Євангеліє від Варнави

Євангеліє від Варнави — літературний текст, написаний від імені апостола Варнави і оповідає про життя Ісуса. Два манускрипти з цим текстом були виявлені на початку XVIII століття. Повна назва книги: «Істинне Євангеліє про Ісуса, що зветься Христом, нового пророка, надісланому Богом у світ, за описом Варнави, Його апостола».

За одностайною думкою незалежних дослідників, цей текст є середньовічною підробкою, приблизно XV століття, написаної з мусульманської точки зору (псевдоапокрифом). Тим не менш, дослідження «Євангелія від Варнави» і суперечки про його справжності не припиняються. Один з обговорюваних питань: чи створений весь текст у середньовіччі або ж у його основі лежить давніший документ, який постраждав від довільного редагування переписувачів і перекладачів.

Дискусія про цей текст особливо активізувалася з 1980-х років, представляючи важливу складову частину християнсько-ісламського діалогу. Мусульманські апологети «Євангелія від Варнави» стверджують, що тільки в ньому міститься правдива розповідь про місію Ісуса, а всі канонічні Євангелія «зіпсовані» прихильниками апостола Павла. Слід, однак, відзначити, що «Євангеліє від Варнави» містить також низку тверджень, які прямо суперечать Корану та ісламській традиції.

У лютому 2012 року турецькі ЗМІ широко розповсюдили повідомлення, що знайдено оригінальний стародавній текст «Євангелія від Варнави», к якому Ісус пророкує прихід пророка Мухаммеда, див. про це нижче. Ця кампанія викликала новий всесвітній сплеск інтересу до «Євангелія від Варнави» (десятки тисяч згадувань в Інтернеті за лютий 2012) і нові спроби використовувати його в міжрелігійному протистоянні.

Апостол Варнава і його Євангеліє

Апостол Варнава (грецька ікона)

Апостол Варнава, родом з острова Кіпр, згадується в Новому Завіті як один з 70 учнів Ісуса (Дії  14:14). Він брав участь у наверненні апостола Павла (Дії  9:27 і 11:25), подорожував разом з ним і з євангелістом Марком. Загинув близько 76 року. Йому приписувалися два ранньохристиянських тексти: «Послання Варнави» та «Діяння Варнави».

Стародавній апокриф під назвою «Євангеліє від Варнави», ймовірно, дійсно існував: він згадується в кількох давніх документах.

1. Декрет Римського Папи (кінець V століття) «Про книги прийнятні й неприйнятні». У ньому під номером 10 у списку «Книги, які нами не приймаються» записано «Євангеліє під ім'ям Варнави, апокрифічне».
2. Рукопис «Список шістдесяти канонічних книг» (VII століття).
3. «Ізборник Святослава» (1073).

Про зміст цього апокрифу ніяких відомостей не збереглося, і починаючи з XII століття він ніде не згадується.

Текстологія

Походження тексту

Існуює два джерела «Євангелія від Варнави». Перше було виявлено в 1709 році; його написано італійською мовою і датовано кінцем XVI століття, зберігається у Віденській Національній бібліотеці (cod. 2662). На полях рукопису численні позначки арабською мовою. Другу копію написано іспанською і вона містить ряд прогалин (відсутні глави 121—200); його датують приблизно тим же періодом. Оригінал її було спочатку загублено, але в 1976 році виявлено в Австралії. Іспанська версія, на відміну від італійської, містить передмову з короткою історією рукопису: дехто, під іменем фра Марино нібито знайшов цей рукопис в особистій бібліотеці Папи , а після прочитання її вирішив таємно перейти в іслам і зберегти документ для нащадків. Там же повідомляється, що іспанський текст перекладено з італійської Арагонським мусульманином Мустафою де Аранда.

Зазначимо, що першу згадку про «Євангеліє від Варнави» виявлено в туніському рукописі, що датується приблизно 1630-м роком; судячи з контексту, це той же псевдоапокриф, копію якого виявлено ​​в 1709 році. Сходознавець Джордж Сейл (George Sale) писав у 1734, що у мусульман є Євангеліє, яке приписують святому Варнаві, арабською та іспанською мовами.

Перше наукове видання «Євангелія від Варнави» з великим текстологічним аналізом опублікували Лонсдейл і Лора Реггі в Оксфорді (1907). У 1908 році книга з'явилася в арабському перекладі. Потім з'явилися її переклади мовами урду, перською і іншими. До середини XX століття «Євангеліє від Варнави» не користувалося широкою популярністю, проте пізніше його стали активно використовувати в міжконфесійній полеміці.

2005-го року книга вийшла в повному російському перекладі, який перевидано 2007 року . У передмові до цієї книги Мукаддас-хазрат Бібарсов (муфтій Саратовської області і співголова Ради муфтіїв Росії) від імені Духовного управління мусульман Поволжя пише :

Книга є корисною в наукових і релігієзнавчих цілях <…> Проте <…> в ній містяться також і положення, що не відповідають Ісламу. Виходячи з цього, книга може бути корисною для наукового пізнання і вивчення історії релігій, але не може бути керівництвом для проходження норм шаріату.

Переклад містить коментарі, в яких відзначено ряд неприйнятних і помилкових місць тексту «Євангелія від Варнави».

Зміст тексту

«Євангеліє від Варнави» — досить об'ємний текст, що складається з 222 коротких глав. Автор називає свою книгу «істинним Євангелієм», протиставляючи її всім іншим, «спотвореним». Варнава, від імені якого ведеться розповідь, оголошений у книзі одним із 12 апостолів (глава 14) — замість апостола Фоми, який у тексті взагалі не згадується.

Сюжетна схема «Євангелія від Варнави» багато в чому схожа з традиційною. У перших розділах описані Благовіщення, народження Ісуса, побиття немовлят, втеча в Єгипет і повернення в Назарет. Як і в канонічних Євангеліях, про життя Ісуса та 30-річного віку майже нічого не повідомляється. Потім описуються мандри Ісуса з апостолами, їх бесіди, створені чуда. Велику частину книги займають різноманітні притчі Ісуса.

В кінці книги (глава 221) автор повідомляє, що, передбачаючи спотворення свого вчення, Ісус зійшов з небес на землю і доручив Варнаві написати справжнє Євангеліє, що він і виконав.

Паралелі з ісламською традицією

Загальна концепція книги — виклад біблійних і євангельських подій з мусульманських позицій. Безліч деталей (наприклад, епізоди за участю батька Авраам а) взяті з Корану чи з післякоранічної ісламської традиції. Серед великих пророків згадується , якого, згідно з Кораном, Авраам (Ібрагім) збирався принести в жертву . Біблія в цьому епізоді згадує не Ізмаїла, а Ісаака, але текст єврейської Біблії, стверджується в книзі, сильно спотворений раввинами (глава 44). Зокрема, «правильна Біблія» повідомляє, що месія буде арабом (глава 191).

Основна відмінність «Євангелія від Варнави» від християнської традиції в тому, що Ісус у цій книзі — не Бог, а великий пророк (глави 52, 93), що збігається з мусульманським уявленням. Сам Ісус у книзі виголошує: «Хай буде проклятий всякий, хто разом зі словами моїми буде додавати, що я — „Син Божий“!» (Глава 53). Крім того, відповідно до «Євангелія від Варнави», Ісус не був розп'ятий, замість нього був страчений Юда Іскаріот, який прийняв у момент арешту вигляд Ісуса, самого ж Ісуса чотири ангели витягли з дому через вікно і принесли живим на третє небо (глава 215). Коран у сурі «Жінки» також повідомляє, що Ісус не був розп'ятий — це можна трактувати і в тому сенсі, що замість Ісуса було страчено іншу людину, хоча Коран не називає її імені. Відповідно воскресіння в книзі (як і в Корані) оголошено вигадкою.

Головним завданням Ісуса, за книгою, було сповіщення про швидкий прихід пророка Мухаммеда, багаторазово названого на ім'я і з поясненням, що він з арабського племені (глава 142). В апокрифі Ісус заявляє:

Прийде після мене найбільший з усіх пророків і святих і проллє світло на темряву слів усіх пророків, бо він є Посланець Господа …

Кажу вам, Посланнець Божий подібний до сяйва … Коли я побачив його, душа моя наповнилася спокоєм, і я сказав: «Мухаммед, щоб із тобою Господь! Хай надасть він мені честі розв'язати шнурки взуття твого, так як, якщо я сподоблюся цього, я буду великим пророком і святим від Бога».

— Євангеліє від Варнави. Глави 17, 44

Це місце цілком відповідає тексту Корану:

6. І ось сказав Іса, син Марйам: «О сини Ісраїла! Я — посланець Аллаха до вас, що підтверджує істинність того, що послано до мене в Торі, і благоповідач про посланця, який прийде після мене, ім'я якому буде Ахмад».

— Коран 61:6, переклад І. Крачковського

Уже на першій сторінці текст книги містить різке засудження вчення апостола Павла — зокрема, за те, що він називав Ісуса «Сином Божим», дозволив вживання спиртних напоїв та м'яса нечистих тварин:

Багато хто, обдурені сатаною, під виглядом побожних людей проповідують страшне безбожництво. Вони називають Ісуса сином Божим, відкидають обряд обрізання — вічний союз з Богом — і дозволяють вживати всякого роду нечисту їжу. Серед них і сам Павло, який перебуває в омані, про що я не можу не говорити без болю.

— Євангеліє від Варнави. Передмова

Слід зазначити, що дозвіл на вживання християнами в їжу «нечистих» тварин не міститься в канонічних Євангеліях, а присутній тільки в Апостольських діяннях ( апостола Петра: Дії   10:9 -16) і окремих Посланнях (1 Кор. 10:25-28 та ін.) У традиційних Євангеліях скасування харчових заборон мотивується фразою «не те, що входить в уста, опоганює людину, але те, що виходить з уст, опоганює людину» (Мт. 15:11); аналогічна фраза наводиться і в «Євангелії від Варнави» (глава 32), але висновок з неї робиться зовсім інший: мити руки перед їжею не обов'язково («куштування хліба немитими руками не сквернить людину»). Зате (як і в ісламі) обов'язково слід умитися перед молитвою (глава 38).

З інших ісламських паралелей відзначимо, що Ісус, згідно з «Євангелієм від Варнави», ніколи не пив вина, хоча чудо перетворення води на вино в тексті є (глава 15). В оповіданні Ісуса про створення людини (глава 39) говориться, що Адам побачив на небі шахаду: («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед пророк його»).

Невідповідність ісламській традиції

В деяких пунктах автор «Євангелія від Варнави» відходить від ісламської традиції. Він багаторазово заявляє (наприклад, у главі 97), що не Ісус, а Мухаммед є месією. Проте в Корані Ісус визначається як Месія:

Ось сказали ангели: "О Марйам! Ось, Аллах радує тебе звісткою про слово від Нього, ім'я Якого Месія Іса, син Марйам, славному в ближньому і останньому світі і з наближених ".

— Коран 3:40 (45), переклад І. Крачковського

Глава 3, всупереч Корану (сура 19:23), стверджує, що Марія народила немовля Ісуса без мук.

У розділах 22-23 Ісус заявляє, що «необрізані гірші за собак», і в Раю їм місця немає. Проте ісламська традиція розглядає обрізання як бажаний, але не обов'язковий ритуал (ваджіб) . У розділах 105, 178 і багатьох інших місцях «Євангелія від Варнави» згадуються дев'ять небес, хоча Коран пише, що їх сім (див., наприклад, суру 17:44) — можливо, це ремінісценція з поеми Данте, див нижче.

У главі 34 згадується Люцифер і цитуються (неточно) слова пророка Ісайї: «Як упав ти з небес, о Денниця, колишній красою ангелів!». Це християнське уявлення суперечить Корану, який (сура 18:50) визначає Люцифера (Ібліса) не як занепалого ангела, але як джина. Втім, згідно з Кораном, природа ангелів виключає непослух Богу. Далі, в главах 35 і 39 історію падіння сатани розказано докладно, і повідомляється, що до падіння той правив пустельним світом 25000 років, і тільки після його вигнання Бог населив Землю живими істотами і створив людину.

Ісус у книзі багато розмірковує про перворідний гріх, однак це чисто християнське поняття, не властиве ні ісламу, ні юдаїзму . Християнські мотиви, відсутні в інших релігіях, відчуваються і в деяких інших місцях «Євангелія від Варнави» — наприклад, опис дня Страшного Суду (глава 53) має багато збігів з «Апокаліпсисом» Іоанна. Глава 115 застерігає віруючого від багатоженства.

Особливості тексту, що не мають паралелей

Деякі подробиці, що повідомляються в тексті, не мають аналогів ні в Євангеліях, ні в Корані.

Діва Марія, відповідно до «Євангелія від Варнави», вийшла заміж не до, а після Благовіщення .

Глава 10: у віці 30 років Ісус зустрів архангела Гавриїла, який «вклав у серце» Ісуса якусь книгу. Після цього Ісус знайшов усвідомлення своєї місії і дар пророка: «Все, що я говорю, цілком виходить з книги тієї».

У главі 23 міститься оригінальна легенда про походження ритуалу обрізання від спроби Адама після гріхопадіння покалічити себе (спробі запобіг архангел Гавриїл).

У главі 79 («Ісус жаліє сатану») розповідається, що Ісус благав Бога зглянутися над сатаною, і Бог сказав, що якщо диявол покається, він буде прощений і прийнятий назад на небеса. Після цього Ісус закликав сатану, але той рішуче відмовився каятися.

Книга містить фантастичну історію (глави 93-97): слава Ісуса в Юдеї досягла такого рівня, що прокуратор Понтій Пилат, цар Ірод і первосвященик спільно з'явилися до Ісуса, причому первосвященик на колінах запитував Ісуса, хто він — Бог, Син Божий чи пророк. Ісус заявив, що він звичайна людина, і тоді на прохання первосвященика і прокуратора римський сенат видав постанову, «щоб ніхто під страхом смерті надалі не називав Ісуса Назарянина, пророка юдейського, Богом або Сином Божим»; цей наказ потім було викарбувано на мідній дошці і виставлено в Єрусалимському храмі. У главі 210 на додаток до цієї легенди повідомляється, що був і другий указ римського Сенату — в ньому проголошувалося, що Ісус з Назарету є пророк, і незгодні з цим підлягають смертній карі.

У главі 145 цитується невідома науці «мала книга пророка Іллї» з настановами шукати Бога.

Згідно з главою 189, Ісус повторив чудо Ісуса Навина і зупинив хід Сонця на 12 годин, ввівши в жах усю Юдею (про реакцію інших країн не повідомляється).

З незрозумілих причин Іван Хреститель (у Корані названий Ях'я), головний союзник Ісуса на початковому етапі його діяльності, в «Євангелії від Варнави» не згадується жодного разу, а частина його висловлювань приписана Ісусові.

Наукове дослідження документу

Перші дослідження текстологів, виконані на початку XX століття, показали, що текст написаний у середньовічній Європі. Ця думка ґрунтується на численних помилках, анахронізмах і артефактах, виявлених у документі, причому значна їх частина не може бути пояснена недбалістю перекладача або переписувача. Ось деякі з них:

• Автор тексту погано знає Палестину I століття. Він вважає, що Назарет стоїть на березі Тиверіадського озера (глава 20), тетрарха Ірода називає язичником (глави 131 і 217), плутає імена біблійних персонажів, назви біблійних книг тощо Автор двічі згадує про дружбу пророків Огія та , хоча їх розділяють два століття (глави 187—188). Справжній Варнава, освічений юдей, учень , не міг зробити подібних грубих помилок.
• Документ повідомляє, що в момент народження Ісуса в Юдеї правив Понтій Пилат, хоча насправді Пилат був призначений прокуратором після 26 року н. е..
• Як уже говорилося вище, в книзі стверджується, що Ісус не був месією. Проте в передмові автор пише: «Коханий Господь наш, Великий і Всемогутній, відвідав нас у ці дні через пророка свого Ісуса Христа». Очевидно, автор не підозрює, що титул «Христос» — грецький переклад слова «Месія» (івр. מָשִׁיחַ‎).
• Учні Ісуса збирають для багаття соснові шишки (глава 113).
• У розділі 152 згадуються винні бочки: «І викотилися солдати з Храму, як котяться дерев'яні бочки, коли миють їх, щоб наповнити вином». Це природно для середньовічної Європи, однак у Палестині I століття вино завжди зберігали в шкіряних міхах або в глечиках, а не в барилах (дерево було дефіцитним товаром).
• У розділах 91-92 згадується 40-денний Великий піст:

91. І було в той час велике обурення в Юдеї заради Ісуса … Бунт був настільки сильний, що в переддень Сорокаднева вся Юдея озброїлася, так що син був проти батька, і брат проти брата …

92. І в цей час, за словом святого Ангела, ми з Ісусом втекли на горі Синай. Там Ісус та учні його провели Сорокаднев.

Однак щорічного 40-денного посту у тодішніх юдеїв не було, а серед християнських помісних церков цей піст утвердився тільки в IV століття е.

• У главі 82 згадується «ювілейний рік, що відзначається кожні сто років». Євреї, відповідно до вказівки книги Левит (25:11), відзначали ювілейний рік раз у 50 років, а інтервал у 100 років встановив римський папа Боніфацій VIII у 1300 році.
• Аналіз цитат з Старого Завіту виявив, що вони взяті не з єврейського або грецького тексту, а з латинського перекладу (Вульгати).

Крім анахронізмів, у тексті були виявлені явні алюзії і навіть майже точні цитати з «Божественної Комедії» Данте. Наприклад, поетичне визначення Данте «dèi falsi e bugiardi» (боги помилкові і брехливі, «Пекло», 1:72) зустрічається в главах 23 і 217 «Євангелія від Варнави». Космографія Ада і Рая також точно відповідає поемі Данте — дев'ять небес (замість семи, як у Корані), сім кіл Пекла для кожного з семи смертних гріхів, глибина розміщення грішників залежить від тяжкості гріха:

Отже, знай, що Пекло одне, проте воно має сім центрів, один під іншим. Звідси, так само як гріх буває семи видів, як сім воріт Пекла поставив Сатана, так всередині них існує сім покарань.

— Євангеліє від Варнави, глава 135

У тексті документа виявилися також мотиви, родинні творів гностиків або , тому висловлювалися припущення, що в основі тексту лежить якийсь древній апокриф, що піддався тенденційному редагуванню.

Зазначимо, що жоден з мусульманських авторів до XVII століття не згадує про існування «Євангелія від Варнави», і цей факт важко пояснити, якщо припустити, що рукопис написано в I столітті.

Частина мусульманських вчених і богословів погодилися з доводами дослідників про фальшивість тексту, але багато хто продовжує відстоювати справжність «Євангелія від Варнави». Їхні аргументи зводяться до того, що оригінальний текст «Євангелія від Варнави» був спотворений листуванням і перекладами, що і пояснює появу анахронізмів.

Проблема авторства

Іспанська професор М. де Епальса при детальному аналізі італійського тексту виявив ознаки того, що рідною мовою автора була іспанська. З цієї причини він (як і багато інших дослідників) вважає найімовірнішим автором тексту  — іспанського мавра XVI століття, який прийняв християнство під тиском влади, але потай продовжував сповідувати іслам. Перебуваючи в Італії (швидше за все, для навчання), він і організував фальсифікацію. Подібний випадок мав місце в 1658 у в Гранаді, коли два мориски, Алонсо де Кастільо і Мігель де Місяць, сфабрикували фрагменти Євангелія арабською мовою. Ця версія пояснює, чому текст у деяких місцях суперечить Корану — автор просто не мав можливості глибоко вивчити ісламську літературу.

Серед можливих кандидатур доктор де Епальса називає ім'я мориска Хуана Переса (ісп. Juan Pérez) з Толедо, автора першої згадки про «Євангеліє від Варнави» (близько 1634). Хуан Перес пізніше переїхав у Туніс, повернувся до ісламу і змінив ім'я на Ібрагім аль-Тайба. За іншою гіпотезою, Мустафа де Аранда, який згадується в іспанській версії як перекладач, у дійсності і є справжнім автором тексту.

Свою версію походження документа запропонував Р. Блекхерст. Він вважає, що «Євангеліє від Варнави» складено для політичної провокації в ході однієї з ватиканських інтриг.

Примітки

1. Салтанова В. В. Арабська версія «євангелія від Варнави» в історії ісламо-християнського діалогу. [ 9 січня 2018 у Wayback Machine.] Автореферат дисертації. (рос.)
2. The «Gospel of Barnabas» in recent research. [ 3 травня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
3. Архімандрит Августин (Нікітін). = 133 Євангеліє від Варнави і християнсько-мусульманські відносини. [ 11 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Місіонерський огляд № 5 (91), травень 2003. Стор. 20-28.
4. Мусульманські контраргументи (англ.)
5. . Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022.
6. Скогорев А. П. [1] — СПб. : Алетейя, 2000. — 480 с. — (Античне християнство. джерела) з джерела 17 березня 2013
7. Данилевський І. Стародавня Русь очима сучасників і нащадків (IX—XII ст.). [ 31 серпня 2013 у Wayback Machine.] Лекція 7: Язичницькі традиції і християнство в Давній Русі. М.: Аспект прес, 1998.
8. George Sale.The Preliminary Discourse to the Koran. London, 1734.
9. . Архів оригіналу за 23 квітня 2008. Процитовано 13 травня 2012.
10. . Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
11. Євангеліє від Варнави (повний російський переклад), 2007.
12. Євангеліє від Варнави (повний російський переклад), 2007, с. 3.
13. Євангеліє від Варнави (повний російський переклад), 2007, с. 28, 71..
14. Євангеліє від Варнави (повний російський переклад), 2007, с. 40, підрядковий коментар..
15. Євангеліє від Варнави (повний російський переклад), 2007, с. 57-58, підрядкові коментарі..
16. Євангеліє від Варнави (повний російський переклад), 2007, с. 78 і 129, підрядковий коментар..
17. Євангеліє від Варнави (повний російський переклад), 2007, с. 17.
18. Ієромонах Іов (Гумеров). Як ставитися до «Євангелія від Варнави»? [ 15 грудня 2011 у Wayback Machine.] // Православ'я
19. У повному російською перекладі цієї глави помилка: текст nigh upon the Forty days all Judea was in arms переведений як через сорок днів вся Юдея була готова збунтуватися. Перекладачка не усвідомила, що Forty days — назва.
20. Тлумачний Типікон
21. Ragg, L & L.(1907). The Gospel of Barnabas. Oxford. xxiv.
22. Гілкріст Дж. Бог чи пророк? [ 6 вересня 2008 у Wayback Machine.] Казань: Шандала-Заман, 2003, глава 6. Зазначимо, що на цьому сайті італійський текст передана неточно, а в книзі з повним російським перекладом «false and lying gods» переведено просто як «помилкові боги».
23. John Toland. Nazarenus, or Jewish, Gentile and Mahometan Christianity, 1718.
24. Dr Luis F.Bernabé Pons. # DDD A Spanish origin? [ 3 травня 2012 у Wayback Machine.]
25. Dr Luis F.Bernabé Pons.# EEE A Morisco author? [ 3 травня 2012 у Wayback Machine.]
26. Notes Towards a Comprehensive Solution to the Riddles of the medieval Gospel of Barnabas [ 7 червня 2011 у Wayback Machine.] — версія Р . Блекхерста

Джерела

• Евангелие от Варнавы. — 2-е изд. — М. : "Ансар", 2007. — 288 с. — . (повний російський переклад) (рос.)
• Историография исследований Евангелия от Варнавы // Сб. «Россия и арабский мир. Научные и культурные связи», вып. 4. СПб.: 1999.(рос.)
• К истории написания позднего апокрифа Евангелие от Варнавы // Международная научно-практическая конференция «Россия, Восток и Запад: традиции, взаимодействие, новации». Тезисы докладов. Владимир: 1997.(рос.)

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Євангеліє Варнави
• Контраргументы защитников подлинности Евангелия от Варнавы. оригіналу за 09-07-2016. Процитовано 09-07-2016. (рос.)
• Библия, которой 1500 лет, утверждает, что Ииусуса не распяли. 07-07-2016. оригіналу за 09-07-2016. Процитовано 09-07-2016. (фото «Євангелія від Варнави») (рос.)
• Русский неполный перевод «Евангелия от Варнавы». оригіналу за 09-07-2016. Процитовано 09-07-2016. (рос.)