Васи ль Степа нович Кук псевдо Василь Коваль Юрко Леміш Ле Медвідь 11 січня 1913 Красне Золочівський повіт Королівство Г

Васи́ль Степа́нович Кук (псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь»; 11 січня 1913, Красне, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Буського району Львівської області — 9 вересня 2007, Київ, Україна) — український військовий діяч, один із керівників українського національно-визвольного руху, генерал-хорунжий, командир УПА-південь, 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР (1950–1954), головнокомандувач УПА з 1950 по 1954 роки (після загибелі Романа Шухевича). 1954 року узятий у полон військами МДБ СРСР та без вироку суду провів у в'язницях 6 років. В останні роки свого життя мешкав у Києві.

Василь Степанович Кук

Прапор

5-й Голова проводу ОУНР на українських землях

Прапор

липень 1950 — травень 1954

Попередник:

Роман Шухевич

Наступник:

Зеновій Красівський

Прапор

Головний Командир УПА

Прапор

липень 1950 — травень 1954

Попередник:

Роман Шухевич

Наступник:

посада скасована

Прапор

2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР

Прапор

липень 1950 — травень 1954

Попередник:

Роман Шухевич

Наступник:

посада скасована

Народження:

11 січня 1913

Красне, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина

Смерть:

9 вересня 2007 (94 роки)

Поховання:

Національність:

Країна:

Релігія:

Українська греко-католицька церква

Освіта:

Люблінський католицький університет

Партія:

ОУН (3 лютого 1929—10 лютого 1940
ОУНР (10 лютого 1940—1960)

Батько:

Кук Степан Матвійович

Мати:

Кук (Постолюк) Парасковія Федорівна

Діти:

Юрій Васильович Кук

Військова служба

Роки служби:

1939—1954

Приналежність:

УПА

Звання:

Генерал-хорунжий

Командував:

УПА-Північ
УПА-Південь
УПА

Битви:

Друга світова війна
• Боротьба УПА проти німецьких окупантів
• Боротьба УПА проти радянських партизан
** Бій під Гурбами
Боротьба УПА проти радянської армії

Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Молоді роки

Свідоцтво про народження і хрещення Василя Кука

Василь Кук народився у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Золочівський район Львівської області). Був хрещений 16 січня 1913 року.

Батьки були селянами. Батько, Степан Матвійович, працював на залізничній станції в селі Красне; мати — Парасковія Федорівна (дівоче прізвище — Постолюк).

Bci діти родини Куків були членами Організації українських націоналістів. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратила польська влада. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.

Впродовж 1923–1932 років навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 року належав до молодіжної організації «Пласт» куреня імені Івана Богуна. У 1929 році став членом Юнацтва ОУН. Під час студій в Люблінському католицькому університеті, де після закінчення гімназії він вивчав юриспруденцію, Кук знайомиться зі Степаном Бандерою.

Діяльність в ОУН

З 1932 — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН.

Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Під час студій організував і очолив студентську групу членів ОУН.

У 1932–1934 роках виконував доручення Крайової Екзекутиви ОУН і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 році був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 році вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

Травень 1937 — як золочівський повітовий провідник ОУН організував напад на польських поміщиків — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій ОУНівців, Ясінські загинули від рук брата В. Кука — Іларія. Деяких учасників акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938 року у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Василь Кук у травні 1937 року перейшов у підпілля.

Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени 1937 року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню крайової екзекутиви (КЕ) ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 року.

1940 року за дорученням КЕ ОУН перебував у Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем.

Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 року організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу у східну Україну, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 року очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.

В липні–серпні 1941 року організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В. Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 року В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Дмитра Мирона в липні 1942 року та арешту його заступника Пантелеймона Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 року очолив УПА-Південь.

На ІІІ-тій конференції ОУН (лютий 1943 р.) В.Кук підтримав Михайла Степаняка, що пропонував обмежити повстанську боротьбу лише антинімецьким, а не і антирадянським (як уважав Р.Шухевич і ін. впливові діячі ОУН) фронтом.

В квітні 1944 року керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 року Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.

Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

Полон і ув'язнення

23 травня 1954 року Василя Кука взяли в полон співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника «Чумака» (Микола Примас), якого Василь Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 року Звільнений у зв'язку з новим курсом політики Микити Хрущова.

У в'язниці проходив під номером «300».

«Зречення Василя Кука»

В 1960 році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що проживають за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав українські організації, які вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР. Так закінчується цей лист:

Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ані тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б у якій-небудь мірі насильно змінити існуючий громадсько-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній із радянських республік.
Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.
Спроби активізувати підривну діяльність усередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу призводять до ще трагічних наслідків.
Друзі! Не зв'язуйтеся ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Усю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.
— Зі щирим привітом і повагою — B.Кук

Можливо, що це був вимушений крок з боку Василя Кука, зроблений під тиском КДБ СРСР, що не відображав справжньої позиції в питанні визнання УРСР. На початку 2000-х років, в кулуарах чергового Збору КУН, бувши запитаний членом КУН С. Павчаком, підписував він особисто чи ні вказаний «Лист», Василь Кук відповів йому (приватно), мовляв, «а що ви не знаєте, як тоді /за часів СРСР—С. П./ підписувались подібні документи?!» — без всяких подальших детальніших пояснень^[].

Смерть і поховання

Василь Кук помер 9 вересня 2007 р. у своїй квартирі у Києві. Прощання з останнім ГК УПА проходило у Києві в Будинку вчителя, потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи.

Поховали Василя Кука в його рідному селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний. За три роки, 12 вересня на батьківщині останнього головнокомандувача УПА був урочисто відкритий пам’ятник Василю Куку.

Родина

Побрався з Уляною Крюченко в Дніпрі в 1943 р. Органи МДБ відібрали у дружини Василя Кука сина Юрія в 3-річному віці та віддали у дитячий будинок у Маріуполь під ім'ям Юрій Чоботар. Пробув у дитячому будинку до 7 класу. Кожного літа дітей вивозили в дитячий оздоровчий табір у с. Юр'ївка. У 13-річному віці Юрія повернули реабілітованій родині.

Після реабілітації родина отримала квартиру в Києві на Дарниці.

Нагороди

Згідно з Постановою УГВР віл 2.08.1949 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/49 від 15.10.1949 р. заступник головного командира УПА Василь Кук — «Леміш» нагороджений Золотим хрестом Бойової Заслуги.
23.01.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ Золотим хрестом заслуги УПА (№ 017) переданий Юрію Куку, сину Василя Кука.

Вшанування пам'яті

2013 року у місті Винники вулиця була названа на честь Василя Кука.
2015 року в місті Дніпро вулиця Дибенка була перейменована на вулицю Василя Кука.
19 лютого 2016 року одному з провулків Житомира було надане ім'я Василя Кука.
2016 року у місті Київ 1-й провулок Будьонного перейменований на провулок Василя Кука.
19 вересня 2022 року у місті Сарни вулицю Ковпака перейменували на вулицю Василя Кука.
29 вересня 2022 року у Львові вулицю Жуковського перейменовано на вулицю Василя Кука.
25 листопада 2022 року у смт Красне вулицю Засядька перейменували на вулицю Василя Кука.
У грудні 2022 року у місті Дубно на його честь перейменували вулицю Огороднікова.
У місті Луцьк перейменували вулицю Щепкіна на вулицю Василя Кука.
У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Василь Кук.

Публіцистика

Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць:

«Пашні Буряки» (1938 р.) (підручник із конспірації ОУН),
«Колгоспне рабство» (1952 р.) (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні),
цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора (1970–1980-ті рр.),
біографічні нариси про Степана Бандеру та Романа Шухевича (1990-ті рр.),
фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року», 2001 р.

Див. також

Примітки

. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 12 березня 2013.
. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 12 березня 2013.
. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 12 березня 2013.
. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 12 березня 2013.
. Архів оригіналу за 16 жовтня 2010.
. dniprorada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
. old.zt-rada.gov.ua. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
№959 від 19 вересня 2022 року "Про перейменування існуючих вулиць та провулків на території Сарненської міської територіальної громади". Сарненська міська територіальна громада (ua) . 21 вересня 2022. Процитовано 16 серпня 2023.
Новини Волині: У Луцьку перейменували 10 вулиць і провулків. Гал-інфо. Процитовано 25 вересня 2023.

Джерела та література

Веденеев Д.В. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. – К.: К.И.С., 2007. – 208 с.
Вєдєнєєв Д.В. Кук Василь Степанович // Енциклопедія сучасної України. – Т. 16. – К., 2016. – С. 22.
Кентій А. В. Кук Василь Степанович [ 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 456. — .
Кучер В. Кук Василь Степанович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 378. — .
Пониполяк А. «Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука» [ 28 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Наш Формат, 2021 — С. 256. — .
Антонюк Я., Ковальчук В. Василь Кук у повсякденному житті (кін. 1940-х – поч. 1950-х рр.). Славістична збірка. Вип. 2: Збірник статей за матеріалами Других Міжнародних наукових Соханівських читань (м. Київ, 18 листопада 2015 р.). [ред. Д. Гордієнка та В. Корнієнка] Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2016. С. 400–412.
Останній бій останнього командира УПА. Василь Кук. Частина 2. Історична правда. Процитовано 27 січня 2023.
Спіймати “Борсука”. Арешт Василя Кука. Частина 1. Історична правда. Процитовано 27 січня 2023.
Василь Кук - останній командар УПА : бібліографічний список літератури : до 110-річчя з дня народження. Київ: Публічна бібліотека імені Лесі Українки. 2023. с. 15.

Посилання

Василь Кук (документи) [ 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Електронний архів Українського визвольного руху
Василь Кук: «У мене немає орденів». Останнє інтерв'ю з командиром УПА [ 21 січня 2013 у Wayback Machine.]
Кук Василь Степанович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 635.
Останній командир УПА. Правда про діяльність повстанської армії очима її керівника [ 6 лютого 2013 у Wayback Machine.]
Інтерв'ю «Дзеркалу Тижня» від 10 лютого 2007 [ 4 травня 2009 у Wayback Machine.]
Кореспондент.net У Львові з головнокомандувачем УПА прощалися 100 тис. людей
«Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день». Стаття В.В'ятровича, присвячена Василеві Куку в «Народній правді». 17.09.2007 [ 27 лютого 2008 у Wayback Machine.]
Володимир В'ятрович: Історія з грифом «Секретно». Останній бій останнього командира [ 20 листопада 2011 у Wayback Machine.]
Володимир В'ятрович: Історія з грифом «Секретно»: Піймати «Борсука». Арешт Василя Кука [ 14 листопада 2011 у Wayback Machine.]
Володимир Гінда. «Такого рівня лідер ОУН ще не потрапляв до чекістів живим» [ 15 січня 2013 у Wayback Machine.]
Байцар Андрій. У Винниках вулиці присвоїли назву імені Василя Кука^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
Останній командир УПА Василь Кук усе своє життя провів у боротьбі. Україна Молода. Номер 006 за 15.01.2013 [ 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]