Дзвониха

Дзвони́ха — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. Площа 2,45 тис. кв. км. Населення: 330 чол., з яких — 247 виборців. Входить до складу Тиврівської селищної громади.

село Дзвониха
Палац Ярошинських Палац Ярошинських
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Громада	Тиврівська селищна громада
Основні дані
Засноване	1393
Населення	375
Площа	27,79 км²
Густота населення	13,49 осіб/км²
Поштовий індекс	23305
Телефонний код	+380 4355
Географічні дані
Географічні координати	48°59′10″ пн. ш. 28°34′08″ сх. д. / 48.98611° пн. ш. 28.56889° сх. д. / 48.98611; 28.56889Координати: 48°59′10″ пн. ш. 28°34′08″ сх. д. / 48.98611° пн. ш. 28.56889° сх. д. / 48.98611; 28.56889
Середня висота над рівнем моря	253 м
Водойми	Південний Буг
Місцева влада
Адреса ради	23305, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Дзвониха, вул. Маліновського, 22
Карта
Дзвониха
Дзвониха
Мапа
Дзвониха у Вікісховищі

Географія

Село розташоване за 7 км на південний схід від центру громади, селища Тиврів.

Сусідні населені пункти:

	Тиврів	Кліщів	Соколинці
	Василівка	Пн	Колюхів
		Зх    Дзвониха    Сх
		Пд
	Онитківці	Жахнівка	Канава

Історія

Дзвониха. Господарська споруда

Заснування

Перша письмова згадка про село відноситься до 1505 р. У грамоті короля Олександра йдеться про те, як великий князь литовський Вітовт дарував «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу» містечко Тиврів з такими навколишніми володіннями, як — "Збуново (Дзвониха), Кліщів, Соколинці, Шендерів, Тростянець, Жахнівка. І хоча сама грамота датована 1505 - м роком, можна впевнено говорити про існування Дзвонихи ( Збунова) ще принаймні у 1430-му році. Адже саме у цьому році помер Великий князь Вітовт, відповідно він не міг дарувати землі пізніше цієї дати. Втім як і раніше 1411-го року , коли здобув таке право. Цей рік вважається датою заснування Дзвонихи. Назва Збуново з часом перетворюється на Дзбоніци, а потім на Дзвониху і, за легендою, походить від ремісників, що колись жили в оцих місцинах і виготовляли дзвони.

Римські монети, знайдені на Тиврівщині (з приватної колекції)

Давнина

Втім люди оселялися тут й раніше. На теренах села археологами були виявлені: одне поселення епохи бронзи (XVI–XIV ст. до н. е.), два поселення Зарубинецької культури (І ст. до н. е. — II ст. н. е.) та два поселення Черняхівської культури (II–IV ст.). На сільських полях знайдені шість денаріїв часів Римської імперії. У середині І тисячоліття після створення східнослов'янським племенем тиверців «Тиврівського оградища» розвинулося і поселення на місці теперішньої Дзвонихи.

Під владою Литви та Польщі

У часи панування Великого князівства Литовського, згідно з Грамотою від 1505 року, онук Г. Дашкевича «Федько бив чолом королю» і отримав від литовського князя Казимировича підтвердження на право володіння Дзвонихою на умовах «отчини», бо попередні документи на володіння погоріли під час нападів на Брацлав татар. З переходом під польську корону, село пережило козацько-селянські виступи під проводом Криштофа Косинського у 1591 р. та Северина Наливайка у 1594 р. Коли на початку XVII століття Річ Посполита вступила у війни з багатьма країнами, Дзвониха прийшла у занепад. В 1613 році в селі залишилось тільки 5 господарств.

Козацька доба

У червні 1648 р., загони Максима Кривоноса визволили село від польсько-шляхетського панування. Тут проходили полки Данила Нечая та Івана Богуна. З утворенням під час Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої адміністративної одиниці «Брацлавський полк», Дзвониха увійшла до складу «Краснянської сотні». Серед козаків сотні — жителі Дзвонихи: Гордій Уласенко, Данило Склобенко, Яким Краснопора, Онисько Стоболка, а поміж курінних отаманів у 1649–1652 рр. — уродженець села Гордій Вусаненко.

Панщина

З XVIII століття Дзвонихою володіє родина польських магнатів Ярошинських. Після смерті у 1739 р. батька, а згодом і брата Августина Дзвониха разом з багатьма селами Тиврівщини переходить до Захарія Ярошинського (1700 р. н.). Після його смерті Дзвониха стає спадщиною одного з його синів — Ігнація, який докупляє у 1786 р. до сільських земель маєток Четвертинських і Міхала Калетинського, затятого суперника Ярошинських за володіння Тиврівщиною. Ще у 1753 р. М. Калетинський написав настоятелю церкви села Дзвониха І. Прокоповичу дослівно: «…позволяю пользоваться грунтами й полями, сколько он может вспахать одним плугом осенью и весною, к празднику Святого Покрова позволяю выкуривать хорошей водки один спуст и варенье пива в один вар (war), выкуривать по одной кадке водке и по одному боченку пива к празднику Рождества и Пасхи, освобождаю от пчелиной десятины».

Дзвонихою згодом володіє інший брат Захарія — Францішек, який був гайсинським підкоморієм, маршаликом шляхти й межовим суддею Гайсинського повіту повіту. В 1851 р. село переходить у володіння його сина — Юзефа (1826 р. н.), який став одним з найбільших землевласників на Поділлі. Станом на 1 січня 1869 р. Дзвониха є центром однойменної волості Брацлавського повіту, до якої також належать Соколинці, Колюхів, Івонівці, Жахнівка та Онитківці.

Покровська церква в Дзвонисі, 1888

В 1888 р. в селі будується нова церква на честь Покрова Пресвятої Богородиці з одноярусним іконостасом. Вартість її будівництва склала 11 699 рублів 86 коп. Священик Ф. Рущинський заповів церкві у білетах 4% державної ренти 250 крб. та 150 крб. — на користь церковно-приходській школі. Попередня Покровська церква 1737 р. побудови була розібрана і продана у село Перепеличчя Брацлавського повіту. З 1883 р. діє народна школа, а з 1887 р. — жіноча школа грамоти.

Герб Ярошинських «Корчак»

У 1893 р. у Дзвонисі нараховується 151 подвір'я і мешкає 1078 жителів., а вже через 8 років — в селі проживає 1441 чол. Усі переважно займаються садівництвом і рільництвом.

На рубежі ХІХ — ХХ століть

Палац Ярошинських у Дзвонисі

В свою чергу син Юзефа — Францішек, володіючи селом, модернізує палац, побудований ще прадідом Ігнацієм. В дзвониському маєтку була зібрана багата бібліотека й родинний архів, перевезений з Тиврова після продажу тамтешнього палацу. Понад 100 книг з цієї бібліотеки зараз зберігаються у ВОУНБ ім. К. Тімірязєва. У палаці кілька разів гостював влітку відомий французький художник-анімаліст Русо, який виконав там кілька картин, пізніше виставлених у Парижі. Деякі з них демонструвались у палацовій галереї. З 1904 року Францішек Ярошинський постійно живе в Дзвонисі. Ще до Першої світової війни він проклав бруківку з Тиврова до Дзвонихи, щоб їздити першим на Поділлі автомобілем «Рено», виписаним з Франції. У 1905 — 1906 рр. селяни примусили пана виплатити гроші за завдані їм збитки. Як розповідали свідки, з великої скрині Ф. Ярошинський роздавав селянам паперові асигнації.

Перед Першою світовою війною

Конюшні Ярошинського в Дзвонисі

Станом на 1913 р. в селі Дзвониха, яка на той час перебуває вже в складі Лучанської волості Брацлавського повіту, налічується 278 обійсть і проживає 1548 мешканців. Церковну парафію очолює парох Микола Олександрович Крижановський. Працюють винний погріб, водяний млин в оренді у A. І. Кохановського. Дві його турбіни виготовляють щороку по 200 тис. пудів борошна. З 1910 р. діє ремісне училище з майстернями, де готувалися ковалі та теслі. 1 квітня 1913 р. в Дзвонисі на гроші, відпущені повітовим земством, була відкрита ткацька навчально-показова школа. У школі було встановлено 7 ткацьких верстатів шириною 100 см кожний. У серпні 1913 р. в школі навчалось 5 учениць, яким видавалось 20% від продажної ціни виготовлених ними виробів.

Перед революцією

У роки Першої світової війни більшість чоловічого населення села була мобілізована на фронти. Рядовий Попик Павло Олексійович за хоробрість був двічі нагороджений Георгіївським хрестом. У цей період поміщик Ф. Ярошинський поставляв армії скакових коней, фураж, продовольство.

Конюшні Ярошинського в Дзвонисі

Революційна доба

Перед Жовтневим переворотом 1917 р. в селі існувало 304 двори і мешкало 1883 чол. У часи революційної колотнечі селяни конфіскували поміщицьку землю (березень 1918 р.) і за декілька тижнів розібрали двоповерховий палац Ярошинських, а рештки спалили. Залишки внутрішнього убранства панського маєтку були розтягнуті по домівках односельців. До сьогоднішніх часів збереглися лише дві будівлі з панського маєтку — кам'яна конюшня та воловня під червоною черепицею, а також приміщення старої школи. Влада часто змінювалася протягом 1917–1920 рр. На зелені свята, у червні 1918 р. в селі точилися бої з батальйоном польських легіонерів, а 14 серпня 1921 р. через Дзвониху проходив на Тиврів загін курінного отамана УНР Артема Онищука, уродженця сусіднього села Соколинці. У 1920 р. в селі мешкало 1240 жителів, 63 чоловіки перебували в армії. У сільських господарствах було 245 коней, 247 корів, 946 овець, 350 свиней. У жовтні місяці того ж року організовано комнезам (Комітет незаможних селян), який очолив К. Король. З 1921 р. в селі почало діяти сільськогосподарське товариство «Просвітянин». У вересні 1927 року створюється перше колективне господарство щодо спільної обробки землі «Колос», яке мало 55 гектарів землі.

Конюшні Ярошинського стали колгоспними спорудами

Роки радянського устрою

Колгосп у Дзвонисі створювався двічі. Перший раз — у 1929 р., втім люди розбіглися і позабирали своє майно, другий раз — наступного, 1930, року. Він отримав назву «Серп і Молот», першим головою був Севастян Юстинович Король. В селі до цих пір існує могила комсомольця С. І. Патлатюка, вбитого у 1929 р. т. зв. куркулями. Під час розкуркулення 2 родини були вислані за межі України, 6 — в інші села Тиврівського району. Жертвами голодомору 1932–1933 рр. стали 180 селян. За свідченнями, були факти людожерства.

Пам'ятник в с. Дзвониха 129 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах ВВВ

Друга світова війна

Село було окуповано 20 липня 1941 р. і потрапило під управління румунського регіону «Трансністрія». У липні 1942 р. у Дзвонисі утворено підпільну групу, яка переховувала поранених червоноармійців, розвідників і взяла участь у розгромі місцевого румунського гарнізону під час глибокого рейду у тил противника в січні 1944 р. частин 1-ї танкової армії генерала М. Ю. Катукова. Остаточно Дзвониха була звільнена саме у 1000-й день війни, 17 березня 1944 р., у рамках Проскурівсько-Чернівецької операції 100 стрілецька дивізія 106 стрілецького корпусу 38 загальновійськової армії до 10 години ранку одним полком переправилася через Буг в районі Канави, другим полком на марші з Колюхова на Дзвониху і третім — з Онитківець на Черемошне. До сімнадцятої години дивізія полковника Красавіна Федора Михайловича трьома полками проминула рубіж Курники — Іванківці Безпосередньо Дзвониху звільняв 683-й стрілецький полк. «Совінмормбюро» цього дня повідомило: «Южнее города Винница наши войска продолжали вести наступательные бои, у ходе которых заняли несколько населенных пунктов и среди них Потоки, Сидава, Гришевцы, Маянив, Шершни, Василевка, Звониха, Колюхов, Канава». У роки війни загинуло жителів села і закатовано нацистами — 129 чоловік, 47 людей повернулися з війни інвалідами. Пам'ятник воїнам-односельцям встановлено у 1970 р.

Клуб в Дзвонисі

Новий час

У 1958 р. з комплексних бригад навколишніх населених пунктів створено об'єднану сільськогосподарську артіль «Росія» з головною конторою в Дзвонисі. Площа земель склала 5148 га. У розпорядженні колгоспу було 337 га лісу, 22 га ставків і водойм, 5 майстерень, автопарк, 6 тваринницьких ферм. Головою колгоспу «Росія» обрано Приймака Василя Дмитровича. Чимало колгоспників стали орденоносцями. В селі працювали середня школа, бібліотека, клуб, медичний пункт, дитячі ясла. В 1967 р. збудовано будинок культури на 300 місць. Втім, у сучасну добу відбулись докорінні зміни.

«Перший антикризовий» магазин в Дзвонисі

Новітня історія

Станом на 2011 рік кількість населення становить 363 особи. Загальна площа земель в селі — 2928 га. Працюють загальноосвітня школа І — II ступенів, дошкільний дитячий навчальний заклад, фельдшерсько-акушерський пункт, сільський клуб, два заклади торгівлі, серед яких магазин під назвою «Першій антикризовий». Відбувається служба у церкві. Село частково газифіковано. До Дзвонихи веде асфальтована дорога з Тиврова, а по селу у напрямку Колюхова — розбита бруківка. З 2001 р. ПП «Віта» орендує земельні паї жителів села і є основним платником податків до сільського бюджету. З 2009 р. функціонує ТОВ «Подільська курка» з відгодовування курей.

Відомі люди

Родом з села:

• Блажчук (Огневик) Трохим Петрович (1904–1940) — пролетарський поет, журналіст. Дописувач районної газети. Активіст всеукраїнської селянської спілки письменників «Плуг», автор перших шкільних українських читанок у 1925 р. Помер внаслідок трагічного випадку, коли трамвай у Вінниці впав з мосту в Південний Буг;
• Голубенко Іван Карпович (09.10.1929 - 23.09.2014) - український історик. Випускник Чернівецького військового училища та Львівського університету імені Івана Франка. Полковник. Викладав історію України у вищих навчальних закладах міста Львова - інституті внутрішніх справ,торговельному та лісотехнічному інститутах. Кандидат історичних наук. Автор праці "Історія Тиврівщини" - першого в незалежній Україні і тривалий час єдиного масштабного дослідження про минуле громад тодішнього Тиврівського району та його видатних уродженців і мешканців.
• Крандакова Олена Василівна (1951) — українська діячка, головний економіст радгоспу-заводу «Золоте поле» Кіровського району АР Крим, начальник управління кадрового забезпечення Пенсійного фонду України. Народний депутат України 2-го скликання.
• Патлатюк Олександр Яремович (1930–2009) — машиніст вугільних комбайнів, бригадир, гірничий майстер, диспетчер, майстер будівельного відділення на шахтах Донбасу, Герой соціалістичної праці (1957), кавалер нагрудного знаку «Шахтарська слава» трьох ступенів;
• Паламарчук Петро Романович (1950 р. н.) — президент Фонду інвалідів Чорнобиля міста Москви. У 1979 р. — заступник начальника пуско-налагоджувальної дільниці Чорнобильської АЕС. Нагороджений орденами «За мужність», «За заслуги перед Вітчизною», медаллю «За трудову доблесть».

Покровська церква,1888 (сучасний вигляд)

Історико-культурна спадщина і пізнавально-туристичний потенціал

• Поселення епохи бронзи (XVI–XIV ст. до н. е.);
• два поселення Зарубинецької культури (І ст. до н. е. — II ст. н. е.);
• два поселення Черняхівської культури (II–IV ст.);
• будинок народної школи (1883);
• Покровська церква (1888);
• могила комсомольця С. І. Патлатюка (1968); пам'ятник 129 воїнам-односельцям, загиблим у часи Великої вітчизняної війни (1970).
• Палац Ярошинських в Дзвонисі
  • конюшня та воловня поміщика Ярошинського (ХІХ ст.);

Галерея

Господарська споруда у Дзвонисі Господарська споруда у Дзвонисі  Дорога до річки в центрі села Дорога до річки в центрі села  Конюшні пана Ярошинського (сучасний вигляд) Конюшні пана Ярошинського (сучасний вигляд)  Служба в Покровській церкві с. Дзвониха Служба в Покровській церкві с. Дзвониха

Див. також

• Тиврів
• Колюхів
• Канава (село)
• Соколинці
• Жахнівка

Примітки

1. Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.) — С. 169–170.
2. , Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 21, 24.
3. Там само. — С. 34.
4. Там само. — С. 36 — 37.
5. Коваль О. Історія Тиврівщини. Ч. І — II. — Тиврів, 1992. С. 20.
6. пол. Epsztein, Tadeusz. Polska Własność Ziemska Na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 r. — Warszawa: Wydawnictwo Neriton. Instytut Historii PAN, 2008. — 618 с. — S. 186.
7. Гульдманъ В. Населенные мѣста Подольской губерніи: Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній / Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1893. — II + IV + 636 с.(рос. дореф.)  — С. 168.
8. Краєзнавство в системі розвитку духовності і культури регіону: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 21-23 жовт. 2008 р., Вінниця / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця, 2008. — С. 19.
9. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 148–149.)
10. Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Кіевской, Подольской и Волынской губерніямъ / М. В. Довнаръ-Запольскій. — Кіевъ : Изд. Т-ва Л. М. Фишъ и П. Е. Вольсовъ, 1913. — 1158 с. (рос. дореф.) — C. 950.
11. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 148.
12. Там само. — С. 149–150.
13. Сонце над Бугом. Звершення на Вінниччині за 50 радянських років. — Одеса: Маяк, 1967. — 35.
14. Вінниччина в роки Великої вітчизняної війни (1941–1945 рр.): збірник документів і матеріалів. — Одеса: Маяк, 1971. — С. 218.
15. История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Винницкая область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. — К.: Гл. ред. Укр. Сов. Энцикл. АН УССР, 1972. — 630 с. — C. 572.
16. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 153–156.

Джерела і література

• , Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с.
• Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с.
• Вінницька область у складі УРСР. Дзвониха. [ 10 січня 2021 у Wayback Machine.]

Література

• Дзвони́ха // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.572

Посилання

• Погода в селі Дзвониха [ 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Дзвониха на офіційному сайті Верховної Ради України^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Dzwonicha // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 311. (пол.)
• Zwonicha // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 701. (пол.)