не є фіктивним і «Наймичка» та «Варнак» справді були написані до арешту їх автора, зробив С. Дмуховський. Його аргументи не були підтримані більшістю дослідників. Критичний розгляд роботи С. Дмуховського дала свого часу А. Кодацька.

Історична основа

Час роботи Шевченка над повістю «Наймичка» визначається орієнтовно 1852 — 1853 роками. Прибувши до Новопетровського укріплення 17 жовтня 1850 року, поет поступово встановлює добрі стосунки з комендантом , а після його смерті в грудні 1852 або січні 1853 року — з І. О. Усковим, призначеним 1853 року на посаду коменданта.

Перший відомий дослідникам лист Шевченка з Новопетровського укріплення датовано 12 січня 1851 року; поет просив адресата В. М. Рєпніну писати йому на ім'я А. П. Маєвського. В травні — вересні 1851 року він брав участь у Каратауській експедиції. Найімовірніше, Шевченко почав працювати над російськими повістями після повернення з неї. Авторські дати — «1844» і «1845» — під першими повістями «Наймичка» і «Варнак» мали запобігти можливим звинуваченням на адресу поета у порушенні імператорської заборони писати і малювати в разі, якби у нього виявлено рукописи, наступна повість «Княгиня» створена, очевидно, відразу після «Наймички» та «Варнака» (вже при І. О. Ускові, який дав негласний дозвіл на працю Шевченка — письменника і художника), хоч і підписана псевдонімом «К[обзар] Дармограй», має точну дату — 1853 рік.

Вперше згадано про «Наймичку» в повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке», в журналі «Основа» за 1862 рік, вже після смерті поета., де описано автограф, який зберігається в ІЛ.

Сюжет

У повісті використано фабулу однойменної поеми. В цьому творі Шевченко продовжив розробляти тему трагічної долі зведеної представником вищого суспільного стану жінки з народу, поширену в світовій, зокрема й російській та українській, літературі кінця XVIII — перших десятиліть XIX столітть (С. Річардсон, , В. Вордсворт, Г. Бюргер, М. Карамзін, Є. А. Баратинський, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко). Одна з центральних тем Шевченкової творчості (поеми «Катерина», «Слепая», «Відьма», , повість «Капитанша») — тема покритки в «Наймичці» розкривається в новому аспекті: зображенні морально-психологічної драми матері позашлюбної дитини, змушеної заради її щастя приховувати своє материнство. Найближче за фабулою до Шевченкової повісті стоїть «Сердешна Оксана» Квітки-Основ'яненка, проте героїня Квітки сама виховує свого сина, отже, у побудові головної сюжетної ситуації Шевченко був цілком оригінальним. Безперечною є ідейна відмінність «Наймички» від близьких їй за темою творів інших письменників. Соціальна знедоленість покритки, ЇЇ моральна вищість над офіцером-спокусником, що уособлює чужий українському народові національно-етичний світогляд, життєвість зображуваних явищ у Шевченка розкриті набагато переконливіше, ніж у творах Карамзіна, Баратинського, Квітки-Основ'яненка. Є певна генетична і типологічна спорідненість між образами заможного хуторянина Якима Гирла й позитивних героїв наступних повістей Шевченка та «богобоязливими, людинолюбними, смиренними, але такими, що вміють «берегти свою копійку», героями Квітки-Основ'яненка» — Наумом Дротом («Маруся»), Тихоном Брусом («Добре роби — добре й буде»). Скромність, доброта Якима і Марти, ідеальні взаємини між цим подружжям нагадують гоголівських «старосвітських поміщиків». На зв'язок між героями прямо вказав Шевченко в повісті: «До прибытия Марка из школы старый Яким был похож на Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны, с той разницею, что в доме и вообще в хозяйстве не было заметно того печального запустения, какое было видно в доме Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны». Проте герої «Наймички» від героїв Гоголя відрізняються тим, «що поєднують із зовнішньою добродушністю здатність до діяльного добра».

Історія видання

Вперше повість надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина» за 1886 рік. Публікація містить значну кількість неточностей. Певна частина їх виникла внаслідок неправильного прочитання окремих слів, наприклад, в автографі: «школа вещь, коли ты хочешь знать, не малая» (аркуш 74), в «Киевской старине»: «школа возня, коли ты хочешь знать, не малая» (№ 8, с. 594); в автографі: «какая за тебя, безусого, выйде. Разве какая бессережная!» (арк. 282-3), в «Киевской старине»: «какая за тебя без усего выйде, разве какая бесприютная!» (№ 9, с. 31) й інше. Нерозбірливо написану в автографі частину речення після слів «жандарм на тройке» (аркуш 191) в першодруці випущено беззастережно (№ 9, с. 10).

Більшість відмін від автографа повісті в публікації «Киевской старины» спричинена довільним редагуванням Шевченкового тексту. Правка мала переважно стилістичний характер і виявилась у заміні порядку слів, заміні, доповненні й, навпаки, опущенні окремих слів у реченні, наприклад, в автографі: «Виха означает конюшню» (аркуш 24), в «Киевской старине»: «Вихи означают конюшню» (№ 8, с. 582); «зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской (красно сказано!)» (аркуш 34) — «зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской» (№ 8, с. 584); «потом села на ковер» (аркуш 92) — «потом села на килим» (№ 8, с. 597); «Дытыну розбудиш своим проклятым хохотом» (аркуш 161) — «Дытыну разбудишь своим проклятым смехом» (№ 9, с. 3); «— На, забавляй его по-своему, — и он передал Марка Марте» (аркуш 171) — «— На, забавляй его по-своему, — сказал он, обратясь к Марте, и передал ей Марка» (№ 9, с. 6); «И она выбежала из хатки» (аркуш 202) — «сказала она и выбежала из хаты» (№ 9, с. 18) тощо.

Вперше введено до збірки творів у виданні: «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта» / Издание редакции «Киевской старины» (Киев, 1888. — С. 63 — 132).

Уперше введено до зібрання творів у виданні: «Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т.» (К., 1939. — Т. 3. — С. 1 — 82), де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

Автограф

Чорновий автограф повісті зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 95).

Рукопис на 64 аркушах паперу, за авторською нумерацією — на 31 складеному вдвоє аркуші (Шевченко не рахував одинарних додаткових аркушів після 231-2 та 313-4). Назва повісті написана олівцем. Неоднаковий почерк, різної товщини перо, різні відтінки чорного чорнила, олівець, папір кількох гатунків, додатковий аркуш після аркуша 231-2, вставка на смужці паперу до сторінки 14, залишені чистими сторінки 184 та частини сторінок 232, 234, 244, 301 свідчать, що Шевченко працював над рукописом з перервами. На полі аркуша 174 автографа дрібнішим почерком і тоншим пером він написав речення: «Вы делаете мне зло, потому что не можете сделать добра». Це речення, не введене до твору, очевидно, стосується вміщених поряд з ним на основній частині сторінки запитань корнета до Лукії: «Скажи, Лукеюшка, за что ты меня не любишь, зачем ты от меня прячешься всякий раз, когда я сюда приеду?», «За что я тебе вдруг немилым стал?» і є заготовкою для дальшої роботи над повістю. Текст твору остаточно не викінчений: не уніфіковано імена деяких персонажів, на початку повісті йдеться про постій драгунів, які далі називаються уланами, в окремих реченнях не вистачає необхідних за змістом слів, іноді, навпаки, слово повторюється двічі, є випадки граматичної неузгодженості, пропусків складів, літер, деякі слова недописано тощо.

Дата в автографі фіктивна: «25 февраля 1844. Переяслов». Датується орієнтовно: 1852 — 1853 роками, Новопетровське укріплення.

Примітки

1. Коментарі до повісті «Наймичка» litopys.org.ua Процитовано 26 жовтня 2022
2. Жур П. Літо перше: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1979. — С. 239 — 245
3. Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. — М., 1948. — № 8. — С. 71
4. Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. — Львів, 1898. — Т. 1. — С. 114
5. Повести Т. Г. Шевченко «Наймичка» и «Варнак»: К вопросу о времени написания повестей. — Днепропетровск, 1958
6. Кодацька А. Ф. Однойменні твори Т. Г. Шевченка. — К., 1968. — С. 86 — 124.
7. Основа. — 1862. — № 3. — С. 142
8. О. І. Білецький «Російська проза Т. Г. Шевченка» // Зібр. творів: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2. — С. 229)
9. Л. Ф. Кодацька «Художня проза Т. Г. Шевченка». — К., 1972. — С. 102, 161
10. 1886. — № 8. — С. 577 — 612; № 9. — С. 1 — 36

Література

• Текст повісті «Наймичка» на сайті izbornyk.org.ua
• Коментарі до повісті «Наймичка» на сайті izbornyk.org.ua
• Дзюба І. М . Тарас Шевченко. Життя і творчість. — 2-ге вид., доопрац. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008., стор. 455—457

Посилання

• «Наймичка» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 421-426.