Примітки Мілан ШуфлайMilan ŠufflayНародився8 листопада 1879 1879 11 08 Лепоглава Королівство Хорватія і Славонія Австро

~~|Примітки=~~

Мілан Шуфлай
Milan Šufflay

Народився	8 листопада 1879(1879-11-08) Лепоглава, Королівство Хорватія і Славонія, Австро-Угорщина
Помер	18 лютого 1931(1931-02-18) (51 рік) Загреб, Королівство Югославія
Поховання	Мирогойське кладовище
Громадянство	Австро-Угорщина → Югославія
Національність	хорват
Діяльність	історія, політика публіцистика, албаністика, художня література
Alma mater	Загребський університет
Партія	^d
Родичі	^d



Мілан Шуфлай у Вікісховищі

Мілан Шуфлай (хорв. Milan pl. Šufflay, нім. Milan von Šufflay; нар. 8 листопада 1879, Лепоглава — пом. 18 лютого 1931, Загреб) — хорватський історик і політик, один із засновників албаністики, автор першого хорватського науково-фантастичного роману.

Бувши хорватським націоналістом, переслідувався у Королівстві Югославія, а його вбивство згодом набуло міжнародного розголосу.

Життєпис

Ранні роки

Народився у дрібній шляхетській сім'ї (звідси «pl.» (хорв. plemeniti «шляхетський») в імені як відповідник німецького «von») у Лепоглаві, що тоді входила до Королівства Хорватія і Славонія — складової частини Австро-Угорщини. Був наймолодшою дитиною (мав двох старших сестер, з якими все життя залишався тісно пов'язаним). Його батько Августин (1847-190?) був учителем, а його матір'ю була німкеня з Угорщини Франциска Велле фон Форгестерн (1847-1910). Їхній родинний герб було включено у збірник «Der Adel von Kroatien und Slawonien» («Шляхта Хорватії і Славонії», 1899) під іменем «Sufflay de Otrussevcz». Їхнє прізвище спочатку писалося «Sufflei» або «Schufflei», а їхнім маєтком було поселення Отрушевець (хорв. Otruševec) — нині в складі Самобора.

Закінчив гімназію в Загребі, після чого навчався в Загребському університеті, де здобув ступінь Ph.D з історії, захистивши дисертацію на тему: «Hrvatska i zadnja pregnuća istočne imperije pod žezlom triju Komnena (1075-1180)» (Хорватія і останні поривання східної імперії під скіпетром трьох Комнінів (1075-1180)). Був відмінником як у середній школі, так і в університеті. Ще студентом володів французькою, німецькою, італійською, англійською, всіма слов'янськими мовами, а також латиною, старогрецькою і середньогрецькою. У пізнішому віці вивчив новогрецьку, албанську, іврит і санскрит. Хорватський історик і політик Тадія Смічиклас вважав Шуфлая своїм найобдарованішим студентом і взяв його своїм помічником при редагуванні «Codex diplomaticus» Хорватської академії наук і мистецтв.

Займався історією Балкан і як історик був переконаний, що історію хорватів можна належним чином дослідити тільки під цим кутом зору. Його переконання зіштовхнулися з панівною тоді думкою хорватських істориків про те, що хорвати були представниками Заходу, який протиставлявся Балканам.

Досліджував середньовічну історію Хорватії та історію Албанії, за що і зажив світової слави. Угорський історик Лайош Талоці, визнаючи Шуфлая як великого генія, яким би пишалася Угорщина, взяв його на роботу у Будапешт, де Шуфлай працював у Національному музеї за невеличку платню.

Не зваживши на пропозицію ради університету, бан Павал Раух призначив його в 1908 р. професором університету в Загребі. Проте, коли в 1910 році баном став його далекий родич і ворог Нікола Томашич, Шуфлаю довелося покинути університет. На початку 1915 року його призвали, хоча університетські професори були звільнені від обов'язку військової служби. Незабаром його комісували через хворобу. Тоді ж він написав свої найважливіші твори.

Політична діяльність

У новоутвореній державі — Королівстві сербів, хорватів і словенців його заарештували за державну зраду і звинуватили у шпигунстві на користь іноземної держави разом з іншим хорватським істориком Іво Піларом. Їхнім адвокатом був Анте Павелич, на той час керівник Партії права і соратник Шуфлая. Останній був засуджений на три роки і шість місяців позбавлення волі. Реакція на вирок була сильнішою за кордоном, ніж у Хорватії, оскільки колеги-науковці з багатьох країн намагалися домогтися його звільнення, але безуспішно. Він відбував покарання у в'язниці містечка Сремська Митровиця. Після відбуття більш ніж половини строку його було випущено з в'язниці в 1922 році, після чого він повернувся до своєї наукової роботи.

1924 року Шуфлай написав свій перший науково-фантастичний роман «На Тихому океані в 2255», який вважається першим хорватським науково-фантастичним романом.

У тому ж 1924 році Шуфлай ввійшов до складу керівництва Чистої партії права — правої хорватської політичної партії, взірцем для якої служила діяльність палкого націоналіста Йосипа Франка. Ця партія, як повідомлялося, зуміла вибороти не більше, ніж кілька місць у 300-місному законодавчому органі країни.

1928 року, коли в югославському парламенті було застрелено Степана Радича — за рік до того, як король Олександр I встановить свою диктатуру — Шуфлай написав збірку есеїв «Hrvatska u svijetlu svjetske historije i politike» (Хорватія у світлі світової історії і політики), де зазначав, що хорватський народ страждає від югославської диктатури і що йому потрібно здобути волю. Він твердив, що межа між Західною і Східною цивілізаціями пролягає по річці Дрина, це «той рокований рубіж по річці Дрина, по якому могутня Римська імперія тріснула на двоє ... межа як духовна, так і культурна»:

«Хорватський народ пройшов через римсько-західне горнило, а сербський через візантійсько-турецьке. Тому психіка цих двох народів істотно відрізняється, навіть якщо мови схожі. Об'єднання цих двох народів означатиме усереднення і ретельне обмежування. Централізувати тут означало б зробити Хорватію піддослідним кроликом для експериментів із вівісекції. Це моя теза про те, що хорватська нація, як громадянин великої імперії західної цивілізації, має право піднімати свій голос проти будь-якого гноблення.
Ті, хто знає історію, знають, що югославська ідея не має ніякої динаміки. Це ніщо у порівнянні з могутньою хорватською ідеєю. У Хорватії югославська ідея являє собою уламок корабля на мілині, під яким кипить хорватський національний вулкан; необхідно тільки легенький поштовх, щоб він вивергнувся.
Як філософові, як неупередженому хорватові мені особисто все одно, чи я сиджу закований у ланцюги в суді, чи у якійсь виправній установі або чи вийду я на облудну свободу, яка приховує більшу неволю, в якій – на щастя, тільки тимчасово – знемагає хорватський народ!»

Ідея Шуфлая про розмежування по річці Дрина пізніше справила вплив на великохорватський іредентизм.

У 1928 році його призначили професором Будапештського університету, але він не зміг влаштуватися на цю роботу через відсутність у нього паспорту.

На прохання албанського уряду і Академії наук у Відні, він продовжив роботу Їречека і Талоці, редагуючи 3-й том архівного збірника «Codex albanicus». 1931 року він, нарешті, одержав паспорт і виїхав в Албанію, щоб підписати контракт на роботу над збірником документів «Acta Albaniae».

Вбивство

Члени прорежимної організації «Млада Югославія», що перебувала під королівським захистом, напали на Шуфлая із засідки на порозі його дому в Загребі і проломили йому череп молотком, що спричинило його смерть. Потім вони увірвалися в його квартиру і забрали рукопис третьої книги «Codex albanicus». Розслідування вбивства ніхто не проводив. Влада заперечувала свій зв'язок з нападниками, але заборонила будь-які заходи, пов'язані з похороном Шуфлая.

На знак протесту проти вбивства Мілана Шуфлая Альберт Ейнштейн і Генріх Манн надіслали листа до Міжнародної ліги прав людини, що у Парижі, закликаючи світову культурну громадськість засудити цей злочин і захистити хорватських учених від югославського режиму. Звернення було адресовано паризькій Лізі прав людини (Ligue des droits de l'homme) і потрапило на перші шпальти «Нью-Йорк Таймс» від 6 травня 1931 р. У ньому у причетності до злочину звинувачувався король.

Проте це не відвернуло подальші політичні вбивства хорватів у Югославії. Між тим, одним з убивць Шуфлая назвали якогось Ніколу Юкича, що суперечило висновкам місцевого розслідування, з яких випливало, що того вбивцю звали Бранко Цвергер.

У червні 1940 р. у Бановині Хорватія вдалося розпочати судовий процес проти вбивць Шуфлая. Ними виявилися агенти югославської поліції Белошевич і Цвергер, які втекли у Белград, а організував убивство, як установили на суді, начальник югославської поліції в Загребі. Всі подальші спроби Бановини Хорватії домогтися їхньої екстрадиції успіху не мали. Між тим, Бранка Цвергера було засуджено на довічне ув'язнення.

У часи фашистської Незалежної Держави Хорватія процес поновили і Цвергера стратили у в'язниці рідного міста Шуфлая Лепоглава.

Доробок

Hrvatska i zadnja pregnuća istočne imperije pod žezlom triju Komnena (1901)
Die Dalmatinische Privaturkunde (Далматинські приватні акти, 1904)
Acta et diplomata res Albaniae mediae aetatis illustrantia («Дипломатичні та інші документи щодо середньовічної Албанії», з Їречеком і Талоці, Відень, перша книга в 1913 році, друга книга в 1918)
Kostadin Balšić (1392-1401): historijski roman u 3 dijela («Костадин Балшич (1392-1401): історичний роман у трьох частинах», 1920)
Srbi i Arbanasi («Серби і албанці», 1925)
Na Pacifiku god. 2255.: metagenetički roman u četiri knjige («На Тихому океані в 2255»: метагенетичний роман у чотирьох книгах, вперше надрукований у вигляді книги в 1998)
Hrvatska u svijetlu svjetske historije i politike : dvanaest eseja («Хорватія у світлі світової історії і політики: дванадцять есеїв», 1928, передруковано в 1999)
Hrvati u sredovječnom svjetskom viru («Хорвати у глобальній середньовічній круговерті», 1931)
Izabrani eseji, prikazi i članci (Вибрані нариси, критичні зауваження і статті, 1999)
Izabrani eseji, rasprave, prikazi, članci i korespondencija (Вибрані нариси, розвідки, критичні зауваження, статті та листування, 1999)
Izabrani politički spisi (Вибрані політичні твори, опубліковані в серії Stoljeća hrvatske književnosti, 2000)

Примітки

Horvat, 1965, с. 173.
Horvat, 1965, с. 174.
Johann Siebmacher (1986). Der Adel von Kroatien und Slavonien. Bauer & Raspe. ISBN .
Matković, Hrvoje (1962). (PDF). Historical Journal (Croatian) . Croatian Historical Society. 3 (15): 41—59. ISSN 0351-2193. Архів оригіналу (PDF) за 20 січня 2020. Процитовано 13 вересня 2012.
Aleksandar Žiljak. . crosf.nosf.net. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 13 вересня 2012.
Mladen Švab (1999). . Vijenac (хорватською) . Matica hrvatska (149). Архів оригіналу за 23 березня 2012. Процитовано 19 жовтня 2016.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2009. Процитовано 19 жовтня 2016.
Einstein accuses Yugoslavian rulers in savant's murder [ 5 січня 2014 у Wayback Machine.], New York Times. 6 травня 1931. mirror [ 8 липня 2011 у Wayback Machine.]
. New York Times. 23 серпня 1931. с. N2. Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 6 грудня 2008. mirror [ 14 січня 2017 у Wayback Machine.]
Philip J. Cohen, David Riesman. Serbia's Secret War: Propaganda and the Deceit of History. Texas A&M University Press, 1996, pp. 10–11.
. Nevadalabor.com. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 3 вересня 2012.
Bogdan Krizman: Ante Pavelić i ustaše. 3-тє вид., в-во «Глобус», Загреб: 1986, С. 78.

Джерела

Horvat, Josip (1965). Hrvatski panoptikum. Stvarnost. с. 173—174.

Посилання

Стаття у «Нью-Йорк Таймс» про смерть Шуфлая
Звернення Ейнштейна/Манна

[FOOTNOTEHorvat1965173-1] Horvat, 1965, с. 173.

[FOOTNOTEHorvat1965174-2] Horvat, 1965, с. 174.

[Siebmacher1986-3] Johann Siebmacher (1986). Der Adel von Kroatien und Slavonien. Bauer & Raspe. ISBN .

[Matković-1962-4] Matković, Hrvoje (1962). (PDF). Historical Journal (Croatian) . Croatian Historical Society. 3 (15): 41—59. ISSN 0351-2193. Архів оригіналу (PDF) за 20 січня 2020. Процитовано 13 вересня 2012.

[5] Aleksandar Žiljak. . crosf.nosf.net. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 13 вересня 2012.

[Švab-1999-6] Mladen Švab (1999). . Vijenac (хорватською) . Matica hrvatska (149). Архів оригіналу за 23 березня 2012. Процитовано 19 жовтня 2016.

[7] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2009. Процитовано 19 жовтня 2016.

[NYT04.06.31-8] Einstein accuses Yugoslavian rulers in savant's murder [ 5 січня 2014 у Wayback Machine.], New York Times. 6 травня 1931. mirror [ 8 липня 2011 у Wayback Machine.]

[RaditchTimes-9] . New York Times. 23 серпня 1931. с. N2. Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 6 грудня 2008. mirror [ 14 січня 2017 у Wayback Machine.]

[10] Philip J. Cohen, David Riesman. Serbia's Secret War: Propaganda and the Deceit of History. Texas A&M University Press, 1996, pp. 10–11.

[11] . Nevadalabor.com. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 3 вересня 2012.

[12] Bogdan Krizman: Ante Pavelić i ustaše. 3-тє вид., в-во «Глобус», Загреб: 1986, С. 78.