Лети чівський райо н колишній район у Хмельницькій області Центр смт Летичів Летичівський районадміністративно територіа

Лети́чівський райо́н — колишній район у Хмельницькій області. Центр — смт Летичів.

Летичівський район

адміністративно-територіальна одиниця


Герб	Прапор

Колишній район на карті Хмельницька область

Основні дані

Країна:

Україна

Область:

Хмельницька область

Код КОАТУУ:

6823000000

Утворений:

1923

Ліквідований:

2020

Населення:

▼ 26 929 (01.01.2019)

Площа:

951 км²

Густота:

28,32 осіб/км²

Тел. код:

+380-3857

Поштові індекси:

31500—31554

Населені пункти та ради

Районний центр:

Летичів

Селищні ради:

2

Сільські ради:

19

Смт:

2

Села:

55

Мапа району

Районна влада

Вебсторінка:

Летичівська РДА
Летичівська районна рада

Мапа

Летичівський район у Вікісховищі

У районі 2 селищних і 19 сільських рад; 2 селища міського типу і 55 сіл.

13 серпня 2015 року на території району утворено дві об'єднані територіальні громади — Летичівську (Летичів і 13 сільрад) та Меджибізьку (Меджибізька селищна і 6 сільських рад).

Ліквідований внаслідок адміністративно-територіальної реформи 2020 року.

Географія

Населені пункти, зняті з обліку

Вишневе (2004)

Природно-заповідний фонд

Національні природні парки

Верхнє Побужжя (частина).

Гідрологічні заказники

Башта (загальнодержавного значення), Безодня, Луг і Круглик (загальнодержавного значення).

Загальнозоологічні заказники

Чоботарня.

Ландшафтні заказники

Долина (загальнодержавного значення).

Гідрологічні пам'ятки природи

.

Заповідні урочища

Грабарка, Козачки.

Історія

Селища міського типу Летичів і Меджибіж — одні з найдавніших поселень на Поділлі. Перші писемні згадки про Летичів датують 1265 роком, а про Меджибіж — 1146 роком. У ХІІ-ХІІІ ст. територія сучасного Летичева входила до складу Болохівської землі. Захопивши у 1362 році край, литовські феодали будують у Летичеві фортецю, яка з 1411 року згадується в різних документах. З 1429 року Летичів віднесено до категорії міст.

Після загарбання Західного Поділля шляхетською Польщею (1434 р.) Летичів стає повітовим центром Подільського воєводства. У 1466 році королівський уряд надає Летичеву магдебурзьке право.

Після приєднання Поділля до Російської імперії з травня 1795 року Летичів стає повітовим містом Подільського намісництва, а з грудня 1796 року — Подільської губернії. 1796 року затверджується герб Летичева.

В кінці XIX ст. в Летичеві налічувалось 641 будинок, 80 лавок, 14 постоялих будинків, проживало 8731 чоловік населення. За даними статистики, в 1905 році промисловість Летичева складалася з 15 підприємств. За числом працюючих найбільшими вважалися: пивоварний завод, тютюнова фабрика, млин.

В 1917 році територія сучасного Летичівського району входить до складу Української Народної Республіки.

31 жовтня 1921 р. під час Листопадового рейду через Голенищеве, Сахни, Майдан-Вербецький, Ялинівку, Лісо-Березівку, Розсохувату теперішнього Летичівського району проліг шлях Подільської групи (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань територія району стає частиною УСРР.

За реформою 1922–1925 років відбувся перехід 4-ступеневої (губернія-повіт-волость-село) до 3-ступеневої (округ-район-село) системи управління. Летичів стає районним центром.

У 1923 році у сучасних межах Летичівського району було створено Летичівський і Меджибізький райони.

У 1926 році в Летичеві працювали два млини, тютюнова і гільзові фабрики, цегельний і пиво-медовий завод, кар'єр з добування вапняку та інші підприємства.

В 1932–1933 район потерпає від результатів політики колективізації, що дістали назву Голодомору в Україні.

Протягом перших п'ятирічок значно зросло виробництво промислової продукції. Її випуск у 1940 році збільшився у 40,9 раз порівняно з 1913 роком.

Після впертих боїв 17 липня 1941 року радянські війська залишили Летичів.

Німці вбили і замучили в Летичеві понад 7 тис. осіб. У концтаборі, влаштованому за мурами монастиря, вони закатували і вбили понад 2 тисячі полонених солдат і офіцерів Червоної Армії. На каторжні роботи було вивезено понад 2,5 тисячі юнаків і дівчат.

23 березня 1944 року війська 18-ї армії 1-го Українського фронту захопили смт. Летичів. У березні 1944 року відновили діяльність райком КП(б) України та виконком районної Ради депутатів трудящих. Збитки, заподіяні гітлерівцями народному господарству Летичівщини становили 100 млн крб. Не повернулися з війни до своїх домівок 3712 летичівців. Понад 400 летичівців, що брали участь у війні на боці СРСР, було відзначено радянськими нагородами. А п'ятьом уродженцям краю було надано звання Героя Радянського Союзу.

У 1959 році до Летичівського району було приєднано , у 1960 — Деражнянський, Старосинявський та Меджибізький райони.

У 1967 році Деражнянський і Старосинявський райони знову стали окремими районами.

З 24 серпня 1991 року район є адміністративно-територіальною одиницею незалежної України.

Транспорт

Районом проходить автошлях E50.

Населення

Розподіл населення за віком та статтю (2001):

Стать

Всього

До 15 років

15-24

25-44

45-64

65-85

Понад 85

Чоловіки

15 690

3088

1870

4487

3793

2367

85

Жінки

18 890

2863

1691

4286

4762

4846

442

Статево-вікова піраміда
Чоловіки	Вік	Жінки
85	85 +	442
182	80-84	577
489	75-79	1248
855	70-74	1768
841	65-69	1253
1148	60-64	1699
714	55-59	984
920	50-54	1093
1011	45-49	986
1225	40-44	1166
1125	35-39	1033
1086	30-34	1047
1051	25-29	1040
953	20-24	872
917	15-20	819
1275	10-14	1163
1060	5-9	949
753	0-4	751

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Кількість осіб	Відсоток
українці	33209	96,01 %
росіяни	603	1,74 %
поляки	568	1,64 %
молдовани	57	0,16 %
білоруси	33	0,10 %
інші	118	0,34 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	33972	98,22 %
російська	532	1,54 %
циганська	23	0,07 %
молдовська	15	0,04 %
вірменська	13	0,04 %
інші	33	0,10 %

Політика

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Летичівського району були створені 52 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 74,36% (проголосували 17 423 із 23 431 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 54,04% (9 415 виборців); Юлія Тимошенко — 21,74% (3 788 виборців), Олег Ляшко — 11,24% (1 958 виборців), Анатолій Гриценко — 4,28% (745 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,88%.

Пам'ятки

Див. також: Пам'ятки історії Летичівського району

Згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 94 пам'ятки історії. Зокрема це три могили жертв голодомору, могили У.Кармалюка та І.Бешта, могила воїна УПА, могила жертв голокосту, 7 ДОТів, місце розташування концтабору військовополонених, 54 пам'ятки — могили вояків Червоної Армії та пам'ятні знаки на честь воїнів-односельчан.

Докладніше: Пам'ятки архітектури Летичівського району

У Летичівському районі Хмельницької області згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 4 пам'ятки архітектури.

Основні історичні та історико-архітектурні пам'ятки:

історії: 4
архітектури: 18
культури: 4
природи: 8
археології: 3
монументального мистецтва: 2.

Примітки

s:Указ Президії ВР УРСР від 21.01.1959 «Про ліквідацію Вовковинецького, Миньковецького і Михайлівського районів Хмельницької області»
. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021.
. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 13 жовтня 2021.
ПроКом, ТОВ НВП. . www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 15 березня 2016.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Летичівський район

Старокостянтинівський район	Старосинявський район
Хмельницький район		Вінницька область (Літинський район)
	Деражнянський район

[1] s:Указ Президії ВР УРСР від 21.01.1959 «Про ліквідацію Вовковинецького, Миньковецького і Михайлівського районів Хмельницької області»

[2] . Архів оригіналу за 19 жовтня 2021.

[Розподіл_населення_за_національністю_та_рідною_мовою-3] . Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 13 жовтня 2021.

[4] ПроКом, ТОВ НВП. . www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 15 березня 2016.