Кефелі Яків Йосипович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Кефелі.

Кефелі Яків Йосипович (їд. יַעֲקֹב כפלי‎, кримський діалект караїмської мови: Яаков Кефели, литовський діалект караїмської: Jakov Kefeli); нар. 7 листопада 1876, Миколаїв — пом. 6 липня 1962, Париж) — генерал російської імператорської армії караїмського походження, доктор медичних наук.

Кефелі Яків Йосипович
Кефелі Яків Йосипович
Народився	7 (19) листопада 1876 Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	6 липня 1962(1962-07-06) (85 років) Париж, Франція
Громадянство	Російська імперія
Національність	караїм
Діяльність	військовий
Відомий завдяки	караїмський герой російсько-японської війни
Alma mater	^d (1901)
Науковий ступінь	Q96633883?
Учасник	Російсько-японська війна, Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Посада	генерал
Військове звання	контрадмірал
Конфесія	Караїмізм
Батько	Q107191146?
Нагороди
2 — Введення до індивідуальної медичної аптечки військового, окрім індивідуальних пакетів, окремих наборів готових пов'язок для артилерійських ран та опіків. Спершу вони призначалися для санітарного персоналу і польових санітарних частин, а згодом застосовані в усіх підрозділах в багатьох країнах світу. Адже це були перші впровадження стерильної медицини, що давало можливість у бойових умовах накласти стерильну пов'язку й оперативно убезпечити постраждалого від гангренових рецидивів. Дана практика була відзначена в 1913 році на санітарній виставці в Санкт-Петербурзі (премійована великою срібною медаллю) й одразу ж впроваджувалась у російських військах; 3 — Третім практичним нововведенням став принцип «незмінності ноші», тобто можливість вільного обміну санітарними ношами (носилки) між всіма частинами армії чи фронтової лінії. Тим самим було спростовано інтендантську бюрократичну складову на користь здоров'я важкохворих, яких з тих пір уже не перекладали з однієї ноші на іншу (при перенесенні з лінії вогню до фельдшера-санітара, потім від санітара до похідної санітарної частини, а вже від неї до госпіталю). Пораненого, особливо важкого, переміщали на одних ношах аж до операційного стола. Крім того, військового лікаря Кефелі, з його бойовими спостереженнями, почали представляти у відомих на всю Росію спеціалізованих виданнях: «Медичному додатку до Морського збірника», «Віснику червоного хреста» та «Морському лікарі», а від них вже з'являлися публікації й у місцевих виданнях. Спостережливість Якова була оцінена через його публікації-доповіді: «Санитарная служба на миноносцах в Порт-Артуре в 1904 году», «Сведения о пострадавших на миноносцах за время войны в Порт-Артуре», «Санитарное состояние русского флота в 1907 году», «Краткие сведения о состоянии здоровья на флоте за 1909 г.». Була й опублікована дисертація «Втрати особового складу російського флоту у війну з Японією. Статистичний дослідження», в 1914 році. Дисертацію він захищав у своїй альма-матері, Петербурзькій Імператорській військово-медичній академії, 20 травня 1914 року, після якої Яків Кефелі став доктором медицини. Участь у Першій світовій війні Перша світова війна застала доктора Кефелі у Морському відомстві, управлінню санітарною частиною флоту випало проводити численні санітарно-медичні заходи на великій лінії фронту. Якова спрямовували на різні ділянки фронтів, де він організовував санітарно-медичні служби, налагоджував санітарні госпіталі та лікування поранених. Водночас бойового офіцера гнітила канцелярська (майже політична) робота, від якої він навмисне відмежовувався, тому він далі просився на фронт. Наприкінці 1915 року, 23 грудня, його порт-артурський побратим, генерал Олексій фон Шварц вступив на посаду генерал-губернатора, захопленої в турків, Карської області та комендантом фортеці Карс. Карс — фортеця і містечко, в якому служив Яків Кефелі Отримавши клопотання від штабу армії та персонально генерал-губернатора, морське міністерство спрямувало лікаря Кефелі до Закавказзя. Прибувши на місце, Яків зіштовхнувся з відсутністю медичних закладів та суцільною антисанітарією (спричиненими, як відсталістю регіону, так і військовою кампанією), тож йому довелося з нуля вибудовувати санітарно-медичну складову цього краю, згідно з наказом № 2 від 16 лютого 1916 року, підписаного генерал-губернатором фон Шварцом, опублікованого в місцевій газеті «Карс». Наприкінці січня 1916 року Кефелі прибув до Карса та почав активно виправляти санітарну та медичну ситуацію: прокопувалися нові канали та розчищалися потічки, щоби осушити величезну заболоченість міста, облаштовувалися та укріплювались береги річки Карс. В центральну частину міста почали звозитися каміння на бруківку та укладали її по головним вулицям. Почали проводити санітарно-медичні огляди, як будівель так і їх власників, щоб запобігти епідемій (які часто супроводжували захоплені міста). Містечко почало оновлюватися. Сюди й приїхала сім'я Кефелі (дружина та діти), з якими він відвідав столицю вірмен, що вилилося згодом у спогад-розповідь, ще тривалий час родина супроводжувала його в цій Кавказькій кампанії. Але плани генерала Шварца та Кефелі зазнали нової корективи — військо російського імператора просунулося далі лінії фронту і захопило нову територію. Комендант Трапезунда Трапезунд — місто, комендантом якого був Яків Кефелі Російським військам вдалося оволодіти значну частину малоазійського узбережжя з його ключовими містами: Ерзерум та Трапезунд, а Олексія фон Шварца призначили генерал-губернатором Трапезундського укріпленого району та області. З собою він, як і завжди, взяв своїх помічників, які працювали в Карсі. Їх спільна мета була укріпити місто та порт, щоби вони стали цитаделлю по правиці Російської армії й базою для Чорноморського флоту. Пізніше генерал фон Шварц, побачивши перспективи Трапезундського угруповування вважав, що звідси можна провести вдалу операцію та захопити Константинополь і цю мету він почав утілювати, але обставини та політичне закулісся перекреслили всі його наміри. Трапезунд, через його географічне і ландшафтне розташування мав серйозне стратегічне значення для Росії, оскільки тільки через його порт можна було вести комунікацію з військами й населенням, адже гірські хребти ускладнювали пішо-гужові контакти. Через нього проходили війська, поповнення маршових та обозних команд усього малоазійського угрупування російських військ. Через порт постачалися продукти, фураж, озброєння, через нього вивозили хворих і поранених, а в місті знаходилося кілька польових лікарень та тилові склади. Тому й постало, нагально, питання санітарного стану міста, покращення всіх адміністративних функцій в ньому, щоб убезпечити від епідемій та належного функціонування всіх міських служб. Всі ці питання і лягли на плечі Якова Кефелі, якого призначили на посаду завідувача санітарною частиною Трапезундського району. Йому вдалося знайти ресурси та налагодити роботу в цьому нагромадженні споруд (Трапезунд лежав на невеличкому пониззі між морем та горою Рос-Тепе) без каналізації та розбитим глиняним водогоном. Тому, коли закінчувався термін управління містом у військової адміністрації, в листопаді 1916 року, генерал фон Швар призначив на вакантну посаду голови міста свого давнього друга-помічника — Якова Кефелі. Майже рік Яків Йосипович займався всією господаркою міста, відроджував його громаду, впроваджував нові напрямки роботи і спілкування з населенням. Попри складнощі (часткової блокади його зі сторони моря німецькими підводними човнами та військовими кораблями) місто функціонувало та підтримувало армійські підрозділи. В короткий термін місто укріпили, мостили бруківкою і прокладали нові вулиці, відремонтували водогін. Безперечно, такі швидкі темпи реалізації завдань були втілені завдяки розуму та здібностям міського голови: бувши караїмом, він володів досконало турецькою мовою, тож йому було легко наводити комунікацію, як з мешканцями міста так і з російськими службовцями та військовими. Яків Кефелі в часи революцій Передвісником неминучих змін в країні, для Якова Кефелі, став Олександр Гучков (член Державної Ради та голова Центрального військово-промислового комітету), який приїхав до Трапезунда 3 грудня 1916 року, щоб провідати свого приятеля — генерала фон Шварца. Він і повідав Шварцу про столичні новини та складність ситуації й те, що назріває бунт-революція. Невдовзі так і сталося: Лютнева революція, тимчасовий уряд, ослаблення військового конфлікту. Коли ж новим військовим та морським міністром призначили Олександра Гучкова, той в першу ж чергу викликав собі в помічники друга генерала фон Шварца. Ще зо пів року Кефелі перебував у Малій Азії, щоби завершити свої справи, потім також подався до Петрограда (перед тим, залишивши сім'ю в Тифлісі). Добравшись до столиці восени, Кефелі потрапив в саму гущу подій, адже за тиждень відбувся більшовицький переворот. Ще зо два тижні він пропрацював у своєму Морському міністерстві, адже воно тоді ще не підкорялось більшовикам, а в місті повсюдно виникали конфлікти. Виходячи на роботу або ж навідуючись до друзів (в тому числі генерала фон Шварца) він володів інформацією і міг визначитися із подальшим вибором — з ким він. Щоби не загубитися в столичній суєті та переймаючись за рідних, Кефелі прийняв остаточне рішення повернутися додому. Спершу він подався на Кавказ, звідки забрав дружину та дітей і на початку 1918 року прибув до Одеси, після тривалих мандрів. Український головний санітар Чорного моря Кінець війни, революція, розруха в суспільстві й по всій Російській імперії, тому довелося Якову Кефелі шукати прихистку для сім'ї на малій батьківщині, правда не в Миколаєві, а в Одесі. Бо саме там уже жив його батько — головний газзан Одеської кенаси, який виділив синові частину батьківського флігеля. Одеса бурлила, влада мінялася і ситуація змушувала Якова проявляти себе. Саме тоді його віднайшов ще один порт-артурівський побратим — адмірал Максимов, який очолював новостворене українське морське міністерство. Йому таки вдалося захопити приятеля своїми ідеями, що Яків попрямував до Києва. Оселившись у готелі «Франція» (там же й базувалося морське відомство), доктор Кефелі став працювати в українському уряді Скоропадського. На посаді головного санітарного інспектора корпусу морської оборони Чорного моря, спільно з головою корпуса, контр-адміралом С. С. Фабрицьким вони розпочали українську морську справу. Крім того, Кефелі долучився до складання уставу про військову повинність у гетьманській армії. На жаль, незборимі процеси в Німеччині та її капітуляція, спричинили до втрати впливу гетьманців, а Скоропадський 14 грудня 1918 року зрікся влади та подався за німцями. Більшості членів його уряду довелося приставати до нової влади. Втративши підтримку та приятелів, Яків Кефелі повернувся в родину — до Одеси. Тим більше, що там появився друг-втікач, генерал фон Шварц з дружиною, який, згодом, разом з Кефелі тіснився в флігелі кенаси. Десантна армія фон Шварца Генерал Олексій фон Шварц — армійський побратим Якова Кефелі, з яким він провів чимало військових кампаній Після офіційного завершення Першої світової війни світові лідери суттєво занепокоїлися більшовицьким терором та розвалом Росії. Тож вони різними шляхами сприяли російським офіцерам в їх боротьбі, адже після тривалої військової кампанії у них залишалося чимало техніки та військового спорядження, яке можна було залучити в новій локальній війні. Країни Антанти, роззброївши Німеччину, передавали технічні засоби та зброю новим російським визвольним корпусам та арміям. Так і виникла ідея сформувати в Одесі десантну армію, числом у 210 тисяч військових, її виношував колишній військовий міністр Росії Гучков Олександр Іванович, який мав тісні зв'язки із французьким та англійським урядами. Озброєння передавав союзницький маршал Фош, а російський генерал Олексій Володимирович фон Шварц мав зібрати з числа російських військово-полонених, які перебували в Німеччині та Австрії боєздатний підрозділ, який, за задумом військових стратегів, повинен був морським рейдом наблизитися до Петрограда, висадися на суші та захопити його, а потім рушити на Москву. Еміграція Наближення більшовиків змусило родину Кефелі вибиратися з Одеси. У квітні 1919 року Якову Кефелі вдалося розмістити сім'ю на останніх кораблях генерала Шварца (ймовірно це був французький транспорт «Caucase»), які відплили з Одеси до Константинополя. В Османській столиці він надалі опікувався медичними справами: уже російських емігрантських сил, в надії на повернення на Батьківщину. Йому було доручено командувати військово-санітарною базою в Константинополі (яка обслуговувала до 50 тисяч емігрантів). Вважався останнім російським чиновником-представником у всесвітніх організаціях, адже входив до Міжнародної санітарної ради для Близького Сходу, яка проіснувала до 1923 року і була скасована Лозанським союзом і за це отримав в емігрантських колах прізвисько «останній слуга старої Росії». Крім того він займався й іншими побутовими справами. Ставши директором Російської морської поліклініки він організував тут справжній медичний центр, російські втікачі-емігранти добиралися сюди з усіх усюд і, наче «паломники», йшли до «амбулаторії доктора Кефелі». Адже крім самої поліклініки йому вдалося організувати Російську морську аптеку, а на Андріївському обійсті, на останньому поверсі будинку по вулиці Мумхане (Mumhane Caddesi) № 63, була ще й Андріївська церква. Ця поліклініка налічувала двадцять лікарів-біженців (серед них світила російської медицини): професори з Новоросійського (Одеського) університету, терапевт Павло Олександрович Вальтер (1856 — 1932, син київського вченого-анатома Вальтера Олександра Петровича) і відомий хірург Кирило Михайлович Сапежко (1857 — 1928), професор-мікробіолог В. О. Юревич (1872 — 1963) та інші. Коли ж більшість російських еміграційних біженців перебралися до Франції, Яків Кефелі також переїхав туди й оселився в Парижі. Працював в амбулаторії Російського товариства Червоного Хреста, заопікувався та створив правління караїмського товариства. З 1930 року він все частіше займався суспільно-громадськими ініціативами в різних громадських структурах: брав участь у роботі «Союзу російських інженерів», виступав на семінарі професорів М. Б. Бернацького й А. М. Міхельсона, співпрацював з «Бухгалтерським гуртком», «Об'єднаним комітетом інженерних і технічних організацій», перебував в «Російському імперському союзі», в «Союзі російських службовців та осіб інтелігентних професій». В 1935 році запрошувався виступати в «Товаристві колишніх студентів Петербурзького університету». Будучи вченим та армійським генералом, він мав беззаперечний авторитет в емігрантських колах і, як старший за званням, очолював «Морське зібрання соратників по флоту». Останні дні та родина В еміграцію Яків Кефелі виїхав з родиною. З ним постійно була дружина, яка померла в Парижі (раніше нього). Син, Сергій Кефелі — механік, службовець, член партії младороссів, пішов стопами батька — до війська (тільки тепер французького), брав участь у Другій світовій війні й нагороджений Військовим хрестом (1940). Після війни завідував відділом в журналі «Modes et Travaux» («Моди й швейні вироби»). Інші родичі й нащадки Якова Кефелі проживали в Сімферополі, Миколаєві, Одесі, у Франції та США. У Другу світову війну і по ній Яків Кефелі проживав у Парижі. Там він і помер, 6 липня 1962 року й похований на кладовищі в Нейї поруч з дружиною. Наприкінці життя він журливо висловився: Бідую у Франції, чекаю французької могили». Спогади про все, що пішло з моєю Батьківщиною, дорогі мені навіть в уламках тут за кордоном, де судилося мені залишитися назавжди. Дружина Якова Кефелі також була караїмка (далека родичка по лінії матері), з нею вони мали одну спільну дитину — сина Сергія. Крім того вона мала ще дві дочки від попереднього шлюбу. В часи 2-ї світової війни, 17 квітня 1942 року, дружина Якова померла і він поховав її на паризькому кладовищі Нейї. Творчі надбання і вшанування Яків Кефелі був публічною особою, його діяльність у медичному та суспільному напрямках була відомою його сучасникам, він мав можливість виступати в пресі, висловлюючи свої думки та спостереження. Ним було опубліковано кілька публіцистичних та оглядових робіт: Кефелі Я. Й. «Древняя крымская быль» // журнал «Возрождение» (Париж). — 1955. — № 47. — С. 53 — 59. (рос.); «Curriculum vitae» // Кефелі Я. Й. «Потери в личном составе русского флота в войну с Японией. По материалам состоящей при управлении санитарной частью флота Комиссии для составления санитарного отчета за русско-японскую войну». — СПб., 1914. — С. 155 — 156. (рос.); Кефелі Я. Й. «Воспоминания морского врача» // «Военно-исторический вестник» (Париж). — 1959. — № 14. — С. 28 — 31; 1960. — № 15. — С. 18 — 22; № 16. — С. 28 — 32; 1961. — № 17. — С. 15 — 22; № 18. — С. 30 — 32; № 19. — С. 26 — 32; 1963. — № 21. — С. 29 — 32; 1964. — № 24. — С. 26 — 28; 1965. — № 25. — С. 23 — 28.(рос.); Кефелі Я. Й. «Воспоминаниях морского врача» // «Взрыв и гибель „Хатсузе“» // журнал «Военная быль» (Париж). — 1953. — № 4. — С. 14 — 16.(рос.); Кефелі Я. Й. «Санитарная служба на миноносцах в Порт-Артуре в 1904 году» // Медичний додаток до «Морского сборника». — 1908. — № 2. — С. 101 — 133.(рос.); Кефелі Я. Й. «Сведения о пострадавших на миноносцах за время войны в Порт-Артуре» // Медичний додаток до «Морского сборника». — 1908. — № 3. — С. 152 — 177.(рос.); Кефелі Я. Й. «Санитарное состояние русского флота в 1907 году» // журнал «Гигиена и санитария». — 1910. — Т. 2. — № 16. — С. 227 — 230.(рос.); Кефелі Я. Й. «Краткие сведения о состоянии здоровья на флоте за 1909 г.» // видання «Морской врач». — 1913. — № 1. — С. 45 — 60.(рос.); Кефелі Я. Й. «Путевые ярлыки для раненых и санитарные маневры в Черном море для их испытания» // Медичний додаток до «Морского сборника». — 1910. — № 5. — С. 39 — 69(рос.); Кефелі Я. Й. «Путевые ярлыки для раненых и санитарные маневры в Черном море для их испытания» // журнал «Вестник морского врача» (Севастополь). — 2007. — № 3(3). — С. 61 — 91.(рос.); Кефелі Я. Й. «Сопроводительные знаки для раненых». (Автореферат) // «Вестник Красного Креста». — 1912. — № 5. — С. 44.(рос.); Кефелі Я. Й. «Сопроводительные знаки для раненых». (Рецензія) // «Военно-медицинский журнал». — 1913. — Т. 236. — № 1. — С. 152 — 162.(рос.); Кефелі Я. Й. «Краткие сведения о морских чинах, пострадавших в сухопутных сражениях в русско-японскую войну 1904 — 1905 гг. » // видання «Морской врач». — 1912. — № 11. — С. 633 — 637(рос.); Кефелі Я. Й. «Краткие сведения о пострадавших в сражениях на судах флота в русско-японскую войну 1904 — 1905 гг. » // видання «Морской врач». — 1912. — № 9. — С. 498 — 504.(рос.); Кефелі Я. Й. «Потери в личном составе русского флота в войну с Японией. По материалам состоящей при управлении санитарной частью флота Комиссии для составления санитарного отчета за русско-японскую войну». — СПб., — 1914. — 156 с.(рос.); Кефелі Я. Й. «Ани. (Армянская столица)» // журнал «Возрождение» (Париж). — 1954. — № 36. — С. 77 — 82.(рос.); Кефелі Я. Й. «С генералом А. В. Шварцем в Одессе. Осень 1918 — весна 1919 гг. » // «Военно-исторический вестник» (Париж). — 1970. — № 35/36. — С. 35 — 40; № 37. — С. 25 — 28.(рос.); Кефелі Я. Й. «Гибель военного транспорта „Император Александр II“» // журнал «Военно-исторический вестник» (Париж). — 1969. — № 33. — С. 35 — 37.(рос.); Кефелі Я. Й. «Роковая ошибка. Отчего Константинополь не был взят? План, задуманный генералом А. В. Шварцем и его дальнейшая судьба» // журнал «Возрождение» (Париж). — 1956. — № 58. — С. 56 — 59.(рос.) В рамках вшанування караїмського генерала-медика та суспільного діяча Якова Кефелі, важливим фактором стало зібрання всіх його публіцистичних доповідей та розвідок, складання бібліографії та детальніша біографія, за сприяння родини (особливо сина Сергія). Відомі вислови Як відомий представник караїмської спільноти, Яків Кефелі намагався гуртувати її задля збереження їх традицій, звичаїв щоб передати їх нащадкам. Сучасника дійшли кілька його творчих надбань у вигляді книжкових публікацій та виступів у пресі в яких він висловлював свої думки та спостереження. Деякі з його висловів стали знаковими для караїмів: Мертве минуле одухотворяється, якщо окропити його живою водою сьогодення. З темряви століть встають тоді наші пращури, не в образах легендарних героїв, а в особах їхніх нащадків, наших скромних сучасників. Минуле втрачає в красі, але виграє в істинності; Спогади про минуле і померлих та прозріння в майбутнє, як би подовжує наше життя в обидві сторони — і назад, і вперед; Людина завжди любила не тільки мить сьогодення, а й неозоре минуле предків і нескінченне майбутнє правнуків. Минуле — завжди факт, майбутнє ж — часто тільки міраж, тому минуле — фундамент для майбутнього; Ми, кримські караїми (караї, кераї, караїти, чорні татари), як народ, або тепер: «народець з пригорщу (бир авуч міллет)» — під ударами політичних катаклізмів нашого часу зникаємо з лиця землі; Відкинемо нашу думку на півтисячі років і зв'яжемося на кілька хвилин з нашим віддаленим минулим, коли наші прабатьки ще пам'ятали своїх предків, які в далекому минулому помітно впливали на політичні долі всієї Азії та Європи, не далеких і культурної творчості цих материків. Див. також Ілляш Караїмович Тапсашар Марк Федорович Коментарі та примітки Коментарі 06.07.1962.html Яків Кефелі народився в сім'ї старшого караїмського газзана у м. Миколаєві. Кровно пов'язаний з Кримом. Його предки по чоловічій лінії — вихідці з Кефе (Феодосія). Мати — Арзу, уроджена Сакізчі-Ага, походила з давнього карайского роду, який правив у Кирк Йере (Джуфт Кале). karai.crimea.ua. Процитовано 22.08.2015.^[недоступне посилання з липня 2019](рос.) як і більшість караїмських сімей тих часів . www.reglibrary.mk.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.) опубліковану в еміграції у дворі кенаси транзитом через Київ, де вони спершу переховувались . www.proza.ru. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 23. 08. 2015.(рос.) Примітки Російський державний воєнно-історичний архів (РГВИА). — Ф. 316. — Оп. 66. — Д. 61. — Л. 1 - 21 («Студенческое дело Я. И. Кефели»). {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «Древняя крымская быль» // Возрождение (Париж). — 1955. — № 47. — С. 53 — 59. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) «Кефели Михаил Осипович» // «Російське зарубіжжя в Франції». 1919 - 2000. Біографічний словник. — М., 2008. — Т. 1. — С. 681; РГВИА. — Ф. 400. — Оп. 9. — Д.36649. — Л. 49. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) . karai.crimea.ua. Архів оригіналу за 6 липня 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.) Ганкевич В. Ю. «Очерки истории крымскотатарского народного образования (реформирование этноконфессиональных учебных заведений мусульман в Таврической губернии в XIX — начале XX века»). — Сімферополь, 1998. 26, с. 32, 33. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) (PDF). starovyna.sumdu.edu.ua. Архів оригіналу (PDF) за 27 серпня 2016. Процитовано 23. 08. 2015.(рос.) Кефелі Я. Й. «Воспоминания морского врача» // «Военно-исторический вестник» (Париж). - 1959 . - № 14. - С. 28 - 31. Справжній російський куточок Далекого сходу. Мене здивувало, що в той час Нагасакі швидше був схожий на російський порт в іноземній околиці Росії, ніж на ворожу землю. Усюди можна було зустріти російських морських офіцерів у військовій формі. Російські матроси, також у формі, потрапляли на очі частіше, ніж японські поліцейські. При вході в бухту, вже з пароплава, ми помітили праворуч на пагорбі православну російську церкву і біля неї досить велику будівлю російського морського лазарету Тихоокеанської ескадри. Він обслуговувався російськими військовими моряками. Там лежало й лікувалося близько сотні російських матросів і офіцерів з усіх суден нашого далекосхідного флоту. Як відомо, протягом декількох десятків років російських флот Далекого сходу всю зиму простоював в Нагасакі. У слобідці ж, іменованій Інасіо, де жили зазвичай російські офіцери і матроси, в дні мого приїзду майже всі жителі ще вільнорозмовляли російською мовою. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «Потери в личном составе русского флота в войну с Японией. По материалам состоящей при управлении санитарной частью флота Комиссии для составления санитарного отчета за русско-японскую войну». - СПб. , 1914. - С. 155 - 156. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «Воспоминания морского врача» // «Военно-исторический вестник» (Париж). - 1959. - № 14. - С. 28 - 31. Моїм обов'язком було оглядати підозрілих хворих в їх будинках і відправляти в госпіталі, а померлих, в гробах, на особливе кладовище. Це був мій перший медичний і служебний дебют після закінчення Імператорської військово-медичної академії. Чи можу забути його?. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Шварц фон А. В.  «Жизнь, мысли, дела и встречи» // «Russian emigre archives». - California,1973. - V. 3. - P.3 - 313. Ксерокопія машинопису, 1973 р. , зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві. Доктор Я. Й. Кефелі був раніше морським лікарем на одному із кораблів Тихоокеанської ескадри. Під час облоги Порт-Артура, коли моряки ескадри були послані для оборони сухопутного фронту, д-р Кефелі потрапив на східний фронт фортеці. Там в бойовій обстановці почалося наше знайомство, яке переросло пізніше в щиру дружбу. Я з самим теплим почуттям згадую д-ра нашого фронту Я. Й. Кефелі. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Е.Ножин «Правда про Порт-Артур» (1906 - 1907) і «Кінець облоги Порт-Артура» (1907). доктор Я. Кефелі в переліку інших світлих імен, що прикрашають собою довгий перелік славних імен героїв оборони Артура. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «Путевые ярлыки для раненых и санитарные маневры в Черном море для их испытания» // «Медицинские прибавления к Морскому сборнику» . - 1910. - № 5. - С. 39 - 69; повторная публікація в журнале “Вестник морского врача” (Севастополь). - 2007. - № 3(3). {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «Краткие сведения о морских чинах, пострадавших в сухопутных сражениях в русско-японскую войну 1904 - 1905 гг. » // Морской врач. - 1912. - № 11. - С. 633 - 637;. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) «Карс». - 1916. - 23 февраля. - № 8. - С. 1. З причини крайньої забрудненості міста Карса і з року в рік повторюючихся в ньому епідемій я визнав за необхідне негайно вжити низку заходів до його оздоровлення. Організаційно цю роботу з підготовки окремих для сього заходів з юридичної, фінансової, лікарської та технічної сторін визнаю за необхідне зосередити в моїй канцелярії, для чого засновувалися при ній особливий відділ з оздоровлення міста Карса. Начальником особливого відділу призначаю перебуваючого в моєму розпорядженні доктора медицини, надвірного радника Кефелі, якому пропоную за сприянням звертатися до відповідних чинів фортеці і обласної та міської адміністрації. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «Ани. (Армянская столица)» // «Возрождение» (Париж). - 1954. - № 36. -С. 77 - 82. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «Возрождение» (Париж). - 1956. - № 58. - С. 56 - 59. Кефелі в паризькому журналі "Відродження" розповів про нездійсненний план генерала Шварца захопити Константинополь. Він звернув увагу читачів на лихварську політику Великої Британії в питанні про протоки і настільки ж ревнісні її інтриги супроти Росії в питанні захоплення тодішньої столиці Оттоманської імперії. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) На закінчення встановленого 4-х місячного терміну служби, члени Трапезондської міської управи, спільно з міським головою містером Фостіропуло, днями залишають свої місця. Міським головою призначається завідувач санітарною частиною міста — доктор медицини Кефелі. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Шварц фон А.В. «Жизнь, мысли, дела и встречи» // «Russian emigre archives». - California, 1973. - V. 3. - P. 3 - 313. Д-р Кефелі був одним з найкращих діячів Трапезунду. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Шварц фон О. В. «Жизнь, мысли, дела и встречи» // Russian emigre archives. - California, 1973. - V. 3. - P. 3 - 313. Він привіз цілий короб всяких сенсаційних петербурзьких політичних новин між іншим, Олександр Іванович висловив думку про можливу революцію і додав, що можливість ця його дуже турбує, тому він не бачить в уряді людини "здатної направити революцію в належне русло. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Кефелі Я. Й. «С генералом А. В. Шварцем в Одессе. Осень 1918 - весна 1919 гг. » // Военно-исторический вестник (Париж). - 1970 - № 35/36. - С. 35 - 40; № 37. - С. 25 - 28. У перші дні після перевороту Морське і Військове міністерства не перейшли на бік Леніна і жили своїм ізольованим життям аж до 16 листопада. По суті, вже ніякої служби і бути не могло - розвал досяг крайньої межі. На службі ми обговорювали поточні похмурі події і питання продовольства. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) Рутич Н. «О С. С. Фабрицком Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России» («Материалы к истории Белого движения»). - М. , 1997. - С. 246 - 247. Доктор Кефелі на деякий час з Одеси приїхав до Києва. Справа в тому, що українське морське міністерство у той час очолював адмірал Максимов, колишній порт-артуровець, з яким Кефелі перебував у приятельських відносинах. Тод ж Кефелі і зайняв посаду санітарного інспектора корпусу морської оборони Чорного моря, а на чолі корпусу стояв контр-адмірал С. С. Фабрицький. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) (PDF). starovyna.sumdu.edu.ua. Архів оригіналу (PDF) за 29 серпня 2016. Процитовано 23. 08. 2015.(рос.) . www.karaims.com. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 23. 08. 2015.(рос.) Васильєв К .К. . «Эмиграция российских врачей в Турцию (1919 - 1923 гг. )» // «Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и история медицина (Москва)». — 2004. — № 1. — С. 45 — 46;. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) «Русское зарубежье. Хроника научной, культурной и общественной жизни». 1920 — 1940. Франція. — М. , 1995. — Т. 2: 1930 — 1934. — С. 361, 385, 405, 423, 516;. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) . karai.crimea.ua. Архів оригіналу за 20.08.2016. Процитовано 23. 08. 2015.(рос.) Кефелі Сергій Якович // «Российское зарубежье во Франции. 1919—2000». Біографічний словник. — М., 2008. — Т.1. — С. 681. {{}}: |access-date= вимагає |url= (); Пропущений або порожній |url= ()(рос.) . karai.crimea.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14. 10. 2015.(рос.) Джерела «Порт-Артур. Воспоминания участников». — Нью-Йорк : «Издательство имени Чехова», 1955. — 412 с. (рос.) А. Полканова, Ю. Полканов. «Легенды и предания крымских караимов». — Сімферополь : «Доля», 2008. (рос.) Б. С. Ельяшевич. «Караимский биографический словарь (с конца VIII в. до 1960 г.)». — 2-е. — Москва : Видавництво РАН, 1993. — Т. Караїми. (рос.) А. Полканова, Ю. Полканов. «Последний слуга старой России генерал Яков Кефели». — №2/3. — Сімферополь : «Брега Тавриды», 1997. (рос.) Кефелі С. Я. «Российское зарубежье во Франции. 1919–2000». — Біографічний словник. — Москва, 2008. — Т. 1. — С. 681. (рос.) Посилання Коротко про Кефелі Яків Йосипович [ 16 Червня 2013 у Wayback Machine.] (рос.); (рос.);