Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Ця стаття містить перелік посилань але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутн

Беріо

Беріо
Ця стаття містить , але походження тверджень у ній через практично повну відсутність . Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті. (серпень 2021)

Луча́но Бе́ріо (італ. Luciano Berio; 24 жовтня 1925 — 27 травня 2003) — італійський композитор, експериментатор і піонер електронної музики, автор багатьох транскрипцій та аранжувань музичних творів різноманітних композиторів, зокрема Генрі Перселла та Ігоря Стравінського.

Лучано Беріо
image
Основна інформація
Дата народження24 жовтня 1925(1925-10-24)[1][2][…]
Місце народженняІмперія, Лігурія, Італія або d, Імперія, Лігурія, Італія[4]
Дата смерті27 травня 2003(2003-05-27)[1][2][…](77 років)
Місце смертіРим, Італія[4]
Роки активностіз 1947
ГромадянствоІталія і Королівство Італія
Віросповіданняатеїзм
Професіїкомпозитор класичної музики, диригент, педагог, музичний педагог, викладач університету, піаніст, музикант, композитор
ОсвітаМіланська консерваторія
ВчителіЛуїджі Даллапікола
Відомі учніЛудовіко Ейнауді
Інструментифортепіано
Жанриопера
ЗакладГарвардський університет, Національна академія Санта-Чечілія і Джульярдська школа
ЛейблиDeutsche Grammophon
Нагороди
lucianoberio.org
image Файли у Вікісховищі

Біографія

Народився у містечку Борго-д'Онельї на північному заході Італії. Перші уроки гри на фортепіано дали йому батько й дід, які були органістами. У часи Другої світової війни був призваний до армії, однак, зазнавши поранення в руку, більшу частину часу провів у шпиталі. Від 1947 року навчався у Міланській консерваторії.

В Мілані Лучано Беріо був учнем Луїджі Даллапіколи (клас фортепіано), а пізніше продовжив навчання у Дармштадтській школі. Через травмовану руку Беріо вирішив не продовжувати вивчення фортепіано, натомість зосередився на композиції. Перше публічне виконання одного зі його творів, сюїти для фортепіано, відбулося 1947 року. У 1950-их роках познайомився з видатними сучасниками П'єром Булезом, Карлгайнцем Штокгаузеном та Дьордем Лігеті, виявивши інтерес до серіальної музики й електронної композиції. 1955 року разом зі Studio di Fonologia Беріо заснував експериментальну студію електронної музики в Мілані, серед інших митців у тій студії експериментував також Джон Кейдж.

У той період він працював концертмейстером у класах співу, де й познайомився з американською співачкою (меццо-сопрано) , з якою одружився відразу після закінчення курсів (вони розлучилися 1964 року). Тоді багато хто з композиторів створювали свої твори для прекрасного голосу Берберян.

Від 1962 року, на запрошення Даріуса Мійо, розпочав викладацьку діяльність в Mills College (Окленд, Каліфорнія). 1965 року він викладав у Джульярдській школі (Нью-Йорк), де заснував ансамбль Juilliard — товариство, що зосередилось на опрацюванні сучасної музики. Того ж року він одружився з доктором філософських наук — Сьюзен Оямою (розлучилися 1971).

Серед видатних учнів Лучано Беріо: , Стів Райч та Філ Леш (соліст гурту Grateful Dead). У ті роки Беріо здобув визнання як композитор, 1966 року він виборов Італійську премію за твір Laborintus II, значний успіх мала його Симфонія (1968).

1972 року Беріо повернувся до Італії. Між 1974 і 1980 роками, на прохання П'єра Булеза, був директором електро-акустичної студії IRCAM в Парижі. 1977 року одружився втретє з музикознавицею Талією Пекер. 1987 року Лучано відкрив Tempo Reale у Флоренції — центр дослідження та викладання музики, який діє дотепер, у ньому вивчаються та застосовуються нові технології в музиці.

1994 року Лучано Беріо визнаний заслуженим композитором Гарвардського університету, де він працював до 2000 року. До останніх днів свого життя продовжував композиторську та диригентську діяльність.

2000 року Лучано Беріо став президентом Національної академії святої Цецилії.

Помер 2003 року в Римі.

Творчість

Для творчості Лучано Беріо характерні авангардні пошуки нового акустичного середовища й музичної текстури, використання серійної техніки, електронної музики.

Перші опуси композитора датовані другою половиною 40-их — початком 50-их років ХХ століття. В деякі з них дух національної італійської традиції привноситься уже назвами, які Л. Беріо надає італійською, попри іншомовні жанрові аналоги. Наприклад, «Divertimento» (буквально італ. розвага, аналог «дивертисменту») для струнного тріо, Concertino для кларнета, арфи, альта, челести та струнних (1949), Due pezzi (дві п'єси, 1951). Інша сторона національної італійської традиції, нерозривно пов'язаної з католицизмом, проявилася в таких творах Беріо, як «O Bone Jesu» («О, тіло Ісуса») для хору a cappella (1946), «Магніфікат» для двох сопрано, хору й оркестру, який він розпочав 1949 й закінчив 1971 року. Останній твір досі залишається найбільш популярним і часто виконуваним серед інших опусів композитора. Ту ж лінію він згодом продовжив в оркестрових творах: «Allelujah I» і «Allelujah II» (1956, 1958), «Epifanie» («Богоявлення») для жіночого голосу й оркестру (1961).

Так, у галузі вокальних жанрів новації Лучано Беріо втілилися, передусім, в сучасних обробках народного пісенного фольклору, в «Folk songs» («Народні пісні») для мецо-сопрано та оркестру (1964—73), і в "Cries of London " («Крики Лондона») для шести голосів (1974). Створюючи подібні твори, композитор музично інтерпретує крики вуличних торговців, творчість гурту Beatles, поєднуючи їх з елементами переосмисленої класичної музики, зокрема Клаудіо Монтеверді та Джакомо Пуччіні.

Сучасна музична мова стала важливим засобом вираження вже на ранньому етапі його творчості. Наприклад, 1953 року Лучано Беріо склав вокальний цикл «Камерна музика» для мецо-сопрано, кларнета, віолончелі й арфи на текст трьох віршів Джеймса Джойса. У тому циклі в I частині вокальна партія супроводжується пуантилістичним акомпанементом арфи, а II частина, відображаючи назву «Monotone», фактично побудована на ритмуванні однієї ноти, що є сучасним зразком своєрідного програмного втілення ідеї вірша.

Відчутний на особливості таких творів Беріо вплинуло те, що від 1955 року композитор почав свою роботу в заснованій ним експериментальній «Студії музичної фонології» та почав видавати журнал про електронну музику «Incontri Musicali».

Перший електронний твір «Mutazioni» (1956) Беріо створив у Мілані в студії фонології. Пізніше він експериментував з поєднаннями інструментальних звучань з електронними шумами та звуками людської мови, наприклад у п'єсі «Temar — Omaggio a Joyce» (1958) для голосу й магнітофона.

Назва іншого популярного твору Л. Беріо — «Epifanie» — також багатозначна. Вона походить від старогрецького слова, що має цілий спектр відтінків сенсу: від побутових значень («зовнішній вигляд», «явище») до сакральних («богоявлення», «хрещення»). Над його партитурою Лучано Беріо працював від 1959 до 1961 року, а остаточну версію завершив 1965. Окрім того, той опус є показовим прикладом жанрової інтеграції, тобто, взаємопроникнення жанрів, досить частим у сучасній музиці. Дана сучасна тенденція проявляється в тому, що «Epifanie» складають два пересічних різножанрових цикли: симфонічний (сім частин, розділених на три «зошити») і вокально-симфонічний (п'ять частин), написаний на тексти Марселя Пруста, Антоніо Мачадо, Джеймса Джойса, Сангвінеті й Бертольда Брехта.

Прагнення об'єднати в новій звуковій формі різноманітні сфери мистецтва та природи спонукало композитора до використання цитат найрізноманітнішого музичного матеріалу. Так, у своїй «Симфонії» (1968) для восьми голосів й оркестру він цитує в третій частині скерцо з до-мінорної симфонії Густава Малера. Однак Беріо з іншими сучасними йому композиторами 1960-их років поєднувала не тільки ця техніка колажу, але й схильність до сценічної музики й експериментального театру. Вже його твір «Коло», закінчений 1960 року, демонструє сценічну концепцію, побудовану на жестах і русі вокалістів по сцені. Неминуща ідея загального миру, особливо актуальна в XX—XXI століттях, стала однією з головних у «Симфонії» та формує її концепцію. Ідея концентрується у II частині, створеній за раніше складеною Лучано Беріо п'єсою «O, King», присвяченою пам'яті Мартіна Лютера Кінга, борця за загальне примирення. Вся симфонія побудована як колаж на цитатному матеріалі, в тому числі на матеріалі раніше складених творів самого Беріо. Найбільш яскравою є III частина, де динамічний колаж складається з музичних цитат, накладених на цитату зі скерцо Другої симфонії Густава Малера. Незвичним і примітним є те, що Лучано Беріо цитує не якийсь фрагмент, а цілу частину симфонії. Основні прийоми обробки тієї цитати Беріо — це переоркестрування, додавання вокальних партій і накладення на неї матеріалу інших цитат. Сама ж багатоаспектність і багатовимірність музичного й текстового матеріалу закономірна для сучасної музики.

У 1970-их роках Беріо звернувся до театрального жанру. Театральна постановка «Опери» Беріо була здійснена 1970 року, а пізніше були написані «La Vera Storia» (1982) та «Un Re in Ascolto» (1984).

За роки творчості він здобув велике число престижних міжнародних нагород і премій, у тому числі «Золотий лев» Венеційського фестивалю за внесок у мистецтво світового кінематографу.

Транскрипції та аранжування

Лучано Беріо аранжував як музику інших композиторів, так і свою власну, адаптуючи її для різного складу виконавців. Зокрема, серія «Sequenza» породила серію праць під назвою «Chemins», кожна з яких базується на одній із Sequenza. Так, в основі Chemins II (1967) є Sequenza VI (1967) для альта, адаптована для альта соло та дев'яти інших інструментів. Chemins II композитор редагував у Chemins III (1968) шляхом додавання оркестру. Також існує Chemins IIb — версія Chemins II без альта соло, але з великим ансамблем, та Chemins IIc, що є, по суті, Chemins IIb з доданим соло кларнета.

Окрім аранжувань оригінальних творів, Лучано Беріо зробив низку аранжувань творів інших композиторів, серед яких — Клаудіо Монтеверді, Генрі Перселл, Йоганнес Брамс, Густав Малер тощо. Для Кетрін Берберян композитор написав низку обробок народних пісень (1964). Він також завершив оперу «Турандот» Джакомо Пуччіні (прем'єра відбулася в Лас-Пальмас 24 січня 2002 й того ж року в Лос-Анджелесі, Амстердамі та Зальцбурзі).

У статті «Два інтерв'ю» Беріо розмірковував про те, що в навчанні композиторів курс з транскрипції повинен займати не другорядне місце, а бути вагомою рушійною силою, основним потенціалом в ознайомленні та опануванні композиторських технік різних епох. Адже, «лише спробувавши на дотик музику Ференца Ліста, Феручо Бузоні, Ігоря Стравінського, Йоганна Себастьяна Баха, ми зможемо осягнути всю глибину їх композиторського дару та творчого мислення».

Сценічні твори

  • Opera, мюзикл (1970)
  • Per la dolce memòria di quel giorno, балет (1974)
  • La vera storia, мюзикл (1978)
  • Un re in ascolto, мюзикл (1984)
  • Outis, мюзикл (1996)

Для оркестру

  • Simfonia, для восьми голосів й оркестру (1969)
  • Chemins IIb, для оркестру (1970)
  • Moviment, для оркестру (1971)
  • Concert, для двох фортепіано з оркестром (1972)
  • Still, для оркестру (1973)
  • Eindrücke, для оркестру (1974)
  • Cor, для оркестру та хору (1976)
  • Rèquiem, для оркестру(1984)
  • Continu, для оркестру (1991)
  • Ekphrasis (Continu II), для оркестру (1996)

Для інструментів соло з оркестром

  • Chemins I, для арфи з оркестром (1965)
  • Chemins II, для альта й 9 інструментів (1967)
  • Chemins III, для альта й оркестру (1968)
  • Chemins IIc, для бас-кларнета з оркестром (1972)
  • Chemins IV, для гобою та струнного оркестру (1975)
  • Il ritorno degli snovidenia, для віолончелі та 30 інструментів (1977)
  • Alternatim, для кларнета, альта й оркестру (1997)

Електронна музика

  • Thema (Omaggio a Joyce), магнітофонний запис (1958)
  • Allez-Hop, магнітофонний запис (1959)
  • Visage, магнітофонний запис (1961)
  • Chants parallèles, магнітофонний запис (1975)
  • Diario immaginario — електронна музика (1975)

Вокальні твори

  • Circles, для голосу, арфи та ударних (1960)
  • Folk Songs, для мецо-сопрано і 7 інструментів (1964)
  • Laborintus II, для голосу, інструменту та магнітофонної плівки (1965)
  • Sequenza III, для голосу (1966)
  • O King, для мецо-сопрано та 5 інструментів (1968)
  • Simfonia, для електрично оброблених голосів й оркестру (1968)
  • Recital (for Cathy), для мецо-сопрано та 17 інструментів (1971)
  • Cries of London, для 8 голосів (1974)
  • A-Ronne, для 5-8 голосів (1975)
  • Canticum Novissimi Testamenti I, для хору (1988)
  • Canticum Novissimi Testamenti II, для 8 голосів, 4 кларнетів і 4 саксофонів.

(1988)

Камерно-інструментальні твори

  • Sequenza I, для флейти (1958)
  • Sequenza II, для арфи (1963)
  • Sequenza III, для голосу (1966)
  • Sequenza IV, для фортепіано (1966)
  • Sequenza V, для тромбону (1966)
  • Sequenza VI, для альта (1967)
  • Sequenza VII, для гобою (1969)
  • Línia, для двох фортепіано, віброфону та маримби (1973)
  • Points of the Curve to Find, для клавіра та 22 інструментів (1974)
  • Sequenza VIII, для альта (1975)
  • Sequenza IX, для альт-саксофона (1980)
  • Accordo, для духових та ударних (1981)
  • Sequenza X, для труби й електропіаніно (1984)
  • Voci, для альта та 2 інструментів (1984)
  • Sequenza XI, для гітари (1988)
  • Chemins V, для гітари та 42 інструментів (1992)
  • Notturno, для струнного квартету (1994)
  • Sequenza XII, для фагота (1995)
  • Sequenza XIII, для акордеона (1995)
  • Altra voce, для флейти, мецо-сопрано й електроніки (1999)
  • Sequenza XIV, для віолончелі (2002)

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
  2. Encyclopædia Britannica
    d:Track:Q5375741
  3. SNAC — 2010.
    d:Track:Q29861311
  4. Archivio Storico Ricordi — 1808.
    d:Track:Q3621644

Посилання та джерела

  • Берио Л. Отзвуки праздника: интервью / Музыкальная жизнь, 1988, № 21.
  • Григорьева Г. Стилевые проблемы в русской советской музыке 50—70-х годов. — М.,1985. — 208 с.
  • Кириллина В. Л. Берио. // XX век. Зарубежная музыка: Очерки и документы. Вып. 2 . Под ред. М. Арановского и А. Баевой. – М.: Музыка, 1995.
  • Хрущева Н. Взаимодействие музыки и литературы в творчестве П. Булеза, Л. Берио, Дж. Джойса. / Диссертация на соискание учѐной степени кандидата искусствоведения. – Санкт-Петербург, 2013. – 232 с.
  • http://www.lucianoberio.org/opere [ 27 січня 2021 у Wayback Machine.]
  • Біографія та список праць на The Living Composers Project [ 23 квітня 2011 у Wayback Machine.]
  • сторінка Лучано Беріо [ 22 квітня 2018 у Wayback Machine.] на сайті IRCAM

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Cya stattya mistit perelik posilan ale pohodzhennya tverdzhen u nij zalishayetsya nezrozumilim cherez praktichno povnu vidsutnist vnutrishnotekstovih dzherel vinosok Bud laska dopomozhit polipshiti cyu stattyu peretvorivshi dzherela z pereliku posilan na dzherela vinoski u samomu teksti statti serpen 2021 Lucha no Be rio ital Luciano Berio 24 zhovtnya 1925 27 travnya 2003 italijskij kompozitor eksperimentator i pioner elektronnoyi muziki avtor bagatoh transkripcij ta aranzhuvan muzichnih tvoriv riznomanitnih kompozitoriv zokrema Genri Persella ta Igorya Stravinskogo Luchano BerioOsnovna informaciyaData narodzhennya24 zhovtnya 1925 1925 10 24 1 2 Misce narodzhennyaImperiya Liguriya Italiya abo d Imperiya Liguriya Italiya 4 Data smerti27 travnya 2003 2003 05 27 1 2 77 rokiv Misce smertiRim Italiya 4 Roki aktivnostiz 1947GromadyanstvoItaliya i Korolivstvo ItaliyaVirospovidannyaateyizmProfesiyikompozitor klasichnoyi muziki dirigent pedagog muzichnij pedagog vikladach universitetu pianist muzikant kompozitorOsvitaMilanska konservatoriyaVchiteliLuyidzhi DallapikolaVidomi uchniLudoviko EjnaudiInstrumentifortepianoZhanrioperaZakladGarvardskij universitet Nacionalna akademiya Santa Chechiliya i Dzhulyardska shkolaLejbliDeutsche GrammophonNagorodiGrant Guggengajma 1968 Praemium Imperiale 1996 premiya Ernsta Simensa 1989 Chlen Amerikanskoyi akademiyi mistectv i nauk d Premiya Antonio Feltrinelli Laureati premiyi Volfa 1991 dlucianoberio org Fajli u VikishovishiBiografiyaNarodivsya u mistechku Borgo d Onelyi na pivnichnomu zahodi Italiyi Pershi uroki gri na fortepiano dali jomu batko j did yaki buli organistami U chasi Drugoyi svitovoyi vijni buv prizvanij do armiyi odnak zaznavshi poranennya v ruku bilshu chastinu chasu proviv u shpitali Vid 1947 roku navchavsya u Milanskij konservatoriyi V Milani Luchano Berio buv uchnem Luyidzhi Dallapikoli klas fortepiano a piznishe prodovzhiv navchannya u Darmshtadtskij shkoli Cherez travmovanu ruku Berio virishiv ne prodovzhuvati vivchennya fortepiano natomist zoseredivsya na kompoziciyi Pershe publichne vikonannya odnogo zi jogo tvoriv syuyiti dlya fortepiano vidbulosya 1947 roku U 1950 ih rokah poznajomivsya z vidatnimi suchasnikami P yerom Bulezom Karlgajncem Shtokgauzenom ta Dordem Ligeti viyavivshi interes do serialnoyi muziki j elektronnoyi kompoziciyi 1955 roku razom zi Studio di Fonologia Berio zasnuvav eksperimentalnu studiyu elektronnoyi muziki v Milani sered inshih mitciv u tij studiyi eksperimentuvav takozh Dzhon Kejdzh U toj period vin pracyuvav koncertmejsterom u klasah spivu de j poznajomivsya z amerikanskoyu spivachkoyu mecco soprano z yakoyu odruzhivsya vidrazu pislya zakinchennya kursiv voni rozluchilisya 1964 roku Todi bagato hto z kompozitoriv stvoryuvali svoyi tvori dlya prekrasnogo golosu Berberyan Vid 1962 roku na zaproshennya Dariusa Mijo rozpochav vikladacku diyalnist v Mills College Oklend Kaliforniya 1965 roku vin vikladav u Dzhulyardskij shkoli Nyu Jork de zasnuvav ansambl Juilliard tovaristvo sho zoseredilos na opracyuvanni suchasnoyi muziki Togo zh roku vin odruzhivsya z doktorom filosofskih nauk Syuzen Oyamoyu rozluchilisya 1971 Sered vidatnih uchniv Luchano Berio Stiv Rajch ta Fil Lesh solist gurtu Grateful Dead U ti roki Berio zdobuv viznannya yak kompozitor 1966 roku vin viborov Italijsku premiyu za tvir Laborintus II znachnij uspih mala jogo Simfoniya 1968 1972 roku Berio povernuvsya do Italiyi Mizh 1974 i 1980 rokami na prohannya P yera Buleza buv direktorom elektro akustichnoyi studiyi IRCAM v Parizhi 1977 roku odruzhivsya vtretye z muzikoznaviceyu Taliyeyu Peker 1987 roku Luchano vidkriv Tempo Reale u Florenciyi centr doslidzhennya ta vikladannya muziki yakij diye doteper u nomu vivchayutsya ta zastosovuyutsya novi tehnologiyi v muzici 1994 roku Luchano Berio viznanij zasluzhenim kompozitorom Garvardskogo universitetu de vin pracyuvav do 2000 roku Do ostannih dniv svogo zhittya prodovzhuvav kompozitorsku ta dirigentsku diyalnist 2000 roku Luchano Berio stav prezidentom Nacionalnoyi akademiyi svyatoyi Ceciliyi Pomer 2003 roku v Rimi TvorchistDlya tvorchosti Luchano Berio harakterni avangardni poshuki novogo akustichnogo seredovisha j muzichnoyi teksturi vikoristannya serijnoyi tehniki elektronnoyi muziki Pershi opusi kompozitora datovani drugoyu polovinoyu 40 ih pochatkom 50 ih rokiv HH stolittya V deyaki z nih duh nacionalnoyi italijskoyi tradiciyi privnositsya uzhe nazvami yaki L Berio nadaye italijskoyu popri inshomovni zhanrovi analogi Napriklad Divertimento bukvalno ital rozvaga analog divertismentu dlya strunnogo trio Concertino dlya klarneta arfi alta chelesti ta strunnih 1949 Due pezzi dvi p yesi 1951 Insha storona nacionalnoyi italijskoyi tradiciyi nerozrivno pov yazanoyi z katolicizmom proyavilasya v takih tvorah Berio yak O Bone Jesu O tilo Isusa dlya horu a cappella 1946 Magnifikat dlya dvoh soprano horu j orkestru yakij vin rozpochav 1949 j zakinchiv 1971 roku Ostannij tvir dosi zalishayetsya najbilsh populyarnim i chasto vikonuvanim sered inshih opusiv kompozitora Tu zh liniyu vin zgodom prodovzhiv v orkestrovih tvorah Allelujah I i Allelujah II 1956 1958 Epifanie Bogoyavlennya dlya zhinochogo golosu j orkestru 1961 Tak u galuzi vokalnih zhanriv novaciyi Luchano Berio vtililisya peredusim v suchasnih obrobkah narodnogo pisennogo folkloru v Folk songs Narodni pisni dlya meco soprano ta orkestru 1964 73 i v Cries of London Kriki Londona dlya shesti golosiv 1974 Stvoryuyuchi podibni tvori kompozitor muzichno interpretuye kriki vulichnih torgovciv tvorchist gurtu Beatles poyednuyuchi yih z elementami pereosmislenoyi klasichnoyi muziki zokrema Klaudio Monteverdi ta Dzhakomo Puchchini Suchasna muzichna mova stala vazhlivim zasobom virazhennya vzhe na rannomu etapi jogo tvorchosti Napriklad 1953 roku Luchano Berio sklav vokalnij cikl Kamerna muzika dlya meco soprano klarneta violoncheli j arfi na tekst troh virshiv Dzhejmsa Dzhojsa U tomu cikli v I chastini vokalna partiya suprovodzhuyetsya puantilistichnim akompanementom arfi a II chastina vidobrazhayuchi nazvu Monotone faktichno pobudovana na ritmuvanni odniyeyi noti sho ye suchasnim zrazkom svoyeridnogo programnogo vtilennya ideyi virsha Vidchutnij na osoblivosti takih tvoriv Berio vplinulo te sho vid 1955 roku kompozitor pochav svoyu robotu v zasnovanij nim eksperimentalnij Studiyi muzichnoyi fonologiyi ta pochav vidavati zhurnal pro elektronnu muziku Incontri Musicali Pershij elektronnij tvir Mutazioni 1956 Berio stvoriv u Milani v studiyi fonologiyi Piznishe vin eksperimentuvav z poyednannyami instrumentalnih zvuchan z elektronnimi shumami ta zvukami lyudskoyi movi napriklad u p yesi Temar Omaggio a Joyce 1958 dlya golosu j magnitofona Nazva inshogo populyarnogo tvoru L Berio Epifanie takozh bagatoznachna Vona pohodit vid starogreckogo slova sho maye cilij spektr vidtinkiv sensu vid pobutovih znachen zovnishnij viglyad yavishe do sakralnih bogoyavlennya hreshennya Nad jogo partituroyu Luchano Berio pracyuvav vid 1959 do 1961 roku a ostatochnu versiyu zavershiv 1965 Okrim togo toj opus ye pokazovim prikladom zhanrovoyi integraciyi tobto vzayemoproniknennya zhanriv dosit chastim u suchasnij muzici Dana suchasna tendenciya proyavlyayetsya v tomu sho Epifanie skladayut dva peresichnih riznozhanrovih cikli simfonichnij sim chastin rozdilenih na tri zoshiti i vokalno simfonichnij p yat chastin napisanij na teksti Marselya Prusta Antonio Machado Dzhejmsa Dzhojsa Sangvineti j Bertolda Brehta Pragnennya ob yednati v novij zvukovij formi riznomanitni sferi mistectva ta prirodi sponukalo kompozitora do vikoristannya citat najriznomanitnishogo muzichnogo materialu Tak u svoyij Simfoniyi 1968 dlya vosmi golosiv j orkestru vin cituye v tretij chastini skerco z do minornoyi simfoniyi Gustava Malera Odnak Berio z inshimi suchasnimi jomu kompozitorami 1960 ih rokiv poyednuvala ne tilki cya tehnika kolazhu ale j shilnist do scenichnoyi muziki j eksperimentalnogo teatru Vzhe jogo tvir Kolo zakinchenij 1960 roku demonstruye scenichnu koncepciyu pobudovanu na zhestah i rusi vokalistiv po sceni Neminusha ideya zagalnogo miru osoblivo aktualna v XX XXI stolittyah stala odniyeyu z golovnih u Simfoniyi ta formuye yiyi koncepciyu Ideya koncentruyetsya u II chastini stvorenij za ranishe skladenoyu Luchano Berio p yesoyu O King prisvyachenoyu pam yati Martina Lyutera Kinga borcya za zagalne primirennya Vsya simfoniya pobudovana yak kolazh na citatnomu materiali v tomu chisli na materiali ranishe skladenih tvoriv samogo Berio Najbilsh yaskravoyu ye III chastina de dinamichnij kolazh skladayetsya z muzichnih citat nakladenih na citatu zi skerco Drugoyi simfoniyi Gustava Malera Nezvichnim i primitnim ye te sho Luchano Berio cituye ne yakijs fragment a cilu chastinu simfoniyi Osnovni prijomi obrobki tiyeyi citati Berio ce pereorkestruvannya dodavannya vokalnih partij i nakladennya na neyi materialu inshih citat Sama zh bagatoaspektnist i bagatovimirnist muzichnogo j tekstovogo materialu zakonomirna dlya suchasnoyi muziki U 1970 ih rokah Berio zvernuvsya do teatralnogo zhanru Teatralna postanovka Operi Berio bula zdijsnena 1970 roku a piznishe buli napisani La Vera Storia 1982 ta Un Re in Ascolto 1984 Za roki tvorchosti vin zdobuv velike chislo prestizhnih mizhnarodnih nagorod i premij u tomu chisli Zolotij lev Venecijskogo festivalyu za vnesok u mistectvo svitovogo kinematografu Transkripciyi ta aranzhuvannya Luchano Berio aranzhuvav yak muziku inshih kompozitoriv tak i svoyu vlasnu adaptuyuchi yiyi dlya riznogo skladu vikonavciv Zokrema seriya Sequenza porodila seriyu prac pid nazvoyu Chemins kozhna z yakih bazuyetsya na odnij iz Sequenza Tak v osnovi Chemins II 1967 ye Sequenza VI 1967 dlya alta adaptovana dlya alta solo ta dev yati inshih instrumentiv Chemins II kompozitor redaguvav u Chemins III 1968 shlyahom dodavannya orkestru Takozh isnuye Chemins IIb versiya Chemins II bez alta solo ale z velikim ansamblem ta Chemins IIc sho ye po suti Chemins IIb z dodanim solo klarneta Okrim aranzhuvan originalnih tvoriv Luchano Berio zrobiv nizku aranzhuvan tvoriv inshih kompozitoriv sered yakih Klaudio Monteverdi Genri Persell Jogannes Brams Gustav Maler tosho Dlya Ketrin Berberyan kompozitor napisav nizku obrobok narodnih pisen 1964 Vin takozh zavershiv operu Turandot Dzhakomo Puchchini prem yera vidbulasya v Las Palmas 24 sichnya 2002 j togo zh roku v Los Andzhelesi Amsterdami ta Zalcburzi U statti Dva interv yu Berio rozmirkovuvav pro te sho v navchanni kompozitoriv kurs z transkripciyi povinen zajmati ne drugoryadne misce a buti vagomoyu rushijnoyu siloyu osnovnim potencialom v oznajomlenni ta opanuvanni kompozitorskih tehnik riznih epoh Adzhe lishe sprobuvavshi na dotik muziku Ferenca Lista Ferucho Buzoni Igorya Stravinskogo Joganna Sebastyana Baha mi zmozhemo osyagnuti vsyu glibinu yih kompozitorskogo daru ta tvorchogo mislennya Scenichni tvori Opera myuzikl 1970 Per la dolce memoria di quel giorno balet 1974 La vera storia myuzikl 1978 Un re in ascolto myuzikl 1984 Outis myuzikl 1996 Dlya orkestru Simfonia dlya vosmi golosiv j orkestru 1969 Chemins IIb dlya orkestru 1970 Moviment dlya orkestru 1971 Concert dlya dvoh fortepiano z orkestrom 1972 Still dlya orkestru 1973 Eindrucke dlya orkestru 1974 Cor dlya orkestru ta horu 1976 Requiem dlya orkestru 1984 Continu dlya orkestru 1991 Ekphrasis Continu II dlya orkestru 1996 Dlya instrumentiv solo z orkestrom Chemins I dlya arfi z orkestrom 1965 Chemins II dlya alta j 9 instrumentiv 1967 Chemins III dlya alta j orkestru 1968 Chemins IIc dlya bas klarneta z orkestrom 1972 Chemins IV dlya goboyu ta strunnogo orkestru 1975 Il ritorno degli snovidenia dlya violoncheli ta 30 instrumentiv 1977 Alternatim dlya klarneta alta j orkestru 1997 Elektronna muzika Thema Omaggio a Joyce magnitofonnij zapis 1958 Allez Hop magnitofonnij zapis 1959 Visage magnitofonnij zapis 1961 Chants paralleles magnitofonnij zapis 1975 Diario immaginario elektronna muzika 1975 Vokalni tvori Circles dlya golosu arfi ta udarnih 1960 Folk Songs dlya meco soprano i 7 instrumentiv 1964 Laborintus II dlya golosu instrumentu ta magnitofonnoyi plivki 1965 Sequenza III dlya golosu 1966 O King dlya meco soprano ta 5 instrumentiv 1968 Simfonia dlya elektrichno obroblenih golosiv j orkestru 1968 Recital for Cathy dlya meco soprano ta 17 instrumentiv 1971 Cries of London dlya 8 golosiv 1974 A Ronne dlya 5 8 golosiv 1975 Canticum Novissimi Testamenti I dlya horu 1988 Canticum Novissimi Testamenti II dlya 8 golosiv 4 klarnetiv i 4 saksofoniv 1988 Kamerno instrumentalni tvori Sequenza I dlya flejti 1958 Sequenza II dlya arfi 1963 Sequenza III dlya golosu 1966 Sequenza IV dlya fortepiano 1966 Sequenza V dlya trombonu 1966 Sequenza VI dlya alta 1967 Sequenza VII dlya goboyu 1969 Linia dlya dvoh fortepiano vibrofonu ta marimbi 1973 Points of the Curve to Find dlya klavira ta 22 instrumentiv 1974 Sequenza VIII dlya alta 1975 Sequenza IX dlya alt saksofona 1980 Accordo dlya duhovih ta udarnih 1981 Sequenza X dlya trubi j elektropianino 1984 Voci dlya alta ta 2 instrumentiv 1984 Sequenza XI dlya gitari 1988 Chemins V dlya gitari ta 42 instrumentiv 1992 Notturno dlya strunnogo kvartetu 1994 Sequenza XII dlya fagota 1995 Sequenza XIII dlya akordeona 1995 Altra voce dlya flejti meco soprano j elektroniki 1999 Sequenza XIV dlya violoncheli 2002 PrimitkiBibliotheque nationale de France BNF platforma vidkritih danih 2011 d Track Q19938912d Track Q54837d Track Q193563 Encyclopaedia Britannica d Track Q5375741 SNAC 2010 d Track Q29861311 Archivio Storico Ricordi 1808 d Track Q3621644Posilannya ta dzherelaBerio L Otzvuki prazdnika intervyu Muzykalnaya zhizn 1988 21 Grigoreva G Stilevye problemy v russkoj sovetskoj muzyke 50 70 h godov M 1985 208 s Kirillina V L Berio XX vek Zarubezhnaya muzyka Ocherki i dokumenty Vyp 2 Pod red M Aranovskogo i A Baevoj M Muzyka 1995 Hrusheva N Vzaimodejstvie muzyki i literatury v tvorchestve P Buleza L Berio Dzh Dzhojsa Dissertaciya na soiskanie uchѐnoj stepeni kandidata iskusstvovedeniya Sankt Peterburg 2013 232 s http www lucianoberio org opere 27 sichnya 2021 u Wayback Machine Biografiya ta spisok prac na The Living Composers Project 23 kvitnya 2011 u Wayback Machine storinka Luchano Berio 22 kvitnya 2018 u Wayback Machine na sajti IRCAM

Дата публікації:
Топ