Sizaire Сізер з 1903 року французький виробник автомобілів Штаб квартира розташована в Парижі У концерн Sizaire входили

Sizaire
	Логотип
Тип	Акціонерне товариство
Організаційно-правова форма господарювання	анонімне товариство
Галузь	Автомобілебудування
Доля	1906 - компанію купує Еммануель де Крюсоль ; 1927 - компанію купує фірма Levallois ; 1928 - компанію купує фірма Garage Saint-Didier
Засновано	1 червня 1903
Засновник(и)	; ; ;
Закриття (ліквідація)	1937
Штаб-квартира	Париж, Франція
Продукція	Транспортні засоби
Структурні підрозділи	Sizaire-Naudin (1903-1921) ; Sizaire-Berwick (1913-1927) ; Sizaire Frères (1923-1931) ; (Belga Rise) (1929-1937)
	Sizaire у Вікісховищі

Sizaire (Сізер) — з 1903 року французький виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в Парижі. У концерн Sizaire входили: Sizaire-Naudin, Sizaire Frères, Sizaire-Berwick, Belga Rise. У 1906 році компанію купує Еммануель де Крюсоль, у 1927 — фірма , а в 1928 — фірма . У 1937 році компанія припинила виробництво автомобілів.

Брати Сізери. Компанія Sizaire-Naudin. Початок виробництва автомобілів

На початку 1890-х років два брати — і захопилися саморушними екіпажами, вірніше, спочатку захопився , він зробив зі своєї спальні майстерню, де вивчав конструкцію мотоциклів та автомобілів. Він настільки захопився технікою, що коли молодший брат підріс, наполіг, щоб той пішов вчитися на токаря в сусідню велосипедну фабрику.

У 1897 році брати зняли в , недалеко від Парижа, маленький гараж, де почали будувати у вільний час автомобіль. Рама автомобіля була зібрана з труб, мотор був одноциліндровим, коробка передач була 3-ступінчастою ремінною. До 1902 року вже за допомогою їхнього друга , який працював токарем у «Де Діон», вони побудували свій автомобіль, але, як показали перші поїздки на ньому, коробка передач була слабкою ланкою цього автомобіля. почав проєктувати нову коробку передач, яка мала 3 інтегрально розташованих диференціала в собі, коробка передавала крутний момент до заднього мосту через кардан. 1 червня 1903 року брати Сізер і створюють фірму «Sizaire Frères et Naudin».

До березня 1905 року автомобіль був готовий остаточно, і машина була показана на виставці «Exposition des Petits Inventeurs», оскільки автомобіль мав унікальну коробку передач, плюс незалежну передню підвіску, то преса захоплено прийняла новинку, успіх закріпився після паризької виставки 1906 року.

Авто мав 942-кубовий мотор, потужністю 8 сил.

Компанія Sizaire-Naudin у власності Еммануеля Крюсоля

Після першої виставки з'явилися перші замовлення, для їх виконання потрібно перебратися з сарайчика в більше приміщення, 18 грудня 1905 року фірма переїхала в Париж в колишні приміщення велосипедного дилера , заодно поміняли назву на «Société Anonyme des Automobiles Sizaire et Naudin». Фірма стала виготовляти до 2-х автомобілів на тиждень, які продавалися по 2950 франків, але цього було мало, щоб виправдати фінансові витрати на їх виробництво, і незабаром герцог Еммануель де Крюсоль д'Уз купує підприємство.

Купівля фірми привела до того, що герцог став виставляти автомобілі на різні змагання, оскільки спорт був найкращою рекламою авто. 5 листопада 3 машини було виставлено на тижневі гонки Coupe de I'Auto, в яких перше місце зайняв на своєму 1,2 л автомобілі.

Потім машина виграла перше місце в перегонах Coupe des Voiturettes. Незабаром виробництво склало до 30 машин на місяць.

У 1907 році до перегонів Coupe des Voiturettes було підготовлено 3 машини з 1.1 л мотором. Цей мотор мав поршень зі сталі, а не чавуну, однак цей поршень був схильний до утворення тріщин, і гонщикам доводилося імітувати, що вони ходять в кущі, а самі міняли в цей час поршень в моторі. На операцію поршня йшло близько 10 хвилин, за цей час треба було відкрутити-закрутити 4 гайки і замінити циліндр з поршнем. Дві машини прийшли до фінішу першими, першим подолав фініш Ноден, другим — молодший Сізер. У цей час виробництво автомобілів виросло до 50-60 штук на місяць.

У 1908 році будує 1-циліндрову майже 2-літрову гоночну машину, яка розвиває 42 сили. Однак у Дьєпі на Coupe des Voiturette машина приходить до фінішу всього-лише другою, пропустивши вперед Delage, правда більше через проблеми з шинами і витік бензину з баку.

Проте ця досить доступна марка отримала вже визнання серед молоді, якій хотілося «спортивної» доступної машини, покупцям була доступна 1.4 л 9-сильна машина, і 1.5 л 12-сильна, обидві — одноциліндрові.

Sizaire-Naudin 15СV перед стартом в Нью-Йорку

У 1908 році машина брала участь у навколосвітніх перегонах за маршрутом Нью-Йорк, Чикаго, Сан-Франциско, Сієтл, , Японія, Владивосток, Омськ, Москва, Санкт-Петербург, Берлін і нарешті Париж. Брали участь такі автомобільні марки: (США), (Züst) (Італія), (Німеччина) і французькі De Dion-Bouton, та Sizaire-Naudin.

Проте єдиний одноциліндровий автомобіль зламався вже через 71 км подорожі, машина потрапила в таку яму, що у неї відвалився задній міст.

Сам марафон ліг в основу фільму («Великі перегони»).

У тому ж році «С-Н» потрапляє до Англії, їх починає продавати Чарльз Джаротт, він дає один автомобіль для тестів автомобільному журналісту Максу Пембертону, який був настільки шокований цією машиною, що після його захопленої статті машини стали продавати швидше, ніж французи могли з виготовляти. Тоді ж машина бере участь в гонках , де ставить рекорд серед одноциліндрових машин, розвинувши середню швидкість в 106 .

У 1909 році змінюється конструкція клапана впуску повітря в карбюратор, тим самим пропав характерний для автомобілів цієї марки дзвін, також в коробці передач додані підшипники, тим самим пропав скрегіт, машини стали набагато тихішими. Також об'єм двигуна був збільшений до 1.6 л.

У 1909 і 1910 роках фірма не брала участь в гонках, оскільки перемоги в попередніх гонках і так забезпечили непоганий продаж, а всі зусилля були кинуті на розробку першого 4-циліндрового автомобіля, правда, з мотором фірми . Наприкінці 1911 року була готова модель з 1.9 л мотором. 1912 року були виставлені 3 машини на «Coupe des voitures légères», але жодна машина не доходить до фінішу.

Це дає герцогу д'Уз привід звільнити братів, щоправда, до цього часу вони встигли спроєктувати останню одноциліндрову модель — з 1.4 л. До моменту відходу з фірми виробнича програма складалася з моделей , , і . З відходом братів фірма втратила не тільки «душу фірми», а й оригінальність конструкції, фірма стала робити нічим не примітні автомобілі, врятувала її від закриття війна і військові замовлення, що пішли за нею.

У 1918 році фірма відновила випуск довоєнних автомобілів серії і , які були трохи модернізовані.

У 1920 році фірма реорганізовується, помінявши назву на «Société des Nouveaux Etablissements Sizaire et Naudin», у фірму приходить молодий конструктор Рене Ле Грен, він проєктує нову модель , яку виставляють на гонки «Coupe Internationale des voiturettes», проте жодна з 3-х машин не приходить до фінішу, в 1921 році модернізують машину 1914 року — , проте вона вже настільки застаріла, що не в змозі врятувати компанію, вона закриває свої двері в тому ж році.

Компанія Sizaire-Berwick

Що стосовно братів, то в 1912 році, коли їх звільнили, вони знайомляться з британцем , який був агентом французької фірми , і був господарем . Вони домовляються про виробництво автомобілів під маркою Sizaire-Berwick, для фінансування проєкту пропонує угоду з господарем фірми солодощів («Dundee») — Александром Кейллером, той стає співвласників фірми. Цікавий факт, що одним з працівників фірми на посаді шофера-випробувача працював Джек Уотерс, він взявся за навчання англійської мови . Через багато років Джек Уотерс стане відомий світу, як актор на ім'я Джек Уорнер, а надалі і як співвласник фірми Warner Brothers. До речі, з братами Сізер з «Сізер-Ноден» пішов і , але незабаром він помер.

Основою першої машини став автомобіль . Це був 4.1-літровий автомобіль, який мав радіатор, схожий на «Роллс-Ройсовський», що дало привід фірмі з Крю подати позов до суду, який вона, проте, програла, справа в тому, що брати запатентували таку форму радіатора, а «Роллс-Ройс» — ні, єдине, на чому зійшлися, — на зміну дизайну сот радіатора.

Перша машина була показана на виставках в Лондоні і Парижі в 1913 році, і в Курбевуа почалося виробництво до 5 машин на тиждень, так тривало до серпня 1914 року. Правда, із заводу сходили шасі, а кузови будувала вже британська фірма .

була дуже непогано оснащена для свого часу, вона мала електрообладнання салону, фар, рідкісний в той час тахометр і навіть обігрів салону.

Під час війни брати переїжджають в містечко , що біля Лондона, де починають випускати літаки для британської армії. Також побудували дослідний броньовик, але далі одного прототипу справа не пішла.

Тим часом брати розробляють післявоєнний автомобіль. Це був 4-циліндровий 4.5 л 60-сильний автомобіль моделі .

Їх випуск почався у Франції, проте почав їх виробництво і в Англії, чим спровокував сварку з братами, вони розірвали відносини з в 1921 році, а через рік втратив контроль і над своєю фірмою, її купила Austin Motor, яка продовжила випускати модель , а також додала у виробничу програму дві моделі, які були, по суті, автомобілями (1.7 л) і (3.6), яким приробили радіатори в стилі Sizaire-Berwick.

У лютому 1924 року британське відділення фірми припинило своє існування. 1925 року одна машина марки виступала на 24-годинних гонках в Ле-Мані, проте вона зійшла з траси через поломки. Французьке відділення закрилося в 1928 році, в останні роки машина оснащувалася V8 фірми .

Компанія Sizaire Frères

Однак брати не кинули своє улюблене заняття і вирішили продовжити кар'єру самостійно. Ще працюючи на вони заснували фірму Sizaire Freres («Брати Сізер»). Вони почали проєктування нового автомобіля, який показали в 1923 році. Це був 2-літровий автомобіль з верхнім розташуванням розподільчого вала, блок був виготовлений з алюмінієвих сплавів. Двигун розвивав 40 сил і машина була здатна розганятися з ним до 110 . Але родзинкою стали незалежна підвіска всіх коліс і легка рульова рейка (вперше в світі, до речі). Автомобіль отримав назву , що розшифровувалося як Quatre Roues Independentes, тобто «Чотири Незалежних Колеса». На жаль, випуск машин вдалося налагодити всього-лише восени 1924 року. І то завдяки фінансовій підтримці Поля Дюпюї, господаря журналів і .

Одна така машина брала участь у пробігу Ленінград-Тифліс-Москва в 1925 році, і так само, як і , машина жодного разу не зупинилася через поломки.

У 1926 році був побудований 2-літровий 16-клапанний спортивний авто (50 сил), який досяг успіху в ралі Монте-Карло того ж року.

Sizaire-Freres 4RI Sport

Однак в 1927 році, встигнувши за цей час випустити 900 автомобілів, помирає глава фірми — Дюпуї, фірма переходить у володіння фірми .

До цього часу у був готовий 6-циліндровий 3-літровий мотор для моделі Six, проте нові власники шкодують гроші на його виробництво, і було вирішено закуповувати 2.9 л золотникові мотори фірми (Willys-Knight). Встигнувши випустити 150 машин, в червні 1928 року фірма знову переходить в нові руки — , одному з дилерів марки, проте вони відмовляються від моторів («Уілліс-Найт») і ставлять мотори 2.4 л від , однак фінансові труднощі змушують закрити виробництво автомобілів.

Компанія Belga Rise. Припинення виробництва автомобілів

Однак ліцензія на виробництво автомобілів була продана в Бельгію — Ришару Тілену, який засновує фірму Société Belge des Automobiles Sizaire, яка починає випускати автомобілі під маркою Belga Rise, машини будувалися на шасі від «Сізер Ферес», що залишилися. працював з Тіленом до 1932 року. Під капотом автомобілів марки Belga Rise можна було зустріти мотори фірм (Willys-Knight), Talbot, Minerva, Hotchkiss, коробки передач були 3- і 4-ступінчасті фірми . Всього було випущено близько 90 автомобілів цієї марки, чиє виробництво зупинилося в 1937 році.

в 1932 році пішов працювати у фірму , де він пропрацював до 1960 року, до конструювання автомобілів він більше не повернувся, пішов з життя в 1969 році.

Список автомобілів Sizaire-Naudin

1906 —
1908 —
1909 —
1911 —
1912 —
1918 —
1920 —

Список автомобілів Sizaire-Berwick

1913 —
1918 —

Список автомобілів Sizaire Frères

1924 —

Список автомобілів Belga Rise

1929 —

Джерела

Harald Linz, Halwart Schrader: Die Internationale Automobil-Enzyklopädie. United Soft Media Verlag, München 2008, .
George Nick Georgano (Chefredakteur): The Beaulieu Encyclopedia of the Automobile. Volume 3: P–Z. Fitzroy Dearborn Publishers, Chicago 2001, .
George Nick Georgano: Autos. Encyclopédie complète. 1885 à nos jours. Courtille, Paris 1975.